Хай проллється кров: інструкція, як стати успішним донором від «Серед в Охматдиті»

АвторТетяна Капустинська
19 Листопада 2019

Кожен із нас має цінний ресурс, який змушує організм правильно функціювати, може самостійно поповнюватися та навіть рятувати життя – кров. Попри це, ми не завжди знаємо, як ефективно його використовувати та ще й допомагати іншим. Для цього існують волонтерські ініціативи, які направляють людські можливості в необхідне джерело та беруть на себе місію донорської просвіти. Про одну з них, «Середи в Охматдиті», а також про те, як підготувати себе до ролі амбасадора кроводачі – розповідає засновниця та ідеологиня проєкту Олена Балбек.

ПОЧАТОК

До донорства я навіть не замислювалася про волонтерську діяльність. Якось влітку 2015 року засновниця благодійного фонду «Таблеточки» Ольга Кудиненко написала пост про те, що в цю пору завжди є кількісний спад донорів, і закликала не забувати про важливість цієї місії. Я дуже добре розуміла глибину проблеми, тому що до цього була відповідальна за забір крові для своєї родички, й усвідомлювала, що процедура на перший погляд непроста, незрозуміла та лякає. Зазвичай ніхто не пояснює, що робити, куди йти, до чого готуватися. Тож я написала пост, що не можу бути донором крові через протипоказання, але із задоволенням складу комусь компанію, все організую та стану підтримкою. 

Першою відгукнулася й успішно здала кров знайома Ксенія Савченко, з якою ми згодом за збігом обставин і створили проєкт «Середи в Охматдиті». Потім я написала ще пару таких закликів і сходила на чергування, а коли вирішила про це вже забути, люди стали особисто мене запитувати про те, чи можна приєднатися до ініціативи наступної середи. Я не відмовляла й отак зі спонтанною разової акції це переросло в щось більше. Про те, що це виллється в щось більш регулярне й серйозне, я не підозрювала – просто знала, що можу виділити певний час для того, щоб комусь допомогти.

Усвідомлення того, що є приціл на майбутнє, прийшло, коли зателефонувала дизайнерка Урвачова та запропонувала придумати символ ініціативи – клітини крові. Потім до нас приєдналися перші волонтери та настала черга розробляти комунікацію та придумувати стратегічні речі на кшталт назви та шрифту. Тоді стало зрозуміло, що це реально, це відбувається, є аудиторія та люди, які хочуть допомагати.

НАЗВА

Ми довго думали над назвою та вирішили зупинитися на найочевиднішій. Середи – день, коли ми чергуємо, а Охматдит – місце, де рятуються життя. Ми обрали саме цей день тижня, тому що він максимально нейтральний. Це і не понеділок, коли в більшості завал на роботі й купа справ, і не четвер, коли всі вже готуються до активної п’ятниці. Ще ж потрібно почекати 48 годин після вживання алкоголю, ось і виходить, що ранок середи – ідеальний час, щоб ввечері неділі ще можна було випити келих вина.

ФІНАНСИ

Основна витратна частина йде на виробництво наших фірмових значків із клітинами крові, які ми даруємо за кожну успішну донацію. Перший рік ми з Ксюшею платили за них самі, потім витрати відповідно до кількості донорів стали збільшуватися – ми написали про те, що потребуємо допомоги від добровольців, і зібрали необхідну суму. Поки нам вдається це й надалі. Все інше – суто волонтерська робота: фотографи, волонтери, дизайн, тексти тощо. Ми ні за що більше не платили, хіба що декілька разів за дрібниці на зразок постерів або бейджів.

Ми дуже хочемо зрозуміти та навчитися, як працювати з грантами та грамотно на них подаватися. У нашої команди великий потенціал і я відчуваю, що ми можемо зробити набагато більше. А для того, щоб вирости та поставити собі якісь інші завдання, потрібно переглянути формат – на одних тільки чергуваннях все не повинно зупинитися. Команді, яка займалася б більш креативними завданнями, 100% потрібна фінансова підтримка.

ВОЛОНТЕРСТВО

Зараз у команді 13 волонтерів – вони беруть на себе колосальний обсяг роботи. Але, мені здається, що потреба в нових людях у команді досі є, тому що основний склад зараз значну частину часу витрачає на чергування, а може робити більш цікаві речі – писати, вести соцмережі, займатися дизайном, придумувати новий концепт. Серед волонтерів, як і в будь-якій компанії, повинен бути природне зростання, коли їхня цінність виходить на інший рівень – це правильно.

