Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016
вперед дизайн-мислення креатівіті

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

Дизайн-мышление – для тех, у кого нет идей

Дизайн-мышление – метод решения задач, основанный на творчестве. Обычно его применяют в бизнесе, но Барнетт и Эванс доказали универсальность подхода. Оказалось, что дизайн-мышление помогает в профориентации, поисках работы и избавляет от тревожности.

Вместо того, чтобы копаться в себе в поисках несуществующего призвания, авторы курса предлагают осознать собственную жизнь как проект. Чтобы проект был успешным, ему нужна грамотная стратегия, а лучше даже комплекс стратегий.

Согласно методу, начинать стратегическое планирование нужно с изучения исходных параметров. В нашем случае, стоит четко определить кто мы, во что мы верим, и как наша деятельность с этим соотносится. Чтобы получше разобраться в собственной жизни, авторы курса советуют написать два эссе и вести дневник положительных эмоций.

Эссе о вашей идеальной деятельности. Каким должен быть ваш типичный рабочий день, где, как и с кем вы его проводите. Не нужно привязываться к определенной сфере, важно просто понять, как вы хотите жить и трудиться. Например, вы хотите общаться с людьми и редко сидеть перед монитором. Или посещать с деловыми поездками разные города и страны. Или не выходить из дома без крайней необходимости. Даже самая престижная и высокооплачиваемая работа не будет в радость, если вы проводите треть жизни не так и не там, где хотите.

Эссе о ваших взглядах на жизнь. Здесь нужно очертить свои принципы: на что вы готовы и не готовы идти ради достижения целей, ваши приоритеты (личная жизнь, творчество, наука, развлечения). Во что вы верите? Ради чего стоит жить? Ради чего вы просыпаетесь по утрам? Если ваша деятельность никак с этим не связана или противоречит этому – счастья не видать.

Дневник положительных эмоций. Изо дня в день нужно подробно описывать все, что принесло позитивные ощущения. Основные критерии: вовлеченность и энергия. Если занятие полностью поглотило ваше внимание, и вам удалось без труда на нем сосредоточиться – оно вам подходит. Но если после окончания вы чувствуете себя выжатым лимоном – не стоит посвящать подобному все свое время, это грозит выгоранием. Когда вам легко сфокусироваться на чем-либо, это приносит вам удовлетворение, но не отнимает всей энергии – вы нашли то, что искали.

Суть такого подхода не в самокопании, а в осознании того, кем мы можем стать, а кем не можем.

Эксперимент с джемом

Американский психотерапевт Мэг Джей в своей книге «Важные годы» приводит пример из жизни пациента. Иэну двадцать пять лет, и он не знает, что делать со своей жизнью. Молодой человек чувствует себя посреди океана возможностей, но нигде не видит суши. Он не может определиться, в каком направлении ему плыть, потому что не уверен в успехе, и боится упустить все остальные возможности. Парень просто остается на месте в надежде, что кто-то примет решение за него.

Автор рассказывает Иэну об «эксперименте с джемом», проведенном в Стэнфордском университете. Целью было выяснить, как люди совершают выбор. Покупателям супермаркета предлагали продегустировать джем: в одни дни на столик ставили 6 видов, а в другие – 24 банки с разными сортами джема. В обоих случаях покупателям выдавали купон на покупку только одной банки. В итоге всего 3% людей покупали джем у столика с 24 сортами, в то время как 30% уходили с покупкой, выбирая из шести вариантов.

Эксперимент доказывает, что выбор из ограниченного числа вариантов сделать проще. При этом «океан возможностей» в котором якобы находятся все молодые люди, – несуществующий миф. На самом деле, у каждого из нас не так много вариантов. Наши знания, опыт, интересы, характер, комплексы и приоритеты – все это сводит бескрайний океан к нескольким ручейкам, из которых остается выбрать. Дневник положительных эмоций поможет осознать, в каком направлении имеет смысл двигаться дальше.

После принятия себя и мира такими, какими мы есть, пора приступать к решительным действиям. Не волнуйтесь, авторы курса позаботились, чтобы у вас было больше одного купона на покупку джема.

Где брать идеи?

Приверженцы дизайн-мышления уверяют, что отсутствие идей – это норма. Если вы все еще не придумали, чем заняться в жизни, за что получить Нобелевскую или Пулитцеровскую премию – не корите себя. Лучше составьте ассоциативную карту мыслей (Mind map), чтобы сгенерировать как можно больше идей.

