Хай проллється кров: інструкція, як стати успішним донором від «Серед в Охматдиті»

АвторТетяна Капустинська
19 Листопада 2019

Кожен із нас має цінний ресурс, який змушує організм правильно функціювати, може самостійно поповнюватися та навіть рятувати життя – кров. Попри це, ми не завжди знаємо, як ефективно його використовувати та ще й допомагати іншим. Для цього існують волонтерські ініціативи, які направляють людські можливості в необхідне джерело та беруть на себе місію донорської просвіти. Про одну з них, «Середи в Охматдиті», а також про те, як підготувати себе до ролі амбасадора кроводачі – розповідає засновниця та ідеологиня проєкту Олена Балбек.

ПОЧАТОК

До донорства я навіть не замислювалася про волонтерську діяльність. Якось влітку 2015 року засновниця благодійного фонду «Таблеточки» Ольга Кудиненко написала пост про те, що в цю пору завжди є кількісний спад донорів, і закликала не забувати про важливість цієї місії. Я дуже добре розуміла глибину проблеми, тому що до цього була відповідальна за забір крові для своєї родички, й усвідомлювала, що процедура на перший погляд непроста, незрозуміла та лякає. Зазвичай ніхто не пояснює, що робити, куди йти, до чого готуватися. Тож я написала пост, що не можу бути донором крові через протипоказання, але із задоволенням складу комусь компанію, все організую та стану підтримкою. 

Першою відгукнулася й успішно здала кров знайома Ксенія Савченко, з якою ми згодом за збігом обставин і створили проєкт «Середи в Охматдиті». Потім я написала ще пару таких закликів і сходила на чергування, а коли вирішила про це вже забути, люди стали особисто мене запитувати про те, чи можна приєднатися до ініціативи наступної середи. Я не відмовляла й отак зі спонтанною разової акції це переросло в щось більше. Про те, що це виллється в щось більш регулярне й серйозне, я не підозрювала – просто знала, що можу виділити певний час для того, щоб комусь допомогти.

Усвідомлення того, що є приціл на майбутнє, прийшло, коли зателефонувала дизайнерка Урвачова та запропонувала придумати символ ініціативи – клітини крові. Потім до нас приєдналися перші волонтери та настала черга розробляти комунікацію та придумувати стратегічні речі на кшталт назви та шрифту. Тоді стало зрозуміло, що це реально, це відбувається, є аудиторія та люди, які хочуть допомагати.

НАЗВА

Ми довго думали над назвою та вирішили зупинитися на найочевиднішій. Середи – день, коли ми чергуємо, а Охматдит – місце, де рятуються життя. Ми обрали саме цей день тижня, тому що він максимально нейтральний. Це і не понеділок, коли в більшості завал на роботі й купа справ, і не четвер, коли всі вже готуються до активної п’ятниці. Ще ж потрібно почекати 48 годин після вживання алкоголю, ось і виходить, що ранок середи – ідеальний час, щоб ввечері неділі ще можна було випити келих вина.

ФІНАНСИ

Основна витратна частина йде на виробництво наших фірмових значків із клітинами крові, які ми даруємо за кожну успішну донацію. Перший рік ми з Ксюшею платили за них самі, потім витрати відповідно до кількості донорів стали збільшуватися – ми написали про те, що потребуємо допомоги від добровольців, і зібрали необхідну суму. Поки нам вдається це й надалі. Все інше – суто волонтерська робота: фотографи, волонтери, дизайн, тексти тощо. Ми ні за що більше не платили, хіба що декілька разів за дрібниці на зразок постерів або бейджів.

Ми дуже хочемо зрозуміти та навчитися, як працювати з грантами та грамотно на них подаватися. У нашої команди великий потенціал і я відчуваю, що ми можемо зробити набагато більше. А для того, щоб вирости та поставити собі якісь інші завдання, потрібно переглянути формат – на одних тільки чергуваннях все не повинно зупинитися. Команді, яка займалася б більш креативними завданнями, 100% потрібна фінансова підтримка.

