«Вчителі та учні часто страждають від комплексу меншовартості»: педагоги з сіл про час змін в освіті

АвторКатерина Котвіцька
7 Листопада 2017
реформація спецпроект точка зору шкільна re:форма

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» продовжує розповідати про зміни у сфері середньої освіти. Спеціально для проекту «Шкільна re:форма» ми дізналися в учителів-учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, які інновації вони запроваджують у своїх опорних школах, які труднощі виникають на їхньому шляху та що допомагає їм не зупинятися.

Учителька хімії Івано-Франківської школи (Львівська обл.), півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Створила у класі віртуальну хімічну лабораторію.

Сучасний світ бурхливо розвивається, і школа залишається далеко позаду. Вона вже не є єдиним джерелом знань, а роль учителя як викладача готової інформації при цьому досі не змінюється, учень лишається споживачем. Крім того, слабке технічне забезпечення не дозволяє зробити урок досконалішим – і мова не про флешку з презентацією, а про навчальні ресурси, тести, різноманітні програми для моделювання.

Сільський вчитель і сільський учень часто страждають від комплексу меншовартості. Це, напевно, головна проблема, якої слід позбутися. Учитель має бути успішною людиною, тоді й учні теж будуть такими. Зараз надзвичайно багато можливостей для саморозвитку та навчання, треба лише хотіти ними скористатися. Якщо у людини є внутрішня потреба змінюватися і міняти своє життя, вона це зробить.

Головна моя перемога на сьогодні – це створення можливості для учнів вивчати хімію, використовуючи як «живі» досліди, так і онлайн-ресурси. Проект на GoFundEd дозволив забезпечити кабінет хімії планшетами, тому в цьому навчальному році технологію змішаного навчання я буду використовувати постійно, а не епізодично, як було раніше. Ми зможемо моделювати та програмувати у різних програмах (KoduGameLab, MolCraft, Scratch), проводити STEM- та Skype-уроки, брати участь у різних конкурсах – не лише з хімії. Також цього навчального року я стала вчителем-експертом програми «Партнерство у навчанні» компанії Microsoft, тому ми будемо продовжувати ділитися досвідом та використовувати нові можливості.

Найбільші труднощі викликає пасивність і небажання щось змінювати, причому у трикутнику «учень-батьки-школа» пасивність є у всіх.

Пасивність учнів можна подолати: кожна людина хоче бути успішною, і коли дитина перемагає (неважливо, у міжнародному конкурсі чи отримавши відмінну оцінку), мотивація вчитися зростає.

Звичайно, не всі хочуть вчити по-новому, адже матеріально учитель не отримує більше, тому є певний дисонанс, хоч він і не катастрофічний. У колективі я співпрацюю з усіма, хто прагне змін: ми проводимо інтегровані уроки в методиках «ротація за станціями», «ротація за лабораторіями», розробляємо спільні проекти. Учитель не може існувати поза школою, тому важливо мати команду однодумців.

Щодо батьків, то тут, напевно, ситуація найгірша – вони вже давно не співпрацюють зі школою. Тому, виставляючи проект на платформу для збору коштів, я мала певний сумнів щодо допомоги з боку громади. Проте виявилося, що є батьки, які теж підтримують зміни, а не лише спостерігають за ними зі сторони. Крім матеріального боку, який вдалося реалізувати, я отримала потужний зворотний зв’язок.

 

Учителька початкових класів селі Олексіївка (Запорізька обл.). Почала проводити уроки за технологією змішаного навчання та облаштувала сучасну кімнату відпочинку для дітей.

Спостерігаючи за учнями, я згадую слова Джона Дьюї: «Якщо ми будемо вчити сьогодні так, як ми вчили вчора, то ризикуємо відібрати у наших дітей їхнє завтра». Сучасним дітям потрібні нові форми роботи в класі, їм нецікаво цілий урок працювати біля дошки та у зошиті. Тому переді мною постало питання, як зацікавити дітей навчанням, як зробити так, щоб на уроці працювали всі. Якщо раніше ми чекали змін «згори», то після проекту «Пілот 24», поспілкувавшись із колегами, зрозуміли, що зміни починаються «знизу», тобто із тебе.

Найважче було вийти із зони комфорту і почати проводити перші уроки за технологією змішаного навчання, що поєднує традиційну класно-урочну систему та онлайн-навчання. Не скажу, що все йшло як по маслу. Такі уроки потребують попередньої підготовки вчителя, знання інформаційних технологій, але  проводити їх цікаво і легко, діти потроху звикають працювати у командах. Зараз я проводжу уроки природознавства у 3 класі  за технологією змішаного навчання. Дітям подобається, вони почувають себе невимушено, не бояться відповідати чи помилитись, бо їх підтримує команда. Вони самостійно обирають капітана команди, намагаються оцінити роботу один одного.

