Епідемія уваги: як вивести мозок із режиму «завжди онлайн» і почати жити

АвторPlatfor.ma
16 Березня 2019
знання нова реальність реформація

Наша увага непомітно керує нами: те, на чому ми зупиняємо погляд, і стає реальністю. Ґаджети ж лише підсилюють бездумне переключення з одного об’єкта на інший. Але що як існує інший спосіб взаємодії зі світом, який може дати нам відчуття усвідомленого і повного життя? Письменник і науковий співробітник британської спільноти The Mindfulness Initiative Ден Ніксон досліджує це питання у своїй статті «Увага – не ресурс, а спосіб сприйняття світу», що вийшла у виданні Aeon. Разом із бюро перекладів «Профпереклад» ми публікуємо цей важливий текст українською.

«Ми тонемо в інформації і водночас відчуваємо нестачу мудрості». Ці слова американський біолог Едвард Осборн Вілсон промовив ще на початку століття. А якщо швидко перенестися в еру смартфонів, можна помітити, що наше психічне життя стало фрагментованим і розділеним більше, ніж будь-коли. «Економіка уваги» – словосполучення, яке часто використовується, щоб надати подіям навколо певного змісту: ця концепція розглядає нашу увагу як обмежений ресурс у центрі інформаційної екосистеми, в якій замкнено різноманітні сповіщення та повідомлення, що постійно намагаються цю увагу захопити.

Це корисний наратив у світі інформаційного перевантаження, у світі, де наші ж пристрої та програми розроблені таким чином, щоб навмисно тримати нас на гачку (докладніше почитати про це можна у нашому тексті «Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти». – Platfor.ma). Ба більше, окрім психічного благополуччя для нас самих, економіка уваги пропонує особливий спосіб сприйняття деяких важливих соціальних проблем: від тривожного зниження емпатії до «озброювання» соціальних медіа.

Проблема в тому, що цей наратив передбачає застосування певного типу уваги. Зрештою, економіка має справу з тим, як ефективно розподіляти ресурси з огляду на конкретні цілі (наприклад, максимізацію прибутку). Розмова про економіку уваги спирається на поняття «увага-ресурс», іншими словами, наша увага має застосовуватися для досягненя певної мети, від якої нас відвертають соціальні медіа та інші хвороби сучасного суспільства. Якщо нам не вдається використати увагу для досягнення мети, вона стає інструментом, який використовують та експлуатують інші.

Однак сприйняття уваги як ресурсу не враховує той факт, що увага не просто корисна. Її роль більш фундаментальна – увага привертає нас до зовнішнього світу. «Інструментальна» присутність безперечно важлива. Але ми також можемо сприймати більш «дослідницьким» способом, бути по-справжньому відкритими до того, що постає перед нами, без особливої послідовності дій.

Приміром, під час нещодавньої поїздки до Японії, мені випала нагода провести кілька годин у Токіо. Опинившись в діловому районі Сібуя, я безцільно сновигав серед неонових знаків і натовпів людей. Коли я проходив повз павільйон пачинко (популярні ігрові автомати з простою механікою. – Platfor.ma), мої відчуття натикалися на стіни диму і какофонію звуків. Увесь ранок моя увага працювала в «дослідницькому» режимі. А коли пізніше того ж дня мені потрібно було зосередитися на навігації в метрополітені, моя увага перемкнулася в протилежний режим.

Сприйняття уваги як ресурсу, що передбачає наратив економіки уваги, є тільки половиною загальної картини, якщо точніше – лівою половиною. На думку британського психіатра і філософа Айона Макгілкриста, ліва і права півкулі мозку «представляють» нам світ двома принципово різними способами. За словами науковця, інструментальна увага є наслідком роботи лівої півкулі головного мозку, яка схильна ділити все, що їй представляють, на складові частини: аналізувати і категоризувати речі так, щоб потім можна було застосовувати їх для певних цілей.

І навпаки, права півкуля головного мозку природно працює в дослідницькому режимі уваги, що характеризується посиленим усвідомленням, відкритим для того, щоб сприймати усе, що постає перед нам, у всій його повноті. Цей тип уваги вступає в гру, коли ми, наприклад, звертаємо увагу на інших людей, на природний світ і на витвори мистецтва. Втім жоден з типів не може вважатися хорошим, якщо сприймати їх як крайність. За словами Макгілкриста, саме поєднання обох типів уваги дозволяє нам сприймати світ у всій його повноті.

