Бити роботів – ненормативно, адже страждає якийсь внутрішній конструкт, який заведено називати гуманністю, емпатією, людяністю. Тобто кривдник сам потерпає від своїх дій. «Але ж це залізяка!» – скаже хтось і не буде правий до кінця. Людина з легкістю проектує почуття, подібні власним, легко приписує їх тваринам, рослинам, неживим предметам. Найочевиднішим прикладом можна вважати ставлення до ляльок, а робот, строго кажучи, і є лялька, тільки просунута.

А ось в самому понятті «образити робота» є суперечність. Адже образа – це почуття, а якщо робот здатний ображатися, тобто відчувати, то він цілком живий?

Проте нам боляче і неприємно бачити, як роботів ображають, тому що ми перекладаємо на них свої почуття. Вони для цього навіть набагато зручніші, ніж тварини, які зазвичай викликають подібні емоції. Так влаштована людська психіка.

Насправді роботи не потребують захисту. Їх інтелект – програма, а почуття – всього лише імітація. Решта – тільки ілюзії та проекції. Той же, хто вірить в образу роботів, схожий на клієнта повії, який хоче думати, що вона стогне від насолоди по-справжньому. На жаль, статистично це не так.

Образа чи агресія – це, передусім, намір того, хто ображає. Не має значення, чи ми вчиняємо агресію щодо робота чи людини. Агресія – в будь-якому випадку зло. Це з погляду етики. З погляду закону, треба розуміти, який правовий статус має інша сутність, чи можна стосовно нього застосовувати норму «моральної шкоди».

До того ж, ми зараз надто мало знаємо про так звану «машинну емпатію», щоби передбачити, якою може бути реакція машини на певні людські емоції. Інший аспект – щоб емоція людини стала образою, треба, щоби машина саме так її сприйняла. Тут ми вже торкаємося питання самосвідомості машини, що, як на мене, є областю фантастики.

Зараз саме досліджують питання антропоморфності роботів: наскільки людиноподібними варто їх робити й чи варто взагалі?

З одного боку, людей це може зобов’язати – доведеться формувати статус людиноподібного робота. Що з ним можна робити? Чи можна йому довіряти? Чи здатен він служити в армії? Чи можна з ним вступати в будь-які стосунки та чи має він право голосувати? З іншого боку, людина буде боятися робота, тому що той сильніший, швидший, кращий, і в нього може виникнути бажання домінувати над людством.

Я вірю, що якщо ми грамотно побудуємо світ майбутнього, то зможемо забезпечити симбіоз між людиною і роботом. Тому потрібно розвивати етику в області технологій, ставитися до роботів з повагою, відповідно, їх не можна ображати, бити, принижувати та інше. Є приказка «Не викидай хліб, він святий» – це про їжу в цілому, тому що вона, як об’єкт набула своєї сакральності в культурі тим, що грає в нашому житті дуже важливу роль. Теж саме ми, наприклад, можемо сказати й про технології, про роботів, прийнявши рішення, що тепер їх бити не можна.

Тому для того, щоб зрозуміти, чи можна нам бити робота – потрібно задекларувати його статус. Що це, які у нього є права та обов’язки, яка його природа і сутність? Які дії ми можемо застосовувати до робота? Кому він належить, хто його творець? Людству просто потрібно визначити правове поле нового суб’єкта права.

Для вчених останніх десятиліть все більш проблематичним стає питання про взаємовідносини етики та техніки. В першу чергу, у зв’язку з тим, що техніка впливає на нашу поведінку, визначає форму наших вчинків, обумовлює те, «як» ми є в цьому світі. Робот на даному етапі не є живою та усвідомленою істотою, яка здатна переживати весь спектр відчуттів, емоцій, бажань. Відповідно, насильство щодо нього виходить за межі етики в строгому її розумінні. Також не можна розглядати людину окремо від техніки, вони знаходяться в перманентному симбіозі один з одним. Багато сучасних філософів схильні вважати, що саме завдяки використанню технологічних об’єктів людина здатна певним чином оформляти, розкривати, інтерпретувати для себе світ.

Якщо відштовхуватися від визначення техніки як дзеркального горизонту, в якому людина здатна побачити власне відображення, то насильство проти робота стане насильством проти власної природи, насильством проти самого себе. Адже руйнуючи цей дзеркальний зв’язок, людина втрачає ту повноту можливостей оформлення світу, яка досягається за допомогою техніки – в нашому випадку за допомогою робота. Більш того, людина втрачає зв’язок з інтерпретацією самого себе, бо руйнує дзеркало, в якому вона могла б побачити власне відображення, та тим самим позбавляється можливості подивитися на себе з боку, побачити всю поліфонію власних потенційних виражень.