Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

АвторВікторія Топол
7 Липня 2015
вперед креатівіті планета технології

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Зміна контексту

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Тренди

Ми вірили, що наша економіка безкінечно зростатиме. Нам здавалося, що коли сьогодні наш дохід 1,5, то завтра буде 1,6, післязавтра 1,7 і так далі. Це ми називаємо задоволеність акціонерів, адже це все стосувалося не вас, а них. Наприклад, 10 років тому ви купили холодильник у компанії, що мала дохід 1,5. А наступного року вони хочуть 1,9, тому вам треба купити два холодильники. Ви маєте купувати вдвічі-втричі більше, аби їхній дохід збільшився. Вони це пояснюють тим, що наша економіка має зростати. Але нове покоління навіть одного холодильника не хоче. Тому акціонери просто зайшли в глухий кут. Соціологи кажуть, що ми дійшли кінця американізації. Макдональдз закриває 800 ресторанів у Європі. Вони писали, що стали жертвами. Уявляєте собі, вони – жертви здорового харчування!

Ми потихеньку починаємо переходити до скандинавізації. Це перехід від «я» до «ми». Для цього у голові має все переключитися. Ми не будемо бажати, щоб у сусіда захворіла корова – це була частина нашої східної культури. Ми переходимо від моделі, що більше телевізорів маємо, то щасливішими ми будемо, до моделі, коли люди мають дбати один про одного.

Є люди, у яких нічого немає у матеріальному плані. Нам здається, що вони від того нещасні. Але виявляється, що вони щасливіші, ніж ми, бо у нас величезні проблеми з тим, що маємо.

5 трендів, які змінять світ

Це доволі дешевий апарат, за допомогою якого ми можемо виготовляти речі у себе вдома. Можна надрукувати будинок (такий є в Амстердамі) або речі для побуту. Використання 3D принтерів за стратегію обрала IKEA. Вона збирається за п’ять років відкрити спеціальні департаменти такого друкування. Це змінить підхід до меблів.

Ми можемо друкувати маленькі частини велосипедів. Можемо надрукувати навіть машину, тому що зараз найбільший 3D принтер – 2 на 2 метри. Також їх використовує індустрія моди. Наприклад, Nike користується ними для виробництва сумок та взуття. Ми можемо надрукувати матраци та шезлонги без використання різних деталей – одразу зробити всю структуру. Можна контролювати навіть м’якість. Також 3D принтери використовують для друку протезів, які підбирають під конкретні особливості людини.

Зараз у подібні розробки вкладає кошти NASA, щоби навчитися друкувати, наприклад, хребет і використовувати це у медицині. У Мілані на показі мод експериментували зі взуттям. Щоб підсумувати: на обкладинці «The Economist» був заголовок, що ми увійшли у еру революції 3D.

Ремесла у західному світі були знищені. У Голландії двадцять років тому позакривали усі заклади, де навчали ремеслам та ручній роботі. Тепер розробляють план поновлення навчання ремеслам. У Польщі такі навчальні заклади закрили п’ять років тому, тому знадобиться менше часу, аби їх відновити. Ми маємо пишатися тим, що можемо повернутися до тих ремесел, тому що ще лишилися люди, які знають, як це робити.

У системі маркетингу нам промивали мізки використанням, повторним використанням, переробкою. Це все лайно. Має бути ремонт.

Якщо ми будемо розробляти продукти, які можна полагодити, то буде зменшуватися виробництво та споживання, не треба буде перероблювати. Компанії цей напрямок майже не розвивають. Є шведська компанія Ф’югал Равен, яка почала робити одяг, що можна ремонтувати. У них є колекція «Для поколінь». Вони кажуть, що перш, ніж відрізати матеріал, думають, як зробити так, щоб потім річ було легко відремонтувати та перешити. Вони навіть формують пакети з матеріалами, які можна використати для ремонту продукції. Це абсолютно інша бізнес-модель.

Почали з’являтися набори «Зроби сам». Якщо людина знає, як щось робиться, то знає, як це полагодити. Є проект шведських студентів дизайнерського університету в Лунті під гаслом «Tomorrow Collect». Їх філософія – черпати натхнення у минулому, щоб жити у майбутньому. Уявіть собі Швецію – найбільш розвинену країну на Землі – вони вчаться робити взуття та зберігати продукти без холодильника, прати без  машинки та прасувати без праски. Вони кажуть, що пральні машинки лише псують їхні речі. Це зміна культури. А ми з вами все ще хочемо купити цю пральну машинку з багатьма функціями, з яких ми використовуємо дві–три.

