Місто-город: чому землеробство у квартирах і на дахах – це супер

АвторМарина Верещака
23 Січня 2018
активізм здоров'я креатівіті підприємництво

Коли люди заллють усю землю асфальтом і забудують багатоповерхівками, городина ростиме всередині домівок — на поличках і на дахах. Тобто вже росте. Ви, скажімо, коли-небудь узимку смакували борщ чи салат із зеленою цибулею, вирощеною на власному підвіконні? Якщо так, то ви вже долучилися до міського фермерства. А Platfor.ma розповідає, як урбаністичні городи розвиваються в Україні та світі.

Місто стає все більшим і віддаляється від села, а урбанізація перемагає і в степах, і в пустелях. Однак їсти свіже хочеться навіть містянам, а рефлекси вирощувати щось надто укорінилися за тисячоліття землеробства. Тому жителі мегаполісів привносять сільську цінність — свіжу городину — у свій простір. Грядки на підвіконні, у контейнерах, на дахах — неминуче майбутнє для тих, хто цілорічно хоче їсти здорову їжу. І якщо у вас виживають не лише кактуси, можете спробувати виростити щось їстівне.

«Одного разу я просто посадила вдома базилік, він виріс, і мені це так сподобалося», — розповідає «домашній землероб» Олена Зикіна, яка вчиться на економіста. Після базиліку дівчина взялася вирощувати помідори, а зараз перейшла на мікрозелень. Це своєрідна демо-версія знайомих нам овочів: редису, буряка, капусти, броколі. Коли насінина дає паросток і перші листочки – час їх зрізати і їсти. Завдяки невеликим розмірам мікрозелень виростає щонайбільше за 14 днів, проте за цей час накопичує достатньо поживних речовин. Якщо не братися за промислові масштаби, мікро- або стандартна зелень — найвигідніший варіант, бо вона швидко росте (від 7—14 днів до 2 місяців, залежно від виду). А базилік, який поступово стає популярнішим за петрушку та кріп, взагалі росте безперервно, і не треба постійно купувати насіння.

Олена Зикіна

Однак, звісно, не все так просто. Хатні рослини потребують ретельного догляду: щоденного поливу і, якщо природного світла недостатньо, спеціальних ламп із червоним і синім спектром у певному співвідношенні. «Але залишати її вдома увімкненою не можна,  як і будь-які серйозні електроприлади. Навіть поїхати кудись хоч на два дні теж не можна — рослини загинуть», — попереджає Олена. І все ж при цьому задумується увійти в цю нову для України нішу з комерційним проектом — вирощувати вдома зелень і продавати її.

 

Ферма замість політології

Є також інший проект, який ще не вродив, але ідея посіяна і найближчим часом проросте. Максим Мамедов — майбутній міський фермер, який, дізнавшись про технологію вертикальних городів, призупинив своє навчання політології за кордоном і тепер планує створити власний город прямо у Києві. Максим хоче засадити дах і частину приміщення столичного Арт-заводу «Платформа» овочами і зеленню, а потім продавати те, що виросте, у столичні ресторани і супермаркети.

Дахи — це невиправдано порожній простір у місті. Навіщо ж їм пустувати, якщо там, ближче до сонця, можна посадити цілий город? Тим паче, зараз є методи, завдяки яким можна виростити зелень без землі, а лише у воді із додаванням поживного розчину. Така технологія не нова і давно відома, наприклад, читачам фантастики – називається це гідропоніка. Вирощування овочів на дахах не лише економить площу, а й сприяє енергоефективності будівлі: влітку насадження захищають дім від перегріву, а взимку від утрати тепла.

Окрім даху, Максим планує вирощувати зелень також у приміщенні арт-заводу, а згодом і розводити рибу. Це дозволить організувати колообіг води на фермі: риба своїми продуктами життєдіяльності підживлюватиме воду, де, за технологією гідропоніки, будуть рости рослини, які забиратимуть все, що їм треба, з води і знову очищатимуть її для риб.

Максим Мамедов

«Згідно з даними ООН, населення Землі росте і до 2050 року сягне 10 млрд людей. 70% з них житимуть у містах, і щоб всіх прокормити треба більше 100 млн гектар орної землі, яких просто немає, – говорить Максим Мамедов. – Тому з’явилася ідея частину виробництва перевести у міста і зайняти, для прикладу, пусті дахи».

