«В мене динозавр на городі»: як Kyiv Animal Rescue Group рятує в першу чергу людей

АвторТетяна Капустинська
27 Серпня 2019
Київ тварини

Якщо б тварин попросили назвати справжніх супергероїв, то вони точно згадали би про Kyiv Animal Rescue Group. Вже п’ять років рятувальний загін допомагає котам, собакам, кажанам, крукам, лелекам, зміям, хом’якам і навіть ігуанам міста вижити – знімає їх з дерев, витягує з колодязів, шукає у вентиляціях і ловить по городах. Platfor.ma поспілкувалася з співзасновником проекту Михайлом Сторожуком та диспетчеркою й рятувальницею Тетяною Ляшенко про цілі команди, небезпечні рятувальні місії, спорядження досвідченого бійця, неосвіченість людей і життя заради братів наших менших. 

ПОЧАТОК І КОМАНДА

Михайло Сторожук, співзасновник Kyiv Animal Rescue Group

У 2014 році я зрозумів, що в місті немає організації, яка б займалася порятунком тварин. Тоді я натрапив на статтю, в якій було написано, що нікому знімати з дерев котів. У коментарях до неї я зазначив, що міг би цим займатися, та залишив свій номер телефону. Так все і почалося.

Спочатку працював самостійно. До тварин я був мало причетний і більшу частину життя займався ентомологією – вивчав комах. Але при цьому в мене були навички дигера (дослідника підземель), спелеолога (дослідника печер), промислового альпініста тощо. Тобто я вмів залазити в важкодоступні місця, якийсь бекграунд у мене був.  

Потім я познайомився з Любов’ю, яка теж займалася порятунком тварин. Вона більшу частину свого життя працювала в цьому напрямі, знала, як правильно тримати кота, як його лікувати та як поводитися, наприклад, з агресивною собакою. Об’єднавшись, ми обмінялися досвідом і навичками. Саме вона стала ідеологинею та запропонувала створити команду порятунку, але тимчасово не працює в нашій команді.

Спочатку зверталися з приводу котів на деревах, а потім, через півроку роботи, нам подзвонили з МНС і запитали, чи можуть вони переадресовувати на нас виклики з порятунку тварин. Ми сказали доленосне «так» – відтоді пішла більш активна діяльність.

Тетяна Ляшенко, диспетчерка й рятувальниця

Я диспетчерка та рятувальниця-висотниця. Крім того, займаюся документацією, рахую зарплати в команді. Взагалі я фізик за освітою, а до цієї роботи викладала та писала дисертацію. Після того, як я приєдналася до команди, вся інша діяльність залишилася в стороні, а порятунку тварин стала приділятися більша частина часу. 

Мені здається, що все відбувається органічно й люди випадково не починають займатися подібною діяльністю. Якісь навички та схильності, закладені ще в дитинстві. Наприклад, ми з батьком зняли з дерева першого кота, коли мені було чотири роки. 

Команда порятунку тварин Києва

– Розкажіть про ваших колег.

– Коло людей, які причетні до команди, велике, але регулярно цьому приділяють час, напевно, вісім із них. В нас є оперативники, які постійно виїжджають на виклики, просто рятувальники та рятувальники-висотники. Для підтримки цілодобової диспетчерської лінії кожен день працюють як мінімум двоє диспетчерів. Також є автомеханіки, без яких було б неможливо впоратися при транспортуванні важких і постраждалих тварин до клінік, які при цьому ще й агресивні. 

Минулої осені ми офіційно зареєстрували громадську організацію «Команда порятунку тварин міста Києва» і на цьому складному шляху нам допомагала юристка, яка підтримує нас і зараз. Ми подавали проект у громадський бюджет міста Києва в цьому році – він, на жаль, не пройшов, але влада міста зацікавилися. Можливо, нас включать у цільову програму на наступний рік.

ПРОФІЛЬ

– У яких випадках слід до вас звертатися?

– Зазвичай ми пояснюємо, що працюємо як МНС, тільки для тварин. Якщо істота знаходиться в надзвичайній ситуації, яку неможливо вирішити без застосування спеціальних навичок або спорядження, то це наш профіль. Якщо ситуація така, що її може вирішити будь-яка людина, яка проходить повз – це не до нас. Якщо тварина не знаходиться в небезпеці, а просто є бездомною – це теж не зона нашої відповідальності. Уявіть, що тварина – це людина, з якою прямо зараз щось відбувається. Ви б дзвонили в МНС? Так? Тоді телефонуйте нам.

