Вихід на вулиці: як Block Party та інші урбан-проекти перетворюють міста

АвторЮлія Гуріна
23 Жовтня 2018
урбаністика

27 жовтня 2018-го в Києві пройшла перша конференція про міські проекти «Урбанина», організована школою Projector та «Агентами змін». Учасники обговорювали, як їм вдається змінювати міський ландшафт в контексті світових тенденцій, і ділилися успішними кейсами. В контексті події розповідаємо про найбільш надихаючі приклади в Україні.

Не всі європейські міста пішоходизують простір, а Львів уже робить це. Локальні вуличні бізнеси Києва влаштовують свято вулиці, щоб зібрати кошти на її благоустрій. Публічний простір «Сцена» у Дніпрі – призер міжнародного конкурсу European Public Space Prize 2018. Міська адміністрація Тернополя створила сучасну набережну «Циганка» за проектом ініціативної команди архітекторів. Усе це відбувається на наших очах і змінює простір, в якому ми живемо.

«Останні 25 років ми живемо з думкою, що йдемо в Європу, що в них краще, що нам треба робити, як у них. Однак за цей час ми не помітили, як змогли вийти на рівень з ними, а багато в чому навіть стали кращими, – каже архітектор «Агентів змін» Максим Головко. – На конференції ми хочемо розказати саме про такі проекти».

Block Party на Рейтарській (Київ)

Block Party – це свято вулиці, влаштоване бізнесами, що розташовуються на Рейтарській. Мета проста і складна водночас – познайомитися з сусідами та сформувати міцне ком’юніті. Кошти, зароблені на Block Party, збирають на благоустрій Рейтарської.

Діана Столярова, менеджерка проекту Block Party:

«Початковий задум Block Party – вихід брендів у зовнішній світ, але “на домашньому”, в капцях. Зірки на небі стали так, що протягом останніх років на Рейтарській з’явилося багато локальних бізнесів: Syndicate, Kapkanshop, Riot Division, Chop-Chop, Styleinsider, Haze, кафе “Зигзаг” і “Каштан”, Zavod Shop, Plivka, видавництво “Основи”. Ці бренди сформували якісну тусовку соціально відповідальних бізнесів, які хочуть змінювати місто на краще.  

Перекривати вулицю регулярно – складне задоволення. Будемо робити це лише три дні на рік. Block Party проводимо у форматі DIY: без залучення спонсорів, без розміщення рекламного брендингу партнерів, без підтримки політиків. Проект повністю на самофінансуванні. Нехай ми будемо без крутої сцени та освітлення, але не втратимо в атмосфері та настрої. Нехай вийде в чомусь незграбно, але по-домашньому та власними силами.

Частину прибутку з вечірки бізнеси інвестують у благоустрій Рейтарської. На вулиці є у що інвестувати: бракує смітників, контейнерів, освітлення, не бракує розмальованих фасадів. Ми вже порахували вартість освітлення вулиці ліхтарями на сонячних батареях та сортування відходів – все це реалізується, але лише за згоди мешканців вулиці.

Автор фото: @tsapco
Фото зі сторінки проекту в facebook
Фото зі сторінки проекту в facebook
Фото зі сторінки проекту в facebook
Фото зі сторінки проекту в facebook
Фото зі сторінки проекту в facebook

Окрім того ми знайшли “сліпу пляму” на Рейтарській – сквер навпроти кафе “Зигзаг”. Хочемо, щоб він став новим майданчиком креативної рекреації, де буде приємно працювати, відпочивати, обговорювати проекти з друзями. Нещодавно ми зафіксували наші наміри на меморіальному камені та табличці, написавши про намір створити сквер імені Нарбута (на цій вулиці жив Георгій Нарбут). Для нас як для бізнесів важливо, щоб на вулиці було красиво і на сквері благоустрій не закінчився.

На першому Block Party ми зібрали 138 800 гривень. Ми вже профінансували топографічну зйомку вулиці та району для розробки концепції скверу архітекторами, плануємо провести історично-соціологічне дослідження місцевості та паспортизацію дерев. Окрім того, плануємо і менші за розмахом проекти – зафарбувати фасади від графіті, благоустрій менших скверів. Все це стане можливим лише після обговорення з місцевими жителями.

