Хай проллється кров: інструкція, як стати успішним донором від «Серед в Охматдиті»

АвторТетяна Капустинська
19 Листопада 2019

Кожен із нас має цінний ресурс, який змушує організм правильно функціювати, може самостійно поповнюватися та навіть рятувати життя – кров. Попри це, ми не завжди знаємо, як ефективно його використовувати та ще й допомагати іншим. Для цього існують волонтерські ініціативи, які направляють людські можливості в необхідне джерело та беруть на себе місію донорської просвіти. Про одну з них, «Середи в Охматдиті», а також про те, як підготувати себе до ролі амбасадора кроводачі – розповідає засновниця та ідеологиня проєкту Олена Балбек.

ПОЧАТОК

До донорства я навіть не замислювалася про волонтерську діяльність. Якось влітку 2015 року засновниця благодійного фонду «Таблеточки» Ольга Кудиненко написала пост про те, що в цю пору завжди є кількісний спад донорів, і закликала не забувати про важливість цієї місії. Я дуже добре розуміла глибину проблеми, тому що до цього була відповідальна за забір крові для своєї родички, й усвідомлювала, що процедура на перший погляд непроста, незрозуміла та лякає. Зазвичай ніхто не пояснює, що робити, куди йти, до чого готуватися. Тож я написала пост, що не можу бути донором крові через протипоказання, але із задоволенням складу комусь компанію, все організую та стану підтримкою. 

Першою відгукнулася й успішно здала кров знайома Ксенія Савченко, з якою ми згодом за збігом обставин і створили проєкт «Середи в Охматдиті». Потім я написала ще пару таких закликів і сходила на чергування, а коли вирішила про це вже забути, люди стали особисто мене запитувати про те, чи можна приєднатися до ініціативи наступної середи. Я не відмовляла й отак зі спонтанною разової акції це переросло в щось більше. Про те, що це виллється в щось більш регулярне й серйозне, я не підозрювала – просто знала, що можу виділити певний час для того, щоб комусь допомогти.

Усвідомлення того, що є приціл на майбутнє, прийшло, коли зателефонувала дизайнерка Урвачова та запропонувала придумати символ ініціативи – клітини крові. Потім до нас приєдналися перші волонтери та настала черга розробляти комунікацію та придумувати стратегічні речі на кшталт назви та шрифту. Тоді стало зрозуміло, що це реально, це відбувається, є аудиторія та люди, які хочуть допомагати.

НАЗВА

Ми довго думали над назвою та вирішили зупинитися на найочевиднішій. Середи – день, коли ми чергуємо, а Охматдит – місце, де рятуються життя. Ми обрали саме цей день тижня, тому що він максимально нейтральний. Це і не понеділок, коли в більшості завал на роботі й купа справ, і не четвер, коли всі вже готуються до активної п’ятниці. Ще ж потрібно почекати 48 годин після вживання алкоголю, ось і виходить, що ранок середи – ідеальний час, щоб ввечері неділі ще можна було випити келих вина.

ФІНАНСИ

Основна витратна частина йде на виробництво наших фірмових значків із клітинами крові, які ми даруємо за кожну успішну донацію. Перший рік ми з Ксюшею платили за них самі, потім витрати відповідно до кількості донорів стали збільшуватися – ми написали про те, що потребуємо допомоги від добровольців, і зібрали необхідну суму. Поки нам вдається це й надалі. Все інше – суто волонтерська робота: фотографи, волонтери, дизайн, тексти тощо. Ми ні за що більше не платили, хіба що декілька разів за дрібниці на зразок постерів або бейджів.

Ми дуже хочемо зрозуміти та навчитися, як працювати з грантами та грамотно на них подаватися. У нашої команди великий потенціал і я відчуваю, що ми можемо зробити набагато більше. А для того, щоб вирости та поставити собі якісь інші завдання, потрібно переглянути формат – на одних тільки чергуваннях все не повинно зупинитися. Команді, яка займалася б більш креативними завданнями, 100% потрібна фінансова підтримка.

ВОЛОНТЕРСТВО

Зараз у команді 13 волонтерів – вони беруть на себе колосальний обсяг роботи. Але, мені здається, що потреба в нових людях у команді досі є, тому що основний склад зараз значну частину часу витрачає на чергування, а може робити більш цікаві речі – писати, вести соцмережі, займатися дизайном, придумувати новий концепт. Серед волонтерів, як і в будь-якій компанії, повинен бути природне зростання, коли їхня цінність виходить на інший рівень – це правильно.

