Построить дым: как курение прошло путь от изобретения Сатаны до культа и обратно

АвторМикита Богданов
28 Липня 2017
знання планета

27 июля случились сразу две памятные даты: в этот день в 1586 году в Британию впервые привезли табак, а спустя почти четыреста лет, в 1965 году, все сообразили, что он не очень-то полезен – в США обязали на каждую пачку сигарет наносить предупреждающую надпись. Между этими датами уместилась захватывающая трансформация: от изобретения Сатаны и дикарской забавы до сверхпопулярного рекламного и кинообраза, а затем обратно к стигматизации и почти полному запрету. Platfor.ma разбиралась, что сделало табак культовым и действительно ли он уже пройденная проблема для человечества.

По самой распространенной версии, 27 июля 1586 года фаворит английской королевы Елизаветы и мореплаватель сэр Уолтер Рэли привёз в Британию табак. Многие историки считают, что к тому времени табак уже был известен британцам (и другим европейцам) как минимум несколько десятилетий, но, по-видимому, именно Рэли популяризовал культуру курения через трубку.

Употребление табака стало частью ритуалов индейцев обеих Америк много тысячелетий назад. Его жевали, нюхали и заваривали, но именно курение стало частью магических обрядов, так как считалось, что отравляющий дым питал духов, живших в шаманах.

Дым был основой магических и религиозных опытов еще задолго до открытия Нового Света и появления табака вне Америки: благовония воскуривали египтяне и индусы, а ладан, зажженный Аароном по указу Моисея, спас израильтян от чумы в пустыне. Считается, что именно дым, идущий из-под земли, наполнял дельфийских оракулов предсказаниями, и тот же дым, по наблюдениям Геродота, веселил скифов в перерывах между походами.

По всей видимости, первыми европейскими курильщиками были члены экспедиции Колумба. По легенде, самый известный из них, Родриго де Херес, даже привёз табак домой в Испанию, но вид выпускающего изо рта дым человека настолько возмутил соотечественников, что инквизиция приговорила его к заключению за одержимость дьяволом. Хересу пришлось просидеть в темнице семь лет, пока курение не стало общепринятым по всей Испании.

Похожая судьба ждала табак и в других странах Старого Света: английский монарх Яков І назвал табак «изобретением Сатаны» и запретил курение во всех тавернах королевства; русский царь Михаил Фёдорович объявил курение табака смертным грехом, а Папа Климент VIII угрожал отлучением всем, кто раскурит трубку в святом месте. В Персии и Османской империи курильщиков ждала смертная казнь.

Тем не менее, всевозрастающая популярность табака и его экономическая ценность (открытая в 1612 году английская плантация в Вирджинии приносила сверхприбыли, а тамошний табак стал использоваться как меновая валюта) победили все запреты. Наступили 300 лет одержимости табаком.

Первые возражения врачей, которые считали, что табак может быть вреден для здоровья, появились ближе к ХІХ веку. Но тогда эти допущения казались абсолютно маргинальными, более того, многие медики использовали табак как лекарственное средство, в частности, получила известность табачная клизма, которой лечили боли в кишечнике и даже пытались реанимировать утопленников. Показательным является факт, что даже в 1897 году, спустя столетие дискуссий, в одном из старейших и влиятельнейших медицинских научных журналов The Lancet было опубликовано заключение: «Мы не против вина и табака, если их потребляют в ограниченном количестве».

Примерно в это же время была изобретена машина для скручивания сигарет, которая могла с легкостью завернуть 200 папирос в минуту. Сигареты были намного дешевле и удобнее сигар и трубок, так что это изобретение открыло им дорогу к по-настоящему массовой популярности.

Спустя совсем небольшое время сигареты станут фактором социальных преобразований: Эдвард Бернейс, племянник Зигмунда Фрейда и один из корифеев PR, придумает для Lucky Strike рекламную кампанию, где курящие девушки пройдут на Пасхальном параде в Нью-Йорке. Он назовёт их сигареты «факелами свободы», а табак станет подспорьем женщин в борьбе за эмансипацию.

Середина ХХ века станет пиком популярности табака: невозможно себе представить голливудский или немецкий нуар-фильм без сигаретного дыма, Марлен Дитрих говорит, что не может обойтись и вечера без Lucky Strike, а в 1954 году на экраны выйдет одна из самых известных и влиятельных реклам в истории – ковбой Мальборо станет идолом и примером для многих поколений мужчин.

Но вскоре произошел перелом – о вреде табака заговорили всерьез. Уже в 2001 суд обяжет Marlboro выплатить $3 млрд компенсации умирающему от рака лёгких калифорнийцу Ричарду Бекену (последний, правда, согласится на $100 тыс.), но до этого табачной индустрии предстоит еще полвека лишений и поражений, а количество курящих американцев и британцев снизится с каждого второго до каждого седьмого.

