За останні кілька років в Україні показали безліч крутих, соціально важливих, документальних та мистецьких стрічок – в тому числі відбулися Фестиваль короткометражних фільмів, KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин, а на великих екранах неочікувано транслювалися опера, балет і музичні концерти. А що, якщо ми скажемо, що можливим все вищеперелічене рік у рік робить одна команда? Вам варто у це повірити, тому що Platfor.ma поспілкувалася з її засновниками Кирилом Марікуцею та Алікою Харченко про непростий шлях від фільмів про науку до величезних кінофестивалів, про неймовірних режисерів, короткий метр, розвиток індустрії, мудаків і стрічки, які змушують не відводити погляд від екрану.
ЗНАЙОМСТВО
ПОЧАТОК
– Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF), KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин – розкажіть, хто ж стоїть за організацією всіх цих подій?
– Це робить одна й та ж команда, яка починала працювати над фестивалем короткометражних фільмів та продовжила роботу вже над іншими – в тому числі над KyivMusicFilm та INTRO. Ми не хотіли створювати одну організацію, яка займається кіно в цілому – у кожного з наших проєктів є певний фокус, який у такому випадку загубився б. Це різні за своїм наповненням напрями – короткий метр, повнометражні фільми про музику, а тепер ще й кіно про культуру.
– Але як ви самі себе називаєте, коли розповідаєте про свою діяльність?
– Це залежить від контексту. Якщо у нас хтось запитує «хто ви?» в березні, перед фестивалем короткометражних фільмів, то ми скоріш за все будемо так занурені в роботу над ним, що асоціюватимемо себе саме з цим проєктом. А протягом решти року ми представляємося як KyivMusicFilm.
– Презентуйте, будь ласка, повний перелік проєктів, якими займається ваша команда.
● Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF) – велика подія, яка триває 5 днів у квітні;
● Від KISFF є «100 фільмів за 100 хвилин», який ми проводимо щороку – з назви можна здогадатися, що це фестиваль однохвилинних стрічок;
● Також від KISFF ми іноді організовуємо тематичні перегляди короткого метра, наприклад, фестиваль австралійського кіно, «анімаційне божевілля»;
● KyivMusicFilm – ми показуємо те, що називається івент-сінема. Це різні події в кіно, на кшталт концертів, опери та балету, фільмів про мистецтво, документальних стрічок і дуже рідко художніх, якщо вони нам дуже запали в душу та знаходяться на перетині з музикою й культурою.
● Разом з Планетою Кіно ми організовуємо регулярні покази культових фільмів, а самостійно — представляємо довгу ретроспективу аніме. А також від KyivMusicFilm робимо документальний кінофестиваль «INTRO» про музику та культуру.
ПОЧАТОК
СИСТЕМА
– Розкажіть, з чого все почалося та як виникла ідея?
– Кирило: В 2011 році, коли я ще навчався в КПІ, у мене з’явилася ідея фестивалю кіно про науку, ця тема здавалося дуже цікавою. Потім вона якимось чином трансформувалася в фестиваль короткометражних фільмів. Разом із нашою колишньою програмною директоркою Наталією Ільчук організували в квітні 2012-го перший фестиваль і до 2015-го включно займалися тільки коротким метром у різних формах.
Потім прийшла ідея показувати кіно про музику (тоді в Україні з цим все було досить погано). Це зараз щотижня до Києва приїжджають цікаві виконавці, а от якщо машиною часу перенестися на 5 років назад – такого розкішного вибору концертів ви б не побачили. Ми чітко розуміли, що нам не вистачить сил і можливостей привезти крутих артистів до столиці, але ж ми можемо показати кіно про них. Після 2012 року, почалося переродження музичної документалістики як жанру – коли «Searching for Sugar Man» (ред: фільм про зірку 70-х Сіксто Родрігеса) отримав Оскар. Розпочалась експансія VOD-платформ, які почали активно показувати або навіть створювати документальні фільми – з’явлось багато цікавого контенту. Так співпало, що ми гармонійно вписувалися в цей період.
А потім понеслася. Ми користуємося банальною штукою – цього немає в Україні, нам це подобається, чому ми це не можемо показати? У нас не транслювали фільми про мистецтво, музеї, художників – нам ця ідея сподобалася й ми почали її втілювати. Довгий час не було трансляцій опери та балету – нам це здалося дивним і несправедливим, ми вирішили це виправити. І так з усіма речами, які ми робимо.
