Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

АвторВікторія Топол
7 Липня 2015
вперед креатівіті планета технології

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Зміна контексту

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Тренди

Ми вірили, що наша економіка безкінечно зростатиме. Нам здавалося, що коли сьогодні наш дохід 1,5, то завтра буде 1,6, післязавтра 1,7 і так далі. Це ми називаємо задоволеність акціонерів, адже це все стосувалося не вас, а них. Наприклад, 10 років тому ви купили холодильник у компанії, що мала дохід 1,5. А наступного року вони хочуть 1,9, тому вам треба купити два холодильники. Ви маєте купувати вдвічі-втричі більше, аби їхній дохід збільшився. Вони це пояснюють тим, що наша економіка має зростати. Але нове покоління навіть одного холодильника не хоче. Тому акціонери просто зайшли в глухий кут. Соціологи кажуть, що ми дійшли кінця американізації. Макдональдз закриває 800 ресторанів у Європі. Вони писали, що стали жертвами. Уявляєте собі, вони – жертви здорового харчування!

Ми потихеньку починаємо переходити до скандинавізації. Це перехід від «я» до «ми». Для цього у голові має все переключитися. Ми не будемо бажати, щоб у сусіда захворіла корова – це була частина нашої східної культури. Ми переходимо від моделі, що більше телевізорів маємо, то щасливішими ми будемо, до моделі, коли люди мають дбати один про одного.

Є люди, у яких нічого немає у матеріальному плані. Нам здається, що вони від того нещасні. Але виявляється, що вони щасливіші, ніж ми, бо у нас величезні проблеми з тим, що маємо.

5 трендів, які змінять світ

Це доволі дешевий апарат, за допомогою якого ми можемо виготовляти речі у себе вдома. Можна надрукувати будинок (такий є в Амстердамі) або речі для побуту. Використання 3D принтерів за стратегію обрала IKEA. Вона збирається за п’ять років відкрити спеціальні департаменти такого друкування. Це змінить підхід до меблів.

Ми можемо друкувати маленькі частини велосипедів. Можемо надрукувати навіть машину, тому що зараз найбільший 3D принтер – 2 на 2 метри. Також їх використовує індустрія моди. Наприклад, Nike користується ними для виробництва сумок та взуття. Ми можемо надрукувати матраци та шезлонги без використання різних деталей – одразу зробити всю структуру. Можна контролювати навіть м’якість. Також 3D принтери використовують для друку протезів, які підбирають під конкретні особливості людини.

Зараз у подібні розробки вкладає кошти NASA, щоби навчитися друкувати, наприклад, хребет і використовувати це у медицині. У Мілані на показі мод експериментували зі взуттям. Щоб підсумувати: на обкладинці «The Economist» був заголовок, що ми увійшли у еру революції 3D.

Ремесла у західному світі були знищені. У Голландії двадцять років тому позакривали усі заклади, де навчали ремеслам та ручній роботі. Тепер розробляють план поновлення навчання ремеслам. У Польщі такі навчальні заклади закрили п’ять років тому, тому знадобиться менше часу, аби їх відновити. Ми маємо пишатися тим, що можемо повернутися до тих ремесел, тому що ще лишилися люди, які знають, як це робити.

У системі маркетингу нам промивали мізки використанням, повторним використанням, переробкою. Це все лайно. Має бути ремонт.

Якщо ми будемо розробляти продукти, які можна полагодити, то буде зменшуватися виробництво та споживання, не треба буде перероблювати. Компанії цей напрямок майже не розвивають. Є шведська компанія Ф’югал Равен, яка почала робити одяг, що можна ремонтувати. У них є колекція «Для поколінь». Вони кажуть, що перш, ніж відрізати матеріал, думають, як зробити так, щоб потім річ було легко відремонтувати та перешити. Вони навіть формують пакети з матеріалами, які можна використати для ремонту продукції. Це абсолютно інша бізнес-модель.

Почали з’являтися набори «Зроби сам». Якщо людина знає, як щось робиться, то знає, як це полагодити. Є проект шведських студентів дизайнерського університету в Лунті під гаслом «Tomorrow Collect». Їх філософія – черпати натхнення у минулому, щоб жити у майбутньому. Уявіть собі Швецію – найбільш розвинену країну на Землі – вони вчаться робити взуття та зберігати продукти без холодильника, прати без  машинки та прасувати без праски. Вони кажуть, що пральні машинки лише псують їхні речі. Це зміна культури. А ми з вами все ще хочемо купити цю пральну машинку з багатьма функціями, з яких ми використовуємо дві–три.

