Хаб online: як виживають ваші улюблені креативні простори і що пропонують прямо зараз

АвторТома Лазаренко
25 Травня 2020
соціум Україна хаби

Арт-простори, хаби, школи неформальної освіти – це місця сили культури, що об’єднують спільноту, генерують нові ідеї і стимулюють нові проєкти. Саме вони були змушені одними із перших йти на карантин й переносити всі активності. Чим наразі займаються засновники та менеджери проєктів, як працюють зі своїм ком’юніті та як планують працювати далі – для Platfor.ma дізнавався фестиваль соціальних інновацій та нової музики Plan B.

Карантин в Україні триває вже декілька місяців. За цей час більшості хабів вдалось зберегти найголовніший ресурс – команду, яка чекає на поновлення діяльності, щоб знову наповнювати сенсами та людьми свої місця сили. Щоб бути разом, організатори дегустували різні форми взаємодії – від хакатонів до квартирників, від курсів до zoom-концертів, від онлайн-виставок до челенджів. 

Деякі з хабів надали відкритий доступ до своїх програм та запустили нові, щоб підтримати не тільки свою спільноту, але й мешканців міста. А декільком просторам вдалось навіть відкрити нові комерційні напрямки та зайнятися розробкою онлайн-форматів та стратегій, для яких раніше не було часу. Тобто карантин надав поштовх до переосмислення своєї діяльності та подекуди більш зручних інструментів взаємодії. 

Команда фестивалю соціальних інновацій та нової музики Plan B поспілкувалася з засновниками таких ініціатив зі Східної України – Харкова, Слов’янська, Маріуполя, Костянтинівки та Краматорська, аби дізнатися більше про їхню діяльність та плани.

Це приватна школа, що готує дійсно сучасних архітекторів та урбаністів. Команді вдалося перейти в онлайн без пауз у навчанні студентів. Іноземні куратори та тьютори тепер спілкуються з усіма дистанційно, і на цьому вийшло навіть зекономити, бо зазвичай вони приїжджали.

Перша проректорка Олександра Нарижна каже, що школу підтримують засновники, інші 20-30% витрат покриває  посеместрова оплата студентів, а дослідницькі проєкти дають змогу дофінансовувати освітні програми. 

За час карантину ХША зробили сайт, де публікують статті та інтерв’ю із студентами та викладачами, корисні поради майбутнім абітурієнтам та архітекторам, а також інформацію про актуальні програми школи.

Ще в лютому ХША запустили серію відкритих освітніх подій Публічна програма ХША онлайн, які присвячені переосмисленню архітектури в умовах нової реальності. Записи публічних програм викладені у вільний доступ на YouTube-каналі школи. Нещодавно в рамках Дня відкритих дверей пройшла дискусія “Архітектори Pro”, яку можна подивитися на сторінці в Facebook

Карантин також не зміг зупинити роботу над Конкурсом для старшокласників “Будь архітектором”, бо в ХША хочуть дати можливість учням зі всієї України спробувати себе в першому архітектурному проєкті, удосконалити чи змінити простір своєї школи та, навіть, стати студентом школи.

Хоча вагому частину процесів вдалося перевести онлайн, все ж атмосфери школи сильно не вистачає. Скажімо, одна із студенток майже тиждень жила в ХША, бо саме там їй найкраще працювалося над проєктом.

До карантину 97% курсів та івентів команда Багажу проводила офлайн. Тепер усі програми довелося перевести в онлайн, навіть корпоративне навчання для компаній. У березні Багаж відкрив безкоштовний доступ на три програми, а також провів перший хакатон з випускниками, які розклеїли містом стікери, що мотивують людей залишитися вдома.

