На коні: як подружити гномів, супергероїв і людей та провести Comic Con Ukraine

АвторОлена Тищук
6 Листопада 2019
Київ креатівіті події Україна

Цієї осені в Києві вдруге пройшов фестиваль популярної культури Comic Con Ukraine. Косплей, комікси та зіркові гості зібрали 30 тис. відвідувачів, а сам івент вже досяг рівня міжнародної події. Platfor.ma поговорила з одним із організаторів, Аркадієм Медведєвим, та дізналася, скільки коштує Кіану Рівз, чому створювати комік-кон – це круто та що в Україні робили Крістофер Ллойд та Денні Трехо.

Аркадій Медведєв і Денні Трехо

ПОЧАТОК

Над Comic Con Ukraine працюють люди, які до цього робили інші івенти. Наприклад, я з 2008 року займався проведенням Всеукраїнського фестивалю японської культури та анімації в Києві, який пізніше став фестивалем косплею. Але таких фестивалів в Україні стало багато, десь близько 10, то з 2012 року ми почали роздумувати над тим, що потрібно щось змінювати. Нам стало нецікаво, тому що ми не спостерігали ніякого розвитку – рік за роком все рухалося в один бік, а нових відвідувачів не додавалося.

Ми хотіли розвивати популярну культуру в Україні – показувати простим людям, що усе це нормально. Певно, всі чули про сюжети на телебаченні чи матеріали у газетах, в яких розпочинають шукати винного у всіх бідах, а в нас це ігри, аніме, комікси і зовсім не проблеми в суспільстві, вдома чи в школі. Потрібно було зробити цю культуру загальнодоступною та зрозумілою. Відповідно, в 2012-2013 роках ми вперше подумати, що робити комік-кон – це круто. 

Єдина проблема полягала в тому, що фестиваль потрібно чимось наповнювати, а Україна не мала внутрішніх ресурсів. Перші видавництва коміксів лише почали з’являтися. Теоретично, і з того, що було можна було зробити якийсь фестиваль і назвати його комік-коном, але який в ньому був би сенс – це ж таки великий івент за назвою якого стоїть чітке розуміння формату та наповнення.

ФОРМАТ

Комік-кон – це скорочення від двох англійських слів: comics convention. Буквально, це конвенція присвячена коміксам. Від самого початку івент був саме про комікси, а вже потім трансформувався у те, що ми бачимо сьогодні – з гравцями у настільні ігри, косплеєрами, знаменитостями з кіно. Зараз це фестиваль популярної культури і коли нас запитують, чим ми займаємося, – ми відповідаємо, що займаємося популяризацією популярної культури.

По факту ґік-культура – це термін, який поєднує в собі фантастичні фільми, літературу, фентезі, хорор, настільні ігри, комп’ютерні ігри, косплей, живі рольові ігри польового плану. Усі цим користуються. Умовно, фільми Марвел дивилися багато людей, але вони не уявляють, що вони зняті за коміксами і за ними існує великий пласт культури.

ОРГАНІЗАЦІЯ

Готуючи Comic Con Ukraine, ми оцінили, що вже існувало у світі, чого не вистачає і що нам би самим хотілося побачити. Трапилося так, що різні люди з команди відвідували різні івенти, в тому числі у Польщі, Німеччині, Штатах. При цьому ми орієнтувалися не лише на комік-кони, а й на тематичні івенти. Наприклад, в Італії є фестиваль Lucca Comics & Games, який робить акцент на рольові ігри, а фішка його в тому, що місто, де він відбувається, практично на тиждень заповнюється цим рухом. Наприклад, тут можна було виконати квест у катакомбах під містом в межах рольової гри – це атмосферно і класно. А ось у Польщі мені так не сподобалося.

Не можна сказати, що в нас немає чогось із того, що ми бачили. Ми взяли усі обов’язкові елементи комік-кону і вже першого року додали штуки, які не бачили ніде. Наприклад, ми зробили музичну сцену. Зазвичай на комік-коні такого немає. Також ми зробили номінацію доґ-косплею – тобто заявили, що у нас не лише дозволено приходити з тваринами, а це потрібно робити. Після цього ми почали помічати у мережі, що з’явилися інші  доґ-косплеї, хоча до цього знайти їх було складно.

