Домашнє завдання: 7 навчальних онлайн-платформ для креативних людей

АвторКатерина Іголкіна
28 Серпня 2017
креатівіті

Де спеціалістам креативного сектору знайти прикладні курси, на які ресурси звернути увагу представникам творчих спеціальностей та яку альтернативну освіту пропонує мережа? Platfor.ma відшукала для творчих особистостей рекомендації з дистанційного навчання онлайн.

Coursera

Більше 15 мільйонів користувачів та сотні курсів – Coursera впевнено тримає лідерство в сфері масових відкритих онлайн-курсів (Massive open online courses, MOOC). Для проходження більшості занять знадобиться знання англійської, але деякі курси супроводжуються українськими субтитрами. Середня тривалість курсу – від місяця до півтора, а протягом кожного тижня потрібно буде переглядати близько двох годин відео. Доступ до матеріалів безкоштовний, але вам можуть запропонувати придбати сертифікат про закінчення навчання або навчальні матеріали. Звісно, це не обов’язково. Радимо підписуватися не на окремі заняття, а на так звані спеціалізації – повноцінні семестри з кількох курсів, що включають відеолекції, текстові конспекти та домашні завдання.

Щоб знайти курси з творчих дисциплін, обирайте в списку розділ «Гуманітарні науки та мистецтво». Одна з найпопулярніших програм за всі 6 років існування платформи – «Креативність, інновації та зміни». Вона підійде усім представникам креативного сектору, які хочуть підвищити свій потенціал. Художникам та дизайнерам рекомендуємо «Графічний дизайн», музикантам – «Як писати та продюсувати власну музику», письменникам, журналістам та копірайтерам – від 4 до 6 місяців занять з літературної творчості або журналістики. Для фотографів-початківців розроблено масштабний базовий курс.

Future Learn

Велика Британія заслужено вважається одним з лідерів у сфері креативної економіки та сталого розвитку. Більше 30 років держава вкладає гроші у творчі індустрії, які вже «повернули» до бюджету країни мільярди фунтів стерлінгів. Недивно, що попит на онлайн-освіту в цій сфері у Великобританії теж один з найвищих. Минулої осені потужна платформа Future Learn разом з некомерційною організацією Creative Skillset оголосили, що розроблять серію масових відкритих онлайн-курсів для професіоналів креативного сектору. «Кіновиробництво в мережі», «Вступ до сценарної майстерності», «Як побудувати екологічно-сталий модний бізнес» та «Комерційна фотографія» – ось лише деякі з тем. І це все на додачу до вже існуючих курсів про літературу, сучасну культуру та медіа.

В середньому всі курси тривають від 6 до 10 тижнів. Не засмучуйтеся, якщо ви не встигли до старту занять – за кілька місяців відкриється новий набір, а у вас буде час підготуватися до першого уроку. Кожного тижня учасник отримуватиме нову порцію інформації у вигляді текстів, відео, тестів. В ідеалі й просуватися курсом варто поступово. Якщо вам потрібний документ про завершення навчання, доведеться за нього заплатити і чесно виконати більшість завдань курсу.

Kadenze

Платформа, яку запустили менше року тому, сьогодні пропонує 33 курси – від історії мистецтв до комп’ютерного програмування для музикантів та художників. Серед партнерів ініціативи зазначені такі авторитетні заклади, як Стенфорд і Прінстон. Kadenze відразу задекларувало свою любов до сучасних технологій, з ними так чи інакше пов’язаний майже кожен курс: «Комікси», «Графічний дизайн», «Менеджмент проектів для дизайнерів», «Гендер, фемінізм мистецтво і технології» та навіть «Онлайн-джеммінг та концертні технології».