ВОЛОНТЕРСТВО

Зараз у команді 13 волонтерів – вони беруть на себе колосальний обсяг роботи. Але, мені здається, що потреба в нових людях у команді досі є, тому що основний склад зараз значну частину часу витрачає на чергування, а може робити більш цікаві речі – писати, вести соцмережі, займатися дизайном, придумувати новий концепт. Серед волонтерів, як і в будь-якій компанії, повинен бути природне зростання, коли їхня цінність виходить на інший рівень – це правильно.

Ми ніколи не робили оголошення про те, що шукаємо волонтерів – вони знаходили нас самі. Це люди, які вже сформували для себе таку потребу й хочуть допомагати, мають чітке розуміння, навіщо це робити, та відмінні комунікативні здібності – без цього нікуди. Плюс, ми просимо волонтерів робити базові пости після кожного чергування, тому має бути мінімальне знання соцмереж. Як правило, ми нікому не відмовляємо, але буває, що людям це просто не йде і вони поступово перестають бути активними в межах нашого проєкту. Це нормально, ми не маємо можливості прогнозувати, як складуться обставини.

КОМУНІКАЦІЯ

«Середи в Охматдиті» як проєкт існує у Фейсбуці та, з недавнього часу, в Інстаграмі – це основні джерела розповсюдження інформації. Наша мета – залучити людей до регулярного добровільного донорства, а це можна зробити тільки за допомогою реальних історій, довіри до оповідача та правильно побудованих комунікацій. Так у нас є правило: «Не можеш здати кров сам – приведи друга/знайомого». А якщо можеш і сам? Все одно розкажи про це своєму оточенню. Якщо люди перекажуть історію про свій досвід донорства своїм друзям, то кілька з них точно задумаються, коли-небудь згадають та зроблять. А далі може й втягнуться. Спосіб, який ми обрали, не швидкий, але він працює – важлива регулярність. Крім того, щоб люди пам’ятали, що донорство – це нормально та безпечно, потрібно говорити про це в різних джерелах.

Ми можемо говорити про те, що паралельно з нашим існуванням в Охматдиті теж багато чого змінилося – вони переїхали в новий корпус, здобули свіжий досвід і застосовували якісь інноваційні методики, але це ми привели до них величезну кількість лояльно налаштованих людей, яким потім можна надсилати SMS, просити прийти тощо. І вже майже не трапляється ситуацій, коли родичі хворих дітей стоять у черзі та намагаються перехопити донора з потрібною групою крові. 

Важливо пам’ятати, що система працює тим ефективніше, чим більший відсоток саме регулярних донорів. Разові масові акції привертають увагу до проблеми, будують ставлення до донорства, мотивують спробувати, дають приплив «свіжої» крові, але це не та основа, на якій все тримається. Натомість важливо, щоб люди свідомо обрали для себе такий спосіб допомагати та готові були надавати цю допомогу регулярно.

Зі стереотипами найкраще боремося не ми, а особисті історії навколо нас. Зараз, коли наше життя як на долоні, а основну інформацію ми отримуємо від сотні людей з найближчого оточення, поки донори «пиляють» сторіз з донації, діляться враженнями, відзначають себе на світлинах – можна вважати, ми з завданням справляємося.

КОРПОРАТИВНЕ ДОНОРСТВО

Не ми придумали корпоративне донорство, але ми побачили, що можемо допомогти розповісти про себе класному сервісу – виїзній службі Інституту Амосова. За чотири роки чергувань навколо проєкту зібралися тисячі лояльних донорів, частина з яких працює у великих компаніях і точно погодиться «підбити» своїх колег на корпоративну здачу крові. Тому ми вирішили використати цей ресурс на користь виїзної служби. Так народилася наша волонтерська колаборація: «Середи в Охматдиті» отримали цікаву задачу, яка ідеально лягає в формат великої мети просування добровільного донорства, а Інститут Амосова – ефективну PR-підтримку серед цільової аудиторії. Win- win!

