Домашнє завдання: 7 навчальних онлайн-платформ для креативних людей

АвторКатерина Іголкіна
28 Серпня 2017
креатівіті

Де спеціалістам креативного сектору знайти прикладні курси, на які ресурси звернути увагу представникам творчих спеціальностей та яку альтернативну освіту пропонує мережа? Platfor.ma відшукала для творчих особистостей рекомендації з дистанційного навчання онлайн.

Coursera

Більше 15 мільйонів користувачів та сотні курсів – Coursera впевнено тримає лідерство в сфері масових відкритих онлайн-курсів (Massive open online courses, MOOC). Для проходження більшості занять знадобиться знання англійської, але деякі курси супроводжуються українськими субтитрами. Середня тривалість курсу – від місяця до півтора, а протягом кожного тижня потрібно буде переглядати близько двох годин відео. Доступ до матеріалів безкоштовний, але вам можуть запропонувати придбати сертифікат про закінчення навчання або навчальні матеріали. Звісно, це не обов’язково. Радимо підписуватися не на окремі заняття, а на так звані спеціалізації – повноцінні семестри з кількох курсів, що включають відеолекції, текстові конспекти та домашні завдання.

Щоб знайти курси з творчих дисциплін, обирайте в списку розділ «Гуманітарні науки та мистецтво». Одна з найпопулярніших програм за всі 6 років існування платформи – «Креативність, інновації та зміни». Вона підійде усім представникам креативного сектору, які хочуть підвищити свій потенціал. Художникам та дизайнерам рекомендуємо «Графічний дизайн», музикантам – «Як писати та продюсувати власну музику», письменникам, журналістам та копірайтерам – від 4 до 6 місяців занять з літературної творчості або журналістики. Для фотографів-початківців розроблено масштабний базовий курс.

Future Learn

Велика Британія заслужено вважається одним з лідерів у сфері креативної економіки та сталого розвитку. Більше 30 років держава вкладає гроші у творчі індустрії, які вже «повернули» до бюджету країни мільярди фунтів стерлінгів. Недивно, що попит на онлайн-освіту в цій сфері у Великобританії теж один з найвищих. Минулої осені потужна платформа Future Learn разом з некомерційною організацією Creative Skillset оголосили, що розроблять серію масових відкритих онлайн-курсів для професіоналів креативного сектору. «Кіновиробництво в мережі», «Вступ до сценарної майстерності», «Як побудувати екологічно-сталий модний бізнес» та «Комерційна фотографія» – ось лише деякі з тем. І це все на додачу до вже існуючих курсів про літературу, сучасну культуру та медіа.

В середньому всі курси тривають від 6 до 10 тижнів. Не засмучуйтеся, якщо ви не встигли до старту занять – за кілька місяців відкриється новий набір, а у вас буде час підготуватися до першого уроку. Кожного тижня учасник отримуватиме нову порцію інформації у вигляді текстів, відео, тестів. В ідеалі й просуватися курсом варто поступово. Якщо вам потрібний документ про завершення навчання, доведеться за нього заплатити і чесно виконати більшість завдань курсу.

Kadenze

Платформа, яку запустили менше року тому, сьогодні пропонує 33 курси – від історії мистецтв до комп’ютерного програмування для музикантів та художників. Серед партнерів ініціативи зазначені такі авторитетні заклади, як Стенфорд і Прінстон. Kadenze відразу задекларувало свою любов до сучасних технологій, з ними так чи інакше пов’язаний майже кожен курс: «Комікси», «Графічний дизайн», «Менеджмент проектів для дизайнерів», «Гендер, фемінізм мистецтво і технології» та навіть «Онлайн-джеммінг та концертні технології».

Як і на більшості MOOC, основний спосіб навчання тут – відеолекції. Як правило, курс складається з 5-8 сеансів, кожен з яких розбитий на групу коротких уроків. Можна обрати адаптивний режим (Adaptive mode) або режим планування (Scheduled). Останній підійде тим, хто любить бачити точні дати початку і закінчення занять, дотримуватись розкладу і не бажає сам встановлювати собі дедлайни. Адаптивний режим більш гнучкий: всі уроки будуть доступні вам від початку і проходити їх можна буде у власному темпі, але кожне наступне завдання відкриватиметься лише після виконання попереднього. Рекомендований термін – один тиждень, але і його можна змінити.

Доступ до відеолекцій та форуму безкоштовний. Якщо студент бажає розшири свої можливості, за $7 на місяць він зможе одночасно «відвідувати» необмежену кількість курсів, створити онлайн-портфоліо на платформі, отримувати оцінки, зворотний зв’язок та знижки на навчальні матеріали, а по закінченню йому вручать сертифікат про навчання.