Як і на більшості MOOC, основний спосіб навчання тут – відеолекції. Як правило, курс складається з 5-8 сеансів, кожен з яких розбитий на групу коротких уроків. Можна обрати адаптивний режим (Adaptive mode) або режим планування (Scheduled). Останній підійде тим, хто любить бачити точні дати початку і закінчення занять, дотримуватись розкладу і не бажає сам встановлювати собі дедлайни. Адаптивний режим більш гнучкий: всі уроки будуть доступні вам від початку і проходити їх можна буде у власному темпі, але кожне наступне завдання відкриватиметься лише після виконання попереднього. Рекомендований термін – один тиждень, але і його можна змінити.

Доступ до відеолекцій та форуму безкоштовний. Якщо студент бажає розшири свої можливості, за $7 на місяць він зможе одночасно «відвідувати» необмежену кількість курсів, створити онлайн-портфоліо на платформі, отримувати оцінки, зворотний зв’язок та знижки на навчальні матеріали, а по закінченню йому вручать сертифікат про навчання.

MIT Open Course Ware

Массачусетський технологічний інститут подарував світові чимало талановитих вчених і неодноразово ставав найкращим ВНЗ світу, випередивши Оксфорд і Гарвард. Традиційно найсильніші позиції закладу – у сфері робототехніки, штучного інтелекту і комп’ютерних технологій. Решту спеціальностей тут викладають просто на «досить високому рівні» – отже, повчитися в МІТ не така вже й погана ідея. Тим більше, престижний університет поділяє прогресивні думки про постійне і доступне для всіх навчання. З цією метою тут створили базу OpenCourseWare: 2200 курсів тепер як на долоні. Архітектура, література, музика, театр і медіаарт – щоб отримати доступ до матеріалів з відповідних дисциплін, не потрібно реєструватися чи підлаштовуватися під дедлайни. Достатньо клікнути на потрібний курс і побачити загальний опис занять, перелік рекомендованої літератури і підтем, екзаменаційні завдання, додаткові матеріали та – найголовніше – магічну кнопку «Завантажити матеріали до курсу». Безкоштовно.

Creative Live

На відміну від решти платформ, Creative Live пропонує переглядати «живі» уроки. Це безкоштовно в режимі стрімінгу, тобто якщо подія відбувається прямо зараз (а це буває досить часто), і має свою ціну, якщо ви захочете отримати записи минулих занять. Спікерами виступають лідери в галузях фото- і відеомистецтва, арту й дизайну, музики, ремесел та ручної роботи. Це не пусті слова: серед викладачів Creative Live – володарі Пулітцерівської премії в області фотографії, номінанти премії «Греммі» та автори New York Times. Випуски окремого розділу «Гроші й життя» допоможуть зрозуміти, як стати на ноги та заробляти у творчій сфері. До речі, під час «прямого ефіру» глядачі можуть брати активну участь в заняттях і комунікувати з викладачем та аудиторією. Слідкувати за трансляціями краще на фейсбук-сторінці проекту.

Skillshare

Skill Share відразу охрестили «Coursera для творчих людей»: тут можна знайти курси з дизайну, фотографії, відеозйомки, верстки, геймдизайну, побудови бренду і навіть кулінарії. Це далеко не вичерпний перелік тем. Ще цікавіше, що заняття проходять у формі майстер-класу, і студенти, за ідеєю сервісу, навчаються в процесі роботи. Відразу скажемо, що більшість курсів на цій платформі доступні за платною підпискою ($10 на місяць), але ті, хто спробували, в один голос кажуть, що воно того варте. Перший місяць користування безкоштовний, і прямо зараз можна оформити преміум-акаунт на 3 місяці за 99 центів. Переглянути список безкоштовних курсів можна за посиланням.

Кожен півторагодинний майстер-клас розробляється окремим автором, він же готує до нього завдання. Лекція розбита на 10-хвилинні частини з найсуттєвішою інформацією, довгих вступних частин та «води» тут немає. Не всі курси можуть дати принципово нові навички, але вони показують ази певної діяльності, надихають і, як відмічають студенти, дають можливість візуально пережити новий досвід, перестати боятися і почати нарешті щось робити. Ось кілька тем занять для прикладу: вулична фотографія, вінтажний леттерінг, анімація та кінетика в в After Effects, побудова інфографіки, фотозйомка для фуд-блогу в домашніх умовах.