Номери телефонів: 098 844 79 37; 093 986 22 62. Цілодобово.

Порятунок кошеняти, яке забилося під капот
Порятунок кошеняти, яке провалилося в діру між сміттєпроводом і підвалом
Вилучення кошеняти, яке застрягло між радіатором і бампером
Вилов каченят із небезпечної водойми

– Ви співпрацюєте з ветеринарними клініками та притулками?

– Тиждень тому підписали договір з мережею ветеринарних клінік – за нас поручився благодійний фонд і завдяки цьому такий тристоронній договір став можливим. До цього ми взаємодіяли з клініками в форматі приватних осіб. Диспетчер обдзвонював найближчі до місця події установи та дізнавався, чи можуть вони прийняти врятовану тварину. А от із притулками справи йдуть дуже складно, тому що всі вони переповнені – це якщо говорити про кішок і собак. До того ж, прилаштування тварин не відноситься до нашого профілю.

Але якщо справа стосується птахів, то ми співпрацюємо з чотирма пташиними притулками. Але так виходить, що коли починається сезон, то дуже багато з них у спробах літати травмуються, тож притулки швидко заповнюються. До кінця сезону місць не вистачає, причому для кожного виду птахів – це окремий період. Наприкінці весни та на початку літа – це ворони, а зараз та ж ситуація з лелеками. Майже щодня надходять травмовані лелеченята, які вчаться літати, по дурості падають на дроти, отримують травми від вітру, ламають лапки тощо. На даний момент в притулках майже не залишилося для них місць.

– Чи можна назвати вас волонтерами?

– Ні, і це важливо розуміти. Волонтер – це людина, яка працює на нормальній роботі та отримує там стабільну зарплату, а вільний час приділяє волонтерській діяльності, використовуючи його та гроші, щоб комусь допомогти. Нас не можна зарахувати до їхніх лав, тому що 24 години на добу й сім днів на тиждень ми займаємося винятково порятунком тварин. Водночас це і не комерційний проект – того, що ми заробляємо на викликах, іноді не вистачає навіть на першочергові потреби. 

ФІНАНСИ

– Звідки ж ви отримуєте гроші?

– У нас є фіксовані ціни за виклики. Скажімо, у господаря кіт втік на дерево – ми ставимо йому 300-500 гривень за зняття тварини. Якщо людина оплачує, то у нас зарплата є. Якщо ж вона говорить, що грошей немає, то ми приїжджаємо й знімаємо безкоштовно. Іноді буває й таке: «У мене гроші є, але я їх не заплачу, адже мені немає сенсу фінансово вкладатися в цього кота». У такому випадку ми все одно допомагаємо. Навіть якщо людина нам особисто неприємна, кота все одно шкода.

Виходить, що незалежно від оплати ми виїжджаємо на всі виклики, які пов’язані безпосередньо з нашим профілем. Про це ми повідомляємо заявникам і багато хто, коли чує «незалежно від оплати», починає радіти: «А, так ви працюєте безкоштовно?». Тому фінансова сторона питання трохи кульгає.

– Ви отримуєте якісь добровільні пожертви? 

– У нас є сторінка на Фейсбуці, де ми періодично організовуємо збори коштів для подальшої роботи. Наприклад, за день автомобіль команди проїжджає від 100 до 500, а іноді й до 1000 кілометрів – на це постійно потрібне паливо. Того, що надсилають користувачі ФБ, зазвичай вистачає на це та на купівлю втраченого під час спецоперації спорядження. Також нам надсилають гроші на тварин, які були врятовані в надзвичайних ситуаціях і зараз знаходяться у нас по домівках або по ветклініках. Ми у свою чергу ведемо повну фінансову звітність.

Головна проблема в тому, що у нас немає зарплат. Як мінімум через те, що частина людей вважає наш проект волонтерським, а в їхній свідомості закріплено, що волонтерам ніяк не потрібно оплачувати їхню працю. Але нещодавно компанія Intetics виділила нам невеликий грант конкретно під зарплати та вперше за три роки ми змогли погасити заборгованість фактично всім співробітникам.

