«Наші очі з-під маски – останнє, що бачать люди»: італійська 🇮🇹 медсестра про те, що за кулісами

АвторТетяна Капустинська
8 Квітня 2020
коронавірус світ соціум

Станом на 8 квітня в Італії 135 тисяч людей, які захворіли на коронавірус – їхня кількість тільки збільшується. Лікарі та інший медичний персонал країни майже не сплять, ризикують своїм фізичним та психічним здоров’ям тільки заради того, щоб більше людей вижили. Вони знаходяться в умовах надзвичайної ситуації та роблять неможливе. Ми зв’язалися з українкою Іриною Устіянич, яка зараз працює в приватній лікарні італійської провінції Брешія, де стався страшний спалах коронавірусу. Медсестра розповіла нам про те, як пандемія виглядає зсередини. 

Персона

 

Мене звуть Ірина Устіянич. Вже 20 років я живу в Італії, маю сім’ю та трьох чудових дітей. Мій чоловік, Андрій, за спеціальністю медик, але, на жаль, нам не вдалося легалізувати його український диплом, тому у цій сфері він не працює. Зате, багато років тому саме він дав мені шанс стати тим, ким я є зараз – медсестрою. Андрій рік готував мене до вступних іспитів на медсестринську справу до філіалу університету Universitá cattolica sacro cuore di Roma у місті Брешія – це у регіоні Ломбардія поблизу Мілана. Тож у 2010 році мені вдалося закінчити університет і з гордістю зайняти місце серед італійських медсестер. 

Роботу знайшла одразу, більш того, вдалося отримати так званий «контракт без терміну». Це було величезним досягненням для мене та моєї сім’ї. Саме відтоді я працюю у приватній клініці Сант Анна групи Сан Донато у місті Брешія.

Про коронавірус я вперше почула в новинах, мабуть, в січні. Але тоді мало хто приділяв цьому увагу, в тому числі, через те, що Китай просто далеко. В головах була така наївна, але обнадійлива думка: «Хіба добереться щось подібне до нашої сонячної Італії?» Але ж добралося… 

Наша клініка є приватним закладом, тому не одразу почала приймати пацієнтів, які захворіли на COVID-19. Перша хвиля вся пішла на державні структури, а ми під’єдналися в кінці лютого. Спочатку був задіяний лише один маленький відділ – пацієнтів розподіляли по одному в палату. Пройшло не дуже багато часу й зайняли ще один відділ, у який вже клали по два пацієнти в кімнату. Незабаром настав момент, коли вже не можна було собі дозволити перебирати, тому в одну палату почали класти людей різної статі.

Ми все більше поринали в пекло. Людей, хворих на коронавірус, ставало надзвичайно багато, а за зміну не встигали рахувати, скількох поклали на стаціонар. На початку у нас частина відділу була перегороджена гіпсокартонною стіною – під час однієї робочої зміни я навіть не встигла помітити, коли та стіна зникла, а ми почали займати наступні палати. Це був справжній жах.

У перші дні ходити в масці та у всіх засобах особистого захисту було надзвичайно важко, особливо, коли не знаєш, скільки часу без перерв можеш провести в приміщенні. Було спекотно, не вистачало повітря, страшно було вийти попити води чи сходити в туалет. Вісім робочих годин перетворювались у дев’ять, десять, одинадцять, а ми цього навіть не помічали. До того ж, багато часу витрачалося на одягання та власний захист. Люди поступали в надзвичайно важкому стані, а не всі медсестри, в тому числі і я, були підготовлені до того, щоб працювати з певними технічними засобами. 

У нашій лікарні буквально через кілька днів після початку цього всього жахіття поставили вісім великих палаток, куди ми вивозимо мертвих, адже в морзі немає місця. Потім приїжджають похоронні агенції та по одному забирають людей для спалювання.

Ситуація в країні

 

Ситуація ще досі критична, але, за останніми даними, наче йде на спад. Ми закриті понад місяць: вулиці порожні, ніхто нікуди не ходить, тому що це заборонено законодавством. У разі порушення штраф – від €400 до €3000. Також є кримінальна відповідальність, якщо виходиш з дому без потреби. Відповідно, ніхто не ризикує й всі чітко усвідомлюють, що потрібно дотримуватися правил. Діти помаленьку звикають до нового режиму: старші вчаться онлайн – у них проходять відеолекції з усім класом, а от з меншими трошки гірше, тому що вони не мають такого досвіду роботи з комп’ютером, щоб робити завдання в електронному форматі. Їм необхідна постійна допомога дорослих. 

