fbpx

Homo urbanisticus: уривок з книжки архітектора Йена Ґела «Міста для людей»

АвторPlatfor.ma
18 Травня 2018

Нещодавно видавництво «Основи» спільно з освітньою платформою СANactions презентувало книгу Йена Ґела «Міста для людей» – визнаний у всьому світі бестселер з урбаністики. Platfor.ma публікує уривок про те, чому пішоходи не дуже змінилися за останні кількадесят тисяч років і чому квитки в оперу такі дорогі.

 

Ссавець, який пересувається горизонтальною поверхнею обличчям уперед зі швидкістю 5 км/год

Планування міста для людей цілком природно починати з розуміння того, як люди пересуваються і як задіюють органи чуття, адже саме ці біологічні параметри визначальні для діяльності, поведінки й комунікації в міському просторі.

Міські пішоходи ХХІ століття – результат еволюції, яка тривала мільйони років. Людина розвивалася так, щоби пересуватися повільно й пішки, а тіло людини пряме і вертикальне.

Ноги легко несуть нас уперед, а от пересуватися боком чи спиною вперед нам помітно важче. Наші органи чуття теж пристосовано до повільного пересування вперед переважно горизонтальними поверхнями.

Наші очі, вуха й носи спрямовано вперед, щоби помічати небезпеку чи вигоду на шляху перед нами. Палички й колбочки сітківки наших очей так само підпорядковано пересуванню по горизонтальній земній поверхні.

Фото: Ліза Яблонська

Ми добре бачимо перед собою, периферійний боковий зір у нас гірший, ми непогано бачимо, що у нас під ногами, але набагато гірше – те, що над нами. Наші руки спрямовано вперед і добре пристосовано для обмацування нових об’єктів чи розсування гілок, щоб звільнити собі шлях. Одним словом, вид homo sapiens – це лінійні, фронтальні, горизонтально орієнтовані, прямоходячі ссавці. Стежки, вулиці й бульвари – простори для лінійного пересування за допомогою людського опорно-рухового апарату.

Одна з найважливіших подій у житті людини – мить, коли вона підводиться на ноги і робить перший крок, адже з цього починається справді нове життя.

Такий наш клієнт – пішохід з усіма наведеними вище якостями, обмеженнями і потенціалом. Фактично проектувати людський вимір міста – це створювати міські простори, де зручно пішоходам, звісно, з урахуванням можливостей і певних обмежень, продиктованих будовою тіла.

Відстань і сприйняття

У книжках «Німа мова» (1973) і «Прихований вимір» (1966) американський антрополог Едвард Голл докладно досліджує історію еволюції людини та знайомить із природою людських органів чуття, їхніми особливостями й роллю.

Розвиток органів чуття тісно пов’язано з історією еволюції. Для ясності органи чуття можна поділити за відстанню: до «далеких» належать зір, слух і нюх, а до «близьких» – дотик і смак. Останні пов’язано з роботою покривів і м’язів, а отже, зі здатністю відчувати холод, тепло, біль, текстуру й форму. Органи чуття задіюються при контакті між людьми на дуже далеких відстанях.

Зір – найрозвиненіше з наших чуттів. Спершу ми помічаємо іншу людську істоту – розпливчастий обрис у далині. Залежно від тла й освітлення ми відрізняємо людську постать від тварини чи куща з відстані 300-500 метрів.

З відстані 22-25 метрів ми починаємо розпізнавати вираз обличчя й емоції. Ця людина щаслива, засмучена, радісна чи роздратована?

Ми бачимо людей з відстані 100 метрів, а коли відстань скорочується, бачимо більше подробиць. Однак ефективна взаємодія стає можливою тільки на відстані менше за 10 метрів, і що більше органів чуття ми хочемо задіяти під час контакту, то коротшою вона має бути†.

Що коротша відстань, то більше бачить глядач, його погляд зосереджується спершу на верхній половині тіла, потім на обличчі, а тоді вже на рисах обличчя. Однак почути цю людину можна було і з набагато більшої відстані. На віддалі 50–70 метрів ми, найімовірніше, почуємо крик про допомогу. Із 35 метрів можлива однобічна комунікація гучним голосом, як це буває в церкві, театрі чи аудиторії. На відстані 20–25 метрів можна обмінюватися короткими повідомленнями, та справжнє спілкування можливе, лише коли люди наближаються одне до одного принаймні на 7 метрів. Що сильніше скорочується відстань – від семи метрів до півметра – то детальнішим і виразнішим стає спілкування.

Коли відстань скорочується, у гру вступають інші чуття. Можна розрізнити запах поту й аромат парфумів. Можна відчувати температуру шкіри, а це теж інформативний складник спілкування. Рум’янець, пристрасні погляди, гнів завжди зрозуміліші зблизька. Фізична пристрасть і дотики, природно, теж можливі на такій інтимній відстані.

Йен Ґел «Міста для людей». «Основи», 2018

Соціальне поле зору

Усі ці спостереження про відстань, чуття й комунікацію можна підсумувати так: на віддалі від 100 до 25 метрів мало що відбувається, та з кожним метром наближення взаємодія й спілкування стають насиченішими й детальнішими. Зрештою, на відстані від 7 до 0 метрів люди користуються всіма органами чуття, стають помітними й відчутними всі деталі, відбувається інтенсивний обмін почуттями.