Як це працює? Компанія повинна обрати відповідального за цей процес, тому що його все ж таки треба організувати. Коли ця людина буде розуміти, що серед її колег є 20, або навіть більше, добровольців на здачу – тоді вона може писати нам на сторінку в Фейсбуці. Фактично потрібна лише конференц-зала не менша за 30м2 для того, щоб розвернути там «польовий центр крові», та час. Виїзній групі Інституту Амосова знадобиться десь півгодини, щоб підготувати приміщення, та стільки ж, щоб виїхати. Сама процедура для кожного окремого донора може тривати різний час, але треба орієнтуватися на 7-9 людей за годину.

МОТИВАЦІЯ

Донора треба мотивувати. Як – залежить від завдання та кого мотивуємо. Зрозуміло, якщо потрібно вирвати людину з інформаційного шуму та насильно привернути увагу до проблеми, то пости-страшилки працюють краще. Коли є потреба терміново дістати кров і неуспіх буде означати, що людина помре, краще так і написати. Але люди швидко втомлюються від такої інформації та формують до неї резистентність, нечутливість. Тому в будь-якому випадку краще не переборщувати.

Ми на самому початку шляху прийняли рішення залучати донорів іншими способами: розповідати про важливість, з маси «одноразових» донорів шукати тих, хто готовий стати регулярним, прививати звичку, дякувати. Люди люблять увагу, хочуть бути впевненими, що їхня допомога дійшла до адресата, і отримувати подяку, яку вони точно заслужили. І, звісно, ще бонуси та подарунки.

Наші значки з клітинами крові стають фізичним втіленням абстрактного акту добротворення – звучить пафосно, згодна, але так і є. Це є підтвердженням членства в клубі, про який знають тільки посвячені. Також значки вчать системному донорству, оскільки це ціла колекція, яку потрібно зібрати. Ну і зрештою, вони надзвичайно гарні!

Якщо ви хочете стати донором, але не знаєте, що для цього треба зробити:

ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ НОВАЧКІВ

– Видихніть. Це не так складно, як здається на перший погляд. 

– Переконайтеся, що вам є 18 років і у вас є документи, які це засвідчують.

– Перевірте себе на тимчасові та постійни протипоказання. На жаль, у двох словах їх не перелічити, тому ось основні: 

1) Людині абсолютно точно забороняється здавати кров як донор, якщо вона: є носієм ВІЛ, має інфекційні захворювання (СНІД, сифіліс, вірусні гепатити, туберкульоз, бруцельоз, сипний тиф тощо), паразитні (ехінококоз, токсоплазмоз, філяріатоз тощо), серцево-судинні та навіть психічні, злоякісні новотвори, хвороби крові та органів дихання/травлення. Також це люди з повною відсутністю слуху та (або) мови, наркоманією, алкоголізмом, променевою хворобою тощо.

2) Тимчасових протипоказань також вистачає: період вагітності, операції, татуювання, пірсинг, перебування за кордоном понад 2 місяців, контакт з хворими на гепатит, медикаментозний курс лікування, вегето-судинна дистонія, ангіна, грип, гостре респіраторне вірусне захворювання, манту тощо.

Тут важливо розуміти, що це не прискіпування, а турбота про здоров’я ваше та реципієнта. Більш широкий список протипоказань можна знайти на сайті Donor.ua.

– Перед донацією:

-Не вживайте алкоголь 48 годин.

-Не їжте жирної, молочної, гострої та копченої їжі, а також яєць 24 години. Стільки ж часу не займайтеся надмірною фізичною активністю та пийте більше води. 

-Не приймайте ліків, що містять аспірин або інші анальгетики 72 години.

