fbpx

Що, кому, чому: Nobilitet про премію миру та економіку на головній нагороді світу

АвторТетяна Капустинська
13 Грудня 2018

10 грудня відбулося урочисте вручення Нобелівської премії за відкриття і досягнення 2018 року. Тим часом Platfor.ma побувала на науковій конференції Nobilitet, на якій експерти розтлумачували, кого і за що нагороджують. З усіх виступів ми переказуємо два, які здалися нам найбільш важливими та актуальними: про вплив на економіку клімату та технологічних інновацій, а також про сексуальне насильство як зброю у воєнних конфліктах.

Андрій Длігач, CEO Advanter Group, економіст і маркетинговий стратег:

«Як на економіку впливають кліматичні зміни та технологічні інновації»

Цього року премію отримали американські економісти Вільям Нордхаус і Пол Ромер. Їхні дослідження стосуються взаємовпливу інновацій та клімату, а також накопичення знань для поліпшення економічного зростання.

Вільям Нордхаус – професор Єльського університету, доволі знаменитий тим, що був співавтором Пола Самуельсона, по чиїм книгам вивчали та досі вивчають економіку. А Пол Ромен є професором бізнес-школи при Нью-йоркському університеті й вже дуже давно перебував у шорт-листі Нобелівської премії, як, власне, і Нордхаус.

Чому Україні має бути особливо цікава цьогорічна Нобелівська премія з економіки? Тому що цього разу мова йде про зв’язок економічного зростання з різними факторами. Пояснення знайшлися в моделі Ромера і його співавторів – вони взагалі-то кардинально змінили економічну науку і ставлення до поняття «інновації». А Нордхаус займався вивченням взаємовпливу технологічного прогресу, промислового виробництва, викидів в атмосферу СО2 і змін клімату. Відштовхувалися роботи дослідників від моделі Роберта Солоу, який отримав свого Нобеля в 1987 році – він пояснював економічне зростання через розвиток технологій.

Швидше за все наша мрія жити де-небудь у моря може легко втілитися завдяки всесвітньому потеплінню й підвищенню температури приблизно на три з половиною градуси. Вже порівняно скоро Чорне море буде плескатися десь ближче до Умані. Ще трохи – і пальми, що ростуть десь в Боярці, будуть звичайним явищем.

Динаміка збитків, яка пов’язана зі світовими катастрофами: пожежами, землетрусами, повенями – моторошна. Всього за 13 років: $1,7 трлн збитків від катастроф; 2,9 млрд людей, яких так чи інакше торкнулися світові катастрофи; 1,2 млн загиблих. І ця динаміка росте! Саме тому науковці почали шукати залежність катастроф від різних факторів – і знайшли її дуже чітко між кількістю викидів СО2 і підвищенням середньої річної температури у світі. За розрахунками Вільяма Нордхауса, якщо вона підвищиться ще на 3,5 градуса, то ми побачимо зменшення території Індії в півтора раза, істотне затоплення Китаю і Кореї, північна Європа значно зменшиться, а Венеції взагалі не буде. А Крим стане островом.

Вчені задумалися, як людство може перешкодити такому розвитку подій. Поворотним важелем якраз тут стала робота Нордхауса, який прорахував, як економіка може вплинути на стримування змін клімату. Він показав, що єдиний спосіб – це введення податку на викиди СО2. При чому ці податки повинні генеруватися стосовно держав, які мають їх виплачувати одна одній. Це повинно було простимулювати уряд провадити політику, яка буде контролювати викиди.

Нордхаус порахував оптимальний податок в приблизно $50 за тонну викидів, що зараз і закладено в форму Паризької угоди. Це дозволить стримати зростання температури до 3,5 градусів у 2100 році.

При цьому існують країни, які повністю позбулися викидів – Коста-Ріка майже на 100% перейшла на поновлювані джерела енергії, а в Норвегії вітряна енергія вже дешевша за атомну й велика частина транспорту – це електромобілі. Багато компаній зараз кинулися на будівництво міст майбутнього, які засновані на відновлюваній енергетиці.

