ПОЧАТОК

Ідея проекту народилася під час акції «Free Sentsov Night» на підтримку українського режисера та політв’язня Олега Сенцова, яка відбулася 25 травня 2018 року, опівночі під російським посольством – у ній брали участь майбутні автори проекту, Івона Костина та Гоша Тихий. Останній розповів про ідею жесту для вдячності ветеранам, яку виношував вже певний час і в яку ніхто не вірив. Івона повірила – це і стало поштовхом до дій.

Вже наступного дня Івона та Гоша почали розмірковувати про те, що можна зробити та чим це може стати, адже питання подяки турбує багатьох людей. Було вирішено створити своєрідний жест шани та слід було вигадати назву для кампанії. Поступово до дискусії долучилися інші люди, яким було цікаво: команда громадської організації «Побратими», «Суспільне: мовлення», режисери та оператори. Так стало зрозуміло, що найкраще донести думку вийде через відео.

«Колись ми робили зустріч із нашими друзями та знайомими, які знають про проект. Одна дівчина зізналася, що її брат – ветеран. Після його повернення додому вони ніколи не говорили про його досвід. В якийсь момент вона дізналася про «Завдяки тобі» – її це так вразило, що при черговій зустрічі з братом вона зробила цей жест. І вони почали говорити, це дуже змінило їхні стосунки, знизило напругу, яка існувала. Вона була вражена і втішена цим, на нас це теж сильно вплинуло», – розповіла Дарія Михайлова.

«Нам дуже довгий час знадобився, щоб прийняти якісь ідеї, що стали основоположними в цьому проекті. Завжди здавалося, що є краще рішення, але ми все ж таки поверталися до того, з чого починали», – зауважила співзасновниця кампанії Івона Костіна.

Поступово команда зростала, приходили різні люди, які хотіли зробити свій внесок у проект. Спільними зусиллями та заради однієї ідеї кампанія стартувала з першим відео 20 серпня.

ГОЛОВНА МЕТА

Велика мета кампанії – зробити подяку військовим, ветеранам і ветеранкам національною традицією. Це дуже амбітно, адже традиція формується протягом довгого часу. Але, наприклад, на 8 травня багато людей вже носять мак, а не гвоздики, – отже, змінити звичні уявлення про великі події можливо. Команда проекту хоче вийти на більш широку аудиторію, а також достукатися до молоді.

Більшість людей розповідають, що при зустрічі з військовими або ветеранами вони відводять очі, тому що наче не знають, як себе поводити. Іноді здається, що просто підійти на вулиці до людини – неправильно, немов ти не маєш на те права і не знаєш, чи хоче вона з тобою говорити, чи взагалі з кимось спілкуватися, в якому вона стані, чи потрібно їй це. А цей жест дає можливість подякувати, не втручаючись у особистий простір. Тому саме через публічне поширення інформації про те, що це таке, можна достукатися до більшої кількості людей, які це засвоять і будуть з радістю використовувати.

«Але тут виникає питання: «Як я можу знати, що це достойна людина?». Справа у тому, що армія – це такий ж зріз суспільства, як будь-який інший. Там є класні люди, а є й негідники – це питання особистого відчуття. Якщо хочете подякувати, то дякуйте, а ні – то ні. У мене було багато ситуацій, коли я робила жест шани, а людина просто дивилася на мою руку і не могла зрозуміти, що коїться. Це було незручно, але були й люди, які розуміли, що я маю на увазі. Такі контакти безцінні», – згадує Дарія Михайлова.

Головний аналог кампанії «Завдяки тобі» у інших країнах – американська традиція вдячності «Thank you for your service».

«В Америці, якщо ветеран надягає військову форму та ще й з нагородами, то пройти спокійно по вулиці він не зможе – його будуть зупиняти, тиснути руку, пригощати, робити подарунки, запрошувати в гості, робити фото. Для нас, звичайно, це приклад і те, чого ми хочемо для України», – зазначає Артем Хорунжий.

КОМАНДА

Участь у запуску кампанії, створені першого відео та популяризації ідеї брало та досі бере безліч людей, без чиєї допомоги було б важко. Але зараз сформувалася основна команда – дуже багато задач вони виконують разом, але мають і свої зони відповідальності.

