Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016
вперед дизайн-мислення креатівіті

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

Дизайн-мышление – для тех, у кого нет идей

Дизайн-мышление – метод решения задач, основанный на творчестве. Обычно его применяют в бизнесе, но Барнетт и Эванс доказали универсальность подхода. Оказалось, что дизайн-мышление помогает в профориентации, поисках работы и избавляет от тревожности.

Вместо того, чтобы копаться в себе в поисках несуществующего призвания, авторы курса предлагают осознать собственную жизнь как проект. Чтобы проект был успешным, ему нужна грамотная стратегия, а лучше даже комплекс стратегий.

Согласно методу, начинать стратегическое планирование нужно с изучения исходных параметров. В нашем случае, стоит четко определить кто мы, во что мы верим, и как наша деятельность с этим соотносится. Чтобы получше разобраться в собственной жизни, авторы курса советуют написать два эссе и вести дневник положительных эмоций.

Эссе о вашей идеальной деятельности. Каким должен быть ваш типичный рабочий день, где, как и с кем вы его проводите. Не нужно привязываться к определенной сфере, важно просто понять, как вы хотите жить и трудиться. Например, вы хотите общаться с людьми и редко сидеть перед монитором. Или посещать с деловыми поездками разные города и страны. Или не выходить из дома без крайней необходимости. Даже самая престижная и высокооплачиваемая работа не будет в радость, если вы проводите треть жизни не так и не там, где хотите.

Эссе о ваших взглядах на жизнь. Здесь нужно очертить свои принципы: на что вы готовы и не готовы идти ради достижения целей, ваши приоритеты (личная жизнь, творчество, наука, развлечения). Во что вы верите? Ради чего стоит жить? Ради чего вы просыпаетесь по утрам? Если ваша деятельность никак с этим не связана или противоречит этому – счастья не видать.

Дневник положительных эмоций. Изо дня в день нужно подробно описывать все, что принесло позитивные ощущения. Основные критерии: вовлеченность и энергия. Если занятие полностью поглотило ваше внимание, и вам удалось без труда на нем сосредоточиться – оно вам подходит. Но если после окончания вы чувствуете себя выжатым лимоном – не стоит посвящать подобному все свое время, это грозит выгоранием. Когда вам легко сфокусироваться на чем-либо, это приносит вам удовлетворение, но не отнимает всей энергии – вы нашли то, что искали.

Суть такого подхода не в самокопании, а в осознании того, кем мы можем стать, а кем не можем.

Эксперимент с джемом

Американский психотерапевт Мэг Джей в своей книге «Важные годы» приводит пример из жизни пациента. Иэну двадцать пять лет, и он не знает, что делать со своей жизнью. Молодой человек чувствует себя посреди океана возможностей, но нигде не видит суши. Он не может определиться, в каком направлении ему плыть, потому что не уверен в успехе, и боится упустить все остальные возможности. Парень просто остается на месте в надежде, что кто-то примет решение за него.

Автор рассказывает Иэну об «эксперименте с джемом», проведенном в Стэнфордском университете. Целью было выяснить, как люди совершают выбор. Покупателям супермаркета предлагали продегустировать джем: в одни дни на столик ставили 6 видов, а в другие – 24 банки с разными сортами джема. В обоих случаях покупателям выдавали купон на покупку только одной банки. В итоге всего 3% людей покупали джем у столика с 24 сортами, в то время как 30% уходили с покупкой, выбирая из шести вариантов.

Эксперимент доказывает, что выбор из ограниченного числа вариантов сделать проще. При этом «океан возможностей» в котором якобы находятся все молодые люди, – несуществующий миф. На самом деле, у каждого из нас не так много вариантов. Наши знания, опыт, интересы, характер, комплексы и приоритеты – все это сводит бескрайний океан к нескольким ручейкам, из которых остается выбрать. Дневник положительных эмоций поможет осознать, в каком направлении имеет смысл двигаться дальше.

