Сідай, пиши, страждай: що не так із копірайтерами та що з цим робити

АвторКатерина Іголкіна
12 Березня 2019
знання креатівіті точка зору

Нещодавно в Києві пройшла конференція Copyrafting для всіх, хто пише. Найгарячіші відгуки отримав виступ головного редактора WAS Івана Сіяка про те, чому погано бути копірайтером, а також як стати райтером і трохи заспокоїтися. Platfor.ma записала найцікавіше.

Іван Сіяк, головний редактор WAS

1997 року я вперше влаштувався на роботу, пов’язану з текстами, і десять років працював на телебаченні, тому багато знаю про погані тексти. Потім була реклама, й ось що мене схвилювало: в українських креативних агентствах працюють дуже молоді люди. Якщо ви дорослий, зрілий копірайтер, з часом вам доведеться шукати іншу роботу.

Звісно, є в рекламі круті люди 35-40+: креативний директор BBDO Ден Келеберденко, Андрій Федорів, Євген Камінський із Think McCann. Але вони піднялися з дизайнерів і акаунт-менеджерів. Копірайтерів, які б виросли, посивіли і лишилися в українському рекламному бізнесі, дуже мало.

Я пропоную кожному копірайтеру замислитися про майбутнє. Головною компетенцією в агентствах вважають креативність. Але вам треба прокачувати вміння писати довгі тексти на різні теми. Ви маєте забезпечити собі життя після реклами.

У чому проблема?

Перше. У рекламі не вчать писати і часто беруть на роботу людей, які до цього ніде не вчилися писати.

Друге. У рекламі пишуть мало. Слоган, скрипт, концепція – цього замало, щоб «виписатися», відпрацювати навичку.

Третє. Копірайтери пишуть для замовника, а не для аудиторії.

Четверте. Копірайтери пишуть емоційно і тільки хороше. Немає роботи з фактами, вміння оцінити контекст, зробити фактчекінг.

П’яте. Пишуть без редактора. Це насамперед людина, яка допомагає визначити, що добре, а що погане в тексті.

 

Ставайте райтерами

Хто такий райтер? Це копірайтер, який вміє писати. Що пише райтер? Статті, контентний SMM, прес-релізи, слогани, сценарії, книги, промови, будь-які тексти за гроші. Важливо вміти писати різне. Тоді у вас розширюється коло замовників, ви заробляєте більше грошей і не так боїтеся вилетіти з рекламного агентства через сивину в бороді. Якщо ви заробляєте креативом, вам дуже складно конкурувати з агентствами. А якщо ви добре пишете, то можете продавати свої послуги самостійно.

Кому можуть стати в пригоді ваші послуги, якщо ви добре пишете? Це маркетинг, дрібний бізнес без маркетингу, медіа, піар, політика або прес-служба державного органу (останній прихисток).

 

Про роль тексту

Багато говорять про те, що значення тексту в сучасному світі падає. Міленіали-візуали, Інстаграм, картинки важливіші… Але так само говорять про залежність від мобільних телефонів і соцмереж, що є насамперед залежністю від читання.

Що люди роблять в метро, ​​коли сидять із мобільними телефонами? Це інший формат читання, це інші тексти, але це все одно тексти, навіть в іграх.

Текст – найкращий і найкомпактніший засіб передачі думки, вигаданий людством. Якщо текст не важливий, чому твіти президента США змінюють світову політику?  Якщо текст не важливий, чому медіа трахають президента США за помилки в твітах?

Про гроші

Не беріться за завдання, які коштують менше $100. Не беріться за дрібні завдання, бо ви витратите багато часу на акаунтинг, спілкування з замовниками і не зможете цей час окупити. У вас немає свого менеджера, тому дешеві завдання для вас не мають сенсу.

Основний приплив грошей райтеру в 2019 році дає контентне ведення сторінок. Це не зовсім SMM, як його прийнято розуміти: ви не має займатися розкручуванням сторінок – ви пишете той контент, який їх наповнює.

Зараз з’явився напрям гострайтингу: топ-менеджери, політики, зірки хочуть, щоб за них вели їхні особисті акаунти. Вважається, що той, хто добре пише, добре думає. Люди хочуть, аби їх вважали розумними, доможіть їм.

