Кожна нова вірусна епідемія — це бій з невидимим ворогом в темній кімнаті та з зав’язаними руками. Не знаючи, з чим доведеться зіткнутися і як із цим боротися, неможливо перемогти в протистоянні. В історії людства було безліч вірусних катастроф, котрі йому зрештою вдалось подолати і навіть навчитись із часом їм запобігати. Але найдивовижніші з них залишаються загадкою для вчених до сьогодні. Розповідаємо про три з них.
Танцювальна чума 1518 року
Коли Кеті Перрі записувала поп-сингл про підліткову закоханість «Teenage Dream», вона навряд чи замислювалася про те, наскільки правдоподібно звучать слова «we can dance until we die». 500 років тому жителі Страсбурга прийняли цей челендж заднім числом, спонтанно віддавшись дійству, яке згодом охрестять танцювальною лихоманкою.
Все почалося з того, що така собі фрау Троффеа вийшла на міську вулицю і просто почала танцювати. Нестандартний з самого початку порив став зовсім незрозумілим, коли до неї стали приєднуватися інші мешканці: до кінця тижня їх стало 35, до кінця місяця — 400. Люди не переставали танцювати аж до повної знемоги. Втома, голод, відсутність відпочинку та сну стали причиною виснаження організму, масових інсультів і серцевих нападів. В окремі відрізки часу від танцювальної лихоманки щодня вмирало близько 15 осіб.
Місцеві медики були повністю спантеличені та перебирали всі можливі причини повального божевілля: від комбінацій зірок до містичних факторів. В результаті міська влада не придумали нічого кращого, ніж спробувати вирішити проблему, допомігши їй. На вулиці встановили дерев’яну танцпідлогу і запросили музикантів, щоб допомогти зараженим швидше вивести загадковий вірус з організму. Коли це не спрацювало, було вирішено впасти у другу крайність і заборонити азартні ігри, музику, танці та проституцію, а також провести релігійні обряди. Пройшли тижні, перш ніж люди почали приходити до тями і змогли знову контролювати свої тіла.
Що викликало епідемію, достеменно невідомо й донині. За однією з версій, до аномальної поведінки жителів Страсбурга спонукнув стрес, викликаний загальною несприятливою ситуацією в Європі, яка страждала від голоду, морозу і повеней. Відповідно до цієї теорії, саме емоційне виснаження призвело до фізичного через масовий психологічний транс.
Однак серед сучасних дослідників більш популярною є думка про те, що причиною стало отруєння матковими ріжками, що вразили злаки, з котрих виготовлялося житнє борошно. Цей грибок містить в собі алкалоїди, які за хімічною структурою нагадують ЛСД. Проблема цієї теорії в тому, що крім схожих із відомим наркотиком побічних ефектів у вигляді галюцинацій і втрати контролю над тілом, отруєння ріжками також призводить до втрати контролю м’язів, що, в свою чергу, робить нестримні танці неможливими.
Англійська пітниця
Ще одна смертельна недуга пізнього Середньовіччя, причини якої досі залишаються загадкою. Англійська пітлива гарячка, незважаючи на назву, імовірно, має зовсім не англійське походження.
В цю країну вона прийшла разом із першим монархом династії Тюдорів Генріхом VII і його військом з Бретані в 1485 році. Хвороба встигла проявитися за два тижні між висадкою в Уельсі і битвою на Босвортському полі в Лестері, а до осені дістатися Лондона і забрати життя декількох тисяч людей протягом місяця — не кращий початок для новоявленого монарха. Відтоді епідемія поширилася по всьому континенту, включаючи Польщу, Швейцарію, Литовське і Московське князівства, а також Скандинавію. Спалахи гарячки виникали шість разів, аж до 1551 року.
Страшнішими за масштаби поширення і кількість жертв англійської пітниці були тільки її симптоми. Все починалося із почуття тривоги, що плавно перетікала в жахливий озноб, що супроводжувався запамороченням і сильними болями в усьому організмі, від голови до кінцівок. «Холодна» фаза тривала від 30 хвилин до 3 годин, після чого слідувала гарячка і рясне потовиділення, людина відчувала дику спрагу і біль у серці, починала марити, її пульс частішав. Ще однією особливістю протікання хвороби була смертельна, в буквальному сенсі, сонливість: заснувши, заражений мав високі шанси не прокинутись. Якщо ж людині вдавалося перехворіти гарячкою і вижити, це не гарантувало їй захисту від наступного нападу — організм не виробляв імунітету.
Оскільки точно встановити причини недуги так і не вдалося, виникало безліч спекуляцій. Сучасники та їх послідовники не вважали захворювання вірусним і пояснювали його виникнення низьким рівнем санітарії і потраплянням в організм шкідливих речовин у повітрі. Пізніше дослідники стали пояснювати хворобу хантавірусом — геморагічною гарячкою, подібною до Еболи та Луйо, однак і ця версія не стало загальноприйнятною. З упевненістю можна говорити лише про подібний характер виникнення та швидкість поширення цих захворювань.
Лихоманка Ебола
Вірусна лихоманка, боротьба з якою, на відміну від вищезазначених, актуальна і сьогодні. На жаль, причини виникнення вірусу Ебола так само не визначені, тому кожен її спалах продовжує становити серйозну небезпеку для всього людства.
До 2014 року вірус був виключно локальним явищем і не поширювався за межі Африки. Перша ж його «експансія» на північ продемонструвала, що на континенті, що приніс світу СНІД, жовту лихоманку і малярію, існують і більш страшні хвороби. Тим, хто скептично відносяться до цього твердження варто зрозуміти, що «геморагічна лихоманка» — це науковий термін, який простою мовою можна сформулювати як «внутрішня кровотеча організму зі смертельним результатом», і вона поширюється зі швидкістю, якій позаздрить танзанійський гепард і на відстані, від яких зневіриться кенійський марафонець. Отримати статус пандемії лихоманці Ебола не дозволяє лише її висока летальність.
З моменту спалаху першої епідемії з дев’яностопроцентним рівнем смертності пройшло більше 40 років, але вчені досі не можуть визначити, як саме виникає цей вірус на початковому етапі. Носіями можуть бути кажани, щури, мавпи, комахи і, потенційно, будь-які представники флори та фауни. Доведено тільки, що вірус не може передаватися повітряно-крапельним шляхом і потрапляє до організму через слизові оболонки при прямому контакті. Тому дотримання норм особистої гігієни, уникання контактів із незнайомцями під час подорожей і, якщо змога, утримання від поїздок далеко на південь практично виключають ризик захворювання, а своєчасне лікування гарантує одужання. Практично, тому що, як і у випадку із будь-якою іншою до кінця не вивченою хворобою, завжди лишається місце для нових метаморфоз і фактора несподіванки.
Про те, яким чином віруси вплинули на наше суспільство і чому йому далеко від остаточної перемоги в цьому протистоянні, дивіться в програмі «Віруси» на Discovery Channel.