Ми ніколи не робили оголошення про те, що шукаємо волонтерів – вони знаходили нас самі. Це люди, які вже сформували для себе таку потребу й хочуть допомагати, мають чітке розуміння, навіщо це робити, та відмінні комунікативні здібності – без цього нікуди. Плюс, ми просимо волонтерів робити базові пости після кожного чергування, тому має бути мінімальне знання соцмереж. Як правило, ми нікому не відмовляємо, але буває, що людям це просто не йде і вони поступово перестають бути активними в межах нашого проєкту. Це нормально, ми не маємо можливості прогнозувати, як складуться обставини.

КОМУНІКАЦІЯ

«Середи в Охматдиті» як проєкт існує у Фейсбуці та, з недавнього часу, в Інстаграмі – це основні джерела розповсюдження інформації. Наша мета – залучити людей до регулярного добровільного донорства, а це можна зробити тільки за допомогою реальних історій, довіри до оповідача та правильно побудованих комунікацій. Так у нас є правило: «Не можеш здати кров сам – приведи друга/знайомого». А якщо можеш і сам? Все одно розкажи про це своєму оточенню. Якщо люди перекажуть історію про свій досвід донорства своїм друзям, то кілька з них точно задумаються, коли-небудь згадають та зроблять. А далі може й втягнуться. Спосіб, який ми обрали, не швидкий, але він працює – важлива регулярність. Крім того, щоб люди пам’ятали, що донорство – це нормально та безпечно, потрібно говорити про це в різних джерелах.

Ми можемо говорити про те, що паралельно з нашим існуванням в Охматдиті теж багато чого змінилося – вони переїхали в новий корпус, здобули свіжий досвід і застосовували якісь інноваційні методики, але це ми привели до них величезну кількість лояльно налаштованих людей, яким потім можна надсилати SMS, просити прийти тощо. І вже майже не трапляється ситуацій, коли родичі хворих дітей стоять у черзі та намагаються перехопити донора з потрібною групою крові. 

Важливо пам’ятати, що система працює тим ефективніше, чим більший відсоток саме регулярних донорів. Разові масові акції привертають увагу до проблеми, будують ставлення до донорства, мотивують спробувати, дають приплив «свіжої» крові, але це не та основа, на якій все тримається. Натомість важливо, щоб люди свідомо обрали для себе такий спосіб допомагати та готові були надавати цю допомогу регулярно.

Зі стереотипами найкраще боремося не ми, а особисті історії навколо нас. Зараз, коли наше життя як на долоні, а основну інформацію ми отримуємо від сотні людей з найближчого оточення, поки донори «пиляють» сторіз з донації, діляться враженнями, відзначають себе на світлинах – можна вважати, ми з завданням справляємося.

КОРПОРАТИВНЕ ДОНОРСТВО

Не ми придумали корпоративне донорство, але ми побачили, що можемо допомогти розповісти про себе класному сервісу – виїзній службі Інституту Амосова. За чотири роки чергувань навколо проєкту зібралися тисячі лояльних донорів, частина з яких працює у великих компаніях і точно погодиться «підбити» своїх колег на корпоративну здачу крові. Тому ми вирішили використати цей ресурс на користь виїзної служби. Так народилася наша волонтерська колаборація: «Середи в Охматдиті» отримали цікаву задачу, яка ідеально лягає в формат великої мети просування добровільного донорства, а Інститут Амосова – ефективну PR-підтримку серед цільової аудиторії. Win- win!

Як це працює? Компанія повинна обрати відповідального за цей процес, тому що його все ж таки треба організувати. Коли ця людина буде розуміти, що серед її колег є 20, або навіть більше, добровольців на здачу – тоді вона може писати нам на сторінку в Фейсбуці. Фактично потрібна лише конференц-зала не менша за 30м2 для того, щоб розвернути там «польовий центр крові», та час. Виїзній групі Інституту Амосова знадобиться десь півгодини, щоб підготувати приміщення, та стільки ж, щоб виїхати. Сама процедура для кожного окремого донора може тривати різний час, але треба орієнтуватися на 7-9 людей за годину.

МОТИВАЦІЯ

Донора треба мотивувати. Як – залежить від завдання та кого мотивуємо. Зрозуміло, якщо потрібно вирвати людину з інформаційного шуму та насильно привернути увагу до проблеми, то пости-страшилки працюють краще. Коли є потреба терміново дістати кров і неуспіх буде означати, що людина помре, краще так і написати. Але люди швидко втомлюються від такої інформації та формують до неї резистентність, нечутливість. Тому в будь-якому випадку краще не переборщувати.

