Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

АвторВікторія Топол
7 Липня 15:49
вперед креатівіті планета технології

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Зміна контексту

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Тренди

Ми вірили, що наша економіка безкінечно зростатиме. Нам здавалося, що коли сьогодні наш дохід 1,5, то завтра буде 1,6, післязавтра 1,7 і так далі. Це ми називаємо задоволеність акціонерів, адже це все стосувалося не вас, а них. Наприклад, 10 років тому ви купили холодильник у компанії, що мала дохід 1,5. А наступного року вони хочуть 1,9, тому вам треба купити два холодильники. Ви маєте купувати вдвічі-втричі більше, аби їхній дохід збільшився. Вони це пояснюють тим, що наша економіка має зростати. Але нове покоління навіть одного холодильника не хоче. Тому акціонери просто зайшли в глухий кут. Соціологи кажуть, що ми дійшли кінця американізації. Макдональдз закриває 800 ресторанів у Європі. Вони писали, що стали жертвами. Уявляєте собі, вони – жертви здорового харчування!

Ми потихеньку починаємо переходити до скандинавізації. Це перехід від «я» до «ми». Для цього у голові має все переключитися. Ми не будемо бажати, щоб у сусіда захворіла корова – це була частина нашої східної культури. Ми переходимо від моделі, що більше телевізорів маємо, то щасливішими ми будемо, до моделі, коли люди мають дбати один про одного.

Є люди, у яких нічого немає у матеріальному плані. Нам здається, що вони від того нещасні. Але виявляється, що вони щасливіші, ніж ми, бо у нас величезні проблеми з тим, що маємо.

5 трендів, які змінять світ

Це доволі дешевий апарат, за допомогою якого ми можемо виготовляти речі у себе вдома. Можна надрукувати будинок (такий є в Амстердамі) або речі для побуту. Використання 3D принтерів за стратегію обрала IKEA. Вона збирається за п’ять років відкрити спеціальні департаменти такого друкування. Це змінить підхід до меблів.

Ми можемо друкувати маленькі частини велосипедів. Можемо надрукувати навіть машину, тому що зараз найбільший 3D принтер – 2 на 2 метри. Також їх використовує індустрія моди. Наприклад, Nike користується ними для виробництва сумок та взуття. Ми можемо надрукувати матраци та шезлонги без використання різних деталей – одразу зробити всю структуру. Можна контролювати навіть м’якість. Також 3D принтери використовують для друку протезів, які підбирають під конкретні особливості людини.

Зараз у подібні розробки вкладає кошти NASA, щоби навчитися друкувати, наприклад, хребет і використовувати це у медицині. У Мілані на показі мод експериментували зі взуттям. Щоб підсумувати: на обкладинці «The Economist» був заголовок, що ми увійшли у еру революції 3D.

Ремесла у західному світі були знищені. У Голландії двадцять років тому позакривали усі заклади, де навчали ремеслам та ручній роботі. Тепер розробляють план поновлення навчання ремеслам. У Польщі такі навчальні заклади закрили п’ять років тому, тому знадобиться менше часу, аби їх відновити. Ми маємо пишатися тим, що можемо повернутися до тих ремесел, тому що ще лишилися люди, які знають, як це робити.

У системі маркетингу нам промивали мізки використанням, повторним використанням, переробкою. Це все лайно. Має бути ремонт.

Якщо ми будемо розробляти продукти, які можна полагодити, то буде зменшуватися виробництво та споживання, не треба буде перероблювати. Компанії цей напрямок майже не розвивають. Є шведська компанія Ф’югал Равен, яка почала робити одяг, що можна ремонтувати. У них є колекція «Для поколінь». Вони кажуть, що перш, ніж відрізати матеріал, думають, як зробити так, щоб потім річ було легко відремонтувати та перешити. Вони навіть формують пакети з матеріалами, які можна використати для ремонту продукції. Це абсолютно інша бізнес-модель.

