fbpx

Чи може «вигоріти» пожежник? Розпитуємо в людей складних професій про емоційне вигорання

АвторТетяна Капустинська
21 Квітня 2021

Темп життя все пришвидшується, а з цим дедалі частіше приходить і емоційне вигорання. Попри те, що ця проблема може спіткати будь-кого, все ще заведено вважати, що у зоні ризику виключно представники креативної сфери. Щоб розвінчати цей міф, спеціально для Platfor.ma про своє емоційне вигорання та те, як і чим запалити життя знову, анонімно розповіли пожежник, лікар і вчителька.

Довідка

Емоційне вигорання — це психологічне, емоційне та мотиваційне виснаження людини, яке сильно впливає на її фізичне самопочуття. На жаль, людей, які його відчули на собі, часто вважають ледацюгами та просто поганими працівниками, адже вони можуть досить негативно та цинічно ставитися до своїх обов’язків, дистанціюватися від них і від колег та взагалі не проявляти жаги до своєї справи. Насправді у «вигорівших» багато проблем — до них можуть належати абсолютна та постійна втома, непевність у своєму професіоналізмі чи здібностях, порушення харчової поведінки та сну, апатія, відчуття незадоволеності всім тощо.

Привести до емоційного вигорання може нездоровий трудоголізм, надмірне навантаження та праця в позаробочий час, відсутність помітних результатів діяльності, конфлікти у колективі або навпаки відчуття ізольованості, нечіткі вимоги від керівництва, неможливість впливати на процеси, постійна взаємодія з людьми та інше. Очевидно, що з введенням карантину таких випадків могло стати більше. Про це зокрема розповідає на своєму сайті колишня в.о. міністерки охорони здоров’я Уляна Супрун. А ВООЗ не так давно офіційно визнала емоційне вигорання хворобою — тому з 2022 року воно буде в переліку Міжнародної класифікації хвороб.

Пожежник

Емоційне вигорання для людини моєї професії — звична річ. Наша робота — зовсім не та пожежна романтика, яку показують у кіно. Трапляються руїни будинків, відірвані кінцівки, зруйновані життя — спробуй не вигоріти. Іноді такого надивишся й такі емоції через себе пропустиш, що не знаєш, як працювати далі. Але треба — це мій обов’язок.

Я добре відчуваю, коли цей стан загострюється, адже тоді просто опускаються руки. Можу лежати весь день, нічого не робити й навіть, здається, не думати. Такий анабіоз дозволяє перезавантажитися та працювати з новими силами. Так би мовити, вдається «потушити» цей стан. Ось що-що, а нестачі мотивації немає, хоч це й один з симптомів, як кажуть. Я обрав цю професію не «пальцем у небо» й усвідомлював, що буде непросто. Нещодавно до нас приходили молоді хлопці, з’їздили на кілька перших викликів і пішли, адже емоційно не витримали. Можу їх зрозуміти.

Коли я бачу, що хтось у мережі жаліється на те, що «у мене емоційне вигорання, тому що мені хтось написав негативний коментар», в мене аж закипає. От у людей проблеми, розумієш, якісь букви до душі не припали. Я, звісно, не хочу знецінювати чиїсь страждання або казати оцю банальну фразу «комусь гірше за вас», але якщо так подумати — є речі, які взагалі не варті навіть 5 хвилин розмірковування про них, не те що переживань.

Найстрашніше у стані емоційного вигорання те, що ти можеш не зреагувати вчасно в ситуації, коли потрібно бути напоготові. У мене було кілька разів, коли ми приїжджали на виклик, а там все палає, паніка, когось придавило — треба рятувати. А я стою і не можу поворухнутися, немов зависнув. У такі моменти я наче відходжу в інший світ, де немає болю та криків, де все якось «ніяк». Немає білого та чорного, хорошого та поганого, сумного і веселого. Колеги у таких випадках мене то водою поливали, то чимось по голові легесенько давали, щоб привести до тями. Я швидко оговтувався та, коли в буквальному сенсі, а коли в переносному, кидався у полум’я роботи. Важко контролювати такі моменти «відключки».

Нам, звичайно, надають психологів на роботі, ті стежать за нашим станом і намагаються допомогти. Але, якщо чесно, зі мною це не працює. Може, якби була можливість всюди за собою цього психолога тягати та розмовляти з ним постійно, то ефект і був би, а так це лише одна крапля на ціле вогнище. Тому борюся своїми силами — завжди нагадую собі, для чого я це роблю, і що «хто, якщо не я».