Основна маса фабрик, магазинів, бізнесів – усе закрито. Люди сидять вдома на утриманні держави, яка виділила кошти та оплачує 80% від їхньої зарплати. В магазинах все є, продуктів достатньо – єдине, що намагаємося виходити за ними тільки у разі крайньої потреби. Я, наприклад, виходжу один раз на тиждень і роблю велику закупку.

Глибша проблема – людський ресурс. Ми закриті вже досить довгий час, протягом якого гостро починаєш розуміти, що таке свобода, воля у пересуванні, спілкування з людьми не через телефони або відеозв’язок. Соціальна сторона надзвичайно тисне на психіку та на емоції. Це величезна проблема для всіх, хто зараз перебуває в ізоляції. Думаю, це не пройде безслідно ні для кого. Всі ми будемо довго розплачуватися за цю ситуацію – можливо, пройде й не один рік, а комусь залишиться слід на все життя. В мене от троє дітей – 7, 14 та 26 років, – і, якщо чесно, мені страшно за їхнє майбутнє. Так, карантин – це обмеження нашої свободи, але, насправді, це єдиний спосіб зберегти сотні, а можливо тисячі життів.

За кулісами лікарні

 
 

Наразі в лікарні трохи зменшується потік людей, але, можливо, це оманливе враження, оскільки установи переповнені й просто здається, що пацієнтів стає менше, – насправді, їх просто немає куди класти. Статистично смертей багато щодня, але враховуйте, що офіційні дані не відповідають дійсності. Офіційні структури до мертвих від коронавірусу відносять тих людей, у яких взяли на тест біологічні матеріали та які в результаті виявилися позитивними. Але ж є величезна кількість хворих, які не йдуть до лікарні й, відповідно, не потрапляють до статистичних даних. Але вони є та вони вмирають по хатах. Ці правдиві цифри є в кожних комуні, містечку, селі – це набагато точніші, а тому й набагато страшніші показники.

У лікуванні не відмовляють нікому. В Італії воно безкоштовне для всіх – маєш ти документи для перебування у країні або ні. Єдине, в чому полягає проблема – в лікарнях просто фізично немає місця, тому пацієнта можуть туди не помістити виключно з цієї причини. У нас, у приватній клініці, все саме так, а у державних – люди взагалі люди лежать вже у коридорах. Відповідно, швидка допомога не виїжджає на кожний виклик, спочатку робиться анамнез, збираються дані про життя та здоров’я людини. Якщо, наприклад, виявляється, що пацієнту 90 років і він має якісь патології, його не заберуть до лікарні, на жаль. Його залишають помирати дома, тому що шанси малі. Відмовляти у лікуванні – це неетично та некоректно, але через обставини іноді так трапляється.

До нас поступають пацієнти абсолютно різного віку, але всі мають проблеми з диханням – у них низька кількість кисню в крові. Тож, призначається лікування – в першу чергу, звісно, киснева допомога. Залежно від складності випадку, пацієнту дають маску з киснем: спочатку до 15 літрів на хвилину, потім з резервуаром, де кількість кисню поступає більша. Наступний етап – кінцевий, який ми можемо собі дозволити у звичайному відділі, маска СІПАП з постійним позитивним тиском. Тобто в людину поступає кисень безперервно. В нашій лікарні саме з ними була величезна проблема – їх не вистачало, тому ми позичали одне одному по відділах. Зараз вже ніби ситуація налагодилася.

 

Але якщо вже й це не допомагає, а кількість кисню в крові не збільшується, призначається інтенсивна терапія – механічний вентилятор, трахеотомія. Це вже серйозніші маневри, які робляться в реанімації та застосовуються, як правило, до пацієнтів молодшого віку, які мають шанси їх витримати. Тому що механічна вентиляція, наприклад, теж має багато своїх протипоказань. Що більше людина має хронічних патологій – діабет, гіпертонія тощо, – то менше в нього шансів на виживання, на жаль. 

Ми використовуємо при лікуванні противірусні препарати проти СНІДу, які самі по собі дуже вдаряють по імунній системі, по нирках і печінці. Лікування повинно проходити під наглядом лікаря, адже їх не можна пити тільки тому, що ти щось вичитав в інтернеті, – це неприпустимо та загрожує летальним випадком.

