Грати за ґратами: репортаж із норвезьких в’язниць – найефективніших у світі

АвторАндрій Кузьмін
8 Травня 2018
особистість реформація рівні права

Виправну систему Норвегії часто називають однією з найефективніших у світі. В більшості держав Європи та в Україні рівень рецидивів коливається у межах 50-70%, а в сусідній Швеції – більш ніж 40%. У Норвегії це 19%. Однак такого результату досягли далеко не суворістю. Для Platfor.ma фотограф Андрій Кузьмін зазирнув всередину декількох в’язниць однієї з найрозвинутіших країн світу, аби зрозуміти, як воно – коли держава дбає про злочинців.

В’язниця у місті Ларвік – одна з найменших в Норвегії. Тут відбувають покарання всього 16 засуджених віком до 25 років. Тор Меркесвік, начальник в’язниці, запрошує всередину, де територію підмітає хлопчина у спортивному одязі.

Це – Ганс, він засуджений за зґвалтування. Тор підходить до нього, тисне руку. Вони перекидуються парою слів і починають сміятися. Ти одразу розумієш, що потрапив не у звичну у нашому розумінні в’язницю.

Камери ув’язнених подекуди нагадують кімнати якогось пансіонату. У норвезькій тюремній системі важливе місце займає так званий «принцип нормальності». «Це означає, що умови життя у колонії максимально наближені до звичайного життя, – пояснює директор. – Саме тоді в’язням набагато легше стати на шлях виправлення».

Будівля в’язниці у місті Ларвік
Будівля в’язниці у місті Ларвік
Будівля в’язниці у місті Ларвік
Будівля в’язниці у місті Ларвік
Будівля в’язниці у місті Ларвік
Будівля в’язниці у місті Ларвік

У кімнатах ноутбуки, телевізори, книги, багато футбольної атрибутики, а на стінах дошки з листами та фотографіями рідних.  У вільний час ув’язнені часто грають у волейбол у дворі в’язниці. Тут же вони мають єдину можливість покурити.

В’язниці спеціально проектують для малої кількості в’язнів, адже тоді керівництву легше знаходити контакт з ними. Крім того, зменшуються шанси створення ієрархічних кланів та угруповань всередині в’язниці, як це часто буває в Україні, Росії чи США. Більш того, завдяки цьому самі засуджені відчувають себе нормальніше і не настільки відірваними від світу.

В Україні ситуація кардинально протилежна: у камері може жити ледве не вдвічі більше, ніж заплановано проектом, а загалом у в’язниці перебуває від 100 до 200 ув’язнених. Позитивним моментом є те, що за останні роки в Україні значно зменшилась кількість злочинців, а деякі в’язниці закрили через недобір. Та у порівнянні з Норвегією нам є куди рухатись.

[Більше про те, як змінюється ситуація в українських місцях несвободи, читайте тут]

Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці

Також відрізняються строки покарання. У Норвегії відсутнє поняття довічного ув’язнення, як в Україні та багатьох країнах світу. Наприклад, за найсуворішим вироком людина може відсидіти у в’язниці 21 рік. Якщо засуджений за цей час не покаявся і не виправився, то строк ув’язнення може бути переглянутий і подовжений. Кажуть, що у випадку з Андерсом Брейвіком (організатор і виконавець терористичних актів у Норвегії в липні 2011 року – прим. Platfor.ma) так і станеться. До речі, щодо Брейвіка. Він дуже хоче поговорити з пресою, та влада не надає йому такого шансу. Ця тема надзвичайно болюча для норвежців, більшість із них хочуть забути все це як страшний сон. Та трагедія дійсно стала для всіх шоком – ще й через те, що вбивства в Норвегії вчиняються у вісім разів рідше, ніж в Україні.

 

Відпочинок

Четвертий «Playstation» з симулятором FIFA, у яку ув’язнені часто грають з наглядачами,  настільні ігри, навіть окрема студія звукозапису – так виглядає кімната відпочинку норвезької в’язниці. В студії, що нагадує приміщення, у яких записуються українські репери, до мене підходить наглядач: «А знаєте, у нас був хлопчина, який записав тут пісню-вибачення для мами – і вона була чудова! Відтоді ми називали його Еміненом, ну знаєте, через подібну пісню “I`m sorry mama”. А ще на Різдво ув’язнений за злочин під дією наркотиків співав для усієї в’язниці акапельно. Це було неймовірно. Його прекрасний голос заворожив нас усіх. Усе керівництво наполягало на тому, щоб він пішов у музику, споробував себе у талант-шоу. Та він відмовився, казав, що не хоче знову стати наркоманом. Дуже сумно, але я його розумію».