MIT Open Course Ware

Массачусетський технологічний інститут подарував світові чимало талановитих вчених і неодноразово ставав найкращим ВНЗ світу, випередивши Оксфорд і Гарвард. Традиційно найсильніші позиції закладу – у сфері робототехніки, штучного інтелекту і комп’ютерних технологій. Решту спеціальностей тут викладають просто на «досить високому рівні» – отже, повчитися в МІТ не така вже й погана ідея. Тим більше, престижний університет поділяє прогресивні думки про постійне і доступне для всіх навчання. З цією метою тут створили базу OpenCourseWare: 2200 курсів тепер як на долоні. Архітектура, література, музика, театр і медіаарт – щоб отримати доступ до матеріалів з відповідних дисциплін, не потрібно реєструватися чи підлаштовуватися під дедлайни. Достатньо клікнути на потрібний курс і побачити загальний опис занять, перелік рекомендованої літератури і підтем, екзаменаційні завдання, додаткові матеріали та – найголовніше – магічну кнопку «Завантажити матеріали до курсу». Безкоштовно.

Creative Live

На відміну від решти платформ, Creative Live пропонує переглядати «живі» уроки. Це безкоштовно в режимі стрімінгу, тобто якщо подія відбувається прямо зараз (а це буває досить часто), і має свою ціну, якщо ви захочете отримати записи минулих занять. Спікерами виступають лідери в галузях фото- і відеомистецтва, арту й дизайну, музики, ремесел та ручної роботи. Це не пусті слова: серед викладачів Creative Live – володарі Пулітцерівської премії в області фотографії, номінанти премії «Греммі» та автори New York Times. Випуски окремого розділу «Гроші й життя» допоможуть зрозуміти, як стати на ноги та заробляти у творчій сфері. До речі, під час «прямого ефіру» глядачі можуть брати активну участь в заняттях і комунікувати з викладачем та аудиторією. Слідкувати за трансляціями краще на фейсбук-сторінці проекту.

Skillshare

Skill Share відразу охрестили «Coursera для творчих людей»: тут можна знайти курси з дизайну, фотографії, відеозйомки, верстки, геймдизайну, побудови бренду і навіть кулінарії. Це далеко не вичерпний перелік тем. Ще цікавіше, що заняття проходять у формі майстер-класу, і студенти, за ідеєю сервісу, навчаються в процесі роботи. Відразу скажемо, що більшість курсів на цій платформі доступні за платною підпискою ($10 на місяць), але ті, хто спробували, в один голос кажуть, що воно того варте. Перший місяць користування безкоштовний, і прямо зараз можна оформити преміум-акаунт на 3 місяці за 99 центів. Переглянути список безкоштовних курсів можна за посиланням.

Кожен півторагодинний майстер-клас розробляється окремим автором, він же готує до нього завдання. Лекція розбита на 10-хвилинні частини з найсуттєвішою інформацією, довгих вступних частин та «води» тут немає. Не всі курси можуть дати принципово нові навички, але вони показують ази певної діяльності, надихають і, як відмічають студенти, дають можливість візуально пережити новий досвід, перестати боятися і почати нарешті щось робити. Ось кілька тем занять для прикладу: вулична фотографія, вінтажний леттерінг, анімація та кінетика в в After Effects, побудова інфографіки, фотозйомка для фуд-блогу в домашніх умовах.

Stanford Online та агрегатори курсів

Проект Стенфордського університету працює як агрегатор: тут можна знайти курси популярних платформ і розробки самого закладу. З переліку тем обирайте Design & Creativity та Humanities. Наприклад, за першим запитом система видасть результат «Брати Коени та історія кіно», а за другим – курс з написання романів.

Ще зручніше обирати курс в інтернеті за допомогою сайтів Mooc List та Class Central. Сформуйте тематичний запит, використовуючи наявні фільтри, і система опрацює інформацію про всі актуальні онлайн-курси – а далі вибір за вами.

Найцiкавiше на сайтi

Нова програма грантів House of Europe для креативних українців від ЄС. Ось усе, що потрібно знати

АвторPlatfor.ma
18 Жовтня 2019

16 жовтня програма House of Europe оголосила перші конкурси заявок на гранти та програми в Україні. Розповідаємо, для кого відкриті ці можливості, як податися та отримати фінансування.

House of Europe («Дім Європи») – це нова ініціатива Європейського Союзу для України. Вона дає можливості для творчого та професійного обміну на персональному рівні: стажування, навчальні поїздки, резиденції в Україні та країнах ЄС.