Менеджерка освітніх програм Ольга Нагорна каже, що школа тримається за рахунок оплат від студентів, оренди та корпоративного навчання. Основними ж витратами є приміщення (тут орендодавець пішов назустріч),  заробітна плата команді (її вдалось зберегти без скорочень), реклама та маркетинг й, головне, – корм шкільному кролику.  Більшість лекторів запропонували прочитати онлайн вебінари безкоштовно. Кролик на поступки щодо їжі поки що не йде. Зате вдалося оптимізували витрати на забезпечення школи: кава, молоко, печиво та все, що потрібно було для комфортного навчання. 

Наразі Багаж активно продає сертифікати на майбутні курси та продовжить розвивати онлайн-напрямок й після карантину. 

Всі заходи для відвідувачів молодіжного центру Теплиця є безкоштовними. Команда працює зі студентами, школярами старших класів, волонтерами, дітьми та молоддю з інвалідністю, дітьми вулиці, сиротами та молоддю з числа внутрішньо переміщених осіб у Слов’янську та Східному регіоні України. 

Засновниця Теплиці Ганна Авдіянц зазначає, що раніше для реалізації культурних та освітніх проєктів вони залучали гранти. Однак вже протягом року простір працює без донорської підтримки, а заробляє організацією заходів, здачею в оренду фотостудії й послугами з кейтерингу. Наразі у команди з’явилося більше часу для написання заявок на гранти.

З початком карантину для своєї спільноти Теплиця проводить онлайн поетичні та музичні квартирники, освітні курси, до яких приєднуються з міст Донецької області, Дніпра, Харкова тощо. Щоб підтримати спільноту, провели конкурс #ТеплоВдома, де люди ділилися відео про свої карантинні будні та отримували за це подарунки. А молодь Слов’янська за результатами тижневого медіаворкшопу пише Карантинні щоденники, які публікуються в соцмережах Теплиці. Там же можно знайти розважальні меми від команди платформи.

Цей час команда хоче використати, аби облаштувати кухню для надання більш якісних послуг та планує проводити наметові табори та open air-активності. 

Халабуда – це перший в Маріуполі вільний простір,  коворкінг та освітній хаб в якому орендують місця для роботи ІТ-спеціалісти, дизай­нери, журналісти, фотографи та інші фрілансери. Також команда є ініціатором проведення освітніх заходів та курсів, відкритих зустрічей та дискусій. 

Майданчик у 500 квадратних метрів є самоокупним, а загальний бюджет у 2,7 млн грн на рік складається з власної та проєктної діяльності. Халабуда проводить курси з IT, фотографії, дизайну, живопису, бізнесу, іноземних мов та психології. На час карантину запущено волонтерський проєкт «Підвези лікаря», що координує доставку медиків на робочі місця та додому.

Зараз команда продовжує оплачувати оренду і щоб у майбутньому покрити ці витрати, всі зусилля кинули на створення онлайн-продуктів. Наприклад, розвивають youtube-канал й працюють над сайтом з комерційними онлайн курсами (ось тут та тут

Засновник простору Дмитро Чичера ділиться, що для створення онлайн продуктів купили чимало обладнання й програмного забезпечення. На це довелося взяти кредит. Також багато часу знадобилось, щоб навчитись знімати, монтувати, робити дизайн та навіть бути ведучими, тож більшість персоналу працює на 100% завантаження, просто дещо змінивши профіль. Затрати планують відбити за рахунок продажу онлайн курсів.

Druzi працюють в кількох напрямках: неформальна освіта, соціальний, культурно-мистецький, урбаністичний, медіа напрямки та соціальне підприємництво. Це неприбуткова організація, що існує виключно за рахунок донорських коштів та послуг з івент-менеджменту. 

Координаторка проєкту Наталка Сосницька каже, що команда не запускала онлайн-форматів, адже основною аудиторією є старша школа, яка зараз дуже завантажена онлайн-навчанням. Але на травень та літо було заплановано багато подій і проєктів, які пов’язані з діяльністю власного медіа. Через це Druzi перенесли свою кампанію на Спільнокошті та відмовились від ремонту кімнати для редакції власного журналу та нової аудиторії для навчання. 

