Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

АвторВікторія Топол
7 Липня 2015
вперед креатівіті планета технології

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Зміна контексту

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Тренди

Ми вірили, що наша економіка безкінечно зростатиме. Нам здавалося, що коли сьогодні наш дохід 1,5, то завтра буде 1,6, післязавтра 1,7 і так далі. Це ми називаємо задоволеність акціонерів, адже це все стосувалося не вас, а них. Наприклад, 10 років тому ви купили холодильник у компанії, що мала дохід 1,5. А наступного року вони хочуть 1,9, тому вам треба купити два холодильники. Ви маєте купувати вдвічі-втричі більше, аби їхній дохід збільшився. Вони це пояснюють тим, що наша економіка має зростати. Але нове покоління навіть одного холодильника не хоче. Тому акціонери просто зайшли в глухий кут. Соціологи кажуть, що ми дійшли кінця американізації. Макдональдз закриває 800 ресторанів у Європі. Вони писали, що стали жертвами. Уявляєте собі, вони – жертви здорового харчування!

Ми потихеньку починаємо переходити до скандинавізації. Це перехід від «я» до «ми». Для цього у голові має все переключитися. Ми не будемо бажати, щоб у сусіда захворіла корова – це була частина нашої східної культури. Ми переходимо від моделі, що більше телевізорів маємо, то щасливішими ми будемо, до моделі, коли люди мають дбати один про одного.

Є люди, у яких нічого немає у матеріальному плані. Нам здається, що вони від того нещасні. Але виявляється, що вони щасливіші, ніж ми, бо у нас величезні проблеми з тим, що маємо.

5 трендів, які змінять світ

Це доволі дешевий апарат, за допомогою якого ми можемо виготовляти речі у себе вдома. Можна надрукувати будинок (такий є в Амстердамі) або речі для побуту. Використання 3D принтерів за стратегію обрала IKEA. Вона збирається за п’ять років відкрити спеціальні департаменти такого друкування. Це змінить підхід до меблів.

Ми можемо друкувати маленькі частини велосипедів. Можемо надрукувати навіть машину, тому що зараз найбільший 3D принтер – 2 на 2 метри. Також їх використовує індустрія моди. Наприклад, Nike користується ними для виробництва сумок та взуття. Ми можемо надрукувати матраци та шезлонги без використання різних деталей – одразу зробити всю структуру. Можна контролювати навіть м’якість. Також 3D принтери використовують для друку протезів, які підбирають під конкретні особливості людини.

Зараз у подібні розробки вкладає кошти NASA, щоби навчитися друкувати, наприклад, хребет і використовувати це у медицині. У Мілані на показі мод експериментували зі взуттям. Щоб підсумувати: на обкладинці «The Economist» був заголовок, що ми увійшли у еру революції 3D.

Ремесла у західному світі були знищені. У Голландії двадцять років тому позакривали усі заклади, де навчали ремеслам та ручній роботі. Тепер розробляють план поновлення навчання ремеслам. У Польщі такі навчальні заклади закрили п’ять років тому, тому знадобиться менше часу, аби їх відновити. Ми маємо пишатися тим, що можемо повернутися до тих ремесел, тому що ще лишилися люди, які знають, як це робити.

У системі маркетингу нам промивали мізки використанням, повторним використанням, переробкою. Це все лайно. Має бути ремонт.

Якщо ми будемо розробляти продукти, які можна полагодити, то буде зменшуватися виробництво та споживання, не треба буде перероблювати. Компанії цей напрямок майже не розвивають. Є шведська компанія Ф’югал Равен, яка почала робити одяг, що можна ремонтувати. У них є колекція «Для поколінь». Вони кажуть, що перш, ніж відрізати матеріал, думають, як зробити так, щоб потім річ було легко відремонтувати та перешити. Вони навіть формують пакети з матеріалами, які можна використати для ремонту продукції. Це абсолютно інша бізнес-модель.

Почали з’являтися набори «Зроби сам». Якщо людина знає, як щось робиться, то знає, як це полагодити. Є проект шведських студентів дизайнерського університету в Лунті під гаслом «Tomorrow Collect». Їх філософія – черпати натхнення у минулому, щоб жити у майбутньому. Уявіть собі Швецію – найбільш розвинену країну на Землі – вони вчаться робити взуття та зберігати продукти без холодильника, прати без  машинки та прасувати без праски. Вони кажуть, що пральні машинки лише псують їхні речі. Це зміна культури. А ми з вами все ще хочемо купити цю пральну машинку з багатьма функціями, з яких ми використовуємо дві–три.

