Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016
вперед дизайн-мислення креатівіті

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

Дизайн-мышление – для тех, у кого нет идей

Дизайн-мышление – метод решения задач, основанный на творчестве. Обычно его применяют в бизнесе, но Барнетт и Эванс доказали универсальность подхода. Оказалось, что дизайн-мышление помогает в профориентации, поисках работы и избавляет от тревожности.

Вместо того, чтобы копаться в себе в поисках несуществующего призвания, авторы курса предлагают осознать собственную жизнь как проект. Чтобы проект был успешным, ему нужна грамотная стратегия, а лучше даже комплекс стратегий.

Согласно методу, начинать стратегическое планирование нужно с изучения исходных параметров. В нашем случае, стоит четко определить кто мы, во что мы верим, и как наша деятельность с этим соотносится. Чтобы получше разобраться в собственной жизни, авторы курса советуют написать два эссе и вести дневник положительных эмоций.

Эссе о вашей идеальной деятельности. Каким должен быть ваш типичный рабочий день, где, как и с кем вы его проводите. Не нужно привязываться к определенной сфере, важно просто понять, как вы хотите жить и трудиться. Например, вы хотите общаться с людьми и редко сидеть перед монитором. Или посещать с деловыми поездками разные города и страны. Или не выходить из дома без крайней необходимости. Даже самая престижная и высокооплачиваемая работа не будет в радость, если вы проводите треть жизни не так и не там, где хотите.

Эссе о ваших взглядах на жизнь. Здесь нужно очертить свои принципы: на что вы готовы и не готовы идти ради достижения целей, ваши приоритеты (личная жизнь, творчество, наука, развлечения). Во что вы верите? Ради чего стоит жить? Ради чего вы просыпаетесь по утрам? Если ваша деятельность никак с этим не связана или противоречит этому – счастья не видать.

Дневник положительных эмоций. Изо дня в день нужно подробно описывать все, что принесло позитивные ощущения. Основные критерии: вовлеченность и энергия. Если занятие полностью поглотило ваше внимание, и вам удалось без труда на нем сосредоточиться – оно вам подходит. Но если после окончания вы чувствуете себя выжатым лимоном – не стоит посвящать подобному все свое время, это грозит выгоранием. Когда вам легко сфокусироваться на чем-либо, это приносит вам удовлетворение, но не отнимает всей энергии – вы нашли то, что искали.

Суть такого подхода не в самокопании, а в осознании того, кем мы можем стать, а кем не можем.

Эксперимент с джемом

Американский психотерапевт Мэг Джей в своей книге «Важные годы» приводит пример из жизни пациента. Иэну двадцать пять лет, и он не знает, что делать со своей жизнью. Молодой человек чувствует себя посреди океана возможностей, но нигде не видит суши. Он не может определиться, в каком направлении ему плыть, потому что не уверен в успехе, и боится упустить все остальные возможности. Парень просто остается на месте в надежде, что кто-то примет решение за него.

Автор рассказывает Иэну об «эксперименте с джемом», проведенном в Стэнфордском университете. Целью было выяснить, как люди совершают выбор. Покупателям супермаркета предлагали продегустировать джем: в одни дни на столик ставили 6 видов, а в другие – 24 банки с разными сортами джема. В обоих случаях покупателям выдавали купон на покупку только одной банки. В итоге всего 3% людей покупали джем у столика с 24 сортами, в то время как 30% уходили с покупкой, выбирая из шести вариантов.

Эксперимент доказывает, что выбор из ограниченного числа вариантов сделать проще. При этом «океан возможностей» в котором якобы находятся все молодые люди, – несуществующий миф. На самом деле, у каждого из нас не так много вариантов. Наши знания, опыт, интересы, характер, комплексы и приоритеты – все это сводит бескрайний океан к нескольким ручейкам, из которых остается выбрать. Дневник положительных эмоций поможет осознать, в каком направлении имеет смысл двигаться дальше.

После принятия себя и мира такими, какими мы есть, пора приступать к решительным действиям. Не волнуйтесь, авторы курса позаботились, чтобы у вас было больше одного купона на покупку джема.

Где брать идеи?

Приверженцы дизайн-мышления уверяют, что отсутствие идей – это норма. Если вы все еще не придумали, чем заняться в жизни, за что получить Нобелевскую или Пулитцеровскую премию – не корите себя. Лучше составьте ассоциативную карту мыслей (Mind map), чтобы сгенерировать как можно больше идей.

Например, участник Стэнфордского курса «Designing Your Life», программист с жизненным кризисом, благодаря брейншторму понял, что его истинное призвание – организовать детский лагерь, где все будут изображать пиратов. Как он к этому пришел?

