Це у вас у крові: чому донорство – не зовсім те, що ви думаєте

АвторТетяна Капустинська
14 Червня 2018
активізм благодійність знання точка зору

14 червня у всьому світі відзначають День донора. Журналістка Platfor.ma Тетяна Капустинська є одним із ідеологів проекту «Середи в Охматдиті», який спонукає здавати кров. У свій день вона написала про те, як вперше потрапила в донорство, та пропонує всім доєднатися.

Ненавиджу лікарні. Настільки, що навіть здавати кров там – справжня мука. Ти рано вранці приходиш у стомлене часом, пилом і чварами приміщення, займаєш своє місце в кінці нескінченної змійки з людей і очікуєш. За весь цей час встигаєш сказати «ні» всім, хто «я тільки за довідкою» або «я просто відходив ненадовго», почитати книгу, незлічену кількість разів позіхнути та вивчити всю макулатуру, яка висить на стінах.

Після йде низка подій, яку хочеться забути – аналіз крові з пальця, пошуки себе і сенсу життя в довгих чергах, тривалі розмови з лікарями та жахлива процедура здачі крові. Озлоблена на весь світ бабуся безуспішно намагається встромити величезну голку в вашу вену якийсь час, а після того, як у неї це виходить, залишається тільки пару годин потерпіти – ниючий біль, різкий запах ліків і захопливий підрахунок плитки на старій стелі. Після процедури тебе не надто делікатно просять звільнити місце й забувають про твоє існування, ніби ти й не сидів тут пару годин в надії врятувати комусь життя.

Приблизно так я уявляла собі процедуру донації до того, як стала донором. І хоч лікарні все ще не викликають у мене ніжних почуттів, я зрозуміла, що уявлення про процедуру здачі крові не збігалися з реальністю трохи більше, ніж зовсім.

Потреба в добрих вчинках була в моєму житті завжди – то я працювала в благодійному магазині, то була волонтером на різних акціях, то придумувала свої проекти, всі засоби з яких пішли б на допомогу різним організаціям. І, звичайно, часто міркувала про те, щоб стати донором. Зупиняли дурні міфи, упередження та просте незнання – здавалося, що це так складно і довго, що донорами можуть бути лише обрані, а моя кров поширеної групи навряд чи стане в пригоді.

І ось одного разу я побачила пост у свого знайомого в Фейсбуці – він натхненно розповідав про те, що здавав кров в «Охматдиті» з командою волонтерів, а його 4+ група допомогла хлопчикові. Він пишався своїм вчинком, це відчувалося в кожному слові, і закликав своїх друзів не бояться, а діяти. «Це знак!» – подумала я і звільнила собі ранок середи на наступному тижні. «Це доля!» – кожен день повторювала я собі.

Фото: Iнга Передерій

І знаєте, що? Виявилося, що донорство – це дуже просто. Це не страшно та не боляче, а працівники відділення трансфузіології намагаються зробити все, щоб допомогти донору та кожній дитині, яка потребує переливання крові. Мене зустріли з посмішкою та повагою, не раз подякували, що прийшла, і супроводжували на всіх етапах. Кілька разів запитали про те, як давно зробила татуювання – повинен пройти рік, але багато хто досі вважає, що тату означає довічний відвід від здачі крові. Відділення всередині було чистим, світлим і фотогенічним – ось прямо коли відкриваєш сторіз в Інстаграмі й знімаєш-знімаєш, нічого спільного з моїми похмурими уявленнями. Лікарі та медсестри, в основному, молоді та усміхнені дівчата, які сиплять жарти та історії, щоб підняти настрій або відвернути увагу, наприклад, від проколювання пальця, що, до речі, найстрашніша з усіх процедур.

За результатами аналізів мене допустили до здачі крові, що виявилося великою вдачею. Там же мені розповіли, що приводів дати потенційному донору відведення – на пальцях не перелічити: маленька вага, надто поганий зір, свіжі тату або пірсинг, недавня хвороба, низький гемоглобін або високий білірубін, низький тиск і це навіть не чверть списку. Тоді я дико пораділа своєму везінню та буквально застрибнула на канапу, оголюючи вени й душу. Здивування спіткало мене знову, коли стало зрозуміло, що процес виявився абсолютно безболісним, а через 7 хвилин одна з медсестер в рожевому костюмі прокричала «Друга плюс, перев’язуємо». 7 хвилин – і ти зробив значний внесок в чиєсь життя.

