Філологія карантину: звідки взялися слова, які у дні коронавірусу вживають всі

АвторЮлія Олешко
5 Травня 2020
карантин словник соціум

Останні місяці на небі й землі тільки і розмов, що про карантин. А ще про ізоляцію, маски й епідемію. Platfor.ma завдяки кандидатці наук Юлії Олешко розібралася, звідки ж взялася ключова лексика 2020-го, чому гречка така загадкова та як лагідно називати кажанів і їхніх колег.

Карантин

До української карантин прийшов із французької – від quarantaine. Але якщо зазирнути до етимологічних глибин, то італійське quarantena (порядковий числівник жіночого роду – “сорокова”) є скороченням від quaranta giorni, тобто “сорок днів”.

У 1340-х Європа страждала від чуми. Аби боротися з нею, чиновники портового містечка Рагуза (нині –  Дубровник, Хорватія, а тоді під контролем Венеції), впровадили закон з обмеженнями. В тому числі з trentino – тридцятиденним періодом ізоляції для моряків, які прибували з населених пунктів, уражених чумою. Якщо заборону контактувати з тими, хто був на суднах, не виконували, порушників також ізолювали на тридцять днів. Імовірно, цього часу було недостатньо, аби запобігти поширенню хвороби, тож згодом trentino подовжили до quarantino, сорока днів. 

Звісно, існує й інше пояснення саме 40 днів, характерне для середньовічного світовідчуття. Аби досягти ефекту відособленості з тим, щоб уникнути масової хвороби, потрібно було звернутися до сакральної християнської символіки. Тут стало в пригоді число 40. Згадайте сорокаденне перебування Ісуса в пустелі, Великий піст, що також триває 40 днів, плюс такий самий час Мойсей перебував на горі Синай, щоб отримати десять заповідей. Тож, можливо, зараз ми маємо не трентин, а карантин через релігійність середньовічної Італії.

Далі в окремих випадках карантин став означати сорокаденний термін для будь-чого. Наприклад, період, протягом якого вдові було дозволено законом залишатися в будинку померлого чоловіка, не сплачуючи оренди своїм спадкоємцям. Таке правило діяло в Англії XVII ст. 

Але хвороби існували й раніше, а тому ідея відмежовувати хворих людей від здорових також не є новою. Найкраще це було зрозуміло на прикладі прокази. За межами середньовічного міста створювали лепрозорії, які називали лазаретами. І ви вже, напевно, здогадуєтесь про історичний зв’язок з іменем біблійного бідняка Лазаря, хворого на проказу. Одним з найефективніших лепрозоріїв був острів Лазаретто у Венеційській затоці, адже заразити здорових людей значно складніше, якщо до них треба плисти 4,5 км. 

Не дивно, що ефективна ізоляція була саме на острові, адже слово ізоляція й походить від латинського слова insula – “острів”, яке далі перетворилося на італійське isola. І, до речі, так, “інсулін” – мовний родич “острова”. Ізолюватися значить відокремитися від інших, втратити сполучення з суходолом – таке собі географічне соціальне дистанціювання.

Загадкова гречка

Гречка – радянський суперфуд, що називається на честь народу, в раціоні якого такої їжі взагалі-то немає. Вирощують гречку, крім колишніх країн СНД, ще Китай і Японія. Там з неї роблять локшину і навіть заварюють чай. Але саме як кашу її вживають небагато де.

У Європі гречку сприймають як кормову культуру, не вживаючи її в їжу через гіркуватий смак, характерний для виду fagopyrum tataricum. Саме тому говорять про зв’язок назви “гречка” зі словами “гіркий” і “гірчиця”, через подібність зерняток обох рослин і їх гіркуватий смак (що однак не стосується звичного для нас виду гречки – fagopyrum esculentum).

Уже стала хрестоматійною гіпотеза, що на руських землях цю культуру почали вирощувати ченці на монастирських угіддях, привізши її з Візантії, оскільки гіркуватий смак крупи відповідав християнській філософії аскези. Утім, насправді ця рослина з’явилася на території сучасної України ще до появи християнства. 