Ему предложили повышение на престижной работе, но перспектива продолжить офисную жизнь его не привлекала. Благодаря методике курса парень нарисовал ассоциативную карту мыслей. Идея сменить род деятельности, которая родилась у него давным-давно, обрела реальные очертания.

Он начал со своего основного приоритета – находиться большую часть дня вне помещения. Отталкиваясь от главного желания, парень записал все, что пришло ему в голову.

До окончания брейншторма анализировать идеи категорически запрещается – важно просто записать все на бумагу. Большая часть ассоциаций, конечно, окажется бредом, но некоторые удачные мысли натолкнут вас на неожиданные решения. Например, чтобы работать вне дома, можно не только быть фотографом или монтажником-высотником, но и открыть детский тематический лагерь с пиратами.

Золотое правило генерации идей: количество важнее качества. Чем больше вы придумаете, тем больше шансов найти адекватное решение. На первой или единственной идее останавливаться категорически нельзя. Если вам кажется, что выход один, – вы на 100% ошибаетесь.

Будущее с вариантами

Помните, как в фильме «Господин Никто» с Джаредом Лето главный герой вспоминает свою жизнь, прожитую в нескольких вариантах? Благодаря дизайн-мышлению вы можете примерить эту фантастику на себя. Только речь пойдет не о прошлом, а о будущем.

Авторы курса предлагают каждому ищущему себя человеку написать минимум три плана на ближайшие пять лет. Это должно быть подробное планирование с визуализацией, халтурить запрещено.

Что вас ждет, если все будет развиваться по намеченной траектории. Например, если вы студент юридического факультета, ваш первый план будет строиться на карьере юриста. Постарайтесь подробно визуализировать, какой будет ваша жизнь, сколько времени вы сможете уделять семье, какие планируете достижения на ближайшие пять лет жизни. 

Что вас ждет, если все, чем вы сейчас занимаетесь, потеряет смысл. Например, вы учитесь на экономическом факультете, но узнаете, что профессию экономиста упразднили. Вам нужно срочно придумать альтернативный план действий, чтобы не оказаться за бортом жизни. Чем займетесь, если жизнь нужно будет изменить на 180 градусов? План должен быть не менее подробным, чем первый.

Что вас ждет, если необходимость зарабатывать деньги исчезнет навсегда. Помимо этого, вы не должны беспокоиться о мнении родственников и друзей. Чем бы вы занимались, если бы вас ничего не ограничивало? План должен быть реальным, ведь вы – это все еще вы, со своими знаниями, навыками и комплексами. Что бы вы на самом деле хотели делать ближайшие пять лет, если бы вопрос денег и ожиданий окружающих отпал?

Количество планов на ближайшую пятилетку ограничивается только вашей фантазией, их можно составить сколько угодно.

Каждому варианту своего будущего нужно придумать название из шести слов. После этого, оцените каждый план по таким критериям:

  • насколько такое будущее вас устраивает;
  • хватает ли у вас финансовых, интеллектуальных, и прочих ресурсов, чтобы реализовать задуманное;
  • насколько вы уверены в реальности такого плана;
  • насколько ваша личная жизнь, работа и досуг согласуются между собой.

После этого нужно задать каждому плану три вопроса, на которые вы сами не в силах дать ответы.

Теперь самое интересное – практика

Вы же не думаете, что планированием будущего можно ограничиться? Основная задача дизайн-мышления – столкнуть предположения с реальностью лоб в лоб. Пока этого не произойдет, все ваши усилия можно считать бесполезными. Но как одновременно воплотить в жизнь несовместимые вещи? И где взять столько времени? Все очень просто: нужно создать прототипы.

Грамотные маркетологи используют А/В-тестирование, чтобы выяснить, какой вариант действий принесет наилучший результат. Например, создают два варианта почтовой рассылки, и рассылают их небольшим группам подписчиков. Затем смотрят, какой вариант оказался удачнее, получил больше отклика, и рассылают его по основной базе. Таким образом маркетологи опираются не на интуицию и предположения, а на практику. Стоит отдать должное их прагматичности. Благодаря использованию прототипов, они тратят чуть больше ресурсов в начале, но восполняют их сторицей и спят спокойно в итоге.

Выбор часто ассоциируют с мучениями из-за неизвестности. Старшеклассникам или даже студентам нелегко совершить судьбоносный выбор профессии, ведь они понятия не имеют, что им подходит, а что нет.

Если бы обязательным предметом в старших классах было что-то вроде «Прототипирования будущего», молодые люди сэкономили бы годы и десятилетия поисков себя.

