У межах серії матеріалів «Платформа добра» редакція інтернет-журналу Platfor.ma ходить в гості до хороших проєктів, допомагає їм особисто і пише про це — аби більше людей дізнавалися про важливі ініціативи й бачили, що допомагати — легко. Цього разу ми завітали до одного зі столичних центрів підтримки ініціативи «ЯМаріуполь», яку маріупольці створили для маріупольців, аби підтримувати, піклуватися та допомагати землякам по всій Україні.
Маріупольці, які виїздили з тимчасово окупованих територій, прибували до «Епіцентру» на Оріхівському шосе в Запоріжжі. Заїздила колона уже супроводжувана поліціянтами, швидкою допомогою, ДСНС. І люди, які пройшли крізь десятки ворожих блокпостів, нарешті могли відчути себе у безпеці. Втім, лише фізично, адже морально вони тепер були не вдома. Хоч найстрашніше і лишилося позаду, їх лякало те, що чекало попереду. Тож маріупольська міська влада відразу організувала тут власний пункт для громадян, аби зустрічати розгублених земляків і надавати допомогу, яку вони потребували.
— Маріупольців зустрічала маріупольська ж влада. Людей заспокоювало, що вони приїздили до своїх, — розповідає керівник одного з центрів підтримки «ЯМаріуполь» Володимир Могильний. — Ми вислуховували кожного, пропонували допомогу з харчовими продуктами, засобами гігієни, розміщенням, домовлялися із Запорізькою обладміністрацією про тимчасове розміщення. Але головне, ми дізнавалися в маріупольців, які в них є першочергові потреби та побажання. Так зародилася ідея відкрити мережу центрів підтримки, адже маріупольська влада повинна піклуватися про маріупольців.
Звісно, коли люди прибували з тимчасово окупованих територій у Запоріжжя, першим бажанням було втекти ще далі. Тож маріупольці продовжували їхати й більшість з них осідали у Дніпрі, який на той час здавався далеким тиловим містом. Саме тут і відкрився перший центр «ЯМаріуполь», де надавалися ті послуги, які маріупольці просили у влади.
— В першу чергу це юридична допомога, тому що багато людей виїжджали, не маючи жодних документів. У багатьох вони згоріли чи залишилися під завалами, хтось залишав домівки тимчасово, переселяючись до знайомих, друзів чи рідних, а потім дізнавався, що його дому разом з документами більше немає. А у когось просто не було можливості зібрати речі, — згадує Володимир.
Тут же видавали гуманітарну допомогу, реєстрували громадян та оформлювали статус внутрішньо переміщеної особи.
— Надавалася й психологічна допомога, адже люди були розгубленими. Вони втратили все своє життя, яке будували до 24 лютого. Просто в один момент маріупольці опинилися без нічого і наодинці. Це було дуже важко, але працював центр «ЯМаріуполь», куди можна звернутися й отримати допомогу. На першому етапі ми закривали практично усі питання людей.
Ідея центру належала міському голові Вадиму Бойченку, одразу підтримав її й голова Донецької обласної адміністрації Павло Кириленко. Нині по всій Україні відкрито вже 17 центрів підтримки, чотири з них включають побутові центри та нагадують радше хаби для спільноти.
— Коли зʼявився «ЯМаріуполь» у Дніпрі, ми отримали потужний запит на відкриття таких центрів з усіх інших міст України. Звісно, ми фізично не можемо зробити їх в усіх населених пунктах. Та поступово вони відкривалися там, де була найбільша концентрація маріупольців, а перелік послуг розширювався. Наразі ми маємо 17 осередків «ЯМаріуполь» по усій країні. Такого не робив ніхто.
Володимир очолює новий центр «ЯМаріуполь» на лівому березі Києва. Створювався він з задумом закрити якомога більше потреб маріупольців в одному місці. Ще один столичний хаб працює біля Олімпійського стадіону. Сумарно два київські центри обслуговують близько 18 тис. тимчасово переміщених осіб. «Київську діаспору маріупольців», — жартує Володимир.
Свої два поверхи в сучасному бізнес-центрі на Магнітогорській «ЯМаріуполь» відкрив 15 грудня. Відразу при вході — дитяча кімната, де вихователі розважають маленьких маріупольців, поки їхні батьки оформлюють допомогу. Кімната нагадує дитячий садок: тут стоїть галас, грає музика та розкидаються іграшки. Навіть коли батьки зробили усі свої справи, діти хочуть залишиться тут довше.
— Тут такий душевний бедлам. Дитяча кімната не має графіку, ми приймаємо діточок щохвилини, адже вони не мають просто стояти у коридорі. Усі вони тут, навіть якщо мама забігла на пʼять хвилин, — розповідають у центрі.
Трішки далі по коридору — адміністраторська, де зустрічають маріупольців, і координатори різних напрямів уточнюють, які послуги їм потрібні.
— Вітає маріупольців Аня, фонтан енергії та турботи, — знайомить нас Володимир. — Вона запитує, за якою допомогою ті прийшли, і залежно від потреби вирішує, до кого їх підвести. Ми усі взаємозамінні й універсальні, але у кожного з нас є своя зона відповідальності.
— Більшість маріупольців вже зареєстровані, тому приходять за конкретною послугою. Наприклад, отримати гуманітарні або зимові набори (подушки, ковдри, підковдри). Партнери, благодійники надають допомогу. Цим усім завідує гуманітарний блок — наш склад.
У цьому ж кабінеті рекрутер, який допомагає з пошуками роботи. І не лише у Києві, адже всією мережею є власні рекрутери, тож якщо людина планує виїжджати зі столиці, їй підшукають місце роботи там, куди вона переїздить. Поряд — юристи, які опікуються матеріальною допомогою, допомагають оформити пакунок малюка та інше.
