fbpx

Хто ми є і чому влізаємо в погане: Малкольм Гладуелл змусить вас переосмислити соціальні проблеми

АвторЮлія Гуріна
4 Травня 2019

Канадський журналіст і популяризатор соціології Малкольм Гладуелл постійно посягає на святе — на колективне несвідоме у наших поглядах. Цей підхід приніс йому всесвітню популярність, а його книзі «Поворотний момент» – статус бестселлера. Автор елегантно зриває ярлики, якими ми завісили лобове скло своїх уявлень про світ, і запрошує перепрошити наші інтуїтивні пояснення природи речей. Хто вплинув на наше дитинство більше: генетика чи вулиця? Чому єдиний спосіб боротьби з підлітковим курінням — це припинити боротися? Відповіді на ці та інші питання, знайдені Гладуеллом, незмінно дивують.

Сила слабких зв’язків

Невідомо, за яким принципом нікому не знайомі книги стають бестселерами на різних материках у країнах з різним менталітетом. Гладуелл вважає, що ідеї, продукти, меседжі та звички поширюються так само, як віруси. А віруси не поширюються самі по собі — за ними завжди стоять люди. Малкольм сформував три категорії людей, які спричиняють, розповсюджують та примножують «поворотний момент» певного продукту або явища, вписуючи його в історію. Це Конектори, Інформатори та Продавці.

Конектор — ваш друг, який знає геть усіх. Машу з кав’ярні, Степана Анатолієвича з 4-го під’їзду, Колю з сусіднього відділу, сестру режисера та друга сусідського собаки. Прогулянка з конектором нагадує вилазку із зіркою. Ви не можете вийти в місто, щоб хтось не впізнав Конектора і навіть у тихому районі знайдеться кілька випадкових перехожих, які колись працювали або випивали з Конектором.

У Конекторів вроджений талант зв’язувати світ довкола себе мережею своїх зв’язків. Потрібна людина в проект — вони знають де шукати. У них надзвичайне вміння заводити друзів, бо вони бачать щось цікаве в кожній людині. Конектори збирають друзів подібно до того, як хтось збирає колекцію марок.

Якщо прискіпливіше розглянуте своє коло друзів — виявиться, що це не тільки коло, але й не ваше насправді. Коли вам буде нічим зайнятися, спробуйте розплутати клубок соціальних зв’язків, який привів вас до найближчих знайомих — може виявитися, що всі нитки зав’язані на Конекторі. А ви радше не в центрі кола своїх знайомих, а запрошений гість у клубі, що належить Конектору.   

Силу слабких зв’язків легко демонструє пошук роботи. Пригадайте, як ви або ваші знайомі потрапили в компанію. Завдяки друзям? Аж ніяк, частіше за все люди дізнаються про можливості завдяки знайомим. Коли нам потрібно отримати нову інформацію, точку зору, фідбек, ідею або навіть роботу — ми звертаємося до знайомих, не до друзів. Адже друзі живуть тими самими проблемами, що і ми. Турбуються, переживають, сміються, купують приблизно те саме, що й ми. То хіба багато лишається між нами такого, що знають друзі, чого не знаєте ви?

 

Інформатор — людина, яка паталогічно хоче вам допомогти. Вона є живим банком інформації про все, що відбувається, поки ви зайняті справами. Вони читають більше газет і журналів, більше новин і, напевно, вони єдині, хто читає спам-розсилки. Інформатори страх як люблять ділитися своїми знахідками.  

Незаангажована, особиста думка — ось що змушує нас сідати та слухати їх. А ще Інформатори радикально спостережливі. Вони помічають, що до знижки ціна на світшот була нижча, ніж після знижки. Саме ці люди змушують ринок грати за чесними правилами. Їх роль у поворотному моменті полягає в тому, що вони блискавично розповсюджують інформацію та перетворюють її на вірус.

 

Продавець — харизматична людина з талантом переконувати. Це вони можуть позичити у вас гаманець, а потім вам же його продати. У Продавців за покликанням є дивовижна здатність змусити вас купити те, що вони скажуть: ідея, план, продукт — не має значення. При цьому ці люди «продають» не зумисно.

