Маршрути місяця: які події зроблять вересень ідеальним

АвторТетяна Капустинська
31 Серпня 2018
афіша

Хто ви­нен, що ро­би­ти і ку­ди піти на тижні – ось го­ловні за­пи­тан­ня людс­тва. Ре­дакція Platfor.ma на­ма­гаєть­ся відповіда­ти при­най­мні на ос­таннє з них.

1 вересня

Тату Заради Звірят Day

Майстри та майстрині татуювань у рамках співпраці з НГО «Відкриті клітки» наб’ють вам малюнок на тваринну тематику або зроблять пірсинг, щоб віддати виручені кошти на боротьбу за гідні умови утримання тварин та заборону розведення звірів заради хутра. Також будуть виступи музикальних гуртів та виконавців, DJ-set та фудкорт. Набийтеся за тваринок!

Коли: 1 вересня, субота

Де: Мала опера

Ціна питання: згідно з розцінками майстрів

 

2 вересня

КАМА: День відкритих дверей

Представники однієї з найкращих академій країни розкажуть про свої майбутні курси, познайомлять з лекторами та колишніми студентами, а також дадуть відповіді на всі ваші питання. Рівень креативності буде захмарний.

Коли: 2 вересня, неділя

Де: Kyiv Academy of Media Arts

Ціна питання: вхід вільний

 

6 вересня

Міжнародний фестиваль актуальної анімації і медіа-мистецтв Linoleum

На цій масштабній події у вас буде можливість зануритися у світ авторської анімації, побачити 250 короткометражних фільмів, познайомитися з митцями із України та дізнатися у іноземних гостів про їхній досвід. Бо мультики – це серйозно!

Коли: 6-9 вересня

Де: IZONE

Ціна питання: 150 грн

 

7 вересня

Концерт Stoned Jesus

Гурт Stoned Jesus, який рекордно палко люблять і в Україні, і далеко за її межами, 7 вересня презентує свій новий альбом «Pilgrims» та вирушить зі столиці у великий тур. Особливим гостем на сцені цього вечора стане Somali Yacht Club. Усім року!

Коли: 7 вересня, п’ятниця

Де: Bingo Club

Ціна питання: від 200 грн

 

III Форум креативних індустрій

За два дні представники креативних індустрій отримають безліч важливої та корисної для себе інформації – про креативне мислення, цифрові технології, впровадження інновацій для бізнесу, українські суспільство і культуру тощо. Приходьте, якщо ви креативний та індустріальний.

Коли: 7-8 вересня

Де: НСК «Олімпійський»

Ціна питання: квиток на один день – 900 грн, на два – 1600 грн

 

8 вересня

Концерт електроакустичної музики Acousmonium

Фестиваль електроакустичної музики (3-8 вересня), на лекції та майстер-класи якого в Київ з’їхалися 17 музикантів з 7 країн світу, завершиться експериментальним концертом з восьмиканальним звуком. Серед тих, хто гратиме цього вечора – учень Штокгаузена Жайме Рейш та відома піонерка електроакустики Аннетта Ванд Ґорн, чия творчість вплинула на розвиток нової музики у ХХ столітті. Композитори створять у просторі так званий акусмоніум – багатоканальний орекстр із колонок, який дозволить пережити унікальний досвід сприйняття звуку як багатовимірного об’єкту.

Коли: 8 вересня, субота

Де: Mezzanine

Ціна питання: 150, 200 грн (пільгова ціна – 100 грн)

 

Літературний Кураж Базар

На цій чарівній барахолці будуть представлені книжки у різних іпостасях, жанрах, формах та розмірах – від паперової класики до видань шрифтом Брайля. Крім шороху сторінок, на фестивалі будуть читати лекції, грати музику, готувати смачну їжу, організовувати активності та традиційно куражитися. До того ж це перша така подія у новому місці. Покуражтеся і ви!

Коли: 8-9 вересня

Де: ВДНГ, 19 павільйон

Ціна питання: 100 грн

 

Kyiv Mini Maker Faire

Фестиваль та нетворкінг ініціатив, що рухають світ, у цьому році збере ще більше винахідників, мейкерів, крафтерів, стартаперів, які будуть творити магію у різних напрямках – DIY, 3D, робототехніці, біології, хімії, космосі, ремеслі та свідомості відвідувачів. Більш того, в рамках події пройде Sustainable Fashion Pad – перша українська платформа про свідому моду та раціональне споживання. Буде свідомо, раціонально і правильно!

Коли: 8-9 вересня

Де: ВДНГ

Ціна питання: від 105 грн

 

TEDx: Спадок майбутнього

Десята конференція TEDxKyiv – це 1,5 денна програма, активності та воркшопі, вечірки у кінці насиченого дня та, звісно, 21 виступ надзвичайних спікерів із України. А чи не найголовніше для інтернету – організатори очікують на особливого гостя – науковця та, за сумісництвом, героя мему Hide the Pain Harold. Не приховуйте свого бажання прийти!

Коли: 8-9 вересня

Де: Виставковий центр АККО

Ціна питання: від 1500 грн

 

12 вересня

Концерт Dakh Daughters та ЦеШо

На одній сцені виступлять два унікальні гурти, проекти, що розквітли під крилом режисера Влада Троїцького. Яскраві та зухвалі дівчата (і один хлопець) поєднують музику, театр, стендап та розмовляють із глядачем на суспільно-важливі теми через мистецтво. Приходьте зараз, бо потім за ними доведеться бігати по світовим фестивалям.