Я працюю в офісі з 10 до 18. Для таких, як я, це дуже важливо. Важливі мої візитівки – там написано, на кого я працюю. Але нове покоління може працювати будь-де і будь-коли. Тягають з собою комп’ютер, приватність їм не потрібна. Вони не люблять особисті зустрічі – є онлайн. Їх філософія: моєму роботодавцю пощастило, що я на нього працюю. У Польщі деякі сімейні компанії кажуть, що не хочуть брати на роботу людей, які народилися після 1980 року. Для них нове покоління має інші дефініції всього. Вони кажуть, що хочуть працювати три дні, але щоб платили за весь тиждень, не хочуть працювати в офісі, тому що їм достатньо простору всюди. Уявіть, як буде відрізнятися наступне покоління. І дуже важливо розуміти, що ми їх не змінимо, а маємо змінитися відповідно до них.

Що таке дім для нового покоління? Це дірка, у якій стоїть комп’ютер. Майже 90% моїх студентів – діти з неповних сімей. І це норма. Уявіть дитину розлучених батьків. У неї є наплічник, мати веде дитину у дитсадок і каже: «Сьогодні тебе забере батько». Наступного дня батько каже: «Сьогодні тебе забере друга дружина дідуся». Життя цієї дитини – у рюкзаку. Такі діти ніколи не знають, де приземляться. Вони втратили почуття приналежності до чогось, тому з ними важко розмовляти про те, щоб бути нацією чи говорити одною мовою.

Хто ти, якщо твоя мама з Нідерландів, тато – зі Швеції, а дідусь з бабусею – з Румунії?

 У них вимито з мізків розуміння їхньої ідентичності. У Бельгії було бієнале під назвою «Вашого дому не існує».

Для нового покоління змінюється роль жінки. Найбільші показники зростання економіки – це не про Китай чи Індію. Вони можуть бути досягнуті за рахунок внеску, який робить жінка. Письменник сказав: «Коли ви даєте освіту чоловіку, ви просто даєте освіту чоловіку. Коли ви даєте освіту жінці – ви даєте освіту поколінню». Якщо змінюються жінки, то й чоловіки теж. Бізнес починає усвідомлювати, що чоловіки – теж люди. У Скандинавії ввели день для тата, коли він може брати один вихідний на тижні, щоб побути зі своєю дитиною. Зараз бути батьком просто – є спеціальні місця в автобусах, у кафе є можливість змінити підгузок, є дитяча їжа. Татки-хіпстери – це тренд.

Наші діти обожнюють дідусів і бабусь, тому що вони – найреальніші люди. З ними можна не купувати пиріг, а спекти.

Колись на всіляких конференціях усі говорили про досвід. Зараз усі говорять про магію. Досвід означає, що людина має щось знати. Магія – це щось глибше.

Голландський уряд вирішив зробити підсвітку асфальтового покриття. Тобто по всій дорозі йде суцільна смуга, яка світиться. Це зменшує видатки на освітлення доріг і, дивлячись на таку розмітку, людина може швидше їхати. Ви не можете змінити людей, але можете змінити дорогу, щоб люди по-іншому їздили. Було презентовано сім кілометрів дороги, розмітка якої світиться, як циферблат старого годинника. Це інкрустація в асфальт. Окрім того, є ліхтарі, які запалюють лише тоді, коли змінюються погодні умови. Коли я розказала про це у Міністерстві інфраструктури Польщі, то мені сказали: «Нам би дороги побудувати». Але там можуть зразу будувати саме таку дорогу, а не перероблювати старі. Так само роблять освітлення пішохідних доріжок.

Є цікава ідея встановлювати зовні табло, аби бачити, де у потязі є вільні місця. Так легше зорієнтуватись, куди сідати. 

Німці будують потяги, які трансформуються: у годину-пік там нема сидячих місць, але в інший час там з’являються крісла. Це магія.

Вже існують машини, які можуть їздити на автопілоті, але для цього немає нормативно-правової бази, та й не готові страхові компанії. Ні півночі Німеччини є кур’єрська компанія, яка могла би доставляти посилки за допомогою дронів, але теж немає законодавчої бази.

Ця магія охоплює нас, але будьте обережні. Наприклад, якщо ви займаєтесь спортом, то не надягайте всілякі датчики, які вимірюють, скільки ви пробігли та ваш стан здоров’я. Страхові компанії тільки й чекають такого девайсу та закону, щоб можна було кожен місяць слідкувати за клієнтом та у разі зменшення навантажень нараховувати більший внесок.

