«Тихі, гучні, суперактивні, сором’язливі»: кого MacPaw бере на роботу

АвторТетяна Капустинська
28 Листопада 2019

Комунікабельність, відповідальність, пунктуальність, ефективність – саме такі якості зазвичай зазначають серед вимог до кандидата на будь-яку вакансію. Але кого насправді шукають роботодавці та як достукатися до їхнього серденька? Platfor.ma вирішила з’ясувати це і запитати особисто у них. Першими про вимоги та умови, цінності, ком’юніті та музей вінтажних Mac нам розповіла IT-компанія MacPaw.

 

ЦІННОСТІ

Коли ми проводимо співбесіду з людиною, то орієнтуємося на наші основні цінності – ми не можемо відмовитися від жодної з них. Це дизайн, люди, якість, чесність, пристрасть і постійне вдосконалення. Є певні маркери, які для нас розшифровують кожну з них – наприклад, любов до роботи або готовність говорити, якщо щось не подобається.

У нас є окрема співбесіда для кожного кандидата спеціально для того, щоб переконатися, що наші цінності збігаються. Є багато різних підходів і ми використовуємо всі доступні нам засоби, в тому числі біографічне, кейсове та глибинне інтерв’ю. Єдиної методики не існує, але зазвичай ми рухаємося в рамках блоків питань, які показують наявність тієї чи іншої цінності у кандидата. Це дає можливість зайти з різних сторін.

Наприклад, питання для категорії Passion, яка також активно проявляється в інших темах:

  • Чому ви займаєтеся тим, чим займаєтеся?
  • Які ваші улюблені та навпаки завдання?
  • Розкажіть про ваш найцікавіший проект.
  • Яка найскладніша задача, яку вам доводилося вирішити?

Зрозуміло, між словами та діями повинен бути зв’язок. Якщо людина говорить, що любить своїх колишніх колег, а при цьому у неї смикається око та зімкнуті зуби – вона не викликає довіри. І, звичайно, нам важливі професійні якості в широкому сенсі слова – hard skills. Є профіль посади й кандидат повинен під нього підходити.

 

ШЛЯХ ДО СПІВБЕСІДИ

Ми активні в ком’юніті й нас знають, тому особисто подається багато людей, наприклад, через той же сайт. Також наші колеги або друзі з ринку рекомендують досить багато спеціалістів. Але буває, що ми самостійно шукаємо людину або залучаємо до співпраці агентства. У вакансії ми дійсно пишемо про те, які хочемо бачити soft і hard skills, які з них можуть бути бонусом. Уже на цьому етапі ми подаємо максимальну кількість інформації кандидатові, щоб у воронку потрапляли тільки ті, що підходять. Але тут справа не в каналі, тому що однаково ефективно може спрацювати будь-який із них, а в тому, як ти про себе заявляєш.

Наприклад, якщо резюме з помилками, виглядає так, ніби його зробили за 10 хвилин, і не зображає суті роботи людини, то вона до етапу співбесіди просто не дійде. У нас в компанії якість важлива в усьому – якщо кандидат вже на цьому етапі не докладає зусиль, для нас це показово.

Супровідний лист – це дуже великий плюс. Головне, щоб він не був шаблонним.

☟НЕПРАВИЛЬНО:

«Dear company, у мене 10 років досвіду, я хочу, щоб у мене було перше та друге, і буду радий брати участь у вашій компанії».

Тут немає ані назви компанії, ані слова про те, чим ми цю людину зацікавили, і взагалі не видно, що вона читала про вакансію, на яку подається. Це просто масова розсилка для всіх можливих варіантів. Краще такий супровідний лист зовсім не писати, він просто не виділить свого автора з-поміж інших кандидатів.

☟ПРАВИЛЬНО: 

«Привіт, MacPaw. Я почитав опис вакансії – мені супер цікаві ось ці завдання, я робив щось подібне на своїй минулій роботі, ось посилання». 

В цьому випадку у людини набагато більше шансів, що їй дадуть відповідь швидше й так само персоналізовано.

