Чиновникам дадуть «Нобеля»: як цифрова диктатура контролюватиме держслужбовців

АвторІван Павлюченко
25 Липня 2019
активізм пороблено технології Україна

Команда новоствореного проекту «Нобель» на чолі з Максимом Бахматовим анонсувала запуск в Україні «цифрової диктатури» – інструменту для оцінки ефективності державного менеджменту. Ми спитали у співзасновників, про що йдеться.

Про проект «Нобель» вперше заговорили в травні 2019 року. У нього четверо засновників: Максим Бахматов (Unit.City), Євген Кудрявченко (Vintage Web Production), Володимир Рогов (бізнес-тренер) і Олексій Купрієнко (Underdog The UnLawyers). За їхнім задумом, інструмент вимірюватиме рейтинг чиновників на основі відкритих даних, буде повністю публічним і покаже, хто з посадовців відпрацьовує свою зарплату, а хто ні.

«Нобель» позиціонує себе як новаторське бюро електронного контролю та спільноту людей, які «вкрай охриніли і вирішили, що у них є всі можливості змінити свою країну».

Максим Бахматов, автор ідеї, лідер проекту, керуючий партнер UNIT.City

– Чому ви вирішили запустити цей проект? Чому саме зараз?

– Просто ідея дозріла. Вперше я задумався про такий проект навесні 2018 року. Перший раз з колегами по ринку обговорив після iForum того ж року. Почав ходити, думати, обговорювати, не розуміючи, як краще підійти до реалізації. Насправді, ми і зараз спершу намагаємося перевірити гіпотези, не маючи того плану, в якому впевнені на 100%. Так, це точно рейтинг, заснований на big data і аналітиці, це точно крутий IT-продукт, але який вектор буде в підсумку, на що робимо упор? Думаю, найкращий підхід – як у стартапі: пробувати, змінювати рішення, поки воно не стане ефективним, а не чекати, коли прийде розуміння, як у теорії все буде працювати найкраще.

Навіщо мені взагалі цей проект? У мене викликає щире здивування і на фізичному рівні незадоволення той факт, що держава не зацікавлена ​​в самоконтролі й результативності. Притому держава сама по собі – це прості люди, які просто неефективно і по-кінченому працюють. Значить, змусити працювати їх ефективно можна, виставивши рамки і критерії підрахунку цих результатів – як у бізнесі, тільки так.

Найуспішніші країни сьогодні – це все ж бізнес-проекти: вони ефективні, прибуткові, у них є ресурс на те, щоб боротися з корупцією, розвивати країну, годувати, поїти, воювати, бути зубастими. Відповідно, є критерії, терміни, розуміння вектора, куди вони йдуть і в якому темпі. А у нас хіба є? Це огидно.

«Нобель» – це не тільки примха, мрії про мир у всьому світі і прекрасне майбутнє. Це питання державної безпеки. Якщо ми так спокійно дерибанимо (і відсутністю відсічі дозволяємо це робити) бюджети, які нам виділяють в межах державних кредитів, ми ж не тільки б’ємо по репутації країни, але недодаємо бюджети в армію, службу безпеки, поліцію, реформи, освіту і так далі. Це замкнене коло, яке може призвести до розвалу держави.

– Чим цей проект відрізняється від інших ініціатив?

– Ключовий проект на схожу тематику, який анонсується зараз, це «Держава у смартфонi». За моїми відчуттями це «бджоли проти меду».

Держава ніколи не буде сама себе контролювати настільки, наскільки її може контролювати сторонній суб’єкт. Так, цифрові комунікації і системи будуть скорочувати можливість неефективної роботи. Але, по-перше, сам старт цього проекту, по-друге, відбір у нього, по-третє, контроль над роботою – це все дуже-дуже маріонеткове.