В кімнаті відпочинку
В кімнаті відпочинку
В кімнаті відпочинку
В кімнаті відпочинку

Заходжу до кімнати-класу, у якій сивий чоловік голосно сміється з довготелесим хлопцем – Сендером. Йому 21 рік. Він разом з викладачем розбирає одне із завдань з вищої математики і готується до іспиту. Вже дев’ять місяців він знаходиться під вартою за замах на вбивство.

«Коли вийду на свободу, хочу стати будівельником, саме тому зараз вивчаю цю справу у в’язниці. Також планую отримати водійське посвідчення та купити машину, – замріяно розповідає він. – А ще – жити біля лісу, щоб мати можливість вставати зранку і рушати туди на прогулянку».

З класної кімнати двері ведуть до комп’ютерного класу з інтернетом. Про в’язницю тут нагадують тільки ґрати за охайними шторами. Підходжу до в’язнів, вітаюсь і кажу, що з України. «О, а я подорожував до Києва, коли ще зовсім маленьким був!» – вигукує хлопець у шапці. Він – графічний дизайнер і на волі має свою маленьку фірму. Як і кожен, хто тут знаходиться, мріє про те, щоб швидше вийти з в’язниці і стати вільною людиною.

Графічний дизайнер, який відбуває покарання у в’язниці

Поряд з ним сидить хлопець з «партаками» на руках, який відбуває покарання за секс з неповнолітніми. Він ствердно хитає головою і доповнює: «У нас відібрали волю за наші проступки і це відчувається. Я дуже шкодую, що вчинив цей злочин. Міг би зараз гуляти вулицями, спокійно працювати і бути вільною людиною. Побувавши тут, я зрозумів, що точно не вчиню нічого подібного знову. Воля надто дорога».

Як живуть норвезькі в’язніСподіваємося, колись і ми заживемо так добре, як ці в’язні. Читайте повний репортаж із Норвегії тут: https://bit.ly/2K6CU6

Опубліковано Платформа 15 травня 2018 р.

Перевиховання

Ми зустрічаємо Сема. Йому – 28. За ґратами він опинився через розбійний напад. «Це сталося через наркотики, – поволі розповідає свою історію. – Я довгий час сидів на кокаїні й таблетках. У такій маленькій в’язниці у нас вдосталь часу, аби подружитися зі всіма і розбити стіну між охороною і в’язнями. Ми майже все робимо разом, і це дуже підтримує».

Сем озирається до працівниці колонії, яка про щось розмовляє з іншими в’язнями.

«Коли я вийду на свободу, хочу бути соціальним працівником, – голос Сема стає трішки тихішим, щоб вона не почула. – Піду в Червоний хрест, працюватиму з людьми, у яких проблеми з наркотиками, розповідатиму їм про свій досвід. Хочу пояснити їм, що це того не варте. Що життя – це щось значно більше».

Судячи з розмов, в’язні не злі ані на систему, ані на працівників в’язниці. А той факт, що деякі із засуджених у майбутньому хочуть бути соціальними працівниками і допомагати іншим ув’язненим долати їхні проблеми та допомагати соціалізуватись – взагалі вражає.

Кожен норвезький злочинець обходиться державі приблизно у 300 євро на день (в Україні – близько 160 грн). Однак кількість засуджених всього 74 на 100 тис. населення. Для порівняння, в Росії – 433, в США – 666, в Україні – 200.

Тут немає дідівщини. Звісно є випадки, коли новий в’язень хоче встановити свої порядки серед інших, але таке моментально зупиняється керівництвом. Також відсутнє поняття «шісток», оскільки до кожного в’язня приставлений офіцер, з яким він може ділитися усім, що відбувається у його житті, таким чином налагоджуючи зв’язок та дружні відносини. Це потрібно в першу чергу в’язню, щоб усвідомити, навіщо він тут і як може виправитись. В результаті дружні стосунки з керівництвом в’язниці стають нормою, тому і відпадає таке явище, як побиття чи вбивства в’язнів, які діляться інформацією про інших.

 

Українська перспектива

Директор веде мене далі, на кухню. Мікрохвильові печі, кавоварки, гриль, сучасні витяжки, плити та духовки. Бачити це – дуже неочікувано. Так зазвичай виглядають кухні у хороших київських ресторанах. На плитах – плов, запах від якого розповсюджується приміщенням.

Українському засудженому на добове харчування виділяється приблизно 20 грн, тож свіжа та смачна їжа аж ніяк йому не світить. Та є надія, що це може змінитись.