– Розкажіть про свою команду.
– У нас є основний кістяк, але до кожного фестивалю він обростає новими людьми, адже кожна окрема подія має завдання, які не вписуються в регулярну діяльність. Наприклад, для KISFF з’являється програмний відділ, координатори гостей, перекладів і волонтерів, самі волонтери, розширюється технічний відділ. Протягом року нас восьмеро й ми працюємо більше над KyivMusicFilm і його проєктами. Це координатори: перекладів і технічний, бухгалтер, дизайнер, людина, яка відповідає за креатив і копірайтинг, SMM-ник. Аліка в цій компанії – менеджерка з комунікацій. Я – завгосп: стежу, щоб були ручки та папір, лампочки вкручую, принтер заправляю.
– Що було найскладнішим на старті?
– Перші років п’ять питання грошей було найболючішим – дебютний фестиваль не став винятком. Ми тоді, здається, знайшли остаточне фінансування за три або чотири дні до події. Як би це не соромно звучало зараз, але це був МММ, який тоді запускався. Ми випробували на той момент всі доступні й недоступні засоби, поки одного разу якийсь мутний чоловік з Одеси не привіз мені в пакеті купку грошей. Ми поставили букви МММ у Кінопанорамі й таким чином нам вдалося покрити всі наші витрати, а десь через пару місяців вони зникли, ніби їх ніколи й не було. Так сталося тільки один раз, в інших випадках було набагато складніше. Неодноразово ми йшли в незмірні мінуси, які потім доводилося довго покривати, але зараз із цим вже легше.
СИСТЕМА
ФІНАНСИ ТА ПРОФІТ
– Як ви домовляєтеся про те, щоб показати ту чи іншу стрічку в Україні?
– У фестивалів і дистрибуції чи одноразових показів зовсім різна механіка. Перший – це квінтесенція найкращих робіт, які вдається привезти в Україну та які вибираються з якоїсь доступної кількості. Наприклад, на KISFF ми показуємо 300 фільмів, але дивимося близько 3-4 тисяч. Коли це дистрибуція, то доступна значно менша вибірка, яка виходить для певної аудиторії. Наприклад, в усьому світі показується концерт Depeche Mode «Spirits in the Forest». Якщо ми домовимося з людьми, які володіють правами на цей фільм глобально або на конкретній території, то ми його показуємо в Україні. Ні – так ні.
– Тобто, коли це 300 короткометражних фільмів, то вам потрібно домовлятися з трьома сотнями правовласників?
– З купою різних людей. Зараз цей складний процес трохи трансформується, тому що у багатьох фільмів з’являються дистриб’юторські компанії – з ними можна обговорити одразу декілька стрічок. Вони й самі нам надсилають якісь роботи. Інші самостійно займаються просуванням – тоді потрібно шукати контакти самих режисерів. Іноді з ними дуже легко спілкуватися, ти навіть заходиш на їхній сайт і думаєш: «Боже, яка цікава людина, а ми тут ще й фільм її показуємо». Але бувають і складнощі – наприклад, деякі люблять робити сайти, на яких немає ніяких контактних даних. Зараз нам вже не соромно написати їм у Фейсбуці чи Інстаграмі, а бувало, що доводилося ледь не сторіз робити й їх там тегати, щоб на нас звернули увагу. Викручуємося.
– Як ви відбираєте короткий метр?
– У нас є програмний відділ, а також запрошені куратори та гостьові програми – тобто це не всі 300 фільмів, які переглядаються виключно нашою командою. Це досить тривалий процес, який займає десь півроку.
– В чому полягає зацікавленість правовласників?
– Режисер зацікавлений, щоб його творіння показали якомога більшій кількості людей – заради цього він може піти на усілякі поступки й трохи некомфортні для цього умови, в тому числі матеріальні. Для фестивальних дистриб’юторів основний пункт – інтерес режисера. Їм цікаво, щоб фільм був представлений у різних країнах і на різних подіях, у них є розуміння фестивальної стратегії. Перш за все це звичайно якісь події класу А (кінофестивалі в Каннах, в Сан-Себастьяні, Венеції, Локарно, також Берлінале), а потім великі фестивалі національного значення: наприклад, як наш – один із головних в Україні по короткому метру.
