«Тихі, гучні, суперактивні, сором’язливі»: кого MacPaw бере на роботу

АвторТетяна Капустинська
28 Листопада 2019

Комунікабельність, відповідальність, пунктуальність, ефективність – саме такі якості зазвичай зазначають серед вимог до кандидата на будь-яку вакансію. Але кого насправді шукають роботодавці та як достукатися до їхнього серденька? Platfor.ma вирішила з’ясувати це і запитати особисто у них. Першими про вимоги та умови, цінності, ком’юніті та музей вінтажних Mac нам розповіла IT-компанія MacPaw.

 

ЦІННОСТІ

Коли ми проводимо співбесіду з людиною, то орієнтуємося на наші основні цінності – ми не можемо відмовитися від жодної з них. Це дизайн, люди, якість, чесність, пристрасть і постійне вдосконалення. Є певні маркери, які для нас розшифровують кожну з них – наприклад, любов до роботи або готовність говорити, якщо щось не подобається.

У нас є окрема співбесіда для кожного кандидата спеціально для того, щоб переконатися, що наші цінності збігаються. Є багато різних підходів і ми використовуємо всі доступні нам засоби, в тому числі біографічне, кейсове та глибинне інтерв’ю. Єдиної методики не існує, але зазвичай ми рухаємося в рамках блоків питань, які показують наявність тієї чи іншої цінності у кандидата. Це дає можливість зайти з різних сторін.

Наприклад, питання для категорії Passion, яка також активно проявляється в інших темах:

  • Чому ви займаєтеся тим, чим займаєтеся?
  • Які ваші улюблені та навпаки завдання?
  • Розкажіть про ваш найцікавіший проект.
  • Яка найскладніша задача, яку вам доводилося вирішити?

Зрозуміло, між словами та діями повинен бути зв’язок. Якщо людина говорить, що любить своїх колишніх колег, а при цьому у неї смикається око та зімкнуті зуби – вона не викликає довіри. І, звичайно, нам важливі професійні якості в широкому сенсі слова – hard skills. Є профіль посади й кандидат повинен під нього підходити.

 

ШЛЯХ ДО СПІВБЕСІДИ

Ми активні в ком’юніті й нас знають, тому особисто подається багато людей, наприклад, через той же сайт. Також наші колеги або друзі з ринку рекомендують досить багато спеціалістів. Але буває, що ми самостійно шукаємо людину або залучаємо до співпраці агентства. У вакансії ми дійсно пишемо про те, які хочемо бачити soft і hard skills, які з них можуть бути бонусом. Уже на цьому етапі ми подаємо максимальну кількість інформації кандидатові, щоб у воронку потрапляли тільки ті, що підходять. Але тут справа не в каналі, тому що однаково ефективно може спрацювати будь-який із них, а в тому, як ти про себе заявляєш.

Наприклад, якщо резюме з помилками, виглядає так, ніби його зробили за 10 хвилин, і не зображає суті роботи людини, то вона до етапу співбесіди просто не дійде. У нас в компанії якість важлива в усьому – якщо кандидат вже на цьому етапі не докладає зусиль, для нас це показово.

Супровідний лист – це дуже великий плюс. Головне, щоб він не був шаблонним.

☟НЕПРАВИЛЬНО:

«Dear company, у мене 10 років досвіду, я хочу, щоб у мене було перше та друге, і буду радий брати участь у вашій компанії».

Тут немає ані назви компанії, ані слова про те, чим ми цю людину зацікавили, і взагалі не видно, що вона читала про вакансію, на яку подається. Це просто масова розсилка для всіх можливих варіантів. Краще такий супровідний лист зовсім не писати, він просто не виділить свого автора з-поміж інших кандидатів.

☟ПРАВИЛЬНО: 

«Привіт, MacPaw. Я почитав опис вакансії – мені супер цікаві ось ці завдання, я робив щось подібне на своїй минулій роботі, ось посилання». 