Майже для всіх бізнесів участь у Block Party пішла в мінус, але дала плюс із соціальної сторони. Це наша особиста відповідальність – заробити гроші на благоустрій вулиці, на якій ми працюємо щодня. Саме тому кожен бренд придумує додаткові прояви та активності. Наприклад, бренд одягу Kapkanshop продає вегетаріанські хот-доги, ми у Riot Division розробили мерч з воронами – айдентикою Block Party, а галерея “Дукат” проводить аукціон. І всі ці кошти віддаються на благоустрій територій.

Це не фестиваль, де ми щось продаємо. Block Party – наша соціальна відповідальність. Держава державою, але не можна чекати склавши руки, сподіваючись на неї. Наше покоління – це люди, які щось змінюють. Змінювати – не швидка історія, але ми її розпочали».

Сцена: Stage (Дніпро)

Сцена – це публічний простір у парку Дніпра, де кожен може провести власну подію. Глобально це колаборація архітекторів з України, Польщі, Данії та Італії в поєднанні з колективною творчою енергією дніпрян, використана для ревіталізації закинутого простору.

Замість побудувати один раз і намертво, автори Сцени пішли шляхом створення експериментального простору, який дає можливість дізнатися реальні потреби та запити мешканців міста. Для цього анонсували 100-денний експеримент, коли будь-хто з містян міг провести власну подію на Сцені.

Андрій Палаш, співавтор проекту, менеджер культури, куратор і співзасновник організації Kultura Medialna:

«За літо 2017-го дніпряни провели 60 культурних заходів на Сцені. За два роки існування простору більш як 300 людей взяло участь у його створенні та відновленні. Будівельні матеріали збирали через краудфандинг, споруджували разом із мешканцями. 150 жителів провели свої заходи, а я познайомився із безліччю талановитих людей, з якими не перетнувся б за інших умов.

Створення проектів колективно – це світова тенденція. Однак Сцені вдалося об’єднати краудсорсинг (передача задач певному колу осіб без трудового договору – прим. авт.) та краудфандинг (громадське фінансування – прим. авт), що є великою рідкістю. Колективність – це пульс Сцени.

Коли Сцена увійшла в найкращі проекти European Public Space Prize 2018, інтерес до неї виріс і за межами України. Навіть на церемонію нагородження в Барселоні ми приїхали великою командою. Класно опинитися в одному списку з такими проектами як Poblenou “Superblock” (Барселона), Zollverein Park (Ессен), Cuyperspassage (Амстердам), PC Caritas (Мелле, Бельгія) та Renovation of Skanderbeg Square (Тирана). Після нагороди Urban Public Space топові архітектурні онлайн-видання ArchDaily та Deezen зробили публікації про нас, а Owen Hatherley, один із найважливіших архітектурних критиків сучасності, написав статтю про український публічний простір.  

Цієї осені ми демонтуємо Сцену. Це нормальний крок, який може стати каталізатором до створення нових проектів у міському середовищі Дніпра. Сцена була задумана як тимчасовий культурний простір і стала прототипом культурного центру. Зараз команда авторів працює над проектом постійно діючого сучасного культурного центру в Дніпрі і, сподіваюся, це буде наш наступний крок».

Набережна «Циганка» (Тернопіль)

Алея, скейтпарк, пірс, фонтан, спортивна зона, велодоріжка і зона для тихого відпочинку – і все це не в столиці, а в Тернополі

Дмитро Райфшнайдер, архітектор громадської ініціативи URBAN.te:

«Тернопільську набережну із дивною для немісцевих назвою “Циганка” збудували влітку 2016-го року за рахунок міського бюджету за концепцією і проектом URBAN.te. Особливість набережної – сучасний нетиповий для міста дизайн середовища та благоустрою.