А рядові дистриб’ютори частіше являють собою бізнес-структуру й повинні отримувати гроші за покази. Воно й зрозуміло, якщо просуванням фільму займається людина, яка його не знімала, і для якої це робота в першу чергу. Тобто, за покази на фестивалях гроші можуть просити, а можуть і ні. А ось за дистрибуцію – завжди.
ФІНАНСИ ТА ПРОФІТ
ЛЮДИ ТА ІСТОРІЇ
– Скільки коштує організувати один фестиваль короткометражок? І на що йдуть ці фінанси?
– Фестиваль працює в рамках певного бюджету, який завжди динамічний. Ми припускаємо, яке фінансування зможемо отримати за допомогою партнерів, державних і недержавних організацій, спонсорів і посольств заздалегідь до події й виходимо вже з цього. Якщо розуміємо, що зовсім все туго, то урізуємо ті речі, які можливо. Якщо ж у нас виявляється трохи більше грошей, то запрошуємо більшу кількість представників індустрії або, наприклад, робимо ширшу програму.
Минулого року це була сума близько 900 тис. грн. Це широка стаття витрат: починаючі від ручок і закінчуючи орендою техніки, правами на показ фільмів, квитками для гостей індустрії, мінімальним промо, хоч якимись гонорарами за роботу та переклади фільмів. З кінотеатрами ми співпрацюємо на орендних умовах, адже для них поки незвичний і незрозумілий формат фестивалю. Тим більше, у нас на KISFF ціни зазвичай нижчі за комерційні, тому другій стороні нецікаво за класичною схемою отримувати половину прибутку. Ще й кожного року нам доводиться переїжджати, тому що у Києві кінотеатри зі швидкістю світла закриваються й ми не можемо вибудувати повноцінну тривалу схему співпраці.
– Чи можна тоді назвати проєкт стійким? Наскільки надійно все тримається?
– Кожного року ми буквально починаємо роботу над фестивалем із нуля. В тому числі наново шукаємо партнерів, тому що серед них є ситуативні, наприклад, посольства – для них важливий компонент країни в нашій програмі, а ми не можемо його пообіцяти заздалегідь. У червні ми ще не знаємо, які фільми з обраних нами будуть доступні в лютому – важливо, щоб пройшли великі світові події. Тому ми не уявляємо, що точно отримаємо в результаті, а це такий собі показник надійності.
– А що ви особисто отримуєте від того, чим займаєтеся?
– Кирило: Я дотримуюся думки, що в житті в будь-якому випадку потрібно робити щось мінімально корисне. Не перекладати папірці на папірці, гнатися за заробітками, перепродавати комусь фури – це мені зовсім нецікаво, чого не скажеш про фестивалі. Мені подобається кіно та прикро, що багато класних фільмів недоступні в Україні. Але в нас поки що виходить хоча б частково це виправляти. Ще ми сподіваємося, що завдяки нашій діяльності в Україні стане менше мудаків. Це малоймовірно, але раптом.
Аліка: Це класна робота та дуже корисний досвід. Я не стільки люблю саме кіно, скільки мені цікава індустрія й люди, які коло неї обертаються. Круто знайомитися, взаємодіяти та спілкуватися з тими, хто створює й не боїться цього. Це багато цікавих режисерів, люди, які працюють над фільмом і його просуванням, навіть представники посольств.
ЛЮДИ ТА ІСТОРІЇ
МЕТА
– Через які канали ви залучаєте аудиторію?
– Коли у нас взагалі не було бюджету, ми використовували всі засоби, завдяки яким безкоштовно можна розповісти про наші проєкти – дуже багато спілкувалися з медіа та намагалися співпрацювати на умовах бартеру. Важливим інструментом став Фейсбук – раніше ми могли запустити зустріч і вона самостійно збирала велику аудиторію, а зараз нам доводиться робити багато реклами. До того ж, частина наших фільмів занадто специфічна – наприклад, про оперу та балет або музейні. В нашій країні дуже мало профільних медіа, які б могли про це написати. Але все одно ми намагаємося щось вигадувати, якщо бачимо, що збігаємося з виданням тематично.