Люди, які рятують життя

Медперсоналу не вистачає, тому що треба було підсилити кількість людей на зміну, щоб надавати повноцінну асистенцію. Якщо раніше на відділ з 20 пацієнтів можна було обійтися двома медсестрами, то тепер так не вийде. По-перше, хворі набагато складніші, по-друге – надто багато часу витрачається на наш персональний захист. 

Крім того, багато медсестер і лікарів є позитивними на коронавірус, особливо ті, які не працюють у відділах ізоляції та не такі захищені як ми. З самого початку, як тільки почали поступати хворі, у нас вже було все необхідне – маски, халати тощо. А от тим, хто залишився по так званих «чистих» відділах, в яких теоретично немає пацієнтів з коронавірусом, не давали маски з захистом FFP3 або FFP2. Звісно, це не означало, що там не було пацієнтів із ковідом – симптоми у людини можуть проявитися тільки через кілька днів після того, як вона відвідала лікарню. А до того, відповідно, медсестри нею опікувалися й з нею контактували. Ось так і відбуваються ці зараження медперсоналу – тільки тому, що в них немає захисту.

Поки що італійська влада нам, медичним працівникам, нічого особливого не обіцяє. За конституцією в нас є надбавка за біологічний ризик – щось на кшталт €6 на день. Також всім, хто ходить на роботу під час карантину, незалежно від того, працює людина в медичній установі або на фабриці, дають €100 до зарплати. Медпрацівникам, в яких є діти до 12 років, влада надає допомогу в розмірі €1000.  Але для того, щоб її отримати, треба, по-перше, мати ту дитину, а, по-друге, взяти на роботу бебісітера. Відповідно, якщо я на нього витрачаю гроші, то влада мені їх типу повертає. Тому як такої допомоги, премії або визнання медпрацівники не мають.

Але, чесно вам скажу, ніхто про це і не думає, тому що зараз у країні економічно складна ситуація, коли майже ніхто не заробляє та не платить податки. Витрачається величезна кількість коштів на санітарну систему. Тому на що можна претендувати від держави, яка зараз тоне? Топити її ще більше, вимагаючи премію за те, що робиш свою роботу? Особисто в мене такої думки немає – я розумію, що зараз я потрібна людям і суспільству як ніколи гостро. Людські стосунки зараз теж дуже глибоко відчуваються – людяність проявляється сильно.

Мій графік роботи, ясна річ, зараз набагато напруженіший, ніж був раніше. На початку ми працювали й по 12 годин – ти просто не міг піти та залишити колег, потрібно було постійно допомагати одне одному. Зараз зміни налагодилися, єдине, що працюємо більше робочих днів у місяць. Якщо раніше було 4 робочих дні підряд та 2 вихідних, то тепер 5 (а інколи й 6) робочих і два вихідних. Це багато, хоч так і не здається – зміни проходять дуже важко, тому вихідних для фізичного розвантаження замало. Особливо, якщо враховувати, що у багатьох дома є сім’ї й там теж потрібно постійно щось робити. Але є як є – зараз не час жалітися та хотіти багато відпочивати. Будемо це робити, коли все закінчиться, а зараз треба думати та докладати зусиль, щоб вийти з цієї ситуації.

Емоційна складова

 

Але найважче – це емоційна сторона. Люди помирають наодинці з собою. Наші очі з-під маски – це останнє, що вони бачать. Поруч немає близьких і пацієнти не мають можливості ні з ким попрощатися. В основному, в усіх останні слова звучать так: «Я не маю чим дихати». Це страшно насамперед через те, що в основному ми розуміємо, що не можемо нічим допомогти. Тільки провести в останню дорогу, спробувавши зменшити страждання. Це боляче.

Ніхто не міг собі уявити настільки багато смертей та поламаних сімей. Емоційно це дуже складно, тому що чітко розумієш, що суспільство насправді ламається. У нас нещодавно був пацієнт, в якого померло двоє братів одночасно в один день. Треба було йому надати допомогу, тому добре, що саме для цього у нас працюють психологи. Є цілі сім’ї, які вимирають, і цих людей не можуть похоронити, відвести в останній шлях або віддати їм належне. І це величезна проблема для всіх.

Що далі

 

Рано чи пізно, я думаю, нас випустять з карантину, тому що тримати паралізованою цілу країну так довго не можуть. Але, мабуть, будемо продовжувати дотримуватися дистанції, не будемо влаштовувати масових заходів, можливо, школи все ще будуть працювати онлайн. Це буде вирішувати влада, а поки що ми офіційно до Пасхи закриті на карантин. 