Ми ніколи не робили оголошення про те, що шукаємо волонтерів – вони знаходили нас самі. Це люди, які вже сформували для себе таку потребу й хочуть допомагати, мають чітке розуміння, навіщо це робити, та відмінні комунікативні здібності – без цього нікуди. Плюс, ми просимо волонтерів робити базові пости після кожного чергування, тому має бути мінімальне знання соцмереж. Як правило, ми нікому не відмовляємо, але буває, що людям це просто не йде і вони поступово перестають бути активними в межах нашого проєкту. Це нормально, ми не маємо можливості прогнозувати, як складуться обставини.

КОМУНІКАЦІЯ

«Середи в Охматдиті» як проєкт існує у Фейсбуці та, з недавнього часу, в Інстаграмі – це основні джерела розповсюдження інформації. Наша мета – залучити людей до регулярного добровільного донорства, а це можна зробити тільки за допомогою реальних історій, довіри до оповідача та правильно побудованих комунікацій. Так у нас є правило: «Не можеш здати кров сам – приведи друга/знайомого». А якщо можеш і сам? Все одно розкажи про це своєму оточенню. Якщо люди перекажуть історію про свій досвід донорства своїм друзям, то кілька з них точно задумаються, коли-небудь згадають та зроблять. А далі може й втягнуться. Спосіб, який ми обрали, не швидкий, але він працює – важлива регулярність. Крім того, щоб люди пам’ятали, що донорство – це нормально та безпечно, потрібно говорити про це в різних джерелах.

Ми можемо говорити про те, що паралельно з нашим існуванням в Охматдиті теж багато чого змінилося – вони переїхали в новий корпус, здобули свіжий досвід і застосовували якісь інноваційні методики, але це ми привели до них величезну кількість лояльно налаштованих людей, яким потім можна надсилати SMS, просити прийти тощо. І вже майже не трапляється ситуацій, коли родичі хворих дітей стоять у черзі та намагаються перехопити донора з потрібною групою крові. 

Важливо пам’ятати, що система працює тим ефективніше, чим більший відсоток саме регулярних донорів. Разові масові акції привертають увагу до проблеми, будують ставлення до донорства, мотивують спробувати, дають приплив «свіжої» крові, але це не та основа, на якій все тримається. Натомість важливо, щоб люди свідомо обрали для себе такий спосіб допомагати та готові були надавати цю допомогу регулярно.

Зі стереотипами найкраще боремося не ми, а особисті історії навколо нас. Зараз, коли наше життя як на долоні, а основну інформацію ми отримуємо від сотні людей з найближчого оточення, поки донори «пиляють» сторіз з донації, діляться враженнями, відзначають себе на світлинах – можна вважати, ми з завданням справляємося.

КОРПОРАТИВНЕ ДОНОРСТВО

Не ми придумали корпоративне донорство, але ми побачили, що можемо допомогти розповісти про себе класному сервісу – виїзній службі Інституту Амосова. За чотири роки чергувань навколо проєкту зібралися тисячі лояльних донорів, частина з яких працює у великих компаніях і точно погодиться «підбити» своїх колег на корпоративну здачу крові. Тому ми вирішили використати цей ресурс на користь виїзної служби. Так народилася наша волонтерська колаборація: «Середи в Охматдиті» отримали цікаву задачу, яка ідеально лягає в формат великої мети просування добровільного донорства, а Інститут Амосова – ефективну PR-підтримку серед цільової аудиторії. Win- win!

Як це працює? Компанія повинна обрати відповідального за цей процес, тому що його все ж таки треба організувати. Коли ця людина буде розуміти, що серед її колег є 20, або навіть більше, добровольців на здачу – тоді вона може писати нам на сторінку в Фейсбуці. Фактично потрібна лише конференц-зала не менша за 30м2 для того, щоб розвернути там «польовий центр крові», та час. Виїзній групі Інституту Амосова знадобиться десь півгодини, щоб підготувати приміщення, та стільки ж, щоб виїхати. Сама процедура для кожного окремого донора може тривати різний час, але треба орієнтуватися на 7-9 людей за годину.