Якщо є потреба, то звідси маріупольців направляють на верхній поверх, де приймають терапевтка й психолог. У кожного власні кабінети, щоб вони могли приватно розмовляти з пацієнтами, дізнаватися проблеми та надавати усю необхідну допомогу.
Психолог Дмитро розповідає, що найчастіше звертаються із запитами «хочу додому», «не можу адаптуватися» і посттравматичним стресовим розладом, який є у 50%.
— Моя задача ці проблеми пом’якшити й направити людину на правильні життєві позиції, щоб у неї зʼявився сенс життя і щоб вона віднайшла свої внутрішні ресурси. Життя змінилося і потрібно дивитися на нього по-новому. Додому поки не повернешся, а коли повернешся, то дім вже не буде таким, яким був раніше. Своєю місією відчуваю допомогу перелаштуватися на нові колії. Тому що війна рано чи пізно закінчиться, а людина до старого життя вже не повернеться, — підсумовує Дмитро.
Стан фізичного здоровʼя маріупольців перевіряє терапевтка Інна. Якщо є проблема, то направляє їх до профільних спеціалістів.
— Ми як диспетчерський пункт і знаємо багато лікарень, куди можна направити людей. Прийняли, обняли, заспокоїли і якщо виясняємо, де людина живе, то розповідаємо, яка лікарня найближча у тому районі, тому що маріупольці не завжди знають чуже місто.
Виявляється, що у Києві навіть є філіал Маріупольської лікарні на станції метро Шулявська. Лікарі, яким вдалося виїхати з Маріуполя, фактично самі знайшли будівлю і так самоорганізувалися. Для маріупольців тут усі консультації та частина обстежень безплатні.
На базі «ЯМаріуполь» також запускають онлайн-консультації маріупольського педіатра-інфекціоніста, аби матусям було до кого звернутися.
Поряд із кабінетом лікарки — кімната матері та дитини, подарована партнером Save the Children.
Крім усього цього, лівобережний «ЯМаріуполь» — один із чотирьох центрів з побутовим центром всередині. У межах нього тут одразу за адміністраторською є стоматологія, пральня, перукарня й швачка, а на верхньому поверсі — ще й коворкінг.
— Ми постійно моніторимо потреби маріупольців і запитуємо, що б вони бажали бачити в наших центрах. Один із таких запитів — стоматологія.
— В усіх сиплються зуби, — констатує стоматологиня. — Від нервів, стресів, води, жахливих умов життя, в яких перебували маріупольці, адже вони топили сніг, зливали воду з труб, батарей. Тому стоматологія для них дуже важлива. Наше завдання — надати хоча б мінімальну допомогу, аби зберегти залишки зубів.
Просто обстежитися коштує 54 гривні, решта послуг у кілька разів дешевші за ринкові ціни. Отримати таку знижку у приватних стоматологів просто неможливо, тож вирішили надавати цю послугу безпосередньо у центрах. Така ж цінова політика у місцевій перукарні, де працюють двоє майстрів, — тут теж дуже дешево, а для пільгових категорій усі послуги взагалі безплатні.
— Люди знімають собі помешкання, які їм дозволяють їхні кошти. Не завжди вдома є пральна машина, тож пральня має великий попит. У нас є три промислові пралки, які працюють на рівні хімчистки, а також дві сушарки й родзинка цієї кімнати — каток для постільної білизни. Перевіряли все це на своєму одязі з підвалів Маріуполя — і він як новий.
Швейна кімната теж виявилася дуже популярною. Тут не лише ремонтують одяг, а й підшивають та перешивають його, адже багато маріупольців від стресу втратили вагу, а дехто на нервах — набрав.
— Коштів купляти собі одяг немає, будьмо реалістами, — ділиться Олександра, керівниця побутових центрів. — Та й бажання теж. Більшість відчувають себе бездомними й роздумують, куди рухатися далі, чекають на можливість повернутися додому. Зрештою ЗСУ дарує цю надію.
Навчені гірким досвідом виїзду з однією валізкою, маріупольці не бажають обростати речами — мовляв, краще поремонтувати те, що є, і з цим повертатися додому.
Усі працівники центру самі пройшли події Маріуполя, тож точно знають, як спілкуватися з земляками та підтримати їх. Зрештою, основне, що дає центр, — це спільнота людей зі схожим досвідом, які готові потурбуватися одне про одного. Спільнота маріупольців для маріупольців. Гумдопомога — лише база, на якій цей центр тримається.
— Люди, які повертаються з фронту, з полону, майже обов’язково приходять до нас в гості, — розповідає Володимир. — Деякі навіть не для того, щоб отримати якісь послуги, а просто поспілкуватися, побачити знайомих чи відвідати заходи. «ЯМаріуполь» — це не тільки сама будівля чи навіть центр, це й дуже багато активностей, які ми проводимо: походи в театр, тематичні вечори, клуби за інтересами, розваги для дітей.
Щодо планів на майбутнє, то Володимир запевняє, що центри працюватимуть й після перемоги.
— Не усі відразу зможуть повернутися додому, тому що дуже багато людей втратили домівки. Маріуполь фізично не зможе розмістити усіх охочих. Мабуть, це і не потрібно, адже це буде боляче. Моя дружина говорить, що навіть не уявляє, як побачить зруйноване місто, коли в памʼяті закарбувався квітучий Маріуполь.
Коридорами нас супроводжують настінні постери із красивим, культурним і розквітлим Маріуполем. Тим, який памʼятають люди, що приходять сюди по підтримку. Тим, яким він буде після перемоги.
Фото — Богдан Магдич.