 

 

ШЛЯХ ДО РОБОЧОГО КРІСЛА

 

Абсолютно всі кандидати з усіх джерел формуються в єдиний список. Серед десятків у пріоритеті опиняються ті, які підійшли персоналізовано – наприклад, написали про задачі, що зацікавили, показали релевантний минулий досвід або свої сайд-проєкти, а також зауважили, чому ціннісно ми одне одному підходимо. Як мінімум, з такими людьми є конект – ви знаєте, про що говорити.

Процес може відрізнятись у кожному конкретному випадку, але зазвичай ланцюжок такий: спочатку заявка, потім невелика телефонна розмова з кандидатом, щоб прояснити очікування й дізнатися необхідну інформацію. Якщо ми попередньо збігаємося та обом сторонам все подобається, то йде перевірка hard skills з технічними фахівцями – це може бути тестове завдання або технічна співбесіда. Якщо й тут все добре, то далі буде співбесіда по цінностях з HR та лідом. Остаточне рішення залишається якраз за останнім – він всіх запитує, зважує ризики, розраховує бюджет і розуміє, чи готовий він цю людину розвивати та працювати з нею.

 

КАНДИДАТ МРІЇ

 

Швидше за все, у кожного рекрутера є в голові образ ідеального кандидата, але ми не дуже чіпляємося за нього, тому що хотіли б, щоб у нас в компанії були різні люди. Зараз так і складається – у нас є тихі, гучні, суперактивні в ком’юніті, «красунчики» в своїй справі, які при цьому сором’язливі й нічого про свої досягнення не розповідають. Не важливо, який характер у людини – якщо їй комфортно, то нам теж. Головне, щоб збігалися глибинні цінності, вона була готова до фідбеку та могла чесно відповісти на питання, а не навішати локшину.

Точно не наш кандидат – цинік, який відноситься до роботодавця як до того, кого можна максимально використовувати. Це люди, які «Хочу тільки гроші, а що ще ви можете мені запропонувати? Просто дайте мені 5 тисяч і я буду робити свою роботу. Навіщо ви взагалі питаєте, що мені в людях важливо?». Таке ставлення відразу сильно відштовхує – взагалі не наша мотивація.

 

ЗВІЛЬНЕННЯ

 

У нас є Termination policy – там розписані різні варіанти. Звільнити можуть серед іншого за очевидні незаконні дії, дискримінацію та харасмент, навмисне ігнорування своїх робочих обов’язків, поганий перформанс або непродуктивність. Але з останніми пунктами все не так різко. Якщо ми зробили все, що могли, щоб допомогти людині бути ефективною й приносити компанії користь своїми знаннями, спробували її навчити, дати ментора і другий шанс, а вона все одно не може, то тоді ми піднімаємо питання про розставання.

У нас більшість з ентузіазмом ставиться до робочого процесу, тому відразу впадає в око, коли щось йде не так. Команда може сказати про це ліду та, швидше за все, дасть фідбек самій людині. Ми намагаємося зробити так, щоб попередження було оформлено прямим текстом, який концептуально звучить як «Ти під загрозою. Якщо нічого не зробиш, то знаєш, що є шанс звільнення».

 

СПІЛЬНОТА

 

Як ми вважаємо, важлива наша особливість, що СЕО компанії будує бізнес не навколо грошей, а у нього є принципи та ідеї, заради яких він це робить. По суті на сайтах всіх компаніях розповідають, які цінності для них важливі, але в нашому випадку вони реально живуть в людях і проявляються в діях, а не просто прописані в документах.

Ми всі намагаємося формувати спільноту, в якій кожен є частиною великого цілого. Для цього зокрема у нас є два великих корпоративи – літній та зимовий, коли збирається вся компанія, а в саму подію зашивається якась цінність. Цього літа сенс був у тому, щоб всіх між собою перезнайомити, тому що компанія вже доросла до числа 200 осіб і тепер, побачивши людину в коридорі, можна навіть не згадати її ім’я. Плюс кожну останню п’ятницю сезону проходять офісні вечірки, куди також ми запрошуємо наших колишніх колег й своїх +1, також команди окремо збираються протягом року, щоб згуртуватися. Без комунікації нікуди, тому в межах компанії багато спілкування.

