Ольга Мінченко, перекладачка

– Розкажіть про свою роботу – чим конкретно ви займаєтеся та в чому полягають ваші обов’язки?

– Моя посада називається перекладач-маркетолог – я працюю в компанії, яка є хостинг-провайдером і величезним конструктором сайтів. Ми надаємо всі послуги для їхнього створення: аналіз ключових слів, контент-генератор, теплова карта (це коли ти створюєш сайт і можеш побачити, куди буде спрямована увага відвідувачів). 

Раніше я працювала попроєктно: це були відрядження, особисті зустрічі, бізнес-конференції тощо. Наприклад, їздила до Харкова, де шведська компанія розробляла проєкт, щоб зробити злагодженою роботу поліції, пожежників та медиків. Також часто були такі випадки після Майдану, коли приїжджав бізнесмен і хотів обговорити можливості відкриття бізнесу в Україні. На жаль, більшість цих зустрічей загнулася на першому етапі. Але до того було навіть таке, що я проводила тури для іноземців.

Зараз у мене більш спокійні задачі: переклад, редактура, пошук і аналіз ключових слів. Усний перекладач – це емоційно більш складна робота, тому що тобі потрібно познайомитися та іноді навіть подружитися з людьми, яких ти перекладаєш.

– Які мови ви знаєте?

– Українську, російську, англійську та шведську. З англійською я працюю дуже давно – мені навіть легше нею формувати думки, через те, що мова дуже гнучка. Шведська в мене й досі в процесі вдосконалення. Наразі я є як викладачем, так і студентом шведської мови (звісно ж, у групах геть різних рівнів). Але компанія, в якій я працюю – литовська, тому просто не може собі дозволити шведських перекладачів. У неї складна вимова – це проблема ще й німецької. А ще у шведів дивна логіка побудови речень і запитань, і взагалі спосіб мислення зовсім інший.

– Чи бувало таке, що ви спеціально перекладали щось неправдиво, щоб, наприклад, пом’якшити удар?

– Часто. У нас толерантність не на найвищому рівні. Наприклад, слово «цигани» пояснюю як «roma people», приїжджі – представники інших країн. Але, крім того, часто доводиться пояснювати контекст. Коли людина сказала три слова, а мені потрібно розширити думку: «це стосується такої-то ситуації, яка сталася в такому-то році, тому ось це називають так». Я теж дозволяю собі уточнювати різні моменти, якщо їх не розумію, адже бувають ситуації, коли ти перекладаєш когось з Австралії або якогось містечка Британії – у них свої крилаті вирази, значення яких краще не вгадувати.

– Як знання англійської та шведської допомогло вам у житті?

– Наприклад, я зустрічаюся зі шведом. В цілому, мені подобається, що я можу бути в глобальному контексті та споживати інформацію з англійських джерел. Також я дуже рада, що я можу гуглити свої проблеми на англійській, тому що якщо робити це російською або українською, знаходиш якийсь форум, де купа думок, яких ти не питав, а практичної інформації немає. Англійською все просто: заходь сюди – ось інструкція – будь ласка.

Якщо у глибшому сенсі – я навчилася не судити людей за першим враженням. Наприклад, колись я познайомилася з одним хлопцем і мене дуже дратував його акцент. Настільки, що я злилася через те, що він не витратив час на те, щоб відшліфувати його. А потім виявилося, що він взагалі-то виріс у маленькому селі в Індії, в якому немає школи та навіть доріг. Він свою освіту здобув сам, а те, що він вивчив мову – це взагалі стрибок вище голови. Мені стало соромно і, звісно, мене вразило, наскільки більше за інших він зробив, щоб вивчитися.

– Розкажіть про особливості своєї роботи – як і з ким ви працюєте та чи виходить у вас знаходити спільну мову?

– Карантин не сильно вплинув на режим моєї роботи, тому що я в цілому завжди робила це віддалено та сама формувала свій графік. Але для себе я давно визначила, що найкраще починати працювати так, ніби ти кудись збираєшся виходити. Підняти себе не дуже пізно, одягнутися, причесатися, приготувати собі сніданок – не починати працювати відразу з ліжка, а відчути, що ти в процесі. В обідню перерву не почати дивитися серіал.

У нас кожен робочий день починається з невеликого Скайп-дзвінка: зв’язуються, ті перекладачі, які знаходяться в плюс-мінус схожому часовому поясі, тому що ми по суті всі фрілансери та сидимо в різних країнах. При чому, багато хто сидить не на своїй батьківщині: перекладачка данської, наприклад, знаходиться в Мексиці, перекладачка німецької – в Хорватії, французької – в Тунісі. Крім них, я працюю з перекладачами В’єтнаму, Індонезії, Португалії, Польщі, Бразилії, Аргентини, Іспанії тощо. А ось коли я працювала усно, то співпрацювала зі Швецією, Австралією, Америкою, Канадою, Німеччиною. Тобто, коли знову можна буде подорожувати, я знаю, що в десятку країн у мене є людина, яка мене мінімум зустріне, відведе на каву та покаже цікаві місця.