У 2050 році 75% людей будуть жити на урбанізованих територіях. Тобто під урбаністичні поселення ми будемо використовувати площі, де зараз вирощуємо їжу. Майбутній тренд – ведення сільського господарства у містах.

Ми продукуємо величезну кількість сміття. Світ дурний, що викидає його, адже це наші нові матеріали. Ми маємо змінити підходи. Одна з випускниць зробила цілу колекцію взуття зі сміття як дипломний проект. Якби якась зірка вийшла у тому взутті, то це стало би трендом. Це говорить ще й про те, що у нас має змінитися розуміння краси.

Головний тренд для мене – це поінформованість суспільства. Вона дає бачення. А бачення – це ключ до прогресу, інновацій та лідерства.

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні, а приїзд Сюзани Скалскої відбувся завдяки сприянню посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Найцiкавiше на сайтi

Висока планка: актор із «Мої думки тихі» про наше кіно та те, як дивно жити з ростом 205 см

16 січня на великі екрани країни виходить стрічка режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», яка вже отримала високі відзнаки престижних кінофестивалів і полонила серця глядачів. Platfor.ma поспілкувалася з головним актором фільму, Андрієм Лідаговським, про вибір між режисурою та акторством, улюблені сцени, етап розквіту українського кіно та складне, але цікаве життя з ростом 205 см.

Виконавець головної ролі – актор і режисер Андрій Лідаговський

 – Андрію, розкажи трохи про себе. 

– Я вчився на режисурі в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого разом з Антоніо Лукічем, режисером фільму – щоправда, він пішов вже з першого курсу, а мене вигнали пізніше, десь на 4-му. Довгий час, 7-8 років, я працював за спеціальністю – режисером-рекламником, але останнім часом намагаюся змінити фокус на арт-дірекшн. Днями мене покликали працювати художником-постановником і я думаю погодитися, але крім всього цього, звичайно, хочу зніматися в кіно. Коли Антоніо покликав мене на головну комедійну роль в короткометражку «У Манчестері йшов дощ», я зрозумів, що це, напевно, той напрямок, яким я найбільше захоплююся. Серед іншого, це менше відповідальності – ти прийшов вже на все готове і можеш креативити. А от коли ти режисер, то тримаєш стільки технічних речей у голові, що на творчість залишається менше енергії.

– Ти характеризуєш себе як творчу особистість?

– У мене сім’я така: старший брат – режисер, батько – скульптор, мати – живописець. Тому з дитинства мене налаштовували на цю хвилю, я не уявляв, що буду займатися чимось іншим. В школі я був круглим двієчником, а якби мені запропонували спробувати програмування – я б не зміг.

– Чому ти пішов з інституту?

– Понад усе мене цікавили перші три курси, які були акторськими. А після нам давали купу теорії, показували якісь стрічки та говорили знімати студентські фільми, але не викладали предмет кіновиробництва: як зробити аніматіки та розкадровування, як намалювати флор-плен із напрямами, з кого складається знімальна група, як працює виробництво, що робити ось цими руками. А я дуже сильно хотів знімати, тому був ображений, що нам цього не читають. В той самий час у мене було багато роботи та зйомок – я розумів, що на майданчику з практикою можу отримати набагато більше, і не міг суміщати. Це були нерівноцінні речі, попри крутого майстра, який і на Антоніо дуже сильно вплинув – Романа Ширмана. 

– Як ти отримав головну роль у фільмі «Мої думки тихі»?

– Антоніо до цього зняв кілька студентських фільмів зі мною, але переймався, що його будуть звинувачувати в тому, що він повторюється. Тому цей проєкт задумувався спочатку зовсім з іншим актором. У мене була лише маленька роль – я повинен був грати стоматолога у вступній сцені і як би передаватися пас із попереднього фільму в цей. Але так вийшло, що Антоніо посварився з головним актором і запропонував мені знятися в тизері, який потрібен для пітчингу. Взагалі це було так: я як раз йшов по Рейтарській, коли він мені подзвонив і став вмовляти. Коли Антоніо запропонував мені знятися в «У Манчестері йшов дощ», я дуже сильно пручався і говорив: «Та якого біса, я ж не актор, у мене не вийде». Але цього разу я швидко погодивя та навіть готовий був сам заплатити, щоб знятися у стрічці. Після досвіду в короткому метрі, я вже розумів, що це найцікавіше, чим я можу займатися.

– Як довго тривали зйомки?