Например, участник Стэнфордского курса «Designing Your Life», программист с жизненным кризисом, благодаря брейншторму понял, что его истинное призвание – организовать детский лагерь, где все будут изображать пиратов. Как он к этому пришел?

Ему предложили повышение на престижной работе, но перспектива продолжить офисную жизнь его не привлекала. Благодаря методике курса парень нарисовал ассоциативную карту мыслей. Идея сменить род деятельности, которая родилась у него давным-давно, обрела реальные очертания.

Он начал со своего основного приоритета – находиться большую часть дня вне помещения. Отталкиваясь от главного желания, парень записал все, что пришло ему в голову.

До окончания брейншторма анализировать идеи категорически запрещается – важно просто записать все на бумагу. Большая часть ассоциаций, конечно, окажется бредом, но некоторые удачные мысли натолкнут вас на неожиданные решения. Например, чтобы работать вне дома, можно не только быть фотографом или монтажником-высотником, но и открыть детский тематический лагерь с пиратами.

Золотое правило генерации идей: количество важнее качества. Чем больше вы придумаете, тем больше шансов найти адекватное решение. На первой или единственной идее останавливаться категорически нельзя. Если вам кажется, что выход один, – вы на 100% ошибаетесь.

Будущее с вариантами

Помните, как в фильме «Господин Никто» с Джаредом Лето главный герой вспоминает свою жизнь, прожитую в нескольких вариантах? Благодаря дизайн-мышлению вы можете примерить эту фантастику на себя. Только речь пойдет не о прошлом, а о будущем.

Авторы курса предлагают каждому ищущему себя человеку написать минимум три плана на ближайшие пять лет. Это должно быть подробное планирование с визуализацией, халтурить запрещено.

Что вас ждет, если все будет развиваться по намеченной траектории. Например, если вы студент юридического факультета, ваш первый план будет строиться на карьере юриста. Постарайтесь подробно визуализировать, какой будет ваша жизнь, сколько времени вы сможете уделять семье, какие планируете достижения на ближайшие пять лет жизни. 

Что вас ждет, если все, чем вы сейчас занимаетесь, потеряет смысл. Например, вы учитесь на экономическом факультете, но узнаете, что профессию экономиста упразднили. Вам нужно срочно придумать альтернативный план действий, чтобы не оказаться за бортом жизни. Чем займетесь, если жизнь нужно будет изменить на 180 градусов? План должен быть не менее подробным, чем первый.

Что вас ждет, если необходимость зарабатывать деньги исчезнет навсегда. Помимо этого, вы не должны беспокоиться о мнении родственников и друзей. Чем бы вы занимались, если бы вас ничего не ограничивало? План должен быть реальным, ведь вы – это все еще вы, со своими знаниями, навыками и комплексами. Что бы вы на самом деле хотели делать ближайшие пять лет, если бы вопрос денег и ожиданий окружающих отпал?

Количество планов на ближайшую пятилетку ограничивается только вашей фантазией, их можно составить сколько угодно.

Каждому варианту своего будущего нужно придумать название из шести слов. После этого, оцените каждый план по таким критериям:

  • насколько такое будущее вас устраивает;
  • хватает ли у вас финансовых, интеллектуальных, и прочих ресурсов, чтобы реализовать задуманное;
  • насколько вы уверены в реальности такого плана;
  • насколько ваша личная жизнь, работа и досуг согласуются между собой.

После этого нужно задать каждому плану три вопроса, на которые вы сами не в силах дать ответы.

Теперь самое интересное – практика

Вы же не думаете, что планированием будущего можно ограничиться? Основная задача дизайн-мышления – столкнуть предположения с реальностью лоб в лоб. Пока этого не произойдет, все ваши усилия можно считать бесполезными. Но как одновременно воплотить в жизнь несовместимые вещи? И где взять столько времени? Все очень просто: нужно создать прототипы.

Грамотные маркетологи используют А/В-тестирование, чтобы выяснить, какой вариант действий принесет наилучший результат. Например, создают два варианта почтовой рассылки, и рассылают их небольшим группам подписчиков. Затем смотрят, какой вариант оказался удачнее, получил больше отклика, и рассылают его по основной базе. Таким образом маркетологи опираются не на интуицию и предположения, а на практику. Стоит отдать должное их прагматичности. Благодаря использованию прототипов, они тратят чуть больше ресурсов в начале, но восполняют их сторицей и спят спокойно в итоге.