Наступна важлива позначка – 25 метрів: з такої відстані ми починаємо розшифровувати емоції й вираз обличчя. Не дивно, що ці дві просторові позначки засадничі для фізичних декорацій, функція яких – створити можливості для спостереження за людьми.

Спостереження за подіями

Стадіони й амфітеатри, споруджені для перегляду концертів, спортивних змагань та інших дійств, послуговуються відстанню в 100 метрів. У спорудах для спортивних змагань, де глядачі не тільки стежать за загальною ситуацією на полі, а ще й, наприклад, за м’ячем, окремими гравцями і їхніми рухами, зазвичай закладають відстань у 100 метрів від центру поля до останнього ряду сидінь. Сидіння при цьому розташовують так, щоб вони «виростали» над полем. Завдяки цьому глядачі стежать за грою чи виступом ніби згори, і для спортивних подій це цілком зручно, адже можливість бачити загальний рух на полі – важливий складник розваги. Квитки теж продають із розрахунку, що найвіддаленіші місця потрапляють у «магічне коло» радіусом десь 100 метрів – це відстань, із якої ми розрізняємо рухи окремих людей.

Ця стометрова відстань – ще й природне обмеження для кількості людей, яких можна одночасно зібрати на одну подію. Навіть найбільші стадіони світу вміщують порівняно обмежену кількість глядачів і можуть запропонувати максимум 100 тисяч сидінь на трибунах, як-от барселонський футбольний стадіон «Камп Ноу» (98 772 місця) чи Олімпійський стадіон у Пекіні (91 000).

1. Футбольний стадіон «Камп Ноу»
2. Олімпійський стадіон у Пекіні

Отже, ми маємо справу з дуже ефективним стометровим «бар’єром» – біологічним обмеженням для розміру таких споруд. Якщо кількість глядачів потрібно збільшити, доводиться збільшувати об’єкти спостереження. На рок-концертах зображення транслюють на великі екрани, адаптовані до розміру споруди. Звук також підсилюють.

На кінодромах, де фільми можна дивитися просто з авто, стоять велетенські екрани, щоб зображення можна було розрізнити з чималої відстані.

Йен Ґел «Міста для людей». «Основи», 2018

Обмін емоціями

Друге обмеження – 25 метрів – використовують у плануванні драматичних і оперних театрів, щоб із глядацьких місць можна було розрізнити вирази облич, особливості вокалу, розібрати інтонації й слова. І в драматичних, і в оперних театрах головна мета вистави – донести настрій і почуття. Обличчя має бути видно, а нюанси вимови й тону – чутно.

Причина в тому, що на користь глядача можуть грати такі посилювальні засоби, як грим, жестикуляція й акустика приміщення. Грим увиразнює міміку акторів, жестикуляцію вміло, «по-театральному» гіперболізовано, а гучність мовлення посилюється завдяки професійній артикуляції й іншим прийомам, серед яких славнозвісний «театральний шепіт», чутний навіть за 35 метрів. Усі ці засоби допомагають глядачам отримати якнайповніше уявлення про висловлювані акторами почуття, навіть коли до сцени аж 35 метрів. Це можливий максимум.

Драматичні та оперні театри збільшують кількість місць коштом ярусності й концентричного розташування півколом, щоб умістити якнайбільше глядачів. До місць в оркестровій ямі іноді додають ще й балкони для музикантів і хористів у два і навіть три яруси над сценою та по боках від неї. В усіх розрахунках 35 метрів будуть спільним знаменником, на якому тримається можливість побачити й почути.

Ви отримуєте те, за що платите

І хоча об’ємний простір може вміщувати порівняно велику кількість глядачів, якість перегляду з різних точок залу дуже відрізняється, і це відбивається в цінах на квитки.

Коли йдеться радше про емоції, а не про рух, сакральною відстанню стає 35 метрів. Ця відстань, врахована в проектах глядацьких залів у театрах усього світу, — максимальна відстань, з якої глядач розрізнить вирази облич, розбере мову чи пісню.

Найдорожчі завжди місця посередині залу й найближче до сцени, тобто в перших рядах партеру чи балкона. Звідти глядачі можуть дивитися виставу не повертаючи голови, зблизька і десь на рівні очей. На таких місцях вони отримають найбільше вражень. Місця далі позаду дешевші, бо відстань збіднює враження, хоча й тут глядачі дивляться просто перед собою і сцена залишається більш-менш на рівні очей. Сидячи вище й далі від сцени або глибше й по боках, сприймати виставу не так зручно, і вражень стає менше, відтак і квитки на такі місця дешевші. Нарешті ми дісталися до найдешевших місць: на найвищому балконі або зовсім бічні. Насправді з таких місць акторської гри не видно – самі тільки маківки й рисунок пересування сценою. Однак із таких місць чути репліки, музику й спів, а ще видно сцену ближче до лаштунків і те, що за лаштунками.

Розташування глядацьких місць у театрах і ціни на театральні квитки багато кажуть про особливості наших органів чуття і людське спілкування. Головні характеристики найзручніших місць: близько, попереду, на тому самому рівні. Головні характеристики менш зручних місць: далеко, бічний вид. Найменш зручні найвищі місця: з такого ракурсу глядач бачить постаті, але не вирази облич.

Читайте більше цікавого