Доказательства связи между курением и раком начали появляться уже с самого начала ХХ века, но число заболевших было относительно скромным, чтобы спровоцировать глобальные подвижки. Уже после Второй мировой количество зарегистрированных больных стало довольно ощутимым, а в 1950 году прозвучит гром – члены британского медицинского сообщества Ричард Долл и Остин Хилл опубликуют знаменитую статью, где докажут причинно-следственную связь между курением сигарет и раком лёгких. После этого их выводы будут подтверждаться в каждом последующем исследовании.

Наконец, 27 июля 1965 года президент Линдон Джонсон подпишет федеральный акт, обязывающий табачные компании снабжать каждую пачку сигарет контрастной надписью: «Внимание: курение может быть опасным для вашего здоровья». Через четыре дня британский парламент запретит рекламу сигарет на телевидении.

Но слухи о смерти табака окажутся поспешными и преувеличенными. Лобби, приносящее в федеральную казну огромный доход, сравнимый с пищевой и фармацевтической индустриями, будет пользоваться рядом поблажек и хитростей.

В 1994 году, несмотря на то, что медики США успели назвать никотин наркотиком, руководители семи крупнейших табачных компаний США под присягой заявят, что никотин не вызывает зависимости. Уже в 1998 году, после того, как жена умершего от рака курильщика начнёт судебный процесс, грозящий табачникам массовым иском от миллиона американцев, представители тех же компаний признают в Конгрессе, что никотин вызывает зависимость, а курение может стать причиной рака.

Сейчас курение в общественных местах запрещено в Украине и большинстве развитых стран мира. Но победа над табаком еще не близка: Мировой табачный атлас ежегодно отчитывается о стремительном увеличении количества курящих в развивающихся странах.

Мировая табачная индустрия оценивается примерно в $2 триллионов, что равняется 2% мирового ВВП по паритету покупательной способности. Каждый год скуривается приблизительно шесть триллионов сигарет, а в Китае, России и некоторых странах Европы среднее количество сигарет, скуренных одним человеком старше 15 лет, приближается к 10 в день (эти числа учитывают и некурящих жителей). В то же время, в ряде стран, возглавляемых Америкой, рекламные запреты, ограничения и государственная поддержка фермерам, отказавшимся от выращивания табака в пользу альтернативных культур, привели к затяжному падению популярности табака.

Судя по всему, мир не собирается избавляться от привычки курить. Это будет объясняться как модой, так и социальными факторами: растёт популярность электронных сигарет, угнетаемые арабские женщины становятся массовыми курильщицами разновидностей кальянов, а тренд на легализацию марихуаны, кажется, не собирается снижать оборотов. И это значит, что человечество продолжит свои попытки придать смысл дыму, владеющему нашим воображением с начала времён.

Найцiкавiше на сайтi

Потяг до прекрасного:
як тусовка друзів здобула собі 10 вагонів на ГогольFest і перетворила їх на мистецтво

ГогольTrain – це перший арт-потяг Європи. Наприкінці квітня він доставив на маріупольський StartUp GogolFest музикантів, акторів, журналістів, туристів, активістів та документалістів з Києва, Дніпра та Вінниці, а 1 травня повернувся з ними назад. Розмальований художниками та арт-формаціями з різних міст, з вагоном-баром і сценою з живими виступами, цей потяг став першим настільки масштабним прецедентом співпраці культурних проектів з Міністерством інфраструктури і зокрема Укрзалізницею.

Але це – офіційно. А неофіційно люди, що пережили ГогольTrain, досі не можуть вийти з чату потягу в Telegram, зняти браслети фесту, перестати постити фото та писати про це. Уявіть: величезний плацкарт довжиною в десять вагонів, де майже кожна секція прикрашена, з кожної лунає своя музика, часто жива, провідники грають на гітарах, пасажири зайняті створенням плакатів, а проходами ганяють знімальні команди. Дивацько вдягнені зграйки курсують від 1-го до 10-го вагону і назад з екскурсіями, і в кожному вагоні зустрічають нових і старих друзів.

Час від часу простір розрізають організатори з раціями і дуже складними обличчями. Координаційний чат розривається від повідомлень: з одного боку потягу інформують, що почався черговий виступ, в 2-му вагоні питають про папірці для самокруток, в 9-му шукають друзів, яких поглинув потяг, і всі разом просто постять фото та відео безумства довкола. Цей потяг – рух всередині руху, тут все живе і дивним чином неймовірно красиве.

На фото: Денис Угорчук

Listen to me: всеохопна підбірка музики для роботи в офісі та вдома

Коли на фоні грає підходяща музика, працюєш вдвічі ефективніше. Але навіть улюблений плейлист колись набридає – і тоді в пошуках чогось свіжого, якісного та відповідного робочому настрою вирушаєш до друзів. Так зробили й ми. Platfor.ma опитала читачів і склала список гуртів, виконавців, радіо та сервісів, які можуть вдало розбавити будь-який «for work»-плейлист. Просто вмикайте і слухайте в офісі, вдома, в кафе чи на вулиці – там, де застане вас робота.