 

Про книжку «Пиши, сокращай»

Мені не подобається ані Ільяхов, ані його книжка, ані той стиль, який він проповідує, але якщо у вас є можливість, прочитайте. Це хороша база. Він недарма називає свій стиль інформстилем: це стиль для оголошень у метро, ​​для корпоративних розсилок. Він окей, якщо ви зовсім не вмієте писати, але писати так усе життя з різних приводів дуже сумно. Це короткі речення, які особисто мені незручно читати, тому що я весь час спотикаюся через крапку. При цьому Ільяхов – це Артемій Лебедєв у нашій справі. Лебедєв розкрутив веб-дизайн як модний і непростий фах. Ільяхов те саме робить із роботою райтера.

Як навчитися писати

1. Сядьте, пишіть, страждайте. Багато пишіть, страждайте через помилки, отримуйте критичні зауваження, знову страждайте і знову пишіть. Немає іншого способу.

2. Читайте хорошу літературу. Звороти, шаблони, стандартні ходи запам’ятовуються, десь відкладаються, і з часом ви їх застосовуєте. Неможливо навчитися добре писати, якщо ви не читаєте хороші тексти. Вам потрібно на щось спертися.

3. ЖЖ (умовна назва). Навіть якщо ви ведете щоденник і описуєте події свого життя, це вже окей. У мене десять років був ЖЖ, і він мені дуже допоміг: це була хороша практика писання, і люди, які бачили, що я пишу, згодом пропонували мені роботу. Якщо ви кожен день будете писати в Фейсбук, це допоможе.

4. Тематичний блог. Дуже цінуються райтери, у яких є своя вузька тема, яку вони добре вивчили. Пишете ви про футбол або макраме, або джинси – навіть якщо зараз ринку для таких текстів немає, він може з’явитися. Заглиблення в якусь тему розвиває не тільки літературні навички, а й журналістські – спробуйте розібратися в якомусь питанні.

5. Срачі в коментарях. Це вчить формулювати свою точку зору. Якщо ви постійно сперечаєтеся в коментарях, ви вчитеся підбирати правильні аргументи.

6. Фріланс для медіа. У медіа платять небагато, але вам потрібне портфоліо з лонгрідами. Ви можете отримати корисні поради від редактора. Якщо у нього немає часу вам відповісти, ви побачите, як він виправив текст, і зрозумієте, що саме його не влаштовувало.

7. Графоманія. Немає іншого способу навчитися писати, крім як писати багато. Навіть якщо ви пишете фанфіки, в яких Гаррі Поттер трахається з Годзіллою, краще писати таке, ніж не писати взагалі.

Вирішує талант або практика? Та який талант – це ремесло, як шити чоботи, робити татуювання. Ви просто багато практикуєтеся і стаєте кращими. Найважливіше – просто почати: в текстах багато що вирішує перше речення. Як тільки ви з ним впоралися, далі набагато легше.

Найцiкавiше на сайтi

Мутний цінник, заруби з клієнтами, велике его: Дмитро Яринич про проблеми українського дизайну

АвторІван Павлюченко
16 Жовтня 2018

В Києві започаткували 2 Hours Design Battle – публічні змагання між дизайнерами. За дві години учасникам потрібно проявити себе – наприклад, з нуля створити лендинг за заданим брифом. Судять це все авторитетні креативники. На одному з таких заходів креативний директор агентства Hooga Дмитро Яринич поділився своїм баченням культури дизайну. Platfor.ma наводить найцікавіші думки.

Часом ми всі стикаємося з якимись проблемами і труднощами. Чомусь усі сваряться, заздрять, і все це виглядає досить дивно. Я хочу, щоб наше креативне українське ком’юніті дорослішало. І щоб всі підняли руки за все хороше проти всього поганого.

Ми дуже повільно дорослішаємо. З точки зору бізнесу і творчих речей ми знаходимося в пубертаті. Є речі, які вважаються загальноприйнятими у західних клієнтів: етика, дипломатія, стандарти, такт, розуміння того, що краще залишити при собі, а що можна показати. У нашому ж випадку це все часто змішано в купу, що проявляється аж до обговорення робіт колег: «так, що це таке», «так я б зробив краще». Згадайте, під будь-якою подією дизайнерської спільноти вічно якась війна.

Історія, яка мене турбує – це конкуренція на ринку. Конкуренція – це страх бізнесмена, що завтра не буде роботи. Але якщо подивитися навіть на найменші студії, такого відчуття немає. Роботи більш ніж вистачає. Ми просто не боремося за клієнта і шматочок хліба з маслом. Природно, з таким розкладом і мови бути не може про конкуренцію на локальному ринку. А це погано! Тому що немає природної ринкової мотивації ставати краще. Потрібно розвивати внутрішню конкуренцію і підвищувати внутрішні стандарти незалежно від того, є на це попит на ринку чи ні.