Я працюю в офісі з 10 до 18. Для таких, як я, це дуже важливо. Важливі мої візитівки – там написано, на кого я працюю. Але нове покоління може працювати будь-де і будь-коли. Тягають з собою комп’ютер, приватність їм не потрібна. Вони не люблять особисті зустрічі – є онлайн. Їх філософія: моєму роботодавцю пощастило, що я на нього працюю. У Польщі деякі сімейні компанії кажуть, що не хочуть брати на роботу людей, які народилися після 1980 року. Для них нове покоління має інші дефініції всього. Вони кажуть, що хочуть працювати три дні, але щоб платили за весь тиждень, не хочуть працювати в офісі, тому що їм достатньо простору всюди. Уявіть, як буде відрізнятися наступне покоління. І дуже важливо розуміти, що ми їх не змінимо, а маємо змінитися відповідно до них.

Що таке дім для нового покоління? Це дірка, у якій стоїть комп’ютер. Майже 90% моїх студентів – діти з неповних сімей. І це норма. Уявіть дитину розлучених батьків. У неї є наплічник, мати веде дитину у дитсадок і каже: «Сьогодні тебе забере батько». Наступного дня батько каже: «Сьогодні тебе забере друга дружина дідуся». Життя цієї дитини – у рюкзаку. Такі діти ніколи не знають, де приземляться. Вони втратили почуття приналежності до чогось, тому з ними важко розмовляти про те, щоб бути нацією чи говорити одною мовою.

Хто ти, якщо твоя мама з Нідерландів, тато – зі Швеції, а дідусь з бабусею – з Румунії?

 У них вимито з мізків розуміння їхньої ідентичності. У Бельгії було бієнале під назвою «Вашого дому не існує».

Для нового покоління змінюється роль жінки. Найбільші показники зростання економіки – це не про Китай чи Індію. Вони можуть бути досягнуті за рахунок внеску, який робить жінка. Письменник сказав: «Коли ви даєте освіту чоловіку, ви просто даєте освіту чоловіку. Коли ви даєте освіту жінці – ви даєте освіту поколінню». Якщо змінюються жінки, то й чоловіки теж. Бізнес починає усвідомлювати, що чоловіки – теж люди. У Скандинавії ввели день для тата, коли він може брати один вихідний на тижні, щоб побути зі своєю дитиною. Зараз бути батьком просто – є спеціальні місця в автобусах, у кафе є можливість змінити підгузок, є дитяча їжа. Татки-хіпстери – це тренд.

Наші діти обожнюють дідусів і бабусь, тому що вони – найреальніші люди. З ними можна не купувати пиріг, а спекти.

Колись на всіляких конференціях усі говорили про досвід. Зараз усі говорять про магію. Досвід означає, що людина має щось знати. Магія – це щось глибше.

Голландський уряд вирішив зробити підсвітку асфальтового покриття. Тобто по всій дорозі йде суцільна смуга, яка світиться. Це зменшує видатки на освітлення доріг і, дивлячись на таку розмітку, людина може швидше їхати. Ви не можете змінити людей, але можете змінити дорогу, щоб люди по-іншому їздили. Було презентовано сім кілометрів дороги, розмітка якої світиться, як циферблат старого годинника. Це інкрустація в асфальт. Окрім того, є ліхтарі, які запалюють лише тоді, коли змінюються погодні умови. Коли я розказала про це у Міністерстві інфраструктури Польщі, то мені сказали: «Нам би дороги побудувати». Але там можуть зразу будувати саме таку дорогу, а не перероблювати старі. Так само роблять освітлення пішохідних доріжок.

Є цікава ідея встановлювати зовні табло, аби бачити, де у потязі є вільні місця. Так легше зорієнтуватись, куди сідати. 

Німці будують потяги, які трансформуються: у годину-пік там нема сидячих місць, але в інший час там з’являються крісла. Це магія.

Вже існують машини, які можуть їздити на автопілоті, але для цього немає нормативно-правової бази, та й не готові страхові компанії. Ні півночі Німеччини є кур’єрська компанія, яка могла би доставляти посилки за допомогою дронів, але теж немає законодавчої бази.