Почали з’являтися набори «Зроби сам». Якщо людина знає, як щось робиться, то знає, як це полагодити. Є проект шведських студентів дизайнерського університету в Лунті під гаслом «Tomorrow Collect». Їх філософія – черпати натхнення у минулому, щоб жити у майбутньому. Уявіть собі Швецію – найбільш розвинену країну на Землі – вони вчаться робити взуття та зберігати продукти без холодильника, прати без  машинки та прасувати без праски. Вони кажуть, що пральні машинки лише псують їхні речі. Це зміна культури. А ми з вами все ще хочемо купити цю пральну машинку з багатьма функціями, з яких ми використовуємо дві–три.

Я працюю в офісі з 10 до 18. Для таких, як я, це дуже важливо. Важливі мої візитівки – там написано, на кого я працюю. Але нове покоління може працювати будь-де і будь-коли. Тягають з собою комп’ютер, приватність їм не потрібна. Вони не люблять особисті зустрічі – є онлайн. Їх філософія: моєму роботодавцю пощастило, що я на нього працюю. У Польщі деякі сімейні компанії кажуть, що не хочуть брати на роботу людей, які народилися після 1980 року. Для них нове покоління має інші дефініції всього. Вони кажуть, що хочуть працювати три дні, але щоб платили за весь тиждень, не хочуть працювати в офісі, тому що їм достатньо простору всюди. Уявіть, як буде відрізнятися наступне покоління. І дуже важливо розуміти, що ми їх не змінимо, а маємо змінитися відповідно до них.

Що таке дім для нового покоління? Це дірка, у якій стоїть комп’ютер. Майже 90% моїх студентів – діти з неповних сімей. І це норма. Уявіть дитину розлучених батьків. У неї є наплічник, мати веде дитину у дитсадок і каже: «Сьогодні тебе забере батько». Наступного дня батько каже: «Сьогодні тебе забере друга дружина дідуся». Життя цієї дитини – у рюкзаку. Такі діти ніколи не знають, де приземляться. Вони втратили почуття приналежності до чогось, тому з ними важко розмовляти про те, щоб бути нацією чи говорити одною мовою.

Хто ти, якщо твоя мама з Нідерландів, тато – зі Швеції, а дідусь з бабусею – з Румунії?

 У них вимито з мізків розуміння їхньої ідентичності. У Бельгії було бієнале під назвою «Вашого дому не існує».

Для нового покоління змінюється роль жінки. Найбільші показники зростання економіки – це не про Китай чи Індію. Вони можуть бути досягнуті за рахунок внеску, який робить жінка. Письменник сказав: «Коли ви даєте освіту чоловіку, ви просто даєте освіту чоловіку. Коли ви даєте освіту жінці – ви даєте освіту поколінню». Якщо змінюються жінки, то й чоловіки теж. Бізнес починає усвідомлювати, що чоловіки – теж люди. У Скандинавії ввели день для тата, коли він може брати один вихідний на тижні, щоб побути зі своєю дитиною. Зараз бути батьком просто – є спеціальні місця в автобусах, у кафе є можливість змінити підгузок, є дитяча їжа. Татки-хіпстери – це тренд.

Наші діти обожнюють дідусів і бабусь, тому що вони – найреальніші люди. З ними можна не купувати пиріг, а спекти.

Колись на всіляких конференціях усі говорили про досвід. Зараз усі говорять про магію. Досвід означає, що людина має щось знати. Магія – це щось глибше.

Голландський уряд вирішив зробити підсвітку асфальтового покриття. Тобто по всій дорозі йде суцільна смуга, яка світиться. Це зменшує видатки на освітлення доріг і, дивлячись на таку розмітку, людина може швидше їхати. Ви не можете змінити людей, але можете змінити дорогу, щоб люди по-іншому їздили. Було презентовано сім кілометрів дороги, розмітка якої світиться, як циферблат старого годинника. Це інкрустація в асфальт. Окрім того, є ліхтарі, які запалюють лише тоді, коли змінюються погодні умови. Коли я розказала про це у Міністерстві інфраструктури Польщі, то мені сказали: «Нам би дороги побудувати». Але там можуть зразу будувати саме таку дорогу, а не перероблювати старі. Так само роблять освітлення пішохідних доріжок.