Врятованого кота повернули господарці

– А до цього ви отримували гранти?

– До цього ні, оскільки ми не були офіційно зареєстровані. Але на початку існування нашого ГО нам уже зібрали на автомобіль, потім виділили грант на збитих тварин і ось третій – на зарплати. Але потрібно розуміти, що це не золоті гори. Останній, наприклад, всього на 26 тис. грн.

– Скільки в середньому учасник команди отримує на місяць?

– Уявімо, що рятувальник, ризикуючи своїм життям, знімає кота з дерева – це може бути тополя висотою з дев’ятиповерхівку або розлогий дуб. За це він отримує за нашою внутрішньою системою оцінок 130 грн. При тому, що промислові альпіністи на такі виклики виїжджають мінімум за 800-1000 грн, тому що це реальний ризик для життя. Середня зарплата рятувальника, якщо працювати майже кожен день, – близько 5-6 тис. грн на місяць.

Інструменти, які використовує Kyiv Animal Rescue Group

СПОРЯДЖЕННЯ

– Яким спорядженням ви користуєтеся?

– Це мінімум три-чотири сачка для вилову котів і собак, індивідуальний комплект висотного спорядження в кожної людини, ліхтар, акумуляторна болгарка для розпилювання невеликих отворів, перфоратор для порятунку котів із вентиляційних шахт, телескопічна палиця з подовжувачем для того, щоб знімати кішок із дуже тонких гілок, палиця з петлею для відлову собак. Обов’язково – аптечки з холодоагентами, седативні засоби для заспокоєння собак і пневматичний шприцемет для того, щоб зловити собаку, який не підходить близько (ми його самі сконструювали, тому не завжди працює ідеально).

Автомобілі Служби порятунку тварин

Зараз у нас є три автомобілі, один із яких повністю укомплектований всім, в тому числі й важким спорядженням. Крім звичайного обладнання для підйому на дерева і вилову тварин, там є генератор, відбійний молоток, рятувальний домкрат та інша важка техніка для проведення спеціальних операцій.

Наприклад, тварина застрягла між плитами або провалилася в якусь трубу, яку потрібно розкопувати, розривати, розпилювати. Також там є апарат дихання на стисненому повітрі для роботи в загазованих приміщеннях. Він у нас один, але й виклики на такі завдання надходять вкрай рідко. Буває таке, що собака падає в колодязь – там досить повітря, щоб він зміг дихати, але мало для людини.

– Є щось, чого вам не вистачає?

– Спорядженням ми в середньому укомплектовані, але команда повинна розширюватися, тому що трьох автомобілів вже не завжди вистачає для повноцінної роботи. Тому було б непогано купити ще один і доформувати команду до чотирьох екіпажів. Адже ми працюємо не тільки по Києву, а виїжджаємо в область і навіть у сусідні міста. І чим більше буде машин і обладнання, тим більше тварин ми зможемо врятувати.

Рятувальна операція

РЯТУВАЛЬНІ ОПЕРАЦІЇ

– Скільки приблизно викликів ви отримуєте за день і на які з них виїжджаєте?

– В середньому кількість заявок від населення коливається в день від 20 до 100. Цільових заявок може бути тільки 10-15 – причому частина з них може вирішитися сама, виявитися помилковим викликом або чиїмось жартом. А якщо виклик підтвердився і підходить під наш профіль, то робота над ним може зайняти як кілька годин, так і добу.

– Які виклики ви розцінюєте як складні?

– Коли люди заводять тварин, то зазвичай не турбуються про те, щоб зробити своє житло безпечним для них. Буває таке, що кіт багато років живе у квартирі й усе в порядку, а одного разу йому захотілося гострих відчуттів і він пішов мандрувати по вентиляції. Це дуже складний тип викликів, який обробляється іноді в декілька заходів і вимагає декількох годин.

Багато труднощів пов’язані з комунікаціями. Комунальні служби у нас в місті люблять розрити короб теплотраси, провести якісь роботи, поїхати відпочивати та тільки пізніше почати закопувати. У цих коробках досить тепло, котики туди купою набиваються. І виходить, що комунальники можуть просто заживо закопати тварин. У таких ситуаціях буває складно організувати порятунок.

