Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016
вперед дизайн-мислення креатівіті

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

Дизайн-мышление – для тех, у кого нет идей

Дизайн-мышление – метод решения задач, основанный на творчестве. Обычно его применяют в бизнесе, но Барнетт и Эванс доказали универсальность подхода. Оказалось, что дизайн-мышление помогает в профориентации, поисках работы и избавляет от тревожности.

Вместо того, чтобы копаться в себе в поисках несуществующего призвания, авторы курса предлагают осознать собственную жизнь как проект. Чтобы проект был успешным, ему нужна грамотная стратегия, а лучше даже комплекс стратегий.

Согласно методу, начинать стратегическое планирование нужно с изучения исходных параметров. В нашем случае, стоит четко определить кто мы, во что мы верим, и как наша деятельность с этим соотносится. Чтобы получше разобраться в собственной жизни, авторы курса советуют написать два эссе и вести дневник положительных эмоций.

Эссе о вашей идеальной деятельности. Каким должен быть ваш типичный рабочий день, где, как и с кем вы его проводите. Не нужно привязываться к определенной сфере, важно просто понять, как вы хотите жить и трудиться. Например, вы хотите общаться с людьми и редко сидеть перед монитором. Или посещать с деловыми поездками разные города и страны. Или не выходить из дома без крайней необходимости. Даже самая престижная и высокооплачиваемая работа не будет в радость, если вы проводите треть жизни не так и не там, где хотите.

Эссе о ваших взглядах на жизнь. Здесь нужно очертить свои принципы: на что вы готовы и не готовы идти ради достижения целей, ваши приоритеты (личная жизнь, творчество, наука, развлечения). Во что вы верите? Ради чего стоит жить? Ради чего вы просыпаетесь по утрам? Если ваша деятельность никак с этим не связана или противоречит этому – счастья не видать.

Дневник положительных эмоций. Изо дня в день нужно подробно описывать все, что принесло позитивные ощущения. Основные критерии: вовлеченность и энергия. Если занятие полностью поглотило ваше внимание, и вам удалось без труда на нем сосредоточиться – оно вам подходит. Но если после окончания вы чувствуете себя выжатым лимоном – не стоит посвящать подобному все свое время, это грозит выгоранием. Когда вам легко сфокусироваться на чем-либо, это приносит вам удовлетворение, но не отнимает всей энергии – вы нашли то, что искали.

Суть такого подхода не в самокопании, а в осознании того, кем мы можем стать, а кем не можем.

Эксперимент с джемом

Американский психотерапевт Мэг Джей в своей книге «Важные годы» приводит пример из жизни пациента. Иэну двадцать пять лет, и он не знает, что делать со своей жизнью. Молодой человек чувствует себя посреди океана возможностей, но нигде не видит суши. Он не может определиться, в каком направлении ему плыть, потому что не уверен в успехе, и боится упустить все остальные возможности. Парень просто остается на месте в надежде, что кто-то примет решение за него.

Автор рассказывает Иэну об «эксперименте с джемом», проведенном в Стэнфордском университете. Целью было выяснить, как люди совершают выбор. Покупателям супермаркета предлагали продегустировать джем: в одни дни на столик ставили 6 видов, а в другие – 24 банки с разными сортами джема. В обоих случаях покупателям выдавали купон на покупку только одной банки. В итоге всего 3% людей покупали джем у столика с 24 сортами, в то время как 30% уходили с покупкой, выбирая из шести вариантов.

Эксперимент доказывает, что выбор из ограниченного числа вариантов сделать проще. При этом «океан возможностей» в котором якобы находятся все молодые люди, – несуществующий миф. На самом деле, у каждого из нас не так много вариантов. Наши знания, опыт, интересы, характер, комплексы и приоритеты – все это сводит бескрайний океан к нескольким ручейкам, из которых остается выбрать. Дневник положительных эмоций поможет осознать, в каком направлении имеет смысл двигаться дальше.

После принятия себя и мира такими, какими мы есть, пора приступать к решительным действиям. Не волнуйтесь, авторы курса позаботились, чтобы у вас было больше одного купона на покупку джема.

Где брать идеи?

Приверженцы дизайн-мышления уверяют, что отсутствие идей – это норма. Если вы все еще не придумали, чем заняться в жизни, за что получить Нобелевскую или Пулитцеровскую премию – не корите себя. Лучше составьте ассоциативную карту мыслей (Mind map), чтобы сгенерировать как можно больше идей.

