Гаманець чи мистецтво: уривок з книги «Думай як митець» про те, як заробляли Воргол і ван Гог

АвторPlatfor.ma
14 Серпня 2018
книги мистецтво

У видавництві ArtHuss виходить книга Вілла Ґомперца «Думай як митець». Як редактор арт-відділу «Бі-Бі-Сі» він багато дізнався про життя відомих художників – настільки, що вирішив скласти універсальний гід творчим мисленням на основі знаменитих біографій. Platfor.ma публікує уривок про те, чого нас можуть навчити Воргол, Рубенс і ван Гог у сфері фінансів.

Вілл Ґомперц

Насправді митці аж ніяк не сміливіші, не шляхетніші й не цілеспрямованіші за фермерів, що йдуть за будь-якої погоди чортзна-куди, аби захистити свої отари. Чи за рестораторку, яка опівночі каже «добраніч» останньому відвідувачу, а о 4 ранку висмикує себе з ліжка, щоб не проґавити на ринку найякісніші продукти. Або, якщо вже про це мова, згадаю майстра-каменяра, який набив мозолі й випрацював до болю спину, зводячи будинки.

У тому, що стосується відданості справі та серйозності намірів, мало що їх розрізняє, хіба що те, як ми вирішили поцінувати їхню діяльність. Мета у них одна й та сама. І в усіх згаданих випадках – не надто романтична, не надто висока. Вони хочуть вижити і, якщо пощастить, жити добре, заробляючи достатньо грошей, аби продовжувати свою справу.

Та якщо фермери й ресторатори можуть годинами розводитися про прозу грошових потоків та операційні маржі, митці, як правило, щодо грошей тримають рота на замку. Бо це якось трохи вульгарно, навіть принизливо. А ще це загрожує руйнацією ілюзій, що їх ми самі витворили, буцімто митці – божества, яких не торкаються брудні реалії повсякдення.

Утім, інколи трапляються винятки. Енді Воргола так зачарували гроші й споживацтво, що він зробив їх темою своєї творчості. Він назвав свою студію фабрикою, а одного разу сказав: 

«Робити гроші –  це мистецтво, і робота – це мистецтво, а успішний бізнес – це найкраще мистецтво». 

Він виготовляв принти споживчих товарів, знаменитостей і доларових знаків.

Воргол фактично робив зображення грошей, які потім міняв на справжні. Отож, це був успішний бізнес – у всіх сенсах.

Воргол був надзвичайно заповзятливим. Але, зрештою, такими є всі успішні митці. Вони мають такими бути. Митці, так само, як фермер, рестораторка і будівельник, – гендиректори власного бізнесу. Вони повинні мати гостре чуття до маркетингу та інтуїтивне розуміння бренду; у пристойному товаристві вони й слівцем не прохопляться про оті бридкі корпоративні концепції, хоча насправді це їхня друга натура. Вони довго не протрималися б, якби такими не були. Зрештою, вони зайняті в бізнесі постачанням товарів, що не мають конкретного функціонального або цільового призначення: багаті клієнти понад усе цінують те, чим вирізняється бренд.

Не випадково великі історичні центри мистецтва – Венеція, Амстердам, Нью-Йорк – були водночас і великими центрами світового бізнесу. Заповзятливий митець тягнеться до грошей, як рисувальник графіті до стіни. І так було завжди.

Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) був добрим митцем і геніальним бізнесменом. Поки асистенти без упину гарували на його студії-фабриці в Антверпені, підприємливий Рубенс мандрував Європою, навідувався в розкішні маєтки знаті й королівські палаци та повідомляв можновладцям, що як вони не хочуть пасти задніх, то потребують для своєї парадної зали одненьку з його гігантських, розпашілих плоттю, барокових картин. Власне, Рубенс заснував найефективнішу практику мистецтва продажу «по хатах» за століття до того, як «агенти Ейвон» почали свій похід.

Митці – таки підприємці. Вони легко ризикнуть усім заради шансу досягти успіху самотужки й зробити той твір, що його – вони це відчувають! – покликані створити. Вони жебратимуть і позичатимуть, щоб заплатити за оренду майстерні, купити необхідні матеріали, а також прогодуватися впродовж тривалих місяців творчих зусиль. І всі сподіваються, що зможуть продати свої вироби за ціною, яка покриє витрати, і ще залишиться достатньо (прибуток) для інвестицій у наступний твір. А якщо пощастить, спродадуть і його, та ще й за вищою ціною. І тоді, коли справи підуть добре, можна орендувати більшу й кращу майстерню, найняти асистентів, збудувати бізнес.