Коли: 12 вересня, середа

Де: Зелений театр

Ціна питання: від 400 грн

 

13 вересня

Науково-популярна конференція INSCIENCE

На цій науково-популярній конференції крім лекцій від неймовірних спікерів відбудуться виставка наукомістких стартапів та винаходів, воркшопи, інтерактивні дискусії та фантастичний нетворкінг. Серед присутніх – спікери з NASA, Mars Society, Virgin Hyperloop One, Наукового центру Коперника, Дрексельського університету в США тощо. Буде вам наука!

Коли: 13-14 вересня

Де: ArtHall D12 та UNIT.City

Ціна питання: 900-1500 грн

 

Показ фільму «Чоловік, який вбив Дон Кіхота»

Щоб дізнатись, що ж за жанр такий «трагікомічне фентезі», треба відвідати новий фільм культового британського режисера Террі Гілліама – сучасний погляд на історію лицаря Дон Кіхота. До того ж, картина обіцяє неймовірні пейзажі, адже зйомки проходили в Іспанії, Бельгії, Португалії та Великобританії. Шкода, не в Україні. Але добре хоч покажуть в Україні!

Коли: з 13 вересня, четверга

Де: кінотеатри Києва

Ціна питання: стандартна вартість квитка у кіно

 

14 вересня

Лекція GGK ’1958-70. The Bauhaus Business

Графічний і шрифтовий дизайнер Євген Анфалов кілька років вивчав «баухаусову» спадщину GGK – експериментального агентства середини ХХ століття, яке поєднувало принципи швейцарської школи графічного дизайну та американської реклами «нової хвилі». Результати свого дослідження про шляхи перетину графічного дизайну і реклами в контексті післявоєнної Європи він вперше представить у Києві.

Коли: 14 вересня, п’ятниця

Де: Палатка Book shop

Ціна питання: 300 грн

 

Сергій Жадан: презентація нової книги віршів «Антена»

Український поет презентує 80 нових віршів, які не залишать байдужими та зачеплять тонкі патріотичні струни у душі кожного зі слухачів. Гарантуємо ми та головний літератор сучасної України!

Коли: 14 вересня, п’ятниця

Де: Центральний будинок офіцерів Збройних Cил України

Ціна питання: від 220 грн

 

15 вересня

Ochi: міні-конференція з ілюстрації

Професіонали в сфері ілюстрації та дизайну поділяться своїм досвідом та розкажуть про алгоритм створення векторного зображення, менеджмент персональних проектів, магію розробки реалістичної альтернативної реальності та ілюстрацію в культурних і соціальних проектах. Ілюструйтеся, бо ми того варті!

Коли: 15 вересня, субота

Де: Projector

Ціна питання: онлайн – 600 грн, офлайн – 800-1000 грн

 

Don’t Take Fake фест

Це подія, яка цілковито присвячена вуличній культурі та її розвитку в Україні. Тут можна буде познайомитися з понад 50 брендами зі всього світу, прийняти участь у їхніх активностях, отримати приємну знижку та, можливо, налагодити якісь партнерські стосунки. Крім цього на заході будуть точки фудкорту, діджей-сет, арт-зона та купа інших приємностей, подробиці про які організатори поки не розголошують. Але віримо, що буде ах.

Коли: 15-16 вересня

Де: БЦ «Торонто»

Ціна питання: від 100 грн

 

17 вересня

Концерт «Літографії» Юрія Андруховича та «Karbido»

Юрій Андрухович і польський гурт «Karbido» презентують новий альбом, у якому об’єднані джаз, авангард, проґрок і вірші самого Андруховича. Концерт записуватиме (і готуватиме радіоверсію події) – UA: Радіо Промінь, а транслюватиме наживо UA:Радіо Культура. Пройде він в унікальному місці – будинку звукозапису, який є справжнім акустичним дивом.

Коли: 17 вересня, понеділок

Де: Будинок звукозапису Українського радіо

Ціна питання: від 150 грн

 

19 вересня

Форум видавців у Львові

П’ятиденне свято для видавців, журналістів, публіцистів, авторів, дипломатів та просто заядлих читачів – на львів’ян очікує купа книжкових подій, в тому числі Ніч поезії та музики non-stop, Міжнародний літературний фестиваль, книжковий ярмарок, бібліотечний форум та нескінченний звук перелистування сторінок. І не на львів’ян також!

Коли: 19-23 вересня

Де: м. Львів, Палац Мистецтв та понад 50 локацій по місту

Ціна питання: від 50 грн, для студентів – від 30 грн

 

22 вересня

Наукові пікніки у Києві

У рамках Року науки завдяки Громадському проекту Києва у жителів та гостей столиці є можливість близько та безкоштовно познайомитися зі світом атомів та кліток, відкриттів і досліджень, хімічних реакцій, сили тяжіння та іншого. Погнали на пікнік, поки ще тепло!

Коли: 22 вересня, субота

Де: парк ім. Тараса Шевченка

Ціна питання: за реєстрацією

 

Comic Con

Масштабний фестиваль, присвячений поп-культурі, як завжди дивує різноманітністю активностей та ідей – тут будуть лекції, танці, ярмарок, шоу, зіркові гості, ігрові зони, комікси та література. І, звісно, фанати анімації, кінематографу, ігор та літератури зможуть прийти у костюмах улюблених персонажів. Навіть якщо це куб з Тетрісу.