Є цікава ідея встановлювати зовні табло, аби бачити, де у потязі є вільні місця. Так легше зорієнтуватись, куди сідати. 

Німці будують потяги, які трансформуються: у годину-пік там нема сидячих місць, але в інший час там з’являються крісла. Це магія.

Вже існують машини, які можуть їздити на автопілоті, але для цього немає нормативно-правової бази, та й не готові страхові компанії. Ні півночі Німеччини є кур’єрська компанія, яка могла би доставляти посилки за допомогою дронів, але теж немає законодавчої бази.

Ця магія охоплює нас, але будьте обережні. Наприклад, якщо ви займаєтесь спортом, то не надягайте всілякі датчики, які вимірюють, скільки ви пробігли та ваш стан здоров’я. Страхові компанії тільки й чекають такого девайсу та закону, щоб можна було кожен місяць слідкувати за клієнтом та у разі зменшення навантажень нараховувати більший внесок.

У 2050 році 75% людей будуть жити на урбанізованих територіях. Тобто під урбаністичні поселення ми будемо використовувати площі, де зараз вирощуємо їжу. Майбутній тренд – ведення сільського господарства у містах.

Ми продукуємо величезну кількість сміття. Світ дурний, що викидає його, адже це наші нові матеріали. Ми маємо змінити підходи. Одна з випускниць зробила цілу колекцію взуття зі сміття як дипломний проект. Якби якась зірка вийшла у тому взутті, то це стало би трендом. Це говорить ще й про те, що у нас має змінитися розуміння краси.

Головний тренд для мене – це поінформованість суспільства. Вона дає бачення. А бачення – це ключ до прогресу, інновацій та лідерства.

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні, а приїзд Сюзани Скалскої відбувся завдяки сприянню посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Найцiкавiше на сайтi

Левова частка: як допомога киян віднайшла в Худмузеї 119-річну записку і чому це важливо

АвторЮрий Марченко
15 Лютого 13:32

Влітку 2017-го в столичному Національному художньому музеї розпочали краудфандинг для реконструкції старовинних вхідних дверей. Чималі гроші вдалось зібрати за півроку, а під час відновлювальних робіт знайшли послання з минулого від тих, хто ці двері колись створював. Крім того, краудфандинг заради музею продовжується, і допомогти йому може кожен. Platfor.ma розповідає, чому це важливо і логічно з точки зору історії місця.

Національний художній музей України (НХМУ) був заснований 1 серпня 1899 року на кошти уряду та родини меценатів Терещенків. Наприкінці 1904 він відкрив свої двері відвідувачам, демонструючи унікальну колекцію українського мистецтва, що була зібрана на благодійні гроші. Більше ніж через століття благодійники допомогли ці ж двері реконструювати.

В. Городецький. Проектний ескiз музею.
Зала археологiчного вiддiлу музею. Початок ХХ ст.
Будiвля музею. 1906 рiк.

31 липня 2017-го року Національний художній музей оголосив про старт кампанії #ЛевовийКраудфандинг. Вхідні двері НХМУ – дійсно автентичні, їм стільки ж років, скільки й музею – 119. При цьому вони жодного разу не реставрувалися і вже двічі падали. «Оскільки музей – пам’ятка архітектури, а реставрацію пам’яток мають право робити лише ті реставраційні організації, які отримали відповідну державну ліцензію, їхні послуги зовсім недешеві. Тож реставрація “потягнула” на 378 537 грн», – пояснила співробітниця установи Валентина Клименко.

Музею, якому держава не покриває на 100% навіть послуги охорони і комунальні платежі, важко самому викручуватися з такими сумами. Тому установа вирішила звернутися до друзів. Необхідну суму кияни зібрали за півроку, і в січні цього року в музеї встановили нові тимчасові двері, а історичні поїхали на реставрацію до ТОВ «Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління».

Спеціалісти розпочали роботу, та у середині лютого 2018-го прислали директорці музею Юлії Литвинець фотографію: під бронзовою накладкою з мордою лева вони знайшли «записку» на дереві: «Іюня 25-го 1900 года столяра Семенъ Антоновъ, Алексей Антоновъ, Яковъ Р..ди..» А зі звороту: «Архитекторъ Городецкий Владиславъ».