На кухні
На кухні
На кухні
На кухні

Старший радник виправної служби норвезького Мін’юсту Ганс-Ганнер Стей розповідає, що Норвегія почала співпрацю з Україною щодо передачі досвіду створення ефективної пенітенціарної системи. Стей особисто відвідував Київ, Харків та Білу Церкву, щоб поділитися рецептами успіху Норвегії у новому підході до покарання злочинців.

Час покаже, чи відбудуться зміни у вітчизняній пенітенціарній системі, а поки ми відправляємось до другого департаменту в’язниці, якими керує Тор Меркесвік. Загалом у Норвегії 37 тюрем і 58 департаментів, які можуть знаходитись у різних містах.

 

Колишній концтабір

В’язниця Берґ розташована біля міста Тенсберґ. Колись тут діяв німецький концентраційний табір. Як і в Ларвіку, будівля не схожа на в’язницю, але тут все ще більш вражаюче. Ворота, що ведуть на територію, відкриті, навколо – жодного муру або вишок з охоронцями. Ніби звичайна скандинавська ферма.

В’язниця Берґ
В’язниця Берґ
В’язниця Берґ
В’язниця Берґ

У будівлі школи триває звичний навчальний день. Дорослі учні готуються до екзамену з алгебри. У місцевій бібліотеці, окрім книг – величезний стелаж з фільмами та музикою. Репертуар кращий, ніж у багатьох магазинах. Драми, жахи, детективи, комедії – від класики сучасного кіно типу «Вбити Білла» або «Чужого» до безлічі маловідомих фільмів. Музики теж вичерпний вибір – від Iron Maiden до Девіда Ґетти. Кожен в’язень може прийти у вільний час та пограти з бібліотекарем у шахи, або взяти фільм та подивитися його у своїй кімнаті.

Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці
Всередині в'язниці

На території колонії ув’язнені вирощують овочі, розводять овець. Також тут діє власна автомайстерня. За будь-яку роботу, а також навчання в’язням платять по 68 крон на день (приблизно 220 грн), тому у них є стимул працювати і бути корисними. Гроші – це один зі способів залучення в’язнів до відповідальності за своє життя, і при цьому дуже ефективний у перевихованні. Щоб купити пачку сигарет, потрібно працювати приблизно 2,5 дні, а оскільки азартні ігри (навіть на цигарки) заборонені, їм доводиться вчитись, працювати або допомагати «по господарству», як Ганс з Ларвіка, який підмітав подвір’я.

Територія колонії
Територія колонії
Територія колонії
Територія колонії
Територія колонії
В камері-музеї
В камері-музеї
В камері-музеї
В камері-музеї
В камері-музеї

Оскільки територія в’язниці колись була німецьким табором, тут зробили музей, у якому зберегли камери, в яких тримали полонених. Двері сюди завжди відкриті, щоб кожен в’язень  міг прийти та порівняти умови утримання тоді та зараз.

[Навіщо проводити екскурсії у в’язниці? Розповідаємо про латвійський досвід]

В результаті всього цього, коли в’язнів випускають на волю, вони з легкістю знаходять роботу та житло. Якщо вони скажуть, що сиділи у в’язниці, то такого страху перед цими людьми, як у нас, у норвежців не виникає, оскільки пенітерціарна ситема зарекомендувала себе як одна з найнадійніших у світі з найнижчим показником рецидиву та злочинності загалом.

Тор Меркесвік впевнений, що головна мета будь-якої в’язниці – змінити те, як злочинці сприймають світ. «Ці люди колись знову вийдуть на свободу і будуть вашими сусідами. Чи не краще буде, якщо вони знатимуть, чого хочуть від життя?»

Найцiкавiше на сайтi

Темний-темний веб: що є в даркнеті крім того, про що нам уже розказали

АвторРіта Дудіна
17 Квітня 2018

Даркнет – це окрема від інтернету мережа, де все побудовано на анонімності та шифруванні. Найпопулярніше з того, що чути про це явище – продаж і купівля наркотиків та зброї, розповсюдження порно, антигуманних how-to, даних банківських карток і, звісно, біткойни. Platfor.ma полізла на форуми та дізналася у користувачів даркнету, що ще можна там знайти. Виявилося, що є зокрема свої DeviantArt, Чатрулет, Slack, архіви ігрового вінтажу та книги Всеволода Нестайка кількома мовами.

Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.