После принятия себя и мира такими, какими мы есть, пора приступать к решительным действиям. Не волнуйтесь, авторы курса позаботились, чтобы у вас было больше одного купона на покупку джема.

Где брать идеи?

Приверженцы дизайн-мышления уверяют, что отсутствие идей – это норма. Если вы все еще не придумали, чем заняться в жизни, за что получить Нобелевскую или Пулитцеровскую премию – не корите себя. Лучше составьте ассоциативную карту мыслей (Mind map), чтобы сгенерировать как можно больше идей.

Например, участник Стэнфордского курса «Designing Your Life», программист с жизненным кризисом, благодаря брейншторму понял, что его истинное призвание – организовать детский лагерь, где все будут изображать пиратов. Как он к этому пришел?

Ему предложили повышение на престижной работе, но перспектива продолжить офисную жизнь его не привлекала. Благодаря методике курса парень нарисовал ассоциативную карту мыслей. Идея сменить род деятельности, которая родилась у него давным-давно, обрела реальные очертания.

Он начал со своего основного приоритета – находиться большую часть дня вне помещения. Отталкиваясь от главного желания, парень записал все, что пришло ему в голову.

До окончания брейншторма анализировать идеи категорически запрещается – важно просто записать все на бумагу. Большая часть ассоциаций, конечно, окажется бредом, но некоторые удачные мысли натолкнут вас на неожиданные решения. Например, чтобы работать вне дома, можно не только быть фотографом или монтажником-высотником, но и открыть детский тематический лагерь с пиратами.

Золотое правило генерации идей: количество важнее качества. Чем больше вы придумаете, тем больше шансов найти адекватное решение. На первой или единственной идее останавливаться категорически нельзя. Если вам кажется, что выход один, – вы на 100% ошибаетесь.

Будущее с вариантами

Помните, как в фильме «Господин Никто» с Джаредом Лето главный герой вспоминает свою жизнь, прожитую в нескольких вариантах? Благодаря дизайн-мышлению вы можете примерить эту фантастику на себя. Только речь пойдет не о прошлом, а о будущем.

Авторы курса предлагают каждому ищущему себя человеку написать минимум три плана на ближайшие пять лет. Это должно быть подробное планирование с визуализацией, халтурить запрещено.

Что вас ждет, если все будет развиваться по намеченной траектории. Например, если вы студент юридического факультета, ваш первый план будет строиться на карьере юриста. Постарайтесь подробно визуализировать, какой будет ваша жизнь, сколько времени вы сможете уделять семье, какие планируете достижения на ближайшие пять лет жизни. 

Что вас ждет, если все, чем вы сейчас занимаетесь, потеряет смысл. Например, вы учитесь на экономическом факультете, но узнаете, что профессию экономиста упразднили. Вам нужно срочно придумать альтернативный план действий, чтобы не оказаться за бортом жизни. Чем займетесь, если жизнь нужно будет изменить на 180 градусов? План должен быть не менее подробным, чем первый.

Что вас ждет, если необходимость зарабатывать деньги исчезнет навсегда. Помимо этого, вы не должны беспокоиться о мнении родственников и друзей. Чем бы вы занимались, если бы вас ничего не ограничивало? План должен быть реальным, ведь вы – это все еще вы, со своими знаниями, навыками и комплексами. Что бы вы на самом деле хотели делать ближайшие пять лет, если бы вопрос денег и ожиданий окружающих отпал?

Количество планов на ближайшую пятилетку ограничивается только вашей фантазией, их можно составить сколько угодно.

Каждому варианту своего будущего нужно придумать название из шести слов. После этого, оцените каждый план по таким критериям:

  • насколько такое будущее вас устраивает;
  • хватает ли у вас финансовых, интеллектуальных, и прочих ресурсов, чтобы реализовать задуманное;
  • насколько вы уверены в реальности такого плана;
  • насколько ваша личная жизнь, работа и досуг согласуются между собой.

После этого нужно задать каждому плану три вопроса, на которые вы сами не в силах дать ответы.