 

ОСОБЛИВОСТІ КОМПАНІЇ

У нас є багато фішок, розповімо трохи про деякі з них:

– ННС – ініціативна група, яка вивчає ненасильницьке спілкування, пояснює, що це за явище й що таке оціночне судження.

– Хакатони – форуми на різну тематику, де ми замість того, щоб виконувати свої повсякденні задачі, вигадуємо щось нове. Вони проходять раз на півроку та тривають два дні, а за бажанням – ще й одну ніч. Зазвичай це формат створення продуктів, які потім сприяють більш комфортному перебуванню в офісі. Так з’явилася медитаційна кімната з помічником, який розповідає, як правильно сісти, дихати та що краще робити. А рік тому на хакатоні придумали внутрішні подкасти, де ми розмовляємо з колегами не про роботу. Під час 40-хвилинного випуску двоє (ведучий та гість) спілкуються про життя поза роботою, а спробувати себе в одній із цих ролей може будь-хто з компанії.

– Фікси – внутрішня валюта. Щопонеділка їх можна отримати або електронно, або на ресепшені. Це монетка, якою, наприклад, можна розрахуватися за їжу або взяти щось із автомата з солодощами. Їх також можна давати людині, яка тобі допомогла. Наприклад, мені вичитали статтю – я винагородила колегу фіксом. Неофіційний курс: один фікс = одна добра справа.

– Два дні саморозвитку – будь-хто в MacPaw може вибрати будь-які два дні на місяць для того, щоб зайнятися своїм самонавчанням і зростанням. Так ми працюємо над додатком «Сортуй», яке дозволяє зрозуміти, як сортувати сміття, а один із наших колег зараз розробляє інтерактивну карту офісу, за допомогою якої можна знайти робоче місце будь-кого з команди.

– Музей вінтажних Mac – раніше він знаходився у Нью-Йорку, а зараз – у нас в офісі. Причому всі вони працюють, а найстаршому комп’ютеру – 39 років. Раз на місяць ми навіть проводимо екскурсії для школярів віком від 14 років.

– Щорічний бюджет на навчання – компанія виділяє кошти для кожного члена команди, які можна витрачати на курси, конференції, воркшопи та інше. Крім того у нас багато внутрішнього навчання – наприклад, нещодавно проходив курс із кризових комунікацій і уроки красномовства.

– Дистанційна робота – кожного місяця можна використовувати по 2 дні віддаленої роботи, плюс бонусні, які накопичуються залежно від того, скільки часу людина в компанії.

– Баді – помічник із колективу для новенького. Це така людина, яка займається соціальною взаємодією: супроводжує, показує, ходить із новеньким на обіди, розповідає про всякі внутрішні штуки, знайомить з іншими людьми.

Якщо ви все ще у пошуках роботи своїх найсолодших снів – підписуйтеся на наш телеграм-канал «Крезюме».

Найцiкавiше на сайтi

Жахай, збудження, піявка:
мем-словник журналу Platfor.ma

Всередині будь-якої компанії з часом формується унікальний лексикон зі слів, висловів, цитат і мемів, який, скоріш за все, буде незрозумілим для людей ззовні. Ми – не виняток, тому розповідаємо про 15 «внутряків», завдяки яким нас можна впізнати на нетворкінгу, конференції або навіть у маршрутці.

Звільнений, вбитий, переламаний, принижений і зганьблений за всі одруківки та помилки в наших постах. Людина, яка витирає рукавом сльози, коли читає коментарі у Фейсбуці Platfor.ma, та піднімає келих винця за кожен ваш лайк.

Колись ми зрозуміли, що за помилки хтось має відповідати. По справедливості. Тому SMM-ник вже бував звільнений чи нагодований отруйними грибами, ми палили йому хату й відбирали бізнес-ланч, щоб сміятися й їсти у нього на очах. А тепер розкриваємо головний секрет редакції – насправді нашого SMM-ника не існує. Так, у нас немає такої посади, а всі обов’язки, в тому числі вищеперелічені, поділені між редакцією.  

