Факт чи фейк: як відрізнити правду від брехні у скаженому потоці новин

АвторАнна Ляшенко
11 Грудня 2018
знання інструкція

Чи правда, що станція метро «Арсенальна» – найглибша у світі? Чи казав Порошенко, що молитва впливає на реформи в Україні? 53% українців вважають, що можуть відрізнити правду від фейку. А чи зможете ви? Студія онлайн-освіти EdEra та аналітична платформа VOXUkraine розробили онлайн-курс «Фактчек: Довіряй-перевіряй», а керівниця відділу інновацій в EdEra Анна Ляшенко спеціально для Platfor.ma раз і назавжди роз’яснює, як відрізнити правду від брехні.

Чи справді фейки – скрізь?

Що поширюється швидше: правда чи брехня? У 2018 році журнал Science опублікував дослідження щодо поширення правдивої та неправдивої інформації. Йшлося про 126 тис. історій, які понад 4,5 млн разів публікувалися у Твіттері за 2006-2017 роки.  Виявилося, що неправдива інформація поширювалася швидше, ніж правдива. Чим оригінальнішою та емоційнішою була новина, тим охочіше ділилися нею користувачі.

Відрізнялися навіть спектри емоцій. Неправдиві та популярні новини зазвичай викликали здивування, страх та огиду. Правдиві та менш популярні – очікування, радість, довіру або смуток.

Фейки існують споконвіків. Але особливу увагу дослідників вони привернули у 2016 році під час виборів президента США. Згідно з дослідженням, під час цієї виборчої кампанії кожен четвертий американець заходив на сайти із фейковими новинами, а спростування неправдивих новин майже ніколи не досягали своєї мети.

Тоді американські фейкові новини досягли тисяч американських виборців. А отже, потенційно вплинули на їхню точку зору та на результати виборів загалом. Тобто фейки можуть завдавати шкоди, якщо їхня мета – маніпулювати думкою людей.

В тому ж 2016 Оксфордський словник англійської мови проголосив слово «пост-правда» (post-truth) словом року. Адже тоді в пресі часто йшлося про політику пост-правди, яка звертається до емоцій та особистих переконань, а не до об’єктивних фактів. Фейки та ігнорування об’єктивних фактів – це частина політики пост-правди.

Водночас фейки бувають невинними. Наприклад, UAReview в Україні – це гумористичний ресурс, який навмисне публікує фейкові новини. Але їхня мета – гумор, а не вплив на думку аудиторії.

Як боротися з фейками?

Чим більше з’являється неправдивої інформації, тим популярнішими стають ресурси із фактчекінгу. Наприклад, ще в 2003 році в США виник FactCheck.org. Місія цього сайту – моніторинг публічних заяв політиків і викриття брехні. На сайті є не лише статті. Тут можна поставити запитання, почитати про найпопулярніші онлайн-міфи (з посиланнями на джерела) та ознайомитися з неправдивими ідеями політичних курсів американських партій.

Є в США і фактчекінг-сайти, які спростовують міфи про американську культуру – наприклад, snopes.com та TruthOrFiction.com.

Європейські журналісти та активісти також розробляють ресурси для боротьби проти фейкових новин. Наприклад, BBC створив ресурс BBC Reality Check. Наразі там публікують матеріали, які викривають неправдиві новини. Сайт регулярно оновлюється, а матеріали не лише спростовують фейки, а й пояснюють різні аспекти політики. Зокрема – нюанси Брекзиту.

Французькі ЗМІ навіть розробили інструмент для перевірки фактів. Так у базі сайтів Les Décodeurs можна перевірити надійність джерела – чи часто сайт поширює недостовірну інформацію. На жаль, верифікація працює тільки французькою мовою.

Ресурси з перевірки інформації існують у багатьох країнах. З їхнім переліком можна ознайомитися за посиланням.

В Україні теж існують ініціативи з фактчекінгу. Серед них – StopFake.org, заснований 2014 року. Сайт функціонує 13 мовами та пропонує не лише статті, а й відео та подкасти. Нещодавно проект опублікував звіт за 2014-2017 роки, протягом яких було проаналізовано і спростовано 919 неправдивих повідомлень. При цьому 85 зі 178 джерел поширення фейкових новин про Україну – російські ЗМІ. А VoxCheck – фактчек-проект VoxUkraine – перевіряє твердження українських політиків та публікує їх з поміткою «правда», «неправда» або «маніпуляція».

Як розпізнати фейк?

Розпізнавати неправдиву інформацію – навичка, яку можна опанувати за допомогою ресурсів з медіаграмотності. Для початку в нагоді стане інструкція Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA). Це 8 стислих, але корисних порад, як розпізнати фейкові новини:

1. Звертайте увагу на джерело. Дослідіть сайт з новиною, його місію, контактні дані.

2. Читайте весь матеріал. Заголовки бувають обурливими, щоби привернути увагу.

3. Перевірте, хто автор. Чи реальна він особа? Чи можна йому довіряти?

4. Перевірте, чи підтверджені джерела. Посилання мають містити заявлену інформацію.