Тому, окрім «уваги-ресурсу» важливо чітко розуміти суть концепції «увага-досвід». Мені здається, що вислів американського філософа Вільяма Джеймса, записаний в 1890 році – «те, на що ми звертаємо увагу, і є реальність» – це проста, але глибока думка: те, на що ми звертаємо увагу, і те, як ми це робимо, формує нашу реальність, від моменту до моменту, з дня у день.

Крім того, саме дослідницький тип уваги може поєднати нас із нашим найглибшим відчуттям мети. Задумайтесь лише, скільки неінструментальних форм уваги лежить в основі багатьох духовних практик. У книзі Awareness Bound and Unbound («Приховане та відкрите усвідомлення», 2009), американський учитель дзен Девід Лой описує непросвітлене існування (сансара) як простий стан, у якому увага людини потрапляє в пастку, коли переходить від одного об’єкта до іншого, завжди шукаючи чергову точку, за яку потрібно зачепитися. Нірвана, для Лоя, є лише вільною і відкритою увагою, повністю звільненою від таких фіксацій. Тим часом француженка і християнська містикиня Сімона Вейл сприймає молитву як увагу «в чистому вигляді»; вона писала, що «автентичні і чисті» цінності діяльності людини, такі як істина, краса і добро, виникають внаслідок особливого застосування повної уваги.

Проблема, отже, двобічна. По-перше, потік стимулів, які конкурують, щоб захопити нашу увагу, майже стовідсотково схиляє нас до миттєвого задоволення. Внаслідок цього зменшується простір для дослідницького режиму уваги. Нині, коли я стою на автобусній зупинці, то автоматично дістаю свій телефон, а не роздивляюся світ навколо; коли я підіймаю голову, здається, що мої супутники займаються тим самим. По-друге, на додаток до цього, наратив економіки уваги, незважаючи на свою користь, підкріплює концепцію «уваги-ресурсу», а не «уваги-досвіду».

З одного боку, ми можемо уявити собі сценарій, за якого поступово втрачаємо зв’язок із досвідом уваги. Увага стає виключно річчю, яку потрібно використати, засобом досягнення визначених цілей, чимось, з чого можна отримати вигоду. Цей сценарій передбачає, мабуть, таку безпринципну, нелюдську антиутопію, про яку говорить американський культурний критик Джонатан Беллер у своєму есе Paying Attention («Звертаючи увагу», 2006), коли описує світ, у якому «людство стало власним привидом».

Хоча такий результат – крайність, нині можна помітити натяки на те, що сучасний спосіб мислення рухається саме в цьому напрямку. Приміром, одне дослідження виявило, що переважна більшість чоловіків радше б отримала удар електрошоком, аніж відмовилася від свої гаджетів. Іншими словами, вони не готові відмовитися від розваг, на яких могли б зафіксувати свою увагу. Або розгляньмо появу руху «самовизначення», в якому «реєстратори життя» використовують розумні пристрої для відстеження тисяч щоденних рухів і поведінок для того, щоб (нібито) накопичити самопізнання. Якщо прийняти такий спосіб мислення, дані стають єдиним важливим ресурсом. Прямий, прожитий досвід людини просто не обчислюється.

На щастя, жодне суспільство ще не дійшло до цієї дистопії. Але зіткнувшись з потоком претензій до нашої уваги і наративами, що змушують нас розглядати її як ресурс для розкопок, ми маємо працювати над збереженням балансу інструментального й дослідницького типів уваги. Як нам це зробити?

По-перше, коли ми говоримо про увагу, потрібно захищати її як досвід, а не як простий засіб або складову певної мети.

Далі потрібно поміркувати над тим, як ми проводимо свій час. Окрім експертних порад щодо «цифрової гігієни» (вимикати сповіщення на ніч, не тримати телефон у спальні тощо), ми можемо активно планувати, аби щотижня проводити багато часу за заняттями, які живлять нас відкритим, сприйнятливим, ненаправленим способом: прогулянка, відвідування галереї, прослуховування музики.

Мабуть, найефективнішим з усього є перемикання на усвідомлений, дослідницький режим уваги. Це можна робити не довго, лише на мить, але якомога частіше впродовж дня. Наприклад, спостерігайте за власним диханням, без особливого графіку. В епоху стрімкого розвитку технологій і миттєвих хітів, ця порада може здаватися трохи… посередньою. Але в неприкрашеному акті «відчування» може бути краса і диво. Це може бути тим, що Вейл мала на увазі, коли казала, що правильне застосування уваги приведе нас до «воріт у вічність… Нескінченності в миті».

