fbpx

ТБ не для тебе: чому у нас все ще дивляться багато російського контенту і як це виправити

АвторЮрій Марченко
23 Листопада 2020

В уанеті часто можна зустріти обговорення різних російських шоу, інтерв’ю або музики. Головний редактор Platfor.ma Юрій Марченко бачить в цьому проблему – і пропонує альтернативу.

Прямо зараз в топі українського YouTube: Юрій Дудь з його «Как живет русская провинция», шоу «Что было дальше» і новий кліп Єгора Кріда з Моргенштерном. У чартах Spotify – Niletto, Slava Marlow і HammAli. Все це – російський контент, який часто домінує в українському інтернеті.

Можна довго розмірковувати про те, добре це чи погано. Особисто мені здається, що, скоріше, погано. Тому що таким чином відбувається зрощування контекстів. Незалежна вже три десятиліття країна все ще багато в чому живе подіями й людьми сусіда. Чимало українців все ще стежать за життям сферичних Кіркорових у вакуумі. Часто ми більше знаємо про другорозрядну селебу з Москви, ніж про дійсно талановитих і яскравих українців. Ну і «Как живет русская провинция», серйозно?

Книги, серіали, музика – це все інструменти впливу, навіть якщо автори їх такими й не задумували. Адже справа давно не в крові. Горезвісний «русский мир» може прийти не туди, де ДНК місцевих жителів схожа на ДНК у Твері або Вологді. А туди, де можуть підтримати розмову про те, як Безруков зіграв в черговому серіалі й що там знову накоїв Моргенштерн.

Мені видається не дуже правильним те, що вагома частина українців споживає тільки російський контент. Навіть якщо взяти географію: ми нічого не знаємо про польські шоу, дуже мало – про білоруську музику, нуль – про угорських зірок. Молдова, Словаччина, Румунія – це теж наші сусіди. Хоч якісь знання про сучасну культуру цих країн? Навряд чи.

Але зате багато людей пильно стежать за тим, як саме чхнула напівзабута селеба на телешоу східного сусіда. Все зрозуміло про історичний контекст і мову, але все ж. Який там рік війни йде?

Знову ж таки – все зрозуміло про український контент. Кількісно його точно менше, а якісного теж не надто багато. Хоча, наприклад, всілякі талант-шоу або божественні у своїй жахливості «Хати на тата», «Кохана, ми вбиваємо дітей» чи «Пацанки» на українському ринку набагато кращі, ніж аналоги в Росії.

Хоча справа навіть не в цьому. Я зовсім не маю на увазі, що треба катувати і штрафувати за перегляд російських видовищ. Кожен може робити зі своїм контентним життям що завгодно. Але проблема в тому, що багато людей чомусь обмежують себе тільки контентом з РФ. І у відповідь на питання про це частково справедливо відповідають: так українського ж особливо немає. І хай воно є, але річ у тім, що необов’язково робити вибір тільки між російським і українським. Взагалі-то у нас тут весь світ під боком.

Ну, так, англійська мова. Але, по-перше, її потрібно знати, якщо ви якимось чином живете у 21 столітті. А по-друге, в перекладі українською чи російською можна знайти найкращі світові телешоу. Умовно, навіщо дивитися Кіркорова в Урганта, якщо можна дивитися Пола Маккартні у Джиммі Кіммела.

Це планетарний контекст. Це світові зірки. Це найкращі сценаристи Землі, які роблять все, щоб зробити свої шоу незабутніми. Але багато українців чомусь, як і раніше, вважають за краще дивитися, як Малахов обговорює розчленовану в Сиктивкарі пенсіонерку.

Я сподіваюся, що інерція перегляду російського контенту поступово буде відходити. А щоб спробувати прискорити цей процес, ось кілька чудових світових передач, які варто подивитися в рамках курсу відвикання від кіркоровщини. У перекладі російською мовою, якщо що. Це дійсно світові хіти, перевірені часом, тож більшість з них ви, напевно, і так знаєте. Але можете показати своїм не настільки свідомим і транснаціональним знайомим.