 

В минулому лікар, зараз фахівець з клінічних досліджень

Емоційне вигорання — це стан, який заведено пов’язувати з хронічним стресом, а в класичному медичному його визначенні виділяють три основні компоненти: емоційне виснаження, зниження особистісних якостей людини та зменшення почуття власної гідності й цінності.

У мене буває вигорання, як і у кожної людини тою чи іншою мірою. Заведено вважати, що до нього схильні тільки ті, хто багато працює з іншими людьми. Однак я впевнений, що у людини, яка весь день сидить мовчки за комп’ютером, теж можуть відбуватися такі процеси через хронічний стрес. Найяскравіше особисто у мене це проявилося в мій найскладніший професійний період, коли я працював лікарем у двох місцях. Моє життя зводилося до того, що я приходив з однієї роботи, спав і йшов на іншу. Так повторювалося день у день, і досить швидко привело до всіх перерахованих вище симптомів.

Я на фізичному рівні розумів, що мені важко відчувати емоції. А кожному лікарю в розумній кількості емпатія просто необхідна, щоб він міг співчувати та співпереживати пацієнтові, якому це дійсно потрібно. Щодо особистісних якостей — я не особливо ідентифікував себе чим-небудь крім роботи. У мене не було ні часу, ні можливості, ні сил займатися чимось, що виходило за межі обов’язків. Відчуття, що я виконую марну роботу, ще й гірше за всіх інших, звичайно, теж постійно було.

Найстрашніше в цьому стані — в ньому і залишитися. Всі ми пам’ятаємо скарги на лікарів, які після величезної кількості років у медицині беземоційно і злобно спілкуються зі своїми пацієнтами, не заглиблюються в їхню ситуацію й, як нам здається, виконують свою роботу халатно. Найстрашніше — застрягти в цьому, не розуміючи та не бажаючи зрозуміти, що з тобою відбувається. Я боявся, що перетворюся на такого лікаря, який буде просто існувати від зміни до зміни та виконувати якусь механічну роботу.

Це так само страшно і для особистості, оскільки з кожним днем ​​стає все простіше себе втратити та складніше вирватися з цього замкнутого кола. Що менше у вас емоційних сил і бажань якось проявляти себе, то менше ви їх можете докласти для того, щоб навіть елементарно взяти відпустку. Тут же виникає питання «А що я буду робити?»

При цьому на роботі, якщо ви лікар, це просто небезпечно для пацієнтів — можна прийняти необдумане рішення, яке призведе до трагічних наслідків. На щастя, в моїй практиці до такого не доходило, але страх цього висів наді мною постійно та ще більше підгодовував відчуття моєї власної неспроможності.

Емоційне вигорання однозначно впливає й на фізичне здоров’я. По-перше, важкі форми ведуть до соматичних проявів в організмі людини. По-друге, воно в будь-якому випадку буде пов’язано з нерегулярним харчуванням, неякісним сном, його недоліком або надлишком, а також з недостатньою фізичною активністю, тому що у людини в такому стані просто немає сил рухатися.

Складно, дивлячись на інших, визначити, що це саме вигорання, а не сама людина погана або некомпетентна. Особливо, коли молоді люди, які читають медіа, знаходять у себе якийсь діагноз і виправдовують ним свої проблеми в житті. І, на жаль, не нам судити — це вигоріла людина, що працює на останньому паливі, або іпохондрик.

Мене в такому випадку дуже виручали колеги, які зі сторони дивилися на мою роботу і, спасибі їм, розповідали в динаміці свої спостереження з приводу моєї продуктивності. Це пом’якшувало моє почуття своєї власної нікчемності та давало зрозуміти, що я щось можу (з огляду на минулий досвід) і що зараз мені чомусь складно працювати.

Також я усвідомив, що незалежно від того, який у вас зараз період — все чудово або є нюанси, — треба навчитися стежити та контролювати свій психологічний стан. Для того, щоб вчасно, коли ще не занадто пізно, відзначити аномальні зміни. У вас незрозумілий занепад сил, вас перестали радувати щоденні ритуали, які радували до цього завжди, стало складніше спілкуватися з колегами, з якими до того ви не могли наговоритися? Якщо це помітити на ранніх стадіях, з вигоранням буде легше справлятися, ніж якщо його роками закривати та ховати в собі.