«Наша команда – це фантастичні люди. Гадаю, класні ідеї притягують класних людей. Тому варто нам було почати займатися проектом, як до нас – здавалося би, нізвідки, – почали підтягуватися неймовірно фахові, високооплачувані професіонали, які були ладні витрачати свій час та зусилля заради цієї класної мети, створення руху подяки військовим, ветеранам та ветеранкам», – розповідає Гоша.

«Зараз я майже не виконую ролі в межах цієї команди. Це не основна моя діяльність, а один із проектів, які мені цікаво та важливо зробити, а також інструмент вдячності ветеранам, який необхідний мені в моїй роботі. Але далі «Завдяки тобі» має жити тими людьми, для яких має набагато більшу цінність і хто може набагато більше зробити».

«До проекту долучалися ще багато людей, але, певно, визначним став мій друг Артем Хорунжий, який сам є ветераном, і з яким ми разом були в оточеному Іловайську – я як журналіст, він – як військовий», – згадує Гоша Тихий.

«Минулого літа ми сиділи в кафе з друзями, серед яких був співавтор ідеї – Гоша Тихий, режисер Саша Стеколенко, фотограф Сергій Моргунов. Якраз почали говорити про ідею зйомок і Гоша запропонував мені стати їхньою частиною. Так все і закрутилося. До того я жодним чином не була пов’язана з темою війни. Для мене це новий незвичайний досвід, цікавий і водночас складний».

«Коли закінчився Майдан, я не знала, що робити далі. Я не знаходила себе у волонтерстві, тому що не розуміла, як і що я можу робити, чим можу бути справді корисною. Коли з’явилася пропозиція приєднатися до проекту, то для мене це також була можливість реалізувати цю свою потребу й взагалі зрозуміти, що я можу. Я боялась цієї теми – теми війни. Не розуміла як комунікувати з військовими і з якого боку взагалі до цього всього підійти. Так що в якомусь розумінні я реалізувалась в цьому проекті. Я знайшла свій спосіб бути корисною».

НЕЙМІНГ

У назви проекту, яка й стала його гаслом, очікувано були конкуренти. Автори ідеї перебирали всі можливі варіанти, серед яких були «Я вдячний тобі», «Дякую за службу», «Дякую за свободу» тощо. «Завдяки тобі» – з’явилася неочікувано й не сприймалася її автором, Гошею Тихим, серйозно.

«Він зі скепсисом до неї відносився. Мені довелося тижні два переконувати Гошу, що це крута назва. Потім ми його швидко переключили на пошуки стилістики проекту, тому креативна енергія Гоші була скерована в інше русло, а назва вже стала сама собою зрозумілою», – згадує Івона Костина.

ЖЕСТ

На розробку жесту пішло близько двох місяців. Пройшли все – від «двох пальців до скроні» до якогось натягування рюкзака на плече. Долоня до серця – старий козацький жест, що означає вдячність, – запропонував один із ветеранів, знайомих команди.

«Факт неможливо перевірити, але легенда красива. Ми зрозуміли, що це саме той жест, який ми зробили б автоматично в бажанні подякувати комусь», – каже Івона та зазначає, що ще деякий час знадобився, щоб вивчити, якою символікою він був оточений і чи не викликає якихось сумнівних асоціацій.

ФУНКЦІЯ

Що важливо, це проект для всіх. Для ветеранів і ветеранок, які повертаються у рідні міста та не відчувають вдячності. Для цивільних громадян – тих, хто не воює та не має цього досвіду, але має потребу сказати «дякую».

«Момент емпатії – магічний для всіх учасників процесу. Це можливість, не зважаючи на контекст, пережити позитивну емоцію, винирнути з болота негативу», – впевнений Артем Хорунжий.

Коли щось болить, люди намагаються знецінити це. Так і з війною. Переважна більшість живе у мирних містах – війна на них взагалі ніяк не впливає. Про неї як не думали, так і не думають, адже набагато простіше робити вигляд, що цього немає. Але важливо розуміти, що те життя й той мир, які люди мають – не просто даність, це обумовлено певною ціною, іноді людських життів, вважають автори проекту.

«Не хочеться, щоб люди забували, що війна триває. Якщо зробити вигляд, що її не існує, вона не зникне», – зауважує Даша Синельнікова.

«Моя війна почалася восени 2014 року – тоді було дуже багато подяки. Прості люди підходили й вручали пачку цигарок, кошик яблук, по-різному казали дякую, не завжди матеріально. І це було класною рушійною силою. Ти розумів: навіщо, чому, за що, для чого. Ця подяка стояла у повітрі. А зараз її не вистачає», – розповідає Артем Хорунжий.