Теперь самое интересное – практика

Вы же не думаете, что планированием будущего можно ограничиться? Основная задача дизайн-мышления – столкнуть предположения с реальностью лоб в лоб. Пока этого не произойдет, все ваши усилия можно считать бесполезными. Но как одновременно воплотить в жизнь несовместимые вещи? И где взять столько времени? Все очень просто: нужно создать прототипы.

Грамотные маркетологи используют А/В-тестирование, чтобы выяснить, какой вариант действий принесет наилучший результат. Например, создают два варианта почтовой рассылки, и рассылают их небольшим группам подписчиков. Затем смотрят, какой вариант оказался удачнее, получил больше отклика, и рассылают его по основной базе. Таким образом маркетологи опираются не на интуицию и предположения, а на практику. Стоит отдать должное их прагматичности. Благодаря использованию прототипов, они тратят чуть больше ресурсов в начале, но восполняют их сторицей и спят спокойно в итоге.

Выбор часто ассоциируют с мучениями из-за неизвестности. Старшеклассникам или даже студентам нелегко совершить судьбоносный выбор профессии, ведь они понятия не имеют, что им подходит, а что нет.

Если бы обязательным предметом в старших классах было что-то вроде «Прототипирования будущего», молодые люди сэкономили бы годы и десятилетия поисков себя.

Представим типичную ситуацию: школьник не любил математику и выбрал факультет, где не нужно сдавать по ней экзамен. Через год учебы он понял, что выбранная профессия его совсем не привлекает, но не бросать же учиться из-за такой ерунды. Еще через несколько лет он оказался на рынке труда с дипломом и отсутствием перспектив. В идеале за годы в университете у парня появилось увлечение, которое переросло в основную деятельность, но так везет не всем.

Теперь рассмотрим нашего типичного парня, который в старших классах или в университете мог пройти курс «Designing Your Life» и воспользоваться методами дизайн-мышления. Он бы наметил несколько направлений, в которых теоретически хотел бы работать, и попробовал себя в каждом из них. На такие эксперименты у него ушло бы по несколько недель или месяцев, но в итоге он сэкономил бы годы.

В случае выбора профессии прототип может быть двух видов: разговор со специалистами и приобретение опыта. Если, скажем, вы задумываетесь над карьерой журналиста, стоит обсудить это с работающим журналистом, причем из той области, которая вас интересует. А потом еще и попасть на стажировку или выполнить несколько типичных заданий. Да, денег вы за это не получите, но вам же не платят за прочтение книг и статей в интернете. Это ваша инвестиция в себя.

Такое прототипирование гораздо эффективнее, чем, например, общение со студентом журфака, который только собираются начать работать. Он может сколько угодно хвалить или ругать учебную программу, преподавателей и весь прогнивший мир, но это мнение ничего не стоит до тех пор, пока он не столкнется с реальностью вне университета.

Общайтесь с практиками и приобретайте реальный опыт – только так вы сможете понять, куда стоит и не стоит двигаться.

Список рекомендуемой литературы (и одно видео)

Выступление Ивана Примаченко, вдохновившее автора на эту статью.

Книга от авторов курса: “Designing Your Life: How to Build a Well-Lived, Joyful Life”, Bill Burnett, Dave Evans

Чтобы не терять времени даром: «Важные годы. Почему не стоит откладывать жизнь на потом», Мэг Джей

Чтобы грамотно составлять стратегии: «33 стратегии войны», Роберт Грин

Чтобы еще более грамотно составлять стратегии, если хорошо знаете английский: «Your Strategy Needs a Strategy: How to Choose and Execute the Right Approach», Martin Reeves, Knut Haanaes, Janmejaya Sinha

Чтобы не думать шаблонами: «Думай медленно… Решай быстро», Даниэль Канеман

Чтобы научиться счастью: «Поток. Психология оптимального переживания», Михай Чиксентмихайи

Найцiкавiше на сайтi

Гаманець чи мистецтво: уривок з книги «Думай як митець» про те, як заробляли Воргол і ван Гог

АвторPlatfor.ma
14 Серпня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книга Вілла Ґомперца «Думай як митець». Як редактор арт-відділу «Бі-Бі-Сі» він багато дізнався про життя відомих художників – настільки, що вирішив скласти універсальний гід творчим мисленням на основі знаменитих біографій. Platfor.ma публікує уривок про те, чого нас можуть навчити Воргол, Рубенс і ван Гог у сфері фінансів.