За кордоном подібне урбаністичне землеробство вже досить розвинене. Живучи в місті, багато хто впродовж року нарізає у салат щойно зібраний урожай. Наприклад, Кімбал Маск, брат головного візіонера світу Ілона Маска, на серйозному рівні виховує майбутніх урбан-фермерів, щоб ті пропагували вирощування городини в міських умовах. У 2011 році він навчив учнів більш ніж 300 шкіл садити город у місті. А минулого року встановив 10 вантажних контейнерів, у яких молоді розробники збудували механізм для вирощування зелені. За допомогою штучного світла, вертикального розташування контейнерів із рослинами на стелажах і гідропоніки темні коробки перетворилися на простір для нового життя.

Урбаністичні ферми вирішують одразу декілька проблем. Окрім того, що вони мобільні і  їх можна поставити як біля ресторану, так і біля дому, таке виробництво не залежить від пори року і погодних умов. Вирощування у закритому просторі також обмежує вплив шкідників, до того ж, заощаджуються людські ресурси, адже більшість процесів на міських фермах автоматизовані.

Землеробство без землі

Урбаністичні землероби відмовляються не лише від використання великих площ ґрунту, а й від використання землі загалом. Замість неї беруть різні суміші, субстрат із гравію чи кокосових волокон, вати, або саджають у саму лише воду, додаючи поживний розчин із добрив. До того ж завдяки інтенсивній прямій подачі мінералів до рослини така технологія дозволяє пришвидшити темпи росту. Проте гідропоніка, яку часто беруть за основу міських ферм, підходить не для всіх овочів. За допомогою цієї технології не можна виростити, наприклад, коренеплоди чи бульби – моркву, картоплю.

Знавці традиційного землеробства також схвально ставляться до інноваційних міських городів. «Технологія гідропоніки дозволяє швидко отримати у кілька разів більше продукції за рахунок збалансованості живлення – до того ж не у сезон, – говорить доцент кафедри садівництва та виноградарства Львівського національного аграрного університету Ігор Дидів. – І як би там не було, цієї продукції не вистачає. Є пропозиція – значить треба ту пропозицію задовільнити. Наші діди пророщували цибулю у відрах біля пічки, а зараз є сучасне обладнання, лампи, поживний розчин. І правильне співвідношення всіх компонентів створює для рослини такі умови, за яких вона швидше набуває необхідної маси».

Як почати

Якщо ви взялися виростити зелень у хатніх умовах, то цілком можливо зробити це навіть просто на сонячному підвіконні. В інтернеті є безліч інструкцій і сайтів, де можна придбати насіння. Наприклад, пакетик базиліку у зародковому вигляді  коштує 3 грн. Вартість насіння окупиться із першим же врожаєм. Влітку на базарі 150-грамовий пучок базиліку коштує приблизно 15 грн, а взимку у супермаркеті — 75 грн. Мікрозелень, вирощена вдома за 7—14 днів, коштуватиме 10— 20 грн за насіння (залежно від виду).

Додайте також вартість контейнера, в якому ви колись замовили з ресторану їжу «зі собою», купку землі з квіткового горщика, воду і постійну увагу до поливу. І ось, — домашній город облаштовано. Детальніше дізнатися про такі городи можна з книги Вільяама Теск’є «Гідропоніка для всіх». Або просто ввести запит на кшталт «виростити базилік вдома» – і прочитати кілька статей. Можна також подивитися відео-інструкцію тут або тут, або ще на 1 млн 40 тис знайдених відео.

Городи у масштабах дахів — це, звісно, забавка для найбільш завзятих. По-перше, якщо ви живете в будинку, який перебуває у власності ОСББ, то потрібно домовитися з усіма мешканцями, щоби використовувати дах. Для цього можна, скажімо, роздавати врожай на всіх чи платити орендну плату. По-друге, чекати на врожаї помідорів чи огірків досить довго, такі овочі швидше купити в магазині. Але якщо вирощувати системно і багато, і мати на це достатньо часу, міська ферма стане чудовою альтернативою вихідним на городі.

Щоб стати дійсно професійним фермером, варто почитати книгу  «Plant factory», подивитися youtube-канал компанії «Bright Agrotech» і, знову ж таки, ввести запит у пошуковій системі.

