Давайте завтра: п’ять трендів, які змінять наше життя

АвторВікторія Топол
7 Липня 2015
вперед креатівіті планета технології

Минулого тижня у Fedoriv Hub відбувся семінар авторитетного європейського експерта з трендвочингу Сюзанни Скалскої, який організувала агенція CreaPro за сприяння посольства Королівства Нідерландів в Україні. Platfor.ma записала найцікавіші думки дослідниці про те, як наше життя зміниться вже дуже скоро і чому майбутнє вже поруч.

Після винаходу парового двигуна в нашому  суспільстві відбулись грандіозні зміни. Тоді ми створили феномен, якого не було раніше, – роботу. А що було до цього? Було життя. Тепер у нас є життя, є робота і є «йога». І ми шукаємо баланс між ними.

Нове покоління перестає вірити в маркетинг. Воно відчуває, що все це неприродні структури. Ми спостерігаємо закінчення ери маркетингу і входимо в еру мережі спілкування. Йтиметься не про ціни, не про маркетинг. Поки величезні корпорації не знають, як підійти до кожного окремо. Проте у майбутньому людина вирішуватиме, що саме для неї підходить, і не зважатиме на маркетинг, який прагне нав’язати якомога більше непотрібних нам речей.

Зміна контексту

Перша зміна. Головні рушії економіки переміщуються із Заходу на Схід. Бразилія, Росія, Індія, Китай – ці країни перебирають на себе важелі економічного розвитку.

Друга зміна. Великий демографічний зсув. Завдяки розвитку медицини ми стали довше жити. У 2030 році людей у віці 55+ буде на 73% більше. Financial Times назвав цю ситуацію «срібним цунамі». Потрібно буде щось робити з нашою пенсійною системою, тому що система, за якою зараз живуть більшість країн, була розроблена 150 років тому. Тоді це мало сенс: людина працювала 40 років, виходила на пенсію, проживала кілька років та помирала. А тепер людина працює 40 років, виходить на пенсію, і живе ще 10-20-30 років.

Третя зміна. Зміна бізнес-середовища. Це означає, що ті, хто хизувався своїми дипломами бізнес-шкіл і шкіл менеджменту, можуть покласти їх на полицю, бо вони не знають, як вирішувати проблеми в сучасному світі.

Зміниться ставлення до дизайну. Дизайн 1.0 – система, де дизайнер і замовник удвох вирішують, що робити, – вже відійшла. Зараз дизайн 2.0. Ми виробляємо не тільки продукт, а й все коло послуг, що з ним пов’язане. Але незабаром ми перейдемо на дизайн 3.0. Це означає, що дизайн повністю трансформує організацію. Вже сьогодні є посади віце-президентів з дизайну, які відповідають за цю сферу в усій компанії. Це означає, що дизайн просякнув всю компанію, адже вона працює на основі його інноваційних рішень. І далі ми будемо стояти на порозі стадії 4.0. У ній дизайн перейде за рамки компаній, і почне працювати над дизайном самого суспільства. На цьому етапі фахівці з дизайну надаватимуть поради тим, хто приймає політичні рішення та оформлює наше суспільство.

Ми переходимо від епохи, коли вважали, що чим більше телевізорів маємо, то ми щасливіші, до моделі, коли люди мають дбати одне про одного

Тренди

Ми вірили, що наша економіка безкінечно зростатиме. Нам здавалося, що коли сьогодні наш дохід 1,5, то завтра буде 1,6, післязавтра 1,7 і так далі. Це ми називаємо задоволеність акціонерів, адже це все стосувалося не вас, а них. Наприклад, 10 років тому ви купили холодильник у компанії, що мала дохід 1,5. А наступного року вони хочуть 1,9, тому вам треба купити два холодильники. Ви маєте купувати вдвічі-втричі більше, аби їхній дохід збільшився. Вони це пояснюють тим, що наша економіка має зростати. Але нове покоління навіть одного холодильника не хоче. Тому акціонери просто зайшли в глухий кут. Соціологи кажуть, що ми дійшли кінця американізації. Макдональдз закриває 800 ресторанів у Європі. Вони писали, що стали жертвами. Уявляєте собі, вони – жертви здорового харчування!

Ми потихеньку починаємо переходити до скандинавізації. Це перехід від «я» до «ми». Для цього у голові має все переключитися. Ми не будемо бажати, щоб у сусіда захворіла корова – це була частина нашої східної культури. Ми переходимо від моделі, що більше телевізорів маємо, то щасливішими ми будемо, до моделі, коли люди мають дбати один про одного.