Взагалі першими вживати гречку почали народи Північної Індії та Непалу, які понад 4 тис. років тому населяли Гімалаї. Називали її “чорним рисом”, а сучасні тюркські народи звуть “чорною пшеницею”. Проте спільного між рослинами мало – гречка є псевдозлаком, а отже є непримхливою, порівняно зі злаковими, до ґрунту й світла. Цей факт цілком додає переконливості гіпотезі, що гречка може бути спадком кочових племен: скіфів чи сарматів. 

Припускають, що походження української гречки – східне, вважаючи її монгольською новацією або пов’язуючи з купцями з Великої Булгарії, де існували ринки з великою кількість азійських продуктів. Щоправда, обидві версії походження жодним чином не пояснюють сучасної назви, яку, можливо, слід датувати пізнішим часом. Про те, що гречка прийшла зі Сходу, свідчить одна з її назв – татарка (хоча в традиційній кухні татар вона відсутня), а фінською мовою вона й зветься tattari. 

Загалом, чи то Греція була найбільш “медійною” країною з усіх, звідки до нас надходила гречка, чи то все, що йшло зі Сходу, деякий час вважалося “грецьким”. Так само, як усі іноземці колись були “німцями”, бо вважалися німими, адже не вміли говорити нормальною і зрозумілою українцям мовою.

До речі, не допомагають з гречкою й інші мови: італійці йменують її “арабським зерном” (grano saraceno), чехи – “язичницьким” (pohanka). Латинська назва, яку дав Карл Лінней, – Polygonum fagopyrum, що дослівно означає “букоподібний горішок” через виразну схожість.

Маска і туш

Перші медичні маски з’явилися на початку ХХ ст., коли під час вивчення туберкульозу, було розроблено крапельну теорію зараження. Тоді використовувалися маски, які всі бумери шили в школі на урок медицини – декілька шарів марлі, що мають закривати обличчя від носа до підборіддя. 

Слово маска походить від французького masque, “предмета для приховування або захисту обличчя”, з італійського maschera, латинського masca “маска, привид, кошмар”. Переносне значення – “все, що використовують для приховування” – відоме з XVI ст. 

Попередником “маски” та її оригінальним відповідником для української мови є “личина”. Не потрібно докладати зусиль, щоб помітити той самий корінь, що й у словах “лик”, “лице”. “Личина” означала як підступну людину, так і мару, й маску. Тобто якби ми жили двісті років тому, у громадських місцях не можна було б з’являтися без личини.  

Але личинка – не маленька маска. Здавалося б, що може бути спільного між маскою й стадією розвитку комахи. Та яке би значення ми не вкладали у слово “личина”, ми маємо на увазі зовнішній вигляд, за яким ховається справжня сутність. За личинкою, точніше в ній, ховається її справжня сутність – комаха, на яку з часом перетвориться ця личинка. 

Так само застарілим словом на позначення маски є запозичення “машкара”, що означало страховисько, спотворене обличчя, людину в масці, карнавальну маску. А тут легко впізнати інше, точно відоме жінкам (перепрошую за сексистський стереотип) слово – mascara. Англійське слово, що позначає косметику для фарбування брів та вій, яку первинно використовували актори, прийшло в ХІХ ст. з іспанської: mascara – “пляма, маска”.  Імовірно, пов’язано з провансальським і каталонським mascarar – “чорнити, мастити чорною фарбою”. 

Ну а більш звичне для нас “туш” було запозичено через німецьку з французької і має спільний корінь з дієсловом “toucher” – тобто торкатися. Хоча прямо зараз, як ми знаємо, toucher ваше обличчя не рекомендовано.

Епідемія і самолікування у XVIII ст.

Латинське слово epidemia утворилося як результат трансформації грецького ἐπιδημία νόσος “поширена в народі хвороба”. Відповідно, на позначення масштабної епідемії використовують слово пандемія, де πᾶν (παντός) означає “весь, усякий”. Цікаво, що це слово спочатку наголошувалося на е, “пандЕмія”, як і “епідЕмія”; а обидва слова зафіксовано у вжитку українською мовою лише в XX ст. 

Але ж чума й холера були й раніше. Усіляку епідемію і пошесть називали повҍтре (повҍтра). Вочевидь, спостережливі пращури мали на увазі повітряно-крапельний шлях передачі хвороби. Високолетальні епідемії називали “мор”, “моровиця” і вважали їх божою карою. Лікували їх, як і годиться донауковому суспільству, – сумнівно й неефективно. 