Ось якщо ви захочете накачати залізний прес, ви можете прописати собі ідеальну схему тренувань і харчування, але навряд чи дотиснете самостійно. А ось сторонній тренер, якому плювати на ваше «ой, та ну ні, не 15 раз зроблю, а 12», «ой, сьогодні не хочу», допоможе привести до результату швидше. Тому що тренер – особа не зацікавлена, йому, за великим рахунком, все одно, є конкретно у вас прес чи ні.

У «Нобелі» так само. В нас нульова толерантність до нинішньої влади і держави як такої. 28 років Україна показувала себе як неефективна структура. Чому ця держава раптом різко стане результативною? Ми не знаємо і не віримо. Тому будемо незалежним контролером. Якщо ж держава буде змінюватися і прискорювати темпи розвитку – класно, ми тільки допоможемо. Ми в такий прірві, що роботи вистачить на всіх.

Євген Кудрявченко, співзасновник проекту, директор веб-студії Vintage Web Production

– Як працюватиме система, якщо в двох словах?

– У двох словах ми будуємо «цифрову диктатуру» – це математичний алгоритм, заснований на відкритих даних, де не будуть враховуватися суб’єктивні дані типу «оцініть роботу вашого менеджера від 1 до 10» або «наскільки стало жити краще або гірше в цьому році». Всі ці опитування дуже суб’єктивні.

Наприклад, люди у Західній Україні часто у відповідь на питання «Як у вас живеться?» дають більш низьку оцінку, ніж люди зі Східної. Це викликано тим, що люди із Західної України частіше бувають за кордоном і у них ширше сприйняття поняття «добре». Такі дані ми відносимо до суб’єктивних і залишаємо їх для різних ЗМІ або рейтингових агентств.

Ми ж будемо рахувати тільки на цифри. Наприклад, ми зможемо порівнювати рівень освітлення на дорогах з рівнем ДТП. Або побудувати кореляцію між кількістю виданих ліцензій на алкоголь і пов’язати це з середнім балом на тестуванні ЗНО. Тобто зможемо побудувати взаємозв’язок між кількістю пивнушок в смт і середнім балом учнів.

Зараз ми вирішили почати з оцифровки міст і мерів. Тут почати простіше, так як вже є голі дані: бюджет міста, субвенції, дотації, витрати на парки, освіту та інше, є населення самого міста, є дані по реєстрації ФОПів і підприємств. 

Далі на підставу відкритих державних і накопичених особисто нами даних ми будемо будувати аналіз і прогнози.

Спочатку рейтинг буде виглядати примітивно і, напевно, помилятися, даючи результат з точністю 70%. Чим більше даних у нас буде і чим більше моделей ми побудуємо, тим швидше система буде поліпшуватися, щоб у кінцевому підсумку ми могли з точністю 95-98% визначати корупціонера ще до того, як його спалили. А далі будемо всіляко пропонувати цю інформацію ЗМІ.

Ще ми плануємо побудувати алгоритм виявлення потенційного корупціонера. Тут все просто. Ми беремо десять визначених корупціонерів і робимо вибірку зі ста людей. Завдання алгоритму – знайти потрібних людей. Якщо він зі своїм завданням впорається – значить, він робочий і ми починаємо його пред’являти світу.

Таким чином поетапно ми оцифруємо всіх державних менеджерів, суддів, прокурорів, мерів, міністрів і т. д. Навіщо? Всі вони наймані працівники, які отримують зарплату з наших податків. І як державний менеджер кожен з них повинен знати, коли він працює добре, а коли погано. Ми ж хочемо вивести для кожного з них формулу і KPI, щоб вони розуміли, наскільки вони ефективні в порівнянні з іншими своїми колегами.

Хоча як би цинічно це не звучало, якщо людина краде, але при цьому дико ефективна на роботі, то з точки зору нашої системи вона отримає високий бал. Якщо людина неефективна, незалежно від того, краде чи ні, наша система скаже, що вона повинна звільнити місце для більш продуктивного кандидата.

По суті, система буде видавати якусь сумарну оцінку діяльності чиновника (державного менеджера) і порівнювати його результат з аналогічними чиновниками, які займають ту ж позицію в інших містах, а в майбутньому – і в інших країнах.