Коли: 22-23 вересня

Де: Платформа арт-завод

Ціна питання: 350-500 грн

 

23 вересня

Інтелектуальна гра по «Lord of the Rings»

36 запитань перевірять на міцність ваші знання як екранізованої трилогії, так і книги «Володар перснів», а також полоскочуть логіку, вміння працювати у команді та дух суперництва. Головний приз – точна копія гори Ородруїн в натуральну величину (а може й ні)!

Коли: 23 вересня, неділя

Де: Pub Big Ben і Canadian Club

Ціна питання: від 100 грн

 

25 вересня

Craft Film Days – мотивуючі фільми про людей, бізнес та мрії

На великому екрані покажуть десятки короткометражних історій про людей, які втілили свою мрію у життя – мотивуючих, надихаючих та правдивих. Всі фільми транслюються мовою оригіналу з українськими субтитрами. Той самий випадок, коли кіно – це важливо.

Коли: 25 вересня

Де: кінотеатр «Кінопанорама»

Ціна питання: 80-100 грн

 

26 вересня

«Арсенал ідей»

Темою фестивалю 2018 року є «Якби я був чимось/кимось/десь», а сам простір розподіляється на три тематичні групи: «Тіло», «Простір» і «Діяльність». Це нові цікаві виставки та інсталяції, у яких поєднується творчість дітей та дорослих. У рамках фестивалю також проходять сміливі мистецькі проекти, сучасні освітні програми та експериментаторство. Буде арсенально й ідейно.

Коли: 26-30 вересня

Де: Мистецький арсенал

Ціна питання: від 50 грн

 

27 вересня

Манхеттенський фестиваль короткометражних фільмів

Протягом одного тижня весь світ, у тому числі й українці, зможуть обрати найкращу короткометражку року з 10 фіналістів. Серед кандидатів роботи режисерів із Великої Британії, Нової Зеландії, Канади, Угорщини, Німеччини, Косово, США та Австрії. Хай переможе найсильніший! За нашої допомоги, звісно.

Коли: з 27 вересня

Де: кінотеатр Київ

Ціна питання: стандартна вартість квитка у кіно

 

29 вересня

The Maneken. 10th Anniversary LIVE

Гурт святкує свої десять років на великій сцені спеціальною музичною програмою, у яку увійдуть треки з усіх п’яти альбомів. Організатори обіцяють вражаюче візуальне шоу та бонус – виступ Onuka. Плюс щаслива аудиторія – але тільки якщо ви прийдете.

Коли: 29 вересня, вівторок

Де: Caribbean Club

Ціна питання: від 450 грн

 

30 вересня

Всеукраїнський марш за права тварин – 2018

Активісти та просто небайдужі громадяни зберуться у парку Шевченка, щоб промарширувати містом та привернути увагу до проблеми жорстокості та знущань над тваринами. Організатори також закликають інші міста країни приєднатися до акції. Бо тварини – це як люди, тільки гарантовано хороші.

Коли: 30 вересня, середа

Де: м. Київ – старт із парку Шевченка; інші міста України

Ціна питання: від душі

Найцiкавiше на сайтi

«Я гей, я пройшов війну. Хтось заборонить мені Марш рівності?»: розмова з бійцем АТО

До 7 жовтня в просторі Izone проходить виставка фотографа Антона Шебетка «Ми були тут». Вона присвячена представникам ЛГБТ, які брали участь у бойових діях. Один із героїв проекту – Віктор Пилипенко – єдиний, хто вирішив розкрити свою особистість та проголосити камінг-аут. Platfor.ma поговорила з ним про те, як до такої новини поставилися інші бійці, та що взагалі з ЛГБТ в Україні.

– Як і коли ти усвідомив свою сексуальність?

– Це сталося, коли мені був 21 рік – тоді я вперше закохався у свого друга. Ми якось дружили-дружили, а потім для мене дружба раптом переросла в дещо більше і я почав відчувати те, що до того ні до кого не відчував. А що найстрашніше – і після того. Просто не можу перезакохатись так само сильно.

Перша любов до людини своєї статі – то було потужно, адже мені ще й із собою довелось довго звикатися. На той час я мав деякі упередження щодо гомосексуальності, хоч і вже не такі інтенсивні, як раніше. Вперше я прочитав про одностатеву любов у школі, коли ми вивчали лірику Сафо. Це був маленький переворот у мені, я зрозумів, що людина може любити людину своєї статі. Та все ж продовжував боятися цієї теми. Згодом більших осмислень я досяг в університеті, там я більше читав, вивчав, знав, серед іншого любив бітників: Аллена Ґінзберґа, Одена Уістена Г’ю, Френка О’Хару; захоплювався постатями Поля Верлена та Артюра Рімбо, читав Оскара Уайлда, біографії Агатангела Кримського, Параджанова. Коли я знайомився з їхньою творчістю та інших письменників-геїв, то розумів, що це люди гомосексуальної культури. Тоді у мене почали поступово зникати упередження – стосовно себе самого також. Хоча повністю себе як гея я не сприймав і продовжував фальшиву гру у гетеросексуальність, від якої не отримував ніякого емоційного самонаповнення.

