Мистецтво жити разом: уривок із книжки «Перформування спільного міста»

АвторPlatfor.ma
30 Квітня 2019
книги

У видавництві IST Publishing виходить книжка «Перформування спільного міста. На перетині мистецтва, політики й громадського життя» – збірка статей соціолога культури Паскаля Ґілена, у яких він міркує про організацію міст, людські спільноти та сьогоднішню роль музеїв. Це важливі тексти, які можуть допомогти жителям повернути собі громадські простори. Platfor.ma публікує уривок про те, що ж таке нове спільне місто і чим воно відрізняється від міст минулого.

Спільне місто

 

Коли наплив глобальних потоків у місті руйнує його стратегічну концепцію, утопія зіштовхується з антиутопією. Якщо у креативному місті розбивають камери в громадських місцях, імовірно, на те є дві причини. Уламки розбитих камер свідчать про існування злочинних угруповань, нових банд та іншого наброду, який створює небезпечні ситуації в місті, або ж символізують прагнення до свободи, до нового громадського порядку, який може існувати в місті без авторитарного централізованого управління.

Міський простір, що стає динамічним завдяки потокам людей знизу та руху капіталу зверху, відкриває поле для різноманітних тактичних прийомів. Майже кожен має можливість привласнити простір. І коли певна територія виходить з-під стратегічного контролю, простір опиняється в рівних умовах із тактикою. Тоді місто належить усім, і кожен намагається привласнити собі його частину. Можливо, це та утопія, про яку мріяв Річард Сеннет, коли в 1970 році виступав за поширення анархії. На думку американського теоретика, коли місто відмовиться від стратегічно примусового порядку, небезпека кримінального, а особливо ірраціонального насильства зникне.

…зараз існує дуже велика ймовірність скоєння «ірраціонального злочину», виникнення насильства без провокації чи об’єкта, на який воно спрямоване. І причиною цього є те, що суспільство почало очікувати встановлення надмірного порядку, надмірної узгодженості у громадському житті, так стримуючи ворожу агресію, яку воно не може не відчувати. Ці нові анархічні міста обіцяють надати людям можливість виражати те, що зараз вони не насмілюються відкрито проявляти. І тоді структура міської спільноти стане більш-менш стабільною та віднайде спосіб постійного вираження, що слугуватиме людям за підтримку, пропонуючи вихід їхнім емоціям. А отже, анархія в містах, яка спонукає людей говорити те, що вони думають одне про одного, щоб сформувати певні загальні принципи сумісності, не є компромісом між порядком і насильством. Це зовсім інший спосіб життя, який означає, що людям більше не доведеться обирати між цими двома протилежностями 

(Сеннет, 1970, с. 181).

Особливість нових міст, прихильником яких є Сеннет, полягає в тому, що для виникнення та існування їм більше не потрібне «почуття спільності» у ставленні до Іншого. А це значить, що принципи утворення таких міст не обмежуються рефлексом ідентифікації. Нова формувальна сила складається не з тотожності, узгодженості чи консенсусу, а з іншості, внутрішніх протиріч і дисенсусу. А відмінною рисою нового суспільного устрою є не «буття», а постійне «становлення».

Уже в 1970-х роках Сеннет майже ввів поняття «спільне» (the common), яке зараз знову набуває все більшої популярності та, до речі, є вдалішим, аніж його поняття анархії. Нову структуру міста модулює не спільнота, а спільне. Точніше, якраз такий тип спільноти описують в утопіях. Поняття спільного детально розглянуте і в інших роботах (наприклад, Ґілена і Ляйстера, 2015). Одне слово, спільне — це простір або місце, що може бути і фізичним, і символічним; і матеріальним, і духовним; і може слугувати для всіх певним ресурсом.