Выбор часто ассоциируют с мучениями из-за неизвестности. Старшеклассникам или даже студентам нелегко совершить судьбоносный выбор профессии, ведь они понятия не имеют, что им подходит, а что нет.

Если бы обязательным предметом в старших классах было что-то вроде «Прототипирования будущего», молодые люди сэкономили бы годы и десятилетия поисков себя.

Представим типичную ситуацию: школьник не любил математику и выбрал факультет, где не нужно сдавать по ней экзамен. Через год учебы он понял, что выбранная профессия его совсем не привлекает, но не бросать же учиться из-за такой ерунды. Еще через несколько лет он оказался на рынке труда с дипломом и отсутствием перспектив. В идеале за годы в университете у парня появилось увлечение, которое переросло в основную деятельность, но так везет не всем.

Теперь рассмотрим нашего типичного парня, который в старших классах или в университете мог пройти курс «Designing Your Life» и воспользоваться методами дизайн-мышления. Он бы наметил несколько направлений, в которых теоретически хотел бы работать, и попробовал себя в каждом из них. На такие эксперименты у него ушло бы по несколько недель или месяцев, но в итоге он сэкономил бы годы.

В случае выбора профессии прототип может быть двух видов: разговор со специалистами и приобретение опыта. Если, скажем, вы задумываетесь над карьерой журналиста, стоит обсудить это с работающим журналистом, причем из той области, которая вас интересует. А потом еще и попасть на стажировку или выполнить несколько типичных заданий. Да, денег вы за это не получите, но вам же не платят за прочтение книг и статей в интернете. Это ваша инвестиция в себя.

Такое прототипирование гораздо эффективнее, чем, например, общение со студентом журфака, который только собираются начать работать. Он может сколько угодно хвалить или ругать учебную программу, преподавателей и весь прогнивший мир, но это мнение ничего не стоит до тех пор, пока он не столкнется с реальностью вне университета.

Общайтесь с практиками и приобретайте реальный опыт – только так вы сможете понять, куда стоит и не стоит двигаться.

Список рекомендуемой литературы (и одно видео)

Выступление Ивана Примаченко, вдохновившее автора на эту статью.

Книга от авторов курса: “Designing Your Life: How to Build a Well-Lived, Joyful Life”, Bill Burnett, Dave Evans

Чтобы не терять времени даром: «Важные годы. Почему не стоит откладывать жизнь на потом», Мэг Джей

Чтобы грамотно составлять стратегии: «33 стратегии войны», Роберт Грин

Чтобы еще более грамотно составлять стратегии, если хорошо знаете английский: «Your Strategy Needs a Strategy: How to Choose and Execute the Right Approach», Martin Reeves, Knut Haanaes, Janmejaya Sinha

Чтобы не думать шаблонами: «Думай медленно… Решай быстро», Даниэль Канеман

Чтобы научиться счастью: «Поток. Психология оптимального переживания», Михай Чиксентмихайи

Найцiкавiше на сайтi

«Бунтуй, кохай, права не віддавай»: как в Киеве прошел Марш равенства

В воскресенье, 17 июня, в Киеве состоялся Марш равенства Киев-Прайд-2018, традиционное шествие ЛГБТ-сообщества. По разным оценкам его посетили от 3,5 до 5 тыс. человек. Девиз этого года — «Страна свободных. Будь собой». Легко ли быть собой в Украине 2018 года – специально для Platfor.ma узнавал журналист Александр Михедов.

— Ганьба! Ганьба! Ганьба!

Собравшиеся у Национальной оперы противники Марша равенства не устают скандировать самый популярный украинский лозунг. В этот раз он адресован тем, кто пришел поддержать ЛГБТ-сообщество в его борьбе за равноправие. На часах 9:35, до начала шествия меньше получаса.

#kyivpride

Публикация от Anthony Bartaway (@anthonybartaway)

Как и в прошлом году, Киев-Прайд-2018 стартует у Дома учителя на Владимирской. За безопасность отвечают около пяти тысяч силовиков: патрульные полицейские, нацгвардейцы, конная полиция и так называемая «полиция диалога», чье оружие — слово, а не дубинки и пистолеты.