А в одному з лікарських порадників першої половини XVIII ст. міститься “Лікарства описаніє, которими без медика в дому всяк поратоваться может”. Про те, що “самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я”, мабуть, ще тоді не чули. 

Серед превентивних заходів від гострих респіраторних захворювань, що спричиняють епідемію (повітре), пропонують, поки ви на карантині, змішати смолу з сіркою “і корою березовою курить в хоромах”. Якщо ж вам необхідно порушити режим самоізоляції й вийти в люди – не питання. Тут також є порада. “Зеліє, звано косшиско (косички, дика м’ята), свіже держи в устах, жуючи оноє, ходячи между заповітреними, і не заразишся, реч певна, только чтоб жадної речи ся не касал”. Заборона торкатися предметів вражає актуальністю, а жування дикої м’яти, яке забезпечує резистентність до бактерій і вірусів, навіть перебуваючи серед хворих, звучить прям-таки фантастично.

Кажан і коза

Якщо Covid-19 і поширився через споживання в їжу тварини, то це був не кажан, а крилан. Кажанами називають вид Microchiroptera, звичний для наших широт. На відміну від криланів (Megachiroptera), таких собі фрукторіанців, кажани споживають ще й комах, м’ясо, кров і пилок.

Російське “летучая мышь” є калькою німецького Fledermaus або нідерландського vleermuis, та ці назви, як і французька chauve-souris (дослівно “лиса миша”) лише вводять в оману, оскільки лиликоподібні становлять окремий від мишоподібних ряд. 

Лилик – абсолютний синонім до слова “кажан”. Назва походить від праслов’янського дієслова *lelejati (“хитатися, коливатися”), що можна пояснити переривчастим, нерівним характером польоту відповідних тварин

Одним із найпоширеніших родів серед лиликових є нетопир (Pipistrellus). Припущення щодо походження назви таке: праслов’янське *netopyrь є поєднанням коренів *neto (від *nokt- – “ніч”) і -pyrь (від *per- – “літати”), тобто “нічний літун”. Друга етимологічна версія виводить *netopyrь від *ne (“не”), *to (“то”) і *pyrь (“птах”); буцімто так позначали істоту, яка літає, але не є птахом. Третя версія – звуконаслідувальна: *netopyrь має варіант *lepetyrь, тобто має зв’язок із дієсловом “лепетати” – звуки літання рукокрилих.

Узагалі українські назви цих тваринок надзвичайно симпатичні: нічниця, вечірниця, вухань, широковух, карлик, ночовид, вертинець, підковик. І більшість з них занесено до Червоної книги України. 

Назва кажан (староукраїнське “кожан”) походить від “кожа”, що вказує на зовнішній вигляд лилика, у якого крила – шкіряні перетинки, і закриваючись ними, він здається непокритим хутром. Звукова заміна о на а відбулася під впливом наголошеного “а” в наступному складі.  

Якщо зазирнути далі, на попередній етимологічний рівень, то слово кожа означало “козяча”, тобто праслов’янське *kozi̯ā означало шкуру кози. Згодом так почали називати вичинену шкуру будь-якої тварини. Щодо слів “шкіра” й “шкура”, то вони також сягають корінням у праслов’янську мову (*skora) і є етимологічно спорідненими зі словом “кора”.

Ну а ми радимо вам частіше вживати ті слова, які складаються в речення про розумне і важливе. Незалежно від їхнього походження.

Найцiкавiше на сайтi

Турботовірус:
як українці роблять добро під час карантину

Останніми днями кожен із вас міг чути або навіть бачити, як люди ледь не б’ються за останній рулон туалетного паперу в супермаркеті. Такі випадки, авжеж, швидко впадають в око, але найцікавіше в них зовсім не це. Особливість у тому, що насправді такі випадки трапляються набагато рідше ніж може здаватися.

Події минулого свідчать, що коли довкола відбувається щось страшне – люди об’єднуються більше ніж будь-коли. Джаміл Закі, професор психології у Стенфордському університеті пояснює це простою істиною про те, що люди – тварини соціальні. Наша суперсила полягає у співпраці. Цю ідею підтримує і думка професора Юваля Ноя Харарі про те, що саме завдяки здатності до колаборації людство змогло розвинутися так успішно.