-Зранку перед донацією обов’язково легко поснідайте – наприклад, кашею з сухофруктами. Те, що кров треба здавати тільки на пустий шлунок – міф, але пам’ятайте, що вам не можна жирне, молочне та банани. 

-За 2 години до забору крові не паліть.

– Після донації:

-Не кваптеся кудись бігти, а посидіть мінімум 15 хвилин, прислухайтеся до себе та переконайтеся, що добре почуваєтеся. Якщо щось не так і ви відчуваєте тревогу, сильне знесилення або нудоту – зверніться до працівників лікарні. 

-Бажано, щоб ви не сідали за кермо в день донації та не займалися фізичною активністю – присвятіть свій час чомусь більш приємному або просто відпочиньте, тим паче, що вам видадуть довідку про офіційний одноденний відгул на роботі. 

-Пийте якомога більше води, оскільки вам потрібно відновити кількість рідини в організмі, та не паліть хоча б декілька годин після процедури. 

-Посміхніться, адже ваша кров може врятувати комусь життя. 

А ось все це, тільки у вигляді пам’ятки – можете собі зберегти:

– Зрозумійте, що черги на здачу крові складаються з людей, які хочуть допомогти та зробити добру справу. Не треба кричати «мені тільки спитати» або «пропустіть, мені на роботу треба». В подібній черзі всі – одна команда. 

– Спробуйте один раз, після донації прислухайтеся до себе та свого тіла.

– Якщо відчули, що все круто та вашому організму донорство крові підходить, придумайте комфортну для себе частоту візитів на рік – можна на свій день народження, зміну сезонів або Хеллоуїн. Жінкам можна здавати кров раз на 3 місяці, чоловікам – на 2.

– Змиріться з думкою, що ви можете ніколи не дізнатися імена людей, яким ваша кров врятувала життя, але також усвідомте, що ваша допомога врятує десятки.

– Розповідайте друзям про вашу добру місію – про те, що це не боляче, не страшно, не шкідливо, а навіть корисно. 

– Повторіть хоча б 40 разів, щоб кваліфікуватися на титул почесного донора України.

Найцiкавiше на сайтi

Жахай, збудження, піявка:
мем-словник журналу Platfor.ma

Всередині будь-якої компанії з часом формується унікальний лексикон зі слів, висловів, цитат і мемів, який, скоріш за все, буде незрозумілим для людей ззовні. Ми – не виняток, тому розповідаємо про 15 «внутряків», завдяки яким нас можна впізнати на нетворкінгу, конференції або навіть у маршрутці.

Звільнений, вбитий, переламаний, принижений і зганьблений за всі одруківки та помилки в наших постах. Людина, яка витирає рукавом сльози, коли читає коментарі у Фейсбуці Platfor.ma, та піднімає келих винця за кожен ваш лайк.

Колись ми зрозуміли, що за помилки хтось має відповідати. По справедливості. Тому SMM-ник вже бував звільнений чи нагодований отруйними грибами, ми палили йому хату й відбирали бізнес-ланч, щоб сміятися й їсти у нього на очах. А тепер розкриваємо головний секрет редакції – насправді нашого SMM-ника не існує. Так, у нас немає такої посади, а всі обов’язки, в тому числі вищеперелічені, поділені між редакцією.  

Позиція в експозиції:
Ольга Балашова про оновлений Нацхудожній музей, віднайдені шедеври й добрих Левів

Наприкінці листопада після реконструкції відкрився один із головних музеїв країни – Національний художній. Тим часом команда все активніше намагається осучаснити музей і перетворювати його на живий майданчик для зустрічей та діалогу. Для свого циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з заступницей голови музею Ольгою Балашовою – про те, як розповідати історії в сучасному стилі, про що думають доглядачі, які роками сидять в одному й тому ж самому залі, та як Леви врятували важливу виставку.

– Музей відкрився після реконструкції. Розкажи, що змінилося?

