Построить дым: как курение прошло путь от изобретения Сатаны до культа и обратно

АвторМикита Богданов
28 Липня 2017
знання планета

27 июля случились сразу две памятные даты: в этот день в 1586 году в Британию впервые привезли табак, а спустя почти четыреста лет, в 1965 году, все сообразили, что он не очень-то полезен – в США обязали на каждую пачку сигарет наносить предупреждающую надпись. Между этими датами уместилась захватывающая трансформация: от изобретения Сатаны и дикарской забавы до сверхпопулярного рекламного и кинообраза, а затем обратно к стигматизации и почти полному запрету. Platfor.ma разбиралась, что сделало табак культовым и действительно ли он уже пройденная проблема для человечества.

По самой распространенной версии, 27 июля 1586 года фаворит английской королевы Елизаветы и мореплаватель сэр Уолтер Рэли привёз в Британию табак. Многие историки считают, что к тому времени табак уже был известен британцам (и другим европейцам) как минимум несколько десятилетий, но, по-видимому, именно Рэли популяризовал культуру курения через трубку.

Употребление табака стало частью ритуалов индейцев обеих Америк много тысячелетий назад. Его жевали, нюхали и заваривали, но именно курение стало частью магических обрядов, так как считалось, что отравляющий дым питал духов, живших в шаманах.

Дым был основой магических и религиозных опытов еще задолго до открытия Нового Света и появления табака вне Америки: благовония воскуривали египтяне и индусы, а ладан, зажженный Аароном по указу Моисея, спас израильтян от чумы в пустыне. Считается, что именно дым, идущий из-под земли, наполнял дельфийских оракулов предсказаниями, и тот же дым, по наблюдениям Геродота, веселил скифов в перерывах между походами.

По всей видимости, первыми европейскими курильщиками были члены экспедиции Колумба. По легенде, самый известный из них, Родриго де Херес, даже привёз табак домой в Испанию, но вид выпускающего изо рта дым человека настолько возмутил соотечественников, что инквизиция приговорила его к заключению за одержимость дьяволом. Хересу пришлось просидеть в темнице семь лет, пока курение не стало общепринятым по всей Испании.

Похожая судьба ждала табак и в других странах Старого Света: английский монарх Яков І назвал табак «изобретением Сатаны» и запретил курение во всех тавернах королевства; русский царь Михаил Фёдорович объявил курение табака смертным грехом, а Папа Климент VIII угрожал отлучением всем, кто раскурит трубку в святом месте. В Персии и Османской империи курильщиков ждала смертная казнь.

Тем не менее, всевозрастающая популярность табака и его экономическая ценность (открытая в 1612 году английская плантация в Вирджинии приносила сверхприбыли, а тамошний табак стал использоваться как меновая валюта) победили все запреты. Наступили 300 лет одержимости табаком.

Первые возражения врачей, которые считали, что табак может быть вреден для здоровья, появились ближе к ХІХ веку. Но тогда эти допущения казались абсолютно маргинальными, более того, многие медики использовали табак как лекарственное средство, в частности, получила известность табачная клизма, которой лечили боли в кишечнике и даже пытались реанимировать утопленников. Показательным является факт, что даже в 1897 году, спустя столетие дискуссий, в одном из старейших и влиятельнейших медицинских научных журналов The Lancet было опубликовано заключение: «Мы не против вина и табака, если их потребляют в ограниченном количестве».

Примерно в это же время была изобретена машина для скручивания сигарет, которая могла с легкостью завернуть 200 папирос в минуту. Сигареты были намного дешевле и удобнее сигар и трубок, так что это изобретение открыло им дорогу к по-настоящему массовой популярности.

Спустя совсем небольшое время сигареты станут фактором социальных преобразований: Эдвард Бернейс, племянник Зигмунда Фрейда и один из корифеев PR, придумает для Lucky Strike рекламную кампанию, где курящие девушки пройдут на Пасхальном параде в Нью-Йорке. Он назовёт их сигареты «факелами свободы», а табак станет подспорьем женщин в борьбе за эмансипацию.