Тому не дивно, що коли стається щось погане, взаємодопомога – перше, до чого вдається людина. Під час війни або якихось природних катаклізмів люди як ніколи схильні жертвувати власним комфортом, здавати кров, ділитися їжею, жертвувати гроші, аби врятувати інших. Ми згуртовуємося заради взаємопорятунку, встановлюємо контакт.

На відміну від війни, революції чи потопу, в часи пандемії контакт – це перше, чого людям доводиться уникати. Щоб сповільнити поширення вірусу, доводиться самоізолюватися. Але бажання бути разом у складні часи нікуди не йде навіть з карантином. Воно виливається в чудові акти доброти та взаємодопомоги на відстані – справжній вірус турботи. Ба більше, сам факт карантину спрацьовує як обмеження, що тільки примножує людську креативність.

У цьому матеріалі ми зібрали безліч хороших справ, які всі ми можемо робити, щоб разом пережити епідемію та лишитись людьми. Нехай вони надихають вас на допомогу іншим і турботу про себе.

Під час карантину бабусі та дідусі, які знаходяться у зоні ризику через коронавірус, люди з інвалідністю, а також хворі не мають навіть можливості сходити до аптеки або продуктового магазину. Ви можете допомогти їм у часи, коли без підтримки одне одного дуже складно. Наприклад, розмістіть у під’їзді оголошення зі своїми контактними даними про те, що ви готові сходити до магазину, пошти чи аптеки замість них – аби всі були здорові та ситі. Так у фб-групі Подоляночка з’явилася інформація про доставку «Добросусідська». Також можна прокачати свої творчі скіли та розробити власний креативний дизайн. Свій плакат допомоги створив і фонд «Життєлюб» – його може скачати та роздрукувати будь-хто за посиланням. Або ж напишіть з пропозицією в спільний сусідський чат, якщо він у вас є. Крім того, ви можете навчити їх магії онлайну – розповісти, як оплачувати комунальні послуги з дому або замовляти доставку продуктів.

Вірусний контент: Українка з Шанхаю відповідає на ваші запитання про карантин

АвторPlatfor.ma
18 Березня 2020

Коронавірус й далі шириться планетою. Але ми вирішили подивитися, як ситуація зараз виглядає там, де все почалося. Та задача це непроста, тож ми звернулися до вас за допомогою. Ось тут ми опублікували пост, де просили вас написати запитання, які ми потім передали українці з Шанхаю. А вона люб’язно на них відповіла, сидячи на карантині. Тож ось інтерв’ю, яке ми зробили разом із вами. Дякуємо за допомогу, зберігаємо спокій і читаємо, як зараз виглядає країна–джерело інфекції.

Валерія Бондар – українка, яка наразі живе в Шанхаї

– Як у самому Китаї ставляться до того, що саме їхня країна дала старт хворобі й пандемії?

– Чесно кажучи, не бачу, щоб на цьому якось загострювали увагу. Навмисне або ні, китайці наразі замислюються не над тим, хто винен, а над тим, що з цим робити. У своїй більшості, вони досить патріотично налаштоване суспільство. Волонтерський рух та благодійні пожертви набули справді масового характеру під час епідемії: у соцмережах поширювали хештег #武汉加油 (#Ухань, ми з тобою!), а більшість моїх знайомих та друзів змінили аватарки на свої фото у захисній масці. І хоча, можливо, все це здається дрібницями на фоні масштабу проблеми, але ці дрібниці формують соціальну свідомість і згуртовують населення.

На мою особисту думку, зараз не час для расизму та тикання пальцями. Вже у XXI столітті людство пройшло через свинячий грип, який розпочався у США, та африканську Еболу. Це могло трапитися в будь-якій країні світу, і передбачити, звідки надійде наступна загроза – неможливо. А от прийняти належні міри підготовки до подібних надзвичайних ситуацій – обов’язок будь-якої держави перед своїми громадянами.

– Чи пам’ятаєш ти, коли вперше почула повідомлення про коронавірус? Як змінювалося ставлення до нього в суспільстві?