Наразі в планах багато подій і проєктів, які пов’язані з освітньою програмою з фото, відео, журналістикою, проведенням урбаністичного фестивалю в промзоні, міських творчих пікніків, музичних фестів, запуском кафе. Ці амбітні цілі залежать від домовленостей з американськими партнерами, відповідь від яких команда простору досі чекає.

Один з напрямків діяльності Вільної хати (ми, до речі, писали про них ще на самому початку) є соціальний проєкт Добрий сусід, що надає комплексну допомогу родинам у складних життєвих обставинах, допомагає подолати кризу, зберегти родину та дітей у ній. Проєкт  повністю адаптувався під умови карантину та продовжує допомагати. 

Операційна менеджерка Вільної хати Катерина Качура говорить, що у квітні команда планувала запустити проєкт Vilha Event Agency з менеджменту освітніх, культурних та рефлексійних подій, але старт перенесли. Ще кілька напрямків, серед яких дизайн-лабораторія з розробки міської айдентики, музична студія, театр, запис подкастів та поетична резиденція – в режимі очікування фінансової підтримки від партнерів та розпочнеться влітку. 

Також вимушені були відмінити щорічний етнофестиваль української культури Гаївки та перенести сезон гітарних батлів й авторського кіно. Натомість проводили прямі ефіри в Інстаграмі, разом з партнерами зробили чотири онлайн-концерти в фейсбуці з місцевими музикантами. Катерина гадає, що всі дещо втомились від інформаційного шуму, тож відновлення діяльності платформи буде повільним. Що саме робитиме команда найближчим часом – вирішиться на стратегічних сесіях.

23 травня  фестиваль Plan B розпочав онлайн-проєкт, який познайомить з креативними ініціативами та їхніми засновниками з різних міст. Фестиваль об’єднує музикантів, соціальних підприємців, змінотворців та організаторів, які творять сучасну українську культуру й розвивають важливі проєкти. На карантині Plan B хоче звернути увагу на креативні ініціативи та виклики, з якими вони зіткнулися, а також те, як їм вдається тримати удар і при цьому запускати нові ідеї й підтримувати аудиторію. А 30 травня організатори рейвів зі Слов’янську Shum.Rave проводять 6-годинний live-стрім у рамках онлайн-проєкту.

Найцiкавiше на сайтi

Неформали: як учні створюють креативні простори у містах і селах

Українські школярі беруть на себе все більше відповідальності, щоб формувати власне оточення і майбутнє. Наприкінці 2017 року на освітньому спільнокошті GoFundEd з’явилися перші учнівські проекти – усі вони стосуються створення креативних просторів. В межах спецпроекту «Шкільна re:форма» ми разом з фон­дом WNISEF та Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» дізналися в ініціативних підлітків та їхніх наставників, заради кого вони працюють і чого хочуть досягти.

Проект молодіжної платформи Soft Skills – це ідея учнівського самоврядування Савранської школи, що на Одещині. Самоврядування давно вирішує, здавалося б, недитячі питання. Наприклад, учні домовилися з владою селища про встановлення «лежачих поліцейських» біля школи, з комунальними службами – про зріз небезпечних дерев, а потім і самі займалися озелененням шкільного подвір’я.

Організатори кажуть, що на створення нового простору їх надихнув молодіжний центр «Нове покоління» у селищі: «Там так усе влаштовано, що хочеться вчитися нового, хочеться дізнаватися цікаве, і взагалі там добре бути. Так з’явилася ідея мати схожу атмосферу десь у своїй школі, бо зараз та піонерська кімната, де ми збираємося, зовсім не дає відчуття комфорту: тільки сів і вже хочеться йти. Ті самі засідання самоврядування можуть бути інтерактивнішими – ми не лише поговоримо і в блокнотиках попишемо, а зможемо робити презентації, показувати на екрані, чаювання влаштовувати. Це також платформа, навколо якої буде крутитися навчання – батьківські збори, уроки, проектний менеджмент, зустрічі з відомими людьми».