Вілл Ґомперц

Насправді митці аж ніяк не сміливіші, не шляхетніші й не цілеспрямованіші за фермерів, що йдуть за будь-якої погоди чортзна-куди, аби захистити свої отари. Чи за рестораторку, яка опівночі каже «добраніч» останньому відвідувачу, а о 4 ранку висмикує себе з ліжка, щоб не проґавити на ринку найякісніші продукти. Або, якщо вже про це мова, згадаю майстра-каменяра, який набив мозолі й випрацював до болю спину, зводячи будинки.

У тому, що стосується відданості справі та серйозності намірів, мало що їх розрізняє, хіба що те, як ми вирішили поцінувати їхню діяльність. Мета у них одна й та сама. І в усіх згаданих випадках – не надто романтична, не надто висока. Вони хочуть вижити і, якщо пощастить, жити добре, заробляючи достатньо грошей, аби продовжувати свою справу.

Та якщо фермери й ресторатори можуть годинами розводитися про прозу грошових потоків та операційні маржі, митці, як правило, щодо грошей тримають рота на замку. Бо це якось трохи вульгарно, навіть принизливо. А ще це загрожує руйнацією ілюзій, що їх ми самі витворили, буцімто митці – божества, яких не торкаються брудні реалії повсякдення.

Утім, інколи трапляються винятки. Енді Воргола так зачарували гроші й споживацтво, що він зробив їх темою своєї творчості. Він назвав свою студію фабрикою, а одного разу сказав: 

«Робити гроші –  це мистецтво, і робота – це мистецтво, а успішний бізнес – це найкраще мистецтво». 

Він виготовляв принти споживчих товарів, знаменитостей і доларових знаків.

Профайл: архітектор і учасник «Агентів змін» Максим Головко

АвторPlatfor.ma
10 Серпня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Наш новий герой – архітектор й один з ідеологів ініціативи «Агенти змін» Максим Головко.

За своє життя я не знайшов нічого цікавішого, ніж робота над міськими ініціативами. Розумієте, ми створюємо проекти, якими десятиліттями будуть користуватись мільйони людей. Тим паче важко втриматись, щоб не почати щось змінювати в своєму місті, коли воно на кожному кроці змушує тебе страждати: спускатись в підземний перехід, коли можна було б піти через дорогу; пітніти на пекельному сонці, хоча можна було б сховатись в затінку дерев; йти в неправильну сторону, коли ти шукаєш вхід в метро. Тут краще не запитувати, що місто може зробити для тебе, – краще спитати, що ти можеш зробити для міста.

Тож потрібно створювати проекти, які вирішують реальні проблеми містян. На жаль, більшість міських ініціатив, які втілюють в Києві, не підтверджені жодними даними. Не дуже зрозуміло, для чого їх роблять, кому це потрібно і чи можна було би кошти, які на них витратили, використати доцільніше. Тому в своїй роботі ми спочатку проводимо дослідження, щоб визначити, яку саме проблему ми вирішуємо і чи є така необхідність.

Будь-яке місто має купу недоліків і проблем. Всі вони є дизайн-завданнями, які потрібно вирішити.

В нас є просте правило, яке ми сформували декілька років назад. Ми беремось лише за ті проекти, які готові були б зробити безкоштовно. Так нам вдається знаходити замовників, які мають спільні з нами цілі і цінності.