– Так, я була у відрядженні до Гонконгу на початку січня, і мої місцеві колеги вже носили маски. Тобто там інформація про загрозу була з кінця грудня (саме коли перший випадок і зафіксували), хоча на материковому Китаї це все ще замовчували (власне, на початку січня заарештували перших лікарів з Ухані за «поширення неправдивих чуток про новий вірус», а в середині лютого один з цих самих лікарів помер від ускладнень, спричинених коронавірусом). Це і був, напевне, найбільший «прокол» уряду президента Сі, який згодом викликав неабияке обурення у соцмережах. Китайці називали рішення про замовчування «Чорнобилем XXI століття».

Одним із ключових факторів швидкого поширення вірусу було те, що його не зупинили до початку передноворічної міграції (китайский Новий рік – 25 січня 2020, масова міграція зазвичай починається за два тижні). Впевнена, якщо про це заговорили би ще в січні, епідемія не набула би такого масштабу. Офіційно про вірус почали повідомляти за кілька днів до нового року, і 24 січня, коли я саме вирушала у новорічну відпустку, в аеропорту Шанхая 90% відлітаючих вже були у масках.

Фінансова карантиза: економісти KSE про те, як вірус вдарить по наших кишенях

Підступний коронавірус, якби він мав фізичну оболонку, можна було б визнати найвпливовішою істотою у світі. Тільки подумайте – він не тільки поширюється зі скаженою швидкістю та стрімко атакує імунітет людини, а й змушує майже весь світ сидіти вдома та грати за своїми правилами. Більш того, коронавірус напряму впливає на глобальну економіку. А от як саме, що з цим робити та коли насправді варто панікувати – Platfor.ma запитала професорів Київської школи економіки, Володимира Вахітова та Олега Нів’євського.

– Усі навколо панікують і кричать, що світова економіка наразі котиться в прірву. Що думаєте стосовно цього? Чи дійсно котиться і чи дійсно варто панікувати?

– Через поширення вірусу та пов’язані з цим карантинні заходи деякі сектори економіки зазнають серйозних втрат. В першу чергу йдеться про туризм, а отже і транспорт, насамперед – авіаційний. Звісно, постраждає індустрія розваг (концерти, кіно, театри, спортивні події) і мистецтво (музеї, галереї, виставки). Також великого удару буде завдано дрібній торгівлі – це одяг, особливо магазини всесвітніх брендів, оскільки вони дуже залежать від колекцій, що постійно змінюються, – та в цілому ресторанній галузі. Якщо карантин триватиме до літа, то дуже можливо, що велика частка таких підприємств збанкрутує.

З іншого боку, наразі працюють промислові підприємства, а також підприємства для життєзабезпечення та інфраструктури міст. Проте через уповільнення економічної діяльності в них будуть накопичуватись борги клієнтів, що також ставить їхнє функціонування під загрозу. До інших факторів можна також додати уповільнення світової торгівлі через тарифні війни та протекціоністські заходи, які намагаються застосовувати деякі великі гравці, як США і Китай. 

Тому так, світова економіка стоїть на межі величезної економічної кризи. І якщо карантини по всіх країнах триватимуть довго, економічне зростання по всьому світу уповільниться до 1-2% на рік (зараз близько 3%), або взагалі може початися спад.

– Чому у випадку форс-мажору люди в першу чергу мчать в магазин і все скуповують? Як можна мінімізувати цю паніку? Та чому в першу чергу скуповують туалетний папір?

– Паніка досить раціональна. Люди очікують, що будуть введені жорсткі карантинні заходи, внаслідок чого виникнуть проблеми з постачанням базових харчових продуктів у містах, або що можуть вирости ціни. Оскільки гривня останніми днями послаблюється, а причин для стабілізації немає, товари з імпортною компонентою стануть дорожчими, в той час як через уповільнення економіки багато хто прогнозує втрату доходу або навіть роботи.

Щоб мінімізувати паніку, уряду варто було б дати більш чітке бачення, яким чином будуть забезпечувати людей під час карантину всім необхідним, які критерії закінчення карантину (і ні, не лише медичні, але економічні маркери також мають бути озвучені). А от феномен саме туалетного паперу я не розумію. Зрозуміло, накопичення продуктів тривалого зберігання, а у туалетного паперу традиційно є кілька альтернатив. Можливо, це ознака більшого «потягу до цивілізації».