Минулого року ми вийшли та показали, що Comic Con Ukraine – це не камерна подія, маленька і зажата, – це реальний шмат культури нашої країни. Багато людей, які не звертали на цей пласт уваги, раптом побачили її. Це стосується і звичайних громадян, і великих компаній. Три-чотири роки тому косплей сприймався чимось дивним, а після минулорічного комік-кону практично кожен великий івент або робить своє косплей-змагання, або просто запрошує косплеєрів.

ВІДВІДУВАЧІ

Ми відразу позиціонувалися як фестиваль, на якому кожен відвідувач є його частиною. Усі люди, які приходять, створюють цей івент. Як показує практика, іноді саме прості люди є двигуном. Якою б класною не була подія, якщо не буде відвідувачів, – зникне вся атмосфера.

Наша ідея полягала в тому, щоб люди, що йдуть на івент, були зацікавлені зробити чи придбати костюм, створити атмосферу свята для інших і для себе. Приходили люди, які ніколи не займалися косплеєм, але на комік-коні їм хотілося класно відпочити. Були люди 40-50+, які вперше прийшли в костюмах. Були навіть цілі сім’ї в костюмах – одна була в косплеї по «Вартових Галактики», у них навіть собака був у вигляді єнота Ракети.

На фестивалі є багато точок і буває, що на одну із них приходить проста людина і навколо неї починає щось відбуватися. Класична штука – коли люди роблять змійку, але одна справа, коли в ній біжить 20 людей, а інша, коли 400.

У нас на івенті є різні люди. Минулого року повз мене пройшов Потап. Я озираюся і бачу, що в нього квиток звичайного відвідувача. Це показує, що івент цікавий усім. У нас всі люди мають змогу відчувати себе вільно і з рівними правами.

Команда Comic Con Ukraine

КОМАНДА

В основному складі команди – до десяти людей. За кожним напрямом закріплений відповідальний: за маркет, комікс-, настільну чи ігрову зони, за рольові ігри, за доґ-косплей, за гостей. Робота над фестивалем – це півроку щільної зайнятості. І людей ніколи не буває достатньо, адже що більше людей, то простіше усім іншим. Але, як показує практика, знайти тих, які б влилися в команду та розуміли і відповідальність, і обсяги робіт, і давали той результат, який даємо усі ми, – дуже складно. Притому, ніхто не знає напевне, чи буде прибуток. І з великою долею ймовірності – ні. Ми працюємо, тому що так потрібно, так правильно. А якщо з’являється час на відпочинок, значить,  ми щось робимо не так. Далеко не усі готові до такого підходу.

ФІНАНСИ

На фестиваль пішло багато коштів. Ми привозимо акторів зі Штатів, й можна порахувати, скільки коштує лише один переліт, а зірки приїжджають з агентами, супроводом, і це ще без гонорарів. Це великі суми грошей.

У нас є інвестор – це фізлице, людина, яка працює разом з нами. Тобто не якийсь депутат-олігарх, а наш знайомий, якому ми показали ідею, він ознайомився з тим, як це відбувається у нас та у сусідніх країнах. Ми відразу попередили, що грошей заробити найближчим часом не вдасться, але, скоріш за все, у нуль вийдемо. Він сказав: «давайте робити».

Спонсори приходять, але поки за рахунок партнерів покрити фестиваль не вдається. Зараз він неприбутковий, але хотілося б, щоб таким став. В принципі, є відчуття, що наступного року це може вдатися.

Цього року ми розуміємо, чому партнерів було менше ніж ми очікували, – через судову тяжбу з Київським комік-коном. Ми виграли в суді, тому наступного року все має бути простіше. Можна спокійно брати і робити.

Усім іншим також добре, тому що тепер усі розуміють, що в Україні можна організовувати комік-кон і ніхто не прибіжить з позовом , розмахуючи папірцями.

Сьогодні комік-кон – це торгова марка в Україні, яка належить мені, але ми ні в якому разі не хочемо тиснути ні на кого. Єдине, чому ми зареєстрували її в такому варіанті, тому що за нашим законодавством ми не могли зареєструвати сполучення Comic con Ukraine. Адже коли я подавався, щоб зареєструвати Comic con Ukraine, потрібно було проводити івент певну кількість років, і лише після цього можна було провести реєстрацію, оскільки вважається, що ви представляєте країну. Ніхто не зважає на те, що на перший рік ми вже привезли акторів, а на другий закріпили свою позицію. Нашому законодавству, на жаль, зовсім байдуже, що ми робимо.