– Було собі страшно зізнатися?

– Було б не так страшно, якби мій друг теж зізнався у своїх почуттях до мене. Все могло би скластися по-іншому, але він не прийняв мої почуття, а я почав сам себе картати за те, що я зробив. Тому що ця дружба для мене була дуже цінною. Я довго мучився, не міг вчитися, були депресняки. Пішов на службу до армії, щоб забутись. Таке своєрідне самовигнання. Там я навіть намагався відвідувати церкву, прочитав Новий та Старий заповіти, вперше в житті сповідався і признався священику у «содомії», проводив над собою роботу, прямо екзорцизм якийсь. Але це не спрацювало, звичайно.

Коли я повернувся додому та таки отримав диплом, то продовжував своє вже гомосексуальне життя, почав більше пробувати. Але все одно намагався приховувати цю інформацію через табу. Зараз завдяки ентузіастам, інформаційним засобам, всіляким організаціям все вже стало більш відкритим, ти не так соромишся. А тоді, у 2004-му та навіть 2008-му році, була соціальна табуйованість, стигма та всі ці гомофобні анекдотики.

Але, чесно кажучи, тоді мені подобалося, якщо поруч були люди, які могли адекватно це сприймати. Вони відрізнялись від інших – були цікавішими, мали багатий внутрішній світ. Більшість відштовхується від якогось умовного портрета гея, сформованого в тому числі медіа. Я ось нещодавно дивився цікаву статистику, як медіа формують ставлення до сексуальних меншин – геїв, лесбійок, трансгендерів. Останні там займають значну частку шкали – ними фактично лякають бабусь: «Ось, подивіться, на що перетвориться ваш внучок, якщо ви взагалі допустите його до цієї теми». Тут треба не мовчати, говорити, спілкуватись та розповідати реальні історії.

– Наскільки легко бути представником ЛГБТ–спільноти у реальному житті?

– Якщо людина морально або фізично слабка, то, звісно, життя ускладнюється, тому що її легко зачепити або принизити. Мені трішки легше, тому що я першочергово представляюся як ветеран війни, а потім, коли стає відомо, що я ще й гей, то ніхто мені ніяких кривих питань не ставить.

Нещодавно на одній вечірці сподобався мені хлопець. І ось у якийсь момент він травить такий старий радянський анекдотик «про підарасів». Мені прямо боляче стало. Я дивлюсь на обличчя своїх подруг, а вони бачать цю ситуацію й теж майже сльозу пускають. Я, звісно, потім запитав у хлопця, чому він так жартує, та сказав йому, що я гей. На що він знітився, і йому довелося перепросити, але продовжив мені нести якусь пургу на кшталт: «Понимаешь, у тебя свой маленький мирок…», посилаючись вже більше на те, що я ветеран і воював.

Потім ще й додав: «Твои боевые товарищи гибли зря. Ну и чего вы добились?». Це мене взагалі в ступор вогнало. Я сказав йому, щоб він закрив рота, а сам пішов із тієї вечірки. Бродив до п’ятої ранку у парку КПІ і плакав. Я відчував несправедливість і разом з тим власну безпорадність змінити думку цієї людини. Що дивно, цей чувак фактично митець – і за родом діяльності, і по життю, ніби сучасний і просунутий. Відвідує тусовки круті, Closer там і все таке. Здавалося б, прогресивним мав бути… А тут виявилось, що стиль, шмотки та тусовки не є показником людяності.

– Як ти взагалі потрапив до АТО?

– Як доброволець. Вперше я приїхав до себе в військкомат відразу після Майдану. Тоді я працював у duty free в Арабських Еміратах, але як тільки почув про Майдан, то звільнився, поставив під удар стосунки з хлопцем, з яким тоді там зустрічався, і прилетів – і потрапив на саме пекло, у ніч з 18-го на 19-е, а також, коли був розстріл Небесної сотні. Потім почалися пошуки роботи, якась активістська діяльність, а згодом вибухнув Іловайський котел і наші хлопці там опинились у пастці – ми мітингували за те, щоб їх врятували. До того я вже подав анкету у батальйон «Донбас», після – зробив це вдруге. І от мені зателефонували. Так почалась моя історія.

– Ким ти був?

– Я був санінструктором, який вчив більш молодих солдатів першій допомозі, а вже в Широкиному я став гранатометником. Працював з СПГ (станкового протитанкового гранатомета, в народі Сапог). В основному працювали осколково-фугасними по піхоті, яка атакувала крайні позиції, по техніці противника, робили засідки на танки. Вони як робили – приїжджали, відстрілювалися та їхали назад. Ми з хлопцями намагалися зупинити їх відразу, як тільки вони потрапляли в діапазон дії гранатомету. Також доводилося витягувати поранених побратимів із поля бою під обстрілами, надавати першу невідкладну  допомогу, накладати джґути, бандажі.

– Кажуть, що люди, які повертаються з зони бойових дій, починають більше цінувати життя. Це правда?

– Якщо таке порівняння припустиме, то за рік, який я жив у Еміратах, у цій суцільній пустелі, став дуже цінувати ліс. І ось коли після війни я повернувся додому… В нас було дуже багато похоронів. Ми ховали і ховали своїх товаришів, прощалися й прощалися. Наш побратим Крот загинув від того, що по його позиції відпрацював танк, йому понівечило все обличчя, тіло. Його мати, коли ми збиралися його хоронити, попросила не закривати кришку труни, щоб усі бачили ( а особливо «ватна» влада Урзуфа, де хоронили Крота), що війна робить з нашими хлопцями. Це дуже емоційний момент.  