В цьому випадку у людини набагато більше шансів, що їй дадуть відповідь швидше й так само персоналізовано.

 

 

ШЛЯХ ДО РОБОЧОГО КРІСЛА

 

Абсолютно всі кандидати з усіх джерел формуються в єдиний список. Серед десятків у пріоритеті опиняються ті, які підійшли персоналізовано – наприклад, написали про задачі, що зацікавили, показали релевантний минулий досвід або свої сайд-проєкти, а також зауважили, чому ціннісно ми одне одному підходимо. Як мінімум, з такими людьми є конект – ви знаєте, про що говорити.

Процес може відрізнятись у кожному конкретному випадку, але зазвичай ланцюжок такий: спочатку заявка, потім невелика телефонна розмова з кандидатом, щоб прояснити очікування й дізнатися необхідну інформацію. Якщо ми попередньо збігаємося та обом сторонам все подобається, то йде перевірка hard skills з технічними фахівцями – це може бути тестове завдання або технічна співбесіда. Якщо й тут все добре, то далі буде співбесіда по цінностях з HR та лідом. Остаточне рішення залишається якраз за останнім – він всіх запитує, зважує ризики, розраховує бюджет і розуміє, чи готовий він цю людину розвивати та працювати з нею.

 

КАНДИДАТ МРІЇ

 

Швидше за все, у кожного рекрутера є в голові образ ідеального кандидата, але ми не дуже чіпляємося за нього, тому що хотіли б, щоб у нас в компанії були різні люди. Зараз так і складається – у нас є тихі, гучні, суперактивні в ком’юніті, «красунчики» в своїй справі, які при цьому сором’язливі й нічого про свої досягнення не розповідають. Не важливо, який характер у людини – якщо їй комфортно, то нам теж. Головне, щоб збігалися глибинні цінності, вона була готова до фідбеку та могла чесно відповісти на питання, а не навішати локшину.

Точно не наш кандидат – цинік, який відноситься до роботодавця як до того, кого можна максимально використовувати. Це люди, які «Хочу тільки гроші, а що ще ви можете мені запропонувати? Просто дайте мені 5 тисяч і я буду робити свою роботу. Навіщо ви взагалі питаєте, що мені в людях важливо?». Таке ставлення відразу сильно відштовхує – взагалі не наша мотивація.

 

ЗВІЛЬНЕННЯ

 

У нас є Termination policy – там розписані різні варіанти. Звільнити можуть серед іншого за очевидні незаконні дії, дискримінацію та харасмент, навмисне ігнорування своїх робочих обов’язків, поганий перформанс або непродуктивність. Але з останніми пунктами все не так різко. Якщо ми зробили все, що могли, щоб допомогти людині бути ефективною й приносити компанії користь своїми знаннями, спробували її навчити, дати ментора і другий шанс, а вона все одно не може, то тоді ми піднімаємо питання про розставання.

У нас більшість з ентузіазмом ставиться до робочого процесу, тому відразу впадає в око, коли щось йде не так. Команда може сказати про це ліду та, швидше за все, дасть фідбек самій людині. Ми намагаємося зробити так, щоб попередження було оформлено прямим текстом, який концептуально звучить як «Ти під загрозою. Якщо нічого не зробиш, то знаєш, що є шанс звільнення».

 

СПІЛЬНОТА

 

Як ми вважаємо, важлива наша особливість, що СЕО компанії будує бізнес не навколо грошей, а у нього є принципи та ідеї, заради яких він це робить. По суті на сайтах всіх компаніях розповідають, які цінності для них важливі, але в нашому випадку вони реально живуть в людях і проявляються в діях, а не просто прописані в документах.