Світова охорона здоров’я, однозначно, повинна активізуватися після пандемії. В Італії багато фабрик швиденько перекваліфіковуються для шиття масок, виготовлення медичних засобів і приладів, тому що в країні потреба в цьому є величезною. Італійці цей період порівнюють з воєнним, тому що така ситуація була під час Другої світової й зараз ми з цим стикнулися в повному обсязі. Люди стараються змінити своє життя, тому що, як би хто не хотів, емоційно воно все одно впливає. Особисто я не можу відгородитися від того, що бачу на роботі кожного дня. Мені чоловік каже: «Приходиш додому – відключайся, забудь, постав бар’єр». Ну як ти собі можеш його поставити? В мене перед очима багато смерті, страждань.

Я не претендую на те, щоб бути героєм. Люблю і завжди любила свою роботу, стараюся робити все, що від мене залежить, щоб допомогти людям у цій ситуації. Навіть якщо ці мої розповіді дадуть зрозуміти всю її серйозність та, найголовніше, важливість дотримання правил карантину – для мене це буде найбільшим досягненням.

Українцям

 

Українцям бажаю здоров’я та усвідомлення того, що треба таки дотримуватися карантину, тому що він дає свої результати. Сподіваюся всім серцем, що в Україні, на моїй Батьківщині, не буде такого масштабу, як тут, тому що це є величезне страхіття. Бережіться та сидіть вдома. Хай вам усім щастить і, найважливіше, будьте здорові!

ФОТОГРАФІЇ: 1, 2, 3.
 
Найцiкавiше на сайтi

«Люди не усвідомлюють усю серйозність ситуації»: я українець і у мене коронавірус

Кількість хворих на коронавірус невпинно зростає по всьому світу, вселяючи паніку та параною в людство. Але ж не такий страшний той вірус, як дезінформація, яка вирує навколо нього. Platfor.ma поспілкувалася з українцем, який заразився коронавірусом і наразі перебуває у Німеччині. Він люб’язно, але анонімно, розповів нам про те, як перебіг хвороби виглядає від першого лиця. Спойлер – не так страшно.

Я навчаюся на третьому курсі та вивчаю комп’ютерні науки в УКУ у Львові. Цього семестру по програмі Еразмус для студентів я поїхав у Німеччину, Вюрцбург. Приїхав приблизно другого березня, коли в країні якраз був початок епідемії коронавірусу. Майже відразу ми з моєю одногрупницею пішли на два дні в мовну школу німецької, а на другий день після цього у її викладачки діагностували коронавірус. Моя подруга була з нею в тісному контакті, тому звісно стала підозрювати, що в неї хвороба теж проявиться.

Згодом вона стала помічати перші симптоми. Стандартний пакет: температура, біль у горлі та сухий кашель. Її протестували та виявили позитивну реакцію. Я вирішив теж пройти тест – на той момент в мене теж почалися симптоми, але іншого характеру: основним був головний біль впродовж десь шести днів, слабкість у суглобах і чутливість у носі. Мій результат теж виявився позитивним. 

У нас не було навіть вибору – йти тестуватися або ні. Ми розуміли, що обоє були в контакті з людиною, у якої діагностували коронавірус, і ймовірність, що ми його підхопили, – дуже висока. Це відповідальність, насамперед, перед собою, адже в моїх особистих інтересах дізнатися, є в мене вірус або ні. Якщо ти його маєш, то він зі скаженою швидкістю буде через тебе поширюватися. Наприклад, від моєї одногрупниці точно заразилися кілька людей, при тому, що не мали з нею занадто інтенсивного контакту. З цим треба обережно поводитися. Мені в деякому сенсі пощастило – я мав багато роботи в цей час, тому в період з моменту інфікування до перших симптомів я був вдома. Єдині люди, з якими я контактував – мої сусіди по гуртожитку.

Усе відбувалося приблизно за таким сценарієм. Коли виявилося, що викладачка хвора, моїй одногрупниці повідомили, що вона відтепер має перебувати на карантині. І house of department міста постійно моніторив її симптоми та цікавився, чи все нормально. Коли вона вже стала почувати себе недобре, то сказала, що хоче зробити тест. Їй призначили конкретні день і час, попередили, щоб вона не користувалася ніяким громадським транспортом, надягала маску та уникала контакту з людьми. У мене була абсолютно така ж ситуація, тільки через кілька днів.