Фото: Iнга Передерій

Після цієї донації мені стало соромно. Соромно через те, що зробила це тільки зараз, а до цього прикривалася відмовками та помилковою думкою оточення. Потім прийшли захват, гордість, неймовірне щастя та бажання зробити більше, яке було настільки сильним, що буквально на наступний день я стала частиною благодійного проекту «Середи в Охматдиті». Це група ентузіастів, яка щосереди ходить з добровольцями, які хочуть здати кров, в Охматдит і намагається зробити все, щоб процедура пройшла максимально приємно – створює загальний чат на всіх потенційних донорів, розповідає про протипоказання та попередню підготовку, зустрічає й супроводжує під час всього процесу, годує домашнім вівсяним печивом, робить фотографії та, що найцікавіше, видає фірмовий значок із клітиною крові. Його можна отримати тільки в разі успішної донації та ніяк інакше – це своєрідний трофей і розпізнавальний знак. Клітин крові 9, а нещодавно до них додалися ще й шкідливі компоненти, так що можна зібрати цілу колекцію.

Команда «Середи в Охматдиті». Автор фото: Сергiй Кошкiн

Все це робиться для того, щоб донести до суспільства просту думку: донорство крові – легкий, безпечний і безкоштовний спосіб творити добро та змінювати світ на краще.

За рік я здала 1,15 літра крові. Могло бути й більше – всьому виною низький гемоглобін, з яким я, як і багато інших донорів, намагаюся боротися. Їм м’ясо та гречку, п’ю гранатовий сік, додаю горіхи й сухофрукти в вівсянку, заробляю плюсики в карму. Набагато більше, зрозуміло, вдалося зібрати спільними зусиллями з проектом «Середи в Охматдиті» – щотижня з нами приходить близько 20 осіб зараз, 70% зазвичай допускають до здачі крові. З них багато – це люди, які беруть безпосередню участь не тільки в розвитку не тільки культури донорства в країні, а й інших сфер.

Так, наприклад, з нами здавала кров Ірина Галай – перша українка, яка піднялася на Еверест і розгорнула там прапор України. Вона мимохідь згадала про те, що незабаром планує піднятися на Еверест без кисню, тому перед інтенсивним тренуванням вирішила здати кров. Постійно з нами здає також Арсеній Фінберг, засновник «Цікавого Києва», який вже отримав посвідчення донора. Велика частина наших донорів – представники креативного класу: дизайнери, архітектори, журналісти, організатори.

Фото: Iнга Передерій
Арсеній Фінберг. Фото: Iнга Передерій

Але багато людей бояться та не здають. А бояться тому, що багато чого просто не знають. Культура донорства в нашій країні, на жаль, дуже погано розвинена, а хтось просто має недостатньо інформації про роботу свого організму. Тобто, деякі вважають, що з них викачають кілька літрів крові, що в принципі неможливо. Звичайний обсяг для однієї здачі – 350-450 мл.

Ще поширений міф, що це шкідливо для організму. Та він вам подякує! Регулярна здача крові – це профілактика захворювань імунної системи та зменшення ризику серцево-судинних захворювань. Надлишок крові надає велике навантаження на серце й судини, а віддаючи його як донор, ви подовжуєте життя реципієнту та собі разом з тим. Міфи працюють і в зворотний бік – є люди, які думають, що здавати кров можна мало не щотижня. Таке завзяття похвально, але, на жаль, вона так швидко не відновлюється, тому донацію крові можна здійснювати раз у 2,5-3 місяці.

Найчастіша відмовка, яку я чую: «Я боюся, що мене чимось заразять». Якби ці люди бачили, з якою старанністю дотримуються всіх правил стерильності в операційній, як одна за одною відкриваються баночки зі спиртом, як дбайливо медсестри розпаковують одноразове обладнання – сумнівів би не залишилося, все безпечно.