– Розкажіть про культурні відмінності в спілкуванні з вашими колегами?

– Трохи стереотипно, але я помітила, що якщо це представники спекотної країни з доступом до пляжу, то вони завжди виконують роботу набагато повільніше і для них нормально відповісти в робочому чаті на наступний день. Чим холодніша країна, тим швидше та чіткіше тобі дадуть відповідь. Найгірше, на мою думку, в Південній Америці, Бразилії та Аргентині. До них потрібно звикнути та не дратуватися, тому що для мене «якнайшвидше» – це протягом години, а для них – протягом тижня.

Так вийшло, що у мене немає колег із Німеччини, але мені здається, вони працюють найефективніше. Я була в різних клубах на публічних виступах і знайомилася з німцями, які в результаті стали моїми друзями. Вони найорганізованіші з усіх, кого я знаю: у них пунктуальність в крові, вони все роблять за інструкцією та в означений час. Слідом за ними, напевно, я б поставила скандинавів – вони дуже відповідальні. Але в моїй компанії просто не вистачає ресурсів, щоб найняти на роботу перших чи других.

Українці дуже своєрідні, тому я навіть рада, що не працюю з земляками. Ми впевнено перебуваємо у своєму міхурі, ніколи нічого не говоримо нейтрально – скрізь є підтекст. І якщо людина його не знає, наприклад, не цікавиться українськими новинами, то не завжди розуміє, про що мова. Плюс, якщо потрібно переводити українців – то це суцільний головний біль, тому що багато чого доводиться додатково пояснювати. У нас багато сарказму і жартів, які, очевидно, стосуються тільки нашої країни, але чомусь українці цього не відчувають. 

Коли я працювала усним перекладачем, то більше пояснювала, ніж переводила по суті: наприклад, тема 90-х. У нас хтось її згадують у контексті занепаду і повної розрухи й не думають про те, що співрозмовник з Європи й для нього це період розквіту. Або розповідають жарти про Радянський союз.

З іншого боку, багато іноземців, з якими я працювала в Україні, знали слово Babushka (наголос на У). Причому використовували його як термін, який означає буркотливу жінку в хустці. Думаю, це пояснюється їхнє знайомством з нашими консьєржками, працівницями в метро, ​​адміністраторками тощо.

Дуже цікаві австралійці (підтверджуємо і пропонуємо почитати про австралійця, який закохався у нас дивний спорт, й підтримує його. – Platfor.ma). Почнемо з того, що вони мимрять і з усіх носіїв англійської мови найменше відкривають рот. До того ж, у них дивні крилаті вирази. Наприклад, «dog’s breakfast» – для австралійців це означає щось дуже хаотичне, як у нас «що попало». 

Або ось історія: мені якось після зустрічі одна австралійка, яку я цілий день переводила, прислала таке повідомлення: «join us to shoot some breeze on the meaning of trees». Я скинула це повідомлення знайомому британцеві та запитала, куди мене запрошують і навіщо. Він сказав, що поняття не має. Мені потрібно було щось відповісти, тому я написала: «Так, звичайно, із задоволенням». Через хвилин 20 відповів мий друг, який перепитав у батька. Виявилося, що «shoot some breeze» означає «поговорити ні про що», а «on the meaning of trees» напевно додали просто до рими. Тобто, це мене так запросили на каву після роботи.

Якщо говорити про шведів, то у них своєрідна логіка побудови мови. Наприклад, вони можуть запитати «how much is a clock?» і ти тільки здогадуєшся, що він питає, котра година. «I did not sleep anything» (я не спав нічого) теж одне з улюблених. Вони просто перекладають англійською зі шведської, а у них речення будуються саме так, дослівно. Але так не у всіх, звичайно. Шведи взагалі за даними на 2019 рік на другому місці по знанню англійської серед не носіїв мови, на першому – Нідерланди. У Швеції ще кумедно – вони коли погоджуються, видають вигук подиву на кшталт «ах». І це так смішно, до цього потрібно звикнути, тому що ти розповідаєш історію, а людина постійно ахає – кожного разу думаєш: «Що я не так сказала?».

Американці іноді роблять такі граматичні помилки, що це навіть дивно. Я б такі не допустила, знайомі іноземці теж. Іноді вони навіть нагадують росіян, що кумедно, адже вони ніби як не люблять одне одного. Європейці дуже ввічливі та поважають особистий простір, не вихваляються і не кричать про себе, що дуже часто роблять американці та росіяни. У будь-якій компанії їх можна ідентифікувати: вони гучні та люблять заявляти, як правильно і як повинно бути. «Ця ідея не така, тому що у нас в країні не так. Нас так не вчили». У американців ще є така звичка – вони часто кажуть «how are you?» і ніколи не чекають на відповідь – навіть швидше здивуються, якщо ти відповіси. Для них це як вітання.

Британці набагато ввічливіші. Але при вимові вони ковтають багато звуків або закінчення. До того ж, в Британії мільйон акцентів, чого тільки шотландський вартий – він дуже специфічний, крім вимови вони ще й по-особливому вибирають слова. Так що я без проблем розумію британців, ледве розумію ірландців і взагалі не розумію шотландців.