Філософи Антоніо Неґрі й Майкл Гардт (2009), а також Ганс Ахтергуїс (2010) історично визначають цей простір як місце або джерело сировини, яким кожен — чи то приватна, чи то публічна особа — вільно користується, але й куди вносить щось своє. За словами Неґрі й Гардта, це спільне потрібне не тільки для того, щоб зберегти культуру й суспільство, але й щоб тривалий час підтримувати їх в активному стані. Спільне не є анархією в розумінні Сеннета, це все-таки простір, який регулюється для забезпечення його вільного використання. Інакше кажучи, спільне не може існувати без чітких правил, завдяки яким цей простір не можуть захопити ані держава, ані ринок.

Проте філософи не уточнюють, як можна втілити це спільне, і тому їхні задуми часто відкидають, вважаючи утопічними. Але це не виключає переконливих свідчень про те, що за межами держави й ринку існує місце, де утворилося спільне. Тим паче, історичні факти свідчать про те, що цей простір завжди виникав лише в результаті взаємодії між людьми, тобто в соціальній сфері. Здавалося б, це цілком очевидно, якби не той факт, що ця сфера розцінюється як повністю автономна територія, що встановлює власні закони й соціальні зв’язки незалежно від політики та економіки.

Отже, спільне виникає в автономному соціальному просторі, що не підпорядковується ні законам держави, ані законам капіталу. І, як слід було очікувати, емпіричні приклади показують, що такі соціальні утворення зазвичай мають тактичний характер. Подібно до міркувань де Серто, це означає, що вони, як правило, тимчасові за своєю природою і в своєрідний спосіб намагаються привласнити або отримати контроль над стратегічно підготовленим простором. Або ж окреслити його відповідно до назви цієї статті: під час втручання щоразу утворюється нове спільне.

Плани міста, які запропонував голландський художник-ситуаціоніст Констант Ньївенгейс, найбільш наближені до концепції спільного міста. У будь-якому разі, ми можемо припустити, що проектом «Новий Вавилон» (New Babylon) він передбачив щось на зразок спільного, оскільки основна частина його міської структури була призначена для «колективного використання» без жодних формальних функцій. Окрім того, голландський новатор виступив проти ідеї Османа, представивши недостатньо зрозумілий міський простір із постійно змінною заплутаною структурою. У ньому жителі ведуть номадичний спосіб життя і, в міру того, як розбудовуються і кочують, вони постійно заходять у нові частини міста й залишаються там — десь довше, десь менше. Інакше кажучи, жителі завжди можуть створювати тактичний простір, тим самим надаючи міській структурі незмінної форми. І якщо Ньївенгейс, хоч як це парадоксально, продовжував розробляти глобальний план міста в дещо османівському стилі, сьогодні такі організації, як Recetas Urbanas із Севільї повністю розбивають ці ілюзії своєю так званою «тимчасовою архітектурою».

Через п’ятдесят років після того, як Ньївенгейс представив свої божевільні плани, виникло безліч ініціатив, здатних створити це спільне. Так само, як Creative Commons працюють над стратегічним перерозподілом виданих авторських прав і патентів, Occupy та громадським ділянкам тимчасово дістається наперед спланований міський простір. Деякі підходи виявляються більш сталими і структурованими, ніж інші, але головне, що за останній час цей «рух» набрав обертів. Усюди постійно виникають нові ініціативи. Неважливо, чи це Мааґденгейський корпус Університету в Амстердамі, театр Villa Occupato в Римі, майдан Тахрір у центрі Каїра чи організації Yo Si, Sanidad Universal або Recetas Urbanas в Іспанії — кожне тактичне захоплення міського простору має більш-менш тривалі наслідки. Важливо не те, скільки існуватиме певна ініціатива, а те, що постійно виникають нові рухи. І дійсно, спільне місто є лише суцільною мішаниною тактичних маневрів, конфронтацій і дисенсусу.

Хоча керівництво креативно-репресивного міста радше відкидає такі «безглузді», «неконтрольовані» й «неперспективні» варіанти через їхню «нереалістичність», усе більше філософів, соціологів, економістів та інших науковців вбачають у них ознаки нових форм управління і навіть нової демократії. Наприклад, політолог Ізабель Лорей (2015) говорила про «презентистську демократію», яка, на відміну від ліберальної представницької демократії, існує тут і зараз. Коли остання форма лише обіцяє розвинутішу або повсюдну демократію в майбутньому, перша реалізується за рахунок поточних і повсякденних дій.