Сам тест пройшов дуже швидко – впорався за 5 хвилин. Я прийшов до лікарні, а саме у блок, який спеціально виділено під швидке тестування на коронавірус. Крім мене та персоналу там більше нікого не було. Думаю, у них просто хороший менеджмент, адже, наскільки я знаю, – заявок на тестування досить багато. Там відразу за вітриною мене зустрів чоловік, який попросив надати документи, розпитав про скарги й самопочуття, після чого видав маску, інструкції, талончик із номером і дезінфектор для рук. 

Я дочекався, поки мій номер назвуть, і піднявся нагору. Спочатку мене розпитали про симптоми, потім у сусідньому кабінеті людина повністю в хімзахисному костюмі взяла у мене мазок горла. І все. Оскільки я не є в будь-якій групі ризику, мене відправили додому на карантин і навіть ніякого лікування не призначили.

Вірусний контент: Українка з Шанхаю відповідає на ваші запитання про карантин

АвторPlatfor.ma
18 Березня 2020

Коронавірус й далі шириться планетою. Але ми вирішили подивитися, як ситуація зараз виглядає там, де все почалося. Та задача це непроста, тож ми звернулися до вас за допомогою. Ось тут ми опублікували пост, де просили вас написати запитання, які ми потім передали українці з Шанхаю. А вона люб’язно на них відповіла, сидячи на карантині. Тож ось інтерв’ю, яке ми зробили разом із вами. Дякуємо за допомогу, зберігаємо спокій і читаємо, як зараз виглядає країна–джерело інфекції.

Валерія Бондар – українка, яка наразі живе в Шанхаї

– Як у самому Китаї ставляться до того, що саме їхня країна дала старт хворобі й пандемії?

– Чесно кажучи, не бачу, щоб на цьому якось загострювали увагу. Навмисне або ні, китайці наразі замислюються не над тим, хто винен, а над тим, що з цим робити. У своїй більшості, вони досить патріотично налаштоване суспільство. Волонтерський рух та благодійні пожертви набули справді масового характеру під час епідемії: у соцмережах поширювали хештег #武汉加油 (#Ухань, ми з тобою!), а більшість моїх знайомих та друзів змінили аватарки на свої фото у захисній масці. І хоча, можливо, все це здається дрібницями на фоні масштабу проблеми, але ці дрібниці формують соціальну свідомість і згуртовують населення.

На мою особисту думку, зараз не час для расизму та тикання пальцями. Вже у XXI столітті людство пройшло через свинячий грип, який розпочався у США, та африканську Еболу. Це могло трапитися в будь-якій країні світу, і передбачити, звідки надійде наступна загроза – неможливо. А от прийняти належні міри підготовки до подібних надзвичайних ситуацій – обов’язок будь-якої держави перед своїми громадянами.

– Чи пам’ятаєш ти, коли вперше почула повідомлення про коронавірус? Як змінювалося ставлення до нього в суспільстві?

– Так, я була у відрядженні до Гонконгу на початку січня, і мої місцеві колеги вже носили маски. Тобто там інформація про загрозу була з кінця грудня (саме коли перший випадок і зафіксували), хоча на материковому Китаї це все ще замовчували (власне, на початку січня заарештували перших лікарів з Ухані за «поширення неправдивих чуток про новий вірус», а в середині лютого один з цих самих лікарів помер від ускладнень, спричинених коронавірусом). Це і був, напевне, найбільший «прокол» уряду президента Сі, який згодом викликав неабияке обурення у соцмережах. Китайці називали рішення про замовчування «Чорнобилем XXI століття».

Одним із ключових факторів швидкого поширення вірусу було те, що його не зупинили до початку передноворічної міграції (китайский Новий рік – 25 січня 2020, масова міграція зазвичай починається за два тижні). Впевнена, якщо про це заговорили би ще в січні, епідемія не набула би такого масштабу. Офіційно про вірус почали повідомляти за кілька днів до нового року, і 24 січня, коли я саме вирушала у новорічну відпустку, в аеропорту Шанхая 90% відлітаючих вже були у масках.

Турботовірус:
як українці роблять добро під час карантину

Останніми днями кожен із вас міг чути або навіть бачити, як люди ледь не б’ються за останній рулон туалетного паперу в супермаркеті. Такі випадки, авжеж, швидко впадають в око, але найцікавіше в них зовсім не це. Особливість у тому, що насправді такі випадки трапляються набагато рідше ніж може здаватися.