А ось ще був у мене товариш, такий щирий 40-річний чолов’яга з Нивок, який часто міг доречно матюкнутися. Якось він перебував у приміщенні, де ми змінювалися зі своїх позицій. Раптом почався обстріл – уламки пробивали стіни. Як тільки прибули, ми намагалися надати йому першу допомогу, відкачувати, бо не могли зрозуміти, чому він втратив свідомість – після пальпації я виявив лише кілька невеликих отворів в зоні плеча. Під жахливим обстрілом ми його евакуювали, а вже потім лікарі розповіли, що уламок, коли потрапив у тіло, зовні практично ніяк його не пошкодив. Але пробив легені і потрапив прямо у серце.

І от я пам’ятаю, людина ще кілька годин тому тобі хвалилася, що їй передали з дому кавник, а в іншу мить її вже не стало…

– Чого ти більше за все боявся?

– Найстрашніше було, коли ти чув «у нас двохсотий» – умовне позначення померлих військовослужбовців. Тоді серце у п’ятки, бо ти знаєш, хто і де працював, і хто б це міг бути.

Коли прилітає снаряд, це жахливо. При роботі міномета, наприклад, ти чуєш хлопок, бачиш спалахи, розумієш, що по тобі зараз будуть «відпрацьовувати» і ти маєш секунди, щоб знайти прихисток. Коли працює танк, ти тільки чуєш і відчуваєш гучні розриви поруч, тебе оглушає, повсюди летить земля, все підкидає у повітря. І приходить розуміння, що якщо він відпрацює з точністю – тобі жопа.

Була така історія. Ми слухали наших ворогів, як кажуть, по «Сєпар FM» – це коли з двохсотого знімається рація і прослуховується, те ж саме роблять і вони. Тобто ми чули всі розмови людей, які керують, увесь цей московський акцент. До чого я це: по нашій позиції відпрацювала гаубиця – це, на хвилиночку, 150-й калібр. Тоді навідники були дуже професійні, бо наша позиція знаходилася на пагорбі, у цьому разі складно все налаштувати, треба знати, як проводити розрахунки. Якийсь Коля-алкаш цього не зміг би зробити. Так от, тоді я відкрив свою позицію, щоб відпрацювати по своїх цілях. І як стало прилітати прямісінько в наші окопи мені у відповідь! Добре, що ми встигли втекти конкретно з того місця – бо дивимось, а у повітря, мов пушинки, здіймаються величезні шматки землі, якусь металеву конструкцію теж піднімає догори і перекручує. Таке видовище!

© Антон Шебетко
© Антон Шебетко
© Антон Шебетко

«Моє слово – моя рушниця»: Alina Pash про етно-реп, фемінізм і одяг від Дрейка

АвторПавло Левицький
20 Вересня 2018

Аліна Паш народилася у містечку Буштино. Естетика Закарпаття, поєднання унікальних русинських слів та хіп-хоп – ось складові її проекту «Alina Pash». Plafor.ma зустрілася з Аліною, щоб з’ясувати, як поєднувати етно з репом, а також повчитися русинської мови.

Звідки у дівчини із Закарпаття захоплення хіп-хопом?

– Просто цікаву музику слухала мама, коли я була маленька. Я пам’ятаю, як вона на своїх «жигулях» їздила і слухала все те, що було на MTV. Вона записувала на касети трендову музику і давала мені слухати. Можливо, це був не хіп-хоп, але я точно пам’ятаю, як ми слухали Prodigy і сусіди думали, що ми дияволів виганяємо.

– Яка твоя перша музична платівка, що вразила найбільше?

Оскільки батьки полюбляють Майкла Джексона, то це був він. Мама свого часу була хореографом, і в неї дівчата танцювали саме під Джексона. І я пам’ятаю, що мені аж штирило, так класно було. Я завжди чекала цих танців.

– Чому ти вирішила співати про село? Зазвичай усі репують про місто і яскраве життя в ньому.

– Тому що я звідти. Що ж мені, блефувати і співати про те, чого насправді немає? Я вирішила розказувати про те, де я виросла, як у мене все було і з чого все починалося. Я впевнена, що моя сільська тема давно переросла у місто, в ідеали міста. Але почати потрібно було саме звідти.

– Взагалі, сучасне закарпатське село – воно яке?

– По-перше, село селу рознь. У кожного села є свій діалект. Іноді настільки, що можемо не зрозуміти одне одного. Десь більше угорців, десь більше румунів або словаків. В цілому, на Закарпатті все дуже спокійно і все дуже цікаво.

Взагалі я б хотіла, щоб у Закарпатті життя людей було більш різноманітне. Можливо, колись на це навіть вплину. Просто там мало творчості відбувається. Недостатня кількість музичних інструментів у музичних школах, немає чим зайнятися дітям у творчих аспектах. Мені навіть зі школи додому було діставатися майже три кілометри.
Я пам’ятаю, що спасав від нудьги наш клуб із хорошою музикою. Я в той час зустрічалася з хлопцем, який всім цим рулив, тому завжди слухала багато музики: електронної, хіп-хопу, R’n’B. Усе найсвіжіше потрапляло мені до рук. Хоча мене не пускали на танці – про це і співаю.