Усе більше прагматичних теоретиків, одним із яких є Девід Гелд (2006), погоджуються з можливістю існування демократії в майбутньому лише за умови, якщо соціальний, культурний, політичний та економічний фактори постійно врівноважуватимуть один одного. Підприємства, цивільне населення, кооперативи й уряди — все це утворює те, що він називає «демократичною автономією». Вона ставить в один ряд багато форм самоуправління, через що вони часто протистоять одна одній. Хоча Гелд не відкидає такого типу держави, його погляди дуже нагадують політичне прагнення, яке ще в кінці 1970-х років просував Автономний рух Італії:

Політична автономія — це прагнення посилити розбіжності в основі, не намагаючись синтезувати їх зверху, підкреслити схожий підхід, не нав’язуючи «загальний курс», дати змогу складовим співіснувати у своїй унікальності.

(Лотрінгер і Марацці, 2007, с. 8).

Саме спільне місто лежить в основі такої демократичної автономії. Міста завжди були «плавильним котлом» різних релігій, культур, класів, політичних і соціальних протиріч. Міська культура формується на перетині торгового капіталізму, образотворчого мистецтва й безтурботних космополітів, а також експлуатації, проституції, примусової міграції та депортації. Всюди в місті відчувається напруга. І в таких умовах ми можемо побачити початки досить незвичної реальної демократії. Цю демократію можна назвати «незвичною», оскільки вона зовсім не схожа на ту раціональну організовану ліберальну представницьку демократію, яку ми звикли бачити в Європі та США.

АвторPlatfor.ma
30 Квітня 11:13
книги
Найцiкавiше на сайтi

Вихід на вулиці: як Block Party та інші урбан-проекти перетворюють міста

АвторЮлія Гуріна
23 Жовтня 2018

27 жовтня 2018-го в Києві пройшла перша конференція про міські проекти «Урбанина», організована школою Projector та «Агентами змін». Учасники обговорювали, як їм вдається змінювати міський ландшафт в контексті світових тенденцій, і ділилися успішними кейсами. В контексті події розповідаємо про найбільш надихаючі приклади в Україні.

Не всі європейські міста пішоходизують простір, а Львів уже робить це. Локальні вуличні бізнеси Києва влаштовують свято вулиці, щоб зібрати кошти на її благоустрій. Публічний простір «Сцена» у Дніпрі – призер міжнародного конкурсу European Public Space Prize 2018. Міська адміністрація Тернополя створила сучасну набережну «Циганка» за проектом ініціативної команди архітекторів. Усе це відбувається на наших очах і змінює простір, в якому ми живемо.

«Останні 25 років ми живемо з думкою, що йдемо в Європу, що в них краще, що нам треба робити, як у них. Однак за цей час ми не помітили, як змогли вийти на рівень з ними, а багато в чому навіть стали кращими, – каже архітектор «Агентів змін» Максим Головко. – На конференції ми хочемо розказати саме про такі проекти».

Block Party на Рейтарській (Київ)

Block Party – це свято вулиці, влаштоване бізнесами, що розташовуються на Рейтарській. Мета проста і складна водночас – познайомитися з сусідами та сформувати міцне ком’юніті. Кошти, зароблені на Block Party, збирають на благоустрій Рейтарської.

Діана Столярова, менеджерка проекту Block Party:

«Початковий задум Block Party – вихід брендів у зовнішній світ, але “на домашньому”, в капцях. Зірки на небі стали так, що протягом останніх років на Рейтарській з’явилося багато локальних бізнесів: Syndicate, Kapkanshop, Riot Division, Chop-Chop, Styleinsider, Haze, кафе “Зигзаг” і “Каштан”, Zavod Shop, Plivka, видавництво “Основи”. Ці бренди сформували якісну тусовку соціально відповідальних бізнесів, які хочуть змінювати місто на краще.  