– Ми вперше за багато років відкрили запроектовані ще Городецьким світлові вікна, завдяки підтримці ПриватБанку. Коли будеш на другому поверсі, не забудь подивитись вгору   — думаю, найбільше враження буде саме від цього. Крім того, наші науковці та виставковий відділ створили нову редакцію постійної експозиції початку ХХ століття   — “Модернізм в Україні”, яка відкрилася 29 листопада. 

Паралельно у нас відбувається можливо дещо хуліганська як для класичного музею історія: разом із компанією Intertop, яка підтримує Національний олімпійський комітет України, ми зібрали своєрідну збірну художників для виставки “Вболіваю, бо”. Десятеро митців створили роботи під враженням від різних олімпійських видів спорту, а Intertop зробив із ними футболки. Частина доходу від продажів буде йти на підтримку нашої олімпійської команди.

Виставка іронічна, не дуже серйозна, але торкається важливих запитань і художнього процесу також. Наприклад, принципу змагання, який взагалі-то мистецтву не дуже притаманний. Бо не існує об’єктивних критеріїв, як у спорті, за якими один художник може вважатися кращим за іншого. Але при цьому мистецтво весь час у це змагання потрапляє: скажімо, є різноманітні премії й нагороди.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

– А чи є негатив з боку співробітників чи культурного середовища щодо того, що ось, головний музей країни виставляє якісь футболки?

– Можна розглядати так: комерційна компанія використовує музей в своїх інтересах. А можна в зовсім іншій системі координат, де музей – це не якийсь сакральний простір, до якого не можна торкатися. Можна сприймати цей проєкт як взаємодію, яка стала важливою для усіх: художники зустрічалися з спортсменами та надихалися ними, музей отримав хорошу виставку, а компанія донесла до аудиторії свої цінності. Це партнерська історія, Intertop повністю оплатив весь продакшн і забезпечив гонорари художникам.

– В кількох реченнях: чим музей пишається за останні кілька років?

– Ми пишаємося собою. Тобто командою. Я ціную дискусії, що відбуваються всередині музею між людьми, які несуть певні новації, й тими, хто зберігає традиції. В результаті цього обидві сторони змінюються і збагачуються. Не можу сказати, що це весело чи комфортно, але це спричиняє рух.

Пишаємося, що нам вдається в дуже складних умовах знаходити можливості для реалізації крутих ідей. “Явлення” чи виставка Богомазова – це взірцеві музейні проєкти, яким передували глибокі багаторічні дослідження. Ося ця невидима робота всередині колективу, в першу чергу наукова, дуже важлива. 

Загалом не можна просто зануритися в свою тугу і змиритися з тим, що ми бідні, нещасні й нікому не потрібні. І відгуки, які ми отримуємо, показують, що все ж потрібні.

☞ Чи можна працювати безкоштовно? ☜

Протягом життя виникає так багато суперечливих питань, що навіть стає страшно. Чи можна сидіти на холодному? Проект чи проєкт? Чи варто ділитися, якщо на прогулянці з другом ви знайшли двадцятку? Platfor.ma вирішила задатися тим із них, яке, напевно, близьке та знайоме кожному: «Чи можна працювати безкоштовно?». Свої точки зору з цього приводу висловили концертна фотографка, дизайнер і копірайтерка.

Пам’ятаєте цей пост? Він викликав бурхливу реакцію серед наших читачів і гарячу дискусію, тому, здається, що єдиної правильної відповіді не існує. Коли хтось стикається з проханням «ну будь ласочка, допоможіть, ми ж такі круті», відмовити вкрай складно, але і погоджуватися на кожну таку авантюру неможливо, адже не вистачить ані часу, ані сил, ані ресурсів.