МОТИВАЦІЯ

Донора треба мотивувати. Як – залежить від завдання та кого мотивуємо. Зрозуміло, якщо потрібно вирвати людину з інформаційного шуму та насильно привернути увагу до проблеми, то пости-страшилки працюють краще. Коли є потреба терміново дістати кров і неуспіх буде означати, що людина помре, краще так і написати. Але люди швидко втомлюються від такої інформації та формують до неї резистентність, нечутливість. Тому в будь-якому випадку краще не переборщувати.

Ми на самому початку шляху прийняли рішення залучати донорів іншими способами: розповідати про важливість, з маси «одноразових» донорів шукати тих, хто готовий стати регулярним, прививати звичку, дякувати. Люди люблять увагу, хочуть бути впевненими, що їхня допомога дійшла до адресата, і отримувати подяку, яку вони точно заслужили. І, звісно, ще бонуси та подарунки.

Наші значки з клітинами крові стають фізичним втіленням абстрактного акту добротворення – звучить пафосно, згодна, але так і є. Це є підтвердженням членства в клубі, про який знають тільки посвячені. Також значки вчать системному донорству, оскільки це ціла колекція, яку потрібно зібрати. Ну і зрештою, вони надзвичайно гарні!

Якщо ви хочете стати донором, але не знаєте, що для цього треба зробити:

ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ НОВАЧКІВ

– Видихніть. Це не так складно, як здається на перший погляд. 

– Переконайтеся, що вам є 18 років і у вас є документи, які це засвідчують.

– Перевірте себе на тимчасові та постійни протипоказання. На жаль, у двох словах їх не перелічити, тому ось основні: 

1) Людині абсолютно точно забороняється здавати кров як донор, якщо вона: є носієм ВІЛ, має інфекційні захворювання (СНІД, сифіліс, вірусні гепатити, туберкульоз, бруцельоз, сипний тиф тощо), паразитні (ехінококоз, токсоплазмоз, філяріатоз тощо), серцево-судинні та навіть психічні, злоякісні новотвори, хвороби крові та органів дихання/травлення. Також це люди з повною відсутністю слуху та (або) мови, наркоманією, алкоголізмом, променевою хворобою тощо.

2) Тимчасових протипоказань також вистачає: період вагітності, операції, татуювання, пірсинг, перебування за кордоном понад 2 місяців, контакт з хворими на гепатит, медикаментозний курс лікування, вегето-судинна дистонія, ангіна, грип, гостре респіраторне вірусне захворювання, манту тощо.

Тут важливо розуміти, що це не прискіпування, а турбота про здоров’я ваше та реципієнта. Більш широкий список протипоказань можна знайти на сайті Donor.ua.

– Перед донацією:

-Не вживайте алкоголь 48 годин.

-Не їжте жирної, молочної, гострої та копченої їжі, а також яєць 24 години. Стільки ж часу не займайтеся надмірною фізичною активністю та пийте більше води. 

-Не приймайте ліків, що містять аспірин або інші анальгетики 72 години.

-Зранку перед донацією обов’язково легко поснідайте – наприклад, кашею з сухофруктами. Те, що кров треба здавати тільки на пустий шлунок – міф, але пам’ятайте, що вам не можна жирне, молочне та банани. 

-За 2 години до забору крові не паліть.

– Після донації:

-Не кваптеся кудись бігти, а посидіть мінімум 15 хвилин, прислухайтеся до себе та переконайтеся, що добре почуваєтеся. Якщо щось не так і ви відчуваєте тревогу, сильне знесилення або нудоту – зверніться до працівників лікарні. 

-Бажано, щоб ви не сідали за кермо в день донації та не займалися фізичною активністю – присвятіть свій час чомусь більш приємному або просто відпочиньте, тим паче, що вам видадуть довідку про офіційний одноденний відгул на роботі. 

-Пийте якомога більше води, оскільки вам потрібно відновити кількість рідини в організмі, та не паліть хоча б декілька годин після процедури. 

-Посміхніться, адже ваша кров може врятувати комусь життя. 

А ось все це, тільки у вигляді пам’ятки – можете собі зберегти:

– Зрозумійте, що черги на здачу крові складаються з людей, які хочуть допомогти та зробити добру справу. Не треба кричати «мені тільки спитати» або «пропустіть, мені на роботу треба». В подібній черзі всі – одна команда. 

– Спробуйте один раз, після донації прислухайтеся до себе та свого тіла.