Позиція в експозиції:
Ольга Балашова про оновлений Нацхудожній музей, віднайдені шедеври й добрих Левів

Наприкінці листопада після реконструкції відкрився один із головних музеїв країни – Національний художній. Тим часом команда все активніше намагається осучаснити музей і перетворювати його на живий майданчик для зустрічей та діалогу. Для свого циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з заступницей голови музею Ольгою Балашовою – про те, як розповідати історії в сучасному стилі, про що думають доглядачі, які роками сидять в одному й тому ж самому залі, та як Леви врятували важливу виставку.

– Музей відкрився після реконструкції. Розкажи, що змінилося?

– Ми вперше за багато років відкрили запроектовані ще Городецьким світлові вікна, завдяки підтримці ПриватБанку. Коли будеш на другому поверсі, не забудь подивитись вгору   — думаю, найбільше враження буде саме від цього. Крім того, наші науковці та виставковий відділ створили нову редакцію постійної експозиції початку ХХ століття   — “Модернізм в Україні”, яка відкрилася 29 листопада. 

Паралельно у нас відбувається можливо дещо хуліганська як для класичного музею історія: разом із компанією Intertop, яка підтримує Національний олімпійський комітет України, ми зібрали своєрідну збірну художників для виставки “Вболіваю, бо”. Десятеро митців створили роботи під враженням від різних олімпійських видів спорту, а Intertop зробив із ними футболки. Частина доходу від продажів буде йти на підтримку нашої олімпійської команди.

Виставка іронічна, не дуже серйозна, але торкається важливих запитань і художнього процесу також. Наприклад, принципу змагання, який взагалі-то мистецтву не дуже притаманний. Бо не існує об’єктивних критеріїв, як у спорті, за якими один художник може вважатися кращим за іншого. Але при цьому мистецтво весь час у це змагання потрапляє: скажімо, є різноманітні премії й нагороди.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

– А чи є негатив з боку співробітників чи культурного середовища щодо того, що ось, головний музей країни виставляє якісь футболки?

– Можна розглядати так: комерційна компанія використовує музей в своїх інтересах. А можна в зовсім іншій системі координат, де музей – це не якийсь сакральний простір, до якого не можна торкатися. Можна сприймати цей проєкт як взаємодію, яка стала важливою для усіх: художники зустрічалися з спортсменами та надихалися ними, музей отримав хорошу виставку, а компанія донесла до аудиторії свої цінності. Це партнерська історія, Intertop повністю оплатив весь продакшн і забезпечив гонорари художникам.

– В кількох реченнях: чим музей пишається за останні кілька років?

– Ми пишаємося собою. Тобто командою. Я ціную дискусії, що відбуваються всередині музею між людьми, які несуть певні новації, й тими, хто зберігає традиції. В результаті цього обидві сторони змінюються і збагачуються. Не можу сказати, що це весело чи комфортно, але це спричиняє рух.

Пишаємося, що нам вдається в дуже складних умовах знаходити можливості для реалізації крутих ідей. “Явлення” чи виставка Богомазова – це взірцеві музейні проєкти, яким передували глибокі багаторічні дослідження. Ося ця невидима робота всередині колективу, в першу чергу наукова, дуже важлива. 

Загалом не можна просто зануритися в свою тугу і змиритися з тим, що ми бідні, нещасні й нікому не потрібні. І відгуки, які ми отримуємо, показують, що все ж потрібні.

☞ Чи можна працювати безкоштовно? ☜

Протягом життя виникає так багато суперечливих питань, що навіть стає страшно. Чи можна сидіти на холодному? Проект чи проєкт? Чи варто ділитися, якщо на прогулянці з другом ви знайшли двадцятку? Platfor.ma вирішила задатися тим із них, яке, напевно, близьке та знайоме кожному: «Чи можна працювати безкоштовно?». Свої точки зору з цього приводу висловили концертна фотографка, дизайнер і копірайтерка.