Ця магія охоплює нас, але будьте обережні. Наприклад, якщо ви займаєтесь спортом, то не надягайте всілякі датчики, які вимірюють, скільки ви пробігли та ваш стан здоров’я. Страхові компанії тільки й чекають такого девайсу та закону, щоб можна було кожен місяць слідкувати за клієнтом та у разі зменшення навантажень нараховувати більший внесок.

У 2050 році 75% людей будуть жити на урбанізованих територіях. Тобто під урбаністичні поселення ми будемо використовувати площі, де зараз вирощуємо їжу. Майбутній тренд – ведення сільського господарства у містах.

Ми продукуємо величезну кількість сміття. Світ дурний, що викидає його, адже це наші нові матеріали. Ми маємо змінити підходи. Одна з випускниць зробила цілу колекцію взуття зі сміття як дипломний проект. Якби якась зірка вийшла у тому взутті, то це стало би трендом. Це говорить ще й про те, що у нас має змінитися розуміння краси.

Головний тренд для мене – це поінформованість суспільства. Вона дає бачення. А бачення – це ключ до прогресу, інновацій та лідерства.

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні, а приїзд Сюзани Скалскої відбувся завдяки сприянню посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Найцiкавiше на сайтi

Фломастери та порятунок світу: про що мріють українці від 14 до 73 років

Про що мріють люди, яких розділяють десятиліття? Як дитячі бажання змінюють чи не змінюють наше доросле життя? Ми спитали українців від 14 до 73 років, про що вони мріяли раніше і про що – зараз. І здивувалися, як багато в нас усіх спільного.

У дитинстві у всіх мрії незначні: покататись на поні, побігати в парку атракціонів, купити ляльку твого росту. Але з віком все міняється, мрії стають дорослими. Це, наприклад, допомагати. Рідним – тоді, коли вони цього потребують, тим, кого ти бачиш на вулиці та хто не може купити собі їжі. Всім, хто живе без сім’ї та не має ніякої підтримки. Звичайно, ці мрії залишаються в тебе назавжди, але з’являються й нові. У кожного вони різні, та для кожного вони є вагомими.

У мене це професія, яка є затребованою та корисною для всіх. Я мрію відкрити свій власний ресторан та бути там шеф-кухарем. З дитинства я завжди допомагаю мамі в приготуванні їжі, вона мене навчає різним технікам, рецептам і видам подачі. Саме мама прищепила мені любов до кулінарії. Для здійснення мрії я розвиваюся в цьому напрямку – ходжу на майстер-класи, купую різні книжки з рецептами та навіть маю намір піти на телешоу «МастерШеф. Діти».

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Темний-темний веб: що є в даркнеті крім того, про що нам уже розказали

АвторРита Дудина
17 Квітня 2018

Даркнет – це окрема від інтернету мережа, де все побудовано на анонімності та шифруванні. Найпопулярніше з того, що чути про це явище – продаж і купівля наркотиків та зброї, розповсюдження порно, антигуманних how-to, даних банківських карток і, звісно, біткойни. Platfor.ma полізла на форуми та дізналася у користувачів даркнету, що ще можна там знайти. Виявилося, що є зокрема свої DeviantArt, Чатрулет, Slack, архіви ігрового вінтажу та книги Всеволода Нестайка кількома мовами.

Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.

 

Точка зрения: как незрячие люди воспринимают искусство

АвторЮлия Бирзул
16 Квітня 2018

В апреле и мае театр «Мизантроп» покажет в Port Creative Hub спектакль «Слепота» по роману нобелевского лауреата Жозе Сарамаго. Вся постановка пройдет в темноте – и обещают, что это будет впечатляюще. В честь этого Platfor.ma решила поговорить с незрячим человеком о том, как такие люди вообще воспринимают искусство и почему любое произведение можно понять, даже не видя его. У Виктории Шевчук врожденная катаракта. Десять лет назад у нее произошло серьезное ухудшение – и сейчас она практически не видит. При этом Виктория получила диплом учителя, играет в театре, занимается экстримом и работает в музее, где незрячим может почувствовать себя каждый. Вот наш разговор.

Виктория Шевчук

– Где в Украине незрячим или слабовидящим можно обращаться к искусству?