– На якому все зараз етапі? 

– Нещодавно ми провели хакатон, де побачили близько ста осіб, небайдужих до нашої задачі. Всі вони кваліфіковані data scientist і математики. Також ми тримаємо контакт з шістьма групами розробників, які зараз роблять свої автономні продукти.

Один із прикладів – проект «Знай свого чиновника», який, використовуючи десятки чинників, намагається передбачити корупціонерів. Наприклад, за рік роботи на держслужбі дохід чиновника впав, а доходи його сім’ї виросли більш ніж у десять разів. Ми не можемо сказати точно, що цей чиновник корупціонер, а не його брат просто раптом дуже талановитий і зміг відкрити дуже успішну компанію, ніяк не пов’язану з чиновником. Але коли таких прецедентів буде збиратися все більше, ми зможемо на них вчасно відреагувати.

Також зараз займаємося пошуком СТО (chief technology officer. – Platfor.ma) та залученням міжнародного фінансування. Отримані кошти ми плануємо інвестувати в команду розробників, яка зможемо всі ці продукти об’єднати в одну інфраструктуру.

І ті фінансові розслідування, які зараз проводяться місяцями, ми зможемо зробити за пару годин. А коли команда зведе всі ці дані через API в єдину інфраструктуру, цю інформацію можна буде отримувати не за шість годин, а за п’ять хвилин.

Отже, з одного боку, наша система буде виконувати вимірювальну функцію (служити якоїсь лінійкою). З іншого боку, ми будемо проводити навчання, їздити по містах і розповідати державним менеджерам, як вони можуть підвищити свої бали, щоб кожен розумів, по яких параметрах все рахується, що враховується, і, якщо чиновник захоче отримати більш високий рейтинг, він розумів, де йому потрібно поліпшити свою роботу.

У перспективі реалізація системи в нас займе один-два роки. Можливо, навіть зможемо експортувати продукт в інші країни як ІТ-рішення для менеджменту державних чиновників.

– Навіщо вам це все?

– Все просто. На даний момент, за розрахунками наших чиновників, жити добре в нашій країні можна буде не раніше, ніж за 50-60 років. Що в свою чергу означає, що ми всі до цього часу або не доживемо, або доживемо, але нам буде все одно.

Ми ж хочемо встигнути пожити у щасливій і крутий Україні, тому робимо продукт, який, впевнені, отримає Нобелівську премію за економічні трансформації в країні.

Фото та ілюстрації: https://nobelc.org
Найцiкавiше на сайтi

Гроші, м’язи, реформи: Дмитро Дубілет про свою віру в технології, Monobank і СБУ

АвторЮрій Марченко
24 Липня 2019

Минулого тижня Дмитро Дубілет став радником в.о. голови СБУ і буде займатися запровадженням технологій у боротьбу з корупцією. Крім того, він керує інноваційним фінансовим проектом Monobank, запускає Koto – аналогічну установу в Британії, а також є співзасновником нестандартного спортивного клубу Smartass. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Дмитром про те, чому він не радить створювати банки, як технології можуть змінити державу і чому Європа йде туди, звідки ми тікаємо.

– Monobank, Smartass, Koto, а тепер ще й ІТ-реформами знову будеш займатися. Якщо тобі треба представити себе одним словом, то як ти вітаєшся?

– Та просто – бізнесмен або підприємець.

– Наскільки складно перемикатися між настільки різними проектами? Є якісь методики?

– Дійсно, перемикання поглинає досить велику кількість часу і енергії, але методик ніяких немає. Просто намагаюся структурувати все так, щоби різні завдання не сильно перепліталися у часі.

Чесно кажучи, є відчуття, що я як раз сильно недозавантажений. У всіх проектах, які ти перерахував, є багато розумних людей, які роблять купу правильних речей, а моя роль – керувати, радити, давати якісь настанови. Все це не заповнює мій робочий день годин на чотирнадцять, як хотілося б.