1. «Шоу Грема Нортона» (тут посилання на канал, де купа випусків. В YouTube є ще багато). Одне з головних видовищ Великої Британії. Світові зірки приходять до ексцентричного ведучого і травлять байки. Завдяки геніальним редакторам виходить смішно і чарівно, а селебріті постають нормальними людьми з самоіронією. Роберт Дауні молодший, Г’ю Лорі, Террі Гілліам, Емма Томпсон – як вам таке комбо на одній сцені? 

 

2. «Досить цікаво» – «Quite Interesting». Стівен Фрай – зразок англійця з книжок: ерудований, іронічний, злегка зарозумілий. Ну, ви знаєте. Його передача QI – це коли четверо дотепних людей намагаються брати участь у складній вікторині, але правильні відповіді всіх цікавлять набагато менше, ніж відповіді смішні. В останніх сезонах Фрая замінила не менш якісна леді, на атмосферу передачі це особливо не вплинуло.

А атмосфера там шикарна. Наприклад, Фрай розповідає, що Місяць – не єдиний природний супутник Землі, є ще як мінімум Круїтні. Учасники тут же кидаються сперечатися, що це неправда, тому що в такому випадку Браян Адамс і подібні хлопці давно б уже строчили пісні в дусі “Її прекрасні очі блищали в опівнічному світлі Круїтні”, але такого ж немає. Загалом, під час перегляду ви одночасно і регочете, і розумнішими стаєте, це ж здорово.

 

3. «Адам псує все». Це про зривання покривів з масових стереотипів і помилок: про безпеку в аеропортах, обручки, гігієну, ресторанний бізнес, дороге вино і купу всього іншого. Майже як шокуючі розслідування про рептилоїдів на Рен ТВ, тільки корисно і видовищно. І не про рептилоїдів.

 

4. «Top Gear» і його нащадки. Найважливіше автомобільне шоу в історії. До того ж настільки найважливіше, що можна навіть ненавидіти автомобілі – і все одно насолоджуватися. Серйозно, забудьте про карбюратори, «Top Gear» зовсім не про таке. Це натуральний феномен контенту і один з головних культурних експортів Великої Британії, що підкорив весь світ. Ось тут посилання на сучасну інкарнацію цієї передачі, але в YouTube валом і старих серій.

 

5. «Руйнівники легенд». Двоє харизматичних ведучих перевіряють найрізноманітніші чутки, байки й міські легенди. Наприклад: чи може птах розбити лобове скло літака? Чи можна врятуватися з машини, що тоне? Чи можна намокнути менше, якщо бігти під дощем, а не йти? Чи може зуб з пломбою приймати сигнали радіо? Ну і так далі. Весь запальний ідіотизм з книг, фільмів або балаканини біля кулера тут вивчається і перевіряється. Весело, пізнавально – і дає аргументи для суперечок біля кулера!

Підсумовуючи. Я сам колись дивився Дудя і симпатизую йому ще з прадавніх часів, коли він був спортивним публіцистом. Я чомусь досі пам’ятаю, що “Жил-был на свете Антон Городецкий, бросила жена, он грустил не по-детски”. Я й зараз періодично заходжу на Медузу чи інші сайти з російським корінням. Коли я вирішив викреслити зі своєї орбіти російський контент, то переживав, що це буде складно і що мені просто не буде що дивитися і читати. Але знаєте, що? Я навіть не помітив, що він кудись зник. Бо і в Україні, і в світі є безліч всього цікавого.

Загалом, я про що. Навіть якщо відкинути те, що у нас війна (а це відкидати, по-моєму, не можна), дуже дивно обмежувати себе, стоячи перед цілим всесвітом можливостей. Тобто, напевно, можна їздити відпочивати в Геленджик, але краще при цьому хоча б раз зганяти в Італію або Таїланд, щоб дізнатися, що світ великий і різноманітний. 

А вже потім вирішувати, чи дійсно вам хочеться в Геленджик.

Читайте більше цікавого