Події минулого свідчать, що коли довкола відбувається щось страшне – люди об’єднуються більше ніж будь-коли. Джаміл Закі, професор психології у Стенфордському університеті пояснює це простою істиною про те, що люди – тварини соціальні. Наша суперсила полягає у співпраці. Цю ідею підтримує і думка професора Юваля Ноя Харарі про те, що саме завдяки здатності до колаборації людство змогло розвинутися так успішно.

Тому не дивно, що коли стається щось погане, взаємодопомога – перше, до чого вдається людина. Під час війни або якихось природних катаклізмів люди як ніколи схильні жертвувати власним комфортом, здавати кров, ділитися їжею, жертвувати гроші, аби врятувати інших. Ми згуртовуємося заради взаємопорятунку, встановлюємо контакт.

На відміну від війни, революції чи потопу, в часи пандемії контакт – це перше, чого людям доводиться уникати. Щоб сповільнити поширення вірусу, доводиться самоізолюватися. Але бажання бути разом у складні часи нікуди не йде навіть з карантином. Воно виливається в чудові акти доброти та взаємодопомоги на відстані – справжній вірус турботи. Ба більше, сам факт карантину спрацьовує як обмеження, що тільки примножує людську креативність.

У цьому матеріалі ми зібрали безліч хороших справ, які всі ми можемо робити, щоб разом пережити епідемію та лишитись людьми. Нехай вони надихають вас на допомогу іншим і турботу про себе.

Під час карантину бабусі та дідусі, які знаходяться у зоні ризику через коронавірус, люди з інвалідністю, а також хворі не мають навіть можливості сходити до аптеки або продуктового магазину. Ви можете допомогти їм у часи, коли без підтримки одне одного дуже складно. Наприклад, розмістіть у під’їзді оголошення зі своїми контактними даними про те, що ви готові сходити до магазину, пошти чи аптеки замість них – аби всі були здорові та ситі. Так у фб-групі Подоляночка з’явилася інформація про доставку «Добросусідська». Також можна прокачати свої творчі скіли та розробити власний креативний дизайн. Свій плакат допомоги створив і фонд «Життєлюб» – його може скачати та роздрукувати будь-хто за посиланням. Або ж напишіть з пропозицією в спільний сусідський чат, якщо він у вас є. Крім того, ви можете навчити їх магії онлайну – розповісти, як оплачувати комунальні послуги з дому або замовляти доставку продуктів.

Фінансова карантиза: економісти KSE про те, як вірус вдарить по наших кишенях

Підступний коронавірус, якби він мав фізичну оболонку, можна було б визнати найвпливовішою істотою у світі. Тільки подумайте – він не тільки поширюється зі скаженою швидкістю та стрімко атакує імунітет людини, а й змушує майже весь світ сидіти вдома та грати за своїми правилами. Більш того, коронавірус напряму впливає на глобальну економіку. А от як саме, що з цим робити та коли насправді варто панікувати – Platfor.ma запитала професорів Київської школи економіки, Володимира Вахітова та Олега Нів’євського.

– Усі навколо панікують і кричать, що світова економіка наразі котиться в прірву. Що думаєте стосовно цього? Чи дійсно котиться і чи дійсно варто панікувати?

– Через поширення вірусу та пов’язані з цим карантинні заходи деякі сектори економіки зазнають серйозних втрат. В першу чергу йдеться про туризм, а отже і транспорт, насамперед – авіаційний. Звісно, постраждає індустрія розваг (концерти, кіно, театри, спортивні події) і мистецтво (музеї, галереї, виставки). Також великого удару буде завдано дрібній торгівлі – це одяг, особливо магазини всесвітніх брендів, оскільки вони дуже залежать від колекцій, що постійно змінюються, – та в цілому ресторанній галузі. Якщо карантин триватиме до літа, то дуже можливо, що велика частка таких підприємств збанкрутує.

З іншого боку, наразі працюють промислові підприємства, а також підприємства для життєзабезпечення та інфраструктури міст. Проте через уповільнення економічної діяльності в них будуть накопичуватись борги клієнтів, що також ставить їхнє функціонування під загрозу. До інших факторів можна також додати уповільнення світової торгівлі через тарифні війни та протекціоністські заходи, які намагаються застосовувати деякі великі гравці, як США і Китай. 