«Чим би ми всі не займалися, живучи своїм життям у мирних містах, все це можливо завдяки тим, хто у вирішальну та загрозливу для нашої держави мить зробили вибір і захистили її – і всіх нас – фізично. Якби не було цих хлопців і дівчат, які зберегли Україну як таку, зараз нам просто не було би про що сперечатися», – ділиться думками Гоша Тихий.

ВІДЕО

Один із головних принципів роботи з відео кампанії «Завдяки тобі» – реальні історії. Тож всі фотографії, які були висвітлені в першому ролику, – документальні. Всі учасники, які грають ветеранів, ними і є. У першому відео кожна деталь на своєму місці. Кольори підібрані відповідно до символіки соняшника – одного з символів Іловайської трагедії , а головну роль грає координатор проекту, який був учасником тих подій – Артем Хорунжий. До того ж, жовтий колір зараз стає кольором ветеранської спільноти, а зелений – військових. У відео можна помітити стрічку на руках героїв, яка поєднує ці два кольори.

Режисером дебютного відео виступив Олександр Стеколенко, а оператором був Ярослав Пілунський. Над його створенням на хвилі натхнення та з дуже короткою підготовкою працювала велика команда. Доволі простий за своїм задумом ролик має дуже сильний текст за кадром, який написав Гоша Тихий. Тож картинка, яку ми бачимо – важлива, але першочерговою є історія.

Над другим відео теж працювали з режисером Олександром Стеколенком та оператором Ярославом Пілунським. Тут теж має місце реальна історія: тато приходить до школи за дитиною та чує звуки м’яча зі спортзалу, які нагадують йому про події минулого. Це те, що відбувається з тими, хто повертається з фронту.

А ось третій ролик знімали з братом Олександра, Ігорем Стреколенком. Оператором був Антон Фурса, а другим режисером – Дмитро Хасанов. Головною героїнею стала реальна дівчина-парамедик, яка повернулася з війни. Даша Синельнікова розповідає про створення відео: «Історія третього ролику була така, що дівчина-парамедик повертається з війни додому, тому ми вирішили знімати в електричці. Виявилося, що напрям, який нас цікавив – Київ-Коростень, – для нас закритий, бо це “народні” електрички, які не можна викупити, забронювати. Це така історія, коли скільки людей зайде, стільки і буде їхати. Нам потрібно було потрапити в Коростень, бо там був чудовий вокзал, який нам відразу сподобався. В Укрзалізниці нам порадили пошукати електричку підвищеного комфорту і виявилося, що єдиний напрям, який хоч якось дотичний до того, куди нам треба потрапити, – це Козятин. І ми спланували цілу операцію, де спочатку повинні були доїхати до Козятина, потім перевезти команду і всю техніку до Коростеня, а потім повернутися до Києва. Але найцікавіше було, коли Артем Хорунжий через сайт Укрзалізниці купував онлайн 109 квитків на електричку Київ-Козятин. Таким чином ми мали майже весь вагон у розпорядженні, а деякі пасажири, які там були, з радістю спостерігали за процесом зйомок».

Нещодавно команда презентувала новий ролик, режисером якого виступив Денис Дужник, а монтував відео Ангел Ангелов. Це документальна історія молодого скейтбордиста, Юри, який насправді дуже популярний в Україні та світі. В ході зйомок герой та режисер разом їздили по Києву на скейтах. Юра розповідає, що його мирне життя, тусовки та успіхи можливі тільки завдяки тим, хто за це воює.

«Для нас важливо не вигадувати драми на порожньому місці, а розповідати історію такою, якою вона є. Ідеї до нас приходять з різних джерел. Це теж така дуже чарівна сторона проекту – ми досліджуємо різні формати, вони не обмежені нічим. Далі, скоріш за все, система буде змінюватися, але поки що так», – ділиться Дарія Михайлова.

Кожного разу до роботи над відео запрошуються різні люди – їм пропонують можливість реалізувати те, що вони хочуть, при цьому не навантажують їх роботою, яка для них є нетиповою.