Перекривати вулицю регулярно – складне задоволення. Будемо робити це лише три дні на рік. Block Party проводимо у форматі DIY: без залучення спонсорів, без розміщення рекламного брендингу партнерів, без підтримки політиків. Проект повністю на самофінансуванні. Нехай ми будемо без крутої сцени та освітлення, але не втратимо в атмосфері та настрої. Нехай вийде в чомусь незграбно, але по-домашньому та власними силами.

Частину прибутку з вечірки бізнеси інвестують у благоустрій Рейтарської. На вулиці є у що інвестувати: бракує смітників, контейнерів, освітлення, не бракує розмальованих фасадів. Ми вже порахували вартість освітлення вулиці ліхтарями на сонячних батареях та сортування відходів – все це реалізується, але лише за згоди мешканців вулиці.

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

АвторБорис Давиденко
20 Серпня 2018

Минулого тижня авторитетний журнал The Economist опублікував щорічний рейтинг найбільш зручних для проживання міст. Київські результати рейтингу розворушили сонне українське медіаполе: виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед всіх 140 учасників рейтингу. З 2013-го по 2018-й інтегрований показник комфортності життя в столиці України впав на 12,6% і зараз (за результатами 2017) становить 56,6 бали. У методології рейтингу говориться, що така оцінка означає – умови життя істотно обмежені. Головред VoxUkraine Борис Давиденко розбирається, як же так.

Весь тиждень я читав жовчні заголовки ЗМІ, єхидні коментарі фейсбук-експертів і мляві відмазки київської влади. Накипіло. Я не згоден. І у мене є дві важливі причини.

Перша і головна: Київ – моє рідне місто, я його люблю і хочу, щоб у нього все було добре. Тому все, що написано далі, слід розглядати з урахуванням моєї 100% ангажованості.

Друга частина аргументів більш раціональна.

По-перше, ЗМІ висмоктали сенсацію. Київ звалився в цьому рейтингу ще в 2014 році, побував майже на самому дні в 2015-му (132-е місце з 140) і з тих пір видряпується – 118-е місце зараз.

Це не скасовує факту, що п’ять років тому столиця України була майже на три десятка місць вище і перебувала в компанії таких міст, як Бухарест і Ріо-де-Жанейро. Сьогодні це Хошимін, Мумбаї і Абіджан.

Але чому рейтинг погано відображає ситуацію в Києві за останні п’ять років?

The Economist, щоб виміряти комфортність життя в місті, використовує п’ять напрямків, в які входить 30 критеріїв – від небезпеки терористичних загроз до клімату. У реальному житті оцінка liveability трохи простіше – городяни оцінюють комфортність того чи іншого міста ногами і гаманцем: населення міста зростає або убуває. У Києві дуже швидко зростає – за східноєвропейськими мірками. За офіційними даними, населення Києва за п’ять років збільшилося на 103 000 чоловік, до 2,94 млн. Експерт з транспортного планування Дмитро Беспалов говорить, що за різними оцінками реальне населення набагато більше – 3,5-4 млн осіб.

Від такого голосування за київську комфортність можна відмахнутися: мовляв, столиця безальтернативна в Україні, так як інші міста набагато гірше. Не згоден: Київ конкурує за людей з не тільки в чомусь кращими Львовом, Одесою і Дніпром, а й з Варшавою, Москвою, містами балтійських країн і так далі.

Як змінився Київ за п’ять років – за критеріями, які використовує The Economist для оцінки комфорту? Відразу скажу, що можливості комплексно проаналізувати оцінку журналу немає, дані по категоріях закриті і коштують дорого.

1. Інфраструктура (20% від загальної оцінки). У цій категорії багато чого: якість доріг, доступність житла, громадський транспорт, зв’язок з іншими країнами, якість телекомунікацій. Киньте в мене камінь, якщо в чомусь Київ став гірше за останні п’ять років. Короткі «інфраструктурні» новини столиці: 3G і 4G, капітальний ремонт доріг, сотні нових автобусів, трамваїв і тролейбусів, дворазове зниження доларової ціни квадратного метра, безвіз і з десяток нових авіаперевізників (в тому числі і знаковий Ryanair), нові поїзди-експреси як по Україні, так в Польщу.