– Якщо дуже коротко – в чому унікальність русинів? Чому вони круті?

– Та всі ми круті. Я не кажу, що русини мегаунікальні. Я кажу, що у нас є крутість, чому це забувати? У нас є своя мова. І так класно іноді заговорити по-своєму. Чому ні? Я підтримую і пам’ятаю своє коріння.

– Як твої знайомі сприйняли синтез етно та хіп-хопу? Які найбільш несподівані відгуки?

– Загалом я пам’ятаю, що перший сингл я написала ввечері вдома на свій день народження. У мене був чудовий біт. І вранці я презентувала пісню батькам. Пісня була ще жорсткішою. Те, що ви чули – це вже синтез всього. Початково був «жоский» русинський діалект. І ось ми сильно посміялися зі своїми родичами. Там були мої баточки-маточки, уся рідня. Вони ж думали, що це повний стьоб, а я їм кажу: «Нє, нє, це буде моя перша пісня». Вони, звісно, не очікували, що таке можливо. Особливо русинською. І вони питають: «А як тебе зрозуміють?» Я відповіла: «Мені не потрібно, щоб мене сильно розуміли». Наприклад, коли більшість людей слухає пісні англійською, вони теж не розуміють, про що йде мова в куплетах. Вони не розуміють прямо кожне-кожне слово. І тут така ж сама ситуація.

– Взагалі, наскільки складно вписати народну естетику в хіп-хоп?

– У русинській мові є багато скорочень, які класно звучать у хіп-хопі. І так було з першим синглом. Це мені допомогло розкритися.

Зараз, до речі, багато грають на цьому, починають теж вписувати все народне в хіп-хоп, але, мені здається, це не зовсім чесно. Не потрібно усім все підлаштовувати. Це прикладом, як бачиш, що всі носять Balenciaga, і ти теж починаєш теж носити Balenciaga.

Щодо етно і хіп-хопу, то мені дуже приємно, що я в цьому новатор, так би мовити, в «істоках» усього цього. Воно в мені є початково. Народні початки, якийсь грув до хіп-хопу… І не тільки до хіп-хопу. У майбутньому мої слухачі побачать, що там не тільки це.

Ти, до речі, носиш Balenciaga?

– No… У них є гарні речі, а є ті, які абсолютно не подобаються. І других, мабуть, більше.

А який в тебе найулюбленіший бренд одягу?

– October’s Very Own. Це одяг від Дрейка. А взагалі, to be honest, я ношу багато й українських брендів. У мене багато є друзів, які роблять речі. І я вважаю, що український виробник навіть не програє якимось там October’s Very Own, за який ти багато башляєш. Іноді за кордоном питають: «А що це за річ?», і коли я відповідаю, що це наш бренд, відчуваю гордість.  

Welcome to Hollywood: як українець зняв у США незалежне кіно зі світовими зірками

Дженсен Ноен (справжнє ім’я – Євген Ножечкін) народився і почав знімати кіно в Україні, але з 2014 живе у Лос-Анджелесі. Там режисер вже встиг попрацювати над рекламами та кліпами світових зірок: Jay Z, Khalid, Брайсона Тілера та інших. Зараз Дженсен завершує підготовку до виходу свого повнометражного дебюту – The Perception, в якому знялися Ерік Робертс та зірка Instagram (майже 7 млн підписників!) Нік Бейтман. Platfor.ma поговорила з режисером про те, що це за проект, як незалежному митцю пробитися в Голлівуд, та про те, в чому українська кіноіндустрія не поступається світовій.

– Що представляє собою сучасний Голлівуд зсередини? Це місце, де знімають в основному високобюджетні блокбастери чи все ж є шанс для незалежного кіно?

– Як місто він майже нічим не відрізняється від інших. Мені здається, просто у тих, хто тут не був, уявлення про нього трохи перекручене. У мене не було помилкового уявлення про Голлівуд, тому не можу сказати, що що-небудь мене тут серйозно вразило.

Що важливо розуміти про Голлівуд – це те, що з різних кінців планети мільйони людей приїжджають сюди з єдиною метою – працювати в сфері кіно. У всіх них є своя мрія, але тільки у одиниць виходить пройти цей шлях до кінця і досягти успіху.

При цьому всі хочуть працювати з великими студіями і робити велике кіно, навіть ті, хто декларує жагу до незалежності і більш артових проектів. Але, щоб прийти до цього, потрібно подолати великий шлях, і, звичайно ж, немає однозначної інструкції того, як це зробити. Один з можливих шляхів, яким особисто я й пішов, – це незалежне кіно. Воно нібито розвинене, але насправді дуже мало проектів, які дійсно привертають увагу і інтерес дистриб’юторів, аудиторії і студій.

– Що значить знімати незалежне кіно в голлівудських реаліях? Як це виглядає на прикладі вашого фільму?

– В першу чергу, це вимагає великої самоорганізації, планування, терпіння і – що дуже важливо – відмінних якостей спілкування і нетворкінгу. Потрібно зібрати разом сотні складових – саме це було найбільшою складністю у моєму проекті.

– А як виглядає звичайний день режисера, який знімає незалежний фільм?