– Якщо відчули, що все круто та вашому організму донорство крові підходить, придумайте комфортну для себе частоту візитів на рік – можна на свій день народження, зміну сезонів або Хеллоуїн. Жінкам можна здавати кров раз на 3 місяці, чоловікам – на 2.

– Змиріться з думкою, що ви можете ніколи не дізнатися імена людей, яким ваша кров врятувала життя, але також усвідомте, що ваша допомога врятує десятки.

– Розповідайте друзям про вашу добру місію – про те, що це не боляче, не страшно, не шкідливо, а навіть корисно. 

– Повторіть хоча б 40 разів, щоб кваліфікуватися на титул почесного донора України.

Найцiкавiше на сайтi

Не сумуй, все буде добре, комусь гірше: чим замінити фрази підтримки, які не працюють

Люди досі не навчилися ефективно підтримувати одне одного та використовують для цього банальні фрази, які не працюють, а іноді й роблять тільки гірше. Це настільки щільно засіло в нашій культурі, що слова вискакують самі, а чим їх замінити – ми й гадки не маємо. Тож ми поспілкувалися з психологом, який працює в методі когнітивно-поведінкової психотерапії, Євгеном Пілецьким і психологинею Оксаною Єфремовою та попросили їх замінити вирази-архетипи більш корисними порадами.

«Все буде добре», «Комусь складніше», «У всіх свої проблеми», «Не думай про погане», «Ти сам себе накручуєш» – ці фрази, не дивлячись на те, що вони дуже розповсюджені, є прикладом токсичних відповідей на реальні проблеми, потреби та запити людини. У них є спільні риси. 

Перша – всі вони знецінюють почуття людини, яка до вас звертається. Як правило, вона це робить в критичній або неприємній для себе ситуації та звертається по допомогу або завірення. Коли ви їх кажете – ніби показуєте, що те, про що людина переживає, нічого не варте. Це може призвести до багатьох неприємних наслідків: до почуття провини, сорому, відчуження, самозамкнення тощо. Замість цих фраз можна почати свою відповідь зі слів «Я дійсно бачу, що тобі погано», «Я бачу, що тобі сумно», «Я бачу, що тебе щось засмучує» – показати людині, що ви справді переймаєтеся та приймаєте її проблему. 

Друга спільна риса – ви фактично транслюєте людині, що вам ця ситуація є байдужою. Ви залишаєте людину сам на сам з її проблемою, всупереч тому, що вона звернулася по допомогу й сама з цим не справляється. Спробуйте перепитати: «Що саме тебе тривожить?», «Чому тебе це тривожить?», «Які у цього можуть бути наслідки?». 

Коли ви відповідаєте банальними фразами на тривожний або сумний запит людини, то даєте зрозуміти, що її безпорадність є абсолютною. Що насправді треба зробити – дати людині зрозуміти, що ми бачимо цю проблему та співчуваємо їй. Друге – визначити, що це за проблема. 

Варто перевести стрілки на раціональне та адекватне розв’язання проблеми. Тут доцільно запитати: «Яким чином ти/ми можемо зарадити цьому випробуванню? Що ми можемо зробити та яким чином?» У цьому випадку доречним буде мозковий штурм – треба накидати альтернативне бачення проблеми. Так, замість того, щоб просто споглядати та тривожитися, ми зрушимо розум людини, яка до нас звернулася, в бік активного втручання, який ми можемо контролювати.

Цю фразу зазвичай говорять людині у стані невизначеності, яка переживає за можливі катастрофічні наслідки. Таким чином, коли ми говоримо «все буде добре», ми ніби вмикаємо магічне мислення та робимо завірення, яке в такому випадку насправді не дуже допоможе. Якщо ми говоримо, наприклад, про тривожні розлади, то завірення є однією з захисних моделей поведінки людини. Але з тривогою це спрацює так, що вона не буде вирішена, а тільки підкріпитися.

Тут краще проаналізувати, які є можливості й альтернативи, чи може людина впоратися з цією проблемою, якщо та дійсно настане, які є ресурси, хто їй може допомогти і чи можете ви це зробити. Від відмахування на кшталт «Все буде добре» ми переходимо у конструктивне русло та запитуємо: «Як я можу тебе підтримати?»

Проблема одного, проблема усіх: три історії про цькування та способи це перемогти

Влітку за підтримки Українського культурного фонду відбувся марафон  «Arts&Rights». Однією з тем стала «Освіта без цькування». Platfor.ma наводить три промови учасників цієї панелі про те, як може виглядати булінґ у школі та як його можна перемогти.