Інтелектуальна та емоційна мотивація не приносять прибутку, але без них ніяк. Прибуток купує свободу. Свобода забезпечує час. А час для митця – найцінніший із усіх споживчих товарів.

Навіть Вінсент ван Ґоґ, імовірно, найбільш розкручений образ романтизованого богемного митця, насправді був стовідсотково заповзятливим та обізнаним у комерції підприємцем. Не був він, як звикли вважати, знедоленим голяком – а був бізнесменом-початківцем, який співпрацював із молодшим братом Тео, арт-дилером.

Тео був грошовитою людиною. Він вкладав великі кошти у старшого брата, тому дороге полотно та фарби завжди були під рукою в ненаситного Вінсента (а ще житло, їжа, одяг – відповідно до потреб).

Вінсент керував цим життєво важливим джерелом бюджету з тією прискіпливою, пильною увагою, якої можна сподіватися від дрібного бізнесмена, що спілкується з банківським клерком. Він безперервно засипав Тео листами, інформуючи про свої успіхи. Також у листах часто звучить прохання про додаткові кошти, і митець, як він дає зрозуміти, уповні свідомий своїх комерційних зобов’язань. У одному з таких листів Вінсент писав: «Це цілковито мій обов’язок – намагатися заробити гроші своєю працею».

Це були спільні інвестиції в комерційне підприємство, на вивісці якого міг би красуватися напис «Вінсент ван Ґоґ Інк.» і яке – Вінсент у цьому переконував Тео – «поверне всі гроші, що ти позичав мені впродовж кількох років». Вінсент також усвідомлював необхідність бути гнучким і поступливим у бізнесі, й у 1883 році пообіцяв:

«Ні в якому разі я не відмовлюся від великих комісійних, щоб це не було, подобається це мені чи ні, я намагатимуся зробити так, як треба, або перероблю, як буде треба».

Вінсент пояснював братові бізнес-аспекти їхніх інвестиційних стосунків, уживаючи основних зворотів ділового мовлення: «От дивися, пофарбоване полотно коштує більше, ніж чисте полотно». Він навіть зізнався Тео в готовності взятися до іншої справи, якщо в мистецькому бізнесі йому не пощастить: «Мій любий брате, якщо мене не виснажить і не доведе до сказу цей триклятий живопис, я ще стану таким дилером!».

Звучить безпідставно оптимістично. Вінсент уже пробував свої сили як арт-дилер – і виявився геть безпорадним. Але це засвідчує, що він мав явну комерційну жилку: коли справи йшли кепсько, Вінсент казав, що треба йти і продавати.

А може бути так, що Воргол скоротив оте висловлювання про успішний бізнес як найкраще мистецтво? Міг же він закінчити речення словами «…і найкращі митці успішні в бізнесі», цитуючи братів ван Ґоґів як найпереконливіший приклад? Нехай їхнє партнерство не одразу принесло комерційний успіх, та якби вони обидва не померли в досить молодому віці, перш ніж «Вінсент ван Ґоґ Інк.» набрала обертів, імовірно, вони б уповні зібрали плоди нині одного з найвідоміших і найбільш розкручених мистецьких брендів світу.

Найцiкавiше на сайтi

Як усе стало «юбер»: уривок з книжки «Вискочки. Uber, Airbnb та битва за Кремнієву долину»

АвторPlatfor.ma
28 Травня 2018

У видавництві «Наш формат» вийшла книга «Вискочки. Uber, Airbnb та битва за Кремнієву долину». У ній американський журналіст Бред Стоун розбирається, як Uber і Airbnb пройшли шлях від ексцентричної фантазії до всесвітніх сервісів і змінили наше розуміння бізнесу та інновацій. Platfor.ma публікує уривок про те, як зародилася ідея найпопулярнішої служби таксі.

Усього цього могло не бути, якби не Бонд – Джеймс Бонд. Це була середина 2008 року, приблизно той самий час, коли Браян Ческі і Джо Ґеббіа працювали над ранніми версіями Air-bed-and-breakfast. Канадський підприємець Ґаррет Кемп щойно продав свою першу компанію, механізм із пошуку веб-сайтів StumbleUpon компанії eBay, за 75 мільйонів доларів.

Тепер він жив на широку ногу, насолоджувався нічним життям Сан-Франциско. І коли він розслаблявся у своїй квартирі у фешенебельному районі Саут Парк – випадково натрапив на DVD першого фільму про Бонда, у якому зіграв Деніел Крейґ, «Казино “Рояль”».

Фільм Кемпу дуже сподобався, але було в ньому дещо таке, що змусило його замислитися. На тридцятій хвилині фільму Бонд мчить Багамами на срібному форді «Мондео» в гонитві за заклятим ворогом Ле Шиффром і тут кидає оком на свій телефон Sony Ericsson. Це безцеремонний продакт-плейсмент, і за нинішніми стандартами телефон до смішного застарілий. Але в той момент Кемпа вразило, що Бонд побачив на екрані: графічну іконку «Мондео», яка рухалася в бік точки прибуття, «Оушен-клабу». Ця картинка застрягла йому в голові, й аби зрозуміти чому, вам потрібно більше знати про невтомний винахідливий мозок Ґаррета Кемпа…

Сан-Франциско десятиріччями свідомо утримувало кількість офіційних, ліцензованих водіїв таксі десь на рівні 1500. Ліцензії коштували відносно недорого, і перепродавати їх було заборонено, а власники могли тримати їх у себе скільки завгодно, за умови, що наїжджали мінімальну необхідну кількість годин на рік.

Тож зазвичай ліцензії з’являлися в доступі тільки тоді, коли хтось із водіїв помирав, а люди, які подавалися на ці ліцензії, мали чекати на них роками. Є купа історій про водіїв, які 30 років чекали на свою ліцензію і невдовзі після того, як отримували її, помирали.

Система гарантувала, що навіть у періоди затишшя в компаній таксі буде достатня кількість пасажирів і що водіям, які працюють повний день, заробітку вистачатиме на життя. Але попит на послуги таксі дуже перевищував пропозицію, а відтак сервіс таксі в Сан-Франциско був знаменитий своїм відстійним рівнем.

Намагатися зловити таксі у віддалених районах поруч з океаном або навіть у центрі міста ввечері у вихідний день – було пропащою справою.

Поїхати на таксі в аеропорт – ризикована гра, від якої нудило і яка легко могла закінчитися запізненням на літак. (Навіть якщо пасажир замовляв таксі заздалегідь, він не міг знати напевне, що таксі приїде; водій міг натомість вирішити повезти людину, яка ловить авто на вулиці).

Спроби покращити ситуацію були марні – автопарки і водії, які там працювали, непохитно стояли на тому, що конкуренцію потрібно обмежувати. Щоразу, коли мер чи окружна рада намагалися підвищити дозволену кількість ліцензій, розлючені водії заповнювали кабінети муніципалітету або блокували мерію, що призводило до цілковитого безладу.

Тож сумна ситуація з міським таксі сильно ускладнювала нове життя Кемпа. Оскільки зловити таксі на вулиці фактично було неможливо, він почав записувати в швидкий набір короткі номери жовтих таксі. Розчарування чекало навіть тут. «Я телефонував, але вони не приїжджали, і повз мене могло проїхати два-три таксі, поки я чекав на вулиці, – жаліється Ґаррет. – Потім я передзвонював, а вони навіть не могли пригадати, що я вже дзвонив. Пам’ятаю, я поспішав на перше або друге побачення. Я міг виїхати на 20 хвилин раніше – і все одно запізнитися на півгодини».

Художником не народжуються: де в Києві знайти творчі заняття для дітей

АвторІрина Шостак
19 Червня 2018

Як розвивати креативність в дітях, як стати художником в Україні, навіщо потрібно мистецтво – на ці та інші питання Platfor.ma відповідає разом з Програмою студій для молодих художників PortArtStudio та групою компаній «Нові продукти». Цього разу ми підібрали для вас місця, куди варто прийти з вашими дітьми, щоб мистецтво їх точно зачепило.

Організатори пишуть, що вони «Ну дуууууже арт-спейс» І займаються тим, що хочуть навчити вашу малечу не просто відрізняти Моне від Мане, а закохати її в мистецтво так сильно, як закохані в нього творці простору.

Формат роботи арт-студії схожий на лекторій із практичними заняттями, дітей знайомлять із творчими сообловостями роботи різних художників, зокема Клода Моне, Едгар Дега, Фріда Кало, Анрі Матісс та ін.

Молодший викладач Анна розповідає, що заняття розраховані на різний вік —  є курс «Мистецтво з пелюшок», а є і для старших дітей. Лекції проходять по суботам. Після лекції діти мають інтерактивну частину, де заробляють бали, а після цього вони переходять до практичної частини, де за допомоги викладачів і певних заготовок можуть створити власні зображення.

Формат занять: інтерактивний лекторій з майстеркласами

Вік: 4-6 і 7-12 років

Слідкувати за подіями можна тут, а подивитися «що і як» ось тут.

 

Креативна освіта: 17 шкіл для тих, хто хоче отримати творчу спеціальність

Якщо ви серйозно налаштовані на роботу в креативних індустріях, перший крок допоможуть зробити школи, в яких діляться не тільки теорією, а й практикою. Platfor.ma зібрала ключову інформацію про місця, де можна отримати творчу професію.

 

Школа дизайну та розробки Projector

Приклади курсів: Арт-дирекшн, Основи веб-дизайну, Urban design, UX architecture, Айдентика, Digital & product marketing, Front-end, Data science, Ігрова 2D-анімація

Вартість навчання: 3 500-12 000 грн на місяць

Тривалість: від 1 місяця до 1 року

Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua

Projector спеціалізується на дизайні, ІТ-розробці, проджект-менеджменті та маркетингу. Крім основної київської локації на Воздвиженці, існують філіали школи в Одесі та Львові, а ком’юніті об’єднують не тільки заняття, а й коворкінг та постійні відкриті події.

Тут вважають, що вчитися потрібно «руками» та на фідбеках досвідчених кураторів. Серед викладачів – дизайнер і засновник школи Олександр Трегуб, ілюстраторка Варвара Перекрест, експерт з UX-дизайну Олександр Іванов, дизайнер київської Студії Артемія Лебедєва Антон Жуков, спеціалістка з комунікацій Надія Перевізник і багато інших успішних професіоналів-практиків.

Їсти слона по шматочках: уривок з книги «Серійний переможець» про свої примхи та успіх

АвторPlatfor.ma
13 Червня 2018

У видавництві «Книголав» виходить книжка американського фінансового консультанта Леррі Вайдела «Серійний переможець», в якій автор стверджує, що до успіху в житті та роботі ведуть п’ять кроків: ухвалення рішення, перевиконання, коригування, доведення справи до кінця та постійне вдосконалення. Що саме це означає, він пояснює на конкретних порадах і прикладах з власного досвіду та життя інших бізнесменів, спортсменів і мільйонерів. Platfor.ma публікує уривок про те, чому потурати своїм примхам не так уже й погано.

Коли я їхав до університету, Ед дав мені пораду: «Іди за своєю природною цікавістю. Інакше навчання, бізнес і робота виб’ють її з тебе, і ти станеш просто нудним». Ми прагнемо самі визначати своє життя, а не дати обставинам визначити його чи звести нас на манівці, убиваючи наш ентузіазм. Цікавість – це спалах полум’я. Розпалюючи його своєю увагою, ми отримуємо найкращий шанс відкривати речі, місця, людей, завдяки яким можемо досягти найбільшої самореалізації. Чому?

Цікавість безпосередньо пов’язана з вашою внутрішньою мотивацією – найпотужнішим стимулом у вашому житті.

Усі переможці мають внутрішню мотивацію, вогнище, що живиться любов’ю до того, що вони роблять чи чого досягають. Вона дає їм потужне бажання та рішучість, необхідні для перемоги. Є тільки один спосіб з’ясувати, яким може бути ваше найкраще можливе майбутнє: іти за своєю природною цікавістю. Усі ми маємо унікальні інтереси. Ніхто з нас не може пояснити, чому певні речі нас приваблюють, а інші не становлять жодної цінності.

Чому одна людина любить суші, а інша (я) ненавидить їх? Хтозна. Деяким людям подобається право, деяких тягне в медицину, дехто навіть каже, що любить бухгалтерію. Хтось може це все пояснити? Єдине ми знаємо напевно: щоб жити насиченим життям і отримувати від нього задоволення, треба йти за своїми інстинктами. Унікальний набір наших зацікавлень – ключ до нашого унікального потенціалу. Поки горить внутрішнє вогнище, ми лишаємося залученими та енергійними. Це основи психології.

Якщо ви любите суші, а щодо грецької кухні не певні, то зі значно більшим захватом сприймете відвідини ресторану суші, ніж грецького ресторану. Людині, захопленій бухгалтерією, буде складно досягти успіху в геть іншій сфері. Мене ви ніколи не побачите на канаті, а от Філіпп Петі з підліткового віку хотів стати лише канатохідцем. Потім, у вісімнадцять років, чекаючи на прийом у дантиста, він побачив у французькій газеті ескізи ще не збудованих веж Всесвітнього торгового центру. Він схопив олівця, намалював лінію між вежами, а потім шість років навчався, вдосконалювався й морочився над дедалі складнішими трюками. Він місяцями таємно досліджував майже завершені вежі, а потім, 7 серпня 1974 року, здійснив свою мрію. Крок за кроком, опираючись вітрові, він пройшов від однієї вежі до другої по тонкому канату. Він зробив щось таке, чого не робив і не зробить ніхто, ні до, ні після нього.