Взимку 2015-го групі людей набридло спостерігати, як чималі кошти щороку витрачаються на “благоустрій” міста, а жити в ньому зовсім не хочеться. Суперсила цих людей була в тому, що майже всі були архітекторами. Вони вирішили показати містянам і місцевій владі, що благоустрій може виглядати інакше, – так виникла громадська ініціатива URBAN.te.

Фото: Вова Фостик
Фото: Вова Фостик
Фото: Maxim Romanyuk

Кілька місяців ми шукали місце, де можна презентувати нашу ідею оновлення набережної. Вирішили показати ескізну пропозицію просто на міському фестивалі. Серед перехожих, яким розповідали про проект, опинився міський голова, який продекламував: “Молодці, все реалізуємо”. Само собою, ми сприйняли це просто як обіцянку на людях. Однак через кілька тижнів до нас справді звернулася міська рада з пропозицією розробити проект по нашій концепції.

Так ініціатива небайдужих перетворилася на першу в місті комфортну й доступну набережну. За два роки міська адміністрація реалізувала другу й третю чергу проекту вже без нашої участі.

Набережна привела в місто багато гостей. Люди купували квитки у Тернопіль, коли дізнавалися про неї в інтернеті. Хотіли погуляти “Циганкою” і переконатися, що картинки “з мережі” справді зроблені в Тернополі.

“Циганка” стала можливою через атмосферу свободи, доступності, відкритості простору та незвичайного зонального поділу. Такі нетипові для набережної локації, як скейтпарк, пішохідний фонтан, бетонна консоль над водою, та комплексність дизайну створили атмосферу і характер “Циганки”».

Пішохідна вулиця Курбаса (Львів)

Міста для людей – це там, де пішохід у центрі всього (до речі, архітектор Йен Ґел присвятив цій темі окрему книжку). У Львові почали кампанію з пішоходизації центру та околиць і створили «Пішохідне коло» – проект розширення пішохідних зон міста.

Олександра Сладкова, урбаністка та співробітниця Львівської міської ради:

«Коли у Львові виникла пішохідна зона, вона дуже швидко наповнилася людьми та бізнесами. У 2015 році перекрили вулицю Курбаса, яка відтоді стала чи не найулюбленішим місцем для прогулянок львів’ян і туристів. Однак у 2015-му ніхто не вірив, що вулиця, відірвана від “старого міста”, стане рекреаційною зоною. За рік вулиця Курбаса наповнилася життям і стала справжньою відпочинковою оазою.

Довкола центральної частини Львова є багато вулиць, схожих на вулицю Курбаса, які разом утворюють пішохідний ланцюг. У кожної вулиці є своя характерна спеціалізація: транзитні вулиці – мають бути максимально зручні, без паркувальних зон у дорожніх смугах; житлові вулиці – зі зручним паркуванням для мешканців; “активні” вулиці – де активно розвивається комерція, є заклади культури та відомі архітектурні об’єкти.

“Активні” вулиці варто робити рекреаційними і повністю вилучати функцію транзиту та паркування на користь громадського простору. Саме тому ми запланували створити мале транспортне кільце, яке допоможе реорганізувати рух авто в центрі і посилить наявну “спеціалізацію” вулиць. Ці дії створять для мешканців Львова рекреаційний коридор, де буде приємно і комфортно гуляти. Для туристів – це плюс один цікавий маршрут, заради якого можна вийти з переповненої площі Ринок.

Крім того, кожна людина має щодня проходити 10 000 кроків, щоб серце лишень було в тонусі. Однак від прогулянок вздовж заторів користі й задоволення небагато. Якщо ми можемо створити маршрут пішохідними й озелениними вулицями, скверами й парками – то здоров’я і щастя кожного лише виграє. На сам кінець – людям справді подобається бути серед інших людей. Пішоходизація – це можливість привабити на вулиці людей, зробити прогулянки та перебування в просторі міста приємним і бажаним».

Найцiкавiше на сайтi

Місто-город: чому землеробство у квартирах і на дахах – це супер

Коли люди заллють усю землю асфальтом і забудують багатоповерхівками, городина ростиме всередині домівок — на поличках і на дахах. Тобто вже росте. Ви, скажімо, коли-небудь узимку смакували борщ чи салат із зеленою цибулею, вирощеною на власному підвіконні? Якщо так, то ви вже долучилися до міського фермерства. А Platfor.ma розповідає, як урбаністичні городи розвиваються в Україні та світі.