Про свій досвід роботи з психологом та пропрацювання травм, завданих булінґом

Людина, яку цькують, ніколи не залишається в позиції «жертви». Цькування переростають в ігнорування таких же проблем, коли ми бачимо їх в інших людей. Або навпаки «жертва» переходить в стадію тих, хто цькує сам. 

Я маю поганий зір та сиділа на першій парті. Коли я почала носити окуляри регулярно, то спочатку почались такі «необразливі» коментарі. Типу «очкарик» або щось схоже. В якийсь момент вони ставали все злішими і злішими. І це вже зовсім перестало бути смішно.

Однією із особливостей моїх проблем із зором є порушення сприйняття глибини й простору. Дуже часто я могла схопитися за повітря, якщо предмет насправді далі, ніж я думаю. Однокласники це помічали і користувалися цим. Мій пенал спеціально відсували, щоб я вхопилась за повітря і всі посміялися.

Я розуміла, що всі ці вчинки вони робили не тому що вони злі, а тому що це допомагало їм самоствердитися моєю ціною. Тоді я пішла до авторитетної людини – вчителя, аби попросити поради, адже я знала, що сказати у відповідь теж саме, що говорять мені – не дуже продуктивно.

Від вчителів я отримала дві поради. Перша: «Не звертай уваги, це такий вік. Переростуть». Друга: «Не вигадуй дурниць, є люди, яким гірше за тебе». Я не вважаю жоден з цих сценаріїв адекватним.

Я зрозуміла, що ніякої підтримки не буде, тому доведеться все вирішувати самотужки. Тож після подібних коментарів, я питала цькувальників: «Ти впевнений, що хочеш це сказати?». У відповідь був або ступор, або людина навіть вибачалася. Цей сценарій мені дійсно дуже допоміг. 

Надалі в процесі роботи із психологом я зрозуміла, що корінь цієї проблеми майже завжди в оцих коротких, маленьких коментарях. І я помітила, що сама реагую на якісь речі також не зовсім адекватно і сама стою на сторону тих, хто булить. Бо всі ці відносини позначилися на моєму відчутті довіри, на тому, як я дружу зі своїми друзями, чого від них очікую.

Наприклад, я могла дуже різко зреагувати, тому що це єдиний сценарій, який я пам’ятаю. Я постійно намагалась вберегти свої межі, свій комфорт, і часто забувала про межі чужих людей. Могла образити їх і перетнути межу – просто тому що раніше зі мною робили так само. Я почала це активно пропрацьовувати із психологом. Ми шукаємо альтернативні сценарії поведінки, намагаємось зрозуміти, як найпродуктивніше цього позбутися.

Дуже дійовий спосіб – за декілька років зустрітися із людиною, яка колись тебе булила, і щиро поговорити. Тому що зазвичай ці люди насправді вже давно змінили думку. Всі дитячі комплекси зникають. Для мене було продуктивно написати цим людям листи і все це відпустити. Зараз я спілкуюся з декількома однокласниками, які мене булили, і ми абсолютно нормально тримаємо зв’язок, дружимо. Мене тішить, що зараз в соціальних мережах досить активно підіймають це питання.

Зазвичай психологи комунікують проблеми цькування для дітей як до дорослих – і така схема недієва. Це як книжки про мотивацію, які дають ефект тільки на 15 хвилин. У цьому випадку важливо говорити до дітей їхньою мовою. І, як на мене, комунікувати проблеми цькування через соціальні мережі – це найбільш дієво.

Хлопці, все добре: 5 героїв із нової книжки про те, що чоловікам треба бути хорошими, а не сильними

АвторPlatfor.ma
9 Вересня 2020

У видавництві Книголав вийшла популярна у світі книжка Роба Кемпа “Хороші хлопці: 50 героїв, що змінили світ добротою“. Історіями з усього світу автор доводить, що головні якості чоловіка – не сила чи безстрашність, а людяність та доброта. Серед героїв як люди, знані по всій планеті, так і маловідомі особистості, про які варто знати. До української версії увійшли також історії українських “хороших хлопців”: медика Миколу Пирогова, письменника Сергія Жадана, педагога Антона Макаренка та інших – над ними працював головред Platfor.ma Юрій Марченко. З дозволу видавництва ми публікуємо декілька розділів цієї книги.