Головними правилами нашої роботи є ітеративність та залучення до проекту людей, яким потім доведеться нашою роботою користуватись. Неважливо, це схема метро чи проект площі перед Київрадою. Містяни є не лише основними користувачами, але й експертами повсякденності. Тому вони краще за нас знають, що їм потрібно, та які проблеми є в цьому місці. Створюючи разом з ними проект, ми робимо його лише краще

Головна особливість в тому, що будь-який міський проект — це завжди робота з багатьма учасниками: бізнесом, містом, містянами, спеціалістами. Для цього потрібен налагоджений діалог між всіма сторонами і розуміння спільної мети. На жаль, в нас такого налагодженого діалогу ще нема, зараз він лише починає формуватись.

Основним трендом в міському дизайні є людиноорієнтованість. Однак цей тренд вловили ще не всі учасники індустрії, тому ми досі отримуємо площі, до яких не можна дістатись на візку, зупинки громадського транспорту, якими не можна користуватись незрячим людям, вулиці, на яких не можна зручно пересуватись велосипедистам, а іноді і пішоходам.

 

Перекриття Ярвалу

Цей проект є найбільшим і найзагадковішим факапом. Через це він один з моїх найулюбленіших. Ми півроку проводили дослідження, спілкувались з підприємцями, прораховували різні варіанти перекриття на транспортній моделі, домовились з міською адміністрацією. За день до перекриття, яке мало статись 24 серпня 2017 року, адміністрація перенесла все це на невизначений термін. Таке в нашій практиці сталося вперше і досі достеменно невідомо, що стало причиною. Ймовірно розкрити цю таємницю зможуть лише майбутні покоління.

 

Коло Подолу

Поки що це найбільше дослідження, яке ми проводили, і перша концепція розвитку публічного простору, яку ми створили. Ми зібрали дані на території всього Подолу і розробили пішохідний маршрут, який з’єднує три історичні київські гори і набережну Дніпра. Зараз по цьому маршруту вже пройшло дві екскурсії і ми збираємось продовжувати прогулянки.

Захищайтеся: 6 сервісів з дірками у приватності, якими ви користуєтесь кожен день

АвторАліна Ситнік
9 Серпня 2018

Щодня ми перевіряємо пошту, гуглимо інформацію, шеримо картинки та спілкуємося в месенджерах. Це стало настільки природним, що ми навіть не замислюємось, що наші запити, повідомлення та скріншоти можуть легко потрапити у загальний доступ – і це без порушення жодних прав.  Platfor.ma проаналізувала слабкі місця популярних сервісів та додатків, які грішать витоками персональної інформації.

 

Компанія Google не приховує, що збирає будь-які доступні дані про своїх користувачів. Для того, щоб особисто переконатися у цьому, достатньо лише відкрити «Мій аккаунт» та перейти у розділ «Особисте та конфіденційність».

Тут можна знайти інформацію про  власну активність та побачити відвідані місця на Google maps. Також компанія зберігає усі голосові записи користувачів, які використовували Voice & Audio Activity. Запис розпочинається одразу після вимовляння «OK Google» чи натискання кнопки мікрофона.

 

І я на небі: одкровення стюардеси про справжні особливості професії

Це чесне й тому анонімне інтерв’ю з людиною, про чию професію ми маємо лише приблизне уявлення. Про посаду бортпровідниці мріють багато дівчат – романтика, подорожі, неймовірні краєвиди, шалені гроші та нескладна й весела робота. Але чи насправді все так? Platfor.ma поговорила зі стюардесою, яка працює на українських авіалініях понад сім років, щоб з’ясувати, як потрапити до екіпажу, чому романтики вже давно немає, а борт літака – це велика сцена.

– Чи правда, що правильно говорити «бортпровідниця», а не «стюардеса»?

– Бортпровідниця – це професія, а стюардеса – скоріше спосіб життя, принаймні, ми це так сприймаємо. Тому можна як завгодно.

– Як це – бути стюардесою?

