fbpx

Тінь перемоги: Юрій Марченко про те, чому у РФ немає іншого вибору, окрім победобесія

АвторЮрій Марченко
9 Травня 2022

День перемоги — головне свято Росії. І не тільки свято — саме навколо цієї безумовно видатної перемоги у найстрашнішій війні людства побудовано всю символьну екосистему РФ. Головний редактор Platfor.ma Юрій Марченко спробував розібратися, чому ж так.

То чому ж у РФ так послідовно та палко будують пропаганду і навіть всю ідеологію держави саме навколо перемоги у Великій вітчизняній війні?

Тому що вони не мають іншого вибору.

Для будь-якої держави надзвичайно важливими є символи. Якісь історії, які всі знають, визнають своїми і вважають визначальними — так, це наше спільне, це нас об’єднує і пояснює, хто ми. Наприклад, у США це, ймовірно, «ми є плавильний котел, у якому кожен має шанс на успіх», у Греції — «ми спадкоємці великої Еллади», Тайвань — «ми справжній Китай». Як мені здається, в Україні такий спільний міф поки що формується і цілком можливо, що він буде побудований навколо нинішньої війни.

У Росії ця головна історія — перемога у Великій Вітчизняній. Розгромом нацистської Німеччини народами СРСР можна і треба пишатися — це, безперечно, грандіозний подвиг. Але ця подія все далі й далі в часі, а ось істерія навколо неї — все сильніша й сильніша. Можливо, відповідь просто в тому, що РФ як країні дуже різних етносів об’єднуючий символ потрібен надзвичайно, а альтернативи перемоги у війні просто немає. Ось чим ще пишатися Росії?

Ліберальними реформами 90-х? Ну, ні, цей період там заведено зневажати. Хоча саме ці зміни разом із глобальним зростанням світової економіки багато в чому дозволили РФ якось рости за правління путіна.

Може цим зростанням ВВП в останні 20 років? Знов-таки ні. Будь-хто, хто міг проїхатися регіонами РФ, міг і особисто переконатися в тому, що процвітання існує хіба що в статистичних звітах і в центрі Москви. До того ж справи з російським ВВП йдуть дедалі гірше, а найбільша країна світу скоро впаде на сьоме місце за розміром економіки, пропустивши вперед Індонезію. І це попри захмарні доходи від нафти та газу.

Йдемо далі. Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я? Цим можна було б пишатися: русский мир приходить у конфліктуючий регіон і всіх рятує. Тільки ось усі бачать, що після цього приходу регіони перетворюються на геолокацію для зйомок постапокаліпсису. Вітрини русского мира не вийшло із жодної такої території.

Чеченськими війнами? З огляду на задоволену пику Кадирова та обсяги данини, які Росія платить Чечні, навряд чи.

Поява незалежної Росії на руїнах Радянського Союзу? Імперська свідомість просто не дає усвідомити розпад імперії як перемогу.

Йдемо далі у минуле. Афганістан — 15 тис. загиблих солдатів і досить безславний відступ. Не підходить.

Спроби Радянського Союзу сколотити міжнародний соціалістичний блок? Нічого від нього не вціліло.

Розвиток промисловості у СРСР? Як виявилося, автомобілі, пилососи, телевізори та інше побутове — те, що забезпечує людям комфортне життя — набагато краще робили на Заході.

Космос? Тут ніби є чим пишатися, все ж перша людина на орбіті. Однак теж не підходить, тому що за роки путінського «процвітання» авіакосмічна сфера РФ якось зовсім вицвіла на тлі успіхів інших.

Ось і залишається лише світова війна та перемога. Жодні інші події чи цінності під об’єднуючі не підходять — там або поразки, або ідеологічна невідповідність тоталітарній атмосфері сучасної Росії.

До речі, офіційно у РФ свято називається Днем перемоги радянського народу у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років. Саме у Великій вітчизняній, а не у Другій світовій. Тому що у світовій війні перемогли всі союзники, а у Вітчизняній — лише СРСР, це «наше» без «піндосів» та капіталістів. Так і будують на основі цієї перемоги майже сторічної давнини фундамент для сучасної Росії. Так і виправдовують вторгнення в Україну — мовляв, це продовження тієї війни, це стіни, що виростають з того нашого ідеологічного фундаменту, і маємо об’єднатися зараз, як діди-прадіди.

При цьому чим менше залишається тих, хто на собі пам’ятає Другу світову і весь її жах, тим гучніше музика 9 травня, і тим нарядніше свято. Хоча перші кілька десятиліть День перемоги в СРСР взагалі не дуже святкували — це був звичайний робочий день. А у кого у сім’ї були ветерани, можуть підтвердити, що цьому «святу» вони ніколи особливо не раділи, і про війну говорити не любили. Тому що надто багато було болю, щоб веселитися з цього приводу.

Але кому тепер яка різниця? Народу хочеться чимось пишатися — і він пишатиметься перемогою у давній війні. Навіть якщо самі її учасники ніколи не могли по-справжньому усвідомити День перемоги як привід для салютів, шашликів та п’янки.

Читайте більше цікавого