 

Дякуємо за допомогу в підготовці тексту
бюро переводов Профпереклад, агентство переводов Профпереклад

Aeon counter – do not remove

Найцiкавiше на сайтi

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Почати з понеділка: ідеї для того, щоб нарешті змінити життя

Початок нового року – саме час для того, щоб наважитись на зміни в житті. Починати треба… та з чого завгодно – від нового раціону до вибору професійного напрямку. Platfor.ma зібрала історії, поради та досвід, які надихнуть, навчать і послугують легким мотиваційним копняком.

Уривок з книжки «Дизайн-мислення. Спроектуй своє життя»


Для тих, хто хоче «змінити все» та «почати з чистого листа», експерти Стенфордського університету Білл Барнетт і Дейв Еванс написали книгу про те, як застосувати відомий метод design thinking собі на користь. Завдяки цьому уривку ви можете з’ясувати, яким шляхом рухатися до життя своєї мрії, та дізнатися про п’ять правил дизайнерського мислення, яких варто для цього дотримуватися.

Що буде, якщо проміняти проектний менеджмент на роботу вчителя


Уявіть собі, що ви працюєте менеджером на цікавих проектах та маєте неабиякі успіхи, але раптово вирішуєте все змінити. Таке трапилося з Тетяною Ендшпіль, яка три роки тому почала працювати вчителькою програмування у школі, а тепер розповідає про свої злети й падіння, один переломний момент і чому школа – це реаліті-шоу.

Станьте поліглотом – не пошкодуєте: три раціональні аргументи на користь знання мов


Декан мистецтв і наук, професор світових досліджень та соціології Деніел Еверетт з університету Бентлі вважає, що знання декількох мов – обов’язкова складова в сучасному світі. А ще він відомий вчений, який першим у світі описав унікальну мову племені пірахан і вирішив спростувати ключову лінгвістичну ідею Ноама Хомськи: на думку Еверетта, людська мова визначається не будовою та функціями мозку, а культурою. У своєму есе вчений говорить про важливу роль поліглотства, і наводить три аргументи «за»: прагматичний, неврологічний та культурний.

17 шкіл в Україні для тих, хто хоче отримати творчу спеціальність


Ми розмістили підбірку в межах підбірки не просто тому, що в нас дивне почуття гумору. Тут ми зібрали школи, які допоможуть отримату творчу освіту для роботи у креативних індустріях. Тож, майбутні профі у журналістиці, дизайні, фотографії, SMM, маркетингу, – обирайте варіант згідно з вашими уподобаннями!

«Станьте поліглотом. Не пошкодуєте»: відомий лінгвіст про те, як мови покращують життя

АвторPlatfor.ma
13 Листопада 2018

Platfor.ma публікує переклад статті «Вивчення іншої мови повинно бути обов’язковим у кожній школі», яка вийшла в журналі Aeon. У ній американський лінгвіст Деніел Еверетт, відомий дослідженням мови пірахан та конфліктом з Ноамом Хомськи з приводу самої природи мовлення, переконує Америку (а з нею і весь світ), що знати одну мову недостатньо. Матеріал підготовлено разом з бюро перекладів «Профпереклад».

У 1960-х роках у наших державних школах у Каліфорнії на прикордонній території з Мексикою, починаючи з шостого класу, вивчення іспанської мови було вимогою. Я не міг дочекатися, щоб перейти до шостого класу й  розпочати вивчення іспанської мови. 50 відсотків учнів нашої школи були мексиканські американці, і я дуже хотів зрозуміти їх, коли вони під час розмови вільно переходили з англійської на іспанську мову (або, як вони це називають, «мексиканську») і навпаки. Коли я почав її вивчати, мої друзі запитали, чи говорив я іспанською вдома. Ні, тільки в школі. Мені запропонували приєднатися до мексиканської рок-н-рол групи, розташованої в Тіхуані, і ми виступали на мексиканських танцювальних заходах та на мексиканському телебаченні, де я співав провідну партію пісні La Bamba й інших пісень. Моя тітка казала, що я був схожий на брата-бастарда серед інших членів групи. Я любив це. У мене було дві особистості – Дан-американець і Даніель-чикано (або, як мої друзі сказали б мені – «Ви почесний мексиканець, cabrón!»).

