Ми будемо з вами розмовляти про так звані фейкові новини, про неправдиві факти, втручання у вибори, підтасовку результатів виборів у США і Франції. Я впевнений, що в Україні будуть дуже активні спроби зробити теж саме, тож ви повинні готуватися до цього. За декілька хвилин я спробую намалювати загальну картину на цій арені – як я бачу та сприймаю цю кризу.

Хто ж убив істину? Я не знаю. Але звідки походить криза правди – ось тут у мене є кілька підказок та підозрюваних. Я сказав би, що існує три джерела, які є парадигмою для всього подальшого обговорення. Перш за все, ми маємо філософського підозрюваного, далі – технологічно відповідальну особу, а також є політичне джерело.

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше. Саме з нього розпочався дуже тривалий процес, свідками якого ми є, процес підриву самої цінності істини – загалом модернова філософія помістила на свій прапор її критику. Вона ставить питання: чому треба віддавати перевагу істині в порівнянні з брехнею? Чому це вона повинна мати більшу цінність, ніж будь-що ще? Це метафізичне питання, яке розпочалося з Ніцше і далі продовжувалося у найсучасніших моделях філософії.

Друге – технологічне джерело. Ми повертаємося до надзвичайного феномену – до інтернету, соціальних мереж і решти нових технологій. Якщо двома словами, що сталося з правдою? Одна річ – вкрай позитивна, а друга – абсолютно катастрофічна. Нові технології пропонують чудову ідею – про те, що кожен із нас має абсолютно однакове право на самовираження. Це найкраща ідея у світі. Але вона перетворюється на катастрофу, коли ви отримуєте другий нюанс. Він полягає у тому, що кожен голос, кожна із пропозицій, кожне висловлене слово мають однакову вагу і вартість під егідою істини. Це абсолютно нова ідея. Ідея демократизації істини. І річ не тільки в тому, що я маю право висловлювати свої думки, а й те, що я сказав, має абсолютне право претендувати на те, щоб бути єдиною правдою.

Нова технологія вигадала цю демократизацію істини, що, по суті, стало катастрофою. Я скажу, що це не цілком нова ідея. Якщо уважно на це подивитися, то бачимо, що певною мірою це відродження того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні. В світі кожен має право претендувати на істину – це наслідок колишніх дебатів західної філософії в Греції в V столітті до нашої ери. Тоді з одного боку виступали Сократ, Платон та інші філософи, а з іншого – софісти. Всі вони були дуже хорошими мислителями, а їхнє вчення полягало в тому, щоб сказати – Сократ не має жодного права на володіння істиною. Що це тільки одна з інших правд.

Отже, інтернет, Google, Facebook, Twitter тощо, які були вигадані у наш час, є новими софістами сьогоднішнього дня. Вони є відродженням цього напрямку думок, софізму, і джерелом кризи істини.

Ну і звичайно, є ще третя причина, останній підозрюваний у цій картині.

«1984» Джорджа Орвелла – це настільна книга тиранів. Один із найбільш ефективних інструментів тиранів – це втручатися не тільки в хід історії, а й в те, як вона викладається.

Орвелл повністю мав рацію. Всі тоталітарні держави говорили так, як відомий лідер нацистів: «Правда – це те, що я кажу». Звичайно, вони це казали у більш м’якій формі.

Можна, наприклад, уважно подивитися на те, що відбувається у цьому регіоні, на війну, яка була запущена Росією проти України, на цю агресію. Приходиш до висновку, що Путін наніс удар своїми військами, але не тільки через насилля, а й через маніпуляцію істиною, побудовою альтернативних наративів тими словами, які подібні до виразів президента США. Якщо подивитися на ситуацію у цьому регіоні, не можеш не думати про те, що президент Росії, хто би ним не був, звичайно, є главнокомандуючим своєї країни. Але крім того він є ще й головним істориком, головним журналістом і тим, хто знаходить способи переписати та винайти заново історію минулого.

Є відома цитата французького сучасника Орвелла: «Ніхто не знає тих несподіванок, які може для нас приховувати минуле». Ми знаходимося у ситуації, коли популістичні режими заново винаходять минуле. Подивимося на ті дебати та дискусії, які відбуваються зараз в Польщі: переписування історії солідарності, мінімізація ролі Леха Валенси, намагання зруйнувати репутацію Броніслава Геремека. Ви бачите, що популісти, нові тирани сьогодення, мають одну з найкращих зброй і найбільш ефективну – це бажання і засоби переписувати, змінювати і підривати минуле.

Якщо є всі ці три ознаки, то ви відразу знатимете відповідь на питання, хто вбив правду.