В’язниця у місті Ларвік – одна з найменших в Норвегії. Тут відбувають покарання всього 16 засуджених віком до 25 років. Тор Меркесвік, начальник в’язниці, запрошує всередину, де територію підмітає хлопчина у спортивному одязі.

Це – Ганс, він засуджений за зґвалтування. Тор підходить до нього, тисне руку. Вони перекидуються парою слів і починають сміятися. Ти одразу розумієш, що потрапив не у звичну у нашому розумінні в’язницю.

Камери ув’язнених подекуди нагадують кімнати якогось пансіонату. У норвезькій тюремній системі важливе місце займає так званий «принцип нормальності». «Це означає, що умови життя у колонії максимально наближені до звичайного життя, – пояснює директор. – Саме тоді в’язням набагато легше стати на шлях виправлення».

У кімнатах ноутбуки, телевізори, книги, багато футбольної атрибутики, а на стінах дошки з листами та фотографіями рідних.  У вільний час ув’язнені часто грають у волейбол у дворі в’язниці. Тут же вони мають єдину можливість покурити.

В’язниці спеціально проектують для малої кількості в’язнів, адже тоді керівництву легше знаходити контакт з ними. Крім того, зменшуються шанси створення ієрархічних кланів та угруповань всередині в’язниці, як це часто буває в Україні, Росії чи США. Більш того, завдяки цьому самі засуджені відчувають себе нормальніше і не настільки відірваними від світу.

В Україні ситуація кардинально протилежна: у камері може жити ледве не вдвічі більше, ніж заплановано проектом, а загалом у в’язниці перебуває від 100 до 200 ув’язнених. Позитивним моментом є те, що за останні роки в Україні значно зменшилась кількість злочинців, а деякі в’язниці закрили через недобір. Та у порівнянні з Норвегією нам є куди рухатись.

[Більше про те, як змінюється ситуація в українських місцях несвободи, читайте тут]

Також відрізняються строки покарання. У Норвегії відсутнє поняття довічного ув’язнення, як в Україні та багатьох країнах світу. Наприклад, за найсуворішим вироком людина може відсидіти у в’язниці 21 рік. Якщо засуджений за цей час не покаявся і не виправився, то строк ув’язнення може бути переглянутий і подовжений. Кажуть, що у випадку з Андерсом Брейвіком (організатор і виконавець терористичних актів у Норвегії в липні 2011 року – прим. Platfor.ma) так і станеться. До речі, щодо Брейвіка. Він дуже хоче поговорити з пресою, та влада не надає йому такого шансу. Ця тема надзвичайно болюча для норвежців, більшість із них хочуть забути все це як страшний сон. Та трагедія дійсно стала для всіх шоком – ще й через те, що вбивства в Норвегії вчиняються у вісім разів рідше, ніж в Україні.

Відпочинок

Четвертий «Playstation» з симулятором FIFA, у яку ув’язнені часто грають з наглядачами,  настільні ігри, навіть окрема студія звукозапису – так виглядає кімната відпочинку норвезької в’язниці. В студії, що нагадує приміщення, у яких записуються українські репери, до мене підходить наглядач: «А знаєте, у нас був хлопчина, який записав тут пісню-вибачення для мами – і вона була чудова! Відтоді ми називали його Еміненом, ну знаєте, через подібну пісню “I`m sorry mama”. А ще на Різдво ув’язнений за злочин під дією наркотиків співав для усієї в’язниці акапельно. Це було неймовірно. Його прекрасний голос заворожив нас усіх. Усе керівництво наполягало на тому, щоб він пішов у музику, споробував себе у талант-шоу. Та він відмовився, казав, що не хоче знову стати наркоманом. Дуже сумно, але я його розумію».

Заходжу до кімнати-класу, у якій сивий чоловік голосно сміється з довготелесим хлопцем – Сендером. Йому 21 рік. Він разом з викладачем розбирає одне із завдань з вищої математики і готується до іспиту. Вже дев’ять місяців він знаходиться під вартою за замах на вбивство.

«Коли вийду на свободу, хочу стати будівельником, саме тому зараз вивчаю цю справу у в’язниці. Також планую отримати водійське посвідчення та купити машину, – замріяно розповідає він. – А ще – жити біля лісу, щоб мати можливість вставати зранку і рушати туди на прогулянку».

З класної кімнати двері ведуть до комп’ютерного класу з інтернетом. Про в’язницю тут нагадують тільки ґрати за охайними шторами. Підходжу до в’язнів, вітаюсь і кажу, що з України. «О, а я подорожував до Києва, коли ще зовсім маленьким був!» – вигукує хлопець у шапці. Він – графічний дизайнер і на волі має свою маленьку фірму. Як і кожен, хто тут знаходиться, мріє про те, щоб швидше вийти з в’язниці і стати вільною людиною.

Поряд з ним сидить хлопець з «партаками» на руках, який відбуває покарання за секс з неповнолітніми. Він ствердно хитає головою і доповнює: «У нас відібрали волю за наші проступки і це відчувається. Я дуже шкодую, що вчинив цей злочин. Міг би зараз гуляти вулицями, спокійно працювати і бути вільною людиною. Побувавши тут, я зрозумів, що точно не вчиню нічого подібного знову. Воля надто дорога».

Перевиховання

Ми зустрічаємо Сема. Йому – 28. За ґратами він опинився через розбійний напад. «Це сталося через наркотики, – поволі розповідає свою історію. – Я довгий час сидів на кокаїні й таблетках. У такій маленькій в’язниці у нас вдосталь часу, аби подружитися зі всіма і розбити стіну між охороною і в’язнями. Ми майже все робимо разом, і це дуже підтримує».