Чтобы дойти до Дома учителя, сперва нужно пройти через металлоискатель. Около него стоят поборники семейных ценностей с плакатами «Мама папа хорошо — папа папа плохо», «Закон для сімей — Україна для сімей», «Ні — пропаганді гомосексуалізму» и пытаются перекричать друг друга. Полицейские бегло осматривают содержимое сумок и рюкзаков и пропускают внутрь оцепления, где уже стоит колонна участников.

ТРАДИЦІЙНІ ЦІННОСТІ VS МАРШ РІВНОСТІ Про ще це? Про політику, економіку, релігію, гендер чи традиції? Чому ЛГБТ ? На цей пост мене наштовхнули коментарі у соціальних мережах моїх друзів. Вони запитували чи я на “гей-параді”. Ситуація дещо інша. Давайте спочатку розберемо назву заходу. Це був “Марш Рівності” . Підкресліть і запам’ятайте собі. Тобто це про визнання людини як такої, це про повагу без осуду її вибору, фізіологічних даних, психологічних особливостей. А чому такий рух почався на основі ЛГБТ ? Тому що представники ЛГБТ вирішили захистити себе як людей. Вони мають відвагу і бажання бути рівними в оточенні інших людей. І тому таких людей варто поважати! Мені приємно розуміти, що система безпеки була настільки сильною. Це говорить, про те, що “владі” є важливою тема захисту прав людини. Самі подумайте 5000 поліцейських, нац.гвардійців, сбушніків охороняло марш, в якому брало участь біля 3500 людей. За це дуже вдячний. Я особисто приймав участь у марші для того, щоб відстояти своє право бути рівним. Так склалось, що в школі з мене часто жартували через інвалідність руки. Та саме це дало мені зрозуміти цінність людини. Цінність мене, як людини. А якщо дивитись на політику, економіку, традиції та соціум отримує тільки позитив від визнання інших людей. Тому, що ККД зростає. якось так. БУНТУЙ, КОХАЙ, ПРАВА НЕ ВІДДАВАЙ! #kyivpride #kyiv #humanrights

Публикация от Yura Obach (@yura_obach)

Эти меры предосторожности вынужденные: угрозы и провокации давно стали привычными атрибутами прайда. Так, в 2016 году «Правый сектор» пообещал активистам «кровавую кашу» и частично сдержал свое слово: тогда националисты прорвали оцепление и устроили потасовку. Годом ранее все те же «правосеки» забросали участников петардами.

Против прайда выступают не только националисты. Игорь Мосийчук, народный депутат от Радикальной партии Олега Ляшко не видит никакой разницы «между бессмертными полками и гей-парадами». «Некрофилы, которым в Украине не место» — такое определение он дает обеим группам в своем эмоциональном посте в Фейсбуке. Тем временем митрополит Онуфрий считает, что гей-парад может «навлечь гнев Божий на украинскую землю, на которой и без того уже несколько лет подряд проливается невинная кровь украинцев».

 

Ану марш на марш: правозахисниця про три причини підтримувати КиївПрайд

АвторІрина Виртосу
15 Червня 2018

В неділю, 17 червня, у столиці пройде Марш рівності КиївПрайд. Журналістка Центру інформації про права людини Ірина Виртосу написала для Platfor.ma, чому цей день в Україні – не тільки про представників спільноти ЛГБТ+. І підкріпила свої думки статистикою.

Пригадую, як у дитинстві мене «оберігали» від дітей з інвалідністю, навіть відвертали, якщо хтось їхав на інвалідному візку. Якось я спитала, чому цей дорослий хлопчик ще досі у візочку, на що мені дуже тихо відповіли, що він хворий. І так, наче це якийсь злочин чи щось, про що недоречно запитувати.

Про гомосексуалів я дізналася випадково, гортаючи старезний радянський журнал «Моє здоров’я». Коли ж заходила мова про молдован, турків чи корейців, яких чимало є в моєму рідному місті, нерідко в розмові вчувала поблажливість або меншовартість. Як дитина я тоді не могла собі пояснити, чому мене це пригнічувало. Адже йшлося про таких самих людей, як і я, просто вони чимось відрізнялися…

Згідно з національним соціологічним дослідженням «Що українці знають і думають про права людини», тільки чверть українців вважають толерантність найважливішою цінністю. Для половини опитаних (50,9%) це загалом важлива, але не основна цінність. Але є солідна частка населення (15,9%), яка переконана, що бути толерантним не так уже і важливо. Ще 8,2% було важко відповісти.