Фото: Iнга Передерій

А ось те, що деяку кількість часу належить провести в черзі – правда, але це повинно тільки радувати, адже є охочі. Взагалі, факт того, що ваша кров може врятувати комусь життя – повинен перекривати все незручності, які можуть виникнути. Досить один раз побачити в відділенні батька, який вишукує серед донорів людину з потрібною групою, та поспілкуватися з ним – як то кажуть, «підсядеш на голку» та будеш регулярно здавати. На жаль, таких батьків багато, а донорів все ще недостатньо.

Було б добре, якби люди ходили здавати кров не тільки на Міжнародний день донора, а робили це регулярно, добровільно та безоплатно, стали постійними донорами. Адже кожному третьому жителю на планеті за статистикою потрібне переливання, а величезна частина з них – це хворі на онкологічні захворювання, в тому числі діти. Чи то втрата крові у нещасному випадку, чи внутрішня кровотеча, чи серйозне хірургічне втручання – донорська кров у будь-якому випадку може стати вирішальним фактором і першим засобом допомоги, який подарувати може кожен з нас.

Найцiкавiше на сайтi

Плащ из травы, пластинка из крови: как дизайн ищет новые пути и находит их

АвторНадія Шейкіна
30 Січня 2018

Пока консерваторы копают картошку у бабушки на огороде, новаторы из мира дизайна озаботились тем, как синтезировать из этой картошки что-то полезное в хозяйстве, например, ложку. Ресурсы планеты исчерпываются, а человечество не только потребляет все больше, но и отправляет в отходы невероятное количество сырья. Выпускница Эйндховенской академии дизайна Даша Цапенко прочла лекцию о биоматериалах в дизайне, а Platfor.ma записала самое интересное.

В Эйндховенской академии лабораторию биоматериалов открыли несколько лет назад, а в США дизайнеры уже многого достигли в этом направлении. Очевидно, руководство академии решило не отставать от тренда – и в первый год магистратуры нам предложили создать что-то свое, используя потенциал биотехнологий.

Я, например, вырастила плащ из семян чиа. Прорастила их в ткани, пока «ворс» не достиг нескольких сантиметров. В Голландии постоянно идут дожди, и никто не любит эту погоду. А суть моей идеи была именно в том, чтобы человек искал дождь ради полива плаща. Я сама ходила так под ливнем, а потом выкладывала плащ на специальный поддон. В итоге он «прожил» около двух недель.

А наш преподаватель Эрик Кларенбик создал стул из мицелия – это корневая система грибов. Для этого он использовал специальный 3D-принтер, поместил субстрат с мицелием в него и напечатал части стула, которые потом собрал в единую конструкцию.

Плащ из ростков чиа - проект Даши Цапенко / dashatsapenko.com
Myceliumchair - проект Эрика Кларенбика / ericklarenbeek.com

Кстати, в качестве биоматериала чаще используют именно мицелий, а не сами грибы. Американская компания Ecovative увидела в этом материале строительный потенциал и начала выращивать утеплитель для домов. Он легкий, плотный, пористый, полностью биоразлагаемый. Для субстрата они применяют местные материалы: солому, например. Измельчают ее и смешивают с грибными спорами. Когда добавляют влагу, материал растет. Чтобы остановить рост и получить готовый продукт, который не будет расти даже при попадании воды, его запекают при определенной температуре.

Несколько лет назад Ecovative создали биоразлагаемые кирпичи.  В качестве субстрата использовали сельскохозяйственные отходы. Потом из кирпичей выстроили временную башню для проекта, разработанного архитектором Дэвидом Бенджамином в рамках программы молодых архитекторов MoMA.

Кроме того, в США уже довольно давно продают наборы по принципу «Сделай сам», только теперь это «Вырасти сам». В них вегетативная корневая структура грибов, субстрат и разъемная форма. Делаешь все по инструкции: растишь, запекаешь в обычной духовке – и готова твоя лампа, горшок для цветов или какая-то другая несложная вещь для дома.

«От краще б ви…»: навіщо допомагати котикам, коли страждають люди

На шляху до доброї справи можна зіштовхнутись з безліччю питань і суперечностей. Краще врятувати одне життя зараз чи сто потім? Чи треба допомагати тваринам, якщо страждають люди? Як обрати тих, кому підтримка потрібна найбільше? Ми вирішили спитати про внутрішню конкуренцію у доброчинності тих, хто кожен день із цим працює, – співробітників благодійних організацій.