Протягом наступних трьох років House of Europe з бюджетом у 12,2 мільйона євро реалізує понад 20 грантових програм у сфері культури та креативних індустрій, освіти, соціального підприємництва, медицини, медіа та роботи з молоддю.

 

House of Europe передбачає персональні гранти. Це означає, що вам не обов’язково належати до якоїсь організації, щоб подати заявку, – ви можете зробити це самостійно.

А ще програма функціонуватиме за межами «київської бульбашки» та приділятиме окрему увагу середнім та малим містам: працюватиме з місцевими хабами, підтримуватиме креативних підприємців у регіонах, а мобільний павільйон «Дому Європи» мандруватиме українськими містами.

 

Ілюстрація світового рівня: як Сергій Майдуков працює з The New Yorker та The Guardian

АвторОльга Войтенко
16 Жовтня 2019

 Сергій Майдуков – український ілюстратор, який регулярно працює з найбільш впливовими виданнями світу. Навіть за той час, поки редагувалося це інтерв’ю, він встиг зробити дві обкладинки до американського та британського The Guardian Weekly, а ще ілюстрацію в The New Yorker. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Сергієм про те, як отримати можливість співпрацювати з The New York Times, що в голові у арт-директорів, а також про те, чого не вистачає українським ілюстраторам.

 – Як ви обираєте проекти? 

– У мене зазвичай не один проект а, як і у всіх, напевно, багато одночасно. Я їх обираю за цікавістю і за комфортністю людини, з якою треба працювати. А може навіть навпаки, спершу комфортність. Тому що малювати мені апріорі цікаво.

– Часто відмовляєте? 

– Часто. 

–  А якщо відсотково зіставити? 

– Ну, закордонним клієнтам – може один раз на двадцять, а в Україні, мені здається, раз із трьох відмовляюсь.

– Є проекти, з якими ви ніколи не будете працювати? 

– Якісь агресивні види спорту, міцні напої, напевно, не візьмусь за якусь скейт культуру, щось таке, що для мене виглядає красиво зі сторони, але не є комфортним занурення в тему. Ще з росіянами не працюю, і з тими, хто відвідує Крим як турист. Наприклад, чуваки робили ілюстраторські шпалери, дуже красиві, але в них один з ринків збуту Росія, то я не взявся, хоча і гроші нормальні були, і вони відкриті, знають мої роботи… От мені це заважає.

Сергій Майдуков, «Формула Штайнмаєра»

 – Розкажіть про перший закордонний проект. Як відбувалася співпраця, де вони вас знайшли?

– Це була низка із декількох безкоштовних проектів – тобто ти малюєш і вони підписують автора, а ти потім можеш комусь надсилати своє портфоліо і казати: «Я уже малював для цього журналу». Я ці журнали шукав сам, писав і просився.

– Багато відмовляли? 

– Ну ніхто не відмовляє, просто не відповідають. Немає такого шо «ой, ні, у вас не такі роботи». На початку я отримував одну-дві відповіді на сто листів. Але я собі написав список журналів, в які хочу потрапити, і довбив, довбив, довбив… А відправною точкою малювання в закордонну пресу стала газета The Boston Globe.

 – Це теж був лист, який ви їм надіслали? 

– Так, і я одразу отримав замовлення. Мовляв, у нас є тема, давайте працювати. Це було для огляду книжки.

– Як відбувається співпраця з арт-директором? 

– Якщо від першого листа, то от маємо заявку – в нас є така тема, отакі розміри, бюджет і дедлайн. Ви беретесь? І далі я отримую більший текст, точні розміри, іноді мокап шпальти і працюю над ідеями, надсилаю ідеї, отримую фідбек, фіналізую картинку.

Як мозок вас обманює?
Уривок із нової книжки Асі Казанцевої

13 Жовтня 2019

У видавництві Vivat вийшла третя книга наукової журналістки, нейробіологині та популяризаторки науки Асі Казанцевої «Мозок матеріальний». У ній авторка розповідає про таємниці будови і роботи мозку та наголошує: попри те, що він мінливий і неосяжний, наче чорна діра у космосі, ми здатні навчитися ним керувати. Platfor.ma публікує уривок про те, як хибні спогади та фальшива любов до спаржі можуть зробити нас кращими людьми.