Також ми використовуємо інструмент колаборації. Було декілька сумісних показів фільмів про нічне життя та електронну музику зі Схемою, а з фестивалем «Am I Jazz?» ми щороку транслюємо кіно про цей музичний напрямок. Значно розширюється аудиторія на KyivMusicFilm, тому що зростає кількість картин в індустрії та їхнє тематичне розмаїття. Наприклад, ми почали показувати аніме, тому до нас прийшло багато його фанатів, але це завжди нестабільна аудиторія. Ми чітко розуміємо, що навряд чи фанат японської анімації буде одночасно шаленіти від опери або електронної музики, але щось спільне у них є – інтерес до культурних феноменів і до не тільки розважального кіно.
МЕТА
– Чи є якісь кумедні історії, пов’язані з вашою діяльністю?
– Завжди такі є. Наприклад, у Швеції чомусь в один рік вийшло два фільми з однією назвою – «Fuck you». Навіть, здається, обома займався Національний кіноінститут і одна дистриб’юторська компанія. Тож для того, щоб презентувати своє творіння, до нас приїхала режисерка першого «Fuck you», а на екрани вийшов другий. Вона була, здається, готова до цього повороту, тому ми швидко все вирішили.
МЕТА
– У чому для вас вимірюється успіх проєкту?
– Мета та задача KISFF – дати якомога більшій кількості людей доступ до актуального короткому метру. Нам перш за все радісно, коли зали переповнені й глядачі ось-ось побачать дійсно крутий фільм. Але навіть у цьому випадку складно сказати, чи було це успіхом. Рідко є якісь обмеження – завжди існують більш великі кінотеатри, де теоретично ми могли показувати кіно, та можливість продовжити прокат або зробити додаткові покази.
Якщо ми говоримо про KyivMusicFilm, то важливо, щоб фільм щось заробляв – ми в цьому контексті є проміжною ланкою бізнес-процесу. Люди, які створили його, зробили це в тому числі для того, щоб відбити гроші, які витратили на знімальний процес. Даючи або продаючи нам цей фільм, у них є очікування, що вони натомість отримають не тільки радісних українських глядачів. Тому цей критерій «успішності» є не зовсім нашим, але до якого нам потрібно прислуховуватися. Наш особистий успіх у цьому проекті – те, що кількість та різноманіття фільмів кожного року тільки збільшується, чому ми безмежно раді.
– Як ви думаєте, чому людям цікаві короткометражки, коли повно крутих повнометражних фільмів?
– Це різні жанри, їх не можна порівнювати так само, як не можна сказати, що люди перестануть дивитися драми, якщо є багато комедій. А ось саме фестиваль цінний кураторським поглядом на програму та відбором фільмів. Є багато ресурсів, де можна подивитися цікаві роботи, але серед цієї інформації легко загубитися. До того ж, більшість наших фільмів якщо й з’являється в інтернеті, то тільки через кілька років. Тому завдяки фестивалю люди мають доступ до найактуальнішого та свіжого кіно. Наприклад, ми показували програму з Берлінале – це крута можливість не виїжджати з країни, але долучитися до дійства.
– Що, на вашу думку, зараз потрібно людям у нашій країні?
– Аліка: Ми постійно кудись біжимо та боїмося, що не встигнемо щось вхопити, кудись потрапити, щось отримати – у щоденних і глобальних питаннях. Люди не вміють насолоджуватися життям і бачити красиві речі. Це те, чим, як на мене, ми відрізняємося від багатьох європейських країн – у них є смак до життя, а у нас всі постійно кричать і сигналять.
Кирило: На мій погляд, головна проблема, що в Україні кожний думає тільки про себе – у піраміді потреб більшість нашого суспільства застрягла на першій сходинці, а їх там дуже багато. Тому люди паркуються на тротуарах, не пропускають одне одного, намагаються накрасти якомога більше та добудовують балкони на пам’ятках архітектури. Вони не об’єднуються для того, щоб змінити щось у міському просторі. Ось закрився кінотеатр Київ, не працює вже півроку й незрозуміло, чи зміниться це взагалі, а жителям міста глобально все одно. А ось в Парижі в 1968 році протести почалися через закриття Сінематеки – людей це об’єднало та здалося важливим. Людям потрібно намагатися з усіх сил відходити від цих всіх травм та спільно будувати середовище для життя, та користуватися принципом « не нашкодь».