Як усі ці персонажі взаємодіють між собою? Якщо Конектор порадить десяти друзям готель для зупинки у новому місті — половина друзів скористається порадою. Інформатор порадить готель п’яти друзям, але зробить це у такій щирій манері та з емпатією, що його порадою скористаються всі. Інформатори — це банки інформації, Конектори — соціальний клей, завдяки якому вона розповсюджується, Продавці — ті, кому ви несете свої гроші, вірячи на слово.

 

Сила контексту

В’язниці сповнені мерзенними людьми чи у в’язницях настільки мерзенні умови, що вони роблять звичайних людей мерзотниками? Наскільки великий вплив нашого оточення на те, як ми поводимося? Таке питання ставить Гладуелл.

Не треба вирішувати всі проблеми людства, щоб вирішити проблему злочинності. Іноді варто лише прибрати лайливі слова зі стін переходу, і підлітки перестануть поповнювати їх своїми графіті.

Коли мова заходить про інтерпретацію людської поведінки, ми завжди робимо помилку, переоцінюючи риси характеру і недооцінюючи важливість контексту та ситуації. «Мій друг Говард надзвичайно щедрий» — ми думаємо категоріями абсолютності, коли характеризуємо людей: добрий, злопам’ятний, дратівливий, дружелюбний. Але це неправильно, бо ми забуваємо про роль ситуації. І тоді виявляється, що наш друг Говард надзвичайно щедрий, але тільки зі своєю дівчиною і ніколи – в компанії друзів. Ми інстинктивно хочемо пояснити світ категоріями: «вона розумніша за мене», «він гірше за мене грає в баскетбол». Робимо так, бо більше покладаємося на риси, ніж на контекст.

Існує колективна несвідома думка, що порядок народження дитини у сім’ї може пояснити її характер. Схема така: старші діти домінують і більш консервативні, а молодші креативні та бунтівні. Але коли психологи перевірили цю гіпотезу поза контекстом сім’ї, виявилося, що ця установка не діє. Коли діти знаходяться в іншому середовищі, старші вже не домінують, а молодші не бунтують.

Гладуелл пояснює, що характер — це зовсім не те, що ми думаємо, а те, чим ми хочемо, щоб він був. Характер — це не стабільна константа з рис, які перебувають у гармонії між собою, а палітра звичок, тенденцій та інтересів, що рандомно об’єднані та спрацьовують по-різному залежно від часу, обставин та контексту. Виявляється, що переконання вашого серця, ваша позиція та думки менш важливі, ніж миттєвий контекст вашої поведінки.

 

Генетика vs вулиця

Контекст настільки потужніший за наші вроджені установки, що він навіть може позмагатися і виграти у генетики. Всі батьки переконані, що вони мають вплив на своїх дітей, але чи має домашнє середовище вирішальний вплив? Ви хочете виростити розумника і купили стос книжок та інтелектуальних ігор, але чи здатні дві години спілкування на день впливати на формування особистості ваших дітей?

Дослідниця Юдіт Річ Гарріс довела, що вплив однолітків та оточення більший за вплив сім’ї на дитину. Вона експериментально виявила, що дитина, яка зростала в хорошому оточенні, але в поганій сім’ї, більш благополучна та успішна, ніж та, яка росла у поганому оточенні, але в хорошій сім’ї. Так проявляється сила контексту. Вулиці, якими ходимо, люди з якими спілкуємося, мають більший вплив, ніж сніданок та вечеря з батьками. Або лише вечеря.  

Якщо ми все ще вважаємо, що діти — це мікс із 50 % генетики батьків і 50 % впливу середовища, то як пояснити інше дослідження Юдіт, героями якого є діти у прийомних сім’ях? Виявилося, що діти прийомних батьків мають ще менше подібного із людьми, які протягом 15 років ростили, годували, вдягали, читали й вчили їх, ніж із будь-якими двома дорослими з вулиці, де вони зростали. Ми все ще не можемо змиритися з тим, наскільки визначну роль відіграє оточення у формуванні нас як особистостей.

