fbpx

Гра слів: у мене дислексія і це круто

АвторТетяна Капустинська
6 Липня 2020

У свідомості більшості людей дислексія асоціюється з хворобою або якимось розладом. Але ми навіть не уявляємо, як бачать і сприймають інформацію люди, які мають цю особливість. Про те, як навчатися, працювати, спілкуватися й жити з дислексією, та чому це дар, а не хвороба, спеціально для Platfor.ma розповіла правозахисниця та виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.

Ми надиктували для Саші ключові слова з цього матеріалу та попросили записати їх на папері без концентрації та зосередженості. На зображеннях ви бачите їх так, як робить це наша героїня з дислексією. 

Олександра Романцова

Я зрозуміла, що у мене дислексія вже в університеті, коли натрапила на її опис. Десь на підсвідомому рівні я знала, що у мене в мозку відбуваються певні процеси. Але ж я не могла побувати в голові іншої людини, аби порівняти стани.

У мене катастрофічна ситуація з орфографією. Якимось досі загадковим чином родичам вдалося ввести мене у навичку читання, а от з письмом постійна проблема. Люди, які зі мною переписуються, це відчувають і бачать в месенджерах. Це не просто божевільна кількість помилок, тому що всі правила української та російської мов я знаю, пам’ятаю та можу повторити, я просто не встигаю їх впровадити у свої повідомлення. Аби бути впевненою в тому, що я пишу, мені потрібно встигнути перевірити кожне слово на всі правила. І не факт, що я не переплутаю літери.

Перший написаний мною без єдиної помилки, диктант був у третьому класі. Тоді після уроків мама повинна була забрати мене зі школи, щоб вирушити в Одесу. Вперше я виїжджала з міста не до бабусі, тому була на підйомі та мала багато енергії на концентрацію. Це була моя перша п’ятірка з підписом «молодець», тому що, мені здається, вчителька вже не сподівалася ніколи таке диво побачити. Але найіронічніше те, що одна єдина помилка там таки була – в моєму прізвищі. 

«Дислексія»

При цьому я була досить розвиненою дитиною, але викладачі любили будувати свої теорії: що я неуважна та нехтую правилами. Це одна з найбільших проблем дислексиків – всі вважають, що ми просто забиваємо. Так і є, але це відбувається виключно тоді, коли від дитини вимагають того, чому вона не може слідувати. Пам’ятаю, що в 5 класі я зайняла перше місце на міській олімпіаді з фізики. При цьому, щоб отримати п’ятірку у чверті, потрібно було уважно й за правилами робити лабораторні. Тому я на це забивала, але при цьому мізків для вирішення нестандартних завдань мені вистачало – я приходила до них за допомогою логіки.

На момент мого вступу до школи дислексія ще вважалася хворобою. Тоді ввели експериментальне тестування для дітей, щоб зрозуміти, чи готові вони до навчання. У мене був ідеальний результат і готовність у 100%, але в перший же рік з’явилися складнощі – абсолютним кошмаром стала здача швидкочитання. 

Дітей як вчать? Є букви, вони поєднуються в склади, ті – в слова, а вже зі слів складаються речення. У людей із дислексією немає бачення цих окремих блоків – ми сприймаємо об’єкт майже весь одразу. Коли ми починаємо читати, то робимо це абзацами. Відповідно, коли мене просили промовити слово по складах, вони просто стрибали. Коли твій погляд намагається сконцентруватися на символах і поділити їх на складові, мозок такий: «Ну дідько, навіщо нам це? Ми можемо просто абзац прочитати!»

«Забивати»

На листі я це бачу як графіку й не знаходжу свою помилку. У багатьох людей це працює як – вони слово промовляють і відтворюють цей звук графічно. Або візуально уявляють, як воно пишеться з урахуванням правил. Мій мозок вважає, що я так і зробила, а потім виявляється, що зовсім ні. Багато хто уявляє, що у дислексика просто літери перед очима літають. Але краще уявіть, що ви правша і вас вчать грати в шахи виключно лівою рукою. Часто в мене відсутні великі літери або вони знаходяться в середині слова. Ще я люблю перегортати цифри – 6 і 9, звичайно ж, в першу чергу, а ще 4 і 7. Викладачі до цього не готові, вони звикли вчити тільки по одній системі, а іншої й немає. 

Дислексія в той час вважалася не нормою, а хворобою і синдромом. Насправді ж це особливість сприйняття інформації – саме з таким формулюванням вона була виключена з Міжнародної класифікації хвороб. Просто мозок напружується, щоб увійти в систему, яку більшість людей придумало як стандарт спілкування одне з одним. Але також це дає дуже багато плюсів у сучасному світі. Наприклад, в школі я могла писати в стилістиці якогось поета, тому що сприймала його творчість у цілому, поки мої однокласники концентрувалися на окремих словах. Також обожнювала читати «Одіссею» гекзаметром – мені це дуже легко давалося. 

Стандарти читання потрібні для точності передачі інформації. Я не проти цього, просто дислексикам складно зайти в систему, яку придумали інші люди. У фільмі «Прибуття», щоб спілкуватися з інопланетянами, філологиня спеціально створювала мову на основі циклічності та сприйняття в часі. Це дуже цікавий фільм з точки зору усвідомлення мови. З тими ж ієрогліфами, наприклад, у дислексиків немає проблем, тому що це картинка. Або японський живопис – ніколи у мене не виникало складнощів із вертикальними написами. В’язь, до речі, теж сприймається як картинка.

«Проблема»

При цьому я грандіозно толерантна до виправлень. Ось я зараз робила наукове дослідження про конфлікти в НГО і мені прилетіли звідусіль правки. Народ ретельно підкреслював, що, наприклад, «стаття» пишеться з двома «т». Я ставлюся до цього спокійно, до того ж, більшість людей зараз не звертає на це уваги. Але, звісно, є такі граммар-наці, які вважають, що «помилка – це зневага до правил». Ні, це моя складність спілкування з цією системою. 

Я ні в якому разі не вважаю стандарти письма або читання непотрібними – навпаки. Просто в головах у багатьох не може вкластися, що є розумні люди, для яких взагалі не є показником те, як вони пишуть.

Втім, це я зараз така спокійна, а перші п’ять років у школі я пручалася системі, в якій тобі грамоти дають виключно за виконання її вимог. Наприклад, у другому класі моїй мамі пред’явили, що найбільша моя проблема у тому, що я ставлю багато запитань. На що моя мама резонно здивувалася: «А ви що, не можете відповісти на запитання другокласниці?». Або ще крута позиція – правильний розвиток і виконання завдань вимірювати чистотою в зошиті.

«Системна»

Проблема виникає з дорослими, які не знають, як дитину вчити. Я спілкуюся з батьками дітей-дислексиків – їм дуже важливо показати синові чи доньці дорослу людину з такою ж особливістю і при цьому успішну. Нещодавно до мене звернулася мама, у якої неймовірно талановитий і творчий хлопчик. Але його просто загнобили в школі, тому що викладачка не знала, як його навчити. Вона почала його лякати поліцією, уявіть! Дитина настільки була затюкана, що у неї відбулася регресія в розвитку, і тільки мудра мама її підтримала. Я з цим хлопчиком провела прекрасний день – ми з ним ходили по музеях, і він виявився неймовірно талановитим, легко поєднував сюжети та придумував історії. 

Дислексики, як правило, розумні, тому у них виникає божевільний когнітивний дисонанс, коли в тій же школі кажуть, що вони дурні. Через це багато дітей починають бунтувати. Так сталося і в мене – я розв’язувала задачі з математики для половини класу, а у самої завжди стояла трійка. Тому що я то не там писала відповідь, то робила це кострубато, то плутала російську та українську – мені за це знижували оцінки. 

Але я зустрічала й прекрасних професіоналів. У мене була викладачка з літератури, яка придумала нову систему спеціально під мене, а потім поширила цю практику на весь клас, тому що вона виявилася дуже мотивуючою. Коли проходиш якусь тему з літератури, потім пишеш твір. Зазвичай на його основі формуються дві оцінки: за орфографію – в мову, за зміст – в літературу. У мене стабільно було 2 і 5 відповідно. І ось у викладачки з’явилася пропозиція – якщо не хочете писати твір, то зробіть доповідь на тему. Коли я презентувала свою, вчителька сказала, що їй навіть нічого додати, і поставила оцінку автоматом. Так в мене стали з’являтися високі бали з цього предмету.

«Специфіка»

Є країни, в яких це дуже рано врахували. Наприклад, в Польщі ще на початку 2000-х у завданнях не на тему, тобто не по «мові», перестали оцінювати орфографію. І це правильно. Коли в університеті я дізналася, що у мене дислексія, то припинила себе мучити написанням конспектів. Перевіряти їх – взагалі маячня. У мене сильно втомлювалися від концентрації очі, тому рядки у зошиті я спеціально писала по діагоналі, перевернутими або на наступній сторінці – так було легше. Коли я перестала це робити, то просто слухала викладача і ставила йому запитання. Багато хто вважає, що тиша в аудиторії – це хороший результат їхньої лекції, але це не так. Студенти або бездумно пропускають з вуха одразу в руку або сплять із відкритими очима. Тому мої запитання у поганих викладачів викликали страх, у хороших – живу дискусію.

Тим, хто підозрює у себе дислексію, я б порадила не лякатися і перевірити себе на симптоматику. Діагностувати її, наскільки я знаю, можуть логопеди, дефектологи, нейропсихологи. Тим більше, може бути багато різних видів – наприклад, пов’язана тільки з цифрами, тільки з написанням або тільки з читанням. Важливо розуміти, що це складність входження в навик, але не неможливість його. 

Найбільше, звичайно, лякаються батьки, які виявляють дислексію у дитини. Але в цьому немає нічого страшного – потрібно розуміти, що насправді це великі бонуси. Інше питання в тому, що багато амбітних батьків думають, що дитина просто лінується. Кричать на неї, карають, змушують читати вголос і писати по складах. Але ж чим стресовіша ситуація, тим гірше дислексик концентрується. Виходить замкнуте коло, в якому дитина ще й під постійним тиском.

«Плюси»

Насправді, це не таке рідкісне явище. Дислексія була у Леонардо да Вінчі, Ханса Крістіан Андерсена, Володимира Маяковського, Томаса Едісона, Вінстона Черчилля, Генрі Форда, Алана Тюрінга та Стіва Джобса. Всі ці люди були свого роду геніями. 

У дислексиків завжди велика кількість варіантів у голові: на будь-яку ситуацію, де у вас буде три шляхи розв’язання проблеми, у них знайдеться 32. Сюди ж вміння поєднувати непоєднуване та сторітеллінг. І все це класно, особливо у світі з технологіями, де твою невиявлену помилку може виправити текстовий редактор.

Дислексія – це просто форма сприйняття. А от всілякі синдроми формує те, як до тебе ставляться оточуючі, коли тебе тюкають і розповідають, що ти дурний, несформований, ненормальний і не відповідаєш системі. На кшталт: «Ніхто не лізе на дерево, а ти дівчинка і лізеш». Не дислексія формує проблеми, а негативне ставлення до неї.

Обкладинка: icons8.com

Читайте більше цікавого