Пам’ятаєте цей пост? Він викликав бурхливу реакцію серед наших читачів і гарячу дискусію, тому, здається, що єдиної правильної відповіді не існує. Коли хтось стикається з проханням «ну будь ласочка, допоможіть, ми ж такі круті», відмовити вкрай складно, але і погоджуватися на кожну таку авантюру неможливо, адже не вистачить ані часу, ані сил, ані ресурсів.

 

Єгор Сігнієнко,
дизайнер у Evoplay і фотограф

Безкоштовна робота – це майже завжди погано, якщо вона не приносить вам задоволення. Час від часу мене просять зробити щось «по дружбі», але найчастіше, здається, що це відволікає від більш важливих справ. Тому головне, щоб робота приносила хоча б не матеріальний, але профіт – була цікава, сприяла саморозвитку або гарантувала інші плюшки на кшталт поїздок, знайомств із людьми, плюсів на круті події тощо. 

Буває й так, що безкоштовна робота неочікувано приносить більше прибутку. Складно у це повірити, але у мене була схожа ситуація. Колись зі мною зв’язався невеликий рок-гурт із Фарго, США – їм потрібна була картинка на обкладинку альбому. Вони показали, що хочуть бачити та в якому стилі, ніби все було добре, але ми не зійшлися в ціні й вони відмовилися. Але мені настільки сподобалося завдання, до того ж було трішки вільного часу, що я почав його виконувати, але ні слова не сказав замовнику. Коли я закінчив роботу, то просто безкоштовно надіслав картинку хлопцям – «успіхів, ви круті». Вони здивувалися та дуже дякували, а через пару тижнів все ж таки заплатили й навіть більшу суму, ніж я просив спочатку.

Іноді я виконую роботу безкоштовно для своїх старих клієнтів. Поступово вартість моїх послуг зростає, тому для людей або проєктів, з якими ми співпрацювали раніше, в якийсь момент вона стає занадто високою. Я це, звичайно, розумію, тому роблю такий прощальний подарунок – виконую їхнє завдання, але не беру жодної копійки. Однак обов’язково наголошую, що тепер мої послуги коштують дорожче, тому надалі ми будемо працювати або за новими цінами або ніяк. У 50% випадків ці клієнти йдуть до більш бюджетних дизайнерів, але все одно продовжують мене радити іншим замовникам. Таким чином я не тільки розриваю робочі зв’язки з людиною на хорошій ноті, але й знаходжу нові.

 

Анна Лісовська,
копірайтерка та кураторка курсів у школі Bazilik

Думаю, що початківці можуть працювати безкоштовно – це те, що називається «на портфоліо». Потім портфоліо набереться (або вони зголодніють остаточно) і доведеться все-таки взяти ці «мерзенні» гроші.

А ось більш досвідчені спеціалісти зазвичай розрізняють поняття «безкоштовно» і «pro bono» – це означає «заради загального блага». Безкоштовно зазвичай передбачає, що хтось заробляє на цьому проєкті – тільки не ти. Мені, наприклад, часто пропонують почитати десь лекцію без оплати й «бажано спеціально для нас підготовлену, щоб раніше ви ніде такої лекції не читали!». Але при цьому зазначають, що «ми беремо гроші за вхід, але платити лекторам не планувалося. Зате ви отримаєте піар!». Найчастіше це пропонують організатори та проєкти, яким і самим би піар не завадив. Я у такому випадку чемно відмовляюся.

Pro bono ж означає, що на проєкті не заробляє ніхто – всі працюють, тому що хочуть зробити щось класне для країни, міста або ком’юніті. Ось це вже цікавіше. Працювати над такою справою варто тільки, якщо ви щиро вірите в неї та готові викладатися так само, як і за пристойний гонорар

 

Ольга Закревська, концертна фотографка

Від кожного руху в своєму житті треба щось для себе отримувати. Інакше навіщо це все? Але, звісно, мова не завжди про гроші. Якщо профіт, який ви отримуєте замість них, для вас хоча б настільки ж важливий – то чому б і ні? Для когось це досвід, корисні знайомства, самореклама тощо. Я, наприклад, знімаю концерти понад 10 років і в кращому випадку лише за кожен десятий одержала матеріальну винагороду. Але натомість я отримую щось інше, більше та вагоміше – думаю, це можна назвати задоволенням. 

