У межах проєкту «Платформа добра» редакція інтернет-журналу Platfor.ma ходить в гості до хороших проєктів, допомагає їм та пише про це — аби більше людей дізнавалися про важливі ініціативи й бачили, що брати участь в добрих справах — легко. Допомагати у спільній боротьбі можна навіть неочевидним способом — наприклад, стрижками, манікюром чи масажем. Разом з ініціативою Б’юті-волонтери Platfor.ma з’їздила до села Горенка Бучанського району, яке з першого дня великої війни знаходилося під обстрілами, аби побачити, як благодійний догляд за зовнішністю допомагає повернутися до звичайного життя та перезавантажитися психологічно.
На початку квітня, коли Київщину деокупували, професійна візажистка Ольга Белицька замислилася про те, що вона може зробити для інших українок та українців. До того вона як волонтерка їздила у лікарні до поранених, але в один момент подумала: «Якщо не знаєш, як ще допомогти, роби те, що гарно вмієш». Тоді Ольга вирішила зібрати майстрів з індустрії краси, щоби влаштовувати жителям деокупованої Київщини дні догляду та піклування про себе. Вона розмірковувала так: у скрутні часи останнє, чим переймаються люди — це гарний манікюр, пофарбовані брови та вії, стильна стрижка або масаж. Проте все це — необхідні ритуали, які повертають до нормального життя і нагадують, що все буде добре.
Тож Оля запостила інформацію про пошук добровольців в Інстаграмі та особисто написала знайомим. Через короткий час 12 майстрів у складі Б’юті-волонтерів вже їхали в Ірпінь. Одразу стало зрозуміло, що місцевим все це було надзвичайно важливо — увага до себе, можливість виговоритися, відчути, що про них піклуються. Громади передавали інформацію про Б’юті-волонтерів одна одній і вже скоро представники сіл самі зверталися до команди з проханням навідатися й до них. З травня 2022-го волонтери здійснили вже понад 40 виїздів. Все на власному ентузіазмі та завдяки пожертвам, які вони збирають у себе на сторінці. Ми вирішили побачити таку експедицію краси на власні очі, тож відправилися на виїзд разом з командою майстрів.
Село Горенка Бучанського району входить до Гостомельської громади. З першого ж дня воно знаходилося під обстрілами, тому ті місцеві, які не встигли виїхати, ховалися у підвалах — без електрики, газу та водопостачання. Значна частина будинків зруйнована, тільки до березня 2022 року 123 з них згоріли дотла.
Поступово Горенка оживає. Коли ми приїхали, під адміністративною будівлею вже стояла велика черга переважно людей старшого віку. Приїзду б’юті-волонтерів вони чекали як свята.
До нас одразу підбігла активна жінка, яка роздавала накази та керувала процесом. Катерина Павленко, начальниця відділу культури, молоді та спорту Гостомельської громади, явно була дуже натхненна цією подією та постійно посміхалася.
«Людей треба об’єднувати, тому ми робимо для цього все можливе. Концерти, активності, нещодавно от була лекція про морозиво з дегустацією. Все на безплатній основі. Люди радо приходять, до того ж це не тільки місцеві, а й багато вимушених переселенців.
Гостомельська громада нова — їй всього два рочки, до неї входять Горенка, Мощун, Гостомель, Озера. Їй прийшлося нелегко. Озера були окуповані з першого дня, там і найменше мешканців виїхало. Моя колега Ірина після деокупації знайшла у ліжку розтяжку. У Мощуні 80% будинків зруйновано і більшість родин виїхала. Горенка сильно постраждала, але тут не було окупації. Попри все люди хочуть повертатися назад. Якщо є бодай щось, що можна відбудувати, то це вже причина.
За цей рік ми відчули, наскільки кожен любить своє місце. Ми згуртувалися як ніколи. Зараз люди швидше переходять на емоції, проте з’явилися сміливість і бажання одразу висловлювати свою думку та діяти. Немає чого чекати».
Катерина розповіла, що коли в Горенку написали Б’юті-волонтери, не вагалися ані секунди — одразу запросили у гості, бо зрозуміли, що це цілющий досвід, який потрібен громаді. За словами чиновниці, спрацювало навіть на скептиків — один чоловік прийшов на масаж, ні на що не сподіваючись. В результаті йому так сподобалося, що у процесі він розплакався, а після одразу побіг за дружиною та привів і її.
Тим часом перших гостей почали пускати й сьогоднішні майстри. В одній з кімнат розгорнувся цілий перукарський салон, в іншій дівчата фарбували брови та вії, а також вплітали кольорові пасма в волосся. Зазвичай б’юті-волонтери надають цілий спектр послуг. Стрижуть, фарбують волосся, якщо дозволяють умови (наприклад, наявність води), роблять манікюр, масаж тіла та обличчя, фарбують брови та вії. Є навіть косметолог, який може провести базові доглядові процедури за шкірою. Всі майстри в команді — професіонали, які надають якісні послуги та, що важливо, вміють спілкуватися з людьми. Вони знають, що варто питати, а що ні, як підтримати розмову та просто вислухати.
Першою з «кабінету» виходить в оновленому образі місцева жителька Надія. На її очах — сльози: «Я коли прочитала, що приїдуть майстри-волонтери, щоб наводити для нас красу, то всю ніч не спала і прийшла сюди о 7 ранку, щоб зайняти чергу. Мене підстригли дуже гарно, я прям так і хотіла. Знаєте, тепер так легко — і на голові, і психологічно».