Вивчення іспанської мови змінило моє життя. Завдяки цьому я дізнався більше про англійську мову, мені вдалося знайти друзів, зв’язки й домогтися поваги. Це те, чого у мене б не було в іншому випадку.  Як і вивчення португальської мови чи мови пірахан, а також наявність поверхових знань інших амазонських мов продовжували змінювати мене протягом усього мого життя.

Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Зараз, провівши більшу частину свого дорослого життя у вищих навчальних закладах, вивчаючи мови, культури й процес мислення, я все більше переконувався, ніж коли-небудь, що ніщо не навчає нас про світ і про те, як мислити більш ефективно, ніж вивчення нових мов. Ось чому я виступаю за вільне володіння іноземними мовами. Але для того, щоб це сталося, вивчення мов має знову стати вимогою як початкової, так і середньої освіти в Сполучених Штатах. Вивчення іншої мови може стати в пригоді кожному учню принаймні трьома способами: прагматично, неврологічно та культурно.

Прагматично, розглянемо переваги вивчення мови для бізнесмена, який працює разом із тими, хто говорить іншими мовами. Хоча використання англійської як загальноприйнятої мови може стати спокусою в нових бізнес-ситуаціях, вклад у вивчення мови ваших колег і клієнтів говорить їм: «Я поважаю вас». Це може перетворити колег і клієнтів на друзів. Подумайте про це – ви цінуєте зусилля того, хто навчився говорити вашою мовою. Їхнє спілкування вашою рідною мовою допомагає вам краще ставитися до них, бачити їх як менш «інших». Насправді, деякі люди відчувають загрозу, коли лише чують іноземну мову. Мови мають силу. Чому б не скористатися цією силою замість того, щоб боятися її?

«Самая непонятная и непонятая молодежь за всю историю»: как 21 век покорежил нашу жизнь

АвторЮрій Марченко
10 Вересня 2018

Детский фонд ООН (UNICEF) запускает в Украине свою программу UPSHIFT, которая уже внедряется в 22 странах мира. Эта инициатива объединяет тренинги по социальным инновациям, менторство и гранты до 60 тыс. грн на полезные проекты. Представлять UPSHIFT и обучать нашу молодежь в числе прочих будет Никола Вулич, координатор черногорского Youth Innovation Lab и представитель UNICEF в этой стране. Platfor.ma поговорила с ним о том, почему новое поколение так отличается от всех прежних и том, как им выжить в стремительно меняющемся мире.

– Сейчас впервые в истории человечества четверть всего населения планеты – молодежь. Что это вообще означает для Земли?

– Да кучу всего. Начнем с того, что на планете страшно вырос темп. За последние 20 лет наша жизнь изменилась сильнее, чем за полтора столетия до этого. Но при этом у нас сейчас самое непонятное и самое непонятое молодое поколение за всю историю. Из-за этих сумасшедших скоростей изменений существует просто небывалый разрыв между молодежью и теми, кто находится у власти. Так быть не может, нам нужно как-то адаптироваться и уменьшать эту пропасть.

Вот просто один небольшой пример: с одной стороны, к 2025 примерно 75% всего рынка труда будут миллениалы. С другой, безработица среди молодежи еще никогда не была настолько серьезной. Возьмем даже Украину: насколько я знаю, такая безработица у вас постоянно растет и сейчас около 22-23%. У нас в Черногории молодых людей, которые не учатся и не работают – 28,5%. Получается, что почти треть нашей молодежи просто ничего не делает.

– А это вообще проблема молодежи, которая ни черта не хочет делать, или проблема системы?

– Ну, знаете, это вопрос на миллиард. Это колоссальная комбинация из множества самых разных факторов. Темпы изменений в нашем мире совершенно не поддерживаются системами образования. То, чему учат в школах, имеет крайне малое отношение к тому, что потом понадобится в реальном мире. Я видел результаты одного масштабного опроса украинской молодежи – 33% считают, что их образование абсолютно бесполезно. По их мнению, они не учатся ничему, что потом пригодится в жизни. И, в принципе, такая же ситуация по всему миру. Я упоминал, что 12 лет сам был частью этой образовательной проблемы, так что поверьте мне – дела плохи.