Також ми хотіли отримати домен comiccon.ua, а для за нашим законодавством, якщо ти хочеш .ua, потрібно володіти правом на торговий знак.

Денні Трехо

ЗІРКОВІ ГОСТІ

Кожен із команди складає власний список гостей. Ми розуміємо, кого реально привезти, кого хотілося б, але поки неможливо. Наприклад, якщо привести Тома Хідлстона чи Кіану Рівза, то і ціна на квиток буде відповідна.

Цього року ми привезли Крістофера Ллойда і це вплинуло на ціну  (кінцева вийшла 1000 гривень на два дні). Багатьом здалося, що це надто дорого для івенту, який займає 30 тисяч квадратів і має трьох зіркових гостей – цього року були ще й Денні Трехо, й Джон Ромеро. Проте заплатити 1000 гривень за півторагодинний концерт людям здається нормальним. 

Крістофер Ллойд
Крістофер Ллойд
Денні Трехо

Людина ж приїжджає з Америки, вона там живе, працює і відповідно витрачає, і заробляти вона має як там, а не як тут. В Україні ми зменшили ціну на фото з Крістофером Ллойдом утричі. Усі думають, що це легко та просто, але насправді – ні. Не складно уявити скільки коштував би квиток, якщо лише фотографія з Хідлстоном чи з Рівзом коштуватиме 100-150 доларів. Я впевнений, що до них прийде багато народу, навіть за 100 доларів, але це я ще м’яко сказав – обрізав цінник вдвічі. 

Ми зіткнулися з тим, що коли ми продаємо квитки на сам фестиваль, оголошуючи, що на фотографії та автографи буде окремий квиток, з’являються люди, які пишуть про те, що в усьому світі все нормально і лише у нас хочуть нажитися. Проблема в тому, що наші люди дуже люблять писати в інтернеті, але не люблять гуглити. 

Ніхто не задумується, що, якщо ми привеземо умовного актора і поставимо його на безкоштовний фотосет, то доведеться за тиждень приходити з палатками та займати чергу. 

Коли ми вже між собою узгодили, кого хочемо запросити, далі все просто – знаходиш номер чи пошту агента і пишеш йому листа. Контакт знайти легко, це зовсім не проблема, але питання полягає в тому, чи дадуть на ваш лист відповідь.

Крістофер Ллойд

Минулого року було складно, тому що агенти не розуміли, де Україна, а навіть якщо вони знають про існування нашої країни, то думають про те, що в нас війна. Нам потрібно добитися бодай якоїсь відповіді, а потім ще запевнити, що в нас все добре – тиша та спокій, чудова публіка і добре зустрічають. Минулого року ми привезли  Джона Ріса-Девіса, Браяна Декарта та Амелію Роуз Блер – і з ними вийшло доволі легко домовитися. Джон виявився людиною, яка розуміє, що в нас відбувається. Він сказав, що з радістю готовий відвідати нашу країну і підтримати її у такий нелегкий момент. А Браян в своєму інстаграмі влаштував опитування, на який комік-кон йому приїхати, і несподівано люди з України писали «приїзди на Comic con Ukraine», після Росії в опитуванні ми зайняли друге місце. Ми нічого ще не зробили, а люди вже почали нас підтримувати.

Ми їх приймали на найкращому рівні й публіка добре їх зустріла. Це призвело до того, що цього року до нас приїхав Денні Трехо. Після нас Браян був на російському комік-коні, де вони поспілкувалися, і той розповів, що його приймали тут чи не найкраще, ніж на всіх інших івентах. Так ми за один рік добилися того, що з нами хочуть працювати.

Після цього року буде набагато простіше, тому що ми вже можемо сказати, хто в нас був, і всі гості їхали дуже щасливими. Ми видаємо кожному з гостей супровідника, який проводить з ними весь час. І якщо гість щось хоче, він це просить і це відбувається. Денні Трехо цього року з’їздив в Лавру і його це дуже надихнуло, окрім цього він покатався з київським байкерським  клубом. Крістофер Ллойд з дружиною гуляли по місту та їздили на екскурсію до Чорнобиля.