2-3. Наступні два великих критерію рейтингу: медицина (20%) і освіта (10%). Я не експерт в цих сферах, але суб’єктивне відчуття – гірше точно не стало. Варто лише згадати, що п’ять років тому освітою завідував Дмитро Табачник, а медициною – Раїса Богатирьова.

4. Наступний розділ – культура і навколишнє середовище (25%). Тут «змішалися коні, люди» – кліматичні умови, корупція і цензура ЗМІ, театри і ресторани та багато іншого. Найболючіше – корупція. Цей показник беруть у Transparency international: п’ять років тому Україна була на 144-му місці (25 балів), зараз на 130-му (30 балів). Про цензуру в ЗМІ… Журналісти «Корреспондента», Forbes, TBі, яких вичавили з видань в 2013-му, з зацікавленням послухають, як «Вести», «Країна» і News One зараз скаржаться на утиски свободи слова. Ну а ресторани, театри, доступ до спорту взагалі сильно виросли за п’ятирічку.

5. Залишається група критеріїв «стабільність» (20%). Тут про кримінал, загрозу терактів, війни і цивільних заворушень. Редактори рейтингу з року в рік підкреслюють, що саме ця група – близькість Києва до військового конфлікту – тягне українську столицю вниз. Більшість киян можуть багато розповісти, як змінювалося відчуття «стабільності» та комфорту за ці роки: якщо в 2014-му ми чекали російські танки на житомирській трасі і прокидалися о 04:00 ранку прочитати зведення з Іловайська, то в цьому році дізналися, що таке змішані почуття, коли ожив Бабченко.

З злочинністю в Києві все не дуже добре. Статистика показує погіршення криміногенної на 48%, кількість злочинів в минулому році склала 70 600. Половинчаста реформа поліції – погана ідея.

Не виключаю, що арифметика журнального рейтингу правильна: ми не бачимо всіх показників по Києву та іншим містам, тож сперечатися складно. Але…

Інфраструктура, освіта, медицина, культура і т.д. – це дуже важливо. Місто – це люди. Люди, які живуть поруч і працюють разом. Люди, що знаходять однодумців, які вигадують і створюють щось нове. Люди, яким не все одно, що з їхнім будинком, вулицею, містом і країною. І в Києві 2018 го я бачу в рази більше активних і небайдужих городян, ніж п’ять років тому. І може бути, у Відні, що очолює рейтинг, безпечніше, краще дороги і якісніше медицина, але я вибираю Київ. Бо стародавній Київ сьогодні в рази молодше і цікавіше, ніж солідна і доглянута столиця Австрії.

8 правил приборкання непростого: уривок книги «Опанувати складність» про логіку в дизайні

АвторPlatfor.ma
17 Квітня 2019

Життя складне, каже дослідник та апологет людиноорієнтованого дизайну Дон Норман, і немає сенсу ускладнювати його ще більше. Так, дизайнери відповідальні за проектування речей, але всі інші відповідальні за подальше користування ними. Тому, як зробити новий досвід осмисленим, присвячена книга «Опанувати складність», що вийшла у видавництві ArtHuss. Platfor.ma публікує уривок, який допоможе побачити логіку майже у будь-якому непростому процесі.

Дизайнери роблять свою роботу, створюючи зрозумілі продукти й послуги, але й ми повинні робити свою, витрачаючи необхідний час на їх вивчення й опанування. Хоч би яким якісним не був дизайн, хоч би якими досконалими не були концептуальні моделі, зворотний зв’язок і модуляризація, —  складну діяльність все одно треба освоїти, і це часом вимагає багатьох годин, днів або й місяців навчання і практики. Саме так усе влаштовано в нашому складному світі.

Після того як дизайнери виконали свою частину угоди, настає наша черга як користувачів системи. Шлях до приборкання складності —  це головним чином шлях прийняття: прийміть той факт, що на опанування складних речей потрібні час і зусилля, і що битву вже наполовину виграно. Якщо хочете правила —  то вони дуже прості.