 

Фінські угоди: як в звичайній школі Полтавщини впроваджували найкращу в світі модель освіти

Фінська модель шкільної освіти вважається однією з найкращих у світі та регулярно очолює світові рейтинги. Саме тому в Україні за підтримки МОН провели освітній експеримент «Змінитися за 7 днів», в якому взяли участь українські та фінські педагоги. Всього за два тижні заявки на участь подали 675 шкiл практично з усіх регіонів країни, а перемогла школа в селі Трудолюб Полтавської області. Platfor.ma розповідає, як проходив експеримент, та чому навчилися за цей час українські вчителі та учні.

З 1960-х років освіта стає рушійною силою процвітання країни Фінляндії. Тоді країна відмовилась від стандартизації навчальних планів, створивши систему на основі різноманіття, довіри, та поваги як фінського всього суспільства, так і самої освітньої системи.

Найголовніша риса фінської моделі — розвинена система дошкільних установ, а саме — виховання у дитячих садках та ясельних групах. Після закладів дошкільної освіти дитина переходить до основної школи, де навчається до 16 років. Навчання там триває лише дев’ять років і є безкоштовним. Учні молодших класів мають по три-чотири уроки на день, старших — по п’ять-шість. Між цим довгі перерви, а дзвінків зовсім немає. У класах навчається не більше двадцяти дітей. Робота проводиться в командах, учні навчають один одного та самостійно складають свій план на рік у відповідності до заявленого педагогами річного курсу. Оцінювати учнів у балах та порівнювати їх між собою забороняється законом. Дозволяється лише словесна оцінка вчителя і порівняння успіхів самого учня на різних етапах навчання.

При цьому витрати Фінляндії на освіту далеко не грандіозні, близько 5% ВВП – приблизно $10 тис. на одного учня. Для порівняння, це менше, ніж в Бразилії, Колумбії чи сусідніх Норвегії та Швеції.

Центральне місце у системі фінської освіти займає фігура педагога. Вчителів намагаються звільнити від звітності перед контролюючими органами, щоб вивільнити їхню енергію на творчі експерименти. Крім того, на думку фінів, такий підхід також сприяє професійному розвитку педагогів. У фінській системі освіти вчитель та учень — колеги. Фіни вважають велику довіру до вчителя секретом успіхів їхньої системи, яка й сприяє підвищенню якості освіти.

В результаті місцеві школи довгі роки лідирують в світових рейтингах, а викладачі та управлінці закладають у свідомості своїх учнів принципи рівності та довіри. Ось тут, до речі, можна прочитати наш текст про те, як незвичайна українська вчителька з’їздила в Фінляндію, щоб побачити все на свої очі.

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Им веры нет: психотерапия против религии в решении проблем украинцев

АвторКатерина Чудненко
27 Вересня 2017

По данным Всемирной организации здравоохранения, Украина лидирует в Европе по числу больных депрессией (6,3% населения), а 3,2% населения страдает от тревожных расстройств. При этом зачастую утешения люди ищут в церкви – соцопросы свидетельствуют, что среди всех социальных институтов именно она пользуется наибольшим доверием. Катерина Чудненко поговорила со специалистами, чтобы разобраться, в чем основные различия между религиозным и психотерапевтическим подходом к решению психических проблем; как ожидания меняют реальность; и почему для кого-то прыжки на пятой точке считаются признаком левитации.

Спартак Суббота

кандидат психологических наук, врач-психиатр, психотерапевт. Работает методом психоанализа и когнитивно-поведенческой терапии. Живет в Киеве.

Артем Осипян

психолог, психотерапевт. Работает методом когнитивно-поведенческой терапии. Специализируется на изучении личностных расстройств.

Спартак Суббота: Думаю, это правда. Проблема, на мой взгляд, в том, что людям тяжело признавать, что с ним что-то не так — это слишком бьет по самооценке. Депрессия — это болезнь. Панические атаки — болезнь. Вместо того, чтобы проходить через неприятный процесс коррекции деструктивного поведения, человеку проще назвать свою ситуацию особенностью духовного развития.

Артем Осипян: У меня еще одна версия. Психотерапевт работает с клиентом, преимущественно, в режиме медленного аналитического мышления. По крайней мере, это касается метода когнитивно-поведенческой терапии, в котором практикую я. Такой режим предполагает анализ, проверку фактов. Но человек устроен так, что ему гораздо приятнее мыслить интуитивно, эмоционально, когда под любое решение можно подвести обоснование в духе: «Я художник, я так вижу». Это быстрее и легче. Именно на интуитивном подходе построены все экзотерические и религиозные практики – они обещают быстрый результат при минимальных мыслительных усилиях.