Середина ХХ века станет пиком популярности табака: невозможно себе представить голливудский или немецкий нуар-фильм без сигаретного дыма, Марлен Дитрих говорит, что не может обойтись и вечера без Lucky Strike, а в 1954 году на экраны выйдет одна из самых известных и влиятельных реклам в истории – ковбой Мальборо станет идолом и примером для многих поколений мужчин.

Но вскоре произошел перелом – о вреде табака заговорили всерьез. Уже в 2001 суд обяжет Marlboro выплатить $3 млрд компенсации умирающему от рака лёгких калифорнийцу Ричарду Бекену (последний, правда, согласится на $100 тыс.), но до этого табачной индустрии предстоит еще полвека лишений и поражений, а количество курящих американцев и британцев снизится с каждого второго до каждого седьмого.

Доказательства связи между курением и раком начали появляться уже с самого начала ХХ века, но число заболевших было относительно скромным, чтобы спровоцировать глобальные подвижки. Уже после Второй мировой количество зарегистрированных больных стало довольно ощутимым, а в 1950 году прозвучит гром – члены британского медицинского сообщества Ричард Долл и Остин Хилл опубликуют знаменитую статью, где докажут причинно-следственную связь между курением сигарет и раком лёгких. После этого их выводы будут подтверждаться в каждом последующем исследовании.

Наконец, 27 июля 1965 года президент Линдон Джонсон подпишет федеральный акт, обязывающий табачные компании снабжать каждую пачку сигарет контрастной надписью: «Внимание: курение может быть опасным для вашего здоровья». Через четыре дня британский парламент запретит рекламу сигарет на телевидении.

Но слухи о смерти табака окажутся поспешными и преувеличенными. Лобби, приносящее в федеральную казну огромный доход, сравнимый с пищевой и фармацевтической индустриями, будет пользоваться рядом поблажек и хитростей.

В 1994 году, несмотря на то, что медики США успели назвать никотин наркотиком, руководители семи крупнейших табачных компаний США под присягой заявят, что никотин не вызывает зависимости. Уже в 1998 году, после того, как жена умершего от рака курильщика начнёт судебный процесс, грозящий табачникам массовым иском от миллиона американцев, представители тех же компаний признают в Конгрессе, что никотин вызывает зависимость, а курение может стать причиной рака.

Сейчас курение в общественных местах запрещено в Украине и большинстве развитых стран мира. Но победа над табаком еще не близка: Мировой табачный атлас ежегодно отчитывается о стремительном увеличении количества курящих в развивающихся странах.

Мировая табачная индустрия оценивается примерно в $2 триллионов, что равняется 2% мирового ВВП по паритету покупательной способности. Каждый год скуривается приблизительно шесть триллионов сигарет, а в Китае, России и некоторых странах Европы среднее количество сигарет, скуренных одним человеком старше 15 лет, приближается к 10 в день (эти числа учитывают и некурящих жителей). В то же время, в ряде стран, возглавляемых Америкой, рекламные запреты, ограничения и государственная поддержка фермерам, отказавшимся от выращивания табака в пользу альтернативных культур, привели к затяжному падению популярности табака.

Судя по всему, мир не собирается избавляться от привычки курить. Это будет объясняться как модой, так и социальными факторами: растёт популярность электронных сигарет, угнетаемые арабские женщины становятся массовыми курильщицами разновидностей кальянов, а тренд на легализацию марихуаны, кажется, не собирается снижать оборотов. И это значит, что человечество продолжит свои попытки придать смысл дыму, владеющему нашим воображением с начала времён.

Найцiкавiше на сайтi

«От краще б ви…»: навіщо допомагати котикам, коли страждають люди

На шляху до доброї справи можна зіштовхнутись з безліччю питань і суперечностей. Краще врятувати одне життя зараз чи сто потім? Чи треба допомагати тваринам, якщо страждають люди? Як обрати тих, кому підтримка потрібна найбільше? Ми вирішили спитати про внутрішню конкуренцію у доброчинності тих, хто кожен день із цим працює, – співробітників благодійних організацій.

 

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.

 

Техноетика: чи потрібно у XXI столітті вміти писати від руки?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на нові запитання епохи технологій. У четвертому випуску ми вирішили з’ясувати, чи важливо у сучасному світі вміти писати від руки та як часто це роблять люди різних професій.