 

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.

 

Дизайн на допомогу: як в інвалідності знаходиться місце для технологій та краси

Коли йде мова про поліпшення життя людей з інвалідністю, в Україні зазвичай говорять про пандуси, підйомники чи спеціальні ліфти. Натомість у країнах Європи та США є безліч технологій та дизайнерських рішень, які роблять середовище інклюзивним та перетворюють допоміжні засоби на справжні витвори мистецтва. Нещодавно у Google Maps з’явилися спеціальні маршрути, призначені для інвалідів-візочників, Microsoft розробили VR-систему для незрячих, а дизайнери перетворили слухові апарати та протези на стильні аксесуари. Platfor.ma розповідає про інноваційні рішення, які роблять кращим життя людей з особливими потребами.

 

Декоративні накладки для протезів рук і ніг

Дизайнери канадської студії Alleles перетворили протези на модний аксесуар. Ми звикли бачити їх максимально схожими на відсутні кінцівки, а канадські дизайнери одними із перших почали робити і продавати декоративні накладки на протези рук і ніг. Тому себе вони називають митцями, а не протезистами.

«Коли ми запустили студію, то намагалися вирішити проблему стилю. Не кінцівки. У промисловості, насиченій естетикою роботів та незграбними контурами, наші протезові накладки намагаються перетворити щось механічне на щось механічно-шикове. Ми дійсно віримо, що покупка протезного покриття може бути веселою, модною та доступною», – йдеться на сайті компанії.

Протези Alleles – ручної роботи. Вони привертають увагу своєю яскравістю та унікальним красивим силуетом і в такий спосіб допомагають людині з інвалідністю адаптуватися у суспільстві. Модель і фешн-блогер Mama Cax перенесла ампутацію ноги вище коліна і зараз є амбасадором компанії Alleles. «Перший протез, який я отримала, був золотим із мармуровими різьбленням, – розповідає модель. – Пам’ятаю відчуття, що тоді я почала цим пишатися. І з того моменту я відчула зміну у ставленні інших і в тому, як я сама ставлюся до себе. Люди більше не бачили когось, хто намагався щось приховати. Вони бачили когось, хто пишався».

Мішечок для колостом

Випускниця лондонського університету Брунеля Стефані Монті розробила мішок для колостом (штучного отвору в животі людей, яким видалили пряму кишку) як більш привабливу альтернативу традиційним, які виглядають, м’яко кажучи, не дуже естетично.

https://www.dezeen.com/2016/07/25/stephanie-monty-colostomy-bag-intimate-moments-graduate-shows-2016-brunel-university-london/На ідею перетворити медичний атрибут на гламурний аксесуар її наштовхнула боротьба свого родича із хворобою Крона. «Цей прилад дає людям можливість більше відчувати себе у своєму тілі та забезпечує свободу від мішків із стоми», – пояснює дизайнерка.

Гнучкий девайс покривається водонепроникною мембраною, яка створює «натуральне, шкірне відчуття». Тиснення на поверхні може імітувати татуювання чи ажурну білизну, а силікон – підбиратися до кольору шкіри людини.

Пов’язки для ампутованих грудей

Ноелія Моралес пережила рак молочної залози, а потім сама створила нижню білизну для жінок, які втратили одну з них. Перший такий виріб вона зробила сама, дивлячись на себе у дзеркало. Жінка просто розрізала бюстгальтер і притулила те, що від нього залишилося, наче піратську пов’язку.

«Це був вражаючий момент. Я зрозуміла, що знову відчула себе вільною і розкутою, моєму партнеру це теж сподобалося», – згадує Ноелія.

Тому вона вирішила перетворити це в цілий проект, щоб допомогти іншим жінкам з подібною проблемою знову відчути себе впевненими в собі та сексуальними. Також білизна, яку на честь відомої піратки назвали Anna Bonny, має на меті допомогти змінити ставлення суспільства до раку молочної залози, жіночності та краси.