Вплив інновацій на економіку ще цікавіший для України, тому що драйвером розвитку країни є збільшення економіки. Але шляхом чого це зробити? Сподіватися, що у нас буде більше посівних площ складно, тому що і так практично все зайнято. Витягати ж щось з нашої металургії або хімії практично неможливо.

Прорив може зробити тільки вся країна разом, якщо вона дійсно зацікавлена ​​в тому, щоб розвиватися швидко. Показник в 3,5% економічного зростання під кінець 2018 року в Україні – це падіння, враховуючи що зростання світової економіки в цьому році становить 3,8%. Китай або Індія розвиваються швидко багато років поспіль. Більш того, країни, що пережили кризу в минулому і прийняли рішення про економічне зростання, за 15 років реформ примудрялися зробити це в 4-6 разів. А Південна Корея за 15 років – взагалі в 22 рази. Щоб не ходити далеко, Білорусь виросла в кілька разів з 1991 року, а Україна примудрилася за цей час скоротити ВВП приблизно на 20%.

Роботи Пола Ромера були спрямовані на пошук джерел цього прогресу. Він знайшов ту саму заковику, яка пояснила, чому ростуть і розвинені країни, і ті, що розвиваються. Виявилося, що в основі всього цього лежить система інновацій, система навчання, система розвитку людського капіталу. Він створив модель, яка передбачає, що ти підвищуєш свою продуктивність праці, навчаючись. В кінцевому підсумку ми можемо підвищити ВВП країни, якщо вона створить умови, за яких працівники будуть зацікавлені розвиватися, роботодавці будуть зацікавлені розвивати працівників і при цьому використовувати все більш просунуті технології. Важливий момент, який визначив Ромер – держави повинні взяти на себе турботу про стимулювання інновацій, створити для них інфраструктуру, субсидувати наукові дослідження, впроваджувати інновації та підтримувати освіту. Це ключові чинники, які призводять до стійкого, довгого, швидкого економічного зростання.

На жаль, у нас домінування промислової політики, неякісна освіта і наука в вигляді Академії наук – це мислення поки що занадто сильне. У сучасній економіці країна більше не може рости за рахунок збільшення індустріального капіталу. Єдиний спосіб це робити – розвивати інновації, нові креативні індустрії, освіту, сервісні системи, та й все, що буде направлено на вкладення в людський капітал. Тому одним з найважливіших показників розвитку країн став індекс їхньої конкурентоспроможності: це освіта, рівень здоров’я, медицина, рівень життя тощо. Україна тут знаходиться на 81 позиції – зрозуміло, інвестиції в таку державу йдуть тільки в тому випадку, якщо країна знайшла інше джерело економічного зростання. Це практично неможливо, якщо вірити Ромеру.

Нам потрібно зрозуміти, що світ влаштований по-іншому. Наприклад, інстаграм-модель Шуду Грем, яку створив розробник, заробляє більше, ніж всі ми в цьому залі. Тобто тепер навіть не потрібно існувати, щоб це робити.

Ми майже вже знаходимося в світі, який радикально змінився, де штучний інтелект займає впевнену позицію. Зараз половина рекламних роликів, які знімає Burger King, створені штучним інтелектом.

Ми живемо довше, у нас дешевша альтернативна енергетика, у нас швидше обчислення, та й все значно швидше. Але ми повинні так чи інакше навчитися бачити сигнали майбутнього. Технології розвиваються самі по собі, але поки вони не викликають у критичної маси бажання їх сприйняти, вони залишаються пробірочними. Але коли хтось говорить «Так це змінить наше життя!» – всі біжать туди, виникає хайп. Хайп зазвичай спадає, після цього починається плавне зростання.

Уявіть собі, що те, над чим ми сміялися, той же 3D-принтинг, за допомогою якого ти міг надрукувати якийсь сувенір, тепер дозволяє Space X літати – значна частина компонентів ракет віднині друкується. Для того, щоб прорватися в новий світ, ми повинні зрозуміти, що в основі лежить людський капітал. Ми повинні відмовитися від побудов моделей економіки на минулому, адже майбутнє – це інноваційність, технології, здатність діяти разом. Нам потрібно не просто стежити за інноваціями навколо нас, а розуміти, що стоїть за цими технологіями та літерами, як воно впливає на нас. Майбутнє визначається нашими формами мислення, і я впевнений, що колись ми навчимося використовувати інновації для нашого прориву.