– Окей, а що ви самі зробили в першу чергу, коли дізналися про карантин?

– Переконався, що у нас достатньо їжі та мийних засобів на два-три тижні, а також наявних грошей на картках і готівки. Ми обговорили необхідні гігієнічні заходи з усіма членами родини. В принципі, це все. 

– Як ви гадаєте, Україна та її громадяни були готові до такої ситуації? Можливо, ви помітили щось цікаве в поведінці українців.

– Досить велика частина українців живе у борг або від зарплати до зарплати. Рівень накопичень зазвичай невеликий – їх з’їла криза 2014-2015 років, і з того часу вони суттєво не збільшилися. За оцінкою Держстату, протягом останніх трьох років заощадження домогосподарств збільшувались не більше ніж на 1,5% на рік, а до 2014 року складали 5-7% від доходів в середньому по країні. Але цей показник дуже розрізнявся по групах доходів – для верств з найнижчими доходами заощадження завжди були дуже незначні, в межах статистичної похибки. Тому зараз буде дуже важко, особливо працівникам в галузях, які я згадав у першому питанні. 

Я поки що не бачу особливих відхилень у поведінці, але, скоріш за все, це тому, що епідемія поки що нас майже не торкнулась. Люди активно проїдають свої запаси – у широкому сенсі: продуктові та грошові, а також енергетичні та емоційні. Поки що не було аж надто багато приводів демонструвати стійкість, згуртованість, патріотизм, або ж істерику, жадібність і страх. А от що мене дуже вразило – так це розмах контрабанди масок і абсолютна бездіяльність органів влади з цього приводу. 

– Купа бізнесів наразі закриваються назавжди або просто призупиняють роботу – на вашу думку, наскільки це виправдано?

– Це питання радше до епідеміологів, ніж до економістів. Математичні моделі вперто показують, що для зменшення пікових навантажень на систему охорони здоров’я потрібно обмежити одночасне перебування людей у закритих просторах. Проте економічні наслідки повного карантину також можуть бути неприйнятними. Що «гірше» – збільшення захворюваності та летальності чи збільшення голоду і громадського непокою, а, отже, злочинності та пов’язаної з нею летальності? Чи захоче Нацгвардія стріляти в людей, що доведені до відчаю відсутністю доходу через карантин і закриттям бізнесів, і вийшли на мітинг або розгромили магазин? Я не певний, що наш уряд прорахував ймовірність таких альтернатив.

Тривалий карантин, довший за пару місяців, несе в собі дуже високі загрози. І я також не певний, що в уряду є достатньо фінансових і організаційних ресурсів на фіскальне стимулювання людей, що залишились без роботи та потребують такого стимулювання найбільше. Тобто зрозуміло, що потрібно роздавати гроші та продукти. Також зрозуміло, що на всіх не вистачить, якщо давати однаково, та й не всім потрібно. Але системи ідентифікації та розподілу немає, тому, в найкращому випадку, збільшиться державний борг. В найгіршому – через певний час ніхто не зможе стримувати всіх на карантині, а ми отримаємо й економічну, й епідеміологічну кризи.

– Багато людей зараз боїться залишитися без роботи або ж що в них впаде рівень доходів. Що з цим робити? Які сфери у зоні ризику та які міри порекомендуєте вжити тим, хто у цих сферах працює?

– Зараз потрібно зрозуміти, що деякі сфери не оговтаються до зими. Найгірше, мабуть, дрібним турагентам і організаторам масових заходів. Тому потрібно зменшити всі неважливі витрати, відкласти необов’язкові покупки (можливо, на рік), і шукати інші форми доходу. Якщо їх немає, то є сенс швидко навчатися новим навичкам. Також хочу застерегти від марнування грошей на шахрайські схеми, лотереї, «швидкі заробітки»

– Що влади різних країн можуть зробити, аби полегшити удар по бізнесу?