5. Перевірте дату публікації. Стара новина може бути нерелевантною поточним подіям.

6. Це точно не жарт? Переконайтеся, що це справді новина, а не сатира. Дивіться пункт 1 і 3.

7. Зважайте на свої перестороги. Подумайте, як ваші переконання впливають на сприйняття новини.

8. Порадьтеся з експертами. Зверніться до одного з надійних джерел із перевірки фактів – наприклад, до сайту з переліку вище.

Що ще?

Англійською мовою доступні безкоштовні курси та відео про фактчекінг. Наприклад, освітній канал CrashCourse створив серію з 12 відео з медіаграмотності, а платформа FutureLearn презентувала курс Media Literacy and Representation.

А студія онлайн-освіти EdEra та аналітична платформа VOXUkraine розробили онлайн-курс «Фактчек: Довіряй-перевіряй». Вже впродовж перших модулів слухачі дізнаються, як відрізняти фейки від правди, чому мозок вірить неправді та як виник популярний фейк про переможця олімпіади мемів. А якщо хочете перевірити себе на практиці – спробуйте пройти фейкотест.

Навчайтесь та бережіть власний інформаційний простір!

Найцiкавiше на сайтi

«Хто вбив істину?»: Бернар-Анрі Леві про постправду і фейки

У Києві в 15 раз пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Серед гостей форуму був французький мислитель Бернар-Анрі Леві, який розповідав про постправду, фейкові новини, та те, звідки це все взялося. Platfor.ma наводить розшифровку промови філософа.

Ми будемо з вами розмовляти про так звані фейкові новини, про неправдиві факти, втручання у вибори, підтасовку результатів виборів у США і Франції. Я впевнений, що в Україні будуть дуже активні спроби зробити теж саме, тож ви повинні готуватися до цього. За декілька хвилин я спробую намалювати загальну картину на цій арені – як я бачу та сприймаю цю кризу.

Хто ж убив істину? Я не знаю. Але звідки походить криза правди – ось тут у мене є кілька підказок та підозрюваних. Я сказав би, що існує три джерела, які є парадигмою для всього подальшого обговорення. Перш за все, ми маємо філософського підозрюваного, далі – технологічно відповідальну особу, а також є політичне джерело.

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше. Саме з нього розпочався дуже тривалий процес, свідками якого ми є, процес підриву самої цінності істини – загалом модернова філософія помістила на свій прапор її критику. Вона ставить питання: чому треба віддавати перевагу істині в порівнянні з брехнею? Чому це вона повинна мати більшу цінність, ніж будь-що ще? Це метафізичне питання, яке розпочалося з Ніцше і далі продовжувалося у найсучасніших моделях філософії.

Друге – технологічне джерело. Ми повертаємося до надзвичайного феномену – до інтернету, соціальних мереж і решти нових технологій. Якщо двома словами, що сталося з правдою? Одна річ – вкрай позитивна, а друга – абсолютно катастрофічна. Нові технології пропонують чудову ідею – про те, що кожен із нас має абсолютно однакове право на самовираження. Це найкраща ідея у світі. Але вона перетворюється на катастрофу, коли ви отримуєте другий нюанс. Він полягає у тому, що кожен голос, кожна із пропозицій, кожне висловлене слово мають однакову вагу і вартість під егідою істини. Це абсолютно нова ідея. Ідея демократизації істини. І річ не тільки в тому, що я маю право висловлювати свої думки, а й те, що я сказав, має абсолютне право претендувати на те, щоб бути єдиною правдою.

Нова технологія вигадала цю демократизацію істини, що, по суті, стало катастрофою. Я скажу, що це не цілком нова ідея. Якщо уважно на це подивитися, то бачимо, що певною мірою це відродження того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні. В світі кожен має право претендувати на істину – це наслідок колишніх дебатів західної філософії в Греції в V столітті до нашої ери. Тоді з одного боку виступали Сократ, Платон та інші філософи, а з іншого – софісти. Всі вони були дуже хорошими мислителями, а їхнє вчення полягало в тому, щоб сказати – Сократ не має жодного права на володіння істиною. Що це тільки одна з інших правд.

Отже, інтернет, Google, Facebook, Twitter тощо, які були вигадані у наш час, є новими софістами сьогоднішнього дня. Вони є відродженням цього напрямку думок, софізму, і джерелом кризи істини.

Ну і звичайно, є ще третя причина, останній підозрюваний у цій картині.

«1984» Джорджа Орвелла – це настільна книга тиранів. Один із найбільш ефективних інструментів тиранів – це втручатися не тільки в хід історії, а й в те, як вона викладається.

Орвелл повністю мав рацію. Всі тоталітарні держави говорили так, як відомий лідер нацистів: «Правда – це те, що я кажу». Звичайно, вони це казали у більш м’якій формі.