Олександра Романцова, громадська активістка, правозахисниця, виконавча директорка «Центру Громадянських свобод»:

«Чи можна зупинити використання сексуального насилля як зброї у війнах та збройних конфліктах?»

Ми з вами пройдемо своєрідний тест – я буду показувати факти, а ви скажете, реальні вони чи це міф.

– Чоловіки теж можуть бути жертвами сексуального насилля під час конфлікту. Ні, це тільки для жінок? Насправді, як засіб для війни сексуальне насилля перш за все застосовується для того, щоб повпливати на чоловіків: або фактично, або через жінок, які їм дорогі.

– Тільки чоловіки здійснюють сексуальне насилля в збройних конфліктах. Декілька людей у залі вважають, що все ж таки міф. Річ у тім, що статистика показує – це перш за все провина чоловіків. Але просто тому, що більшість армій світу не включає жінок, вони так само вдаються до такої зброї, якщо є в рядах збройних сил.

– Незаконні парамілітарні угрупування (неофіційні армії) здійснюють більшість сексуального насилля. Зараз фактичні армії беруть на себе зобов’язання як покарати, якщо їхній солдат використав такий вид зброї, так і власне проводити навчання превенції. Гарна новина – збройні сили України таке навчання пройшли, у тому числі про превенцію сексуального насилля.

– В деяких конфліктах понад 80% жертв сексуального насилля – це діти. На жаль, це не міф. Оскільки сексуальне насилля перш за все як зброя використовується в довгоплинній перспективі, то його скоєння над дітьми дає можливість цій зброї впливати на декілька поколінь. І тоді люди заради безпеки погоджуються на обмеження своїх свобод.

– Зґвалтування може бути формою тортур. Не міф, це факт.

– Сексуальне насилля в конфліктах – це більше, ніж «просто» зґвалтування. Дійсно, це завжди так. Якщо говорити про статистику, то її не існує, ніхто не хоче після конфлікту визнавати, що він чи вона брали участь у цьому. Всі солдати, найманці, повстанці – вони не хочуть говорити про те, що це було зґвалтування. Вони говорять про те, що це завжди має у якійсь формі зворотну згоду: «Чого вона повз проходила?» або «Чому він вирішив, що вночі тут гуляти можна?»

– Зґвалтування як зброя може бути використане для навмисного зараження ВІЛ/СНІД. Це факт. У африканських країнах є навіть спеціальні каральні підрозділи – люди, які знають, що вони ВІЛ-позитивні.

– Зґвалтування як зброю в конфліктах використовують тільки в африканських країнах. Ні, його використовують по всьому світу. Якщо говорити про те місце, де це зародилося, тут скоріше питання у іншому – де воно не вимерло? В традиціях європейських війн систематизація сексуального насилля була зупинена Женевським та Гаазьким правом. Зараз в Європу повертаються варварськи методи, які перевагу воєнну більше цінують, аніж той мир, який після того може бути.

– Більшість гвалтівників карають після того, як закінчується збройний конфлікт. Міф? Насправді, так. Міжнародної універсальної юрисдикції, яка розглядає гендерно умовне насилля та сексуальне насилля, наприклад, в Україні не існує.

– Медична допомога – це найважливіше, що має отримати жертва сексуального насилля. Насправді використання сексуального насилля як зброї базується не стільки на фізичному ураженні, скільки на психологічному, яке буде передаватися через покоління.

У лауреатів цьогорічного Нобеля, Наді Мурад та Дені Муквеге, вже були премії Сахарова та Вацлава Гавела – у правозахисній сфері це як Оскари. Але поговоримо про те, чому це настільки важливо саме сьогодні. Надя – представниця курдів, які є меншістю і не мають своєї країни. У серпні 2014 року вона стала жертвою переслідування курдів-єзидів ісламістами та потрапила до сексуального рабства, як і три її племінниці. Врешті їй вдалося втекти. Вона почала боротися – без вищої освіти, але з такою силою характеру, що почала зустрічатися з людьми, які приймають рішення на міжнародному рівні. Вона стала послом доброї волі ООН – і це чи не одиничний випадок, адже жертви ними як правило не стають.