У мене є робота – класна та улюблена, але навіть від неї інколи треба відпочивати. Якщо триматися думки, що відпочинок – це просто зміна діяльності, то мій варіант виглядає так: взяти камеру, вирушити на цікавий концерт і зняти музикантів у найщирішому їхньому стані, виснаженому та спітнілому від драйву та прожекторів.

Звісно, якщо ви плануєте заробляти фотографією на життя, варто брати гроші за всі зйомки. Інакше замовники звикнуть, а ви потім житимете на «Мівіні». В мене ж так складаються обставини, що навіть мій начальник каже: «Не люблю, коли ти не знімаєш концерти – ти після них щасливіша». 

Я взагалі занадто добра, тому часто погоджуюсь знімати музичні події друзів, якщо знаю, що вони самі на ньому не зароблять. Але в більшості випадків все ж таки називаю свою ціну – навіть, якщо концерт великий, він може бути мені зовсім нецікавим. Бо найчастіше в таких випадках немає впевненості в подальшому задоволенні.

Вулкан етно: Марко Галаневич про мандри ДахиБрахи, музику з пластику і косу за €100

6 грудня гурт ДахаБраха зіграє один із найбільших концертів в своїй історії – в київському Палаці спорту. Із масштабним шоу на декілька тисяч глядачів музикантам допоможе співзасновник та режисер Влад Троїцький. На честь цього для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила із учасником ДахиБрахи Марком Галаневичем – про те, чому в гурту не буває поганих концертів, про пластик сучасної попси та про бажання купити косу за 100 євро.

– У журналістиці є правило на початку пояснювати, чому співбесідник крутий: ось ці люди були в рекламі Девіда Бекхема, були на Гластонбері, були у “Фарго”, були на BBC, були на легендарних американських радіостанціях. А що би ти тут про ДахуБраху написав, щоб переконати, що текст треба прочитати?

– Бо ми стараємося. А днями у нас ще й концерт у Києві, треба, щоб люди прийшли. Достатньо чесно?

– Надзвичайно. Добре, а був момент, коли щось сталося в кар’єрі і ти подумав: фух, здобули, є. 

– Ні, однієї такої події не було. Є п’ятнадцять років концертів, гастролей, вистав, фестивалів. Створили самі собі нішу, лишили в ній простір й для інших. І просто сподіваємося, що те місце, де ми зараз, ми справді заслужили, а не просто пощастило.

– А тебе впізнають на вулиці?

– Та ні, дуже рідко. Чи може впізнають, але не дістають. Хоча нещодавно в магазині “Всі.Свої” продавець сказав, що наша музика йому зовсім не заходила, поки не потрапив на прекрасний, як він сказав, концерт. На НСК Олімпійський на розігріві у Святослава Вакарчука. Ну і тоді вже, каже, все зрозумів. Але це факт – дійсно, за силою впливу й емоційним зарядом живі виступи перевищують аудіозаписи, як би ми не старалися.

– А ти знаєш зворотні випадки, коли вживу таке собі, а в записі – шедеври?

– Так. Навіть у Tinariwen – це музиканти з Малі, ми їх вже більше десяти років слухаємо, розвивалися на них. Але двічі були на концерті, і там зовсім не вразило. Може були втомлені. Таке буває. Ми навіть всередині домовилися, що ДахаБраха не буде доводити до того моменту, коли ми усі почнемо так грати. Коли тобі не цікаво, але відпрацьовуєш концерт і їдеш на наступний.

– Тобто ви обговорювали, що у гурту ДахаБраха може бути фінал?

– У всього є початок і кінець. І у ДахиБрахи теж буде, але коли – невідомо. Якщо чесно, я думав, що буде набагато швидше. А мій особистий – тим паче. 

– А ти пам’ятаєш момент, коли зрозумів, що це твоє життя – їздити по планеті з цими людьми і грати музику?

– Я й досі не усвідомлюю.

– Та вже ж 15 років…

– Але я досі не впевнений, що остаточно знайшов себе як творчу одиницю. Все настільки плинно. Зараз це так – і я щаслива людина.