Можна, наприклад, уважно подивитися на те, що відбувається у цьому регіоні, на війну, яка була запущена Росією проти України, на цю агресію. Приходиш до висновку, що Путін наніс удар своїми військами, але не тільки через насилля, а й через маніпуляцію істиною, побудовою альтернативних наративів тими словами, які подібні до виразів президента США. Якщо подивитися на ситуацію у цьому регіоні, не можеш не думати про те, що президент Росії, хто би ним не був, звичайно, є главнокомандуючим своєї країни. Але крім того він є ще й головним істориком, головним журналістом і тим, хто знаходить способи переписати та винайти заново історію минулого.

Є відома цитата французького сучасника Орвелла: «Ніхто не знає тих несподіванок, які може для нас приховувати минуле». Ми знаходимося у ситуації, коли популістичні режими заново винаходять минуле. Подивимося на ті дебати та дискусії, які відбуваються зараз в Польщі: переписування історії солідарності, мінімізація ролі Леха Валенси, намагання зруйнувати репутацію Броніслава Геремека. Ви бачите, що популісти, нові тирани сьогодення, мають одну з найкращих зброй і найбільш ефективну – це бажання і засоби переписувати, змінювати і підривати минуле.

Якщо є всі ці три ознаки, то ви відразу знатимете відповідь на питання, хто вбив правду.

«In M we trust»: як світ підсів на смартфони і що це змінило в медіа, продажах і політиці

АвторЕліна Багмет
6 Червня 2018

Засновник та керівник цифрової агенції Postmen Ярослав Ведмідь розповів на Lviv Media Forum про «три M» – три історії мобільності сучасного світу: mCommerce, mElections і mMedia. Platfor.ma записала основні думки експерта у сфері комунікацій.

Як тільки смартфон опиняється у мене в руках, починаються дива. В найгірших випадках це може дійти до покупки квитків невідомо в які країни, а як мінімум – закінчиться підпискою на якийсь новий додаток. Таким чином я бачу, що із контентом і його споживанням щось сталося.

Якщо ми подивимось, як змінювались за останні десятиліття  тривалість і кількість контенту, ми побачимо, що ще років 50 тому він був «довгим», а його кількість була невеликою. Люди ходили в кіно, дивилися довгі передачі і дебати. Але з часом кількість контенту почала збільшуватися, а його тривалість почала зменшуватися. Зараз замість довгих фільмів ми всі дивимося серіали, які виходять пачками, а сам темп життя ніби оновлюється щогодини. Наприклад, якщо школярі не побачать на перерві нічого нового у Snapchat, Instagram або Vine, то вирішать, що у світі щось пішло не так. Вони очікують, що контент генерується ледь не в реальному часі.

Раніше компаніям, щоб отримати зворотній зв’язок, потрібно було зібрати фокус-групу, сісти за скло і подивитися, як цільова аудиторія взаємодіє з тим, що їй показують. З появою онлайн-платформ дослідження змінилися. Прямо в теперішньому часі Google і соцмережі розказують нам набагато більшу історію. Через інтернет ми буквально можемо бачити, як люди використовують наші продукти, спостерігати, як вони з ними взаємодіють, зберігати їхні дії і випробовувати в онлайн-режимі багато різних гіпотез та ідей. Але навіть Facebook не розкаже нам стільки, скільки розповість смартфон.

Чим же відрізняється інформація зі смартфонів від усього, що нам дають інші пристрої? Тим, що він – це і є ми. Він знає, де ми знаходимося, він знає наші паролі й наші контакти через додатки, якими ми користуємося, він може показати наш настрій, нашу щоденну активність, і ще масу всього іншого, для чого можна розробляти спеціальні додатки.  

Я торкнуся трьох основних М, тобто мобільних історій, які змінилися завдяки появі смартфонів і розвитку технологій. Це – сучасні медіа, комерція і голосування.

 

Кафе, котики, екскурсії: 10 креативних способів подолати корупцію

АвторЄвгенія Олійник
31 Травня 2018

Боротьба з корупцією – дуже серйозна справа, але й тут є великий простір для творчості. Намалювати комікси, придумати гру чи організувати футбольний матч – все це може допомогти. Ось десять нестандартних та доступних кожному способів боротьби.

У 2010 році індійські активісти запустили сайт «Я дав хабар» (I Paid A Bribe), де можна анонімно повідомити про випадки корупції. Засновники сайту використовують ці дані, щоб продемонструвати масштаби проблеми та вплинути на кадрові призначення у владі та місцевих органах самоврядування. Вони вважають, що однією з причин поширення корупції є те, що люди часто не знають легальних шляхів протидії їй та бояться про неї повідомляти.

За вісім років активісти зібрали понад 158 тисяч свідчень про хабарництво у 1072 містах. Деякі з них привернули увагу медіа та спричинили арешти корупціонерів. На сайті також можна розповісти історії про відмову давати хабар та чесних поліцейських, які допомогли запобігти корупції – їх за вісім років зібралося понад тисячу. Подібні ініціативи за цей час також з’явилися у 30 інших країнах Азії, Африки, Європи та обох Америк.

На сайті «I Paid A Bribe» можна сповістити про випадок корупції, про відмову давати хабар, а ще лишити відгук про чесних працівників поліції.

 

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.