Ще буває, коли в різних промислових занедбаних зонах залишаються незрозумілі конструкції, застосування яких тепер вже загадка. І туди теж провалюються тварини, потім складно їх звідти витягти.

Лелеки, постраждалі після зруйнування гнізда

– Які випадки трапляються найчастіше?

– Заявки найчастіше надходять, коли люди хочуть, щоб ми забрали у них бездомну тварину. А з тих, які ми обробляємо – це, звісно, коти на деревах. Десь 80% котів спускаються самостійно, але деякі не настільки вправні, до того ж у них паніка.

На другому місці – собаки в колодязях. Дуже часто нам дзвонять із приводу ворон, яких потрібно забрати, відловити, допомогти з ними. Якщо люди не можуть самостійно цю ворону зловити, то ми приїжджаємо та ловимо її самі, віддаємо заявникам або допомагаємо з транспортуванням до притулку, якщо у нас є час, можливість і вільна машина. Виходить, що ті, кого найбільше в місті, в надзвичайні ситуації й потрапляють.

– Які ще бувають історії?

– За кількістю врятованих тварин, напевно, чималу статтю займають кажани. Взимку, коли рукокрилі впадають у сплячку, їх можуть розбудити необережні рухи людей у місцях їхнього відпочинку. Наприклад, кажани зимують на горищах, де прокладені кабелі інтернету. Коли туди приходить провайдер, щоб під’єднати нового абонента, тварини прокидаються та вилітають на вулицю, де занадто холодно.

Їм не вистачає енергії для того, щоб знайти собі новий притулок, і вони зазвичай потрапляють до нас. В команді є три людини, які вигодовують кажанів до певної маси, яка для кожного виду різна, потім укладають їх у сплячку в холодильник і випускають тільки навесні. 

Кажани, яких знайшли у квартирах заявників

Влітку дуже багато викликів, коли кажан залетів у квартиру. Тут вже незрозуміло, кого ми рятуємо – тварину чи людину. Через неосвіченість нашого населення за кажанами закріплена хибна слава вампірів. Люди чомусь вважають, що рукокрилі, які живляться комахами, будуть зацікавлені в їхній крові.

Пояснюємо: єдиний вид кажанів, який харчується кров’ю, проживає в Південній Америці. Вони п’ють кров винятково коней, причому вибирають собі одного донора, запам’ятовують його і прилітають до нього щоночі протягом декількох місяців, а іноді й років. Це єдиний вид із подібним раціоном. Ті кажани, які мешкають у нас, ні в якому разі не нападають на людей і в принципі нікого не чіпають, якщо їх не починають ображати і засовувати їм пальці до рота. Натомість люди просто не знають, що робити, якщо вони залітають у квартиру. 

Увага, інструкція! Потрібно вимкнути світло, відкрити вікна, закрити двері в ту кімнату, де є кажан, і дати йому спокій. У більшості випадків, він відчує свіже повітря і вилетить сам. Але бувають такі ситуації, коли у людини дуже сильна паніка і вона просить приїхати, тому що просто не може нічого зробити й зайти в кімнату з кажаном. Або якщо рукокрилий не вилетів до ранку, а забився десь у щілину й спить у квартирі.

Також регулярно бувають виклики щодо змій. Це ще один із пунктів неосвіченості нашого населення. Всіх у дитинстві навчили, що у вужа з боків дві жовті плями. Але додаткової інформації про те, що є ще водяний вуж, у якого жовтих цяток немає, але натомість є шахове забарвлення спинки, як і у гадюки, – ніхто не розповів. І виходить, що люди їх постійно плутають, панікують і рятувати знову доводиться їх, а не вужів. 

Були випадки й з домашніми зміями, зокрема минулого літа ми знімали пітона з ліхтарного стовпа в центрі Києва. Він втік від господарів, спустився по гілках із вікна, вмостився на ліхтарний стовп, висів там і лякав перехожих. 

А нещодавно один із наших екіпажів рятував змію, яка застрягла головою в декоративному черепі. Він лежав у тераріумі, рептилія була маленькою і спочатку через нього пролізала, а потім виросла та застрягла.

Займання поля в селі Шпендівка

– Я бачила на ваші сторінці в Фейсбуці, що ви до того ж гасите пожежі.