 

Почати з понеділка: ідеї для того, щоб нарешті змінити життя

Початок нового року – саме час для того, щоб наважитись на зміни в житті. Починати треба… та з чого завгодно – від нового раціону до вибору професійного напрямку. Platfor.ma зібрала історії, поради та досвід, які надихнуть, навчать і послугують легким мотиваційним копняком.

Уривок з книжки «Дизайн-мислення. Спроектуй своє життя»


Для тих, хто хоче «змінити все» та «почати з чистого листа», експерти Стенфордського університету Білл Барнетт і Дейв Еванс написали книгу про те, як застосувати відомий метод design thinking собі на користь. Завдяки цьому уривку ви можете з’ясувати, яким шляхом рухатися до життя своєї мрії, та дізнатися про п’ять правил дизайнерського мислення, яких варто для цього дотримуватися.

Що буде, якщо проміняти проектний менеджмент на роботу вчителя


Уявіть собі, що ви працюєте менеджером на цікавих проектах та маєте неабиякі успіхи, але раптово вирішуєте все змінити. Таке трапилося з Тетяною Ендшпіль, яка три роки тому почала працювати вчителькою програмування у школі, а тепер розповідає про свої злети й падіння, один переломний момент і чому школа – це реаліті-шоу.

Станьте поліглотом – не пошкодуєте: три раціональні аргументи на користь знання мов


Декан мистецтв і наук, професор світових досліджень та соціології Деніел Еверетт з університету Бентлі вважає, що знання декількох мов – обов’язкова складова в сучасному світі. А ще він відомий вчений, який першим у світі описав унікальну мову племені пірахан і вирішив спростувати ключову лінгвістичну ідею Ноама Хомськи: на думку Еверетта, людська мова визначається не будовою та функціями мозку, а культурою. У своєму есе вчений говорить про важливу роль поліглотства, і наводить три аргументи «за»: прагматичний, неврологічний та культурний.

17 шкіл в Україні для тих, хто хоче отримати творчу спеціальність


Ми розмістили підбірку в межах підбірки не просто тому, що в нас дивне почуття гумору. Тут ми зібрали школи, які допоможуть отримату творчу освіту для роботи у креативних індустріях. Тож, майбутні профі у журналістиці, дизайні, фотографії, SMM, маркетингу, – обирайте варіант згідно з вашими уподобаннями!

Техноетика: чи потрібно у XXI столітті вміти писати від руки?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на нові запитання епохи технологій. У четвертому випуску ми вирішили з’ясувати, чи важливо у сучасному світі вміти писати від руки та як часто це роблять люди різних професій.

Каріна Шустрик, школярка

Писати в ХХІ столітті – це необхідність. За допомогою письма люди розвиваються, спілкуються, працюють, навчаються, зв’язуються з минулим. Я навчаюся, тому постійно перебуваю в колі ручок та паперів. Я змушена писати часто та багато, бо без цього не буде подальшого мого розвитку. В моєму випадку, як і у  інших школярів, процес письма відбувається безупинно.

 

Володимир Глеба, програміст

Подібні питання звучать постійно. Не так давно люди замислювалися, чи вийде вижити книгарням, кав’ярням і маленьким затишним магазинам в нерівній боротьбі з інтернетом, супермаркетами та фастфудом. І в якийсь час відповідь здавалася очевидною, але все вийшло навпаки. Те ж і з письмом від руки. Це не так зручно, не так швидко, не так сучасно. Люди втрачають навички до цього і я – не виняток.

Довгий час для мене взагалі єдиним місцем для практики письма залишалися державні органи: податкова та інші не найпрогресивніші заклади в країні. Потім деякий час періодично списував зошит всякими завданнями. Для різноманітності. А так, навіть незамінний листок з покупками не встояв перед Trello. Не так давно відкрив для себе заново блокнот з олівцем і протягом декількох місяців навіть записував собі туди потокові справи, але потім комп’ютер все одно переміг.

Навіть дивно, як навик, що виробляється роками, можна запросто розгубити. Писати від руки я можу спокійно, але почуття буденності та легкості в процесі цього заняття вже немає. Проте, вміти це робити найближчим часом необхідно, як не крути. У нас поки що не зовсім цифрове майбутнє, але навіть коли воно настане, ця навичка все одно не буде зайвою, тому що недогарок і рівна поверхня будуть в наявності навіть після ядерної війни, а ось комп’ютер і клавіатура – навряд чи. Ну і потім, як ще написати на асфальті «Зайчик, я тебе люблю!»? Клавіатурою?

 

Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».