Неформали: як учні створюють креативні простори у містах і селах

АвторКатерина Нікішова
31 Січня 2018
активізм реформація спецпроект шкільна re:форма

Українські школярі беруть на себе все більше відповідальності, щоб формувати власне оточення і майбутнє. Наприкінці 2017 року на освітньому спільнокошті GoFundEd з’явилися перші учнівські проекти – усі вони стосуються створення креативних просторів. В межах спецпроекту «Шкільна re:форма» ми разом з фон­дом WNISEF та Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» дізналися в ініціативних підлітків та їхніх наставників, заради кого вони працюють і чого хочуть досягти.

Проект молодіжної платформи Soft Skills – це ідея учнівського самоврядування Савранської школи, що на Одещині. Самоврядування давно вирішує, здавалося б, недитячі питання. Наприклад, учні домовилися з владою селища про встановлення «лежачих поліцейських» біля школи, з комунальними службами – про зріз небезпечних дерев, а потім і самі займалися озелененням шкільного подвір’я.

Організатори кажуть, що на створення нового простору їх надихнув молодіжний центр «Нове покоління» у селищі: «Там так усе влаштовано, що хочеться вчитися нового, хочеться дізнаватися цікаве, і взагалі там добре бути. Так з’явилася ідея мати схожу атмосферу десь у своїй школі, бо зараз та піонерська кімната, де ми збираємося, зовсім не дає відчуття комфорту: тільки сів і вже хочеться йти. Ті самі засідання самоврядування можуть бути інтерактивнішими – ми не лише поговоримо і в блокнотиках попишемо, а зможемо робити презентації, показувати на екрані, чаювання влаштовувати. Це також платформа, навколо якої буде крутитися навчання – батьківські збори, уроки, проектний менеджмент, зустрічі з відомими людьми».

Основна мотивація учнів – бажання отримувати неформальну освіту, вивчати шкільні предмети в інтерактивному форматі та обговорювати такі «незручні» теми, як булінг.

Сергій Низькохат

Із написанням проекту учням допомагав представник центру «Нове покоління» Сергій Низькохат. «Треба брати до уваги, що, на жаль, у сільській місцевості не в усіх дітей є вдома інтернет, та й у школі також, а це потужний інструмент навчання, – каже він. – Отож, ця ідея – спроба дітей отримати доступ до інформації. Для них важливо, щоб інформація була подана у цікавій формі, бо їм вже є з чим порівнювати: вони бачать, як проходять тренінги у молодіжному центрі, і хочуть так само інтерактивно навчатися в школі, у власному просторі Soft Skills».

Учні підійшли до залучення коштів креативно. На сторінці проекту доброчинці можуть обрати для себе подарунок в залежності від суми внеску: відеопривітання, фотоколаж і навіть екскурсію Савранщиною. Обіцяють показати польські маєтки та церкву, ставок, дно якого вимощене міцнішим за залізо деревом, столітній дуб у Савранському лісі, розриті кургани вздовж Південного Бугу та ще багато всього цікавого. Провести екскурсію допоможе вчителька історії.

 

Хмельницька школа №13 – єдина у мікрорайоні Лезнево. Тут немає інших культурних осередків крім церкви, тому школа стала центром громадського життя. В пошані екологічна поведінка: у школі є пункт прийому батарейок, єдиний на ціле місто, куди завжди можна потрапити без попередніх домовленостей.

Після одного з екологічних тренінгів від організації «Світ освіт» у кожному класі вирішили встановити так звані папероїди. Це власноруч зроблені кумедні монстрики, яким діти та дорослі «згодовують» паперове сміття. Тепер у школі влаштовують конкурси краси для папероїдів, а ще запустили всеукраїнський челендж зі створення цих монстриків: кожен заклад-учасник створював власних папероїдів та надсилав їх у п’ять нових шкіл. До ініціативи долучилося близько 80% шкіл Хмельницького, а потім акція поширилася Україною. Зараз у Лезнево з’явилися ще й пластикожери – вони стоять на кожному поверсі школи №13.

Завдяки сортуванню та продажу пластику й макулатури дітям вдалось зібрати кошти для обладнання власної невеличкої кімнати, де вони проводять кінопокази, куди запрошують тренерів та організації з неформальної освіти. Та згодом стало зрозуміло, що невеличкої кімнати площею 2,5х6 м не вистачає на все.

І тут Хмельницький молодіжний центр розвитку оголосив міський конкурс учнівських проектів зі стартовим фінансуванням за програмою «Бізнес інвестує в молодь» та подальшим розміщенням заявки на освітньому спільнокошті GoFundEd. Учнівське самоврядування відразу почало працювати над проектом «Арт-простір».