Місто стає все більшим і віддаляється від села, а урбанізація перемагає і в степах, і в пустелях. Однак їсти свіже хочеться навіть містянам, а рефлекси вирощувати щось надто укорінилися за тисячоліття землеробства. Тому жителі мегаполісів привносять сільську цінність — свіжу городину — у свій простір. Грядки на підвіконні, у контейнерах, на дахах — неминуче майбутнє для тих, хто цілорічно хоче їсти здорову їжу. І якщо у вас виживають не лише кактуси, можете спробувати виростити щось їстівне.

«Одного разу я просто посадила вдома базилік, він виріс, і мені це так сподобалося», — розповідає «домашній землероб» Олена Зикіна, яка вчиться на економіста. Після базиліку дівчина взялася вирощувати помідори, а зараз перейшла на мікрозелень. Це своєрідна демо-версія знайомих нам овочів: редису, буряка, капусти, броколі. Коли насінина дає паросток і перші листочки – час їх зрізати і їсти. Завдяки невеликим розмірам мікрозелень виростає щонайбільше за 14 днів, проте за цей час накопичує достатньо поживних речовин. Якщо не братися за промислові масштаби, мікро- або стандартна зелень — найвигідніший варіант, бо вона швидко росте (від 7—14 днів до 2 місяців, залежно від виду). А базилік, який поступово стає популярнішим за петрушку та кріп, взагалі росте безперервно, і не треба постійно купувати насіння.

Олена Зикіна

Однак, звісно, не все так просто. Хатні рослини потребують ретельного догляду: щоденного поливу і, якщо природного світла недостатньо, спеціальних ламп із червоним і синім спектром у певному співвідношенні. «Але залишати її вдома увімкненою не можна,  як і будь-які серйозні електроприлади. Навіть поїхати кудись хоч на два дні теж не можна — рослини загинуть», — попереджає Олена. І все ж при цьому задумується увійти в цю нову для України нішу з комерційним проектом — вирощувати вдома зелень і продавати її.

 

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

АвторБорис Давиденко
20 Серпня 2018

Минулого тижня авторитетний журнал The Economist опублікував щорічний рейтинг найбільш зручних для проживання міст. Київські результати рейтингу розворушили сонне українське медіаполе: виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед всіх 140 учасників рейтингу. З 2013-го по 2018-й інтегрований показник комфортності життя в столиці України впав на 12,6% і зараз (за результатами 2017) становить 56,6 бали. У методології рейтингу говориться, що така оцінка означає – умови життя істотно обмежені. Головред VoxUkraine Борис Давиденко розбирається, як же так.

Весь тиждень я читав жовчні заголовки ЗМІ, єхидні коментарі фейсбук-експертів і мляві відмазки київської влади. Накипіло. Я не згоден. І у мене є дві важливі причини.

Перша і головна: Київ – моє рідне місто, я його люблю і хочу, щоб у нього все було добре. Тому все, що написано далі, слід розглядати з урахуванням моєї 100% ангажованості.

Друга частина аргументів більш раціональна.

По-перше, ЗМІ висмоктали сенсацію. Київ звалився в цьому рейтингу ще в 2014 році, побував майже на самому дні в 2015-му (132-е місце з 140) і з тих пір видряпується – 118-е місце зараз.

Це не скасовує факту, що п’ять років тому столиця України була майже на три десятка місць вище і перебувала в компанії таких міст, як Бухарест і Ріо-де-Жанейро. Сьогодні це Хошимін, Мумбаї і Абіджан.

Але чому рейтинг погано відображає ситуацію в Києві за останні п’ять років?