– Так, регулярно. Річ у тім, що в наших людей заведено випалювати траву. Навесні та восени відбуваються масові підпали. Що в цьому випадку стається? Гинуть всі дрібні тварини, кроти, їжаки, всі комахи, при цьому погіршується якість грунту, на якому потім краще ростуть бур’яни, але не все інше. 

Наприклад, недавно була історія. Ми виїжджали в село в Бориспільському районі рятувати лелеку – місія провалилася, тому що птах був сильно недогодованим. З’ясувалося, що навесні навколо села вирувала пожежа, загинули всі гризуни, якими дорослі лелеки годують дитинчат.

Вони могли б дістати ще й рибу, але місцеві жителі осушили річку, тому що вона затоплювала їхні льохи. Тож лелеки залишилися повністю без харчування, висиділи двох пташенят, потім одного викинули з гнізда і самі ж убили, тому що він помирав з голоду. Другого вони виростили до більш дорослого стану, але він все одно не вижив. Ось до чого призводить неконтрольований випал трави.

Тому якщо ми кудись їдемо та бачимо, що «матінко, горить!», то зупиняємося й гасимо полум’я – для цього у нас є спеціальні засоби. Крім того, якщо ми маємо вільний час, то спостерігаємо на супутниковій карті, де є найближче місце з палаючими кущами, травою, лісами та виїжджаємо в тому напрямку.

– Які ви можете згадати найбезглуздіші виклики?

– «У нас по квартирі літає фіолетовий восьминіг». Це був не прикол, просто дуже нервовій жінці у вікно кинули іграшку у вигляді восьминога. Вона побачила, як він пролетів по кухні, закрила двері та втекла з квартири. Жінці було страшно ночувати вдома одній, тому вона всіляко дошкуляла чоловікові, якій якраз поїхав у відрядження, а той у свою чергу дзвонив нам.

Ще був виклик, який здавався б дурним, але виявився реальним – дзвонить жінка й каже, що в неї по городу ходить динозавр і поїдає кабачки. Динозавр дійсно був, тільки в реальності це виявилася здоровенна ігуана, яка окупувала задній двір і влаштувала собі бенкет. Вона втекла з сусіднього села та пройшла приблизно сім кілометрів до цього городу.

Кошеня, яке врятували з підвалу

СУСПІЛЬСТВО

– Якщо тварині потрібен притулок, як часто заявники погоджуються забрати її собі?

– Дивлячись яка тварина. Кіт – це 40-50% успіху. Птах – 10-20%. Якщо це собака, то шанси близько нуля. Кажани не займають багато місця, за ними не складно доглядати, тому ми зазвичай навіть не пропонуємо людям у себе їх залишати, а забираємо самі. Диких тварин зазвичай можна долікувати та випустити в дику природу. Тобто їх ми беремо собі на кураторство, а зоопарк і притулки нам допомагають в цьому.

Найсумніша ситуація з котами, собаками, воронами та лелеками. Тому що, якщо котів і собак перманентно нікуди дівати, то з воронами та лелеками – сезонні процеси. Ще бувають проблеми з голубами. При цьому це не заважає нам виконувати свою профільну роботу.

– Що взагалі кажуть люди, чи є якась подяка від них за вашу роботу?

– Подяки вистачає, особливо від власників хатніх тварин, яких ми врятували. Але дуже багато хто вважає, що якщо наші контакти були отримані ними від поліції або МНС, то ми також є держструктурою. І вони на нас кричать, матюкаються, кажуть, що ми дармоїди, вимагають, щоб ми до них терміново їхали, бо ми ж існуємо за їхні податки. І якісь пояснення, що ми добровільний рятувальний загін – не бажають слухати, адже вважають, що ми зобов’язані та винні.

Попри таке хамство, тварин ми все одно рятуємо – так виходить, що ті, хто опинився в біді, не можуть самі до нас звернутися. Але дуже часто нервів у диспетчерів не вистачає.

Їжак, якого збила машина

– Як ви взагалі емоційно витримуєте таку роботу?

– Важко. Емоційне вигорання з часом настає від взаємодії з неадекватними людьми. Наприклад, нам дзвонять і кажуть: «Ми знайшли кошеня, яке кудись провалилося». Ми запитуємо, чи зможуть вони тваринку забрати собі, і вони погоджуються. Але по факту порятунку зауважують: «Ну це ж ваша робота, ось ви й забирайте. Це ж у вас купа котів у квартирах, буде на одного більше – нічого страшного, переживете». 