Ми всі намагаємося формувати спільноту, в якій кожен є частиною великого цілого. Для цього зокрема у нас є два великих корпоративи – літній та зимовий, коли збирається вся компанія, а в саму подію зашивається якась цінність. Цього літа сенс був у тому, щоб всіх між собою перезнайомити, тому що компанія вже доросла до числа 200 осіб і тепер, побачивши людину в коридорі, можна навіть не згадати її ім’я. Плюс кожну останню п’ятницю сезону проходять офісні вечірки, куди також ми запрошуємо наших колишніх колег й своїх +1, також команди окремо збираються протягом року, щоб згуртуватися. Без комунікації нікуди, тому в межах компанії багато спілкування.

 

ОСОБЛИВОСТІ КОМПАНІЇ

У нас є багато фішок, розповімо трохи про деякі з них:

– ННС – ініціативна група, яка вивчає ненасильницьке спілкування, пояснює, що це за явище й що таке оціночне судження.

– Хакатони – форуми на різну тематику, де ми замість того, щоб виконувати свої повсякденні задачі, вигадуємо щось нове. Вони проходять раз на півроку та тривають два дні, а за бажанням – ще й одну ніч. Зазвичай це формат створення продуктів, які потім сприяють більш комфортному перебуванню в офісі. Так з’явилася медитаційна кімната з помічником, який розповідає, як правильно сісти, дихати та що краще робити. А рік тому на хакатоні придумали внутрішні подкасти, де ми розмовляємо з колегами не про роботу. Під час 40-хвилинного випуску двоє (ведучий та гість) спілкуються про життя поза роботою, а спробувати себе в одній із цих ролей може будь-хто з компанії.

– Фікси – внутрішня валюта. Щопонеділка їх можна отримати або електронно, або на ресепшені. Це монетка, якою, наприклад, можна розрахуватися за їжу або взяти щось із автомата з солодощами. Їх також можна давати людині, яка тобі допомогла. Наприклад, мені вичитали статтю – я винагородила колегу фіксом. Неофіційний курс: один фікс = одна добра справа.

– Два дні саморозвитку – будь-хто в MacPaw може вибрати будь-які два дні на місяць для того, щоб зайнятися своїм самонавчанням і зростанням. Так ми працюємо над додатком «Сортуй», яке дозволяє зрозуміти, як сортувати сміття, а один із наших колег зараз розробляє інтерактивну карту офісу, за допомогою якої можна знайти робоче місце будь-кого з команди.

– Музей вінтажних Mac – раніше він знаходився у Нью-Йорку, а зараз – у нас в офісі. Причому всі вони працюють, а найстаршому комп’ютеру – 39 років. Раз на місяць ми навіть проводимо екскурсії для школярів віком від 14 років.

– Щорічний бюджет на навчання – компанія виділяє кошти для кожного члена команди, які можна витрачати на курси, конференції, воркшопи та інше. Крім того у нас багато внутрішнього навчання – наприклад, нещодавно проходив курс із кризових комунікацій і уроки красномовства.

– Дистанційна робота – кожного місяця можна використовувати по 2 дні віддаленої роботи, плюс бонусні, які накопичуються залежно від того, скільки часу людина в компанії.

– Баді – помічник із колективу для новенького. Це така людина, яка займається соціальною взаємодією: супроводжує, показує, ходить із новеньким на обіди, розповідає про всякі внутрішні штуки, знайомить з іншими людьми.

Якщо ви все ще у пошуках роботи своїх найсолодших снів – підписуйтеся на наш телеграм-канал «Крезюме».

Найцiкавiше на сайтi

Мандруй Україною в дупу: чому ми розучилися критикувати і як це виправити

АвторЮрій Марченко
15 Липня 2020

Днями український інтернет дружно розтоптав візуальну частину ініціативи #мандруйУкраїною. А до цього схожим чином топтав дизайн Євробачення, ВДНГ, Ukraine Now і ще купу речей з абсолютно різних галузей. Головред Platfor.ma намагається розібратися, чому не будь-який негатив можна назвати критикою, і як все-таки лаяти так, щоб це пішло на користь.

