Надгробок для улюбленого поросяти

Це – поховальна стела 2–3 століття н.е. з Едеси (північна Греція). Зображення розповідає про прикру дорожню пригоду, що призвела до смерті поросяти під колісницею. Це своєрідний «комікс», де праворуч ми бачимо ще здорове і веселе порося, а ліворуч – його загибель під колесами. Ніби цього було мало для розчулення, замовник (імовірно, власник поросяти) додав ще й текст, стилізований під Гомерівський епос:

«Тут я лежу – порося, друг для всіх, юний чотирилап. Я покинуло землю Далмації після того, як мене принесли в дар. Я пройшло через Диррахій і, прагнучи дістатися Аполлонії, я перейшло всі землі на самоті, неушкоджене. Однак силою колеса я покинуло світло дня […] Тепер я лежу тут, і смерті я нічого більше не повинне». 

Тобто вже два тисячоліття тому люди присвячували покійним свиням перші в історії комікси.

Свиня на церковному вітражі

Може здаватися, що храмовий вітраж – це останнє місце, де очікуєш побачити свиню. Та якщо це вітраж зі святим Антонієм Великим, то вона тут цілком на своєму місці. Цей пустельник 3-4 століть і засновник чернецтва дуже часто зображується саме поруч з поросям. Існує кілька різних версій, чому. Перша – що свинка символізує собою земні спокуси та гріхи. Також це може бути репрезентацією демонічних сил, що спокушали святого. Ще одна версія – свиня нагадує про шкірні хвороби, які в ті часи лікували свинячим салом – або молитвою саме до св. Антонія. Нарешті, згідно з найбільш симпатичною (принаймні, для свиней) версією, святий зцілив дике порося, яке після того стало його другом і супутником в пустелі. 

Так чи інакше, але саме святий Антоній вважається покровителем свиней. А заснований на його честь орден госпітальєрів св. Антонія навіть мав особливий дозвіл на утримання і розведення поросят.

Лютий вепр зі стильними аксесуарами

Сучасній людині, вихованій на поросятах Бейбові та П’ятачку (або, в крайньому разі, на свинці Пеппі) важко уявити собі свиню як небезпечного та сповненого люті ворога. Проте в часи античності та Середньовіччя диких вепрів сприймали як міфічних чудовиськ, яких герой має здолати на шляху свого становлення. Такими були античні Калідонський вепр та Кромміонська свиня, а також британський Торх Тройс (Trwch Trwyth). 

За легендою, Торх був королівським сином, перетвореним на вепра за свою лють. Зі своєю отруйною щетиною та сімома злими поросятами він явно не був свинкою, яку хочеться почухати між вушками. Але що робити, якщо саме там у нього зберігався набір з розчіски, леза та ножиць, без яких великан Ясбаддаден не віддасть за тебе свою доньку? Доведеться звертатися по допомогу до короля Артура та його лицарів, які завжди раді новим викликам та неможливим завданням. Що ж, хоч врешті і впокорений, Торх Тройс добряче потріпав лицарів. Бо коли треба, свині можуть за себе постояти. Особливо якщо хтось розчіску відбирає.

Бойові свині

Свині дійсно були гідними супротивниками на полі бою – якщо вміло застосувати їхні вокальні здібності. Згідно з античними джерелами (та середньовічними ілюстраціями до них), свиней використовували у битвах з бойовими слонами. Адже, за словами Плінія Старшого, «слони лякаються найменшого вереску свині». Олександр Македонський дізнався цей секрет, воюючи з індійським царем Порусом. Свинями та трубами він зміг залякати слонів супротивника, що принесло йому перемогу. Тож, можливо, велич імперії Олександра стоїть на криках свині.

Вчена свиня

«Ця дивовижна свиня знає всі мови і є чудовим арифметиком, математиком та композитором», – читаємо на ілюстрації Томаса Ровлендсона, де на очах у вражених дам та джентльменів порося задумливо пересуває п’ятачком картки з літерами та цифрами. Дивовижна вчена свиня, імені якої ми, на жаль, не знаємо, існувала в реальності й в 1780-х роках виступала по всій Британії. Про неї згадували, зокрема, поети Вільям Вордсворт та Вільям Блейк. А письменник і літературний критик Семюель Джонсон, роздумуючи над феноменом вченої свині, дійшов висновку, що «свині є расою, на яку несправедливо зводять наклепи. Адже ми не даємо їй часу на навчання, вбиваючи у віці одного року». Мудрі слова.

П’ятачок у двох світах

Радянські й перші американські мультфільми про Вінні Пуха вийшли у розпал Холодної війни, тож, попри одне літературне першоджерело, очікувано показують зовсім різні світи. Але є персонаж, який майже ідентичний як у розрахованій на комерційний успіх версії студії Діснея, так і у версії Союзмультфільму. Цей персонаж маленький і полохливий, але водночас сповнений мужності та вірний друзям. Звісно, це П’ятачок (Piglet) – улюблений герой багатьох поколінь дітей і дорослих по обидва боки Атлантики. Адже мужність, що долає страх, – універсально позитивна риса для всіх людей. І свиней. 

Свиня-блогерка

Ну і наостанок – підтвердження того, що і в сучасному світі свиня може бути не лише стейком, а й натхненням. Мова про, мабуть, найбільш медійну свиню сучасності. У дивовижної свині Естер є не тільки сторінки з сотнями тисяч підписників в інстаграмі, фб та твіттері, але і власний сайт. Вона є героїнею книжок для дітей та дорослих, живописних полотен, малюнків, тисяч фотографій та в перспективі – повнометражного художнього фільму. 

Все почалося влітку 2012 року, коли канадійцю Стіву Дженкінсу та його партнерові Дереку Валтеру знайома подарувала крихітне порося, запевняючи, що це міні-піг. Але дуже швидко хлопцям довелося переконатися на власному досвіді, що міні-піги – це міф. Навіть найдрібніші породи виростають до 50–70 кг, а Естер такою не була. Оточена любов’ю (і їжею), вона почала рости. І рости. І рости. За два роки вона вже важила понад 250 кг. 

На той час власники Естер вже не могли уявити своє життя без кмітливої і грайливої улюблениці. Більш того, Естер змусила їх переосмислити прийняте у нашому суспільстві ставлення до сільськогосподарських тварин. Тому вони заснували притулок, де не тільки Естер, а й інші свині, а також віслюки, вівці, індики, кози та коні можуть жити повноцінним та щасливим життям. 

Якщо ви теж вважаєте, що місце свиней та інших тварин не в загонах в очікування на смерть, то можна підтримати ініціативу «Відкриті клітки». Метою цієї організації є захист тварин від страждань шляхом системних змін, документування умов їх розведення, та освіта суспільства, яка змінює ставлення до тварин на краще.