The Economist, щоб виміряти комфортність життя в місті, використовує п’ять напрямків, в які входить 30 критеріїв – від небезпеки терористичних загроз до клімату. У реальному житті оцінка liveability трохи простіше – городяни оцінюють комфортність того чи іншого міста ногами і гаманцем: населення міста зростає або убуває. У Києві дуже швидко зростає – за східноєвропейськими мірками. За офіційними даними, населення Києва за п’ять років збільшилося на 103 000 чоловік, до 2,94 млн. Експерт з транспортного планування Дмитро Беспалов говорить, що за різними оцінками реальне населення набагато більше – 3,5-4 млн осіб.

Від такого голосування за київську комфортність можна відмахнутися: мовляв, столиця безальтернативна в Україні, так як інші міста набагато гірше. Не згоден: Київ конкурує за людей з не тільки в чомусь кращими Львовом, Одесою і Дніпром, а й з Варшавою, Москвою, містами балтійських країн і так далі.

Як змінився Київ за п’ять років – за критеріями, які використовує The Economist для оцінки комфорту? Відразу скажу, що можливості комплексно проаналізувати оцінку журналу немає, дані по категоріях закриті і коштують дорого.

1. Інфраструктура (20% від загальної оцінки). У цій категорії багато чого: якість доріг, доступність житла, громадський транспорт, зв’язок з іншими країнами, якість телекомунікацій. Киньте в мене камінь, якщо в чомусь Київ став гірше за останні п’ять років. Короткі «інфраструктурні» новини столиці: 3G і 4G, капітальний ремонт доріг, сотні нових автобусів, трамваїв і тролейбусів, дворазове зниження доларової ціни квадратного метра, безвіз і з десяток нових авіаперевізників (в тому числі і знаковий Ryanair), нові поїзди-експреси як по Україні, так в Польщу.

2-3. Наступні два великих критерію рейтингу: медицина (20%) і освіта (10%). Я не експерт в цих сферах, але суб’єктивне відчуття – гірше точно не стало. Варто лише згадати, що п’ять років тому освітою завідував Дмитро Табачник, а медициною – Раїса Богатирьова.

4. Наступний розділ – культура і навколишнє середовище (25%). Тут «змішалися коні, люди» – кліматичні умови, корупція і цензура ЗМІ, театри і ресторани та багато іншого. Найболючіше – корупція. Цей показник беруть у Transparency international: п’ять років тому Україна була на 144-му місці (25 балів), зараз на 130-му (30 балів). Про цензуру в ЗМІ… Журналісти «Корреспондента», Forbes, TBі, яких вичавили з видань в 2013-му, з зацікавленням послухають, як «Вести», «Країна» і News One зараз скаржаться на утиски свободи слова. Ну а ресторани, театри, доступ до спорту взагалі сильно виросли за п’ятирічку.

5. Залишається група критеріїв «стабільність» (20%). Тут про кримінал, загрозу терактів, війни і цивільних заворушень. Редактори рейтингу з року в рік підкреслюють, що саме ця група – близькість Києва до військового конфлікту – тягне українську столицю вниз. Більшість киян можуть багато розповісти, як змінювалося відчуття «стабільності» та комфорту за ці роки: якщо в 2014-му ми чекали російські танки на житомирській трасі і прокидалися о 04:00 ранку прочитати зведення з Іловайська, то в цьому році дізналися, що таке змішані почуття, коли ожив Бабченко.

З злочинністю в Києві все не дуже добре. Статистика показує погіршення криміногенної на 48%, кількість злочинів в минулому році склала 70 600. Половинчаста реформа поліції – погана ідея.

Не виключаю, що арифметика журнального рейтингу правильна: ми не бачимо всіх показників по Києву та іншим містам, тож сперечатися складно. Але…

Інфраструктура, освіта, медицина, культура і т.д. – це дуже важливо. Місто – це люди. Люди, які живуть поруч і працюють разом. Люди, що знаходять однодумців, які вигадують і створюють щось нове. Люди, яким не все одно, що з їхнім будинком, вулицею, містом і країною. І в Києві 2018 го я бачу в рази більше активних і небайдужих городян, ніж п’ять років тому. І може бути, у Відні, що очолює рейтинг, безпечніше, краще дороги і якісніше медицина, але я вибираю Київ. Бо стародавній Київ сьогодні в рази молодше і цікавіше, ніж солідна і доглянута столиця Австрії.