– В принципе, везде. Правда, каких-то особенных приспособлений и преимуществ для незрячих людей почти нигде нет. Разве что организаторы того или иного мероприятия сами проявляют инициативу и предлагают более удачные места или что-то в этом роде. Например, однажды в Одесском оперном театре мы купили места на балкон, но нас обрадовали и пересадили во второй ряд.

– Что бы вы хотели изменить в Украине, чтобы лучше наслаждаться искусством?

Есть такая хорошая вещь – тифлокомментарии. Благодаря им можно практически все понимать про внешность актеров, про декорации и костюмы. Но у нас, насколько я знаю, они есть только в одном месте во Львове.

Хотя, в любом случае, сам театр ничем не заменишь, даже хорошей радиопостановкой. В театре есть свой особый аромат – эти кресла, эти люди, этот маленький сквознячок, который идет со сцены. Шум открытия занавеса, шаги актеров, которые готовятся к началу спектакля.

– А какой у вас самый запоминающийся опыт взаимодействия с искусством?

– Как зрителю мне очень понравилась постановка «Божьи твари» Житомирского театра. Но, разумеется, особый опыт и эмоции связаны у меня с постановками, в которых участвовала я сама. К примеру, я сыграла Джульетту, о которой мечтают все актрисы. А в этом году мы делали спектакль по поэзии Лины Костенко.

– Вы сами играете в театре? Расскажите об этом.

– Это, конечно, очень необычные ощущения. В нашем коллективе есть и зрячие, и незрячие, и слабовидящие ребята, мы все время активно что-то придумываем, вместе ищем. Процесс работы над ролью очень интересен. А уже сам спектакль – это отдельная история. В одной из постановок я кружусь практически в танце, а мне нужно выйти на нужную точку к микрофону. Каждый раз надеюсь, что не промахнусь.

– В одном из наших материалов незрячий рассказывал, что все равно ходит в кино, потому что ему интересна атмосфера, плюс друзья коротко пересказывают ему происходящее на экране. Как с этим у вас?

Я очень люблю театр! Я сама из Житомира и очень люблю спектакли нашего театра, которые с каждым годом становятся все лучше и лучше. И вообще никогда не упускаю возможности сходить на спектакль. Когда я была в санатории в Одессе, то регулярно ходила на разные постановки и даже побывала на балете «Лебединое озеро» в легендарном оперном театре – это было незабываемо.

В принципе, когда ты в театре, то приблизительно понимаешь, что происходит на сцене – куда побежал актер или какое действие выполняешь. Но если возникают паузы, то конечно, лучше, чтобы рядом находился человек, который тихонько рассказывает о том, что происходит. Так же и в кино.

– Какое конкретное произведение или целое направление в искусстве вам бы хотелось прочувствовать больше всего, но это невозможно?

Сложно сказать. Наверное, такого вообще нет. По сути, возможно все. Я, к примеру, рисую и немного плету из бисера. Есть незрячие люди, которые занимаются танцами, музыкой – примеров в истории множество. Все очень индивидуально, было бы желание. Человек может все! Особенно если рядом есть другой надежный человек, который может прийти на помощь.

– Но ведь, скажем, такие чисто визуальные жанры как живопись и скульптура незрячим и слабовидящим почти недоступны? Хотя в мире есть примеры того, как это можно исправить с помощью технологий.

– Мне сложно сказать про какие-либо технологии. Я все воспринимаю на уровне чувств. Как я и говорила, если рядом есть человек, который расскажет тебе и поможет представить – можно увидеть все. А относительно скульптуры – в нашем музее «Три после полуночи» проходит выставка «Невидимая архитектура», на которой выставлены копии всемирно-известных объектов искусства. Все привыкли воспринимать их исключительно визуально, а вы приходите – и поймете, как можно увидеть ту же архитектуру иначе.

– А какое ваше любимое произведение и почему?

– Очень люблю книгу Рэя Брэдбери «Апрельское колдовство». Мне она так понравилась, что я записала только для себя ее аудио-версию.

– Кстати об аудио. Считается, что незрячие и слабовидящие лучше ориентируются в звуках – какие у вас отношения с музыкой?

Отношения прекрасные! Я с отличием окончила музыкальную школу по классу фортепиано, так что музыку очень люблю. Из любимых композиторов – Бетховен.