Деякі люди з команди йдуть, деякі приходять. Хтось не витримує такого напруження, але головний результат, який дозволяє триматися на плаву – врятовані життя. Це така компенсація, почуття задоволення від добре виконаної роботи та вдячний погляд тварини, якій щойно врятували життя.

Врятований їжак

МЕТА

– Який результат для вас найважливіший? 

– Глобальна мета проекту – не тільки врятувати якомога більше життів, але ще і пояснити людям, що вони повинні не допустити того, щоб тварини потрапляли в надзвичайні ситуації. Ми прагнемо саме завдяки висвітленню нашої діяльності рятувати тварин превентивно. Домашні тварини потрапляють в біду винятково з вини господарів.

Наприклад, про те, що металопластикові євровікна небезпечні для тварин, люди здогадуються, але точно дізнаються про це після трагічних випадків. Вікна, які відкриваються на режим провітрювання, коли виходить клиноподібної форми отвір, – смертельно небезпечні. Кіт може там застрягти й опускатися все глибше без шансів вибратися.

Передавлюються тканини, а в тому місці, яке відокремлено від центральної системи кровообігу, накопичуються токсини. Коли тварину звільняють від всіх пут, шкідливі речовини все одно потрапляють в організм. Зазвичай, якщо кіт застряг у вікні, є близько півгодини, щоб зреагувати та встигнути його врятувати. Звісно, катастрофічність ситуації залежить від частини тіла. Найнебезпечніша – це шия, менш небезпечна – лапка.

– Як ви думаєте, що зараз потрібно людям у нашій країні?

– Припинити ставитися до тварин як до речей. Багато хто вважає, що, припустимо, кіт – це його власність і він має право робити з бідолашним те, що йому заманеться. Саме через це у нас люди не стерилізують тварин, а приплід викидають на вулиці. Тому не створюють належні умови для перебування домашніх улюбленців у будинках, байдуже проходять повз бездомних тварин, які знаходяться в біді та потребують допомоги. Через це люди годинами, а може й цілодобово, чекають і сумніваються, замість того, щоб діяти негайно.

Найцiкавiше на сайтi

Звірі без звірства:
Олександр Тодорчук про права тварин, БДСМ-клуб з владою і нуль грошей

АвторЮрій Марченко
26 Червня 2019

Ще декілька років тому в суспільстві фактично не звучала тема захисту тварин. Однак у 2016-му киянин Олександр Тодорчук створив UAnimals – рух, який почав активно протестувати проти знущань над звірами в цирках, видавати книжки про зоозахист, боротися з індустрією хутра та робити чимало іншого, пов’язаного з гуманністю. В рамках циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому стосунки з владою – це БДСМ, як український марш за тварин дійшов до Південно-Африканської республіки та що робити, аби добро стало актуальною темою.

– Розкажи про заслуги UAnimals, щоби всіх одразу вразити?

– Вважаю, головна заслуга в тому, що ми змусили людей замислитися. Хтось підтримує нашу боротьбу, інші байдужі чи навіть виступають проти. Втім питання гуманності до тварин на сьогоднішній день закріпилося в системі координат українського суспільства і нікого ним уже не здивуєш. Для того, аби люди знайшли правильну відповідь, потрібно озвучити запитання. Саме це ми і почали робити.

Якщо казати про конкретні перемоги зоозахисту, то тут варто назвати локальні заборони цирків-шапіто з тваринами, які вже прийняли в кількох десятках міст, включно з Києвом. По хутру – у нас близько 30 дизайнерів підписали з UAnimals відмову від його використання: Андре Тан, Олена Рева, Lake. Також до цього доєдналися Кураж-Базар, Гешефт, Oh My Look. А цього літа Міністерство охорони здоров’я, сподіваюсь, зробить важливий крок по забороні тестування косметики на тваринах.  

– Як взагалі вперше ти подумав про те, що було би непогано підняти тему захисту тварин?

