Не всі конфлікти – зло:
як правильно доводити суперечки до кінця

АвторАнна Шийчук
АвторСофія Брус
2 Травня 2019
знання інструкція

Конфлікт і сварка – це різні речі? Й чи можна конфліктувати «правильно»? Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк». Platfor.ma записала найцікавіше з другого епізоду – про суперечки та вміння грамотно говорити.

Є думка, що існують конфліктні чи неконфліктні люди. Як на мене, це досить суб’єктивне трактування. Конфліктність це про те, наскільки ви вмієте доводити суперечку до кінця, а не про наявність їх у вашому житті. Тому не варто стверджувати, що всі конфлікти це суцільне зло.

Конфлікт означає зіткнення – ідей, думок, переживань, поглядів, інтересів. Часто буває так, що ми з людиною схоже бачимо ситуацію, але говоримо різними мовами: я окреслюю ситуацію одними словами, а ти іншими. Нам здається, що ми конфліктуємо, з’ясовуємо, чиї слова правильніші, але в цей момент ми бачимо одну і ту ж ситуацію однаково.

Не «що», а «як»

Конфлікт – це суперечність, коли твоє і моє бачення ситуації не збігаються. Але люди раняться не від того, що погляди не збігаються, а від того, які слова ми при цьому говоримо. Було б добре, щоб ми у своєму дорослому житті нарешті навчилися говорити грамотніше – так, аби знаходити вихід, а не лише ображати.

Час від часу всі ми вживаємо ті чи інші образливі фрази, адже ми їх десь чули від дорослих в дитинстві чи у свідомішому житті. Вони були від важливих для нас людей, тому ми відтворюємо їх. Разом із цим, важливо наголосити, що деякі формулювання шкідливі для співрозмовника:

1. «Припини це негайно! Припини плакати!»

Коли ми змушуємо людину припини плакати, ми вчиняємо над нею наругу. Адже плач дорівнює біль. Цими фразами ви змушуєте її замовкнути, але біль нікуди не зникає. Людині від цього стає ще гірше, бо вона залишається наодинці зі своїм болем.

Плач важливо не плутати з дитячими істериками. Адже дитяча істерика є спробою маніпуляції, а не бажанням висловити свій біль.

2. «У тебе немає підстав переживати про це. Не бери близько до серця. Не переймайся. Тобі здалося. Ти все неправильно розумієш. Ти надто серйозний.  У тебе надто дрібні проблеми».

Коли вчиняються так дії, вони заперечують реальність співрозмовника і цим несуть шкоду. Уявімо, ви щось почуваєте: провину, страх, біль, хвилювання, сум, радість чи сором. І в цей момент з’являється хтось, хто каже: «Все, що ти зараз переживаєш  це ненормально. Так не має бути, в тебе на це немає підстав». І ви в цей момент можете відчути, ніби сходите з розуму: всі цього не переживають, а я переживаю.

Близьким людям буває важко з почуттями один одного, але так заперечувати їх однозначно не варто.

3. «Через тебе всі страждають. Ти єдиний, кого це хвилює. Я намагаюся тобі допомогти, а ти не хочеш допомоги. Ти ніщо без мене. В тебе нічого не вийде».

Це речення, які принижують співрозмовника і відчуття його самоцінності. Той, хто це чує, відчуватиме вину за те, що він «неправильний» і «поламаний», а також може стати залежним від людини, яка говорить ці речі. По факту це не правда, бо я впевнена, що кожна людина може вижити самостійно і ніхто не робить вам послуги, якщо не хоче цього сам.

 

Є питання

Як навчитися не відстоювати свою точку зору в суперечці, що переростає у конфлікт. Як зупинитися вчасно?

Ви напевне питаєте про те, яким чином обійтися з власним гнівом, коли його надто багато. Зупинятися можливо силою волі і чутливістю до себе, коли почуття ще не заливають очі.

Зупинитися вчасно важко, бо «надто багато почуттів і я не можу з ними впоратися». Уявімо, що є «лінійка злості», там все починається від нуля і не має крайньої межі.

Першим є відчуття «щось не так». Саме такими словами ви це відчуватимете всередині. Звісно, якщо ситуація з’являється занадто раптово, то немає часу відчувати саме оце «щось не так», а з’являється:

1. Роздратування. Ви відчуваєте фонове незадоволення тим, що відбувається, починаєте нервуватися. На етапі роздратування ви ще можете стримати себе і спокійно висловити свої занепокоєння.