Довіряти свідченням свідків, напевно, можна, але з обережністю. Ось уявіть такий експеримент: до лабораторії приходять сто п’ятдесят осіб, і ви показуєте їм усім однаковий відеоролик про автомобільну аварію. Не страшний. Просто машини невдало намагалися роз’їхатися й подряпали одна одну. Потім ви запитуєте у випробовуваних, з якою швидкістю їхали автомобілі. При цьому одну групу, контрольну, ви запитуєте саме в такому формулюванні. А двом експериментальним групам даєте підказки: «З якою швидкістю їхали машини, коли вони зіштовхнулися?» і «З якою швидкістю їхали машини, коли вони врізалися одна в одну?»

Неважко здогадатися, що швидкість автомобілів буде різною залежно від формулювання запитання. Ті, хто описував автомобілі, що врізалися, у середньому повідомили, що вони їхали зі швидкістю 10,46 миль (16,83 км) на годину, а випробовувані, що розмірковували про автомобілі, які зіштовхнулися, приписали їм швидкість вісім миль (12,87 км) на годину. Звісно, це не так уже й дивно. Люди не дуже добре вміють оцінювати час, відстань і швидкість, тож цілком природно, що вони несвідомо спираються на підказку, що міститься у формулюванні питання, і коригують свої оцінки відповідно до неї. 

Набагато цікавіше інше. Наступного тижня випробовуваних знову запросили до лабораторії. Відео більше не показували, проте запитали, чи бачили вони розбите скло. Поміж тих, хто під час минулого візиту до лабораторії розмірковував про автомобілі, що побилися, було 16% учасників, які пригадали про розбите скло. В інших двох групах, яким просто повідомляли, що автівки зіштовхнулися або взагалі без уточнення про характер зіткнення, таких респондентів було 7% і 6% відповідно. Насправді, звичайно ж, жодне скло у відеоролику не розбивалося.

Це була перша робота про хибні спогади, опублікована в 1974 році психологами Елізабет Лофтус і Джоном Палмером.

Людина-активізм: як одна Наталя Шевчук розвиває соцрекламу, бореться з хутром і пропагує екологію

АвторЮрій Марченко
10 Жовтня 2019

– Коли і як ти зрозуміла, що ось ці історії про розумне споживання, веганство, толерантність – це твоє? 

– Звісно, я не сиділа і не думала: а що ж буде моїми ідеалами? Років 12 тому, коли у моєму домі з’явився інтернет, я знайшла сторінку в Живому журналі, де сиділи люди, які рятували кішок і собак. Я побачила кадри із притулку в Бородянці, куди звозили тварин, закривали на маленькій території, не давали їсти-пити, і вони просто вмирали серед трупів і фекалій. А котів комунальники «утилізовували» методом «я засуну всіх в мішок і заб’ю палкою». І ось у всьому Києві знайшлося кілька сотень жіночок, яких це жахало, і їм було не байдуже.

Уяви собі: живеш ніби в нормальній країні, а потім дізнаєшся, як насправді у тебе поводяться з тваринами. Мене це шокувало, у мене навіть депресія почалася, на пігулках сиділа. Посиділа і почала щось робити.

Як все відбувалося для мене: я жила на околиці Києва, де була купа бездомних собак. Коли я бачила собаку/кішку, яка щойно народила цуценят, то я ніби брала над ними усіма кураторство. Мала їх обробити від паразитів, перевірити здоров’я, а потім прилаштувати у хороші руки. Зараз це вже набагато легше: є купа ініціатив типу Adopt Don`t Stop, можна наробити красивих фото і тваринку швидко заберуть. Тоді всього цього не було. Коли я брала 6-7 цуценят, то кілька місяців присвячувала тому, що намагалася їх кудись прилаштувати: клеїш оголошення, стоїш в переході.

А далі ще й треба простежити, як їм живеться у нових господарів. Бо це зараз всі зрозуміли, що брати безпородну собаку – це нормально. А тоді такі песики відправлялися в основному в села, де їх саджали на ланцюг – хоча обіцяли цього не робити.

І ще окрема проблема була з перетримками. Це люди, які готові були у себе потримати тварину, поки не знайдуться постійні господарі. Одного разу трапилось таке, що всі перетримки, всі родичі і всі друзі вже були зайняті, а у мене на кураторстві опинилося сім собак. Тоді я зняла якусь хату на Софійській Борщагівці: задрипану, без опалення і води. Зате зі справжньою сільською пічкою-лежанкою. Ми з подругою Валерією взяли собак і жили там з ними, вечорами приходили друзі й допомагали нам поратися.

Раз на тиждень я, у вечірній сукні і накладними віями, вела якісь корпоративи багатим дядькам і потім знову решту часу сиділа із псами на печі. Цікавий був час.