Неприйняття інакших, несхожих на нас – чи то за вірою, чи то за національністю, віком, мовою, сексуальною орієнтацією, – впливає на наше життя. Я помічаю дуже тісний зв’язок між тим, що сьогодні розповідають «смішні» анекдоти про грузинів, а завтра спалюють ромські табори на Львівщині й Київщині, сьогодні «працює» трудова книжка замість працівника з інвалідністю, а завтра водій автобуса спокійно проїжджає зупинку, де очікує пасажир на інвалідному візку.

Як не прикро, в нашій державі дискримінація не вважається серйозною проблемою для більшості українців. Так, 43,9% опитаних переконані, що, хоч це загалом серйозно, але є і більші біди. Ще чверть респондентів (25,7%) кажуть, що це взагалі не актуально. І тільки 15,6% визнають дискримінацію як велику проблему в українському суспільстві.

Це у вас у крові: чому донорство – не зовсім те, що ви думаєте

14 червня у всьому світі відзначають День донора. Журналістка Platfor.ma Тетяна Капустинська є одним із ідеологів проекту «Середи в Охматдиті», який спонукає здавати кров. У свій день вона написала про те, як вперше потрапила в донорство, та пропонує всім доєднатися.

Ненавиджу лікарні. Настільки, що навіть здавати кров там – справжня мука. Ти рано вранці приходиш у стомлене часом, пилом і чварами приміщення, займаєш своє місце в кінці нескінченної змійки з людей і очікуєш. За весь цей час встигаєш сказати «ні» всім, хто «я тільки за довідкою» або «я просто відходив ненадовго», почитати книгу, незлічену кількість разів позіхнути та вивчити всю макулатуру, яка висить на стінах.

Після йде низка подій, яку хочеться забути – аналіз крові з пальця, пошуки себе і сенсу життя в довгих чергах, тривалі розмови з лікарями та жахлива процедура здачі крові. Озлоблена на весь світ бабуся безуспішно намагається встромити величезну голку в вашу вену якийсь час, а після того, як у неї це виходить, залишається тільки пару годин потерпіти – ниючий біль, різкий запах ліків і захопливий підрахунок плитки на старій стелі. Після процедури тебе не надто делікатно просять звільнити місце й забувають про твоє існування, ніби ти й не сидів тут пару годин в надії врятувати комусь життя.

Приблизно так я уявляла собі процедуру донації до того, як стала донором. І хоч лікарні все ще не викликають у мене ніжних почуттів, я зрозуміла, що уявлення про процедуру здачі крові не збігалися з реальністю трохи більше, ніж зовсім.

Потреба в добрих вчинках була в моєму житті завжди – то я працювала в благодійному магазині, то була волонтером на різних акціях, то придумувала свої проекти, всі засоби з яких пішли б на допомогу різним організаціям. І, звичайно, часто міркувала про те, щоб стати донором. Зупиняли дурні міфи, упередження та просте незнання – здавалося, що це так складно і довго, що донорами можуть бути лише обрані, а моя кров поширеної групи навряд чи стане в пригоді.

І ось одного разу я побачила пост у свого знайомого в Фейсбуці – він натхненно розповідав про те, що здавав кров в «Охматдиті» з командою волонтерів, а його 4+ група допомогла хлопчикові. Він пишався своїм вчинком, це відчувалося в кожному слові, і закликав своїх друзів не бояться, а діяти. «Це знак!» – подумала я і звільнила собі ранок середи на наступному тижні. «Це доля!» – кожен день повторювала я собі.

Фото: Iнга Передерій

І знаєте, що? Виявилося, що донорство – це дуже просто. Це не страшно та не боляче, а працівники відділення трансфузіології намагаються зробити все, щоб допомогти донору та кожній дитині, яка потребує переливання крові. Мене зустріли з посмішкою та повагою, не раз подякували, що прийшла, і супроводжували на всіх етапах. Кілька разів запитали про те, як давно зробила татуювання – повинен пройти рік, але багато хто досі вважає, що тату означає довічний відвід від здачі крові. Відділення всередині було чистим, світлим і фотогенічним – ось прямо коли відкриваєш сторіз в Інстаграмі й знімаєш-знімаєш, нічого спільного з моїми похмурими уявленнями. Лікарі та медсестри, в основному, молоді та усміхнені дівчата, які сиплять жарти та історії, щоб підняти настрій або відвернути увагу, наприклад, від проколювання пальця, що, до речі, найстрашніша з усіх процедур.