«Київ? У Кремнієвій спокійніше»: розмова з менеджером Amazon, який переїхав до України

АвторАртур Марс
7 Вересня 2018

Оуэн О’Доннелл більше 20 років працює у сфері ІТ. Серед іншого він управляв глобальними групами розробників в Amazon, Symantec Corporation та McAfee. Нещодавно експерт переїхав до Києва, щоб працювати в ІТ-компанії Innovecs на посаді Chief Engineering Officer. Також він став одним із перших спікерів нового мультимедійного простору InnoHub – проекту, створеного для обміну знаннями у сфері високих технологій та креативу. Platfor.ma скористалася можливістю, щоб поговорити з ним про інновації та особливості роботи в ІТ.

– Ви переїхали з США в Україну. Які перші враження?

– Київ – величезний мегаполіс. Куди би ти не дивився – усюди багатоповерхівки. Ритм цього міста я відчуваю на собі одразу, адже і у Кремнієвій долині, і у Сан-Хосе чи Сан-Дієго усе якось спокійніше.

Ще одне з найяскравіших перших вражень – транспорт. У Долині є громадський транспорт, але там він не дуже ефективний, у вашому місті – навпаки. З іншого боку, там стрімко набирає обертів тренд використання електромобілів, що знижує забруднення навколишнього середовище. І от цього не можна сказати про Київ.

– Що вас найбільше здивувало в Україні? Як плюси, так і мінуси.

– Як на мене, сьогоднішня Україна – це щось на зразок Ірландії 90-х років, коли країна перебувала на порозі становлення у якості «Кельтського тигра» (так називають феномен бурхливого зростання економіки Ірландії наприкінці 90-х і на початку 2000-х. – Platfor.ma). Втім, я ще мало де був в Україні, і тому можу сказати лише про Київ та людей, яких мені пощастило зустріти саме у цьому місті. Так от, у вас точно чимало потенціалу – і це є одним з головних плюсів держави. А саме місто – класне для прогулянок, історія тут чи не у кожній будівлі. Київ дихає нею. Що ж мені зовсім не подобається – аж занадто багато вибоїн на дорогах.

© INNOHUB

– Якщо говорити про 20 років вашої роботи, то що вважаєте своїм головним успіхом?

– Якщо підсумувати усі вміння, знання та навички, то головним здобутком свого життя я би назвав уміння вчитися створювати інновації. Під час мого перебування в Amazon, під час керування бізнесом з усіма його викликами навколо менеджменту, росту працівників та всього іншого, я виніс для себе наступне. Інновація – це розуміння того, як має змінюватися софт, щоб відповідати вимогам навіть не сьогоднішнього, а завтрашнього дня.

Amazon – це ціла імперія, одна з найбільших корпорацій світу. Як вона виглядала для вас?

– Я неодноразово на цьому наголошую, не відлякую, а просто констатую факт – атмосфера в компанії досить напружена. Якщо ти отримуєш завдання, ти маєш його виконати вчасно. Якщо не можеш це зробити, то до тебе підключається група експертів, які допомагають, але завдання в будь-якому випадку мусить бути зроблене вчасно. Amazon – це про дисципліну, прямолінійність і твоє власне бажання стати найкращим 24/7. Там вчать на помилках, але попри все бажають їх не робити.

– Як хорошому українському програмісту потрапити на роботу до таких монстрів як Amazon, Symantec чи McAfee?

– Я думаю, що в першу чергу розробникам потрібні принципи, які будуть вами керувати. Ти маєш бути достатньо хоробрим, аби відстоювати те, у що ти віриш. А з тим використовувати свої технічні знання для вирішення щоденних проблем. Цього достатньо, аби постукати у двері цим компаніям.

Думаю, що у моєму випадку спрацювала експертиза, яка в мене була у керуванні командами у продуктах 1.0. Саме вона допомогла Amazon усвідомити цінність, яку я можу принести для вирішення проблем, які на сьогодні не мають вирішення взагалі.

© INNOHUB
© INNOHUB