Например, участник Стэнфордского курса «Designing Your Life», программист с жизненным кризисом, благодаря брейншторму понял, что его истинное призвание – организовать детский лагерь, где все будут изображать пиратов. Как он к этому пришел?

Ему предложили повышение на престижной работе, но перспектива продолжить офисную жизнь его не привлекала. Благодаря методике курса парень нарисовал ассоциативную карту мыслей. Идея сменить род деятельности, которая родилась у него давным-давно, обрела реальные очертания.

Он начал со своего основного приоритета – находиться большую часть дня вне помещения. Отталкиваясь от главного желания, парень записал все, что пришло ему в голову.

До окончания брейншторма анализировать идеи категорически запрещается – важно просто записать все на бумагу. Большая часть ассоциаций, конечно, окажется бредом, но некоторые удачные мысли натолкнут вас на неожиданные решения. Например, чтобы работать вне дома, можно не только быть фотографом или монтажником-высотником, но и открыть детский тематический лагерь с пиратами.

Золотое правило генерации идей: количество важнее качества. Чем больше вы придумаете, тем больше шансов найти адекватное решение. На первой или единственной идее останавливаться категорически нельзя. Если вам кажется, что выход один, – вы на 100% ошибаетесь.

Будущее с вариантами

Помните, как в фильме «Господин Никто» с Джаредом Лето главный герой вспоминает свою жизнь, прожитую в нескольких вариантах? Благодаря дизайн-мышлению вы можете примерить эту фантастику на себя. Только речь пойдет не о прошлом, а о будущем.

Авторы курса предлагают каждому ищущему себя человеку написать минимум три плана на ближайшие пять лет. Это должно быть подробное планирование с визуализацией, халтурить запрещено.

Что вас ждет, если все будет развиваться по намеченной траектории. Например, если вы студент юридического факультета, ваш первый план будет строиться на карьере юриста. Постарайтесь подробно визуализировать, какой будет ваша жизнь, сколько времени вы сможете уделять семье, какие планируете достижения на ближайшие пять лет жизни. 

Что вас ждет, если все, чем вы сейчас занимаетесь, потеряет смысл. Например, вы учитесь на экономическом факультете, но узнаете, что профессию экономиста упразднили. Вам нужно срочно придумать альтернативный план действий, чтобы не оказаться за бортом жизни. Чем займетесь, если жизнь нужно будет изменить на 180 градусов? План должен быть не менее подробным, чем первый.

Что вас ждет, если необходимость зарабатывать деньги исчезнет навсегда. Помимо этого, вы не должны беспокоиться о мнении родственников и друзей. Чем бы вы занимались, если бы вас ничего не ограничивало? План должен быть реальным, ведь вы – это все еще вы, со своими знаниями, навыками и комплексами. Что бы вы на самом деле хотели делать ближайшие пять лет, если бы вопрос денег и ожиданий окружающих отпал?

Количество планов на ближайшую пятилетку ограничивается только вашей фантазией, их можно составить сколько угодно.

Каждому варианту своего будущего нужно придумать название из шести слов. После этого, оцените каждый план по таким критериям:

  • насколько такое будущее вас устраивает;
  • хватает ли у вас финансовых, интеллектуальных, и прочих ресурсов, чтобы реализовать задуманное;
  • насколько вы уверены в реальности такого плана;
  • насколько ваша личная жизнь, работа и досуг согласуются между собой.

После этого нужно задать каждому плану три вопроса, на которые вы сами не в силах дать ответы.

Теперь самое интересное – практика

Вы же не думаете, что планированием будущего можно ограничиться? Основная задача дизайн-мышления – столкнуть предположения с реальностью лоб в лоб. Пока этого не произойдет, все ваши усилия можно считать бесполезными. Но как одновременно воплотить в жизнь несовместимые вещи? И где взять столько времени? Все очень просто: нужно создать прототипы.

Грамотные маркетологи используют А/В-тестирование, чтобы выяснить, какой вариант действий принесет наилучший результат. Например, создают два варианта почтовой рассылки, и рассылают их небольшим группам подписчиков. Затем смотрят, какой вариант оказался удачнее, получил больше отклика, и рассылают его по основной базе. Таким образом маркетологи опираются не на интуицию и предположения, а на практику. Стоит отдать должное их прагматичности. Благодаря использованию прототипов, они тратят чуть больше ресурсов в начале, но восполняют их сторицей и спят спокойно в итоге.