Для мене найкращим способом боротьби з емоційним вигоранням стала радикальна зміна місця роботи. Не візьмуся радити це як метод для всіх, але мені це допомогло вирватися з порочного кола. Замість медичної практики я став займатися більш інноваційними та науковими питаннями, які потребують більш документальної роботи, яка, як виявилося, мені підходить більше, ніж взаємодія з людьми.

Що я можу порадити як метод боротьби з емоційним вигоранням? Психотерапію. Емоційне вигорання — це, в першу чергу, психологічна проблема. Це те, що дозволило особисто мені взагалі підняти очі від землі, обернутися та зрозуміти, що навколо мене є інший світ, крім роботи. Це було першим кроком до відновлення почуття власної гідності, віри та поваги до себе як особистості. Це якщо говорити про ті важкі випадки, коли без сторонньої допомоги з цієї пастки не вирватись.

Для щоденної профілактики емоційного вигорання, якщо така технічна можливість є, раджу чітко затвердити графік роботи та захищати його — не розпочинати роботу раніше обумовленого, не закінчувати пізніше. Також вкрай необхідно утримувати свою особистість де-небудь крім роботи — хобі, спілкування з друзями не зі сфери вашої діяльності, кіно, комп’ютерні ігри, мистецтво, галереї, подорожі, вишивання, каліграфія тощо. Все, що завгодно, щоб відвернути свою свідомість від роботи та отримати якесь приємне підкріплення крім щоденної рутини. Величезну підтримку можуть надати люди, які слухають вас і підтримують, які бачать ваш стан і можуть спростувати те, що ви просто ледащо й не хочете працювати.

У своїй сфері я часто чув фрази: «так знайди іншу роботу» або «ти знав, куди йдеш». Але для лікування емоційного вигорання не обов’язково йти з улюбленої роботи, тому що, наприклад, для багатьох лікарів медицина — єдине, де вони себе бачать. Тут потрібна як просвіта людей з високою схильністю до вигорання, щоб вони розуміли свою проблему, так і психологів/психотерапевтів/психіатрів, які можуть надавати допомогу таким людям. Також бувають зворотні випадки, коли рутина затягує настільки, що піти з ненависної роботи набагато важче, ніж на ній залишатися. На фоні емоційного виснаження спрацьовує механізм безпорадності й людина просто не бачить виходу у звільненні, тому що ніякого життя крім роботи для неї в цей момент немає. Це замкнуте коло — тут дійсно необхідна допомога психотерапевта або хоча б підтримка оточення.

Для того, щоб внести емоційне вигорання в Міжнародну класифікацію хвороб, що планують зробити у 2022 році, потрібно його формалізувати. Виробити єдине визначення, діагностичні критерії та тести для його виявлення. Тоді це одночасно піде на користь і людям, які від нього страждають, і лікарям, які зможуть його діагностувати та надавати адекватну допомогу, і суспільству, яке зрозуміє, що це медична проблема, а не лінь або дурість конкретної людини.

Вчителька у приватній школі LeaderShip

Я класна керівниця першого класу — веду у них читання та українську, — крім цього, викладаю літературу у 5, 6 і 7 класів і теорію мистецтва як факультатив. Мені подобається моя робота. Я викладаю дітям, але одночасно і чомусь вчуся у них, наприклад, вперше недавно дивилася ТікТок. У них є якісь свої погляди на життя, цінності, культурні особливості, уявлення реальності — круто стрибати в цю хвилю та бути там з ними, направляючи їх.

Мій особистий кайф — в підготовці до уроків: знаходити інформацію, рити літературу, шарудіти сторінками. Цей процес дослідження. А також відгук від дітей, коли вони говорять: «Ой, як цікаво, я зайду в інтернет і пошукаю ще про це інформацію самостійно» — це означає, що моя робота виконана добре. Однак навіть при цьому може наступити емоційне вигорання. І прямо зараз я перебуваю в цьому стані.