Stanford Online та агрегатори курсів

Проект Стенфордського університету працює як агрегатор: тут можна знайти курси популярних платформ і розробки самого закладу. З переліку тем обирайте Design & Creativity та Humanities. Наприклад, за першим запитом система видасть результат «Брати Коени та історія кіно», а за другим – курс з написання романів.

Ще зручніше обирати курс в інтернеті за допомогою сайтів Mooc List та Class Central. Сформуйте тематичний запит, використовуючи наявні фільтри, і система опрацює інформацію про всі актуальні онлайн-курси – а далі вибір за вами.

Найцiкавiше на сайтi

Фломастери та порятунок світу: про що мріють українці від 14 до 73 років

Про що мріють люди, яких розділяють десятиліття? Як дитячі бажання змінюють чи не змінюють наше доросле життя? Ми спитали українців від 14 до 73 років, про що вони мріяли раніше і про що – зараз. І здивувалися, як багато в нас усіх спільного.

У дитинстві у всіх мрії незначні: покататись на поні, побігати в парку атракціонів, купити ляльку твого росту. Але з віком все міняється, мрії стають дорослими. Це, наприклад, допомагати. Рідним – тоді, коли вони цього потребують, тим, кого ти бачиш на вулиці та хто не може купити собі їжі. Всім, хто живе без сім’ї та не має ніякої підтримки. Звичайно, ці мрії залишаються в тебе назавжди, але з’являються й нові. У кожного вони різні, та для кожного вони є вагомими.

У мене це професія, яка є затребованою та корисною для всіх. Я мрію відкрити свій власний ресторан та бути там шеф-кухарем. З дитинства я завжди допомагаю мамі в приготуванні їжі, вона мене навчає різним технікам, рецептам і видам подачі. Саме мама прищепила мені любов до кулінарії. Для здійснення мрії я розвиваюся в цьому напрямку – ходжу на майстер-класи, купую різні книжки з рецептами та навіть маю намір піти на телешоу «МастерШеф. Діти».

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Темний-темний веб: що є в даркнеті крім того, про що нам уже розказали

АвторРита Дудина
17 Квітня 2018

Даркнет – це окрема від інтернету мережа, де все побудовано на анонімності та шифруванні. Найпопулярніше з того, що чути про це явище – продаж і купівля наркотиків та зброї, розповсюдження порно, антигуманних how-to, даних банківських карток і, звісно, біткойни. Platfor.ma полізла на форуми та дізналася у користувачів даркнету, що ще можна там знайти. Виявилося, що є зокрема свої DeviantArt, Чатрулет, Slack, архіви ігрового вінтажу та книги Всеволода Нестайка кількома мовами.

Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.

 

Точка зрения: как незрячие люди воспринимают искусство

АвторЮлия Бирзул
16 Квітня 2018

В апреле и мае театр «Мизантроп» покажет в Port Creative Hub спектакль «Слепота» по роману нобелевского лауреата Жозе Сарамаго. Вся постановка пройдет в темноте – и обещают, что это будет впечатляюще. В честь этого Platfor.ma решила поговорить с незрячим человеком о том, как такие люди вообще воспринимают искусство и почему любое произведение можно понять, даже не видя его. У Виктории Шевчук врожденная катаракта. Десять лет назад у нее произошло серьезное ухудшение – и сейчас она практически не видит. При этом Виктория получила диплом учителя, играет в театре, занимается экстримом и работает в музее, где незрячим может почувствовать себя каждый. Вот наш разговор.

Виктория Шевчук

– Где в Украине незрячим или слабовидящим можно обращаться к искусству?

– В принципе, везде. Правда, каких-то особенных приспособлений и преимуществ для незрячих людей почти нигде нет. Разве что организаторы того или иного мероприятия сами проявляют инициативу и предлагают более удачные места или что-то в этом роде. Например, однажды в Одесском оперном театре мы купили места на балкон, но нас обрадовали и пересадили во второй ряд.