Представим типичную ситуацию: школьник не любил математику и выбрал факультет, где не нужно сдавать по ней экзамен. Через год учебы он понял, что выбранная профессия его совсем не привлекает, но не бросать же учиться из-за такой ерунды. Еще через несколько лет он оказался на рынке труда с дипломом и отсутствием перспектив. В идеале за годы в университете у парня появилось увлечение, которое переросло в основную деятельность, но так везет не всем.

Теперь рассмотрим нашего типичного парня, который в старших классах или в университете мог пройти курс «Designing Your Life» и воспользоваться методами дизайн-мышления. Он бы наметил несколько направлений, в которых теоретически хотел бы работать, и попробовал себя в каждом из них. На такие эксперименты у него ушло бы по несколько недель или месяцев, но в итоге он сэкономил бы годы.

В случае выбора профессии прототип может быть двух видов: разговор со специалистами и приобретение опыта. Если, скажем, вы задумываетесь над карьерой журналиста, стоит обсудить это с работающим журналистом, причем из той области, которая вас интересует. А потом еще и попасть на стажировку или выполнить несколько типичных заданий. Да, денег вы за это не получите, но вам же не платят за прочтение книг и статей в интернете. Это ваша инвестиция в себя.

Такое прототипирование гораздо эффективнее, чем, например, общение со студентом журфака, который только собираются начать работать. Он может сколько угодно хвалить или ругать учебную программу, преподавателей и весь прогнивший мир, но это мнение ничего не стоит до тех пор, пока он не столкнется с реальностью вне университета.

Общайтесь с практиками и приобретайте реальный опыт – только так вы сможете понять, куда стоит и не стоит двигаться.

Список рекомендуемой литературы (и одно видео)

Выступление Ивана Примаченко, вдохновившее автора на эту статью.

Книга от авторов курса: “Designing Your Life: How to Build a Well-Lived, Joyful Life”, Bill Burnett, Dave Evans

Чтобы не терять времени даром: «Важные годы. Почему не стоит откладывать жизнь на потом», Мэг Джей

Чтобы грамотно составлять стратегии: «33 стратегии войны», Роберт Грин

Чтобы еще более грамотно составлять стратегии, если хорошо знаете английский: «Your Strategy Needs a Strategy: How to Choose and Execute the Right Approach», Martin Reeves, Knut Haanaes, Janmejaya Sinha

Чтобы не думать шаблонами: «Думай медленно… Решай быстро», Даниэль Канеман

Чтобы научиться счастью: «Поток. Психология оптимального переживания», Михай Чиксентмихайи

Найцiкавiше на сайтi

Гра слів: у мене дислексія і це круто

У свідомості більшості людей дислексія асоціюється з хворобою або якимось розладом. Але ми навіть не уявляємо, як бачать і сприймають інформацію люди, які мають цю особливість. Про те, як навчатися, працювати, спілкуватися й жити з дислексією, та чому це дар, а не хвороба, спеціально для Platfor.ma розповіла правозахисниця та виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.

Ми надиктували для Саші ключові слова з цього матеріалу та попросили записати їх на папері без концентрації та зосередженості. На зображеннях ви бачите їх так, як робить це наша героїня з дислексією. 

Олександра Романцова

Я зрозуміла, що у мене дислексія вже в університеті, коли натрапила на її опис. Десь на підсвідомому рівні я знала, що у мене в мозку відбуваються певні процеси. Але ж я не могла побувати в голові іншої людини, аби порівняти стани.

У мене катастрофічна ситуація з орфографією. Якимось досі загадковим чином родичам вдалося ввести мене у навичку читання, а от з письмом постійна проблема. Люди, які зі мною переписуються, це відчувають і бачать в месенджерах. Це не просто божевільна кількість помилок, тому що всі правила української та російської мов я знаю, пам’ятаю та можу повторити, я просто не встигаю їх впровадити у свої повідомлення. Аби бути впевненою в тому, що я пишу, мені потрібно встигнути перевірити кожне слово на всі правила. І не факт, що я не переплутаю літери.

Перший написаний мною без єдиної помилки, диктант був у третьому класі. Тоді після уроків мама повинна була забрати мене зі школи, щоб вирушити в Одесу. Вперше я виїжджала з міста не до бабусі, тому була на підйомі та мала багато енергії на концентрацію. Це була моя перша п’ятірка з підписом «молодець», тому що, мені здається, вчителька вже не сподівалася ніколи таке диво побачити. Але найіронічніше те, що одна єдина помилка там таки була – в моєму прізвищі. 

«Дислексія»

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.