– Ваша професія – колектор?

– Я – не колектор, тому що працюю в державному підприємстві «Івано-Франківськтеплокомуненерго» в сервісному центрі та керую групою по роботі з боржниками. Наше завдання – зменшити заборгованість абонентів, проводити роз’яснювальну роботу, фіксувати тих, хто сплачувати борг відмовляється, та попереджати їх про наслідки. 

Я отримую ставку у розмірі 10 тис. грн, а колектори, наскільки я знаю, мають відсоток, нічим не ризикують й можуть робити будь-що. Моя ж робота передбачає більшу лояльність і вона системна: ми думаємо про те, що буде далі з абонентом, який не може сплатити борг. До того ж, ми допомагаємо отримати субсидію або знижки.

– Як ви потрапили на цю роботу?

– Я працював у кредитному відділі декількох банків Івано-Франківська й також займався проблемами кредиторів і боржниками. Але в 2009 році через кризу в банківській сфері відбулося скорочення штату. Пішов працювати в Теплокомуненерго тому, що це було зручно й будівля знаходилася поряд з моїм домом. Спочатку працював контролером, помаленьку йшов на підвищення й врешті-решт очолив групу по роботі з боржниками. В цілому, я труджуся тут вже 10 років.

– Якими якостями повинен володіти кандидат на цю посаду?

– Безумовно, ця людина має бути комунікабельною, а також знати юридичну справу, розуміти, як виносяться рішення суду та працює державна виконавча служба. 

– Як проходить ваш звичайний день на роботі?

– Ми починаємо о восьмій ранку, аналізуємо проплати та порівнюємо їх із минулим днем. Після третьої години ми відвідуємо боржників за місцем проживання, готуємо документи про заборгованість, приносимо ще й судове рішення, якщо воно є. Якщо людина хоча б частково оплачує, то ми розбиваємо ту заборгованість на частини. Також зранку ми обдзвонюємо людей, які обіцяли прийти та вирішити всі питання з боргами. Якщо вони не виходять на зв’язок та не з’являються, то ми відправляємо запит в юридичний відділ для подачі до суду. 

 – Вас бояться люди, коли ви приходите до них додому?

– Я приходжу разом із дільничним та з працівниками державної виконавчої служби – останні мають право вилучати майно. Тоді люди починають боятися, тому ще є реальна загроза залишитися без чогось цінного. 

– А чого боїтеся ви?

– Як і всі – хвороб. Найбільший страх – що серйозно захворію я або родичі. 

– Як можна уникнути вашого візиту, якщо борг все ж таки з’явився і тривалий час його не погашують?

– Ніяк. Ми не маємо змоги як обленерго відключити світло в одній квартирі й не повертати його, поки проблема не вирішиться. Або як водоканал – заблокувати каналізацію. З батареями складніше – ми можемо відключити тільки весь будинок, а в окремих випадках – поверх.

– Що найскладніше у вашій роботі?

– Працювати з неадекватними людьми. Бувають різні ситуації – це можуть бути колишні ув’язнені, хворі або психічнохворі люди. Вони кидаються в тебе предметами або погрожують ножем. Є люди, які принципово відмовляються оплачувати, а є бідні, які просто не можуть цього зробити. Без сліз теж не обходиться.

На диво часто трапляється, що чоловік дає жінці гроші на комуналку, а вона їх витрачає на якісь особисті потреби. І коли я приїжджаю з працівниками виконавчої служби, дома розгортається справжній скандал. Виходить, що жінка два роки нічого не оплачувала.

– Розкажіть, чи були випадки, коли щось загрожувало вашому майну, здоров’ю або навіть життю?

– В Івано-Франківську є такий неспокійний район – Бам. І от буває приїжджаєш туди ввечері і озираєшся, тому що є реальний шанс отримати по голові. Або тебе можуть запам’ятати і десь зловити – самому небезпечно. Якось ми приїхали машиною в той район і якась малолітня компанія нам її поцарапала. А буває, що можуть заблокувати ліфт, коли ти у ньому їдеш. Це все пакості, але трапляється й реальна загроза.