– Что бы вы хотели изменить в Украине, чтобы лучше наслаждаться искусством?

Есть такая хорошая вещь – тифлокомментарии. Благодаря им можно практически все понимать про внешность актеров, про декорации и костюмы. Но у нас, насколько я знаю, они есть только в одном месте во Львове.

Хотя, в любом случае, сам театр ничем не заменишь, даже хорошей радиопостановкой. В театре есть свой особый аромат – эти кресла, эти люди, этот маленький сквознячок, который идет со сцены. Шум открытия занавеса, шаги актеров, которые готовятся к началу спектакля.

– А какой у вас самый запоминающийся опыт взаимодействия с искусством?

– Как зрителю мне очень понравилась постановка «Божьи твари» Житомирского театра. Но, разумеется, особый опыт и эмоции связаны у меня с постановками, в которых участвовала я сама. К примеру, я сыграла Джульетту, о которой мечтают все актрисы. А в этом году мы делали спектакль по поэзии Лины Костенко.

– Вы сами играете в театре? Расскажите об этом.

– Это, конечно, очень необычные ощущения. В нашем коллективе есть и зрячие, и незрячие, и слабовидящие ребята, мы все время активно что-то придумываем, вместе ищем. Процесс работы над ролью очень интересен. А уже сам спектакль – это отдельная история. В одной из постановок я кружусь практически в танце, а мне нужно выйти на нужную точку к микрофону. Каждый раз надеюсь, что не промахнусь.

– В одном из наших материалов незрячий рассказывал, что все равно ходит в кино, потому что ему интересна атмосфера, плюс друзья коротко пересказывают ему происходящее на экране. Как с этим у вас?

Я очень люблю театр! Я сама из Житомира и очень люблю спектакли нашего театра, которые с каждым годом становятся все лучше и лучше. И вообще никогда не упускаю возможности сходить на спектакль. Когда я была в санатории в Одессе, то регулярно ходила на разные постановки и даже побывала на балете «Лебединое озеро» в легендарном оперном театре – это было незабываемо.

В принципе, когда ты в театре, то приблизительно понимаешь, что происходит на сцене – куда побежал актер или какое действие выполняешь. Но если возникают паузы, то конечно, лучше, чтобы рядом находился человек, который тихонько рассказывает о том, что происходит. Так же и в кино.

– Какое конкретное произведение или целое направление в искусстве вам бы хотелось прочувствовать больше всего, но это невозможно?

Сложно сказать. Наверное, такого вообще нет. По сути, возможно все. Я, к примеру, рисую и немного плету из бисера. Есть незрячие люди, которые занимаются танцами, музыкой – примеров в истории множество. Все очень индивидуально, было бы желание. Человек может все! Особенно если рядом есть другой надежный человек, который может прийти на помощь.

– Но ведь, скажем, такие чисто визуальные жанры как живопись и скульптура незрячим и слабовидящим почти недоступны? Хотя в мире есть примеры того, как это можно исправить с помощью технологий.

– Мне сложно сказать про какие-либо технологии. Я все воспринимаю на уровне чувств. Как я и говорила, если рядом есть человек, который расскажет тебе и поможет представить – можно увидеть все. А относительно скульптуры – в нашем музее «Три после полуночи» проходит выставка «Невидимая архитектура», на которой выставлены копии всемирно-известных объектов искусства. Все привыкли воспринимать их исключительно визуально, а вы приходите – и поймете, как можно увидеть ту же архитектуру иначе.

– А какое ваше любимое произведение и почему?

– Очень люблю книгу Рэя Брэдбери «Апрельское колдовство». Мне она так понравилась, что я записала только для себя ее аудио-версию.

– Кстати об аудио. Считается, что незрячие и слабовидящие лучше ориентируются в звуках – какие у вас отношения с музыкой?

Отношения прекрасные! Я с отличием окончила музыкальную школу по классу фортепиано, так что музыку очень люблю. Из любимых композиторов – Бетховен.