Промышленная революция: инструкция по применению креативных мест на старых заводах

АвторЮлия Куклина
22 Січня 2018

В словарь европейцев уже давно вошло понятие вроде «креативное пространство». Места, в которых заброшенные заводы и фабрики превращаются в площадки для творчества, все чаще появляются и в Украине. Platfor.ma разбирается, откуда это взялось, почему это так важно – и какие риски стоит учитывать.

В последние пару десятилетий во многих странах промышленные объекты превращают в креативные пространства, музеи и другие важные для общества и культуры площадки. Выигрывают от этого практически все: заброшенные индустриальные объекты получают вторую жизнь, бизнесу достаются офисные и торговые места, а гражданам – место для творческих инициатив. Забытые фабрики и заводы становятся местами работы, отдыха, общения, творчества и развития – обычной городской жизни для тысяч людей.

На такие проекты, как правило, решаются инвесторы, задача которых – не просто получить прибыль, а изменить среду. Причем зачастую это не романтические побуждения, а четкий расчет: в развитых странах креативные индустрии – серьезная отрасль. Тем временем в Украине подобные пространства, в первую очередь, — способ найти единомышленников, а еще – улучшить имидж города и его инвестиционный климат.

 

Примеров множество. Так, в словенской Любляне бывшая табачная фабрика превратилась в площадку с местами для работы, конференц-залами, баром и разнообразными программами для стажировок. В чешском городе Плзень креативное пространство появилось в старом автобусном депо – теперь там проходят фестивали, театральные представления и городские пикники. А в Лиссабоне на 23 тыс. квадратных метров заброшенной прядильно-ткацкой фабрики располагается LX Factory — место для реализации творческих идей в практически любой области.

В Германии преобразование индустриальных площадей и зданий вообще стало трендом — креативная и культурная экономика занимает здесь третье место по ВВП (65,9%) после автомобильной промышленности и машиностроения.

Бывшая табачная фабрика / Любляна, Словения
Старое автобусное депо / Плзень, Чехия (mirsoglasnomne.livejournal.com)
Старое автобусное депо / Плзень, Чехия (mirsoglasnomne.livejournal.com)
LX Factory / Лиссабон, Португалия

Неформали: як учні створюють креативні простори у містах і селах

Українські школярі беруть на себе все більше відповідальності, щоб формувати власне оточення і майбутнє. Наприкінці 2017 року на освітньому спільнокошті GoFundEd з’явилися перші учнівські проекти – усі вони стосуються створення креативних просторів. В межах спецпроекту «Шкільна re:форма» ми разом з фон­дом WNISEF та Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» дізналися в ініціативних підлітків та їхніх наставників, заради кого вони працюють і чого хочуть досягти.

Проект молодіжної платформи Soft Skills – це ідея учнівського самоврядування Савранської школи, що на Одещині. Самоврядування давно вирішує, здавалося б, недитячі питання. Наприклад, учні домовилися з владою селища про встановлення «лежачих поліцейських» біля школи, з комунальними службами – про зріз небезпечних дерев, а потім і самі займалися озелененням шкільного подвір’я.

Організатори кажуть, що на створення нового простору їх надихнув молодіжний центр «Нове покоління» у селищі: «Там так усе влаштовано, що хочеться вчитися нового, хочеться дізнаватися цікаве, і взагалі там добре бути. Так з’явилася ідея мати схожу атмосферу десь у своїй школі, бо зараз та піонерська кімната, де ми збираємося, зовсім не дає відчуття комфорту: тільки сів і вже хочеться йти. Ті самі засідання самоврядування можуть бути інтерактивнішими – ми не лише поговоримо і в блокнотиках попишемо, а зможемо робити презентації, показувати на екрані, чаювання влаштовувати. Це також платформа, навколо якої буде крутитися навчання – батьківські збори, уроки, проектний менеджмент, зустрічі з відомими людьми».

Основна мотивація учнів – бажання отримувати неформальну освіту, вивчати шкільні предмети в інтерактивному форматі та обговорювати такі «незручні» теми, як булінг.

За пiдтримки: