Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016
вперед дизайн-мислення креатівіті

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

Дизайн-мышление – для тех, у кого нет идей

Дизайн-мышление – метод решения задач, основанный на творчестве. Обычно его применяют в бизнесе, но Барнетт и Эванс доказали универсальность подхода. Оказалось, что дизайн-мышление помогает в профориентации, поисках работы и избавляет от тревожности.

Вместо того, чтобы копаться в себе в поисках несуществующего призвания, авторы курса предлагают осознать собственную жизнь как проект. Чтобы проект был успешным, ему нужна грамотная стратегия, а лучше даже комплекс стратегий.

Согласно методу, начинать стратегическое планирование нужно с изучения исходных параметров. В нашем случае, стоит четко определить кто мы, во что мы верим, и как наша деятельность с этим соотносится. Чтобы получше разобраться в собственной жизни, авторы курса советуют написать два эссе и вести дневник положительных эмоций.

Эссе о вашей идеальной деятельности. Каким должен быть ваш типичный рабочий день, где, как и с кем вы его проводите. Не нужно привязываться к определенной сфере, важно просто понять, как вы хотите жить и трудиться. Например, вы хотите общаться с людьми и редко сидеть перед монитором. Или посещать с деловыми поездками разные города и страны. Или не выходить из дома без крайней необходимости. Даже самая престижная и высокооплачиваемая работа не будет в радость, если вы проводите треть жизни не так и не там, где хотите.

Эссе о ваших взглядах на жизнь. Здесь нужно очертить свои принципы: на что вы готовы и не готовы идти ради достижения целей, ваши приоритеты (личная жизнь, творчество, наука, развлечения). Во что вы верите? Ради чего стоит жить? Ради чего вы просыпаетесь по утрам? Если ваша деятельность никак с этим не связана или противоречит этому – счастья не видать.

Дневник положительных эмоций. Изо дня в день нужно подробно описывать все, что принесло позитивные ощущения. Основные критерии: вовлеченность и энергия. Если занятие полностью поглотило ваше внимание, и вам удалось без труда на нем сосредоточиться – оно вам подходит. Но если после окончания вы чувствуете себя выжатым лимоном – не стоит посвящать подобному все свое время, это грозит выгоранием. Когда вам легко сфокусироваться на чем-либо, это приносит вам удовлетворение, но не отнимает всей энергии – вы нашли то, что искали.

Суть такого подхода не в самокопании, а в осознании того, кем мы можем стать, а кем не можем.

Эксперимент с джемом

Американский психотерапевт Мэг Джей в своей книге «Важные годы» приводит пример из жизни пациента. Иэну двадцать пять лет, и он не знает, что делать со своей жизнью. Молодой человек чувствует себя посреди океана возможностей, но нигде не видит суши. Он не может определиться, в каком направлении ему плыть, потому что не уверен в успехе, и боится упустить все остальные возможности. Парень просто остается на месте в надежде, что кто-то примет решение за него.

Автор рассказывает Иэну об «эксперименте с джемом», проведенном в Стэнфордском университете. Целью было выяснить, как люди совершают выбор. Покупателям супермаркета предлагали продегустировать джем: в одни дни на столик ставили 6 видов, а в другие – 24 банки с разными сортами джема. В обоих случаях покупателям выдавали купон на покупку только одной банки. В итоге всего 3% людей покупали джем у столика с 24 сортами, в то время как 30% уходили с покупкой, выбирая из шести вариантов.

Эксперимент доказывает, что выбор из ограниченного числа вариантов сделать проще. При этом «океан возможностей» в котором якобы находятся все молодые люди, – несуществующий миф. На самом деле, у каждого из нас не так много вариантов. Наши знания, опыт, интересы, характер, комплексы и приоритеты – все это сводит бескрайний океан к нескольким ручейкам, из которых остается выбрать. Дневник положительных эмоций поможет осознать, в каком направлении имеет смысл двигаться дальше.

После принятия себя и мира такими, какими мы есть, пора приступать к решительным действиям. Не волнуйтесь, авторы курса позаботились, чтобы у вас было больше одного купона на покупку джема.

Где брать идеи?

Приверженцы дизайн-мышления уверяют, что отсутствие идей – это норма. Если вы все еще не придумали, чем заняться в жизни, за что получить Нобелевскую или Пулитцеровскую премию – не корите себя. Лучше составьте ассоциативную карту мыслей (Mind map), чтобы сгенерировать как можно больше идей.

Например, участник Стэнфордского курса «Designing Your Life», программист с жизненным кризисом, благодаря брейншторму понял, что его истинное призвание – организовать детский лагерь, где все будут изображать пиратов. Как он к этому пришел?

Ему предложили повышение на престижной работе, но перспектива продолжить офисную жизнь его не привлекала. Благодаря методике курса парень нарисовал ассоциативную карту мыслей. Идея сменить род деятельности, которая родилась у него давным-давно, обрела реальные очертания.

Он начал со своего основного приоритета – находиться большую часть дня вне помещения. Отталкиваясь от главного желания, парень записал все, что пришло ему в голову.

До окончания брейншторма анализировать идеи категорически запрещается – важно просто записать все на бумагу. Большая часть ассоциаций, конечно, окажется бредом, но некоторые удачные мысли натолкнут вас на неожиданные решения. Например, чтобы работать вне дома, можно не только быть фотографом или монтажником-высотником, но и открыть детский тематический лагерь с пиратами.

Золотое правило генерации идей: количество важнее качества. Чем больше вы придумаете, тем больше шансов найти адекватное решение. На первой или единственной идее останавливаться категорически нельзя. Если вам кажется, что выход один, – вы на 100% ошибаетесь.

Будущее с вариантами

Помните, как в фильме «Господин Никто» с Джаредом Лето главный герой вспоминает свою жизнь, прожитую в нескольких вариантах? Благодаря дизайн-мышлению вы можете примерить эту фантастику на себя. Только речь пойдет не о прошлом, а о будущем.

Авторы курса предлагают каждому ищущему себя человеку написать минимум три плана на ближайшие пять лет. Это должно быть подробное планирование с визуализацией, халтурить запрещено.

Что вас ждет, если все будет развиваться по намеченной траектории. Например, если вы студент юридического факультета, ваш первый план будет строиться на карьере юриста. Постарайтесь подробно визуализировать, какой будет ваша жизнь, сколько времени вы сможете уделять семье, какие планируете достижения на ближайшие пять лет жизни. 

Что вас ждет, если все, чем вы сейчас занимаетесь, потеряет смысл. Например, вы учитесь на экономическом факультете, но узнаете, что профессию экономиста упразднили. Вам нужно срочно придумать альтернативный план действий, чтобы не оказаться за бортом жизни. Чем займетесь, если жизнь нужно будет изменить на 180 градусов? План должен быть не менее подробным, чем первый.

Что вас ждет, если необходимость зарабатывать деньги исчезнет навсегда. Помимо этого, вы не должны беспокоиться о мнении родственников и друзей. Чем бы вы занимались, если бы вас ничего не ограничивало? План должен быть реальным, ведь вы – это все еще вы, со своими знаниями, навыками и комплексами. Что бы вы на самом деле хотели делать ближайшие пять лет, если бы вопрос денег и ожиданий окружающих отпал?

Количество планов на ближайшую пятилетку ограничивается только вашей фантазией, их можно составить сколько угодно.

Каждому варианту своего будущего нужно придумать название из шести слов. После этого, оцените каждый план по таким критериям:

  • насколько такое будущее вас устраивает;
  • хватает ли у вас финансовых, интеллектуальных, и прочих ресурсов, чтобы реализовать задуманное;
  • насколько вы уверены в реальности такого плана;
  • насколько ваша личная жизнь, работа и досуг согласуются между собой.

После этого нужно задать каждому плану три вопроса, на которые вы сами не в силах дать ответы.

Теперь самое интересное – практика

Вы же не думаете, что планированием будущего можно ограничиться? Основная задача дизайн-мышления – столкнуть предположения с реальностью лоб в лоб. Пока этого не произойдет, все ваши усилия можно считать бесполезными. Но как одновременно воплотить в жизнь несовместимые вещи? И где взять столько времени? Все очень просто: нужно создать прототипы.

Грамотные маркетологи используют А/В-тестирование, чтобы выяснить, какой вариант действий принесет наилучший результат. Например, создают два варианта почтовой рассылки, и рассылают их небольшим группам подписчиков. Затем смотрят, какой вариант оказался удачнее, получил больше отклика, и рассылают его по основной базе. Таким образом маркетологи опираются не на интуицию и предположения, а на практику. Стоит отдать должное их прагматичности. Благодаря использованию прототипов, они тратят чуть больше ресурсов в начале, но восполняют их сторицей и спят спокойно в итоге.

Выбор часто ассоциируют с мучениями из-за неизвестности. Старшеклассникам или даже студентам нелегко совершить судьбоносный выбор профессии, ведь они понятия не имеют, что им подходит, а что нет.

Если бы обязательным предметом в старших классах было что-то вроде «Прототипирования будущего», молодые люди сэкономили бы годы и десятилетия поисков себя.

Представим типичную ситуацию: школьник не любил математику и выбрал факультет, где не нужно сдавать по ней экзамен. Через год учебы он понял, что выбранная профессия его совсем не привлекает, но не бросать же учиться из-за такой ерунды. Еще через несколько лет он оказался на рынке труда с дипломом и отсутствием перспектив. В идеале за годы в университете у парня появилось увлечение, которое переросло в основную деятельность, но так везет не всем.

Теперь рассмотрим нашего типичного парня, который в старших классах или в университете мог пройти курс «Designing Your Life» и воспользоваться методами дизайн-мышления. Он бы наметил несколько направлений, в которых теоретически хотел бы работать, и попробовал себя в каждом из них. На такие эксперименты у него ушло бы по несколько недель или месяцев, но в итоге он сэкономил бы годы.

В случае выбора профессии прототип может быть двух видов: разговор со специалистами и приобретение опыта. Если, скажем, вы задумываетесь над карьерой журналиста, стоит обсудить это с работающим журналистом, причем из той области, которая вас интересует. А потом еще и попасть на стажировку или выполнить несколько типичных заданий. Да, денег вы за это не получите, но вам же не платят за прочтение книг и статей в интернете. Это ваша инвестиция в себя.

Такое прототипирование гораздо эффективнее, чем, например, общение со студентом журфака, который только собираются начать работать. Он может сколько угодно хвалить или ругать учебную программу, преподавателей и весь прогнивший мир, но это мнение ничего не стоит до тех пор, пока он не столкнется с реальностью вне университета.

Общайтесь с практиками и приобретайте реальный опыт – только так вы сможете понять, куда стоит и не стоит двигаться.

Список рекомендуемой литературы (и одно видео)

Выступление Ивана Примаченко, вдохновившее автора на эту статью.

Книга от авторов курса: “Designing Your Life: How to Build a Well-Lived, Joyful Life”, Bill Burnett, Dave Evans

Чтобы не терять времени даром: «Важные годы. Почему не стоит откладывать жизнь на потом», Мэг Джей

Чтобы грамотно составлять стратегии: «33 стратегии войны», Роберт Грин

Чтобы еще более грамотно составлять стратегии, если хорошо знаете английский: «Your Strategy Needs a Strategy: How to Choose and Execute the Right Approach», Martin Reeves, Knut Haanaes, Janmejaya Sinha

Чтобы не думать шаблонами: «Думай медленно… Решай быстро», Даниэль Канеман

Чтобы научиться счастью: «Поток. Психология оптимального переживания», Михай Чиксентмихайи

Найцiкавiше на сайтi

В Україні бум різноманітних курсів. Ось дослідження ефектів та нюансів такої освіти

«Ввечері не зможу, в мене курси». Така відмовка стає все більш поширеною, сьогодні люди навчаються ледь не поголовно, а відвідування будь-яких занять стає перманентною частиною життя. Але що воно дає? Креативна школа Projector і компанія DigData вирішили дослідити альтернативну освіту, аби зрозуміти її ефективність та головні тренди. А Platfor.ma публікує текст ініціаторки дослідження, кураторки програми Projector з маркетингу про те, що з цього вийшло.

Ми спробували розібратися, що мотивує людей навчатися у дорослому віці, за якими критеріями вони обирають курси чи школи, і взагалі — чи зможе альтернативна освіта замінити класичні виші. Дослідження провели партнери з DigData, які опитали онлайн 1018 респондентів на різних майданчиках. Фінальна фаза опитування тривала у травні цього року, тобто в час тотальної онлайну через пандемію.

До речі, весь цей проєкт ми зробили благодійним. За кожну заповнену анкету респонденту пересилали 250 гривень у фонд Стипендій імені журналіста Богдана Радченка. За зібрані кошти стипендій буде оплачено навчання військовослужбовців і ветеранів у школі Projector.

Ось які тренди та висновки можна зробити:

Переважна більшість українців обирає безкоштовну самоосвіту — 64%. При цьому кожен третій хоча б один раз протягом трьох років платив за навчання — у приватних лекторів чи коучів, або у професійних школах.

У 2014-му експерт дав нам прогнози на майбутнє. Чимало справдилося! Тепер ми спитали в нього нові

Шість років тому медіааналітик, автор підручника з інтернет-медіа та книги «Революція ґаджетів» Артем Захарченко написав для Platfor.ma текст з прогнозами про медіа та контент. Він ґрунтувався на тому, що людство постійно проходить через певні культурні цикли. Нещодавно ми наштовхнулися на цей старий матеріал і раптом зрозуміли, що більшість передбачень Артема збулися: наприклад, він анонсував появу формату stories та мікровідеоблогів на зразок TikTok, а також віртуальний туризм. Тому ми знову прийшли до Артема і попросили його напрогнозувати нам ще. За шість років перевіримо, як вийшло цього разу.

Ця стаття – чергова у циклі моїх колонок про те, як світова культура по черзі проходить фази контенту і форми. Знаючи це, ми можемо в загальних рисах прогнозувати, що на нас чекає найближчими роками. Якщо ви не читали попередні частини, то пропоную їх проглянути перед тим, як читати далі, щоб ми з вами говорили однією мовою. 

Перша із них, найбільш ґрунтовна, була опублікована саме на Platfor.ma наприкінці минулої епохи контенту, 2007-2015 років. У ній пояснено, що природа культурних коливань – цілком раціональна, жодної містики: коли люди втомлюються від форми, з’являється попит на зміст, і навпаки, при чому аналогічні процеси відбуваються в усіх сферах життя: мистецтві, політиці, комунікації, бізнесі, війні… Прогнози у ній збулися на диво точно: наприклад, вдалося передбачити появу формату stories та мікровідеоблогів на зразок TikTok, а також появу віртуального туризму. 

Наступна стаття влітку 2016 року констатувала, що світ переходить до епохи форми. І це також справдилося: згадайте хоча б вибори Трампа восени 2016 року у США, або вибори Зеленського в Україні-2019. Це так типово для «формального» часу: голосувати «за», а не «проти»: за кандидата-символа, незалежно від його змісту, і поширювати фейки, які формально виглядають як новини. 

Нарешті, у січні нинішнього року я написав цілком помилковий суто політичний прогноз про те, що наступного президента України все ще обиратимуть, голосуючи «за», а не «проти». І радив Петрові Порошенкові поступитися місцем більш харизматичному патріотичному політику. Адже, мовляв, епохи у нас тривають зараз по 7-8 років, і якщо нинішня епоха форми почалася 2016 року на Заході, а в Україні – на рік-два пізніше (до 2017 у нас іще був шалений суспільний попит на реформи), то завершиться в наших краях орієнтовно 2024 року.

Однак сценарій змінився прямо на очах. Західний світ болісно прокинувся від формалістського наркотичного сну: йому зламали кайф коронавірус, важливість чорних життів та нова економічна криза. Відтак, остання епоха форми протривала менш ніж п’ять років.

Скорочення тривалості епох – явище очікуване. В XIX столітті вони тривали по 40-30 років, а зараз скоротилися до якихось п’яти, тобто, вже менше, ніж встигають змінитися «покоління» у звичному розумінні цього слова. Та й катастрофа як символ межі між епохами – теж типове явище: згадати б економічну кризу 2008, яка запустила попередню епоху контенту на зміну «яскравих нульових». Не кажучи вже про світові війни.

Щоправда, Україна, як завжди, відстає. Якщо хтось сумнівається – нехай вийде ввечері на вулицю Сагайдачного у Києві: музика, прохолодні напої і юрби народу без масок, так, ніби в країні немає усіх цих сплесків захворюваності. Про це і була «фантазія» на початку статті.

Однак і нашу країну дуже скоро підхоплять світові тренди.

Міністерство манії: як я жила з параноєю та перемогла її

«Очі, які пильно стежать за тобою», – рядок із романтичної поезії або тривожне самопочуття людини, яка страждає від параної або маніакального синдрому? В останньому випадку вона може навіть не усвідомлювати, що щось пішло не так, та жити в страху та на межі божевілля. Наша редакторка Таня Капустинська поділилася своїм досвідом і розповіла, яким чином їй вдалося позбутися манії переслідування.

Уявіть теплий весняний вечір понеділка. Ви живете на п’ятому поверсі будинку, що охороняють та дивитесь з сусідкою запальну комедію, намагаючись зосередитись на сюжеті. Але не виходить, навіть попри те, що з екрана посміхається напівголий Раян Гослінг. Адже вам здається, начебто на балконі стоїть темна фігура та маніакально спостерігає. При цьому вікна квартири виходять на одну з головних вулиць міста, де у цей час безліч народу, й перед ними немає жодних дерев або будь-чого, що можна використати. Логічно, але всі факти йдуть до одного місця, адже ви вже впевнені, що темна фігура не зводить з вас погляду та хоче зробити щось погане. 