Є люди, у яких нічого немає у матеріальному плані. Нам здається, що вони від того нещасні. Але виявляється, що вони щасливіші, ніж ми, бо у нас величезні проблеми з тим, що маємо.

5 трендів, які змінять світ

Це доволі дешевий апарат, за допомогою якого ми можемо виготовляти речі у себе вдома. Можна надрукувати будинок (такий є в Амстердамі) або речі для побуту. Використання 3D принтерів за стратегію обрала IKEA. Вона збирається за п’ять років відкрити спеціальні департаменти такого друкування. Це змінить підхід до меблів.

Ми можемо друкувати маленькі частини велосипедів. Можемо надрукувати навіть машину, тому що зараз найбільший 3D принтер – 2 на 2 метри. Також їх використовує індустрія моди. Наприклад, Nike користується ними для виробництва сумок та взуття. Ми можемо надрукувати матраци та шезлонги без використання різних деталей – одразу зробити всю структуру. Можна контролювати навіть м’якість. Також 3D принтери використовують для друку протезів, які підбирають під конкретні особливості людини.

Зараз у подібні розробки вкладає кошти NASA, щоби навчитися друкувати, наприклад, хребет і використовувати це у медицині. У Мілані на показі мод експериментували зі взуттям. Щоб підсумувати: на обкладинці «The Economist» був заголовок, що ми увійшли у еру революції 3D.

Ремесла у західному світі були знищені. У Голландії двадцять років тому позакривали усі заклади, де навчали ремеслам та ручній роботі. Тепер розробляють план поновлення навчання ремеслам. У Польщі такі навчальні заклади закрили п’ять років тому, тому знадобиться менше часу, аби їх відновити. Ми маємо пишатися тим, що можемо повернутися до тих ремесел, тому що ще лишилися люди, які знають, як це робити.

У системі маркетингу нам промивали мізки використанням, повторним використанням, переробкою. Це все лайно. Має бути ремонт.

Якщо ми будемо розробляти продукти, які можна полагодити, то буде зменшуватися виробництво та споживання, не треба буде перероблювати. Компанії цей напрямок майже не розвивають. Є шведська компанія Ф’югал Равен, яка почала робити одяг, що можна ремонтувати. У них є колекція «Для поколінь». Вони кажуть, що перш, ніж відрізати матеріал, думають, як зробити так, щоб потім річ було легко відремонтувати та перешити. Вони навіть формують пакети з матеріалами, які можна використати для ремонту продукції. Це абсолютно інша бізнес-модель.

Почали з’являтися набори «Зроби сам». Якщо людина знає, як щось робиться, то знає, як це полагодити. Є проект шведських студентів дизайнерського університету в Лунті під гаслом «Tomorrow Collect». Їх філософія – черпати натхнення у минулому, щоб жити у майбутньому. Уявіть собі Швецію – найбільш розвинену країну на Землі – вони вчаться робити взуття та зберігати продукти без холодильника, прати без  машинки та прасувати без праски. Вони кажуть, що пральні машинки лише псують їхні речі. Це зміна культури. А ми з вами все ще хочемо купити цю пральну машинку з багатьма функціями, з яких ми використовуємо дві–три.

Я працюю в офісі з 10 до 18. Для таких, як я, це дуже важливо. Важливі мої візитівки – там написано, на кого я працюю. Але нове покоління може працювати будь-де і будь-коли. Тягають з собою комп’ютер, приватність їм не потрібна. Вони не люблять особисті зустрічі – є онлайн. Їх філософія: моєму роботодавцю пощастило, що я на нього працюю. У Польщі деякі сімейні компанії кажуть, що не хочуть брати на роботу людей, які народилися після 1980 року. Для них нове покоління має інші дефініції всього. Вони кажуть, що хочуть працювати три дні, але щоб платили за весь тиждень, не хочуть працювати в офісі, тому що їм достатньо простору всюди. Уявіть, як буде відрізнятися наступне покоління. І дуже важливо розуміти, що ми їх не змінимо, а маємо змінитися відповідно до них.