– Ти знаєш, я ж теж з комунікацій (Олександр – співзасновник агенції Gres Todorchuk PR. – Platfor.ma) і розумію важливість історії, як до мене підійшов якийсь загадковий дідуган, торкнувся і сказав: «Синку, тільки ти можеш це зробити!». Але такого не було. UAnimals почалося з боротьби за цирк без тварин – і це було абсолютно спонтанно. Є щось, що ти вважаєш поганим, більшість знайомих вважають це поганим, але ніхто нічого не змінює, бо це ж ніби назавжди. Друзі так і казали мені: ми проти цього середньовіччя, але так буде завжди. Нічого не змінити!

До речі, є цікава особливість: коли щось врешті починає змінюватися, то ніхто й не згадає, що колись було інакше. Чи пам’ятає хтось, що ще в 1960-х існували зоопарки для людей? Чи згадує хтось, як пару років тому в Києві на кожному кроці була реклама різноманітних шапіто?

– Розкажи кілька фактів для тих, хто відкрив текст, але досі сумнівається, що у тварин все погано і їм потрібна допомога?

– Знаєш, я досить рідко зустрічаю людей, яким потрібно пояснювати, чому тварини потребують захисту. Для цього достатньо зрозуміти, що будь-хто хоче щастя і уникає страждань. Навіть вченими доведено, що звірі можуть відчувати. І, до речі, не тільки біль, а й страждання – не лише фізіологічно, а й на більш глибинному рівні.

Нещодавно в Україні видали книгу «Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів», де науковець доводить, що моральні норми – це не суто людський винахід. Мавпи знають співчуття, допомагають тим, хто цього потребує, мають внутрішні переживання. Гадаю, після цього кожна людина може прийти до логічного висновку, що знущання над тваринами – це лайно.

З видом на зникнення: ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

 

Хто це зробив:
бар у сквоті

Squat 17b Yard cafe – популярний міський бар у центрі Києва, де не соромно зробити привабливе фото, замовити собі смачний коктейль і провести екскурсію іноземцю. Але мало хто знає, що взагалі таке «сквот» та яка історія стоїть за цим культовим місцем. Platfor.ma поспілкувалася з засновниками та господарями Сквоту Мирославом та Дашею Криж, щоб з’ясувати це та поговорити про далекий 2006 рік, незаконний захват будівель, допомогу однодумців, власне кафе, а згодом і бар, шалену популярність, а також мрію, яка стала реальністю. 

Мирослав і Даша Криж

– Розкажіть, з чого все почалося? Як взагалі з’явилася ідея створити власний сквот?

– Ще на початку 2000-х ми з моєю подругою Машею надихнулися ідеєю сквотингу. Серед іншого на це вплинула книга Іллі Стогова «Роман у стилі техно», де він досить детально пройшовся по історії цього явища, його принципах і взагалі розповів про дуже круті кейси. Якщо пояснити коротко, то сквотинг – це захоплення порожніх занедбаних будівель для того, щоб використовувати їх під житло, майстерні, творчі аудиторії. Ми називаємо це сірою зоною, умовно незаконним захопленням.

Хто це зробив:
як організувати
КиївПрайд

Цього року до Маршу рівності долучилося близько 8 тис. учасників. Це ті люди, які не побоялися всупереч погрозам, осуду та стереотипам пройтися головними вулицями міста за право обирати та любити того, кого хочеш. Platfor.ma поговорила з директоркою громадської організації «КиївПрайд» Русланою Панухник та дізналася, з чого все почалося, як проходив перший марш та що змінилося з роками, як ставиться до ЛГБТ-спільноти поліція, звідки організація отримує гроші та яка головна мета руху.

Руслана Панухник, директорка ГО «КиївПрайд»

– Як з’явилася ідея запровадити Прайд у Києві?

– Ідея з’явилася десь на початку 2010-х років і дуже довго обговорювалася. Все почалося з того, що мої колеги поїхали до Мінська, де в ті часи був Прайд, хоч і досить незвичайного формату – в трамваї, який їздив по місту. Вони надихнулися і подумали, чому б не зробити щось подібне в Києві. А далі було багато дискусій, обговорень, різних думок. Більшість людей, які зараз асоціюються з Прайдом, виступали проти такої ініціативи – це був дуже важливий і ризикований крок. Або пан, або пропав. Але все ж таки вирішили спробувати.

Фото: KyivPride