Це не початок художнього твору й не вигадка, це історія восьми місяців, протягом яких я жила з параноєю. Його я описую не для того, щоб пожалітися або показати, яка я класна, що змогла розв’язати цю проблему (спойлер). Можливо комусь моя розповідь допоможе виявити цей ненормальний, а це саме так, стан у себе або близьких та вчасно почати з ним працювати.

У квітні 2019-го моє життя нарешті наблизилося до слова «стабільність»: я вже понад рік працювала на роботі, від якої була без тями, півроку жила у квартирі з чудовими умовами, мала стабільні стосунки з хлопцем і теплі – з оточенням. Здавалося, що земна куля стала обертатися трохи повільніше для того, щоб я могла насолодитися моментом. Мій мозок, судячи з усього, теж усвідомив, що все чудово й боятися нема чого – тому вирішив, що саме час розслабитися та дати волю всьому, що він тримав за міцною звукоізольованою стіною.

Поступово та непомітно я стала побоюватися темряви, адже з нею приходили нав’язливе відчуття тривоги та дивна поведінка. Одного разу я поверталася додому з роботи й вирішила не їхати в ліфті з якимось підозрілим чоловіком, а піднялася сходами. Коли опинилася у квартирі, то подумала: «Все, я у безпеці». 

Іншого разу – взагалі почекала 5 хвилин і впевнилася, що у під’їзді нікого немає, перш ніж зайти. Якщо ввечері по одній стороні вулиці йшли люди, а по іншій – ні, то я б обрала другу, навіть якщо мені так було незручно. А якщо ж людину на своєму шляху було все ж не оминути, то я прикладала телефон до вуха та робила впевнений вигляд, що з кимось розмовляю і цей «хтось» знає про моє місцеперебування. «Та-та, та вже майже біля дому, все добре». Також поступово у мене з’явився страх підземних переходів – здавалося, що там хтось може до мене причепитися й хто знає, чим це закінчиться. Важливо зазначити – острах у мене викликали тільки чоловіки, жінки ж, навпаки, були начебто якоюсь гарантією безпеки. 

Мандруй Україною в дупу: чому ми розучилися критикувати і як це виправити

АвторЮрій Марченко
15 Липня 2020

Днями український інтернет дружно розтоптав візуальну частину ініціативи #мандруйУкраїною. А до цього схожим чином топтав дизайн Євробачення, ВДНГ, Ukraine Now і ще купу речей з абсолютно різних галузей. Головред Platfor.ma намагається розібратися, чому не будь-який негатив можна назвати критикою, і як все-таки лаяти так, щоб це пішло на користь.

Наприкінці червня Державне агентство розвитку туризму викотило візуальну складову для слогана #мандруйУкраїною. Чиновники цілком резонно припустили, що, оскільки міжнародний туризм заблокований, потрібно ще активніше агітувати за внутрішній. Для цього порадилися з верховним брендологом країни Андрієм Федорівим і за його підказкою покликали художницю й ілюстраторку Ольгу Селіщеву. Людина це помітна – навчалася в Україні й в Німеччині, сотня виставок по всьому світу, сім персональних експозицій. Ольга відгукнулася і безкоштовно підготувала шрифтовий логотип з декількома візуальними елементами.

І інтернет миттєво її розірвав. Ілюстраціям дорікали чужорідністю українській культурі, копіюванням російських контекстів і просто поганою якістю. Було багато зважених і аргументованих коментарів, які по ділу вказували, що в Україні таких мотивів ніколи не було, що колір не підходить і що в цілому проєкт невдалий. Але вони часто тонули в гнівних викриках про те, що художниця – зрадниця, що вона профнепридатна і що всіх причетних потрібно лінчувати (хоча б морально).

В результаті Агентство туризму відмовилося від цих ілюстрацій і залишило тільки шрифтовий логотип і хештег, що як раз виявився вдалим – тільки в Інстаграмі по ньому вже кілька десятків тисяч публікацій. Щодо візуальної частини #мандруйУкраїною тепер збираються провести окремий конкурс.

Нещодавно я теж зіткнувся з подібною історією. Взимку Мінінформполітики прийшло до видавництва Основи з ідеєю видати книгу, яка б простими словами пояснювала дітям Конституцію. Основи своєю чергою прийшли до мене і до ілюстраторів WeBad. Задум полягав у тому, щоб ця книга змогла вирвати дітей з ТікТока і челленджів, і зрозумілою їм мовою розповіла про принципи існування держави, про громадян, про права та обов’язки. У грудні я здав останній текст і сів чекати новин.

Новини з’явились в червні. Книжка вийшла.

І інтернет її, зрозуміло, розірвав.