Для нас важливий кожен гість, оскільки ми його запросили, вважай, до себе додому. Звичайно, це також впливає на відомість України у світі. Гості оцінили, що у нас вільно, відкрито і на них не кидаються з усіх боків.

КОНКУРЕНЦІЯ

Починаючи з 2008 року серед косплей-фестивалів завжди була конкуренція. Чомусь всередині малих субкультурних закритих спільнот усі конфліктують. Вони борються за якийсь незрозумілий вплив, хоча ці зусилля можна витрачати на те, щоб розвиватися. Зараз наче все нормалізувалося і невеликі івенти, за нашим стандартом, перестали одне одному заважати.

Коли починає формуватися ринок і щось з’являтися, то чомусь знаходиться хтось, хто вважає, що йому потрібно конкурувати – як ситуація з тим самим Київ комік-коном, з позовом у суд. Ми спеціально стали восени, а вони проводилися весною – три-чотири місяці достатньо, щоб люди відпочили та готові були відвідати нову подію. Два івенти в будь-якому разікраще, ніж один, тому що це будуть різні події від різних людей. Людина, яка відвідує обидва, може отримати різний експіріенс.

Зараз не можна сказати, що в нас є конкуренти. У нас свій умовно нішово-масовий івент, який повторити неможливо, тому що для того, щоб його зробити, потрібно бути всередині цієї культури, тоді це буде виглядати душевно і не натягнуто.

Якщо з’явиться ще якийсь комі-кон, в Дніпрі, Харкові чи Одесі – це буде лише на краще. Єдине, що я усім кажу: якщо ви називаєтеся комік-коном, то й робіть комік-кон – дорого та гучно.

МАРКЕРИ УСПІХУ

Ми досягли наших цілей. По-перше, ми хотіли зробити фестиваль, за який не соромно. Це була фраза від людини з нашої команди – ігрового репортера, який був на E3 та інших фестивалях, де його запитували, чи є в нас комік-кон. Проте він не міг назвати івент, яким би можна було пишатися. Тепер він їздить в нашій брендовій футболці. По-друге, приємно бачити, що це подобається людям. Я вважаю, що в будь-якої події – це перший ступінь успіху. Якщо фестиваль подобається людям, значить, ти все робиш правильно. Фінансовий успіх неможливий без перших двох. Ми думаємо про нього як про щось у майбутньому, тому що більше важить ідейна складова.

І наостанок – бліц

 – Що зараз потрібно людям в нашій країні? 

– Прагнення до освіти, навчання і знання того, як все відбувається насправді. Більше гуглити – менше писати. Якщо ви живете в соціумі, потрібно розуміти, як він взагалі існує. Щоб вважати себе розвиненою людиною, потрібно розвиватися. 

 – За якими проектами в Україні ви зараз стежите і радієте з того, що вони існують? 

– Спостерігаємо за усіма івентами, які відбуваються в Києві. Дуже радує Atlas Weekend – він вийшов на міжнародний рівень за масштабом і за якістю організації. Кураж Базар також тішить. Я вважаю, що переїзд для них був невигідною ідеєю, але вони все одно продовжують працювати, додавати щось нове й привертати увагу.

У Дніпрі розвивається багато цікавих івентів, і приїжджали гості, яких не очікували, – на конкурс інженерних стартапів завітав Джеймі Гайнеман із «Руйнівників міфів». Дуже радує, що не в столиці теж можуть проводитися такі події, які привертають увагу не лише всередині країни, а й іноземців.

Фото надані організаторами; Фейсбук-сторінка Comic Con Ukraine.
Найцiкавiше на сайтi

«Погнали в Чорнобиль»: Надя Парфан про фест 86 і те, чому його більше немає

АвторЮрій Марченко
20 Червня 2019

П’ять років підряд Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики 86 на кілька травневих днів збирав у Славутичі тисячі людей з різних країн. Однак минулого року організатори виграли грант Мінкульту й зіштовхнулися з вимогою хабаря від чиновника. У 2019-му фестиваль вирішили не проводити і написали маніфест про те, чому так сталося. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma вирішила поговорити зі співзасновницею фестивалю Надією Парфан – про те, як закривати рідний проект та що робити, щоб рідні проекти не закривалися.

– У 2019 фестиваль 86 не відбувся вперше за п’ять років. Що ти відчувала в ті дні, коли зазвичай в твоєму житті творилося якесь безумство?