Підривний дизайн:
як берлінська студія змінює міста за допомогою журналу

Навіщо робити друкований журнал, присвячений одній вулиці? Чи може хороший графічний дизайн привести нових глядачів до музею та змусити студентів з більшою радістю ходити до університету? Кому взагалі потрібні гарно оформлені афіші та книги, якщо 90% людей не розпізнають у цьому щось особливе? Platfor.ma шукала відповіді на ці запитання разом із Йоганнесом Конрадом – співзасновником берлінської дизайн-студії Yukiko, в портфоліо якого роботи для Nike, Vice, Coca Cola знаходяться поряд із андеґраундними проектами. Він також узявся оцінити візуальний стиль виборчої кампанії Володимира Зеленського, брендинг України та новий стиль НАМУ. А вже 17 травня Йоганнес виступатиме у Києві на конференції Creative Loop: Kyiv-Berlin разом зі своєю партнеркою з Yukiko Мішель Філіпс.

– Ви вже декілька років допомагаєте з арт-дирекцією журналу Flaneur, який темою кожного наступного номера робить навіть не окреме місто, а одну вулицю. Чому тема вуличного життя так цікава?

– Журнал виходить приблизно раз на рік, іноді трохи частіше. Останній був про вулицю у Сан-Паулу. Новий ми робимо про вулицю в столиці Тайваню – Тайбеї. Ми віримо, що якщо ти зможеш уважно роздивитися одну вулицю, це буде найкращим відображенням історій міста. Коли ти заглиблюєшся на мікрорівень, вуличну культуру, соціальні та політичні проблеми, то розумієш, як через одну вулицю показати все, що відбувається у всьому місті.

Наприклад, останній журнал було присвячено вулиці Treze de Majo у Сан-Паулу. У перекладі назва вулиці означає «Третє травня» – день, коли у Бразилії заборонили рабство наприкінці 19 сторіччя. Ознаки рабовласницького устрою там досі залишаються, просто рабство має інше обличчя у їхньому класовому суспільстві. Примітно, що навіть у топографії вулиці це відображається: вулиця йде з долини вгору, від бідного кварталу Бешіга до заможного Паулішта, а між ними багато інших – маленьких інтернаціональних. Фактично це дзеркало бразильського суспільства. Це для нас найцікавіший аспект.

– Як вихід Flaneur вплинув на ці вулиці?

– Важливо розуміти, що кожен журнал – це не зовсім наша робота, бо кожного разу це колаборація з місцевою креативною спільнотою: музикантами, художниками, письменниками, архітекторами і так далі. Ми як команда з Німеччини розуміємо, що завжди потрібно давати слово самим місцевим авторам та художникам, подавати інсайдерський погляд, а не нашу рефлексію на те, що ми побачили.

Після наших колаборацій можна реалізувати ще більше спільних проектів. В останньому номері ми зводили разом письменників, фотографів, художників і фотографів, вони документували історії жінок, які постраждали від чоловічого насильства. Вони створювали чудові маски з речей, які знаходили на вулиці, й ці маски створювали своєрідних захист для жінок, щоб вони могли вільно розказати про пережите.

Flaneur все менше стає журналом. Так і задумувалось із самого початку – розширювати поняття того, що таке журнал: різний папір, різні техніки згинання сторінок. Але зараз йдеться не лише про розширення журналу як медіуму, але і як одного проекту, де він є однією великою колаборацією, цікавий цілісно, а не як набір певних статей та проектів.

Ми завжди робимо ці номери безпосередньо на місці, разом із авторами їдемо туди. Коли ми вирушаємо в нове місто та шукаємо нову вулицю, ми завжди вивчаємо контекст: соціальні зв’язки, політику, місцевих героїв – все, що може допомогти створити повну картину.

Австралієць полюбив Україну, наш дивний спорт і пробує нам допомогти.
Ми з ним поговорили

АвторЮрій Марченко
9 Травня 2019

– Як ти взагалі дізнався, що є така держава – Україна?

– В основному через вашу війну. Я, звісно, й раніше знав, що така країна існує, бо трошки вивчав історію та географію в школі, але, якщо чесно, не дуже цікавився вами до того, як почалися бойові дії.

В мене немає ніякого українського коріння і я навіть нікого ніколи з таким походженням не зустрічав. Але я думаю, що одного разу все ж приїду до вас і потім буду всім розповідати про те, як вам живеться в Україні.

– А що саме спричинило інтерес? У світі, на жаль, багато воєн, не тільки наша.

– В основному ваш унікальний вибух патріотизму. А найбільше те, що за всю вашу історію Україну безліч разів намагалися знищити, але ви все ще тут, і в Україні все ще є люди, які готові помирати заради мрії про яскраве майбутнє.

Тому тепер я постійно слідкую за деякими вашими сторінками в Фейсбуці, наприклад, за Kyiv Post та Уніан. Ну і за Ukraine Today споглядаю.

– Цікаво, що за п’ять років твій інтерес не згас. В Україні є така думка, що в Австралії у нас досить потужна діаспора. Може ти щось про них чув?

– Знову ж таки, якщо чесно, друже, ніколи й нічого такого не чув. Єдиний виняток – коли у нас була якась маніфестація діаспори проти війни. Мабуть, українці не дуже помітні, бо у нас чимало інших і набагато більш численних діаспор.