– А на скільки заповнює?

– Ну, десь дванадцять. В принципі, день може тривати досить довго, але по-справжньому ефективно, так, щоб я аж сам кайфував від продуктивності – годин п’ять-шість.

– У всіх цих сферах ідеї ваших проектів досить нетипові: спортивний клуб на межі з дискотекою, банк без відділень, вихід в Британію. Як вони з’являються?

– У кожного проекту своя історія. Якщо взяти банківські, то у нас велика команда колишніх колег по Приватбанку, з якими ми всі робимо. Але, до речі, нічого особливо проривного в ідеї немає. Якщо ти все життя займався фінансовою справою, то, звичайно, думаєш про те, щоб створити власний банк. А якщо ти створюєш його в 21 столітті, то було би дивно робити установу з відділеннями. Тобто не було ніякої ванної, де ми сиділи як Архімед і такі раптом: «Еврика!».

Кіт Дмитра – прообраз маскота Monobank

I want to believe: розбираємо 5 улюблених маніпуляцій політиків

«Щоб виявити обман, необхідно бути дуже уважним до кожної дрібниці», часто говорив  доктор Лайтман із серіалу «Теорія брехні». Інформаційне перевантаження та соцмережі зробили нас вразливими до маніпуляцій, і завжди знайдуться ті, хто не посоромиться цим скористатися. Особливо в переломні моменти життя країни: під час революцій, масових занепокоєнь і, звісно, виборів.

По факту, маніпуляція – це не брехня, а специфічна подача правди. А політична маніпуляція – це спекуляція на людських емоціях та почуттях. І чим ближчий політик до електорату на емоційному рівні, тим краще. Правда подається не комплексно, а частково і однобоко, із замовчуванням всіх незручних нюансів.

Історія знає багато політичних і державних діячів-маніпуляторів. Це психологічно сильні особистості, які вміло впливали на великі групи людей. Наполеон, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Михайло Горбачов досконало володіли технологією формування громадської думки як за рахунок власної харизми та здібностей, так і за допомогою підлеглих.

Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється через ЗМІ. Нам обіцяють підвищити зарплати, стипендії, знизити ціни на комуналку, зробити доступними освіту та медицину, пропонують вигідні кредити на житло. Як розпізнати відверту маніпуляцію? Давайте розглянемо п’ять прикладів.

Бувало таке, що, вибираючи між двома футболками, ви ніяк не можете визначитись? Коли починаєш замислюватись, чи потрібна взагалі ця футболка, якщо ви прийшли в магазин за джинсами, з’являється чарівний консультант, який починає говорити, як вам пасують обидві речі, і з-поміж іншого зауважує, що він чи вона й самі таку носять. І от ви на касі вже розраховуєтесь за дві футболки. Тут спрацювала маніпуляція «я – як ти».

У політиці найбільш популярний спосіб наблизитися до електорату – говорити з виборцями їхньою мовою, позиціонувати себе як «свого хлопця». Цьому добре сприяє поява в публічному просторі. Хтось заводить Ютуб-канал, хтось щодня з’являється на міжнародних зустрічах у веселих шкарпетках, а хтось стає реальним мемом.

Яскравий приклад – прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо: він часто публікує в своєму Інстаграмі смішні фото зі своєю родиною, на кшталт святкування Гелловіну. Окрім того, одним із приводів по-доброму посміятися над прем’єр-міністром стала його звичка підбирати до своїх строгих костюмів незвичайні і яскраві шкарпетки. У гардеробі Джастіна є найрізноманітніші моделі: в різнокольорову смужку або з черепами, а також більш «патріотичні», із зображенням кленового листа. Людям це подобається, і за досить короткий проміжок часу Трюдо став улюбленцем електорату. 