Маршрути тижня | 12 – 19 лютого

12 Лютого 18:32

Хто ви­нен, що ро­би­ти і ку­ди піти на тижні – ось го­ловні за­пи­тан­ня людс­тва. Ре­дакція Platfor.ma на­ма­гаєть­ся відповіда­ти при­най­мні на ос­таннє з них. Ць­ого ра­зу ми ра­ди­мо купу мистецтва, важ­ли­ве кіно, жіночу науку, а та­кож розмови з цікавими особистостями.

Леонардо та Мікеланджело: суперництво титанів

12 лютого, понеділок

Батл за фактами. Леонардо вважав скульпторів ремісниками, які не вміють вловити істинно прекрасного, а фігури з робіт Мікеланджело глузливо називав «мішками з горіхами». Мікеланджело ж, в свою чергу, відзначав обмеженість малюнка і всіляко звеличував значення скульптури. Хто врешті переміг – розкажуть на цій події (можлива нічия).

Дискусія: (Не)жіноча наука

13 лютого, вівторок

Нещодавно по всьому світу відзначили День дівчат та жінок у науці. Але найкраща подія з цього приводу буде в Україні – бо розумні люди обговорять можливості для жінок в науці і те, як мотивувати школярок і студенток займатися дослідженнями.

Діагноз країні: що таке аутизм і як із ним живуть 6259 українських дітей

АвторЯна Зелена
9 Лютого 13:25

Щороку в Україні збільшується кількість дітей із розладами аутистичного спектру (РАС). Медики говорять про різні причини: покращена система діагностики, підозра впливу ранньої вакцинації, шкідлива дія горезвісного ГМО та навіть старший вік майбутніх тат. Хто вони – діти з аутизмом? Platfor.ma розбиралась, скільки таких дітей в Україні, як вони навчаються та чим вони особливі.

Хвороби аутизм у медицині не існує. За словами медиків, називати аутизм хворобою недоцільно, бо остання має початок і кінець, а аутизм – це постійний стан. Правильна назва – розлад аутистичного спектру або РАС. Це – психічне порушення із аномальною поведінкою і труднощами в соціальній взаємодії. До РАС входять синдром Каннера, синдром Аспергера, синдром Ретта, атиповий аутизм та дитячий дезінтегративний розлад.

Офіційно в Україні станом на 2016 рік проживають понад 6 тис. дітей з діагнозом «дитячий аутизм». Це майже 12 дітей на 100 тис. населення віком до 18 років. Для порівняння, у Великій Британії аутизм діагностували 700 тис. разів (включно із повнолітніми), а у США розлад аутистичного спектру має одна дитина із 68. Це 1,5% усіх дітей в Сполучених Штатах віком до 8 років.

Такі діти зовнішньо нічим не відрізняються від інших, проте вони можуть важко йти на контакт із іншими, довгий час не говорити та часто повторювати однакові рухи. Перші ознаки РАС проявляються у дітей до двох років.

Науково доведених причин розладу аутистичного спектру у світі не існує. На початку 2000-х медики заговорили про вплив ранньої вакцинації на розвиток РАС у дітей. Таку хвилю обговорень спричинило дослідження англійського вченого Ендрю Векфілда. Проте врешті це припущення не отримало вагомих аргументів. «Немає жодних доказів, які підтверджують або спростовують вплив ранньої вакцинації на розвиток аутизму у дитини», – запевняє дитячий психіатр Ігор Марценківський. Лікар переконаний, що все навпаки – повна відмова від щеплення створить більші ризики для нормального розвитку дитини.

Світова медицина не винайшла ліків для покращення нейророзвитку у дітей, але медикаментозна терапія при РАС застосовується. Більшість дітей з розладами аутистичного спектру мають порушення травлення, уваги, хворіють на епілепсію, схильні до депресії та мають імпульсивну та агресивну поведінку. Це ускладнює навчальний процес і саме лікування.