За результатами аналізів мене допустили до здачі крові, що виявилося великою вдачею. Там же мені розповіли, що приводів дати потенційному донору відведення – на пальцях не перелічити: маленька вага, надто поганий зір, свіжі тату або пірсинг, недавня хвороба, низький гемоглобін або високий білірубін, низький тиск і це навіть не чверть списку. Тоді я дико пораділа своєму везінню та буквально застрибнула на канапу, оголюючи вени й душу. Здивування спіткало мене знову, коли стало зрозуміло, що процес виявився абсолютно безболісним, а через 7 хвилин одна з медсестер в рожевому костюмі прокричала «Друга плюс, перев’язуємо». 7 хвилин – і ти зробив значний внесок в чиєсь життя.

Фото: Iнга Передерій

Їсти слона по шматочках: уривок з книги «Серійний переможець» про свої примхи та успіх

АвторPlatfor.ma
13 Червня 2018

У видавництві «Книголав» виходить книжка американського фінансового консультанта Леррі Вайдела «Серійний переможець», в якій автор стверджує, що до успіху в житті та роботі ведуть п’ять кроків: ухвалення рішення, перевиконання, коригування, доведення справи до кінця та постійне вдосконалення. Що саме це означає, він пояснює на конкретних порадах і прикладах з власного досвіду та життя інших бізнесменів, спортсменів і мільйонерів. Platfor.ma публікує уривок про те, чому потурати своїм примхам не так уже й погано.

Коли я їхав до університету, Ед дав мені пораду: «Іди за своєю природною цікавістю. Інакше навчання, бізнес і робота виб’ють її з тебе, і ти станеш просто нудним». Ми прагнемо самі визначати своє життя, а не дати обставинам визначити його чи звести нас на манівці, убиваючи наш ентузіазм. Цікавість – це спалах полум’я. Розпалюючи його своєю увагою, ми отримуємо найкращий шанс відкривати речі, місця, людей, завдяки яким можемо досягти найбільшої самореалізації. Чому?

Цікавість безпосередньо пов’язана з вашою внутрішньою мотивацією – найпотужнішим стимулом у вашому житті.

Усі переможці мають внутрішню мотивацію, вогнище, що живиться любов’ю до того, що вони роблять чи чого досягають. Вона дає їм потужне бажання та рішучість, необхідні для перемоги. Є тільки один спосіб з’ясувати, яким може бути ваше найкраще можливе майбутнє: іти за своєю природною цікавістю. Усі ми маємо унікальні інтереси. Ніхто з нас не може пояснити, чому певні речі нас приваблюють, а інші не становлять жодної цінності.

Чому одна людина любить суші, а інша (я) ненавидить їх? Хтозна. Деяким людям подобається право, деяких тягне в медицину, дехто навіть каже, що любить бухгалтерію. Хтось може це все пояснити? Єдине ми знаємо напевно: щоб жити насиченим життям і отримувати від нього задоволення, треба йти за своїми інстинктами. Унікальний набір наших зацікавлень – ключ до нашого унікального потенціалу. Поки горить внутрішнє вогнище, ми лишаємося залученими та енергійними. Це основи психології.

Якщо ви любите суші, а щодо грецької кухні не певні, то зі значно більшим захватом сприймете відвідини ресторану суші, ніж грецького ресторану. Людині, захопленій бухгалтерією, буде складно досягти успіху в геть іншій сфері. Мене ви ніколи не побачите на канаті, а от Філіпп Петі з підліткового віку хотів стати лише канатохідцем. Потім, у вісімнадцять років, чекаючи на прийом у дантиста, він побачив у французькій газеті ескізи ще не збудованих веж Всесвітнього торгового центру. Він схопив олівця, намалював лінію між вежами, а потім шість років навчався, вдосконалювався й морочився над дедалі складнішими трюками. Він місяцями таємно досліджував майже завершені вежі, а потім, 7 серпня 1974 року, здійснив свою мрію. Крок за кроком, опираючись вітрові, він пройшов від однієї вежі до другої по тонкому канату. Він зробив щось таке, чого не робив і не зробить ніхто, ні до, ні після нього.