Выбор часто ассоциируют с мучениями из-за неизвестности. Старшеклассникам или даже студентам нелегко совершить судьбоносный выбор профессии, ведь они понятия не имеют, что им подходит, а что нет.

Если бы обязательным предметом в старших классах было что-то вроде «Прототипирования будущего», молодые люди сэкономили бы годы и десятилетия поисков себя.

Представим типичную ситуацию: школьник не любил математику и выбрал факультет, где не нужно сдавать по ней экзамен. Через год учебы он понял, что выбранная профессия его совсем не привлекает, но не бросать же учиться из-за такой ерунды. Еще через несколько лет он оказался на рынке труда с дипломом и отсутствием перспектив. В идеале за годы в университете у парня появилось увлечение, которое переросло в основную деятельность, но так везет не всем.

Теперь рассмотрим нашего типичного парня, который в старших классах или в университете мог пройти курс «Designing Your Life» и воспользоваться методами дизайн-мышления. Он бы наметил несколько направлений, в которых теоретически хотел бы работать, и попробовал себя в каждом из них. На такие эксперименты у него ушло бы по несколько недель или месяцев, но в итоге он сэкономил бы годы.

В случае выбора профессии прототип может быть двух видов: разговор со специалистами и приобретение опыта. Если, скажем, вы задумываетесь над карьерой журналиста, стоит обсудить это с работающим журналистом, причем из той области, которая вас интересует. А потом еще и попасть на стажировку или выполнить несколько типичных заданий. Да, денег вы за это не получите, но вам же не платят за прочтение книг и статей в интернете. Это ваша инвестиция в себя.

Такое прототипирование гораздо эффективнее, чем, например, общение со студентом журфака, который только собираются начать работать. Он может сколько угодно хвалить или ругать учебную программу, преподавателей и весь прогнивший мир, но это мнение ничего не стоит до тех пор, пока он не столкнется с реальностью вне университета.

Общайтесь с практиками и приобретайте реальный опыт – только так вы сможете понять, куда стоит и не стоит двигаться.

Список рекомендуемой литературы (и одно видео)

Выступление Ивана Примаченко, вдохновившее автора на эту статью.

Книга от авторов курса: “Designing Your Life: How to Build a Well-Lived, Joyful Life”, Bill Burnett, Dave Evans

Чтобы не терять времени даром: «Важные годы. Почему не стоит откладывать жизнь на потом», Мэг Джей

Чтобы грамотно составлять стратегии: «33 стратегии войны», Роберт Грин

Чтобы еще более грамотно составлять стратегии, если хорошо знаете английский: «Your Strategy Needs a Strategy: How to Choose and Execute the Right Approach», Martin Reeves, Knut Haanaes, Janmejaya Sinha

Чтобы не думать шаблонами: «Думай медленно… Решай быстро», Даниэль Канеман

Чтобы научиться счастью: «Поток. Психология оптимального переживания», Михай Чиксентмихайи

Найцiкавiше на сайтi

Не кажи «триста»:
як навчитися жартувати дійсно смішно

Скільки разів перед сном ви знову і знову програвали в пам’яті момент, коли могли влучно віджартуватися? Або вам на думку спадала дотепна відповідь, але надто пізно? Настав час стати зіркою стендапу не тільки у власній голові. Почуття гумору не генетичне, і його можна натренувати. Розповідаємо про прості правила та заборонені прийоми.

Навчитися жартувати нам допомагають експерти з «Підпільного стендапу»

Слідкуйте за контекстом. Коли ви в колі друзів, то пожартувати не важко, адже ви знаєте контекст, у якому знаходитесь. Ви в курсі того, що відбувається, можете жартувати щодо того, що трапилося тут і зараз. Натомість комік має створити контекст штучно та вигадати такі умови, в яких його слова стають смішними. Наприклад: «Мене питають, що я встиг до 25 років? Я встиг не померти, це теж непросто. В Україні дуже легко це зробити – невдало зайшов до Євразії, переплутав йогурт в АТБ, зайняв надто активну позицію в Херсоні. Сьогодні настільки легко померти, що новину про смерть людини можна прочитати у розділі “Курйози”».

Робіть влучні постріли. Ваша кількість жартів повинна бути дозованою. Якщо ви думаєте, що ви будете постійно жартувати й залишатися на гребені хвилі, то ні – це швидко всім набридне. Навіть якщо ви робите це смішно, ваші слова будуть знецінюватися. А якщо несмішні, то швидко здобудете собі славу балабола. 