 

Єгор Сігнієнко,
дизайнер у Evoplay і фотограф

Безкоштовна робота – це майже завжди погано, якщо вона не приносить вам задоволення. Час від часу мене просять зробити щось «по дружбі», але найчастіше, здається, що це відволікає від більш важливих справ. Тому головне, щоб робота приносила хоча б не матеріальний, але профіт – була цікава, сприяла саморозвитку або гарантувала інші плюшки на кшталт поїздок, знайомств із людьми, плюсів на круті події тощо. 

Буває й так, що безкоштовна робота неочікувано приносить більше прибутку. Складно у це повірити, але у мене була схожа ситуація. Колись зі мною зв’язався невеликий рок-гурт із Фарго, США – їм потрібна була картинка на обкладинку альбому. Вони показали, що хочуть бачити та в якому стилі, ніби все було добре, але ми не зійшлися в ціні й вони відмовилися. Але мені настільки сподобалося завдання, до того ж було трішки вільного часу, що я почав його виконувати, але ні слова не сказав замовнику. Коли я закінчив роботу, то просто безкоштовно надіслав картинку хлопцям – «успіхів, ви круті». Вони здивувалися та дуже дякували, а через пару тижнів все ж таки заплатили й навіть більшу суму, ніж я просив спочатку.

Іноді я виконую роботу безкоштовно для своїх старих клієнтів. Поступово вартість моїх послуг зростає, тому для людей або проєктів, з якими ми співпрацювали раніше, в якийсь момент вона стає занадто високою. Я це, звичайно, розумію, тому роблю такий прощальний подарунок – виконую їхнє завдання, але не беру жодної копійки. Однак обов’язково наголошую, що тепер мої послуги коштують дорожче, тому надалі ми будемо працювати або за новими цінами або ніяк. У 50% випадків ці клієнти йдуть до більш бюджетних дизайнерів, але все одно продовжують мене радити іншим замовникам. Таким чином я не тільки розриваю робочі зв’язки з людиною на хорошій ноті, але й знаходжу нові.

 

Анна Лісовська,
копірайтерка та кураторка курсів у школі Bazilik

Думаю, що початківці можуть працювати безкоштовно – це те, що називається «на портфоліо». Потім портфоліо набереться (або вони зголодніють остаточно) і доведеться все-таки взяти ці «мерзенні» гроші.

А ось більш досвідчені спеціалісти зазвичай розрізняють поняття «безкоштовно» і «pro bono» – це означає «заради загального блага». Безкоштовно зазвичай передбачає, що хтось заробляє на цьому проєкті – тільки не ти. Мені, наприклад, часто пропонують почитати десь лекцію без оплати й «бажано спеціально для нас підготовлену, щоб раніше ви ніде такої лекції не читали!». Але при цьому зазначають, що «ми беремо гроші за вхід, але платити лекторам не планувалося. Зате ви отримаєте піар!». Найчастіше це пропонують організатори та проєкти, яким і самим би піар не завадив. Я у такому випадку чемно відмовляюся.

Pro bono ж означає, що на проєкті не заробляє ніхто – всі працюють, тому що хочуть зробити щось класне для країни, міста або ком’юніті. Ось це вже цікавіше. Працювати над такою справою варто тільки, якщо ви щиро вірите в неї та готові викладатися так само, як і за пристойний гонорар

 

Ольга Закревська, концертна фотографка

Від кожного руху в своєму житті треба щось для себе отримувати. Інакше навіщо це все? Але, звісно, мова не завжди про гроші. Якщо профіт, який ви отримуєте замість них, для вас хоча б настільки ж важливий – то чому б і ні? Для когось це досвід, корисні знайомства, самореклама тощо. Я, наприклад, знімаю концерти понад 10 років і в кращому випадку лише за кожен десятий одержала матеріальну винагороду. Але натомість я отримую щось інше, більше та вагоміше – думаю, це можна назвати задоволенням. 

У мене є робота – класна та улюблена, але навіть від неї інколи треба відпочивати. Якщо триматися думки, що відпочинок – це просто зміна діяльності, то мій варіант виглядає так: взяти камеру, вирушити на цікавий концерт і зняти музикантів у найщирішому їхньому стані, виснаженому та спітнілому від драйву та прожекторів.