Дуже цікаво спостерігати культурні відмінності, коли справа доходить до такої буденної справи, як похід у туалет. Американці дуже дивно до цього ставляться та говорити про це для них взагалі вважається образливим – ти повинен сказати «ladies room» або щось на зразок того. Британці кажуть дивно: «i go to the loo» і ти взагалі не розумієш, що вони мають на увазі. Для європейців це незрозуміло, тому що вони не бачать нічого страшного в тому, щоб сказати прямо. Тож, якими б відкритими, гучними і зухвалими не здавалися американці, у них є табу на різні базові речі. Вони, наприклад, найімовірніше не стануть купатися в озері голяка або ходити в лазню.

Бразилія – ​​це країна, в якій всі дуже розслаблені та де все сфокусовано на розвагах, відпочинку, вечірках. Але є і зворотна сторона медалі, тому що у них повний хаос у політиці.

Цікаво працювати з литовцями, тому що вони на межі східної та західної Європи: у них є всі позитивні якості західних європейців у роботі, але коли переходиш на особисті розмови – вони знають весь радянський контекст, жарти, жаргони. У литовців дуже мило звучать всі слова. Дякую – «ачу», обійми – «акабіміна», привіт – «лабас».

У Канаді дуже багато вибачаються і навіть є такий жарт, що якщо ти пнеш канадця – він вибачиться.

У західній Європі є така собі «пасивна агресія» – коли тобі в обличчя ніхто ніколи не скаже, що ти не правий, дратуєш або не так працюєш, а просто почнуть злитися на тебе. Я стала помічати, що східні європейці цього не бачать і часто списують просто на поганий день. А західні киплять зсередини й в якийсь момент діють спонтанно, наприклад, звільняють працівника.

– В цілому, наскільки сильно українці в спілкуванні відрізняються від представників інших країн?

– Мені часто доводилося пояснювати іноземцям, що люди, які виросли в Радянському союзі, ставляться до іноземців трохи як до інопланетян. Не можуть вільно себе почувати поруч з ними, є якась стіна. Вона впливає на те, що навіть у роботі іноземців ігнорують і не включають в обговорення важливих питань: я бачила це, коли працювала перекладачкою на місцевих конференціях. Якщо ти не з України, Росії чи Білорусі – ти з-за кордону, а це вже означає, що ти «інший».

– На це впливає мовний бар’єр?

– В тому числі. Наприклад, мій хлопець отримував візу спочатку в посольстві Швеції, а потім приїхав сюди – йому потрібно було її доробити: оформити всі документи та зареєструвати адресу. І хто б міг подумати, що в імміграційній службі не говорять англійською? Жоден співробітник. Починаючи з цієї інституції, будь-яка реєстрація, яка постійно працює з іноземцями, може не мати жодної людини, яка знає англійську. Мені доводилося реально ходити з ним за ручку і переводити. Найсмішніше, що вони бачать і чують, що це іноземець, але продовжують швидко говорити російською чи українською. У окремих випадках починають промовляти слова чітко або викрикувати, ніби у нього зі слухом проблеми.

До речі, він тут вивчав українську й у нього в групі був хлопець з Афганістану, який трохи говорить російською, але не говорить українською. А у Львові ж не люблять російську мову, але мені завжди здавалося, що це стосується виключно своїх, які нібито «можуть, але не хочуть» – і це неповага. Але я не знала, що це настільки глибоко. І цей хлопець каже, що вони не хотіли з ним говорити та відповідали тільки українською, навіть якщо розуміли, що він з іншої країни. Коли він приходив відкрити рахунок у банку, то ставив багато запитань, тому що міг зрозуміти тільки «так» і «ні». Тому він запитував до тих пір, поки не почує «так» на свій запит. Це жахливий расизм, соромітний.

– А куди б ви хотіли з’їздити та з якою культурою ближче познайомитися?

– Я б дуже хотіла в Азію. У мене є друзі з Індонезії, Малайзії й зараз працюю з перекладачкою з В’єтнаму. З ними я додаю ще 50% ввічливості, тому що мені здається, що це обов’язкова умова – вони самі такі, а ще обережні й тихі. Коли спілкуєшся з ними, теж намагаєшся бути менш різким, щоб не зачепити нікого. Мене дуже цікавить ця ідеологія спокою та помірного темпу, яка пронизує всю їхню культуру. Хочеться пожити якийсь час розміреним життям і не переживати про час, продуктивності, конкуренцію, дедлайни та інше.

– Ви поспілкувалися та попрацювали з людьми зі стількох країн, познайомилися з різними культурами та побували в різних місцях. Який висновок для себе зробили?

– Що всі ми дуже близькі, як би далеко наші міста або країни не знаходилися на мапі. І хоч у нас є величезні відмінності в культурі, мові, менталітеті, зовнішності, правилах та правах – приємно розуміти, що не дивлячись на це, ми можемо знайти спільну мову та підтримку одне в одному. Особливо, в такі нелегкі часи.

Обкладинка та зображення: Unsplash