– Це непросте запитання, на яке немає однозначної відповіді. Я би зробив наголос на двох тезах:

а) полегшення ведення справ, особливо це стосується малого бізнесу, в якого «запас міцності» менший у порівнянні з великими корпораціями. Це податкові канікули на певний період часу та для певного списку секторів. Також би виділив зменшення податків на споживання, що стимулюватиме його і, таким чином, допомагатиме бізнесу вижити. Крім того, державні замовлення або попит з боку держави також можуть стимулювати роботу бізнесів, тобто дуже обережно потрібно ставитись до, наприклад, секвестру (перегляд державних видатків у бік зменшення через нестачу коштів. – Platfor.ma) державних витрат. Краще зараз державі взяти в борг, профінансувати це замовлення (наприклад, будівництво доріг) і непрямим шляхом допомогти бізнесу;

б) оскільки в нинішній ситуації напряму йдеться про робочу силу, то багато зусиль і інтелекту держави потрібно докладати до проблем захисту та профілактики здоров’я населення країни. Більше ресурсів потрібно на це виділяти, на реформування сектору охорони здоров’я, на науку та дослідження в цій та інших наукових галузях. Людина, її освіта та здоров’я повинні стати пріоритетом для держави.

– Що зараз робить українська влада, щоб полегшити життя бізнесу? Чи допомагає це, на вашу думку?

– Тут двояка ситуація. З одного боку, уряд і парламент справді роблять певні кроки із запобігання поширення вірусу. Проте я не думаю, що «килимковий карантин» в цьому випадку є оптимальним рішенням для бізнесу. Навряд чи багато малого і немалого бізнесу зможуть перенести зупинку економіки впродовж тривалого часу. Щобільше, наразі вже можна знайти симулятивні дослідження, які демонструють невисоку ефективність карантинних заходів. Це не є підхід, на мою думку, на основі ризику, це підхід на основі повного страху та безсилля влади перед вірусом та епідемією.

 

Також був прийнятий законопроєкт із пакетом заходів на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби – COVID-19. Там є непогані, як на мене, рішення. Але разом із тим, він також пропонує контролювати ціни на лікарські засоби, товари медичного призначення та соціально значущі товари. Це зовсім невдалий крок, оскільки зростання цін – це лише наслідок ситуації, яка склалась, а потрібно боротись із причиною. Це ажіотаж з боку споживачів, а також значний короткотерміновий попит на певну лінійку товарів медичного і не тільки призначення. Більш детально про це можна почитати в моєму блозі.

– Що кожна людина вже зараз може зробити зі своїм бюджетом, щоб безболісно вийти з карантину? Де економити, а де навпаки вкладатися?

– Як на мене, потрібно ретельно рахувати свій бюджет, витрачатися лише на товари першої необхідності. До того ж, зараз є гарна можливість інвестувати свій час в освіту, тобто в людський капітал.

– Із чим можна порівняти вплив від коронавірусу на економіку планети і України?

– Наразі, звичайно, ще зарано про це говорити, але для України я би теперішню ситуацію порівняв із 2014–2015 роками, а для економіки планети – це фінансова криза 2008–2009 років.

– Які наслідки для нашої країни можуть бути після епідемії? А для світу?

– Важко щось стверджувати на даному етапі, але є вже багато досліджень поважних організацій, які прогнозують суттєве скорочення світової економіки, що значно сильніше відіб’ється на економіці вже нашій. Для України наразі вкрай важливо зберегти співробітництво із МВФ та іншими донорами – Світовим банком, наприклад. Без цієї підтримки та співробітництва в нас буде гірший сценарій проживання кризи.

Людина скарг і пропозицій: освітній омбудсмен про навчання в карантин, ТікТок і нових дітей

АвторЮрій Марченко
16 Квітня 2020

Вже понад півроку в Україні працює інститут освітнього омбудсмена, який очолює Сергій Горбачов. Це спеціальний орган, який приймає скарги від будь-яких учасників освітнього процесу: учнів, батьків, вчителів – і намагається їх вирішити. Platfor.ma поговорила з Сергієм про те, якими ростуть сучасні діти, чи є шанси у Володимира Великого на фоні Кайлі Дженнер та як карантин може піти на краще всій освітній системі.

– Інститут освітнього омбудсмена в повну силу запрацював у листопаді 2019. Що за цей час встигли зробити?