Тому так, світова економіка стоїть на межі величезної економічної кризи. І якщо карантини по всіх країнах триватимуть довго, економічне зростання по всьому світу уповільниться до 1-2% на рік (зараз близько 3%), або взагалі може початися спад.

– Чому у випадку форс-мажору люди в першу чергу мчать в магазин і все скуповують? Як можна мінімізувати цю паніку? Та чому в першу чергу скуповують туалетний папір?

– Паніка досить раціональна. Люди очікують, що будуть введені жорсткі карантинні заходи, внаслідок чого виникнуть проблеми з постачанням базових харчових продуктів у містах, або що можуть вирости ціни. Оскільки гривня останніми днями послаблюється, а причин для стабілізації немає, товари з імпортною компонентою стануть дорожчими, в той час як через уповільнення економіки багато хто прогнозує втрату доходу або навіть роботи.

Щоб мінімізувати паніку, уряду варто було б дати більш чітке бачення, яким чином будуть забезпечувати людей під час карантину всім необхідним, які критерії закінчення карантину (і ні, не лише медичні, але економічні маркери також мають бути озвучені). А от феномен саме туалетного паперу я не розумію. Зрозуміло, накопичення продуктів тривалого зберігання, а у туалетного паперу традиційно є кілька альтернатив. Можливо, це ознака більшого «потягу до цивілізації».

– Окей, а що ви самі зробили в першу чергу, коли дізналися про карантин?

– Переконався, що у нас достатньо їжі та мийних засобів на два-три тижні, а також наявних грошей на картках і готівки. Ми обговорили необхідні гігієнічні заходи з усіма членами родини. В принципі, це все. 

– Як ви гадаєте, Україна та її громадяни були готові до такої ситуації? Можливо, ви помітили щось цікаве в поведінці українців.

– Досить велика частина українців живе у борг або від зарплати до зарплати. Рівень накопичень зазвичай невеликий – їх з’їла криза 2014-2015 років, і з того часу вони суттєво не збільшилися. За оцінкою Держстату, протягом останніх трьох років заощадження домогосподарств збільшувались не більше ніж на 1,5% на рік, а до 2014 року складали 5-7% від доходів в середньому по країні. Але цей показник дуже розрізнявся по групах доходів – для верств з найнижчими доходами заощадження завжди були дуже незначні, в межах статистичної похибки. Тому зараз буде дуже важко, особливо працівникам в галузях, які я згадав у першому питанні. 

Я поки що не бачу особливих відхилень у поведінці, але, скоріш за все, це тому, що епідемія поки що нас майже не торкнулась. Люди активно проїдають свої запаси – у широкому сенсі: продуктові та грошові, а також енергетичні та емоційні. Поки що не було аж надто багато приводів демонструвати стійкість, згуртованість, патріотизм, або ж істерику, жадібність і страх. А от що мене дуже вразило – так це розмах контрабанди масок і абсолютна бездіяльність органів влади з цього приводу. 

– Купа бізнесів наразі закриваються назавжди або просто призупиняють роботу – на вашу думку, наскільки це виправдано?

– Це питання радше до епідеміологів, ніж до економістів. Математичні моделі вперто показують, що для зменшення пікових навантажень на систему охорони здоров’я потрібно обмежити одночасне перебування людей у закритих просторах. Проте економічні наслідки повного карантину також можуть бути неприйнятними. Що «гірше» – збільшення захворюваності та летальності чи збільшення голоду і громадського непокою, а, отже, злочинності та пов’язаної з нею летальності? Чи захоче Нацгвардія стріляти в людей, що доведені до відчаю відсутністю доходу через карантин і закриттям бізнесів, і вийшли на мітинг або розгромили магазин? Я не певний, що наш уряд прорахував ймовірність таких альтернатив.

Тривалий карантин, довший за пару місяців, несе в собі дуже високі загрози. І я також не певний, що в уряду є достатньо фінансових і організаційних ресурсів на фіскальне стимулювання людей, що залишились без роботи та потребують такого стимулювання найбільше. Тобто зрозуміло, що потрібно роздавати гроші та продукти. Також зрозуміло, що на всіх не вистачить, якщо давати однаково, та й не всім потрібно. Але системи ідентифікації та розподілу немає, тому, в найкращому випадку, збільшиться державний борг. В найгіршому – через певний час ніхто не зможе стримувати всіх на карантині, а ми отримаємо й економічну, й епідеміологічну кризи.