Завдяки GоFundEd ми реалізували проект «Кіндерландія» – облаштували дитячу кімната відпочинку та творчого розвитку для учнів початкових класів. Тепер діти мають власний простір, без парт і дошок, зате з ковроліном, пуфами, м’ячами, конструкторами та наборами для творчості. Цей проект підтримало 97 доброчинців, у тому числі відділ освіти, сільський голова, сільська рада, усі вчителі, громада, випускники школи та люди, яких ми навіть не знаємо.

Цього року в нашій опорній школі створено дві динамічні групи – з критичного мислення і змішаного навчання. Наші вчителі та педагоги шкіл-філій протягом року будуть поглиблено вивчати ці технології та застосовувати їх на практиці.

Усі ці зміни орієнтовані на дітей, бо саме за ними наше майбутнє. А ми, вчителі, повинні йти в ногу з часом і не боятися втілювати інновації в освіту.

 

Учитель інформатики в селі Жидичин (Волинська обл.). Створює інтерактивні онлайн-завдання для учнів.

Світ змінюється дуже швидко, і ми повинні встигати за цими змінами. Старі підходи до навчання вже не виправдовують себе.

Сучасний учень повинен швидко орієнтуватися в інформації, яку він отримує, і вміти взяти з неї важливе для себе.

Тому я вирішив працювати над створенням інтерактивних завдань для учнів, які можна використовувати на уроках інформатики і фізики. Україномовних сайтів для навчання онлайн, зараз, на жаль, небагато, але особливу увагу я приділив створенню завдань на платформі LearningApps. Багато часу витрачається на підготовку до уроків, хоча створені завдання можна використовувати і надалі.

Спочатку не всі учні були готові активно працювати, адже це вимагає великих інтелектуальних затрат. Потім такі уроки стали для них звичними, вони бачили наслідки своєї роботи і можливість використати отримані знання на практиці на інших уроках.

Найбільше мене підтримують адміністрація школи та учні, які починають розуміти, що в житті важливо уміти вчитися. Колеги і батьки теж зацікавлені, хочуть побачити результат, а його доведеться трохи почекати. Мій проект можна буде вважати успішним, якщо учні зможуть отримати необхідні знання і використати їх у власних проектах.

Сучасне суспільство потребує людей, які можуть швидко перевчитися й отримати нову професію. Для цього учні повинні навчитися вчитися самостійно, а отже, на уроках вони мають самі знаходити інформацію для розв’язання задач. Молодим людям також важливо вміти працювати в групах, знаходити спільну мову зі своїми однокласниками і розподіляти обов’язки під час виконання завдань, поставлених перед усією групою.

 

Учителька словацької мови в селі Тур’я-Ремета (Закарпатська обл.). Запровадила у школі методику змішаного навчання.

Сьогодні ми часто замислюємося над змістом і значенням освіти у нашому житті, нарікаємо на її недосконалість, невміння педагогів привести навчальний процес у відповідність з вимогами часу. Існує одне просте рішення. Уявіть, що у вас є вибір із двох учителів. Перший , той, якого ви дуже добре знаєте. Кожен урок він приходить і вчить дітей одному й тому ж, і так щороку, не поглиблюючи свої знання. Такий підхід нічим не кращий, ніж навчання на морозі взимку. Другим є учитель, який готовий присвятити свій вільний час пошукам цікавого. Він розкриває кожного учня, його потенціал, приховані таємниці дитячої душі. Такий учитель є другом, порадником, він щирий і відкритий. Якого вчителя ви оберете? Безумовно, другого. Різниця лише у підході. Нам необхідно змінити методи роботи, щоб змінити підхід  до навчання.

Якщо ми хочемо пробігти марафон, то не можемо стояти на одному місці. Мене надихає молоде покоління. Великим поштовхом до змін особисто для мене стає кожен мій учень, а також мій син, який є генератором нових ідей і запорукою мого професійного розвитку.

Завдяки проекту «Пілот 24» я отримала цінний досвід та нові знання, відкрила для себе методику змішаного навчання і разом з колегами загорілася бажанням запровадити її в себе в школі. Провівши уроки словацької мови, правознавства та історії за цією методикою, я відчула, що діти із захопленням працюють у команді, де кожен відчуває себе  важливим і стає більш відкритим. Учні мають можливість керувати своїм навчанням, отримують різні типи мотивації і, як правило, готові до успішного завершення уроку.

Позитивні враження учнів від нових уроків зарядили мене вірою у те, що кожен із нас, простих учителів, є носієм змін. Можна  досягти чогось, якщо починаєш діяти. Тому той, хто щось почав робити, набагато ближчий до своєї мети, ніж той, хто не робить нічого. Справжній учитель використовує увесь можливий арсенал інноваційних підходів для самовдосконалення і сприяє становленню нового покоління, здатного іти далі і бути кращими, ніж ми.