2. Злість. Голос стає гучнішим, намагаєтесь донести свою думку агресивніше, говорити швидше і менше думати над змістом слів.

3. Гнів. У цьому стані хочеться бити все навколо: тарілку, вазу, телефон. Людина кричить і гормонів злості так багато, що з ними важко впоратися. Одна з функцій адреналіну, який присутній у цьому стані захист. В гніві дуже хочеться відстояти свої межі і виграти цей бій.

4. Афект. Людина вже не контролює свої дії, рухи. Робиться те, що людина б не робила у звичайній ситуації. Дії не контрольовані і можуть завдавати сильної шкоди.

Рекомендую зупинятися на злості. Не доводьте себе до гніву і афекту, принаймні в побутових конфліктах. Або ви можете розповісти людині навпроти вас про свої переживання і зупинитись на етапі роздратування.

 

Як правильно конфліктувати? Який алгоритм?

Правило дуже просте – говоріть «я»-повідомленнями: «Мені не подобається те, що ти говориш», «Я відчуваю щось … до тебе/до себе», «Будь ласка, не роби так більше». Реалізувати це складніше, бо якщо з вами спілкуються «ти»-повідомленнями: «Ти – нездара», «Ти неправильно робиш», «В тебе нічого не вийде», то тоді не буде досвіду говорити «я»-повідомленнями. Спробуйте зрозуміти, що ви відчуваєте в цей момент. Скажіть це тими словами, якими вони звучать. Наприклад, коли я чую: «Мені боляче від твоїх слів», то у відповідь вже не хочу сказати: «Сам дурак». Я кажу: «Мені шкода, що я це зробила, вибач».

У цьому контексті раджу прочитати книгу Маршалла Розенберга «Ненасильницька комунікація». У ній є багато прикладів і конкретних формулювань, яким чином ми можемо впорядковувати свої думки так, щоб не поранити інших і себе.

 

Конфлікти це зло? Чи більшим злом є ситуація, коли їх уникати і не відстоювати свою точку зору? Що важливого ми здобуваємо чи отримуємо в конфліктах?

Хорошим і особливим результатом конфлікту є те, що люди стають ближчими. Вирішений конфлікт зближує людей. Бо ми мали можливість прояснити ставлення одне одного і зблизитися за рахунок того, що краще зрозуміли одне одного.

Конструктивний конфлікт той, що має вирішення. Коли не залишається дивний післясмак і немає відчуття недоговореності. Це той конфлікт, в якому всі змогли сказати про свої почуття і переживання у зв’язку з темою, на яку конфліктували. Було почуто сторону, яка навпроти мене. Стало зрозуміло, чому та людина повелася саме так, а не інакше. І все, конфлікт вичерпано.

 

Чим відрізняється конфлікт від сварки?

Сварка – це вивільнення своїх емоції. Це не конфлікт, у якого є шанс на вирішення. Це – помийне відро, куди ви зливаєте своє напруження, тривоги, і ваш співрозмовник в це ж відро зливає свої переживання. Ніхто з вас навіть на крихту не зрозумів, що відбувається у серці навпроти. Такі сварки за визначенням не можуть бути конструктивними. В них не має можливості зрозуміти і почути один одного.

 

Як зберегти здатність чути, домовлятись і не закритись у той момент, коли під час конфлікту стає дуже боляче?

Конфлікт – завжди травматичний і складний, бо в той чи інший момент ми починаємо відчувати біль. Він сигналізує про те, що ваші інтереси мають шанс бути не задоволеними, а також що ваші внутрішні кордони перетнули. Або коли ви чуєте на свою адресу те, чого б чути не хотіли. В цей момент вам теж буде боляче. І саме тоді ми не шукаємо рішення – ми просто ображаємо одне одного.

Важливо не плутати конфлікти інтересів та насильство. Насильство – це коли завдається шкода на фізичному чи психічному рівні: речам, фінансам чи іншим цінностям. Людина, яка чинить насильство, цілеспрямована у своїх діях. Конфлікти інтересів –  імпульсивні, а насильство має спрямований характер.