Звісно, якщо ви плануєте заробляти фотографією на життя, варто брати гроші за всі зйомки. Інакше замовники звикнуть, а ви потім житимете на «Мівіні». В мене ж так складаються обставини, що навіть мій начальник каже: «Не люблю, коли ти не знімаєш концерти – ти після них щасливіша». 

Я взагалі занадто добра, тому часто погоджуюсь знімати музичні події друзів, якщо знаю, що вони самі на ньому не зароблять. Але в більшості випадків все ж таки називаю свою ціну – навіть, якщо концерт великий, він може бути мені зовсім нецікавим. Бо найчастіше в таких випадках немає впевненості в подальшому задоволенні.

Вулкан етно: Марко Галаневич про мандри ДахиБрахи, музику з пластику і косу за €100

6 грудня гурт ДахаБраха зіграє один із найбільших концертів в своїй історії – в київському Палаці спорту. Із масштабним шоу на декілька тисяч глядачів музикантам допоможе співзасновник та режисер Влад Троїцький. На честь цього для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила із учасником ДахиБрахи Марком Галаневичем – про те, чому в гурту не буває поганих концертів, про пластик сучасної попси та про бажання купити косу за 100 євро.

– У журналістиці є правило на початку пояснювати, чому співбесідник крутий: ось ці люди були в рекламі Девіда Бекхема, були на Гластонбері, були у “Фарго”, були на BBC, були на легендарних американських радіостанціях. А що би ти тут про ДахуБраху написав, щоб переконати, що текст треба прочитати?

– Бо ми стараємося. А днями у нас ще й концерт у Києві, треба, щоб люди прийшли. Достатньо чесно?

– Надзвичайно. Добре, а був момент, коли щось сталося в кар’єрі і ти подумав: фух, здобули, є. 

– Ні, однієї такої події не було. Є п’ятнадцять років концертів, гастролей, вистав, фестивалів. Створили самі собі нішу, лишили в ній простір й для інших. І просто сподіваємося, що те місце, де ми зараз, ми справді заслужили, а не просто пощастило.

– А тебе впізнають на вулиці?

– Та ні, дуже рідко. Чи може впізнають, але не дістають. Хоча нещодавно в магазині “Всі.Свої” продавець сказав, що наша музика йому зовсім не заходила, поки не потрапив на прекрасний, як він сказав, концерт. На НСК Олімпійський на розігріві у Святослава Вакарчука. Ну і тоді вже, каже, все зрозумів. Але це факт – дійсно, за силою впливу й емоційним зарядом живі виступи перевищують аудіозаписи, як би ми не старалися.

– А ти знаєш зворотні випадки, коли вживу таке собі, а в записі – шедеври?

– Так. Навіть у Tinariwen – це музиканти з Малі, ми їх вже більше десяти років слухаємо, розвивалися на них. Але двічі були на концерті, і там зовсім не вразило. Може були втомлені. Таке буває. Ми навіть всередині домовилися, що ДахаБраха не буде доводити до того моменту, коли ми усі почнемо так грати. Коли тобі не цікаво, але відпрацьовуєш концерт і їдеш на наступний.

– Тобто ви обговорювали, що у гурту ДахаБраха може бути фінал?

– У всього є початок і кінець. І у ДахиБрахи теж буде, але коли – невідомо. Якщо чесно, я думав, що буде набагато швидше. А мій особистий – тим паче. 

– А ти пам’ятаєш момент, коли зрозумів, що це твоє життя – їздити по планеті з цими людьми і грати музику?

– Я й досі не усвідомлюю.

– Та вже ж 15 років…

– Але я досі не впевнений, що остаточно знайшов себе як творчу одиницю. Все настільки плинно. Зараз це так – і я щаслива людина.