Зараз у мене немає бажання йти на урок і навіть до нього готуватися. Натомість хочеться просто дати дітям у руки підручник і сказати «читайте» без будь-якого інтерактиву. Ще я помітила, що зараз, коли діти приходять до мене з проблемою, я дуже холодно до цього ставлюся. Якщо раніше я була емпатичною, то зараз розумію, що у мене не вистачає ресурсу. Я скоріше скажу «розберіться самі», ніж буду розв’язувати конфлікт. Вогник, який у мені був, став затухати. У такі моменти я думаю про те, щоб змінити роботу та професію взагалі — піти туди, де менше людей. Коли ти викладач, то працюєш не з однією дитиною, а з великою кількістю. Вони дуже галасливі, їм завжди щось потрібно, вони вимагають багато віддачі й це нормально, але в такому випадку відбувається надлишок спілкування та емпатії. Мені зараз від цього потрібен спокій.

Ще один фактор, який, як мені здається, провокує цей стан — низькооплачувана професія. Я не відчуваю цінність свою й того, що роблю, в межах організації та суспільства. Вчителі заробляють дуже мало.

У приватних школах ще є такий нюанс — у нас немає канікул навесні, взимку або восени, як у державних. Вчителі все одно працюють, а школа функціонує як табір. Навесні вже настільки немає сил, що ти дивишся на цих дітей і думаєш, чого їх не відправили в село до бабусі.

Вчителям теж потрібне перезавантаження системи, а його, на жаль, не відбувається. Відпустка в нашому випадку світить тільки влітку і вона, увага, неоплачувана. До того ж немає якихось перспектив кар’єрного росту. Це також впливає на психологічний стан, тому що з часом починає здаватися, що ти стоїш на одному місці і не рухаєшся. Що ти не заслужив рости кудись вище.

До того ж в позаробочий час можуть звернутися батьки, яких цікавлять різноманітні питання — від «чому у мого Вані такі оцінки?» до «чому Альона сьогодні погано поїла?». Тому я можу відповідати навіть о 10 годині вечора та в цілому постійно повинна бути на зв’язку. Особистого часу я не маю.

Однак, потрібно вибудовувати ці особисті кордони й проводити час без будь-якого спілкування і бажано в повній тиші. Інакше вигорання вплине на особисте життя, коли не захочеться бачитися навіть з коханою людиною, вкраде настрій для хобі, спровокує конфлікти в сім’ї… Є відчуття, що якщо сильно запустити цю ситуацію, то можна і до депресії докотитися. У моєму випадку, та й, думаю, у багатьох іних емоційне вигорання також впливає на фізичне самопочуття. У мене з’явився постійний головний біль і небажання їсти. У деяких, навпаки, на цьому фоні з’являється переїдання.

Взагалі я рідко заходжу в такий стан, але в цьому конкретному випадку був спусковий гачок. Все почалося, коли я набралася сил і ентузіазму та розробила авторський курс для дітей по копірайтингу. Керівництву він дуже сподобався, вони його схвалили та попросили розписати на 16 лекцій. Я порпалася над ними багато часу, відмовлялася від інших можливостей, скасовувала всі зустрічі. А потім виявилося, що цей курс не потрібен, тому що у школи вже інші пріоритети. У підсумку мені не заплатили за витрачений час, я не провела жодної лекції для дітей і не реалізувала якісь свої амбіції. Моя робота пішла кудись в небуття, я зрозуміла, що мої час і зусилля не цінуються.

Втім, великим плюсом у моєму випадку є те, що я розумію — проблема не в мені, а радше в зовнішніх чинниках. Тому що я знаю, що багато людей, які вигоріли, починають сумніватися у власних компетенціях і значущості.

Мені особисто дуже допомагають фізичні навантаження. Я раз на тиждень ходжу на танго, потанцювати з хорошим партнером — це сильно розвантажує та відновлює сили. Саме тому я ще й люблю багато ходити, наприклад, гуляти парком, слухаючи музику. Також допомагає якісно виговоритися подругам, щоб тебе вислухали.

Я обожнюю тишу та спокій, тому мені важливо хоча б годину на день ні з ким не спілкуватися. Коли я приходжу з роботи, то прошу сім’ю зі мною не розмовляти. Перший час вони ображалися, особливо сестра, якій зазвичай потрібно мені виговоритися. Але потім зрозуміли, що мене краще якийсь час не чіпати, щоб я відновила резерв і побула наодинці з собою.

Раніше я намагалася виписуватися за допомогою техніки «Ранкові сторінки» — вранці, відповідно, без конкретних стилістики, змісту, структури писати все, що в голову прийде. Спочатку допомагало, а потім перестало. Також була феєрична ідея ще більше працювати, мовляв, може вийде вибити клин клином. Але це заздалегідь програшна стратегія.

Читайте більше цікавого