«Це простий одяг, який допомагає мастектомізованим жінкам спокійно сприйняти те, як виглядає їх нове тіло, отримати впевненість і нормалізувати життя з однією молочною залозою. Це прикраса, свято прийняття, нова опція після мастектомії. Дехто каже, що це дуже сексуально», –  так описують цю білизну на сайті.

Унікальні пов’язки Anna Bonny виготовляють вручну, є варіанти зі стразами і пляжні монокіні. Сьогодні їх можна замовити з будь-якого куточка світу.

Екзоскелет для паралізованих

Перший механізм, який повторював біомеханіку людини, розробили у США ще в 60-х роках, проте тоді він був абсолютно незручним, бо важив 680 кг.

Справжню революцію у реабілітації паралізованих людей вчинив екзоскелет від компанії ReWalk. Він забезпечує рух стегна та коліна, щоб люди, які отримали травму спинного мозку, могли стояти та ходити.

Система ReWalk Rehabilitation призначена для використання в клініках, а ReWalk Personal System – самостійно вдома. Сертифіковані тренінгові центри ReWalk розташовані у США, Європі, Канаді, Ізраїлі, Азії, Австралії та Новій Зеландії.

Все в сборе: как благотворительным фондам искать деньги, чтобы они нашлись

АвторОльга Кудиненко
12 Березня 2018

В Украине действует почти 20 тыс. разнообразных благотворительных организаций, но при этом по-настоящему эффективны из них совсем немногие. В 2011-м году Ольга Кудиненко создала фонд «Таблеточки», который за эти годы помог лечиться в Украине и за рубежом многим детям с онкологией. Для Platfor.ma она написала о том, почему со сбором денег у нас так много проблем – и как их исправить.

По данным Госслужбы статистики, на 1 января 2018 года в Украине зарегистрировано 17 726 благотворительных организаций. Вроде бы довольно много – примерно одна на каждые 2400 граждан. Вот только аналитики Украинского форума благотворителей говорят, что весь благотворительный бюджет страны распределяется между 500-1000 организаций.

Возможно, дело в том, что фандрейзеры – то есть люди, которые занимаются профессиональным сбором средств на благотворительность – есть в штате всего у 11% благотворительных фондов. Еще у 36% организаций просто есть сотрудники, которые помогают привлекать деньги. Это данные исследования компаний Corestone и GfK Ukraine по заказу Фонда семьи Загорий.

При этом в Украине множество примеров неэтичного и непрофессионального «отжима денег» на доброе дело. Есть, скажем, так называемая токсичная благотворительность – использование не самых адекватных приемов для помощи, таких как эмоциональный шантаж, обман, запугивание и перекладывание ответственности. Она эффективна в краткосрочной перспективе, но будущему благотворительности она вредит.

Есть два главных варианта собрать деньги на хорошие проекты: волонтерский фандрейзинг и акции с компаниями. Опираясь на собственный опыт и опыт моей команды, я выделила пять основных правил в волонтерских и корпоративных сборах, которые помогут отыскать помощь.

 

Дважды в год в Киеве проходят забеги Run Ukraine, во время которых спортсмены собирают в своем сообществе деньги для благотворительных фондов. Мы тоже приглашаем к себе известных людей и просим бежать в пользу подопечных фонда «Таблеточки». Как правило, это предприниматели, руководители корпораций, представители шоу-бизнеса, юристы и многие другие реализовавшиеся в своих сферах люди.

Эти люди провели в жизни сотни трудных переговоров, но, несмотря на это, в ответ на нашу просьбу поучаствовать в забеге они часто отвечают, что им «неудобно» просить деньги. Ведь у них хороший уровень жизни и они могли бы молча жертвовать свои деньги, а не просить их у других. Но, во-первых, своих денег на всех не хватит. Во-вторых, задача влиятельных людей – влиять, привлекать внимание к социальным проблемам. А в-третьих, они просят не для себя. Мы же не стесняемся в общественных местах просить что-то за своих маленьких детей – уступить место, разрешить погладить собачку. Здесь то же самое. У нуждающихся нет сил защищать себя, ведь они постоянно борются со своей бедой. Тут нужны наши голоса. Чем громче мы зазвучим, тем эффективнее будет помощь.