Як не закритися? Нагадати собі, що людина навпроти цінна мені і напевне шкодуватиме про сказане. Зробити глибокий вдих і спробувати сказати про почуття: «Мені боляче від твоїх слів», «Я ображаюся і закриваюся», «Ще трохи і я перестану тебе чути», «Припини кричати, будь ласка, я не чую тебе, коли ти кричиш».

Мене не вчили конфліктувати правильно. З того, що я бачу навколо, – мало кого вчили. Тому нам доведеться дорослішати у підходах до суперечок. Доведеться методом власних спроб і помилок знаходити форму для висловлення думок, щоб бути почутими. Я переконана, що це можливо. В цю подорож із собою необхідно взяти: віру в добрі наміри партнера (щоб образи за почуте було менше, а бажання говорити – більше), чутливість до роздратування (щоб встигнути сказати, поки тарілки цілі), «я»-повідомлення (щоб слова мали адекватний вигляд), сміливість говорити правду про себе (щоб сказати) і витримку (щоб дослухати партнера до кінця). Подорож буде складна, проте, коли дійдете до кінця, краєвиди відкриються неймовірно красиві.

Сезон «П’ятий район» на Urban Space Radio виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Зміст цього вебсайту є винятковою відповідальністю інтернет-журналу Platfor.ma та необов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
Найцiкавiше на сайтi

Як дозріти до життя: чому вам потрібен емоційний інтелект
і хто така зріла особистість

АвторАнна Шийчук
16 Квітня 2019

Як вижити у скаженому світі, зберегти психіку неушкодженою та ще й отримувати від цього всього задоволення? Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на питання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в авторській програмі «Хтознаяк». У першому епізоді – про те, як стати зрілою особистістю та навіщо це потрібно. Platfor.ma ділиться найцікавішим.

Ще Чарльз Дарвін зазначав, що емоційний інтелект необхідний для виживання і адаптації. Науковець одним із перших помітив, що вміння розуміти свої емоції та емоції оточуючих істот (він також досліджував тварин) є дуже важливим. А першим «зареєстрованим» дослідником емоційного інтелекту в 1995 році став американський психолог Деніел Гоулман. Саме він почав вживати цей термін і пояснювати через нього усю сферу емоцій людини.

У цей час людство на чолі з науковцями досліджувало різні форми інтелекту. Зокрема те, що робить і що може зробити людину розумною. Власне, емоційний інтелект був противагою до когнітивного інтелекту як розуміння логіки, освіченості та розуму як такого. Емоційний інтелект розширює уявлення про те, як бути розумним і що це означає. Якщо розуміння своїх емоцій це рефлексія, то розуміння емоцій оточуючих це емпатія. В сумі маємо: рефлексія плюс емпатія дорівнює емоційний інтелект.

З іншого боку, Джон Д. Майєр, один із дослідників емоційного інтелекту, розвіює міф про його надзвичайну значимість у нашому житті. Він каже, що тільки від 1% до 10% (а за іншими даними – 2-2,5%) найважливіших життєвих патернів і результатів залежать саме від емоційного інтелекту.

Навчитися вчитися: Барбара Оклі про хорошу прокрастинацію та улюблену навчальну методику

АвторКоманда Prometheus
2 Квітня 2019

Професорка Барбара Оклі – унікальна у всьому. Вона одержала освіту російського філолога, працювала перекладачем на радянському траулері у Беринговому морі та ненавиділа математику. А потім стрімко змінила життя, вивчилась на інженера та зараз викладає інженерію у провідних навчальних закладах світу. Барбара є авторкою найпопулярнішого у світі онлайн-курсу «Навчаймось вчитись», який має понад 4 мільйони слухачів і відтепер доступний українською мовою на платформі «Prometheus». Разом із доктором Терренсом Сейновським докторка Оклі проводить слухачів таємницями роботи мозку, потужними навчальними інструментами та способами боротьби з прокрастинацією. А як вчиться сама Барбара? Про це вона розповіла спеціально для команди «Prometheus», а Platfor.ma ексклюзивно публікує їхню розмову.

 

– Що є рушійною силою для нових знань саме для вас?