Сем озирається до працівниці колонії, яка про щось розмовляє з іншими в’язнями.

«Коли я вийду на свободу, хочу бути соціальним працівником, – голос Сема стає трішки тихішим, щоб вона не почула. – Піду в Червоний хрест, працюватиму з людьми, у яких проблеми з наркотиками, розповідатиму їм про свій досвід. Хочу пояснити їм, що це того не варте. Що життя – це щось значно більше».

Судячи з розмов, в’язні не злі ані на систему, ані на працівників в’язниці. А той факт, що деякі із засуджених у майбутньому хочуть бути соціальними працівниками і допомагати іншим ув’язненим долати їхні проблеми та допомагати соціалізуватись – взагалі вражає.

Кожен норвезький злочинець обходиться державі приблизно у 300 євро на день (в Україні – близько 160 грн). Однак кількість засуджених всього 74 на 100 тис. населення. Для порівняння, в Росії – 433, в США – 666, в Україні – 200.

Тут немає дідівщини. Звісно є випадки, коли новий в’язень хоче встановити свої порядки серед інших, але таке моментально зупиняється керівництвом. Також відсутнє поняття «шісток», оскільки до кожного в’язня приставлений офіцер, з яким він може ділитися усім, що відбувається у його житті, таким чином налагоджуючи зв’язок та дружні відносини. Це потрібно в першу чергу в’язню, щоб усвідомити, навіщо він тут і як може виправитись. В результаті дружні стосунки з керівництвом в’язниці стають нормою, тому і відпадає таке явище, як побиття чи вбивства в’язнів, які діляться інформацією про інших.

Українська перспектива

Директор веде мене далі, на кухню. Мікрохвильові печі, кавоварки, гриль, сучасні витяжки, плити та духовки. Бачити це – дуже неочікувано. Так зазвичай виглядають кухні у хороших київських ресторанах. На плитах – плов, запах від якого розповсюджується приміщенням.

Українському засудженому на добове харчування виділяється приблизно 20 грн, тож свіжа та смачна їжа аж ніяк йому не світить. Та є надія, що це може змінитись.

Старший радник виправної служби норвезького Мін’юсту Ганс-Ганнер Стей розповідає, що Норвегія почала співпрацю з Україною щодо передачі досвіду створення ефективної пенітенціарної системи. Стей особисто відвідував Київ, Харків та Білу Церкву, щоб поділитися рецептами успіху Норвегії у новому підході до покарання злочинців.

Час покаже, чи відбудуться зміни у вітчизняній пенітенціарній системі, а поки ми відправляємось до другого департаменту в’язниці, якими керує Тор Меркесвік. Загалом у Норвегії 37 тюрем і 58 департаментів, які можуть знаходитись у різних містах.

Колишній концтабір

В’язниця Берґ розташована біля міста Тенсберґ. Колись тут діяв німецький концентраційний табір. Як і в Ларвіку, будівля не схожа на в’язницю, але тут все ще більш вражаюче. Ворота, що ведуть на територію, відкриті, навколо – жодного муру або вишок з охоронцями. Ніби звичайна скандинавська ферма.

У будівлі школи триває звичний навчальний день. Дорослі учні готуються до екзамену з алгебри. У місцевій бібліотеці, окрім книг – величезний стелаж з фільмами та музикою. Репертуар кращий, ніж у багатьох магазинах. Драми, жахи, детективи, комедії – від класики сучасного кіно типу «Вбити Білла» або «Чужого» до безлічі маловідомих фільмів. Музики теж вичерпний вибір – від Iron Maiden до Девіда Ґетти. Кожен в’язень може прийти у вільний час та пограти з бібліотекарем у шахи, або взяти фільм та подивитися його у своїй кімнаті.

На території колонії ув’язнені вирощують овочі, розводять овець. Також тут діє власна автомайстерня. За будь-яку роботу, а також навчання в’язням платять по 68 крон на день (приблизно 220 грн), тому у них є стимул працювати і бути корисними. Гроші – це один зі способів залучення в’язнів до відповідальності за своє життя, і при цьому дуже ефективний у перевихованні. Щоб купити пачку сигарет, потрібно працювати приблизно 2,5 дні, а оскільки азартні ігри (навіть на цигарки) заборонені, їм доводиться вчитись, працювати або допомагати «по господарству», як Ганс з Ларвіка, який підмітав подвір’я.

Оскільки територія в’язниці колись була німецьким табором, тут зробили музей, у якому зберегли камери, в яких тримали полонених. Двері сюди завжди відкриті, щоб кожен в’язень  міг прийти та порівняти умови утримання тоді та зараз.

[Навіщо проводити екскурсії у в’язниці? Розповідаємо про латвійський досвід]

В результаті всього цього, коли в’язнів випускають на волю, вони з легкістю знаходять роботу та житло. Якщо вони скажуть, що сиділи у в’язниці, то такого страху перед цими людьми, як у нас, у норвежців не виникає, оскільки пенітерціарна ситема зарекомендувала себе як одна з найнадійніших у світі з найнижчим показником рецидиву та злочинності загалом.

Тор Меркесвік впевнений, що головна мета будь-якої в’язниці – змінити те, як злочинці сприймають світ. «Ці люди колись знову вийдуть на свободу і будуть вашими сусідами. Чи не краще буде, якщо вони знатимуть, чого хочуть від життя?»