Поки ми ведемо жінку «на брови», вона купу разів перепитує «А це теж безплатно? Та невже?»
Перукарка Ірина, яка стригла Надію, зазначає, що майстри вже звикли до такої реакції. Взагалі люди відгукуються по-різному, адже для когось це суттєві зміни у зовнішності, хтось взагалі не стригся вже років п’ять, а для когось це важливий ритуал уваги до себе.
«Я прочитала в Інстаграмі, що збирають команду б’юті-волонтерів, одразу вирішила приєднатися. Потім я тижні два ще перелаштовувала свій робочий графік, щоб понеділки були вільними. Я сама з села і знаю як це — не мати, де підстригтись, про манікюр я взагалі мовчу. Я хочу допомагати тим людям, у яких немає можливості кудись поїхати та зробити доглядові процедури. Для людей це приємно — просто сісти в крісло та віддати себе в руки майстру. Це їх ніби перезаряджає — та й нас теж.
Хтось щось розповідає, хтось мовчить, спеціально я не розпитую. Мені дуже запам’яталися перші поїздки, коли ти приїжджаєш в деокуповане село, а майже в кожному подвір’ї на воротах написано слово “діти” — це було страшно. Жінка на стрижці розповідала, що коли вони жили в окупації, то не випускали дочок 14 і 15 років з дому, бо всі знали, які історії бувають».
Волонтери працювали в різних умовах, наприклад, інколи не було водопостачання. Тоді майстри брали її з собою з Києва, щоб хоч помити руки. Крім самих косметичних послуг, волонтери також привозять гуманітарку: пральний порошок, крем для рук, шампунь, мило, зубну пасту, смаколики для дітей тощо.
Візажистка Валерія, яка, крім того, є майстринею з брів і вій, приєдналася до проєкту з самого його початку. Дівчина виїхала з Києва 24 лютого, але наприкінці березня повернулася. Тоді фотограф Роман Пашковський шукав візажистів-волонтерів для одного благодійного проєкту, тож Валерія зрозуміла, що може бути корисною — це і стало аргументом.
«Для мене важко возити гуманітарку або їхати далеко від свого дому, а тут я можу робити свою справу і допомагати. Це навіть не завжди про красу, більше про психологічну підтримку — перекинутися фразами та запитати у людини, як вона. Особливо люблю, коли приходять дівчата-підлітки, бо для них це взагалі перший б’юті-досвід, вони тільки знайомляться з доглядом за собою і якимись косметичними процедурами. Однак теж розповідають жахи про те, як вони виїжджали. Тому класно, що є можливість обійняти та підтримати. Хоча більшість клієнток — все ж жінки поважного віку, але теж часто роблять перші кроки у б’юті-сфері.
Скажу чесно, був період, коли я трохи випадала з волонтерства. Для мене важливо, щоб для таких поїздок я сама була в ресурсі. Перший виїзд був до Ірпеня, а у мене там родина живе. Коли вони виїжджали, було дуже стресово. Ми ще й заїхали зі сторони, де все розгромлено. Я дивилася на це, а у мене шок і сльози. Однак далі стало простіше, тут така команда, яка завжди підтримає та зарадить».
Місцева жителька Ганна сьогодні пройшлася по всім можливим косметичним процедурам: «Дівчина-сусідка побачила в інтернеті, що до нас їдуть наводити красу. У мене кнопковий телефон, тож я про це не дізналася б, але дякую сарафанному радіо. Мене сьогодні підстригли, я така задоволена — стильно, не коротко. Дуже вдячна всім, хто це організував. Нам це потрібно, ви ж бачили, яка там черга внизу. Раніше у нас все було, а потім розбомбили. В моєму домі немає навіть стін і стелі. Що за життя нажила — все згоріло. Хоч сама ціла залишилася — чоловік забрав мене в Луцьк майже одразу. А от син жив у підвалі 10 днів».
Є серед послуг б’юті-волонтерів й незвичайні, наприклад, Надія займається плетінням штучного кольорового волосся — канекалоном. За словами дівчини, до неї зазвичай приходять підлітки, проте найстаршій клієнтці було років 40, а наймолодшій — три рочки. Дорослі ж в основному стрижуться.
«Я ще до війни їздила в Охматдит з фондом “Таблеточки” і плела коси дітям. До Б’юті-волонтерів я одразу просилася сама, але відповіли, що аудиторія старшого віку, а діти тоді не ходили. Згодом ситуація змінилася. Хочеться бути корисною, а оскільки на фронт не йду, продовжую займатися тим, що люблю. Здається, це дарує дітям радість.
Тут у селах люди (як і всі ми) чекають на перемогу, вони пережили страшні моменти окупації. Але діти є діти, їм треба радіти. Яскраве кольорове волосся, як би там не здавалося, теж психологічно перезаряджає. Дівчата й самі розказують, що для них це схоже на сеанс терапії.
Думала, що коли війна почнеться, то піду десь працювати на касу в магазин. Однак, на диво, клієнти самі стали писати зі словами “все життя хотіла і відкладала. А тепер не буду, давайте зробимо!”»
Підтримати Б’юті-волонтерів можна (і варто) донатом.