– На етапі підготовки, який у нас зайняв близько п’яти місяців, були постійні зустрічі, репетиції, кастинги, співбесіди, наймання людей. Безупинний процес, в якому я намагався знаходити час, щоб хоч іноді включати творчу півкулю і обмірковувати історію, яку я хотів розповісти. Я постійно дописував і переписував сценарій. Мій день починався з того, що я витрачав годину-дві на те, щоб перечитати сценарій і написати всі свої правки, які далі ми втілювали зі сценаристом протягом цього дня. Саме в цей час я придумав зовсім інший початок і кінцівку до фільму, кілька нових персонажів і структуру в цілому.

Під час зйомок, які у нас зайняли трохи більше трьох тижнів, часу не було ні на що, крім самих зйомок. Цей процес пролетів як один день, без зупинки, і зараз мені навіть складно пригадати якісь конкретні факти. Здається, під час подібних проектів мозок просто абстрагується від усього стороннього.

Я з самого початку розумів, що на цьому проекті у мене не вийде проявити все своє творче бачення – через великі обмеження і через те, що мені в першу чергу потрібно бути організатором цього всього. Задача – як в умовах великого пресингу, проблем і обмежень зробити найкраще, що ти тільки можеш, щоб показати, що ти можеш довести проект до кінця, зробити його якісно і щоб наступний твій фільм вже фінансувала велика студія і ти міг повністю займатися тільки творчістю.

– Розкажіть про відмінності у зйомках кліпів та повноцінної стрічки. Що стало для вас найбільшим сюрпризом?

– Безумовно, це робота з акторами і їх гра. Скажу чесно, що після зйомок фільму кліпи стали для мене чимось схожим на роботу фотографів – це просто візуальні образи, в яких майже немає підтексту і глибини. Працюючи над фільмом, я зміг повністю відчути, що значить робота як режисера, так і драматурга і сценариста. У фільмі настільки багато шарів і деталей, що потрібно дуже тонко розуміти, що саме потрібно в певній сцені і як над цим працювати з акторами.

– До речі, як ви залучили до фільму цих акторів? Як вдалося зацікавити Ніка Бейтмана та Еріка Робертса?

– Знову ж таки, це все вміння домовлятися і розуміння того, як працює цей бізнес. Скажу чесно, мені дуже пощастило роздобути таких акторів для дебюту.

З Ніком ми знайомі дуже давно, до The Perception нам вдалося попрацювати над проектом Gambit, який навів багато галасу в інтернеті (мільйони переглядів, сотні статей від купи видань в тому числі таких гігантів, як TMZ). Через якийсь час я почав підготовку до The Perception і запропонував йому роль в цьому фільмі, на що він з радістю погодився.

На роль агента головного героя, яку врешті зіграв Ерік Робертс, я спочатку дуже хотів взяти Джонатана Бенкса, але через розбіжності у графіках нам довелося шукати когось іншого. Ми зробили кастинг і, що дивно, агент Еріка сам запропонував нам його кандидатуру. Він прийшов на проби й ідеально підійшов на роль цього персонажа.

– Розкажіть про співпрацю з музичними зірками, наприклад, про Джей Зі?

– Спочатку я приїхав в США знімати саме музичні відео і робота з музикантами – це завжди було моє. Мені було дійсно легко з ними спілкуватися, розуміти, що саме їм потрібно. Наші або західні – для мене не було великої різниці на персональному рівні – всі вони врешті-решт звичайні люди і спілкування з ними не є чимось особливим. Що примітно – зазвичай чим більш популярний музикант, тим більш він скромний і відкритий.

Робота з артистами будується по одній і тій же структурі – крім того, що їм має подобатися те, що ти вже робиш, у тебе є тільки один шанс запропонувати їм своє бачення їхньої музики. І якщо ця пропозиція його зачепить, то починається плідний тандем, в якому я намагаюся ще глибше відчути артиста і те, що він вклав в конкретну пісню. Так було з усіма великими артистами, з якими я працював, в тому числі і Jay Z.

 

Здавалося би, зв’язки і гроші можуть щось вирішити, але вони працюють тільки в короткостроковій перспективі. Після першого ж проекту всі розуміють, наскільки ти талановитий, чи можеш ти довести до кінця почате і чи варто з тобою працювати далі.

«Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення»: про що Боно говорив у Києві

АвторЮрій Марченко
17 Вересня 2018

У Києві пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Одним із головних гостей форуму став музикант та філантроп, лідер U2 Боно. Співак говорив про європейські ідеали і важливість Африки для всього світу, а також один раз використав слово «fuck» в одному реченні з «українці» та «інновації». Platfor.ma наводить розшифровку його слів.

Я приїхав в Україну, бо багато чув про те, що у вас є дуже велика повага до справжніх європейських цінностей і натхнення щодо них. Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення.

Давайте згадаємо Америку. Одразу приходить в голову певна міфологія. Голлівуд з’явився, щоб увічнити ідею американської мрії, ідею, що всі рівні, що кожен може досягти цієї мрії. Але Європа не має такого механізму міфотворення. Лише декілька митців дійсно присвятили себе створенню єдиної прекрасної європейської ідеї. Зараз на виступах U2 ми завжди посередині концерту виносимо на сцену блакитний прапор з зірками – прапор Євросоюзу. Це не таке шоу, як було колись давно, коли Боб Ділан врубав електрогітару або Боуї ходив у жіночому платті. Та все ж цей хід на концертах дійсно вражає людей. Тепер глядачі вже самі приносять прапори ЄС на наші концерти.