Якщо ж ґрунтовне фермерство не для вас, а свіжих овочів взимку все-таки хочеться, то ви — клієнт урбаністичної ферми. Ціни на такі продукти, як і на всю еко-продукцію, будуть вищими за ринкові. Проте міські фермери працюють над тим, щоб вартість їхньої городини була однаковою і взимку, і влітку. Таким чином, покупці переплачували би влітку, щоб окупити нижчу ціну взимку. Якщо влітку помідори з городу на базарі коштують 3—10 грн за кілограм, а взимку з теплиці 30—60 грн, то цілорічні помідори з міської ферми обійдуться приблизно у 55 грн/кг.

Першими технологію безземельного вирощування використали ацтеки, створивши плавучі острови з городиною на озері Тескоко. Нині гідропоніку використовують на космічних кораблях. Хіба ж міський простір не адаптується?

Найцiкавiше на сайтi

Dutch Design Week: как дизайн радует, спасает и сходит с ума

АвторНадія Шейкіна
27 Грудня 2017

Недавно в голландском Эйндховене прошла Dutch Design Week. На одном из главных дизайнерских событий года впервые был и украинский стенд – а также журналистка Надежда Шейкина. Для Platfor.ma она написала о том, как дизайн может быть сумасшедшим, удобным и даже одновременно бессмысленным и полезным – и почему это важно.

Лишь 17% пространства наших домов активно используется для жизни. Зачем тогда нужно все остальное? Почему бы не сделать квартиры пластичными и многофункциональными? А что если поставить кровать в библиотеке и разделить гостиную с соседями? Или так: кладем порцию еды в полый «кирпич» из двух половинок, складываем мангал и разводим огонь. Сколько «кирпичей» использовали – столько и порций еды готовим. Дизайн – это не только когда красиво, это еще и о том, как нам жить счастливо, когда ресурсов будет меньше, а людей больше.

В общем, если вы все еще думаете, что дизайн – это о диванах и красивых канделябрах, отправляйтесь на Dutch Design Week в конце октября. Неделя дизайна в Эйндховене не оставляет камня на камне от этих стереотипов. Дизайн, представленный на ней, философски осмысливает потребности человека, спасает мир от пластикового хаоса и учит детей быть изобретателями. А еще в этом году в Эйндховене впервые был представлен отдельный украинский проект.

Для голландского дизайна важен не сам факт переработки и повторного использования, а поиски форм и фактур, которые можно получить в итоге. Скажем, возьмем вторичный пластик в пупырышки, с разноцветными вкраплениями или текстильными волокнами внутри. Делаем прорезиненные носки – и это новая обувь!

Из безликих сервизов получаются изысканные люстры, а если обить синим дерматином европалету, то будет красивая уличная мебель. При этом важно то, что использование вторсырья не делает предмет дешевым или неполноценным.

В 90-е годы прошлого века в Эйндховене случился кризис – компания Philips, которая была крупнейшим предприятием города, перенесла производство в Азию. К счастью, вовремя подсуетились урбанисты, которые при поддержке местных властей перепрофилировали город и, по сути, спасли его судьбу. Сегодня на опустевших заводах и мастерских работают архитектурные бюро и дизайн-студии – им предоставили льготные условия аренды. А Эйндховенская академия дизайна, основанная в 1947 году, тем временем приобрела статус культового учебного заведения и стала инкубатором креативных мозгов.

Один из важных проектов Dutch Design Week – Graduation Show от выпускников этой самой академии. Студенческие проекты не стремятся соригинальничать во что бы то ни стало. Вместо этого они действительно погружаются в тему, продумывают мысль до конца и показывают, что из этого вышло. Интересный и слегка чуждый для нас принцип: неприменимый к жизни результат – тоже результат! Все дело в том, что из таких исследований складывается базис для будущих социальных трендов, на них тренируется эмпатия и пластичность мышления. Так что в любом случае все не зря.

Село в шоколаді: арт-хутір і еко-село як мрія створити дещо неймовірне

Неосело – це не про відновлення пам’яті чи реконструкцію будинків, а про переосмислення. Так говорять ті, що покидають своє звичне життя у місті і переїжджають у село, де прагнуть побудувати щось цілковито нове. Platfor.ma дослідила цей феномен і те, в чому різниця між різними видами таких незвичайних сіл.