Основна мотивація учнів – бажання отримувати неформальну освіту, вивчати шкільні предмети в інтерактивному форматі та обговорювати такі «незручні» теми, як булінг.

За пiдтримки:

Промышленная революция: инструкция по применению креативных мест на старых заводах

АвторЮлия Куклина
22 Січня 2018

В словарь европейцев уже давно вошло понятие вроде «креативное пространство». Места, в которых заброшенные заводы и фабрики превращаются в площадки для творчества, все чаще появляются и в Украине. Platfor.ma разбирается, откуда это взялось, почему это так важно – и какие риски стоит учитывать.

В последние пару десятилетий во многих странах промышленные объекты превращают в креативные пространства, музеи и другие важные для общества и культуры площадки. Выигрывают от этого практически все: заброшенные индустриальные объекты получают вторую жизнь, бизнесу достаются офисные и торговые места, а гражданам – место для творческих инициатив. Забытые фабрики и заводы становятся местами работы, отдыха, общения, творчества и развития – обычной городской жизни для тысяч людей.

На такие проекты, как правило, решаются инвесторы, задача которых – не просто получить прибыль, а изменить среду. Причем зачастую это не романтические побуждения, а четкий расчет: в развитых странах креативные индустрии – серьезная отрасль. Тем временем в Украине подобные пространства, в первую очередь, — способ найти единомышленников, а еще – улучшить имидж города и его инвестиционный климат.

 

Примеров множество. Так, в словенской Любляне бывшая табачная фабрика превратилась в площадку с местами для работы, конференц-залами, баром и разнообразными программами для стажировок. В чешском городе Плзень креативное пространство появилось в старом автобусном депо – теперь там проходят фестивали, театральные представления и городские пикники. А в Лиссабоне на 23 тыс. квадратных метров заброшенной прядильно-ткацкой фабрики располагается LX Factory — место для реализации творческих идей в практически любой области.

В Германии преобразование индустриальных площадей и зданий вообще стало трендом — креативная и культурная экономика занимает здесь третье место по ВВП (65,9%) после автомобильной промышленности и машиностроения.

Бывшая табачная фабрика / Любляна, Словения
Старое автобусное депо / Плзень, Чехия (mirsoglasnomne.livejournal.com)
Старое автобусное депо / Плзень, Чехия (mirsoglasnomne.livejournal.com)
LX Factory / Лиссабон, Португалия

Місто сили:
як Юрко Филюк розкачує Івано-Франківськ

Івано-Франківськ поступово стає центром нових можливостей в Україні. Спочатку з’явився ресторан Urban Space, який об’єднав 100 інвесторів і став прикладом соціального підприємництва. Тепер у центрі міста оновлюється, модернізується та набуває нового значення старий завод Промприлад, на території якого десятки різних ініціатив будуть працювати разом задля впровадження позитивних змін в країні. Для серії інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поспілкувалася з виконавчим директором та ініціатором проекту Юрієм Филюком про те, що таке імпакт-інвестиції, як отримати експертизу від Стенфорду, залучити $30 млн, змусити працювати разом владу, бізнес і суспільство та при цьому кайфувати від своєї роботи. 

– Розкажіть про свій бекграунд?

– Я вважаю, що підприємцем я став у 13 років. У дитинстві в батьків не було можливості мене розбалувати, тож я намагався сам заробляти гроші. Хочеш грати в баскетбол? Назбирай собі на кросівки. Я що тільки не робив, намагався щось придумувати, експериментувати, якийсь період навіть мив машини. В студентські роки був активним у міжнародній молодіжній організації AIESEC. Я пройшов всі щаблі від локального комітету до президента AIESEC України. 

Цікаво в мене там кар’єра закінчилася – на півтерміну мені зробили імпічмент. Тобто система мене не сприйняла або я не зріс із системою. Це було для мене здивуванням, адже я усвідомив, що на найвищій позиції ти більш беззвітній і при цьому замкнутий якимись рамками, ніж на нижчих точках. Але це теж корисний урок. Насамперед, я зрозумів, як хочу будувати партнерство. З тих пір для мене це не тільки професійне співпадіння, але й емоційне – збіг цінностей. Але з зовнішніми партнерами це правило не працює, тут я навчився вибудовувати взаємовідносини фактично з усіма. 