Гадаю, після Брексіту чимало молодих британців стали прихильниками цієї романтичної ідеї про єдину Європу. Ідеї про те, що всі ми можемо говорити різними мовами, але будемо розуміти один одного.

Митці, які просувають ідею єдиної Європи, мають діяти дуже обережно, без дидактики і зверхності. От, скажімо, я з Ірландії. Ми пережили чимало – той же колоніалізм Британської імперії. Але якщо розібратися, Ірландія була вигадана якимось божевільними поетами-алкоголіками та мудрими філософами. Певна міфологічність була з самого початку тісно інтегрована в концепцію Ірландії.

Іноді я чую думки штибу: «Ви співаки, от і співайте, не лізьте у серйозні справи». Але якщо повернутися до самої ідеї демократії, то це дещо, у що залучені абсолютно всі. І поети, і співаки. У Ірландії у нас все так і було. В кожному пабі, в кожному місці, де можна поговорити – говорили. Хтось може сказати, що не можна завжди публічно дискутувати на певні теми: секс, релігія чи політика. Ірландці тільки про це і хочуть базікати!

У видатної пісні та видатної ідеї є досить багато спільного. Це щось, що запам’ятовується, щось, після чого тобі здається, що це існувало завжди. Європі потрібно більш активно розповідати про те, що вже побудовано після двох світових воєн, та більш активно мріяти про те, що ще можна зробити.

Чимало речей ми вже сприймаємо як даність. Наприклад, ООН чи Декларацію прав людини, план Маршалла (економічна допомога США післявоєнній Європі. – Platfor.ma) – це надзвичайно прекрасні здобутки. Не знаю, чи правильно згадувати тут НАТО, але все ж вважаю, що і це була гарна ідея.

Чимало людей, які є набагато хоробрішими за мене, жертвували собою, щоб митці на кшталт мене могли діяти вільно. Якщо казати чесно, то частина мене завжди вірить, що мир еволюціонує в напрямку миру та справедливості для всіх.

Гадаю, якщо зараз заснути і прокинутися за кілька років, то буде більше рівності та прав для жінок, ЛГБТ та інших людей. Ми звикли думати, що це нормальна частина людської еволюції, але насправді немає жодних доказів цього.

Хай нам варто бути занепокоєними, але в останні декілька років ми начебто прокидаємося. Ми маємо не ставитись до таких прекрасних речей як до констант, маємо продовжувати організовуватися та розвиватися.

Я поки що мало знаю про вашу державу. Але знаю точно, що вам не потрібно пояснювати важливість й вартість слів мир та свобода. Ви б’єтеся за ці речі щоденно. Я сподіваюся, що в майбутньому боротися за ці ідеали ви зможете не фізично, а на культурному рівні.

Я багато займався Африкою. На межі дев’яностих і двохтисячних там були такі регіони, в яких гинула третина людей. Знаю, що у вас теж є проблеми зі СНІДом. Гадаю, це дуже серйозна несправедливість, що місце, де ви живете, визначає, скільки ви проживете. Якщо ви у Дубліні – маєте дві пігулки на день і СНІД вже не вирок. Ви у Малаві? У вас немає жодного шансу.

Зараз в Ірландії мир, який настав після чогось дуже подібного на громадянську війну. Через цей конфлікт я вивчив найважливіше слово в англійській мові. Це слово «компроміс».

Його часто недооцінюють, але дуже важливо, коли разом працюють люди, які звикли вважати один одного супротивниками. Колись ми разом з Біллом Клінтоном працювали щодо боротьби зі СНІДом. І був релігійний лідер, який відкрито називав тодішнього президента США дияволом. Так і кричав: «Білл Клінтон – це Сатана!» Але я сказав, що було би непогано мати цього лідера на наших зустрічах. Білл Клінтон зумів це зрозуміти. Тим самим ми далі займалися і в Європі, об’єднуючи різних людей.

Коли Барак Обама прийшов на посаду, деякі казали йому не підтримувати нашу ініціативу з боротьби проти СНІДу – мовляв, це спадок інших президентів, нащо воно тобі треба. Але він спитав, чи ефективно працює ця програма? І коли дізнався, що так, то зробив внесок навіть більший, ніж його попередники.

Що мені дуже подобається – так це несподівані пари. Коли рокер типу мене має фото з священниками, монахинями, республіканцями і тому подібними. Працювати з несподіваними партнерами – це ознака серйозності вашої роботи.

Гадаю, Ангела Меркель має саме те бачення, яке потрібне Європі. Вона колись дуже здивувала мене. Ми говорили про те, яка дивовижна Африка в плані культури, бізнесу та різноманіття. Я наполягав, що в порівнянні з Лагосом Нью-Йорк зовсім не вражає. А вона спитала мене: бачив того нігерійського репера? У нього ще мільйони переглядів на Ютубі. Якого ще репера – просто очманів я?! Як таке взагалі можливо – канцлер Німеччини підсаджує мене на нову музику, ну як я про це в групі скажу?! Вона пішла, взяла свій планшет, поклацала – і показує: ну, оце. Там була нігерійська версія Childish Gambino. У нього «This is America», а в Нігерії випустили «This is Nigeria». Вам теж варто на це подивитися.