Був випадок – приїхали ми в Бам, щоб провести роз’яснювальну роботу з боржником, який був винен понад 20 тис. грн. Відкриває двері якийсь неадекватний чоловік, скоріше за все, наркоман, вилітає на нас із ножем, рукоять якого обмотана якимось хутром. І погрожує: «Я тебе зараз пришию!». Вдалося вибити у нього зброю, але велику роль в цьому зіграло те, що людина була неадекватна, метушилася та робила неправильні рухи.

– Тобто у вашій професії важлива фізична підготовка?

– Так, до несподіваних ситуацій треба бути готовим – не тільки фізично, а й психологічно. В кожної людини, боржник вона або ні, багато особистих проблем. Наприклад, дуже маленькі пенсії, на які люди не можуть оплачувати комунальні послуги. Пенсія близько 1500 грн – а це ж ми тільки зимою стільки нараховуємо. А коли люди отримують субсидію на руки, пенсія витрачається на свої потреби, а борг тільки зростає. 

– Від вас колись тікали?

– Частіше просто двері не відкривають. Але був раз, коли власник майна тікав від нас із ноутбуком, тому що розумів, що його зараз заберуть. І він так жваво побіг, що ми навіть не встигли його спіймати. 

– Як ви думаєте, чому люди можуть свідомо не виплачувати борги, навіть якщо підозрюють про наслідки?

– Я думаю, що більшість людей керується принципом «маю гроші – витрачаю їх на що хочу, а коли прийдуть за боргом – десь їх знайду». А потім сума збільшується і набігає 50 тисяч, які людина вже не в змозі оплатити. З пенсіонерами інша справа – вони більш врівноважені люди, але не завжди можуть собі дозволити виплатити все і відразу. До того ж, у більшості людей є установка під назвою «якось буде». Багато хто ведеться на те, що у нас влада постійно змінюється, тому що часто майбутні депутати дають обіцянки, що борги будуть списуватися. Ніколи такого не було, але ж люди вірять. 

– У вас емоційно складна робота. Чи подобається вона вам взагалі?

– Я вже звик до неї. Я б не сказав, що це – мрія, але я не працюю постійно в кабінеті як було з банком, а спілкуюся з людьми. Для мене це найважливіше: ти багато часу на вулиці, в дорозі, в русі. А люди бувають різні, не всі намагаються втекти, проігнорувати або накинутися. 50% сплачують борг, йдуть на контакт. Є адекватні люди, до яких на квартирі жили їхні батьки й заборгували. Є навіть ті, які відкривають двері і кажуть: «о, ми вас давно чекали».

Звичайно, інша половина не така приємна. Серед іншого відмовляються щось оплачувати, тому що тепла в хаті немає, а коли їхнє діло передають до суду, відразу стають більш лояльними. Найгірший варіант – це коли ти приходиш до хати, а там обдерті стіни, запах алкоголю та багато різних людей, яким нічого не можна роз’яснити. Вони не вірять у те, що в них щось не сплачено, показують якісь інші рахунки, плутають все. 

– Як ви все це переживаєте? 

– Мені таку людину шкода, вона сама себе заганяє. Квартира-то не пропаде – завжди знайдуться родичі, які сплатять заборгованість, а після смерті бідолахи заберуть хату собі. Головне, як то кажуть, в нашій роботі, щоб держава вчасно наклала арешт. Це емоційно складна та місцями небезпечна работа. Нам не можна навіть у Фейсбуці бути – я от свій профіль видалив. Бо були випадки, коли колегам й голови розбивали. 

– Як ви потрапили до списку героїв фільму «Співає Івано-Франкіськтеплокомуненерго»? 

– Підійшла до нас колега, яка працює тут в Теплокомуненерго, її дочка знімала фільм. Вона нас зацікавила: ми побачили, що вона комунікабельна, очі в неї горіли, вона хоче щось своїм фільмом сказати та працює над цим. Таким людям не можна відмовляти. 

Мене знімали не дуже довго, десь півгодини, й ми пройшли пару квартир. Це не перший такий досвід для мене, тому що ми іноді з нашим місцевим телебаченням їздимо. 

– Що ви думаєте про сам фільм?

– Я вважаю, що важливо показати людям, що буде далі, якщо вони не сплатять борг. Переважно вони думають «авось пронесе», а коли сума зростає до небес – починаються проблеми. Але ж цього можна уникнути й ця стрічка, серед іншого, гарний інструмент, щоб про це нагадати.