Я працюю в офісі з 10 до 18. Для таких, як я, це дуже важливо. Важливі мої візитівки – там написано, на кого я працюю. Але нове покоління може працювати будь-де і будь-коли. Тягають з собою комп’ютер, приватність їм не потрібна. Вони не люблять особисті зустрічі – є онлайн. Їх філософія: моєму роботодавцю пощастило, що я на нього працюю. У Польщі деякі сімейні компанії кажуть, що не хочуть брати на роботу людей, які народилися після 1980 року. Для них нове покоління має інші дефініції всього. Вони кажуть, що хочуть працювати три дні, але щоб платили за весь тиждень, не хочуть працювати в офісі, тому що їм достатньо простору всюди. Уявіть, як буде відрізнятися наступне покоління. І дуже важливо розуміти, що ми їх не змінимо, а маємо змінитися відповідно до них.

Що таке дім для нового покоління? Це дірка, у якій стоїть комп’ютер. Майже 90% моїх студентів – діти з неповних сімей. І це норма. Уявіть дитину розлучених батьків. У неї є наплічник, мати веде дитину у дитсадок і каже: «Сьогодні тебе забере батько». Наступного дня батько каже: «Сьогодні тебе забере друга дружина дідуся». Життя цієї дитини – у рюкзаку. Такі діти ніколи не знають, де приземляться. Вони втратили почуття приналежності до чогось, тому з ними важко розмовляти про те, щоб бути нацією чи говорити одною мовою.

Хто ти, якщо твоя мама з Нідерландів, тато – зі Швеції, а дідусь з бабусею – з Румунії?

 У них вимито з мізків розуміння їхньої ідентичності. У Бельгії було бієнале під назвою «Вашого дому не існує».

Для нового покоління змінюється роль жінки. Найбільші показники зростання економіки – це не про Китай чи Індію. Вони можуть бути досягнуті за рахунок внеску, який робить жінка. Письменник сказав: «Коли ви даєте освіту чоловіку, ви просто даєте освіту чоловіку. Коли ви даєте освіту жінці – ви даєте освіту поколінню». Якщо змінюються жінки, то й чоловіки теж. Бізнес починає усвідомлювати, що чоловіки – теж люди. У Скандинавії ввели день для тата, коли він може брати один вихідний на тижні, щоб побути зі своєю дитиною. Зараз бути батьком просто – є спеціальні місця в автобусах, у кафе є можливість змінити підгузок, є дитяча їжа. Татки-хіпстери – це тренд.

Наші діти обожнюють дідусів і бабусь, тому що вони – найреальніші люди. З ними можна не купувати пиріг, а спекти.

Колись на всіляких конференціях усі говорили про досвід. Зараз усі говорять про магію. Досвід означає, що людина має щось знати. Магія – це щось глибше.

Голландський уряд вирішив зробити підсвітку асфальтового покриття. Тобто по всій дорозі йде суцільна смуга, яка світиться. Це зменшує видатки на освітлення доріг і, дивлячись на таку розмітку, людина може швидше їхати. Ви не можете змінити людей, але можете змінити дорогу, щоб люди по-іншому їздили. Було презентовано сім кілометрів дороги, розмітка якої світиться, як циферблат старого годинника. Це інкрустація в асфальт. Окрім того, є ліхтарі, які запалюють лише тоді, коли змінюються погодні умови. Коли я розказала про це у Міністерстві інфраструктури Польщі, то мені сказали: «Нам би дороги побудувати». Але там можуть зразу будувати саме таку дорогу, а не перероблювати старі. Так само роблять освітлення пішохідних доріжок.

Є цікава ідея встановлювати зовні табло, аби бачити, де у потязі є вільні місця. Так легше зорієнтуватись, куди сідати. 

Німці будують потяги, які трансформуються: у годину-пік там нема сидячих місць, але в інший час там з’являються крісла. Це магія.

Вже існують машини, які можуть їздити на автопілоті, але для цього немає нормативно-правової бази, та й не готові страхові компанії. Ні півночі Німеччини є кур’єрська компанія, яка могла би доставляти посилки за допомогою дронів, але теж немає законодавчої бази.

Ця магія охоплює нас, але будьте обережні. Наприклад, якщо ви займаєтесь спортом, то не надягайте всілякі датчики, які вимірюють, скільки ви пробігли та ваш стан здоров’я. Страхові компанії тільки й чекають такого девайсу та закону, щоб можна було кожен місяць слідкувати за клієнтом та у разі зменшення навантажень нараховувати більший внесок.

У 2050 році 75% людей будуть жити на урбанізованих територіях. Тобто під урбаністичні поселення ми будемо використовувати площі, де зараз вирощуємо їжу. Майбутній тренд – ведення сільського господарства у містах.

Ми продукуємо величезну кількість сміття. Світ дурний, що викидає його, адже це наші нові матеріали. Ми маємо змінити підходи. Одна з випускниць зробила цілу колекцію взуття зі сміття як дипломний проект. Якби якась зірка вийшла у тому взутті, то це стало би трендом. Це говорить ще й про те, що у нас має змінитися розуміння краси.

Головний тренд для мене – це поінформованість суспільства. Вона дає бачення. А бачення – це ключ до прогресу, інновацій та лідерства.