– Непогано, я люблю свою роботу. Але це дійсно важко, тому що ти постійно працюєш з різними людьми, в тому числі з екіпажами – хорошими та не дуже. Деякі навмисно щось роблять не так, підводять, розводять плітки, інші допомагають і якісно виконують свої обов’язки, але кожен раз треба звикати до нового колективу. Також це сотні пасажирів за день, які проходять через тебе, часто зі своїми дурними питаннями та безглуздою поведінкою. Ось коли ти починаєш в це вливатися і спокійно реагувати абсолютно на все, наприклад, коли перед тобою знімають штани, а на твоєму обличчі не смикається жоден м’яз – ось це вже рівень.

Також важко буває з найманими працівниками аеропорту, з наземними службами, які повинні нам допомагати. Якось тривалий час ми працювали закордоном у країнах третього світу. Це таке відрядження, коли літак разом з екіпажем віддають в оренду. І одного разу працівник аеропорту мені в літак, де 180 крісел, привозить 190 людей. На всі мої запитання він відповів, що «якось розберешся». На одного пасажира чітко надається крісло, жилет, киснева маска, тому десять зайвих місць я ніяк начаклувати не могла. Коли він загнав в літак цих людей, пасажири вже самі стали здогадуватися, що когось доведеться вигнати, а всі з сім’ями, з дітьми. У результаті когось із дітей посадили на руки, десь по дві людини всілися, і лише чоловік бігав по салону з розумінням, що йому нікуди дітися. Це як в тій грі зі стільцями, коли ти повинен встигнути зайняти місце, тому що одного точно не вистачає. І він стояв посеред салону з сумним обличчям і розумів, що йому зараз доведеться вийти. Це було дуже ніяково.

– Чи складно починати?

– Для того, щоб почати свій шлях до кар’єри стюардеси, досить мати будь-яку вищу освіту. Спершу потрібно пройти співбесіду для подальшого навчання, після – медкомісію. Якщо стан здоров’я дозволяє і всіх все влаштовує, то треба буде пройти навчання, після якого вже можуть допустити до польотів.

Серед тих, хто закінчив навчання, багато хто не хоче продовжувати через те, що це справді складно. Наприклад, мені взагалі всесвіт відразу натякав, що не треба цього робити. Спочатку у нас була наземна підготовка, а потім практика – стажерські рейси. Їх усі я виконувала «на межі сил», бо мене нудило під час злетів та посадок. Але було шкода витраченого часу, сил і нервів, щоб через це просто взяти та кинути цю ідею. Згодом «вліталася» та звикла.

– Як взагалі з’явилося таке бажання?

– Я вчилася в авіаційному, але на технічній спеціальності. Це було щось на кшталт «Дивись, всі йдуть в стюардеси!». Тоді натовпами ломилися в небо, масово йшли на бортпровідників, в тому числі першокурсники без знання англійської – зрозуміло, що багатьох відсіювали. Мене взяли на слабо, сказавши «Так чого ти, йди спробуй! Слабо чи що?»

Але до того ж я дуже любила літаки з дитинства. При тому, що до навчання у мене ніколи душа не лежала, але коли стала вивчати авіацію – аж слина капала. Ось ви замислювалися, як працюють літаки? Це настільки крута система, що тобі просто хочеться це вивчити, розібрати до гвинтика, зрозуміти, як воно літає.

– А як проходить співбесіда на бортпровідника?

– У дусі «А ну пройдися!» А потім давали сумку вагою 15 кг і просили пройтися вже з нею та на підборах. Потім була тисяча смішних і безглуздих запитань. Наприклад: «Покажи Гондурас на карті». Серйозно? Зате їм було весело. Взагалі, це робиться для того, щоб перевірити, як людина себе поведе в якихось нестандартних, а іноді й стресових ситуаціях.

– Чи правда, що для стюардеси важливо бути красивою і підходити під якісь параметри?