– Іноді мені здається, що всесвіт – це море знань! Виклик для мене – напитись знаннями якнайбільше. Навчання – це не тільки зосереджена концентрація, а й вивчення моху на дорозі або ненавмисно підслухана розмова за сусіднім столиком про нещодавно переглянуту стрічку. Ви наче занурюєтесь у звуки та місця навколо. Іноді неймовірно важко сумлінно над чимось працювати, але ми часто забуваємо, що постійно вчимось, просто звертаючи увагу та споглядаючи все навколо нас.

– Впродовж курсу ми довідуємось про різні навчальні методики, про фрагменти та запам’ятовування. А яка ваша улюблена навчальна методика?

– Моя улюблена методика для зосередження – це метод Помодоро, який винайшов Франческо Чірілло у 1980-х роках. Метод складається з таких кроків:

1. Знайдіть місце у затишку, вимкніть усе, що може вас відволікати, особливо на вашому телефоні та комп’ютері.

2. Встановіть таймер на 25 хвилин.

3. Зосередьтесь, наскільки можливо, на обраному завданні на 25 хвилин. Якщо відчуєте, що відволікаєтесь, одразу ж спробуйте зосередитись знову.

4. Розслабтесь та насолоджуйтесь життям 5-10 хвилин. Можна робити що завгодно, головне – відволіктись від того, на чому ви зосередились. Ви можете мандрувати мережею, прогулятись, пограти у комп’ютерні ігри, послухати улюблену пісню або випити чаю. Розслаблення – найважливіша частина всього методу Помодоро! Поки ви розслаблюєтесь, мозок групує те, що ви опанували, та готує вас до продовження роботи з новим запалом.

– Ви пережили неймовірні зміни у вашому житті та кар’єрі. Чи шкодуєте ви про щось? Ви б хотіли щось змінити, якщо б могли?

– Я зазвичай намагаюся зосереджуватись на позитивних моментах. Із радістю згадую, що я часто обирала найважчий шлях. Наприклад, я ненавиділа математику та природничі науки, коли була малою, у школі справи з ними в мене йшли жахливо. Коли я пішла служити зв’язковим офіцером у 20 з копійками років, мені потрібно було вивчити все про встановлення радіо та телефонів. У мене не було жодного досвіду у цьому з наукового чи технічного боку, вчилась я жахливо – я була найгіршою у класі у школі зв’язкових офіцерів. Але я вирішила повернутись до університету та опанувати інженерію. Я почала з самого початку – вивчила шкільну алгебру, повільно вивчила все, що мені потрібно, та досягла успіхів. Зараз я професорка інженерії та обожнюю свою роботу.

Страшний світ ґаджетів і технологій: що ми дізналися про себе через них

Боятися інновацій – це доля луддитів. У ХХІ столітті в такому навіть зізнаватися соромно, але й беззастережно кидатися у вир технологічних новинок – сумнівний подвиг. Ми зібрали матеріали, які дозволяють глибоко вдихнути та поглянути зі сторони, куди нас ведуть технології. Можливо, вам туди й не треба.

Homo smartphonikus: як ґаджети стали частинами нашого тіла


Антрополог Матеуш Халава розмірковує про те, як ми стали людством смартфонів: що вони змінили у нашій поведінці, чи можна сьогодні в принципі бути самотнім та чому наші прадіди не переживали тієї «тривоги незнання», яка з’являється із вимкненим телефоном.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці


Три речі, на які молиться сучасний діджитал-світ, три історії мобільності: mCommerce, mElections і mMedia. Керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповідає, звідки взялися ці тренди і що нам із ними робити.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти


У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. Десятки сповіщень, повідомлень, віконець, іконок, цифр та червоних кружечків… Інколи здається, що технології повністю взяли нас під контроль. Але ідеологи руху Time Well Spent вважають, що цьому можна зарадити. Вони закликають змінювати сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. І це можливо – ми перевірили на власному досвіді.

Біду наклікали: які дані ми віддаємо інтернету та чому це небезпечно


Сьогодні вже нікого не треба переконувати, що інформація, яку ми добровільно розміщуємо в мережі, може бути доступна будь-кому. Але є ще дещо. Якого роду досьє на нас зберігається на серверах Google, Facebook, Instagram, WhatsApp, Apple, Viber, «Нової пошти» або Uber? Часто ми не замислюємося над тим, які обсяги даних вони контролюють і – найголовніше – як можуть їх використовувати. Розбираємося, як же так сталося.

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.