ВІДОМІ ЛЮДИ

В межах проекту записували невеликі відео з відомими українцями, які висловлювали свою подяку військовим, ветеранам і ветеранкам та прикладали долоню до серця. Серед них – Джамала, Сергій Жадан, Андрій Хливнюк, Майкл Щур, Юрій Макаров, Римма Зюбіна, Фагот, Ірина Данилевська, Павло Вржещ та багато інших.

На думку команди, це гарний інструмент, щоб розповсюдити інформацію про проект. Зазвичай всі ці люди є рольовою моделлю для інших – у них багато прихильників, які розділяють їхні думки та погляди. Таким чином це також можливість пояснити ширшому колу, що це за кампанія та для чого вона потрібна.

Майже всі, хто отримував пропозицію знятися у такому відео, погоджувалися без сумнівів. Але було й пару випадків, коли люди відмовилися з особистих причин або через своє ставлення до подій у країні чи до армії. Більшості писали представники кампанії, але деякі висловлювали бажання особисто та зв’язувалися з командою проекту першими.

ФІНАНСУВАННЯ

Спочатку всі працювали на волонтерських засадах, а фінансування залучалося звідусіль. Як зазначає команда проекту, робота над першим відео була досить хаотичною, а донорів шукали під конкретні потреби серед знайомих. Тому не було ніяких середніх або обов’язкових внесків, до того ж було не до кінця зрозуміло, скільки в цілому коштує кампанія.

«Ми дзвонили, пітчили ідею, пояснювали, чому нам треба саме відео, та й зверталися до тих, у кому були впевнені. Іноді нам потрібні були $1000 або $100. Це все було на дуже дружніх і людських зв’язках», – зазначає Івона Костина.

Таким чином вдалося зібрати кошти на випуск першого відео, які покривали логістичні витрати на переїзди та частково – технічний персонал, який займався доволі виснажливою роботою з технікою й не завжди міг собі дозволити працювати повністю на волонтерських засадах. Також іноді потрібно було платити за якийсь постпродакшн – це великий шматок роботи, який потребує багато ресурсів. Донори отримували інформацію щодо того, на що пішли їхні внески, але ніхто не просив чеків.

Не дивлячись на те, що це умовно волонтерський проект, виготовлення якісного ролику забирає купу часу та сил. Тож необхідно забезпечувати якусь компенсацію людям, які вкладають у це свої ресурси. І нехай вони отримують у десять разів менше, ніж їхній стандартний гонорар у комерційному секторі, рушійна сила цього проекту у тому, що люди не займаються ним з метою підзаробити. Але важливо, щоб був зворотний зв’язок і спеціалісти розуміли, що їхню роботу цінують. На сайті проекту перелічені всі, хто донейтив кошти, та висвітлені компанії, що долучалися.

«Один із чоловіків, який давав нам фінансування, Любомир Маркевич, подзвонив мені о 10-й годині вечора після репетиції параду до Дня Незалежності. Він сказав, що використав цей жест ще до того, як відео набрало таких обертів, для колони військових, які поверталися до казарми. І він із таким захопленням розповідав, що йому вся колона почала відповідати – хтось вигукував, хтось прикладав долоню до серця, хтось почав співати, – таким чином зі сльозами на очах він пропустив всю колону. Це був перший емоційний зворотній зв’язок щодо нашої кампанії», – згадує Івона

Вже після другого ролику знайшлися партнери, фонд UCBI. З ними була знайома Івона, оскільки вони разом готували до відкриття Veteran Hub і спілкувалися по ветеранських справах, вона їм і розповіла про «Завдяки тобі». Вже коли представники фонду зацікавилися, то команда проекту домовилася з ними про зустріч – вони підтримали ідею, до того ж проект вже мав свій стиль і впізнавані роботи. Інтерес фонду був у тому, щоб підтримати розповсюдження жесту та дати можливість більшій кількості людей долучитися до цього проекту.

Команда зауважує, що фінансування – це не манна небесна, яка впала на голову, а чіткі договірні взаємини. Партнери розуміють, що вони отримують від кожного кроку. Відповідно команда має чіткий бюджет, розраховує, на що саме підуть ті чи інші кошти, та веде фінансовий облік. «Завдяки тобі» підписали стандартний грантовий договір – для цього треба було зазначити активності, які вони хотіли реалізувати, і бюджет, який для того необхідний.

Наразі у проекту є фінансування до кінця літа, а далі вони знову будуть шукати джерела. Але до того вони планують визначитися, як саме має продовжуватися робота.