Ми на самому початку шляху прийняли рішення залучати донорів іншими способами: розповідати про важливість, з маси «одноразових» донорів шукати тих, хто готовий стати регулярним, прививати звичку, дякувати. Люди люблять увагу, хочуть бути впевненими, що їхня допомога дійшла до адресата, і отримувати подяку, яку вони точно заслужили. І, звісно, ще бонуси та подарунки.

Наші значки з клітинами крові стають фізичним втіленням абстрактного акту добротворення – звучить пафосно, згодна, але так і є. Це є підтвердженням членства в клубі, про який знають тільки посвячені. Також значки вчать системному донорству, оскільки це ціла колекція, яку потрібно зібрати. Ну і зрештою, вони надзвичайно гарні!

Якщо ви хочете стати донором, але не знаєте, що для цього треба зробити:

ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ НОВАЧКІВ

– Видихніть. Це не так складно, як здається на перший погляд. 

– Переконайтеся, що вам є 18 років і у вас є документи, які це засвідчують.

– Перевірте себе на тимчасові та постійни протипоказання. На жаль, у двох словах їх не перелічити, тому ось основні: 

1) Людині абсолютно точно забороняється здавати кров як донор, якщо вона: є носієм ВІЛ, має інфекційні захворювання (СНІД, сифіліс, вірусні гепатити, туберкульоз, бруцельоз, сипний тиф тощо), паразитні (ехінококоз, токсоплазмоз, філяріатоз тощо), серцево-судинні та навіть психічні, злоякісні новотвори, хвороби крові та органів дихання/травлення. Також це люди з повною відсутністю слуху та (або) мови, наркоманією, алкоголізмом, променевою хворобою тощо.

2) Тимчасових протипоказань також вистачає: період вагітності, операції, татуювання, пірсинг, перебування за кордоном понад 2 місяців, контакт з хворими на гепатит, медикаментозний курс лікування, вегето-судинна дистонія, ангіна, грип, гостре респіраторне вірусне захворювання, манту тощо.

Тут важливо розуміти, що це не прискіпування, а турбота про здоров’я ваше та реципієнта. Більш широкий список протипоказань можна знайти на сайті Donor.ua.

– Перед донацією:

-Не вживайте алкоголь 48 годин.

-Не їжте жирної, молочної, гострої та копченої їжі, а також яєць 24 години. Стільки ж часу не займайтеся надмірною фізичною активністю та пийте більше води. 

-Не приймайте ліків, що містять аспірин або інші анальгетики 72 години.

-Зранку перед донацією обов’язково легко поснідайте – наприклад, кашею з сухофруктами. Те, що кров треба здавати тільки на пустий шлунок – міф, але пам’ятайте, що вам не можна жирне, молочне та банани. 

-За 2 години до забору крові не паліть.

– Після донації:

-Не кваптеся кудись бігти, а посидіть мінімум 15 хвилин, прислухайтеся до себе та переконайтеся, що добре почуваєтеся. Якщо щось не так і ви відчуваєте тревогу, сильне знесилення або нудоту – зверніться до працівників лікарні. 

-Бажано, щоб ви не сідали за кермо в день донації та не займалися фізичною активністю – присвятіть свій час чомусь більш приємному або просто відпочиньте, тим паче, що вам видадуть довідку про офіційний одноденний відгул на роботі. 

-Пийте якомога більше води, оскільки вам потрібно відновити кількість рідини в організмі, та не паліть хоча б декілька годин після процедури. 

-Посміхніться, адже ваша кров може врятувати комусь життя. 

А ось все це, тільки у вигляді пам’ятки – можете собі зберегти:

– Зрозумійте, що черги на здачу крові складаються з людей, які хочуть допомогти та зробити добру справу. Не треба кричати «мені тільки спитати» або «пропустіть, мені на роботу треба». В подібній черзі всі – одна команда. 

– Спробуйте один раз, після донації прислухайтеся до себе та свого тіла.

– Якщо відчули, що все круто та вашому організму донорство крові підходить, придумайте комфортну для себе частоту візитів на рік – можна на свій день народження, зміну сезонів або Хеллоуїн. Жінкам можна здавати кров раз на 3 місяці, чоловікам – на 2.

– Змиріться з думкою, що ви можете ніколи не дізнатися імена людей, яким ваша кров врятувала життя, але також усвідомте, що ваша допомога врятує десятки.

– Розповідайте друзям про вашу добру місію – про те, що це не боляче, не страшно, не шкідливо, а навіть корисно. 

– Повторіть хоча б 40 разів, щоб кваліфікуватися на титул почесного донора України.