В Україні є два типи неосіл: еко-села та мистецькі хутори. Їх часто плутають, але насправді це зовсім різні речі. Так, люди, які створюють еко-поселення, повністю відмовляються від благ цивілізації: живуть у хатах-мазанках, не користуються електрикою та інтернетом.

Натомість «Обирок» на Чернігівщині, «Гойч» на Житомирщині, «Дідова хатчина» та «Хата-майстерня» на Косівщині, «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівка» на Полтавщині – це арт-хутори, засновники яких намагаються створити нове культурне середовище: запрошують митців, проводять фестивалі, соціальні, екологічні проекти. Вони не відмовляються від комфортного життя, а творять альтернативне село як творчий осередок.

Мистецький хутір зазвичай починається з однієї хати, яку викуповують у власника. Згодом, якщо проект розвивається, біля хати добудовують гостели, місця для худоби, сарай для зберігання господарських речей, читальні, майстерні. Зазвичай там постійно живе щонайменше одна людина, яка доглядає за хутором. Інші учасники та учасниці ініціативи можуть їздити до міста на роботу, а на вихідні повертатись у село.

Зазвичай спочатку кошти для облаштування арт-хуторів засновники беруть із власної кишені або отримують грант. Часто проекти таких хуторів згортаються саме через фінансові проблеми. Однак головною причиною невдач є непорозуміння між людьми.

Громадський активіст Валентин Бондаренко заснував арт-хутір «Баранівку» у 2010 році, коли шукав місце для проведення різних культурних та освітніх проектів. Назвав хутір «Будинком гарних людей»: активних, творчих, без поганих звичок. Допомагала облаштовувати місце в Баранівці організація Foundations for Freedom. Однак через два роки порозуміння між людьми, що творили проект, було втрачене, і він почав занепадати. Валентин покинув хутір.

Есть — такая проблема: почему в Украине готовят еду дольше всех в мире

Культура питания в нашей стране – чрезвычайно консервативная: мы предпочитаем есть приготовленное на собственных кухнях, редко покупаем готовую еду вне дома, придерживаемся традиционных рецептов и не склонны к экспериментам, считает журналистка Ольга Меркулова. При этом главная нагрузка все еще лежит на женских плечах – более того, украинки проводят у плиты месяц в течение года. Ольга высказывает для Platfor.ma мнение о том, почему это не необходимость, а всего лишь привычка.

Результаты нашумевшего международного исследования компании GFK показали, что украинцы вместе с индусами тратят на приготовление еды времени больше всех в мире. В среднем мы «убиваем» на это занятие 13 часов жизни в неделю. Причем женщины проводят на кухне существенно больше времени, чем мужчины – 15,1 против 9,3 еженедельных часов.

Вторая женская смена за кухонной плитой – успевший набить оскомину признак гендерного неравенства. Казалось бы, в современном мире этой проблемы уже не должно существовать. Ведь сейчас так просто купить/заказать готовую еду, сама пища часто уже почти готова и ее остается лишь залить кипятком либо разогреть, а в многообразии кухонных приборов путаются даже продавцы магазинов техники.

Но, несмотря на все достижения цивилизации, в XXI веке в самом центре Европы женщины тратят на готовку более двух часов в день. Это 15,1 часов за неделю или 2,5 суток за месяц или 1/12 года.

Данные опроса демонстрируют – чем старше респондент, тем больше времени он проводит на кухне. Меньше всего готовят украинцы в возрасте от 15 до 19 лет – в среднем 8,8 часов еженедельно, но и этот показатель выше результата многих других стран. В том числе и соседних – жители России тратят на готовку 6,5 часов. Для сравнения, в Южной Африке этот показатель равен 9,5 еженедельным часам, в Италии – 7,1, в Австралии – 6,1, в США – 5,9, во Франции – 5,5, в Турции – 4,9, в Южной Корее – 3,7 часов в неделю.

И если необходимость проводить долгие часы за приготовлением еды у индусов еще можно объяснить (по данным Мирового банка, пятая часть населения Индии до сих пор не имеет доступа к электроэнергии), то для украинцев причины таких серьезных временных затрат явно лежат в другой плоскости.

По подсчетам GFK, всего 40% украинок действительно нравится готовить. Что же заставляет тратить колоссальное количество времени на нелюбимое занятие?

Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.