Ігор Марценківський

«Важливо, щоб такі діти отримували відповідні лікарські засоби. При РАС складною є проблема раціональної терапії супутніх розладів. Наприклад, рекомендовані при епілепсії лікарські засоби мають особливості застосування у дітей з РАС із епілептичними припадками, – додає Ігор Марценківський. – При аутизмі також існує проблема надання загальної медичної допомоги. Діти з РАС часто додатково страждають від тривожних розладів, депресій, коливань настрою. Їх важко оглянути, у них важко взяти аналізи. Досить часто аутисти мають проблеми із зубами, але стоматологічні процедури можуть стати справжнім випробування».

Вчасна корекція розладу аутистичного спектру у 2-3 річних дітей допоможе зменшити його прогресування. А ось пізнє втручання, констатують медики, призводить до сповільненого розумового росту дитини. «Якщо зрання втрутитися, то дитину можна підготувати до навчання у школі, а потім і у виші. Деякі аутисти здобувають певні професії. Звісно, не можна сказати, що вони стають абсолютно звичайними людьми, але вони пристосовуються до життя у суспільстві», – говорить дитячий психіатр (докладніше про це можна прочитати в бесіді нашого головреда з його однокласником – аутистом, який соціалізувався).

В самом теле: как журналистка искала детей-трансгендеров и это стало квестом

Не так давно в США отменили закон, который позволял детям пользоваться туалетами соответственно своему гендеру, а не биологическому полу. Журналистка Надежда Дризицкая обратила внимание на этот случай и заинтересовалась: а как же в Украине с детьми, родившимися в теле другого пола? Поиск ответа оказался длинным путешествием, приведшим к новым вопросам. Platfor.ma публикует историю этих странствий по школам, психологам и ученым.

Пока что-то не запретят, ты об этом «что-то» иногда толком ничего и не знаешь. Нет, конечно, я слышала о трансгендерах и раньше, но вот о том, что их можно встретить среди учащихся начальной школы, я не особенно задумывалась. Пока однажды вечером в новостях не услышала, что президент США Дональд Трамп запретил американским школьникам-трансгендерам пользоваться кабинками в туалете, исходя из своего гендера, а не биологического пола (тут об этом законе детальнее).

Пусть я давно не школьница и даже не трансгендер, но почему-то это тема меня зацепила. И тут же в голове возникла, как мне кажется, вполне логическая цепочка: во-первых, если раньше был введен закон, разрешающий это, значит в этом была необходимость и таких детей в Америке довольно много. И, во-вторых, если этих детей так много в Штатах, насколько вероятно, что и в Украине когда-нибудь может возникнуть такая ситуация? Мне почему-то показалось, что наши школьники толком и не знают, что это вообще такое «трансгендеры».  И стало интересно выяснить, как обстоят со всем этим дела в нашей стране.

Мне казалось, ну что здесь сложного? Надо просто найти хорошего психолога, который, возможно, работал с такими детьми, обратиться в психологические центры и хорошенько их расспросить, а также заглянуть в несколько школ и напрямую обо всем узнать у детей. Нет, не настолько напрямую, как вы, возможно, подумали: «А ну-ка быстро признавайтесь, кто здесь трансгендер?»

Но для начала надо было основательно вникнуть в тему. Среди отечественных исследований я нашла всего две работы, посвященных в целом теме трансгендеров (о детях и близко не было) и тут же потихоньку начали закрадываться сомнения, что не так-то все просто будет. Одновременно с этим я отправила запрос в Институт психологии при Южноукраинском педагогическом институте и частный центр детской медицины и психологии, в надежде, что у них есть специалисты, которые, возможно, сталкивались с такими детьми и могли бы ответить на мои вопросы.

Подпись к фотографии

Даже несмотря на то, что в институте мой вопрос вынесли на консилиум, успехом это дело не увенчалось. Никто этим никогда не занимался: «Тема закрытая и для работы аналитика не простая, а консультирующие психологи и вовсе не берутся. Хотя и прецедентов у моих коллег, говорят, не было. В приюте у нас была девочка-гермафродит, но от нее побыстрее избавились, так как не знали, что с ней делать – и передали медицине».

В частном центре мне ответили примерно то же самое, только у них и гермафродита не было.