Цитуйте. Якщо ви хочете смішно пожартувати в компанії, то можна процитувати якогось коміка, наприклад. Це не заборонено і майже завжди смішно, а якщо ні, то ви можете виправдатися: «Ой, ну я не так переказав, там було кумедніше». Але тільки в тому разі, якщо у вас немає амбіції виступати на сцені.

Дійте по ситуації. Якщо ваш жарт не заходить, пожартуйте про те, як у вас не зайшов жарт. Якщо перед вами сидять 50 людей, які не сміються, оберіть одного, який відреагував, і почніть із ним розмовляти. 

Не бійтеся бути несмішними. Це нормально. Навіть професійні коміки дуже часто виступають несмішно, якщо ви теж саме зробите в компанії, то нічого страшного не відбудеться. Не намагайтеся рятуватися та накидувати ще 40 жартів, щоб вибратися з цього полону.

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, які стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.

Місто сили:
як Юрко Филюк розкачує Івано-Франківськ

Івано-Франківськ поступово стає центром нових можливостей в Україні. Спочатку з’явився ресторан Urban Space, який об’єднав 100 інвесторів і став прикладом соціального підприємництва. Тепер у центрі міста оновлюється, модернізується та набуває нового значення старий завод Промприлад, на території якого десятки різних ініціатив будуть працювати разом задля впровадження позитивних змін в країні. Для серії інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поспілкувалася з виконавчим директором та ініціатором проекту Юрієм Филюком про те, що таке імпакт-інвестиції, як отримати експертизу від Стенфорду, залучити $30 млн, змусити працювати разом владу, бізнес і суспільство та при цьому кайфувати від своєї роботи. 

– Розкажіть про свій бекграунд?

– Я вважаю, що підприємцем я став у 13 років. У дитинстві в батьків не було можливості мене розбалувати, тож я намагався сам заробляти гроші. Хочеш грати в баскетбол? Назбирай собі на кросівки. Я що тільки не робив, намагався щось придумувати, експериментувати, якийсь період навіть мив машини. В студентські роки був активним у міжнародній молодіжній організації AIESEC. Я пройшов всі щаблі від локального комітету до президента AIESEC України. 

Цікаво в мене там кар’єра закінчилася – на півтерміну мені зробили імпічмент. Тобто система мене не сприйняла або я не зріс із системою. Це було для мене здивуванням, адже я усвідомив, що на найвищій позиції ти більш беззвітній і при цьому замкнутий якимись рамками, ніж на нижчих точках. Але це теж корисний урок. Насамперед, я зрозумів, як хочу будувати партнерство. З тих пір для мене це не тільки професійне співпадіння, але й емоційне – збіг цінностей. Але з зовнішніми партнерами це правило не працює, тут я навчився вибудовувати взаємовідносини фактично з усіма. 

Потім у Києві з колегами ми запустили свій перший середній бізнес у сфері кредитних систем – успішно розвивали його чотири роки, а потім, у 2008-у, довелося його заморозити, оскільки ми були зав’язані на банківський продукт, який на той момент просто зник із ринку. Ми після цього вирішили на літо поїхали в суто романтичний Івано-Франківськ і подумати, чим далі займатися. Так і зайшли випадково в ресторанний бізнес і відкрили кілька закладів громадського харчування. Але після Києва ментально досить швидко стало якось тісно. Я відчував, що ми можемо дати ринку більше, ніж вони готові прийняти. Тобто ситуація – на розрив, і треба було приймати рішення: або ми вирушаємо до Києва чи іншого міста з більшими можливостями, або авантюрна думка «давайте спробуємо розкачати Франківськ». 

Мені одна мудра людина сказала: «Юро, дерева не бігають». Після цього мені вперше в житті захотілося кинути все та зайнятися чимось новим, що я з легкістю й зробив. Ми почали вивчати теорію революції суспільства, як взагалі розвивались міста, що з цим всім можна робити – так і народилася ініціатива «Тепле Місто». Ми – модератори діалогів у місті, які активно співпрацюють з усіма трьома секторами: владою, бізнесом і суспільством. Але я люблю зауважувати, що це не громадська організація в чистому вигляді: ми використовуємо різні форми, схрещуємо їх між собою, народжуємо щось нове. 

Юрко Филюк