– Ми зняли тизер і ще пів року переписували сценарій, він сильно відрізнявся від того, що глядачі побачать на екранах. Спочатку це була історія про дідуся та онука – перший був молодий душею та енергійний, а мій герой, звукорежисер, скептичний і занудний. Все будувалося на цьому конфлікті, а за два місяці до старту препродакшну ми вирішили, що історій про діда та онука вистачає в кінематографі, а ми покоління, яке виховали жінки – хочеться зняти про це. Тому в сюжет інтегрували маму. В результаті в нас було десь два з половиною місяці препродакшну й десь 30 знімальних днів. Це досить багато, насправді, тому що більшість подібних фільмів знімаються днів за 18-19.

– У тебе є щось спільне з твоїм персонажем?

– Я нічого не робив для того, щоб перевтілитися у свого героя. Я в принципі не вірю в акторські перевтілення як явища – мені здається, що цікавіше знайти точку схожості зі своїм персонажем і жити в тих обставинах, які є в сценарії. Цей чувак набагато серйозніший, ніж я, але це єдине, де я відходив від своєї органіки. Ну і крики-істерики мені теж не властиві, адже я спокійний як опосум, тому емоційні сцени мені даються важко.

«З новим щастям»: матеріали, які допоможуть вам змінити життя в 2020 році

Безумовно, для нашого видання 2019 рік був дуже продуктивним та багатим на круті матеріали. Ми вивчали нову інформацію, спілкувалися з неймовірними людьми, проводили справжні журналістські розслідування та створювали матеріали, які можуть спровокувати неконтрольовані позитивні зміни в житті. Останніми ділимося у цій підбірці та пропонуємо не зволікати, а використовувати отримані знання на практиці.

З початком нового року всі гучно кричать «Я зміню своє життя на краще!», але далеко не завжди ці зміни починаються. Тож на шляху до щасливого та якісного існування рекомендуємо не забувати про власні тіло, здоров’я, душу та про оточення. Якщо не знаєте, з чого почати, маємо для вас аж 30 порад, які виведуть токсини з життя та піднімуть його на новий рівень. Поговоримо про гардероб, догляд за собою, інформаційне поле, харчування, дім та інше.

 

Соцпакет: 11 наших текстів про настільки суспільно важливе, що вам точно треба їх прочитати

Platfor.ma – це видання, яке підтримує позитивні зміни в країні та світі. Тож весь рік ми писали про важливі соціальні проекти й різноманітні актуальні проблеми та способи їх вирішити. У цій підбірці–соціальному пакеті ми зібрали дванадцять таких матеріалів, які нам здалися найбільш важливими: про благодійність, зоозахист, критичне мислення та екологію. Ми вважаємо, що їх варто прочитати усім, щоб дізнатися:

Донорство все активніше стає не якимось соціальним героїзмом, а нормою. Жертвувати кров – це нормально і не страшно. Особливо якщо жертвувати її за допомогою соціальної ініціативи «Середи в Охматдиті». Всередині – історія про те, як небайдужі люди об’єдналися навколо ідеї допомоги тим, хто цього потребує. А ще підказки, як стати донором, чого боятися і чим потім пишатися. Ну і єдине прохання від волонтерів: спробуйте хоча би раз. Навіть якщо не станете систематичним донором, ваша кров може врятувати чиєсь життя. А зараз задумайтеся: як часто ви рятуєте життя, просто витративши трохи часу на дорогу і віддавши частинку себе, яка повністю відновиться вже за місяць?

 

Специ по спецам: наші найважливіші проєкти 2019 року

АвторЮлія Гуріна
7 Січня 2020

Ми зібрали найулюбленіші та найважливіші спецпроєкти, які редакція Platfor.ma створювала протягом 2019 року. Серед них текст про устрій держави, знання якого відвезли нашу читачку в Рим на канікули. Лякаюча, однак абсолютно реальна перспектива антибіотичного апокаліпсиса XXI століття. 15 планів втечі з міста для тих, хто хоче кинути все і стати фермером та заробляти гроші своїми руками, а не стукаючи пальцями по клавіатурі. Поезія зі шкідливими порадами про розумне споживання. І свіжак — передбачення з трендами на 2020-ий рік від редакції.  

Зашквари, скандали, срачі, хайп, і …. повторити. В якийсь момент стрічка Фейсбуку перетворюється на безодню зі свіжих скандалів і бомбардує всіх довгими гілками коментарів. Для того, щоб знайти більше часу для роботи та себе, ми розробили покрокові правила евакуації з Фейсбуку в постерах. Ну а ви можете роздрукувати їх та почепити на стіну в своєму офісі.