Що таке дім для нового покоління? Це дірка, у якій стоїть комп’ютер. Майже 90% моїх студентів – діти з неповних сімей. І це норма. Уявіть дитину розлучених батьків. У неї є наплічник, мати веде дитину у дитсадок і каже: «Сьогодні тебе забере батько». Наступного дня батько каже: «Сьогодні тебе забере друга дружина дідуся». Життя цієї дитини – у рюкзаку. Такі діти ніколи не знають, де приземляться. Вони втратили почуття приналежності до чогось, тому з ними важко розмовляти про те, щоб бути нацією чи говорити одною мовою.

Хто ти, якщо твоя мама з Нідерландів, тато – зі Швеції, а дідусь з бабусею – з Румунії?

 У них вимито з мізків розуміння їхньої ідентичності. У Бельгії було бієнале під назвою «Вашого дому не існує».

Для нового покоління змінюється роль жінки. Найбільші показники зростання економіки – це не про Китай чи Індію. Вони можуть бути досягнуті за рахунок внеску, який робить жінка. Письменник сказав: «Коли ви даєте освіту чоловіку, ви просто даєте освіту чоловіку. Коли ви даєте освіту жінці – ви даєте освіту поколінню». Якщо змінюються жінки, то й чоловіки теж. Бізнес починає усвідомлювати, що чоловіки – теж люди. У Скандинавії ввели день для тата, коли він може брати один вихідний на тижні, щоб побути зі своєю дитиною. Зараз бути батьком просто – є спеціальні місця в автобусах, у кафе є можливість змінити підгузок, є дитяча їжа. Татки-хіпстери – це тренд.

Наші діти обожнюють дідусів і бабусь, тому що вони – найреальніші люди. З ними можна не купувати пиріг, а спекти.

Колись на всіляких конференціях усі говорили про досвід. Зараз усі говорять про магію. Досвід означає, що людина має щось знати. Магія – це щось глибше.

Голландський уряд вирішив зробити підсвітку асфальтового покриття. Тобто по всій дорозі йде суцільна смуга, яка світиться. Це зменшує видатки на освітлення доріг і, дивлячись на таку розмітку, людина може швидше їхати. Ви не можете змінити людей, але можете змінити дорогу, щоб люди по-іншому їздили. Було презентовано сім кілометрів дороги, розмітка якої світиться, як циферблат старого годинника. Це інкрустація в асфальт. Окрім того, є ліхтарі, які запалюють лише тоді, коли змінюються погодні умови. Коли я розказала про це у Міністерстві інфраструктури Польщі, то мені сказали: «Нам би дороги побудувати». Але там можуть зразу будувати саме таку дорогу, а не перероблювати старі. Так само роблять освітлення пішохідних доріжок.

Є цікава ідея встановлювати зовні табло, аби бачити, де у потязі є вільні місця. Так легше зорієнтуватись, куди сідати. 

Німці будують потяги, які трансформуються: у годину-пік там нема сидячих місць, але в інший час там з’являються крісла. Це магія.

Вже існують машини, які можуть їздити на автопілоті, але для цього немає нормативно-правової бази, та й не готові страхові компанії. Ні півночі Німеччини є кур’єрська компанія, яка могла би доставляти посилки за допомогою дронів, але теж немає законодавчої бази.

Ця магія охоплює нас, але будьте обережні. Наприклад, якщо ви займаєтесь спортом, то не надягайте всілякі датчики, які вимірюють, скільки ви пробігли та ваш стан здоров’я. Страхові компанії тільки й чекають такого девайсу та закону, щоб можна було кожен місяць слідкувати за клієнтом та у разі зменшення навантажень нараховувати більший внесок.

У 2050 році 75% людей будуть жити на урбанізованих територіях. Тобто під урбаністичні поселення ми будемо використовувати площі, де зараз вирощуємо їжу. Майбутній тренд – ведення сільського господарства у містах.

Ми продукуємо величезну кількість сміття. Світ дурний, що викидає його, адже це наші нові матеріали. Ми маємо змінити підходи. Одна з випускниць зробила цілу колекцію взуття зі сміття як дипломний проект. Якби якась зірка вийшла у тому взутті, то це стало би трендом. Це говорить ще й про те, що у нас має змінитися розуміння краси.

Головний тренд для мене – це поінформованість суспільства. Вона дає бачення. А бачення – це ключ до прогресу, інновацій та лідерства.

 

Матеріали рубрики Re:Invent публікуються за сприяння Фонду розвитку українських ЗМІ посольства США в Україні, а приїзд Сюзани Скалскої відбувся завдяки сприянню посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Найцiкавiше на сайтi

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)