– Якщо чесно, почувала я себе дуже добре. У нас з Ільком (Ілля Гладштейн, співзасновник 86. – Platfor.ma) у дворі ростуть кілька дерев. У цьому році ми вперше зрозуміли, що вони фантастично цвітуть. Дивишся з балкону – а там якась неймовірно красива двіжуха з вітру і цвітіння. І тут ми зрозуміли, що ніколи цього раніше не бачили, бо завжди в ці дні скаженіли від різних задач у Славутичі. Коротше, це був перший спокійний травень за дуже багато часу. Тож мені добре і спокійно – дуже дивне відчуття відсутності запари.

– З командою фестивалю в ці дні не зустрічалися, щоб випити, не цокаючись?

– Це теж симптоматично – ні, не зустрічалися. Один на один час від часу перетинаємось, але загалом будь-яка організаційна активність нас зараз не дуже вабить.

Фото: https://www.facebook.com/pg/86festival

– Яка команда організовувала 86 в останні рази? І на кому лежали найважливіші моменти?

– У нас було десь три-чотири кола людей. Ми довго вивчали різні організаційні структури і всякі модні концепції про це. Але все виявилось якось незастосовно до нас. Тому ми розробили все самі, експериментальним шляхом. Були core-core team (команда «Ядро-ядро». – Platfor.ma), core team, team та all. Перші – це люди, які займалися фестивалем весь рік, останнім часом їх було троє: я, Ілько та Аня Белінська. Core team та team – це проектна команда: одна людина в Славутичі, дві програмниці. Плюс невеличке коло постійних фрілансерів. Під фестиваль ми набирали ще 6-7 людей: піарниця, технічна підтримка. Врешті від ядра поступово все наростало-наростало і закінчувалося більше ніж сотнею людей – це якщо разом із волонтерами.

– Які головні етапи, якщо хочеш провести таку подію?

– Спершу – аналіз помилок і досягнень попереднього фесту.

Як мозок вас обманює?
Уривок із нової книжки Асі Казанцевої

13 Жовтня 2019

У видавництві Vivat вийшла третя книга наукової журналістки, нейробіологині та популяризаторки науки Асі Казанцевої «Мозок матеріальний». У ній авторка розповідає про таємниці будови і роботи мозку та наголошує: попри те, що він мінливий і неосяжний, наче чорна діра у космосі, ми здатні навчитися ним керувати. Platfor.ma публікує уривок про те, як хибні спогади та фальшива любов до спаржі можуть зробити нас кращими людьми.

Довіряти свідченням свідків, напевно, можна, але з обережністю. Ось уявіть такий експеримент: до лабораторії приходять сто п’ятдесят осіб, і ви показуєте їм усім однаковий відеоролик про автомобільну аварію. Не страшний. Просто машини невдало намагалися роз’їхатися й подряпали одна одну. Потім ви запитуєте у випробовуваних, з якою швидкістю їхали автомобілі. При цьому одну групу, контрольну, ви запитуєте саме в такому формулюванні. А двом експериментальним групам даєте підказки: «З якою швидкістю їхали машини, коли вони зіштовхнулися?» і «З якою швидкістю їхали машини, коли вони врізалися одна в одну?»

Неважко здогадатися, що швидкість автомобілів буде різною залежно від формулювання запитання. Ті, хто описував автомобілі, що врізалися, у середньому повідомили, що вони їхали зі швидкістю 10,46 миль (16,83 км) на годину, а випробовувані, що розмірковували про автомобілі, які зіштовхнулися, приписали їм швидкість вісім миль (12,87 км) на годину. Звісно, це не так уже й дивно. Люди не дуже добре вміють оцінювати час, відстань і швидкість, тож цілком природно, що вони несвідомо спираються на підказку, що міститься у формулюванні питання, і коригують свої оцінки відповідно до неї. 

Набагато цікавіше інше. Наступного тижня випробовуваних знову запросили до лабораторії. Відео більше не показували, проте запитали, чи бачили вони розбите скло. Поміж тих, хто під час минулого візиту до лабораторії розмірковував про автомобілі, що побилися, було 16% учасників, які пригадали про розбите скло. В інших двох групах, яким просто повідомляли, що автівки зіштовхнулися або взагалі без уточнення про характер зіткнення, таких респондентів було 7% і 6% відповідно. Насправді, звичайно ж, жодне скло у відеоролику не розбивалося.