Потім у Києві з колегами ми запустили свій перший середній бізнес у сфері кредитних систем – успішно розвивали його чотири роки, а потім, у 2008-у, довелося його заморозити, оскільки ми були зав’язані на банківський продукт, який на той момент просто зник із ринку. Ми після цього вирішили на літо поїхали в суто романтичний Івано-Франківськ і подумати, чим далі займатися. Так і зайшли випадково в ресторанний бізнес і відкрили кілька закладів громадського харчування. Але після Києва ментально досить швидко стало якось тісно. Я відчував, що ми можемо дати ринку більше, ніж вони готові прийняти. Тобто ситуація – на розрив, і треба було приймати рішення: або ми вирушаємо до Києва чи іншого міста з більшими можливостями, або авантюрна думка «давайте спробуємо розкачати Франківськ». 

Мені одна мудра людина сказала: «Юро, дерева не бігають». Після цього мені вперше в житті захотілося кинути все та зайнятися чимось новим, що я з легкістю й зробив. Ми почали вивчати теорію революції суспільства, як взагалі розвивались міста, що з цим всім можна робити – так і народилася ініціатива «Тепле Місто». Ми – модератори діалогів у місті, які активно співпрацюють з усіма трьома секторами: владою, бізнесом і суспільством. Але я люблю зауважувати, що це не громадська організація в чистому вигляді: ми використовуємо різні форми, схрещуємо їх між собою, народжуємо щось нове. 

Юрко Филюк

Село в шоколаді: арт-хутір і еко-село як мрія створити дещо неймовірне

Неосело – це не про відновлення пам’яті чи реконструкцію будинків, а про переосмислення. Так говорять ті, що покидають своє звичне життя у місті і переїжджають у село, де прагнуть побудувати щось цілковито нове. Platfor.ma дослідила цей феномен і те, в чому різниця між різними видами таких незвичайних сіл.

В Україні є два типи неосіл: еко-села та мистецькі хутори. Їх часто плутають, але насправді це зовсім різні речі. Так, люди, які створюють еко-поселення, повністю відмовляються від благ цивілізації: живуть у хатах-мазанках, не користуються електрикою та інтернетом.

Натомість «Обирок» на Чернігівщині, «Гойч» на Житомирщині, «Дідова хатчина» та «Хата-майстерня» на Косівщині, «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівка» на Полтавщині – це арт-хутори, засновники яких намагаються створити нове культурне середовище: запрошують митців, проводять фестивалі, соціальні, екологічні проекти. Вони не відмовляються від комфортного життя, а творять альтернативне село як творчий осередок.

Мистецький хутір зазвичай починається з однієї хати, яку викуповують у власника. Згодом, якщо проект розвивається, біля хати добудовують гостели, місця для худоби, сарай для зберігання господарських речей, читальні, майстерні. Зазвичай там постійно живе щонайменше одна людина, яка доглядає за хутором. Інші учасники та учасниці ініціативи можуть їздити до міста на роботу, а на вихідні повертатись у село.

Зазвичай спочатку кошти для облаштування арт-хуторів засновники беруть із власної кишені або отримують грант. Часто проекти таких хуторів згортаються саме через фінансові проблеми. Однак головною причиною невдач є непорозуміння між людьми.

Громадський активіст Валентин Бондаренко заснував арт-хутір «Баранівку» у 2010 році, коли шукав місце для проведення різних культурних та освітніх проектів. Назвав хутір «Будинком гарних людей»: активних, творчих, без поганих звичок. Допомагала облаштовувати місце в Баранівці організація Foundations for Freedom. Однак через два роки порозуміння між людьми, що творили проект, було втрачене, і він почав занепадати. Валентин покинув хутір.