Найцiкавiше на сайтi

Мандруй Україною в дупу: чому ми розучилися критикувати і як це виправити

АвторЮрій Марченко
15 Липня 2020

Днями український інтернет дружно розтоптав візуальну частину ініціативи #мандруйУкраїною. А до цього схожим чином топтав дизайн Євробачення, ВДНГ, Ukraine Now і ще купу речей з абсолютно різних галузей. Головред Platfor.ma намагається розібратися, чому не будь-який негатив можна назвати критикою, і як все-таки лаяти так, щоб це пішло на користь.

Наприкінці червня Державне агентство розвитку туризму викотило візуальну складову для слогана #мандруйУкраїною. Чиновники цілком резонно припустили, що, оскільки міжнародний туризм заблокований, потрібно ще активніше агітувати за внутрішній. Для цього порадилися з верховним брендологом країни Андрієм Федорівим і за його підказкою покликали художницю й ілюстраторку Ольгу Селіщеву. Людина це помітна – навчалася в Україні й в Німеччині, сотня виставок по всьому світу, сім персональних експозицій. Ольга відгукнулася і безкоштовно підготувала шрифтовий логотип з декількома візуальними елементами.

І інтернет миттєво її розірвав. Ілюстраціям дорікали чужорідністю українській культурі, копіюванням російських контекстів і просто поганою якістю. Було багато зважених і аргументованих коментарів, які по ділу вказували, що в Україні таких мотивів ніколи не було, що колір не підходить і що в цілому проєкт невдалий. Але вони часто тонули в гнівних викриках про те, що художниця – зрадниця, що вона профнепридатна і що всіх причетних потрібно лінчувати (хоча б морально).

В результаті Агентство туризму відмовилося від цих ілюстрацій і залишило тільки шрифтовий логотип і хештег, що як раз виявився вдалим – тільки в Інстаграмі по ньому вже кілька десятків тисяч публікацій. Щодо візуальної частини #мандруйУкраїною тепер збираються провести окремий конкурс.

Нещодавно я теж зіткнувся з подібною історією. Взимку Мінінформполітики прийшло до видавництва Основи з ідеєю видати книгу, яка б простими словами пояснювала дітям Конституцію. Основи своєю чергою прийшли до мене і до ілюстраторів WeBad. Задум полягав у тому, щоб ця книга змогла вирвати дітей з ТікТока і челленджів, і зрозумілою їм мовою розповіла про принципи існування держави, про громадян, про права та обов’язки. У грудні я здав останній текст і сів чекати новин.

Новини з’явились в червні. Книжка вийшла.

І інтернет її, зрозуміло, розірвав.

Гра слів: у мене дислексія і це круто

У свідомості більшості людей дислексія асоціюється з хворобою або якимось розладом. Але ми навіть не уявляємо, як бачать і сприймають інформацію люди, які мають цю особливість. Про те, як навчатися, працювати, спілкуватися й жити з дислексією, та чому це дар, а не хвороба, спеціально для Platfor.ma розповіла правозахисниця та виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.

Ми надиктували для Саші ключові слова з цього матеріалу та попросили записати їх на папері без концентрації та зосередженості. На зображеннях ви бачите їх так, як робить це наша героїня з дислексією. 

Олександра Романцова

Я зрозуміла, що у мене дислексія вже в університеті, коли натрапила на її опис. Десь на підсвідомому рівні я знала, що у мене в мозку відбуваються певні процеси. Але ж я не могла побувати в голові іншої людини, аби порівняти стани.

У мене катастрофічна ситуація з орфографією. Якимось досі загадковим чином родичам вдалося ввести мене у навичку читання, а от з письмом постійна проблема. Люди, які зі мною переписуються, це відчувають і бачать в месенджерах. Це не просто божевільна кількість помилок, тому що всі правила української та російської мов я знаю, пам’ятаю та можу повторити, я просто не встигаю їх впровадити у свої повідомлення. Аби бути впевненою в тому, що я пишу, мені потрібно встигнути перевірити кожне слово на всі правила. І не факт, що я не переплутаю літери.

Перший написаний мною без єдиної помилки, диктант був у третьому класі. Тоді після уроків мама повинна була забрати мене зі школи, щоб вирушити в Одесу. Вперше я виїжджала з міста не до бабусі, тому була на підйомі та мала багато енергії на концентрацію. Це була моя перша п’ятірка з підписом «молодець», тому що, мені здається, вчителька вже не сподівалася ніколи таке диво побачити. Але найіронічніше те, що одна єдина помилка там таки була – в моєму прізвищі. 

«Дислексія»

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.