Фото: Instagram Джастін Трюдо

Захищайтеся: 6 сервісів з дірками у приватності, якими ви користуєтесь кожен день

АвторАліна Ситнік
9 Серпня 2018

Щодня ми перевіряємо пошту, гуглимо інформацію, шеримо картинки та спілкуємося в месенджерах. Це стало настільки природним, що ми навіть не замислюємось, що наші запити, повідомлення та скріншоти можуть легко потрапити у загальний доступ – і це без порушення жодних прав.  Platfor.ma проаналізувала слабкі місця популярних сервісів та додатків, які грішать витоками персональної інформації.

 

Компанія Google не приховує, що збирає будь-які доступні дані про своїх користувачів. Для того, щоб особисто переконатися у цьому, достатньо лише відкрити «Мій аккаунт» та перейти у розділ «Особисте та конфіденційність».

Тут можна знайти інформацію про  власну активність та побачити відвідані місця на Google maps. Також компанія зберігає усі голосові записи користувачів, які використовували Voice & Audio Activity. Запис розпочинається одразу після вимовляння «OK Google» чи натискання кнопки мікрофона.

 

Міф – це серйозно: як Apple та ІДІЛ використовують формули Древньої Греції

АвторАнтон Дробович
24 Липня 2018

На перший погляд, ми живемо у раціональному світі, де з дитинства вчимося точності суджень та прагматичній поведінці, а з міфами зустрічаємося лише у мультфільмах або під час прибирання книжкових полиць. Та це лише на перший погляд. Експерт з комунікацій, кандидат філософських наук й лектор курсу «Міф: нові версії реальності» в «Культурному Проекті» Антон Дробович пояснює, чому в епоху наукового знання ми не позбулися міфологічного світогляду, та як побачити стародавні сюжети в політиці, маркетингу, комунікаціях і популярній культурі.

Міф існував щонайменше за 60 тис. років до винайдення логіки, і люди як вид разів у 25 довше жили із міфологічним світоглядом, ніж з науковим. Все вказує на те, що міф історично був першим способом пояснення світу – ще до того, як ми навчилися проводити експерименти, вигадали науку та теорію аргументації. Це не добре і не погано, але це точно не минуло для нас безслідно.

Наука потребує доказів, умовиводів й експериментів, вона починається із сумніву в реальності, з її випробування. Для міфу ж докази невластиві, він взагалі не базується на логіці. Його внутрішня природа нікому нічого не нав’язує і не претендує на пояснення світу, вона просто пропонує свою інтерпретацію.

Міф – це яскрава й емоційна картина світу, сповненого чудес і таємниць. Жодних доказів, жодної боротьби за аудиторію, жодного розділення на тих, хто має рацію, і тих, хто неправий. Всі охочі можуть прийняти цю картину, а скептики її взагалі не бачать, бо щойно застосовують до неї раціональну перевірку, вона перестає працювати. Класичний міф байдужий до аргументів та дискусій, але він цінний сам по собі і багато говорить про тих, хто його створив і використовує.

 

Вперше міфологічні структури з політичною метою були використані ще в античності, але не будемо заглядати так далеко, адже маємо приклад, якому менше 100 років – політика ізоляціонізму Радянського Союзу. Коли комуністам не вдалося поширити свою «більшовицьку революцію» на весь світ, вони зрозуміли, що не витримають конкуренції з нормальними країнами, і закрили кордони. Але це потрібно було якось обґрунтувати.

Раціональних аргументів не знайшлося, тож більшовики вигадали дуже емоційно-міфологічну історію про «злобний загниваючий захід», який спить і бачить, як би знищити молоду республіку більшовиків. Навіть мовою офіційних документів вони оголосили весь закордон «враждебным капиталистическим окружением» («Положение о въезде и выезде из СССР» від 5 червня 1925 року). Офіційно проголошувалося, що всі, хто їздить за кордон, можуть потрапити під вплив «загниваючого заходу», що скрізь чатують зловорожі агенти, що потрібно виявляти ворогів народу і боротися з ними, і що в капіталістичних країнах тих, хто вірить у «світлі ідеали марксизму-ленінізму» ловлять і піддають усім можливим тортурам.