Микола Пирогов — одна з ключових постатей світової медицини за всі її часи. Якщо ознайомитися з його біографією, то здається, що Микола увесь час кудись поспішав. Він народився 1810 року в Москві, а вже у 1823, зовсім юнаком, вступив на медичний факультет місцевого університету. За п’ять років він продовжив навчання у Берліні й Дерптському університеті в естонському місті Тарту. 

Вже у 26 років Микола Пирогов був доктором наук і професором цього університету. Далі Пирогов наробив стільки всього, ніби цих Пирогових було аж декілька. Він активно проводив анатомічні дослідження на заморожених трупах, заснувавши цілу нову галузь — топографічну анатомію, і видав кілька відповідних атласів. Очолив Київський навчальний округ й реформував освіту. Вилікував національного героя Італії Джузеппе Гарібальді, за що той дякував Миколі в спогадах. Виховав незліченну кількість професіоналів і допомагав лауреату Нобелівської премії Іллі Мечнікову.

А ще докорінно переробив чимало традиційних хірургічних методів. Микола Пирогов навчав військових хірургів, та й сам працював з пораненими на кількох війнах. Колосальний практичний досвід, допитливість і уважність дозволили Миколі серйозно поліпшити ситуацію з військовою хірургією та ввести ряд дійсно проривних інновацій.

Саме він першим почав у польових умовах оперувати поранених зі знеболенням етером. Завдяки цьому вояки менше страждали і видужували швидше. Пирогов одним із перших придумав використовувати гіпс для фіксації кісток — цей метод все ще допомагає в загоєнні переломів. 

Взагалі, чимало ідей Миколи Пирогова виявилися настільки проривними, що актуальні й зараз. Скажімо, винайдений ним метод ампутації гомілки й досі називають «операцією Пирогова». Близько 20 останніх років життя лікар прожив у невеликому маєтку «Вишня» — зараз це територія Вінниці, і постійно безкоштовно лікував усіх, хто цього потребував.

Тепер на честь Миколи Пирогова названі вулиці в багатьох країнах світу, медичний університет у Вінниці, різноманітні нагороди і навіть астероїд. А головне — ім’я Пирогова назавжди стало символом гуманізму та відданості своїй справі — порятунку життя людей.

Першокнижково: що українці читали під час карантину

«Під час карантину з’явиться набагато більше часу – стільки всього прочитаю!», – наскільки справдився цей прогноз, сказати складно, а от що з книжок люди найчастіше купували з березня й до сьогодні – цілком реально. Ми спитали у книгарень Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква», що найшвидше змітали з полиць у карантинному ув’язненні та які твори стали ізоляційною класикою. 

Передчасний висновок: у всіх трьох магазинах серед найпопулярніших карантинних книжок зустрічається роман Елізабет Ґілберт «Місто дівчат», головною героїнею якого є дівчина, яка потрапляє до богемного світу та пізнає значення поняття «жіноча свобода». У двох випадках з трьох повторюються ще дві книжки – Тара Шустер «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось» про любов до себе та, несподівано, всім відома «Чарлі й шоколадна фабрика» Роальда Дала. А ось і всі три топ-списка від магазинів Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква»:

1. Юлія Ярмоленко – «Малечі про інтимні речі»

Книжка, що допоможе відповісти на всі «незручні» дитячі запитання: звідки беруться діти, як влаштовані жіночі та чоловічі статеві органи, чому виникає ерекція та що таке менструація. Також у ній висвітлені важливі теми кібербезпеки та те, що не буває неправильних чи некрасивих людських тіл. Завдяки яскравим картинкам та простим текстам, книжка буде зрозумілою дитині, але краще прочитати її разом та обговорити. 

Видавництво: Талант

 

2. Колін Тіппінг – «Радикальне прощення»

Радикально пробачити когось — це значить перестати звинувачувати інших в якихось неправильних діях та взяти відповідальність за власне життя. Обіцяють, що запропоновані в цій книжці прості та доступні методи допоможуть вам позбутися емоційного вантажу минулого і відчути радість повного прийняття всього, що приносить життя. В результаті чого ви можете стати набагато щасливішою людиною. 