Еще одна часть беды – то, что пенсионный возраст стабильно повышается, но новые рабочие места при этом создаются недостаточно быстро.

И третье – то, что меняется вообще вся экономическая система. Смотрите, типичный миллениал к 32 годам поменяет четыре работы. Четыре! При этом поколение, скажем, моих родителей к концу карьеры меняло рабочее место всего дважды.

Все это ведет к gig-экономике (частичная занятость и экономика коротких контрактов. – Platfor.ma), когда вы большую часть времени фрилансите и должны быть готовы молниеносно менять сферу деятельности, навыки и умения.

При этом многие молодые люди довольно правильно полагают, что власти о них не заботятся и не помогают. Они чувствуют себя брошенными. Это порождает апатию и приводит к тому, что, как я уже упоминал, треть молодежи просто ничего не делает.

– А если брать современную молодежь, то она как-то кардинально отличается от прежних поколений?

– Вы задаете вопрос, в ответе на который у меня есть шанс обидеть вообще всех. Средний бебибумер, рожденный в середине 20 века, мог позволить себе образование, покупку дома, две машины, большую семью с собачкой – и все это с одной хорошей зарплаты. Любой миллениал сейчас имеет перед собой замечательную перспективу окончить университет с долгами на шестизначную сумму, которые, в принципе, непонятно как гасить. Купить дом? Вряд ли когда-либо в жизни. Постоянная хорошая работа? Зыбкие надежды. Сравнивать разные поколения, когда условия их жизни настолько разнятся – так себе идея.

При этом будет не совсем верно говорить, что нынешняя молодежь ленивая. Она работает не менее тяжко, чем предыдущие поколения, беда в том, что требования к их умениям и необходимость постоянно адаптироваться к чему-то новому – беспримерны в человеческой истории.

Но я, конечно, не хочу никого оправдывать. У миллениалов куча не самых лучших особенностей. Им зачастую плевать на корпоративную культуру, они требуют от работы огромного количества свободного времени и упорно надеются заниматься исключительно тем, что им нравится. Да и адаптироваться к нынешнему темпу изменений им бывает лень.

А впереди у нас еще и поколение Z, для которых цифровые технологии – это вещь, абсолютно привычная с пеленок. Их перспективы на рынке труда вообще представить сложно. Вполне возможно, что работать кем-либо им придется всего по году-два, а затем переучиваться и искать что-то новое.

© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine

– А молодежь из разных стран отличается? У них больше общего или разного?

– Думаю, у них больше общего, чем у какого-либо поколения в истории человечества. Интернет и массовая поп-культура заполонили весь мир. В какой бы стране вы ни оказались, скорее всего, столкнетесь с примерно одинаковыми увлечениями в музыке и кино. У них приблизительно одни и те же глобальные лидеры мнений, они либо очень мало, либо совсем не смотрят телевизор.

Французский футболист Антуан Гризманн праздновал голы жестикуляцией из игры Fortnite. Так вот большинство болельщиков старше 35 вообще не поняли, что это он такое делал, тогда как молодежь просто сходила с ума от восторга. И по всему миру она делала это одинаково.

– Хорошо, проходит полтора десятка лет – и эта молодежь приходит во власть. Есть вероятность, что им будет вообще плевать на такое понятие как «государство»? Что им будут ближе и роднее глобальные бренды вроде Nike, Канье Уэста, «Ювентуса»?

– Так, судя по всему, вы этим интервью хотите лишить меня работы. Действительно, разнообразные опасения по поводу этого поколения – очень серьезные. И правда есть риск, что классические разделения и границы им совсем не близки. Но тут нужно учитывать одну штуку: всегда и везде в 20 лет люди были революционерами, а в 40 – консерваторами. Поэтому кто знает, что случится, когда миллениалам стукнет побольше лет. На данный момент выглядит, что их переход к более консервативным идеалам происходит медленнее, чем у всех предыдущих поколений.

Лично мне кажется, что отход от националистических воззрений, возможно, пошел бы нашему миру на пользу. Мы как никогда близки к отмиранию понятия «граница» или «страна», но это все еще огромнейший путь, так что пока говорить о таком рано.

Даже те, кто действительно уделяет внимание образованию, обычно к 30-32 годам выходят на некое плато. Предыдущие поколения тоже подобным страдали, но разница в том, что они могли себе это позволить. Нынешние темпы такого шанса не оставляют. Не развиваешься? Тебя просто заменят.