Якщо ми будемо оцінювати рибу лише за її здатністю залізти на дерево, вона ціле життя проживе, думаючи, що вона ні нащо не здатна. Ніщо у світі не є настільки різноманітним, як людська особистість. І тому завдання сьогоднішнього учителя – допомогти дитині повірити у себе, у свій талант, знайти своє місце у житті, розкрити весь її потенціал і зрозуміти, у чому вона найкраща.

 

Учителька інформатики в селі Велика Чернеччина (Сумська обл.). Організувала у школі клуб іноземних мов з використанням сучасних технологій.

Зміни почали відбуватися після того, як я побувала на першому модулі від «Пілот 24», але вони назрівали вже деякий час до цього. Чому? Бо я працюю з дітьми і в мене самої є син, який не дуже любить ходити до школи. Таку ж реакцію я почала спостерігати й під час спілкування з іншими дітьми. Якщо раніше декілька учнів з класу не хотіли ходити до школи, то зараз ми знаходимось в таких умовах, коли декілька учнів з класу хочуть туди йти.

Коли я почала замислюватись над цією ситуацією, то зрозуміла: якщо йде таке масове відторгнення школи, можливо, ми щось не так робимо. Тому я почала шукати можливості щось змінити, щоб більше учнів отримували задоволення від моїх уроків та і взагалі від школи.

Якщо половина вчителів почнуть впроваджувати нові методи навчання та співпрацювати з учнями як з рівними собі, тоді я вважатиму, що зміни дійсно відбулися, і ми готові рухатися далі.

Зараз у школі вже працює наш Клуб іноземних мов «Sunshine». Поки що я шукаю можливості організувати в коридорі зону відпочинку для учнів, але не всі розуміють, для чого вона потрібна – маю на увазі дорослих, бо діти цього дуже хочуть. Я буду намагатися довести справу до кінця.

Найважче бути однією з «білих ворон», які стали інакше дивитися на багато речей у школі. Дуже добре, що мене зараз підтримує директор, тому багато моїх ідей втілюються в життя. Скажу чесно, не весь колектив школи позитивно реагує на зміни, іноді виникають непорозуміння з батьками, але учні дуже налаштовані дуже добре, тому з їхнього боку я також часто отримую підтримку.

На даному етапі я б хотіла бачити більше змін серед колег, бо на сучасного учителя й учні реагують по-іншому. Якщо половина вчителів почнуть впроваджувати нові методи навчання та співпрацювати з учнями як з рівними собі, тоді я вважатиму, що зміни дійсно відбулися, і ми готові рухатися далі.

За підтримки:
Найцiкавiше на сайтi

Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

За пiдтримки:

Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

За пiдтримки:

Информатика к размышлению: как одна молодая учительница решила все изменить

АвторТетяна Ендшпіль
24 Вересня 2015

Успешный проектный менеджер Таня Эндшпиль с недавних пор еще и учитель информатики в одной из киевских школ. Для Platfor.ma она написала о том, как решила променять денежные проекты на уроки с детьми, почему информатика в украинских школах заведомо обречена на архаичность и том, как ее друзья и совершенно незнакомые люди помогают детям узнать о новейших тенденциях в компьютерной сфере.

Если бы мне несколько лет назад кто-то сказал, что я пойду работать в школу учителем информатики, что предпочту зарплату 2000 грн, отказавшись от реализации фестиваля с бюджетом в полмиллиона долларов, что напишу в специализированное научно-педагогическое издание текст о создании детьми компьютерных игр как методики преподавания информатики в школах, то я бы, конечно, смеялась. Но два года назад на Майдане произошли события, которые сильно изменили многих.

В последнее время я работала над реализацией проектов разной сложности. Все они касались развлекательно-музыкальной сферы. Я заходила на проект как кризисный менеджер или как арт-директор и помогала заказчику все его фантазии воплотить с минимальными издержками и максимальной прибылью. Я никогда не думала о деньгах в том смысле, что они могут заканчиваться. Я никогда не смотрела на цены в меню ресторана или в супермаркете. Если мне не хватало на что-то, например, поездку или дорогую вещь, я просто брала дополнительный проект.

В свободное время, а его было очень мало, я вела факультативы по Photoshop в технологическом лицее для детей 11-14 лет. И с первой же секунды поняла, что подростки – это абсолютно моя аудитория. Они честные и требовательные, а для меня эти качества очень важны. Дети проверяют тебя постоянно и не прощают фальши или некомпетентности.