Видавництво: Софія

 

3. Елізабет Гілберт – «Місто дівчат

Інтригуючий роман про жіночу свободу та сексуальність від авторки бестселера «Їсти, молитися, кохати». Роман починається з 1940 року, коли дев’ятнадцятирічну Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу і вона опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя: знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю та відчуття цілковитої свободи. Цей шлях необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.

Видавництво: Видавництво старого лева

 

4. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось»

Перетворитись на чемпіонку з любові до себе можна в будь-який момент. Тара Шустер з гумором та підтримкою розказує про прості щоденні ритуали, які змінять ваше тіло, свідомість та стосунки. Нарешті почати їсти овочі, писати листи вдячності, приймати розкішну ванну, оточити себе люблячими друзями та перестати нарешті спілкуватись з поганцями — прості, на перший погляд, методи, але вони реально працюють. 

Видання: Yakaboo publishing

 

5. Лоран Гунель – «Бог завжди подорожує інкогніто»

Напрочуд позитивна історія, що починається за крок до самогубства. Після того, як загадковий незнайомець рятує Алана від стрибка з Ейфелевої вежі, на знак вдячності він обіцяє виконувати різноманітні завдання, які дивовижним чином змінюють його життя. Тепер він краще розуміє колег, мотиви вчинків оточуючих і щиро переймається проблемами власної компанії. Ця історія — не підручник із саморозвитку з чіткими вказівками, тут не буде прямих закликів «переосмислити своє життя». Але обіцяють, що саме це ви і зробите, прочитавши книгу.

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

 

6. Роальд Дал – «Чарлі і шоколадна фабрика»

Так, ця історія буде до смаку і тим, хто сто разів бачив фільм із Джонні Деппом, і тим, хто його не дивився взагалі. Роальда Дала не дарма вважають «літературним батьком» Джоан Роулінг, тож чарівна атмосфера забезпечена. Отже, жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік, на його день народження, дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода.  Кажуть, що в книгах Дала є тільки один мінус — вони дуже швидко читаються.

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

7. Всеволод Нестайко – «Тореадори з Васюківки»

Культовий твір, що увійшов до переліку золотої класики української літератури, в новій авторській редакції та з новими епізодами. Книга розповідає про шкільні роки двох нерозлучних друзів, Яви та Павлуші, які пристрасно бажають прославитися на весь світ. Історія починається з відчайдушного інженерного проєкту хлопців — спорудження гілки метрополітену під сільським свинарником. У результаті 50-кілограмова свиня провалюється у безодню «інженерного задуму». 

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

8. Джеймс Борг – «Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування»

Бізнес-тренер Джеймс Борґ, відомий своїми відкриттями в галузях спілкування, особистісного розвитку, мови тіла та «контролю мислення», пропонує прості і дієві поради для покращення комунікації. Автор навчає правильно викладати свої думки, не боятися говорити, робити це красиво та правильно, багато уваги приділяє мові тіла, тембру голосу та тонкощам невербальної комунікації. Запевняють, що методика допоможе змінити спосіб мислення і поведінку в особистому житті й на роботі, зробить життя цікавішим, насиченішим і позбавить зайвого стресу, а ваші навички спілкування сягнуть геть нового рівня.

Видавництво: Фабула

 

9. Луїза Мей Олкотт – «Маленькі жінки»

Роман, на якому виховувалося не одне покоління читачів по всьому світу. Завдяки новому перекладу Ірини Безсмертної з характерними для того часу жаргонізмами, ви поринете у атмосферу XIX століття. В сімействі Марч підростають чотири дружні, але не схожі одна на одну сестри: романтична Мег, шалена Джо, тихенька Бет та норовлива Емі. Разом з матір’ю, чекаючи на повернення батька з війни, дівчата проходять непростий шлях дорослішання, на якому будуть справжні друзі, смертельна небезпека, безкорислива допомога, перші розчарування і, звісно, любов.

Видавництво: Азбука

 

10. Люко Дашвар – «#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ»

Людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і перше, і друге? Життя Галі перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? 

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

1. Богусь Янішевський – «Мозок. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Найгарячіша новинка цього літа та продовження книжкової серії «Економіка» та «Політика». Про мозок важко розповідати, бо він дуже складний. Окрім того, щоб зрозуміти, як працює мозок, мусимо скористатися… мозком. Тобто мозок повинен зрозуміти сам себе! Мозок – це твій персональний суперкомп’ютер, найдосконаліша модель, яка не припиняє розвиватися. Погодься, що тобі знадобиться інструкція з використання цієї дивомашини, аби не мозок керував тобою, а тим ним. Отже, цю книгу можна сміливо вважати найцікавішим та найдотепнішим довідником з мозковедення. Читайте уважно та поступово, аби мозок був готовий увібрати в себе силу силенну важливої інформації.