Наприкінці червня Державне агентство розвитку туризму викотило візуальну складову для слогана #мандруйУкраїною. Чиновники цілком резонно припустили, що, оскільки міжнародний туризм заблокований, потрібно ще активніше агітувати за внутрішній. Для цього порадилися з верховним брендологом країни Андрієм Федорівим і за його підказкою покликали художницю й ілюстраторку Ольгу Селіщеву. Людина це помітна – навчалася в Україні й в Німеччині, сотня виставок по всьому світу, сім персональних експозицій. Ольга відгукнулася і безкоштовно підготувала шрифтовий логотип з декількома візуальними елементами.

І інтернет миттєво її розірвав. Ілюстраціям дорікали чужорідністю українській культурі, копіюванням російських контекстів і просто поганою якістю. Було багато зважених і аргументованих коментарів, які по ділу вказували, що в Україні таких мотивів ніколи не було, що колір не підходить і що в цілому проєкт невдалий. Але вони часто тонули в гнівних викриках про те, що художниця – зрадниця, що вона профнепридатна і що всіх причетних потрібно лінчувати (хоча б морально).

В результаті Агентство туризму відмовилося від цих ілюстрацій і залишило тільки шрифтовий логотип і хештег, що як раз виявився вдалим – тільки в Інстаграмі по ньому вже кілька десятків тисяч публікацій. Щодо візуальної частини #мандруйУкраїною тепер збираються провести окремий конкурс.

Нещодавно я теж зіткнувся з подібною історією. Взимку Мінінформполітики прийшло до видавництва Основи з ідеєю видати книгу, яка б простими словами пояснювала дітям Конституцію. Основи своєю чергою прийшли до мене і до ілюстраторів WeBad. Задум полягав у тому, щоб ця книга змогла вирвати дітей з ТікТока і челленджів, і зрозумілою їм мовою розповіла про принципи існування держави, про громадян, про права та обов’язки. У грудні я здав останній текст і сів чекати новин.

Новини з’явились в червні. Книжка вийшла.

І інтернет її, зрозуміло, розірвав.

Гра слів: у мене дислексія і це круто

У свідомості більшості людей дислексія асоціюється з хворобою або якимось розладом. Але ми навіть не уявляємо, як бачать і сприймають інформацію люди, які мають цю особливість. Про те, як навчатися, працювати, спілкуватися й жити з дислексією, та чому це дар, а не хвороба, спеціально для Platfor.ma розповіла правозахисниця та виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.

Ми надиктували для Саші ключові слова з цього матеріалу та попросили записати їх на папері без концентрації та зосередженості. На зображеннях ви бачите їх так, як робить це наша героїня з дислексією. 

Олександра Романцова

Я зрозуміла, що у мене дислексія вже в університеті, коли натрапила на її опис. Десь на підсвідомому рівні я знала, що у мене в мозку відбуваються певні процеси. Але ж я не могла побувати в голові іншої людини, аби порівняти стани.

У мене катастрофічна ситуація з орфографією. Якимось досі загадковим чином родичам вдалося ввести мене у навичку читання, а от з письмом постійна проблема. Люди, які зі мною переписуються, це відчувають і бачать в месенджерах. Це не просто божевільна кількість помилок, тому що всі правила української та російської мов я знаю, пам’ятаю та можу повторити, я просто не встигаю їх впровадити у свої повідомлення. Аби бути впевненою в тому, що я пишу, мені потрібно встигнути перевірити кожне слово на всі правила. І не факт, що я не переплутаю літери.

Перший написаний мною без єдиної помилки, диктант був у третьому класі. Тоді після уроків мама повинна була забрати мене зі школи, щоб вирушити в Одесу. Вперше я виїжджала з міста не до бабусі, тому була на підйомі та мала багато енергії на концентрацію. Це була моя перша п’ятірка з підписом «молодець», тому що, мені здається, вчителька вже не сподівалася ніколи таке диво побачити. Але найіронічніше те, що одна єдина помилка там таки була – в моєму прізвищі. 

«Дислексія»

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.