Щодо Дені Муквеге, то це людина, яка отримала освіту як хірург-гінеколог і у Другу конголезьку війну створила медичний пункт. Спочатку він складався тільки з наметів. Якраз тоді масові зґвалтування почалися як масштабне явище, яке охоплювало всіх, кого можна. Муквеге у своїх наметах приймав жінок і робив по 10 операцій на день. Загалом він допоміг понад 50 тис. жінок.

Врешті його намети спалили. Тоді він переїхав в інший регіон, де побудував вже стаціонарну клініку. На нього нападали, взяли у заручники двох його дочок, але йому вдалося їх викупити. Тоді Дені перевіз свою сім’ю у Бельгію і повернувся назад, щоб працювати у клініці. В результаті вона стала місцем, де жінки отримували не тільки медичну допомогу, а й бачення, що їм робити далі. Зараз ця клініка охороняється добровольцями, половина з них – жінки, яким Дені допоміг.

Сексуальне насилля специфічно тим, що причина, по якій саме цю дію обрали щодо тебе, – тільки твій гендер. Тебе будуть принижувати жіночою роллю, якщо ти чоловік. Тебе будуть принижувати як жінку, саме тим, що страшно для тебе як жінки. Історично дуже довго це вважалося нормою війни. Ніхто не думав про те, що може бути по-іншому. Робота з темою сексуального насилля, щоб воно не ставало автоматично травматичним – це те, за що дали Нобелівську премію у цьому році. І за що нападають як на Надю, так і на Дені.

Якщо говорити про Україну, то в нас збройний конфлікт вже п`ять років. Ми проводили дослідження щодо сексуального насильства на війні, і нам вдалося зібрати свідчення близько 175 людей. Не всі вони захотіли з нами говорити, насправді їх більше, але 175 історій – це ті, які ми змогли проаналізувати дуже детально. Проблема у тому, що більшість, які отримали травми, не хоче говорити про це. 175 історій: примусова проституція, погрози кастрації, зґвалтування, спроба зґвалтування, приниження, примусове оголення, утримання жінок і чоловіків у одному приміщенні протягом усього періоду.

Що має змінитися в Україні? Офіційної статистики сексуального насилля в Україні просто не існує – для поліції нічого не сталося. В нас одні з найкращих теоретиків, тим не менш наша держава не готова до появи у суспільстві тисяч жертв сексуального насилля. Боротися треба з тим, що ми самі себе стигматизуємо – «сходи до психотерапевта» у нас звучить як образа. Також стигматизує держава – вам потрібен спеціальний статус, спеціальні статки, спеціально отримати, якось довести, а ще спеціальний документ, ось із ним приходьте і вам виплатять 800 грн. Людина не хоче такого відношення, вона вже до того настраждалася.

В Україні наразі немає змоги забезпечити для жертви захист, щоб до неї просто не прийшли з вендетою. У 3 млн людей, які проживають в Донецькій і Луганській областях немає можливості піти від того, хто був гвалтівником або загрожував сексуальним насиллям.

Останнє, але не менш важливе – ми в інформаційному полі про це не говоримо. Ми робимо з цього табу. Це позиція страуса – я не бачу, мене не бачать. Ми маємо створити законодавство – для цього ратифікувати римський статут і реорганізувати наш кримінальний кодекс з нормами гуманітарного права. Ми маємо почати як журналісти говорити про сексуальне насилля – про те, чому це погано і що це таке.

Тому що Надя говорила: «Можливо, я вижила для того, щоб всім серцем і душею віддатися цій місії та стати голосом тих, хто його не має». А ось що казав Дені Муквеге: «Психологічна готовність і психологічна реабілітація після – це те, завдяки чому ця зброя не спрацьовує». А зброя, яка дає осічку, рано чи пізно втрачає популярність. Будемо сподіватися, що саме так буде й в Україні.

Читайте більше цікавого