Видавництво: Моя книжкова полиця 

 

2. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, що змогла»

Про цю книжку вже говорилося у минулому топі, тому просто повторимо: авторка розповідає про те, як себе полюбити та користуватися простими, але дієвими методами для того, щоб змінити своє життя.

Видавництво: Yakaboo publishing

 

3. Конамі Кантата – «Чі. Життя однієї киці. Том 1»

Це перша манґа українською – неймовірно мила історія про кошеня, яке залишається одне та в пошуках дому й дбайливих господарів потрапляє у пригоди. 

Видавництво: Nasha Idea

 

4. Містер Тан – «Крута Адель. Геть з дороги, нікчеми! Книга 5»

Комікс про Адель – маленьку дівчинку, зовсім не схожу на звичайну дитину. Вона не те, щоби погана, просто тримається подалі від інших, а також від того способу життя, до якого ми звикли. У неї свій, особливий погляд на світ та безліч геніальних ідей. Вона – порушник спокою: егоцентрична, прямолінійна, неординарна й злопам’ятна. Адель – це маленький монстр, але настільки милий і кумедний, що ми захоплюємося нею.

Видавництво: Nasha Idea

 

5. Олександр Михед – «”Я змішаю твою кров із вугіллям”. Зрозуміти український Схід»

Наприкінці 2016 року Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей, досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Олександр Михед ділиться унікальними розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу. 

Видавництво: Наш формат

 

6. Богусь Янішевський – «Політика. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Ця книга про політику має бути прочитана кожним маленьким громадянином, розвіяти міфи та увести у таємничий світ політики. А ще ця книжка – про владу. Про те, звідки вона взялася, навіщо існує, як працює, чому її скрізь так багато. А ще – як від неї захиститися, коли вона аж надто розперізується. Для країни працюють політики, які мають дбати про те, щоб влада якнайкраще слугувала своїм  громадянам. Наприклад, вам. Або мені. І всім іншим людям, з яких складається країна, і для яких вона є спільним домом.

Видавництво: Моя книжкова полиця

 

7. Пітер Мейл – «Рік у Провансі»

Дотепна та відверта розповідь Пітера Мейла – це справжня пригода й захоплююча мандрівка Провансом для кожного читача. У товаристві любої дружини, а також з двома великими собаками автор книжки здійснив свою найзаповітнішу мрію – переїхав з галасливого великого міста в мальовниче село на півдні Франції, у старовинний прованський будинок. Вони поволі пізнають особливості тутешнього життя від традиційної кухні й місцевого французького діалекту до унікальної манери спілкування провансальців. Книжка легко перенесе читача в казкову атмосферу Провансу – з його простими земними насолодами та незвичним ритмом життя, у якому визначальними є примхи природи, а не сюрпризи шалених буднів, як у мегаполісах. 

Видавництво: Vivat

 

8. Елізабет Ґілберт – «Місто дівчат»

Цю книжку ви теж могли бачити в минулому рейтингу. Судячи з усього, роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться – вкрай популярний нині контент. Ну і, звісно, куди ж без незвичайної історії кохання. 

Видавництво: Видавництво старого лева

 

9. «Minecraft. Довідник Архітектора»

Ця книга допоможе гравцеві пустити в дію максимум можливостей кубічного світу та спрямувати сили на розвиток творчого потенціалу. Довідник поділено на три послідовні частини: «Проєктування», «Декорування», «Будівництво». Прочитавши їх усі, ваш архітектор легко впорається зі складними ігровими конструкціями та почне створювати власні шедеври.

Видавництво: Artbooks

 

10. Оксана Мороз – «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців»

Ця книжка – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами. Прочитавши її ви: дізнаєтеся, що таке ці самі інформаційні віруси, і навчитеся їх розпізнавати; зрозумієте, як захистити себе, дітей і близьких від Індустрії вірусмейкерства; познайомитеся з роботою індустрії, яка створює інформаційні віруси. І без зайвої конспірології дізнаєтеся, як це явище вже змінило кожного з нас.  

Видавництво: Yakaboo publishing