Каріна Шустрик, школярка

Писати в ХХІ столітті – це необхідність. За допомогою письма люди розвиваються, спілкуються, працюють, навчаються, зв’язуються з минулим. Я навчаюся, тому постійно перебуваю в колі ручок та паперів. Я змушена писати часто та багато, бо без цього не буде подальшого мого розвитку. В моєму випадку, як і у  інших школярів, процес письма відбувається безупинно.

 

Володимир Глеба, програміст

Подібні питання звучать постійно. Не так давно люди замислювалися, чи вийде вижити книгарням, кав’ярням і маленьким затишним магазинам в нерівній боротьбі з інтернетом, супермаркетами та фастфудом. І в якийсь час відповідь здавалася очевидною, але все вийшло навпаки. Те ж і з письмом від руки. Це не так зручно, не так швидко, не так сучасно. Люди втрачають навички до цього і я – не виняток.

Довгий час для мене взагалі єдиним місцем для практики письма залишалися державні органи: податкова та інші не найпрогресивніші заклади в країні. Потім деякий час періодично списував зошит всякими завданнями. Для різноманітності. А так, навіть незамінний листок з покупками не встояв перед Trello. Не так давно відкрив для себе заново блокнот з олівцем і протягом декількох місяців навіть записував собі туди потокові справи, але потім комп’ютер все одно переміг.

Навіть дивно, як навик, що виробляється роками, можна запросто розгубити. Писати від руки я можу спокійно, але почуття буденності та легкості в процесі цього заняття вже немає. Проте, вміти це робити найближчим часом необхідно, як не крути. У нас поки що не зовсім цифрове майбутнє, але навіть коли воно настане, ця навичка все одно не буде зайвою, тому що недогарок і рівна поверхня будуть в наявності навіть після ядерної війни, а ось комп’ютер і клавіатура – навряд чи. Ну і потім, як ще написати на асфальті «Зайчик, я тебе люблю!»? Клавіатурою?

 

Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.

 

Homo urbanisticus: уривок з книжки архітектора Йена Ґела «Міста для людей»

АвторPlatfor.ma
18 Травня 2018

Нещодавно видавництво «Основи» спільно з освітньою платформою СANactions презентувало книгу Йена Ґела «Міста для людей» – визнаний у всьому світі бестселер з урбаністики. Platfor.ma публікує уривок про те, чому пішоходи не дуже змінилися за останні кількадесят тисяч років і чому квитки в оперу такі дорогі.

 

Планування міста для людей цілком природно починати з розуміння того, як люди пересуваються і як задіюють органи чуття, адже саме ці біологічні параметри визначальні для діяльності, поведінки й комунікації в міському просторі.

Міські пішоходи ХХІ століття – результат еволюції, яка тривала мільйони років. Людина розвивалася так, щоби пересуватися повільно й пішки, а тіло людини пряме і вертикальне.

Ноги легко несуть нас уперед, а от пересуватися боком чи спиною вперед нам помітно важче. Наші органи чуття теж пристосовано до повільного пересування вперед переважно горизонтальними поверхнями.

Наші очі, вуха й носи спрямовано вперед, щоби помічати небезпеку чи вигоду на шляху перед нами. Палички й колбочки сітківки наших очей так само підпорядковано пересуванню по горизонтальній земній поверхні.

Ми добре бачимо перед собою, периферійний боковий зір у нас гірший, ми непогано бачимо, що у нас під ногами, але набагато гірше – те, що над нами. Наші руки спрямовано вперед і добре пристосовано для обмацування нових об’єктів чи розсування гілок, щоб звільнити собі шлях. Одним словом, вид homo sapiens – це лінійні, фронтальні, горизонтально орієнтовані, прямоходячі ссавці. Стежки, вулиці й бульвари – простори для лінійного пересування за допомогою людського опорно-рухового апарату.

Одна з найважливіших подій у житті людини – мить, коли вона підводиться на ноги і робить перший крок, адже з цього починається справді нове життя.

Такий наш клієнт – пішохід з усіма наведеними вище якостями, обмеженнями і потенціалом. Фактично проектувати людський вимір міста – це створювати міські простори, де зручно пішоходам, звісно, з урахуванням можливостей і певних обмежень, продиктованих будовою тіла.