 

Дозвіл вчинити погано

Суїциди призводять до суїцидів — такого висновку дійшов Девід Філіпс, соціолог із Каліфорнійського університету Сан-Дієго і дослідник природи самогубств. Девід зібрав всі згадки суїцидів на перших сторінках ключових газет США за 20 років і порівняв їх із статистикою суїцидів за ті самі роки. Він лише припустив, що між цими даними може бути якесь співвідношення, і не помилився. Щойно в газетах з’являлися публікації про суїциди — кількість самогубств у регіоні, де друкувалася газета, збільшувалася. Девід пішов далі і роздобув стастику дорожніх інцидентів у ті самі дні. У день публікацій зі згадкою суїцидів кількість аварій на дорогах зростала на 5,9%. Так діє «липкий фактор».

Згадайте себе на пішохідному переході. Ви стоїте, горить червоне, але машин на дорозі немає. Попереду 43 секунди очікування. Ситуація під контролем, аж раптом хтось поруч вирішує перейти дорогу на червоний і ви миттєво рушаєте за ним. Це наче імітація, дзеркальні нейрони – як хочете. Суть у тому, що ви буквально отримали дозвіл вчинити погано від когось зі сторони.

По такій же схемі працює закон «розбитих вікон» та поширення графіті на стінах. Якщо на стіні з’явиться перший малюнок — не встигне сонце встати, як буде розмальована решта стіни. Девіантна поведінка дає іншим право вчинити так само. Важко сказати, чи це свідоме рішення – ми не знаємо, як багато з наших рішень насправді свідомі.

Повернемося до суїцидів. Самогубці дають іншим дозвіл вчинити так само. Цей поведінковий патерн стає поворотним моментом у поширенні епідемії. Але в цій історії є ще одна приголомшлива закономірність: публікації про підлітків-суїцидників спричиняли ріст кількості підлітків-суїцидників, а публікації про суїциди, скоєні тими, хто кидався під машину, збільшували кількість самогубств на дорозі. Отже, перший суїцид — це не просто абстрактне запрошення для вразливих людей, а інструкція з конкретними вказівками для конкретних категорій громадян.

 

 

Підліткове куріння і як перестати з ним боротися

Підліткове куріння все ще можна назвати загадковим феноменом. Ніхто насправді не знає, як з ним боротися. Всі колективно вирішили, що розповідати про шкоду куріння — це правильний спосіб. Але курці не стають курцями через те, що недооцінюють ризики цієї звички. Будь-які батьки тінейджерів підтвердять, що чим більше лекцій читати дітям про небезпеку куріння, тим більше їм хочеться спробувати. Меседж проти куріння дає зворотний ефект.

Організації, які борються з курінням, повсюдно звинувачують тютюнові компанії у створенні позитивного й куражного образу довкола куріння. Однак куріння ніколи не було крутим. Курці — ось хто насправді крутий! Підлітки, які палять — круті перці. Але вони круті не тому, що палять, а палять тому, що круті.

У куріння як шкідливої звички є дві характеристики — заразність та чіпкість. Заразність передається через приклад однолітка, а чіпкість залежить від самої звички — чи приклеїться вона до вас надовго. Вова спробує першу сигарету, бо його спровокує Олежка з 3-го під’їзду, але чи продовжить Вова палити, залежить від зовсім інших факторів. П’ята частина всіх американських курців не палить щодня. Це означає, що мільйони курців не є залежними. Для цих людей куріння заразне, але не чіпке.

Лише факт того, що підліток спробував, не означає, що він стане тютюнозалежним. Аби стати безпросвітним курцем, потрібен час. Раніше п’ять сигарет містили від 4 до 6 міліграмів нікотину — дозу, яка викликає залежність. Але організації з охорони здоров’я примусили виробників тютюну знизити вміст нікотину так, щоб навіть той, хто курить по 30 цигарок на день, не зміг отримати більше 5 міліграмів нікотину за 24 години. Цей хід зробив куріння менше схожим на вірус у розпал зими і більше схожим на застуду — легко підчепити, але й легко видужати.

Витівки та експерименти — це те, чим хлопці живуть на вулиці, це їхній спосіб пізнання життя й дорослішання. Ми ж маємо прийняти той факт, що у 99,1% випадків, коли підлітки пробували кокаїн, нічого поганого не ставалося. Нам треба перестати боротися проти природи дитинства — пошуків пригод та експериментів. Замість того, щоб боротися зі шкодою, ми маємо переконатися, що експерименти дітей пройдуть у безпечних умовах та без серйозних наслідків.

Читайте більше цікавого