– Далеко не завжди. Мало того, далеко не всі красиві та далеко не всі з мізками. Часто важливим фактором є те, що ти чиясь дочка, племінниця, знайома. Загалом залежить від компанії, тому що, наприклад, в Austrian Airlines я ніколи не бачила бортпровідників молодше 30 років, у них принципово стежать за цим. А на бейджі написано не «stewardess», а «security service», тобто у них така позиція – це людина, яка забезпечить вашу безпеку.

– Які у вас взаємовідносини з колегами?

– Є моя «улюблена» категорія серед колег – сучки. Це коли компанія вирішує освіжити колектив, та набирає молодих дівчат від 20 років, у яких найчастіше немає клепки в голові, навичок спілкування та знання мови не тільки англійської, але й елементарно української або російської, а замість якийсь бориспільський суржик. Але вони із гордістю йдуть на роботу, бо «я стюардеса». Це ще категорія дівчат, що приходять у компанію із досвідом, але все ще без клепки.

Майже всі льотчики – дорослі чоловіки. Але після відряджень з’являються чутки, що хтось не зі своїх спалень вранці виходить. А потім та, яка ніби вийшла з чужого номера, приїжджає і розповідає, що, кому і як робити. Що, мовляв, у тебе немає таких зв’язків, як у неї.

Крім цього, такі сучки пишуть керівництву та доповідають про кожен твій крок. А оскільки по роботі до багатьох із «старої гвардії» вони причепитися не можуть, тому що не вистачає сил, знань і приводів, з’являється всяка вигадана нісенітниця. Я ось вже давно вислуховую, з ким, як і з якою періодичністю я сплю.

Наприклад, була ситуація, коли ми випадково зустрілися з екіпажем, з яким кілька років тому працювали, жили, ділили їжу в довгостроковому відрядженні. Зрозуміло, ми вирішили цю зустріч відзначити вечерею – замовили всяких страв з ресторану, купили фруктів. У розпал веселощів до нас приєдналася молоденька дівчинка, яка вже встигла відхопити собі льотчика. Культурно посиділи, поговорили, повеселилися і розійшлися. На наступний день мені дзвонить інший колега і делікатно запитує: «А що у вас там вчора за оргія була?» Виявилося, що плітки кажуть, що у нас була груповуха на чотирьох.

– Чи багато у вас колег-стюардів?

– Зараз багато – я б сказала 50 на 50. Все тому, що в будь-якому випадку для цієї роботи потрібна сила, витривалість і міцне здоров’я. Дівчаткам важко – хоч нас і вчать, як захистити літак від терористів, ми навряд чи фізично зможемо це зробити. Тому спочатку стали брати на роботу сек’юриті, а потім їх же, але під виглядом бортпровідників. Це важка техніка, безсонні ночі, робота в умовах спеки або холоду та сильного стресу.

– Розкажіть про свої умови праці – що входить у ваші обов’язки?

– Важливо в цьому переліку відзначити здоров’я, за яким ти зобов’язана стежити сама. Так, нас контролюють, раз на півроку я проходжу медогляд, раз на рік я проходжу повний медогляд, раз на два роки я проходжу повний-повний медогляд. Також періодично ми здаємо знання літака кожного типу – теоретичні, практичні плюс перевірка в рейсових умовах. Є всілякі інші дисципліни, на зразок основ пожежогасіння, основ приводнення, першої медичної допомоги, перевезення небезпечних вантажів, авіаційної безпеки тощо.

Протягом місяця я можу літати 90 льотних годин, в рік – не більше 900, тобто в нас є обмеження за часом. Ми зазвичай за півтори години прибуваємо в аеропорт, за годину ми вже на літаку, проводимо підготовку до польоту, обговорюємо тонкощі роботи, адже на кожному рейсі різні люди, відповідно, різні час підготовки та сервіс. Ретельно перевіряється працездатність провідників і їхня тверезість для проведення рейсу. З цим суворо, бо, в цілому, кількість бортпровідників залежить від кількості пасажирів – на максимум 50 осіб повинен бути один провідник.