Влад Газда

«У нас є велика кімната для креслення і уроків праці. Ці уроки не потребують аж стільки місця, тому їх можна перенести у трохи менше приміщення, а тут організувати наш “Арт-простір”, – розповідає учень 11-го класу Влад Газда. – З дизайном нам допомогли наші друзі з громадської ініціативи ProProstir. Вони часто долучаються до таких цікавих акцій. Наприклад, розробляли дизайн нашого молодіжного парку та привокзальної площі. Нам вони розробили п’ять планів, продумали різні варіанти використання центру: під тренінговий чи лекційний центр, під кінопокази та концерти. Це наша основна ідея – зробити простір мультифункціональним».

 

Влад – колишній президент шкільного самоврядування. Він залишив цю посаду, бо збирався активно готуватися до ЗНО. Каже, що це справді займає багато часу, але він не може не долучатися до розвитку школи. До нього звертаються, бо він має досвід і відвідує тренінги з написання проектів. Разом з ним над проектом працюють друзі з самоврядування. Теперішня президентка Анна Дацюк разом з подругою відповідають за медіа, Андрій Махмудов та Олексій Коваль залучають бізнес, а Влад співпрацює з батьками та координує весь процес.

Влад вже майже випускник – чому ж він переймається долею школи? «Арт-простір буде служити не тільки школярам, а усім лезнівчанам, – пояснює учень. – Він буде постійно відкритий. Ми плануємо часто проводити кінопокази та інші заходи для мешканців мікрорайону та інших містян. Я знаю, що часто буду сам відвідувати його, бо вкладаю туди багато зусиль».

Як результат – проект виграв конкурс і отримав підтримку від Хмельницького молодіжного клубу розвитку (ХМКР). Стартове фінансування від бізнесу для «Арт-простору» склало 10 тис. гривень.

Степан Кушнір

«Простір для спілкування є одним із найзапитуваніших проектів у молоді. Наш останній конкурс учнівських ініціатив чітко продемонстрував цю тенденцію: 90% поданих заявок стосувалися ідеї облаштування місця для самореалізації молоді, – розповідає керівник ХМКР Степан Кушнір. – Ми обрали ініціативу школи №13 тому, що побачили в них найбільше мотивації. Головною вимогою конкурсу було те, що ідею мають формулювати та втілювати учні, а старші партнери (батьки, вчителі, спонсори) лише допомагатимуть. Дорослі звикли накладати стереотипне бачення на дітей і молодь, ніби вони не спроможні займатися складними завданнями, але якщо дати їм право на помилку і підтримати, то ми виховаємо самоорганізоване покоління, здатне не лише помічати проблеми, але й вирішувати їх».

 

Олена Діхтярук

Ще одна «просторова» ідея виникла у 14-річної Олени Діхтярук, яка мешкає у селі Шевченкове на Київщині. «Своє село я бачу доволі прогресивним, – ділиться вона. – Ось зараз мою засніжену вулицю чистять від снігу. Знаю, що далеко не в усіх селах вулиці чистять. А ще ми цього року об’єдналися у величезну громаду, наша школа стала виховним об’єднанням. Кажуть, що завдяки цьому більше грошей буде виділятися на розвиток села. Тому я вірю, що далі буде крутіше».

Навесні 2017 року Олена написала конкурсне есе на тему «Чому мрії одних людей змінюють світ, а мрії інших залишаються тільки мріями» і пройшла відбір з 400 кандидатів на проект «Агенти змін» – школу громадянської участі, яка допомагає молоді розвивати соціально важливі проекти.

Сергій Корнилюк

Наставник Сергій Корнилюк розповідає про прогрес дівчини на проекті: «Ми закрили її та ще 49 тінейджерів на три дні в лісі на базі MANLABcamp, познайомили з основами проектного менеджменту і запропонували трохи помріяти і придумати цікавий проект для своєї громади. Оленка вирішила влаштувати у себе в селі фестиваль “Мистецький шабаш” і потім влітку успішно його провела. Вона більше місяця домовлялася з усіма колективами з сусідніх сіл про виступи, з місцевою владою – про дозволи, знайшла гончаря, який провів майстер-клас, організувала тематичний квест, запропонувала місцевій спортивній секції провести під відкритим небом показові боксерські бої. Словом, постаралась залучити до фестивалю всіх активних людей Шевченкового. На фестиваль прийшло 200 односельчан».

Акція пройшла вдало, але для системних змін селу потрібне було постійне приміщення, де можна проводити навчальні та розвивальні активності. І якщо його немає – його треба створити, вирішила дівчина і започаткувала GROMADA space. Задуманий простір знаходитиметься не у школі, а в приміщенні, яке надала у користування місцева громадська організація «Фортеця». Стільки зусиль – і все заради однолітків.