– Багато людей зараз боїться залишитися без роботи або ж що в них впаде рівень доходів. Що з цим робити? Які сфери у зоні ризику та які міри порекомендуєте вжити тим, хто у цих сферах працює?

– Зараз потрібно зрозуміти, що деякі сфери не оговтаються до зими. Найгірше, мабуть, дрібним турагентам і організаторам масових заходів. Тому потрібно зменшити всі неважливі витрати, відкласти необов’язкові покупки (можливо, на рік), і шукати інші форми доходу. Якщо їх немає, то є сенс швидко навчатися новим навичкам. Також хочу застерегти від марнування грошей на шахрайські схеми, лотереї, «швидкі заробітки»

– Що влади різних країн можуть зробити, аби полегшити удар по бізнесу?

– Це непросте запитання, на яке немає однозначної відповіді. Я би зробив наголос на двох тезах:

а) полегшення ведення справ, особливо це стосується малого бізнесу, в якого «запас міцності» менший у порівнянні з великими корпораціями. Це податкові канікули на певний період часу та для певного списку секторів. Також би виділив зменшення податків на споживання, що стимулюватиме його і, таким чином, допомагатиме бізнесу вижити. Крім того, державні замовлення або попит з боку держави також можуть стимулювати роботу бізнесів, тобто дуже обережно потрібно ставитись до, наприклад, секвестру (перегляд державних видатків у бік зменшення через нестачу коштів. – Platfor.ma) державних витрат. Краще зараз державі взяти в борг, профінансувати це замовлення (наприклад, будівництво доріг) і непрямим шляхом допомогти бізнесу;

б) оскільки в нинішній ситуації напряму йдеться про робочу силу, то багато зусиль і інтелекту держави потрібно докладати до проблем захисту та профілактики здоров’я населення країни. Більше ресурсів потрібно на це виділяти, на реформування сектору охорони здоров’я, на науку та дослідження в цій та інших наукових галузях. Людина, її освіта та здоров’я повинні стати пріоритетом для держави.

– Що зараз робить українська влада, щоб полегшити життя бізнесу? Чи допомагає це, на вашу думку?

– Тут двояка ситуація. З одного боку, уряд і парламент справді роблять певні кроки із запобігання поширення вірусу. Проте я не думаю, що «килимковий карантин» в цьому випадку є оптимальним рішенням для бізнесу. Навряд чи багато малого і немалого бізнесу зможуть перенести зупинку економіки впродовж тривалого часу. Щобільше, наразі вже можна знайти симулятивні дослідження, які демонструють невисоку ефективність карантинних заходів. Це не є підхід, на мою думку, на основі ризику, це підхід на основі повного страху та безсилля влади перед вірусом та епідемією.

 

Також був прийнятий законопроєкт із пакетом заходів на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби – COVID-19. Там є непогані, як на мене, рішення. Але разом із тим, він також пропонує контролювати ціни на лікарські засоби, товари медичного призначення та соціально значущі товари. Це зовсім невдалий крок, оскільки зростання цін – це лише наслідок ситуації, яка склалась, а потрібно боротись із причиною. Це ажіотаж з боку споживачів, а також значний короткотерміновий попит на певну лінійку товарів медичного і не тільки призначення. Більш детально про це можна почитати в моєму блозі.

– Що кожна людина вже зараз може зробити зі своїм бюджетом, щоб безболісно вийти з карантину? Де економити, а де навпаки вкладатися?

– Як на мене, потрібно ретельно рахувати свій бюджет, витрачатися лише на товари першої необхідності. До того ж, зараз є гарна можливість інвестувати свій час в освіту, тобто в людський капітал.

– Із чим можна порівняти вплив від коронавірусу на економіку планети і України?

– Наразі, звичайно, ще зарано про це говорити, але для України я би теперішню ситуацію порівняв із 2014–2015 роками, а для економіки планети – це фінансова криза 2008–2009 років.

– Які наслідки для нашої країни можуть бути після епідемії? А для світу?

– Важко щось стверджувати на даному етапі, але є вже багато досліджень поважних організацій, які прогнозують суттєве скорочення світової економіки, що значно сильніше відіб’ється на економіці вже нашій. Для України наразі вкрай важливо зберегти співробітництво із МВФ та іншими донорами – Світовим банком, наприклад. Без цієї підтримки та співробітництва в нас буде гірший сценарій проживання кризи.