Это глупости, когда говорят, что учителями идут люди, которые хотят реализоваться за счет морального превосходства над детьми. Это совсем не так. Дети сразу понимают, что ты из себя представляешь. Весь пафос, работающий на взрослых, с детьми ничего не стоит. Они как правдивое зеркало – сразу покажут твои недостатки. Но если ты профессионален, искренен и любишь свое дело, то отдача будет так сильна, что все остальное уже не будет иметь никакого значения. Поверьте, нет ничего круче горящих глаз ученика, у которого все получается.

Все знают, что дела с образованием у нас очень плохи. Но вот где на самом деле все очень плохо, так это в учебном заведении, в котором педагогов учат преподавать детям информатику. Технически и концептуально это просто ад.  Вопросы экзамена по информатике вызывали и смех, и ужас одновременно.

Вы знаете, кто сейчас преподает информатику в школе? В лучшем случае учитель математики, который может сносно объяснить алгоритмы и, если повезет, базовые принципы программирования. И это в лучшем случае. Я видела и учителей музыки, и учителей труда и даже секретаря сельской школы, которым не хватает часов для зарплаты или стажа. И вот они идут переквалифицироваться. Они вообще слабо представляют, что такое компьютер и информатика, но рассказывают о них детям.

При этом учат их люди, которым тоже добросили информатику для ставки. Которые ни разу в школе не были и не представляют, как это – работать с ребенком. Как за 45 минут успокоить после переменки 32 человека, проверить домашнее задание, дать новый материал, поставить оценки и задать новое домашнее задание. С другой стороны, именно в педагогическом университете я увидела «новых» учителей, любящих свое дело, желающих меняться и совершенствоваться ради себя и учеников.

Школу, как и армию, систематически разваливали все годы независимости Украины. Просто удивительно как эта, пускай и проблемная, государственная институция до сих пор существует. Я искренне восхищаюсь учителями, теми, что не пошли торговать на базар, не уехали за границу, а остались учить и воспитывать детей.

Виробництво інноваторів: як Академія лідерства створює в Україні молодь майбутнього

26 Грудня 2017

За три роки покоління Z складатиме 20% працівників світу. Обирати своє майбутнє так само, як це робили у минулому столітті, – не для них. Вони не хочуть рухатися за усталеною схемою школа-університет-робота і шукають для себе нові шляхи розвитку. Два роки тому відкрилась Українська академія лідерства (УАЛ), що допомагає молоді зрозуміти себе, розвинути важливі навички та визначитися із наступним кроком в житті, в тому числі з вибором професії. Platfor.ma поговорила з керівником УАЛ Романом Тичківським про те, як підлітки впливають на світ і хто їм допомагає у цьому.

Часто буває, що батьки говорять своїй дитині: «Знаєш, те, чому ми вчили тебе вдома, не завжди працює. Залиш цінності при собі, а от в суспільстві треба пристосовуватися». Аби цінності працювали і у суспільстві також, ми мусимо привчити людей жити згідно з ними і усвідомлювати важливість спільних правил для усіх.

Ми працюємо із молодими людьми, які щойно закінчили школу і готуються зробити перший важливий вибір у житті – свідомо і відповідально. Розпочинаючи навчання, наші студенти складають присягу, де обіцяють бути вільними, справжніми, мудрими, творчими, бути другом і просто бути, бо вони – Україна. Вони знають, що разом ми побудуємо суспільство, об’єднане цінностями та спільною візією, але для цього потрібні час та зусилля. Я справді вірю, що саме робота з молоддю дозволить за 50 років після епохи перебудови врешті-решт побачити в Україні сталі зміни, а ще за 20-30 – і докорінно поміняти все на краще.

Роман Тичківський

Ми не тікаємо від сьогодення і його викликів. Якщо на заняттях постійно говорити лише про те, якою має стати Україна, то легко перетворитися на Алісу в Дивокраї. Без розуміння того, якою є країна сьогодні – що відбувається в економіці, політиці, культурі, як живуть наші сусіди і про що думають однолітки, – не буде ні майбутнього, ні якісного теперішнього.

Ми також працюємо із минулим. Нещодавно під час поїздки до Ізраїлю наші студенти залучили до акції, приуроченої до Дня пам’яті жертв Голодомору, мешканців десяти країн! На один день найстаріший ринок Тель-Авіва прийняв наш поп-ап ресторан із однією стравою — супом із шишок, кори та коренів  — обідом українців у часи Голодомору. У такий спосіб нам хотілося привернути увагу ізраїльтян до геноциду, який не визнає їхня країна. Ми нагодували понад сотню людей — місцевих і туристів з Німеччини, Італії, Австрії, Перу, Великобританії, Швейцарії, Бразилії, США та Чехії. Водночас, сподіваюсь, це був урок і для нас, українців: як працювати з історією в інтерактивних форматах і як доносити біль народу через особисте спілкування.