Це була перша робота про хибні спогади, опублікована в 1974 році психологами Елізабет Лофтус і Джоном Палмером.

Потяг до прекрасного:
як тусовка друзів здобула собі 10 вагонів на ГогольFest і перетворила їх на мистецтво

ГогольTrain – це перший арт-потяг Європи. Наприкінці квітня він доставив на маріупольський StartUp GogolFest музикантів, акторів, журналістів, туристів, активістів та документалістів з Києва, Дніпра та Вінниці, а 1 травня повернувся з ними назад. Розмальований художниками та арт-формаціями з різних міст, з вагоном-баром і сценою з живими виступами, цей потяг став першим настільки масштабним прецедентом співпраці культурних проектів з Міністерством інфраструктури і зокрема Укрзалізницею.

Але це – офіційно. А неофіційно люди, що пережили ГогольTrain, досі не можуть вийти з чату потягу в Telegram, зняти браслети фесту, перестати постити фото та писати про це. Уявіть: величезний плацкарт довжиною в десять вагонів, де майже кожна секція прикрашена, з кожної лунає своя музика, часто жива, провідники грають на гітарах, пасажири зайняті створенням плакатів, а проходами ганяють знімальні команди. Дивацько вдягнені зграйки курсують від 1-го до 10-го вагону і назад з екскурсіями, і в кожному вагоні зустрічають нових і старих друзів.

Час від часу простір розрізають організатори з раціями і дуже складними обличчями. Координаційний чат розривається від повідомлень: з одного боку потягу інформують, що почався черговий виступ, в 2-му вагоні питають про папірці для самокруток, в 9-му шукають друзів, яких поглинув потяг, і всі разом просто постять фото та відео безумства довкола. Цей потяг – рух всередині руху, тут все живе і дивним чином неймовірно красиве.

На фото: Денис Угорчук

У мене все: чому погана презентація – це як поганий секс

АвторГліб Капоріков
9 Жовтня 2019

Майже кожного дня ми щось презентуємо: клієнту, колезі, босу, інвестору. І посібників написано вже стільки, що не перечитати, а погані презентації все ще трапляються. А ще ми займаємось сексом, і про це написано ще більше. Креативний директор брендингової агенції LLIWELL Гліб Капоріков вирішив, що настав час об’єднати ці знання та нарешті покінчити з диктатурою всього поганого.

Хороша презентація – це як хороший секс. Звучить дивно, але якщо розібратися, то вони настільки подібні, що наступного разу на зустрічі з клієнтом ви відчуватимете майже фізичне задоволення від процесу. Отже, давайте розбиратися!

Я керую брендинговою агенцією і дуже часто спілкуюся з клієнтами. Презентації для них — це звична річ. Як правило, це брендингові концепції, стратегії та дизайн, але я намагаюсь постійно вдосконалювати цей процес.

Спілкуючись з колегами, які презентують подібні проекти, можна почути схожі скарги і обурення на кшталт:

– ці бовдури ніколи не приймають з першого разу;
– клієнт вносить багато правок;
– він неуважно слухає і просисть скоріше завершити.

Коли зі мною трапляється подібна ситуація, я намагаюсь знайти момент в комунікації з клієнтом, в якому я щось пропустив. І, як правило, знаходжу, адже всі проблеми виникають через погану комунікацію: те, що мені як виконавцю здається зрозумілим, для клієнта таким не є. Тут важливо розумітии, що якісно зроблена робота – це ще тільки половина шляху. Друга половина – це її представлення. Так, щоб усі закохалися в неї та стали амбасадорами ідеї, яку ви презентуєте, важливо правильно побудувати розповідь про неї.

Одного разу я слухав презентацію студента, який розповідав про великий навчальний проект. Проект був класний і, дійшовши до найцікавішого, він завершив свою розповідь і сів на місце. В цей момент я подумав, що не хотів би, щоб одразу після сексу мій партнер мовчки встав і вийшов за двері. Це було би вкрай дивно. Тоді я розглянув секс і процес презентації детальніше і виявив, що вони дуже схожі. Тому я зібрав докупи всі матеріали та власний досвід і ще трохи заглибився в тему.