Фінські угоди: як в звичайній школі Полтавщини впроваджували найкращу в світі модель освіти

АвторНаталя Грінченко
4 Квітня 2018
реформація шкільна re:форма

Фінська модель шкільної освіти вважається однією з найкращих у світі та регулярно очолює світові рейтинги. Саме тому в Україні за підтримки МОН провели освітній експеримент «Змінитися за 7 днів», в якому взяли участь українські та фінські педагоги. Всього за два тижні заявки на участь подали 675 шкiл практично з усіх регіонів країни, а перемогла школа в селі Трудолюб Полтавської області. Platfor.ma розповідає, як проходив експеримент, та чому навчилися за цей час українські вчителі та учні.

Що таке фінська модель освіти

З 1960-х років освіта стає рушійною силою процвітання країни Фінляндії. Тоді країна відмовилась від стандартизації навчальних планів, створивши систему на основі різноманіття, довіри, та поваги як фінського всього суспільства, так і самої освітньої системи.

Найголовніша риса фінської моделі — розвинена система дошкільних установ, а саме — виховання у дитячих садках та ясельних групах. Після закладів дошкільної освіти дитина переходить до основної школи, де навчається до 16 років. Навчання там триває лише дев’ять років і є безкоштовним. Учні молодших класів мають по три-чотири уроки на день, старших — по п’ять-шість. Між цим довгі перерви, а дзвінків зовсім немає. У класах навчається не більше двадцяти дітей. Робота проводиться в командах, учні навчають один одного та самостійно складають свій план на рік у відповідності до заявленого педагогами річного курсу. Оцінювати учнів у балах та порівнювати їх між собою забороняється законом. Дозволяється лише словесна оцінка вчителя і порівняння успіхів самого учня на різних етапах навчання.

При цьому витрати Фінляндії на освіту далеко не грандіозні, близько 5% ВВП – приблизно $10 тис. на одного учня. Для порівняння, це менше, ніж в Бразилії, Колумбії чи сусідніх Норвегії та Швеції.

Центральне місце у системі фінської освіти займає фігура педагога. Вчителів намагаються звільнити від звітності перед контролюючими органами, щоб вивільнити їхню енергію на творчі експерименти. Крім того, на думку фінів, такий підхід також сприяє професійному розвитку педагогів. У фінській системі освіти вчитель та учень — колеги. Фіни вважають велику довіру до вчителя секретом успіхів їхньої системи, яка й сприяє підвищенню якості освіти.

В результаті місцеві школи довгі роки лідирують в світових рейтингах, а викладачі та управлінці закладають у свідомості своїх учнів принципи рівності та довіри. Ось тут, до речі, можна прочитати наш текст про те, як незвичайна українська вчителька з’їздила в Фінляндію, щоб побачити все на свої очі.

 

Фінська модель в Україні — перші кроки

У лютому цього року освітній рух EdCamp Ukraine, що є найбільшим незалежним освітянським рухом у країні, і фінська освітня компанія Lumo Education провели в Україні експеримент «Змінитися за 7 днів». Суть в тому, що найкращі фінські фахівці відвідували звичайну українську школу, щоб показати переваги їх моделі освіти. Заявки на участь отримали від кожної 25-ї школи в Україні, всього — 675. Переміг навчальний заклад у селі Трудолюб Полтавської області — ця заявка була найпереконливішою, навіть при тому, що у цьому селі всього 582 жителі. В школі навчаються 150 учнів та учениць – до закладу з’їжджаються діти з п’яти навколишніх сіл.

В результаті фінська експертна група тиждень працювала на Полтавщині. Цього разу в Україну приїжджали троє фахівців. Еса Сінівуорі – голова правління та директор відділу освіти Lumo Education, викладач у третьому поколінні, який має понад 25 років досвіду роботи в школах різного розміру й типу і розробляв останні три освітні програми для фінської школи. Каісу Хелмінен має понад 15 років досвіду роботи в початковій школі, спеціалізується на ранній освіті та спеціальних освітніх проблемах. А колишній черкащанин Дмитро Науменко займається у Фінляндії стратегічним консалтингом з питань пострадянських ринків та за свою кар’єру супроводжував вихід на міжнародні ринки понад сотні компаній.

 

Суть експерименту

Протягом одного тижня фінські педагоги навчали українських колег методиці співучителювання — проведенню спільних уроків з різних дисциплін кількома вчителями одночасно. За словами фінів, українське вчительство відразу розібралося в новій методиці і вже готове її застосовувати на практиці. Українські діти готові до неї тим більше.

Співучителювання, або Сo-Teaching, — це ведення інтегрованих уроків кількома педагогами разом. При цьому це не тільки заняття, яке педагоги проводять разом, але й підготовка до нього, спільна розробка планів уроків, їх аналіз. «Важливо залишатися педагогом, який вкладає у роботу душу, – розповідає Каісу Хелмінен. – Коли діти відчувають, що ви для них хочете найкращого не тому, що це продиктовано якимись правилами, а тому що це йде від вас, і ви розділяєте з ними весь шлях, тоді їм набагато простіше довіритися і відкритися вам».

Розмову про співучителювання фінська команда почала з розповіді педагогам та учням про те, що фінська система освіти базується на довірі, автономності, соціальному конструктивізмі та навчанні через експеримент. Як це працює — показали на інтегрованих уроках у 4-6 класах. Наприклад, говорячи про ланцюг живлення або зміни в чисельності популяції живих істот, учителі запропонували використовувати не лише біологічні науки, а й мову, математику, фізкультуру, мистецтво. В результаті уроки перетворилися на захопливу гру.

Кожен учасник чіпляє на лоба картку зі зображенням тварини й ставить якомога більше запитань різним людям, щоб здогадатися, хто там зображений. Наприклад: «Чи є у мене хутро, хвіст, крила?». Відгадавши, учні шукають, з ким їхня тварина чи рослина утворює харчовий ланцюг. «Чи їсть пінгвін рибу?» – запитує у решти дітей Каісу. «Так!» «А як щодо полярного ведмедя? Чи їсть він пінгвінів?» «Ні!» «Чому?» «Він їсть тільки рибу». «Ні, але це хороша спроба! Ще ідеї?»

Поки діти мовчать, Каісу підштовхує їх до відповіді ще одним запитанням: «Де живе білий ведмідь?» «На Північному полюсі!» «А пінгвіни? Теж?» «Ні!» Так у ланцюгу з’являється морж, діти аплодують собі за роботу, а Каісу вже анонсує роботу в групах. «Що найважливіше у спільній роботі?» «Взаємодопомога, дружба, співпраця», ‒ перераховують діти. «А що, якщо і у вас, і у товариша хороша ідея? Як ви вирішите, чия краща?» «Можна поєднати».

Після перерви учні вже знайомляться з Еса. Він каже, що розмова буде про пташок, про їхню кількість і те, як вона змінюється. «Подивіться у вікно. Здається, там видно птахів. Що вони потребують, щоб вижити? Їжа, а ще? Куди ви йдете після школи? Так, птахам теж потрібен дім. А які назви пташок ви знаєте? Чому не всі пташки живуть тут цілий рік? Які ресурси потрібні птахам?»

При цьому жодного разу фіни не сказали, що дитина дала неправильну відповідь, помилилась. Вся ідеологія ґрунується на «спробуй ще, в тебе вийде».

Наступного дня учнівство експериментувало, створюючи колажі та арт-об’єкти. Так знання закріплюються краще, переконані фінські педагоги. Ще одним важливим інструментом є самооцінювання учнями своєї роботи на уроці — це допомагає зрозуміти, де потрібна підтримка чи додаткова увага та роз’яснення.

 

Результати

Зміна ставлення до дітей — найважливіше в реформі освіти, переконані фінські експерти. «Важлива не матеріально-технічна база, а те, для чого вона слугує, — говорить регіональний директор Lumo Education в Україні Дмитро Науменко. — Я знаю, як буває: у школі стоять електронно-цифрові дошки, якими педагоги не користуються, тому що бояться зламати. Ми провели тиждень у не найбагатшій сільській школі України, але в ній на сходинках написана таблиця множення, є маленький шкільний музей, вони роблять відкриту шкільну бібліотеку. Думаю, що і з упровадженням співучителювання в них не буде проблем».

Він також не приховує радості від спілкування з українськими педагогами: «Ми їхали, ні на що не розраховуючи. Та нам страшенно пощастило: і діти, і педагоги були не просто спраглі знань та ідей, а моментально придумували, як їх утілювати». Про подальшу підтримку школи в селі Трудолюб говорять і самі фінські педагоги — обіцяють консультувати, допомагати дистанційно. А шкільні педагоги готують власні проекти спільних уроків.

«Найголовніше, що я побачила у фінських колег, — щиру повагу до дитини, ставлення до учнівства як до дорослих, — каже вчителька математики Валентина Федоряка. — Їхній величезний досвід вчителювання заснований на дитиноцентризмі. Вони не говорять дитині: “Ось так правильно, а ти робиш неправильно”. Еса підійшов до дівчинки й каже: “Добре. Ти знаєш, я теж колись так думав, але виявилося, що насправді це не так”».

В останній день проекту учасники й учасниці зустрілися з міністром освіти та науки України Лілією Гриневич, яка хоче застосувати досвід експерименту в рамках великого міжурядового українсько-фінського проекту — він має початися вже в цьому році, а фінський міністр освіти Кіуру Кріста вже підписала договір про проект.

Експерти Lumo Education налаштовані на довгострокове співробітництво у питанні підготовки вчителів і педагогів по всій Україні. «Ми не залучали в цей експеримент якісь грантові або бюджетні кошти, зробили його з внутрішніх ресурсів двох дружніх організацій і безкоштовним для колективу й учнівства школи. Зараз хочемо поширити цей досвід і допомогти всім охочим застосовувати методики, яким навчали нас фінські колеги, – говорить лідер руху EdCamp Ukraine, радник міністерки освіти і науки України Олександр Елькін. – Ми часто кажемо, що потрібна справжня інтеграція предметів, що школа має навчати дитину не формулам чи визначенням, а компетенціям, які можна застосувати у житті. Тепер я точно знаю, що для цього потрібне співучителювання, тобто дієва співтворчість педагогів і, звичайно, дітей».

Найцiкавiше на сайтi

«Вчителі та учні часто страждають від комплексу меншовартості»: педагоги з сіл про час змін в освіті

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» продовжує розповідати про зміни у сфері середньої освіти. Спеціально для проекту «Шкільна re:форма» ми дізналися в учителів-учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, які інновації вони запроваджують у своїх опорних школах, які труднощі виникають на їхньому шляху та що допомагає їм не зупинятися.

Учителька хімії Івано-Франківської школи (Львівська обл.), півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine. Створила у класі віртуальну хімічну лабораторію.

Сучасний світ бурхливо розвивається, і школа залишається далеко позаду. Вона вже не є єдиним джерелом знань, а роль учителя як викладача готової інформації при цьому досі не змінюється, учень лишається споживачем. Крім того, слабке технічне забезпечення не дозволяє зробити урок досконалішим – і мова не про флешку з презентацією, а про навчальні ресурси, тести, різноманітні програми для моделювання.

Сільський вчитель і сільський учень часто страждають від комплексу меншовартості. Це, напевно, головна проблема, якої слід позбутися. Учитель має бути успішною людиною, тоді й учні теж будуть такими. Зараз надзвичайно багато можливостей для саморозвитку та навчання, треба лише хотіти ними скористатися. Якщо у людини є внутрішня потреба змінюватися і міняти своє життя, вона це зробить.

Головна моя перемога на сьогодні – це створення можливості для учнів вивчати хімію, використовуючи як «живі» досліди, так і онлайн-ресурси. Проект на GoFundEd дозволив забезпечити кабінет хімії планшетами, тому в цьому навчальному році технологію змішаного навчання я буду використовувати постійно, а не епізодично, як було раніше. Ми зможемо моделювати та програмувати у різних програмах (KoduGameLab, MolCraft, Scratch), проводити STEM- та Skype-уроки, брати участь у різних конкурсах – не лише з хімії. Також цього навчального року я стала вчителем-експертом програми «Партнерство у навчанні» компанії Microsoft, тому ми будемо продовжувати ділитися досвідом та використовувати нові можливості.

Найбільші труднощі викликає пасивність і небажання щось змінювати, причому у трикутнику «учень-батьки-школа» пасивність є у всіх.

Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

Мы вам писали: история одного письма за рубеж от украинских школьников 30-х годов

Это история письма украинских школьников, которое восемьдесят шесть лет пролежало в национальной библиотеке Уэльса, и было выловлено и прочитано участником проекта «Тайные истории посланий Мира и Доброй воли в Уэльсе 1930-х годов».

В проект исследования британских архивов я попала как местный волонтёр Европейской службы (EVS). Он проходил в национальной библиотеке Уэльса, которая по британской традиции находится в университетском городке с непроизносимым названием Абериствит на краю цивилизации, то есть в трёх километрах от Ирландского моря или ближайшего паба. По хитрому плану британцев, образовательные учреждения должны располагаться как можно дальше от разлагающего влияния цивилизации.

К тому времени я уже больше девяти месяцев прожила в Уэльсе и успела сполна насладиться изоляцией от родной культуры. Смейтесь сколько хотите, но штука под названием культурный код действительно существует, и, когда он напрочь исчезает из окружающего пространства, начинаешь подсознательно искать хоть какие-нибудь его следы.

Так я узнала, что когда в конце 19 века Уэльс, эта первая жертва Британской империи, снабжала углём половину земли, в местных шахтах работали тысячи украинских горняков. Сотрудник «Большого Пита», самой крупной шахты-музея в королевстве и сам бывший шахтёр говорит, что в шахтах даже до сих пор можно найти на стенах украинские надписи. А сын местного шахтёра добавляет, что в 1960-х его отец как-то три дня гулял на свадьбе в закрытом ныне украинском ресторане.

Потом промышленность ушла, а с ней ушли и горняки. То же самое касается переселенцев из Уэльса на Донбассе. Валлийский промышленник Джон Хьюз, отстроивший детище своей жизни – Юзовку (современный Донецк), был вынужден вернуться домой из-за революции 1917 года. К слову, родина Хьюза – посёлок Мертир – несмотря на окружающие зелёные холмы в своём пост-шахтёрском прошлом и сейчас несёт незримое сходство с Донбассом.

Чистый, студенческий и бесконечно сонный Абериствит – другое дело. Во время второй мировой сюда эвакуировали Лондонские архивы – дальше этого медвежьего угла уже было некуда, потом только Атлантический океан. Зато теперь в грандиозном классическом здании библиотеки на вершине холма с видом на Кардиганскй залив чувствуешь важность истории и себя в ней. Картину дополняют бегающие по лужайке дикие зайцы и стаи студентов, которые тут же, лёжа в траве, поедают обеденные сэндвичи.

Странно представить, что несколько столетий назад эти места считались центром борьбы за валлийскую независимость. Когда же на изломе Первой мировой мечта о суверенитете окончательно растаяла, ей на смену пришёл лозунг «спасайся кто может». Именно тогда в Абериствите было основано молодёжное движение «за мир во всём мире» Urdd.

Каждый год 15 мая активисты Urdd выходили в радиоэфир с заведомо провальной для предвоенных годов миссией мирить народы. Они обращались к молодым людям всех стран и просили поддержать мир или хотя бы отправить весточку в Уэльс с информацией о том, есть ли какие-нибудь военные угрозы в соответствующих странах, и что со всем этим делать. Что удивительно, каждый год с конца двадцатых и по сей день им кто-нибудь отвечал.

В архивах национальной библиотеки
В архивах национальной библиотеки
Обращения мира и доброй воли Urdd