– По-перше, те, що нам вдалося швидко запустити роботу та почати розглядати звернення. Скажімо, мовний омбудсмен для запуску виділив собі шість місяців. Ми зробили це за два з половиною. Хоча робочий процес ще, звісно, треба вдосконалювати – зараз будемо дуже активно працювати над медіацією, психологічними аспектами й іншими способами вирішувати конфлікти. Бо до нас зазвичай доходять вже випадки, які потребують дуже прискіпливої уваги. Ну а загалом ми отримали близько 360 звернень.

– Скільки вдалося владнати?

– Наразі не маємо чіткою статистики, бо ми, скажімо, вважатимемо якийсь конфлікт вже завершеним, а він потім може знову іншим боком повернутися. Але все ж близько 70% звернень ми закрили. 

Взагалі, я вкотре переконуюся в тому, що часто конфлікти виникають там, де немає належної комунікації. Іноді цілком вистачає того, щоб просто поговорити, сказати: люди, тут має бути ось так, давайте зробимо – і, в принципі, це переводить суперечку в конструктивну фазу. 

Наприклад, нещодавно батьки написали нам, що у них в школі немає стадіону, а міська влада – нероби і мерзотники, нічого не роблять. Я дзвоню начальнику відділу освіти, він каже: так місцева рада вже виділяє 250 тис. грн на те, щоб розробити проєкт стадіону. Запитую його: а ви батькам про це говорили? Каже: ну, я в розмові з директором школи про це згадував.

Ми допомогли з комунікацією, вони написали про все на сайті, й ситуація владналася. Батьки просто дізналися, що школа все ж робить те, що має робити. Комунікація – це ключове.

Хоча часто проблема просто в грошах. Освіта – це дуже велика і складна система, яка потребує величезних коштів. Ось, наприклад, візьмемо лише один аспект – булінг. Треба ж не просто реагувати на якісь події, а й проводити профілактику. Потрібні нові програми, посібники, підготовка вчителів. Бо чимало освітян просто не надають належної уваги типовим для них ситуаціям, вважають, що «так завжди було, так воно і має бути». А насправді це булінг.

Скажімо, не випускати дітей на перерву, бо «дзвоник для вчителя». Або не давати вийти до туалету під час уроку. Якщо це повторюється і це стандартна позиція вчителя, то це точно булінг і зневажання прав дітей. І тоді треба пояснювати педагогам, адміністрації школи. 

– Освітній омбудсмен – це в першу чергу про скарги. Що найбільше не подобається трьом головним категоріям освіти: вчителям, батькам і учням?

– Як не дивно, здобувачі освіти пишуть мало. Можу припустити, що вони або не знають свої права, або не готові їх захищати. Пишуть приблизно порівну вчителі й батьки. Перші скаржаться на булінг, незадовільні умови в закладі освіти, несправедливе оцінювання, неетичну поведінку педагога, погані підручники, приховування інформації школою. Важливий сегмент скарг – побори, коли школа вимагає гроші за те, що має фінансуватися з бюджету. А коли людина відмовляється здавати кошти, то це стає підставою для булінгу вже між батьками.

Ну а вчителі скаржаться на необ’єктивне оцінювання їхньої роботи з боку керівництва, на невчасну чи неповну виплату зарплати, на невиконання закладами освіти зобов’язань із забезпечення роботи вчителя. 

– Дайте один яскравий приклад успіху освітнього омбудсмена, який покаже: окей, це потрібна посада.

– Ну от я нещодавно написав пост, де розказав, як ми допомагали вчителям, які пройшли сертифікацію, але не отримали за це 20% доплати до окладу, на що мають право за законом. Таких випадків було небагато, але зрозуміло, що за законами медіа саме вони отримували розголос. Бо не дуже цікаво, що 650 педагогів доплату отримали. А от те, що 60 не отримали – привід для обурення. Дуже важливо, щоб вчителі знали, що є люди, яким небайдуже те, що з ними відбувається.

Часто школа думає, що певна проблема є просто не дуже серйозною. Скажімо, мене дуже турбує тема дверцят в туалетах. Це про абсолютно базові потреби дітей. Але коли я кажу директору школи про це, то іноді чую: та нащо воно їм? Я тоді пропоную прибрати двері з дорослої вбиральні – нащо воно вам?

Я розумію, що це маленькі справи й в масштабах країни це, мабуть, не так вже і помітно. Але з таких непомітних деталей складається вся освіта.