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні, а приїзд Сюзани Скалскої відбувся завдяки сприянню посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Найцiкавiше на сайтi

Кіно зсередини: продюсер Володимир Яценко про перемоги «Дикого поля», «Атлантиди», «Додому»

АвторЮрій Марченко
19 Вересня 2019

Володимир Яценко довго й успішно займався зйомками реклами, а потім вирішив спробувати себе продюсером кіно. За ці декілька років він вже випустив фільм «Дике поле» за головним романом в історії незалежної України, «Ворошиловградом» Сергія Жадана, його ж картина «Додому» у 2019-му висунута від нас на «Оскар», а «Атлантида» стала першим українським фільмом, що виграв на Венеціанському кінофестивалі. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Володимиром про те, скільки коштує зняти кіно, якою буде нова українська хвиля та що кіношники думають про Netflix.

– За останні п’ять років в Україні з’явилася купа фільмів, які можна дивитися без знижок на те, що «ну це ж наші…» Як думаєш, завдяки чому?

– Завдяки тому, що держава почала ввалювати в кіно чимало грошей. З’явилося просто багато фільмів, що, власне, і було метою – створити такий своєрідний живильний бульйон, в якому би знімало все живе, криве, косе, талановите і бездарне. Наскільки я знаю, завдяки цьому більше 400 компаній стали займатися кіно. Купа людей просто фізично почали знімати – і це принесло свої плоди. Плюс щороку держфінансування ще й збільшувалося вдвічі, зараз це вже біля $40 млн. Це рівень фінансування дуже непоганої європейської країни.

При цьому вціліли люди, які до цього були ніби поза системою: Мирослав Слабошпицький, Валик Васянович, наш Микита Сергійович Михалков – Олесь Санін. Зате перестали знімати всі ці ветерани, які з року в рік вивалювали жахливі шароварні фільми.

Якщо нові киношники з приходом нової ж влади не помруть, то це покоління покаже себе дуже добре. Вони вже інтегровані в європейську систему кіно, вони вже багато надивилися, вони знають тренди. Плюс ми ж фронтир, а будь-який фронтир виробляє нові цікаві смисли.

– Загалом це той випадок, коли державі можна подякувати?

– Рідкісний випадок, але так! Філ Іллєнко (колишній голова Держкіно. – Platfor.ma) реально доклав багато зусиль, щоб все сталося, щоб прийняли закон про кіно, який я вважаю одним із найкращих в Європі. Нам залишилося тільки визначитися, розумні ми чи красиві та яку індустрію будуємо.

Кадр із фільму «Дике поле»

Не кажи «триста»:
як навчитися жартувати дійсно смішно

Скільки разів перед сном ви знову і знову програвали в пам’яті момент, коли могли влучно віджартуватися? Або вам на думку спадала дотепна відповідь, але надто пізно? Настав час стати зіркою стендапу не тільки у власній голові. Почуття гумору не генетичне, і його можна натренувати. Розповідаємо про прості правила та заборонені прийоми.

Навчитися жартувати нам допомагають експерти з «Підпільного стендапу»

Слідкуйте за контекстом. Коли ви в колі друзів, то пожартувати не важко, адже ви знаєте контекст, у якому знаходитесь. Ви в курсі того, що відбувається, можете жартувати щодо того, що трапилося тут і зараз. Натомість комік має створити контекст штучно та вигадати такі умови, в яких його слова стають смішними. Наприклад: «Мене питають, що я встиг до 25 років? Я встиг не померти, це теж непросто. В Україні дуже легко це зробити – невдало зайшов до Євразії, переплутав йогурт в АТБ, зайняв надто активну позицію в Херсоні. Сьогодні настільки легко померти, що новину про смерть людини можна прочитати у розділі “Курйози”».

Робіть влучні постріли. Ваша кількість жартів повинна бути дозованою. Якщо ви думаєте, що ви будете постійно жартувати й залишатися на гребені хвилі, то ні – це швидко всім набридне. Навіть якщо ви робите це смішно, ваші слова будуть знецінюватися. А якщо несмішні, то швидко здобудете собі славу балабола. 

Цитуйте. Якщо ви хочете смішно пожартувати в компанії, то можна процитувати якогось коміка, наприклад. Це не заборонено і майже завжди смішно, а якщо ні, то ви можете виправдатися: «Ой, ну я не так переказав, там було кумедніше». Але тільки в тому разі, якщо у вас немає амбіції виступати на сцені.

Дійте по ситуації. Якщо ваш жарт не заходить, пожартуйте про те, як у вас не зайшов жарт. Якщо перед вами сидять 50 людей, які не сміються, оберіть одного, який відреагував, і почніть із ним розмовляти. 

Не бійтеся бути несмішними. Це нормально. Навіть професійні коміки дуже часто виступають несмішно, якщо ви те ж саме зробите в компанії, то нічого страшного не відбудеться. Не намагайтеся рятуватися та накидувати ще 40 жартів, щоб вибратися з цього полону.

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.