«Такі проекти, якими б вони не були масштабними, насправді вирішують проблеми окремих людей, кожного з нас, – розповідає Олена. – Я бачу, що мій проект вирішить проблему хлопця з сусіднього села, який їздить на навчання до нашої школи і не має, де і як поспілкуватися з однокласниками. Він вирішить проблему хлопця, який хоче погуляти з друзями, але на вулиці холодно, а батьки не налаштовані приймати в себе зграю підлітків. Він вирішить проблему дівчини, яка не має, з ким поспілкуватися, але читає багато книжок і хоче їх обговорювати. Кажуть, що ми можемо знайти підтримку онлайн, але живе спілкування нічим не заміниш.

Я просто хочу жити тут і зараз, ловити моменти, проживати їх. У цьому світі, який постійно рухається, постійно поспішає, мені часто не вистачає часу, щоб я відчувала гармонію з собою, могла зупинитися і подумати, гармонію з людьми, щоб я могла відчути ось цей зв’язок і могла поговорити по-справжньому. Мені здається, що простір може стати тією точкою, де би ми відчували гармонію розмов, думок, усвідомлення себе в цьому світі.

Ідея GROMADA space – залишити всі стіни зовні, а всередині мати відкритий простір, який дихає і живе. Слова, вони й руйнують стіни, й будують містки між людьми, тому нам і потрібний простір для спілкування, яке зближує».

За пiдтримки:
Найцiкавiше на сайтi

Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

За пiдтримки:

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

«За оценки и знания студенты дерутся бешено»: Тимофей Милованов про образование в США

АвторЮрій Марченко
23 Жовтня 2015

В четверг в Киеве прошла конференция «Бизнес и университеты». В рамках одной из дискуссий по Skype из США выступил доцент Питтсбургского университета Тимофей Милованов. Platfor.ma записала самые интересные его высказывания об американской системе образования, недоверии студентов к преподавателю и том, как университеты возродили полуразрушенный город.

Проблема украинского образования вовсе не в коррупции или маленьких зарплатах преподавателей, а в том, что студенты не понимают – учеба может обеспечить им жизнь. В США обыкновенный студент в моем классе четко осознает, что если он получит хорошие оценки, то будет работать на Уолл-стрит с годовой зарплатой в $200 тыс., а если плохие, то в Макдональдсе за $50 тыс. Поэтому за оценки и знания учащиеся дерутся бешено и при этом сами борются с коррупцией.

Если студент платит до $20 тыс. за год обучения и при этом ему не дают практические и важные навыки, то его родители просто разорвут меня на части – потому что их огромные деньги тратятся зря. И если я буду плохо объяснять или несправедливо раздавать оценки и появятся подозрения в некой предвзятости, то у меня будут серьезные проблемы – речь ведь идет о будущем их детей. Я знаю случаи, когда из-за плохой оценки отец студента прилетал ругаться с другого конца страны на частном самолете.

Каждый раз в конце семестра у меня истерики на приемных часах – студенты плачут, что родители с такими оценками выгонят их из дому. В США очень жесткая система и если ошибиться, то можно серьезно «попасть». И исключений нет. Мой опыт показывает, что в Украине можно войти в обстоятельства, хорошего поддержать, умному помочь. А в мире такого нет.

В США студент сам выбирает свою структуру образования. К примеру, чтобы стать экономистом, ему нужно набрать 15 кредитов по математике и экономике. Как именно он их наберет – всем плевать. Но студенты сами заинтересованы хорошо учиться, поэтому они бегают за хорошими преподавателями. Те педагоги, которые хорошо учат, работают с перегруженными курсами, а к тем, кто плохо никто не ходит. Количество студентов отражается и на зарплатах педагогов. По сути, студенты как на базаре – выбирают курс получше и работы поменьше.

Главное отличие от украинской системы – в США студент не верит преподавателю. Учитель для него не авторитет. Каждый год на первых лекциях я должен зарабатывать авторитет заново. Здесь нет уважения к преподаванию, мне нужно завоевать их доверие тем, что я расскажу умные вещи и сделаю это понятно.

Ну и что, что я профессор? Был бы я умным – работал в Google или Amazon. А так я, видимо, неудачник и тружусь в университете – ну что я им могу рассказать? И то, что это не так, я могу доказать только своими лекциями. Студентов нужно учить, постоянно удивляя. Все они уже живут в соцсетях, у всех есть телефон и если им скучно, то они моментально уходят в Facebook. Ты должен и преподавать, и развлекать. А если не сможешь, то тебе потом так и скажут: плохо учил, мы ничего не узнали, за что мы платили деньги?

Недавно один студент обвинил меня, что я показываю слайды из какого-то нелицензированного учебника – штраф за это $500 тыс. Было серьезное разбирательство с юристами и ректоратом.

Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

За пiдтримки: