Быть добру: почему в благотворительности нужно быть шустрым и креативным

АвторОльга Кудиненко
5 Червня 2018
благодійність креатівіті

Благотворительность – это ежедневный труд. Проблема в том, что форматы сбора денег, которые еще недавно собирали миллионы, вдруг перестают работать, и нужно придумывать что-то новое. Основательница фонда «Таблеточки» Ольга Кудиненко сформулировала для Platfor.ma краткий экскурс в креативность благотворительности и призвала помочь по-новому.

Для успешной работы благотворительного фонда вам нужно решить две основные задачи: выбрать социальную проблему и найти деньги на ее решение. Миссию можно не менять десятки лет, а вот искать деньги придется ежедневно, придумывая для этого все новые способы.

Я занимаюсь фандрейзингом семь лет. Сейчас в это сложно поверить, но в 2011 году в Украине нельзя было сделать благотворительный платеж в интернете. Поэтому у первого сайта фонда «Таблеточки» появилась кнопка «Помочь»: принимались любые банковские карты. Это был прорыв! Нам регулярно писали благотворители и восхищались тем, как же просто им стало помогать, не отходя от экрана.

Большую часть пожертвований на лекарства онкобольным детям мы собирали с помощью коммуникаций в Facebook. Это было несложно, ведь мы были одни из немногих благотворительных комьюнити в украинском сегменте соцсети. О нас писали СМИ, на нас подписывались все новые благотворители. Это было так свежо и легко, и мне казалось, что я гуру фандрейзинга и коммуникаций в благотворительности.

За эти семь лет в Украине появились тысячи новых социальных инициатив, которые подняли на поверхность сотни других проблем в обществе. Теперь каждый может сделать пожертвование одним кликом, соцсети завалены просьбами о помощи и завоевывать внимание благотворителей становится все сложнее.

Если в 2014 году украинская версия флешмоба IceBucketChallenge собрала для онкобольных детей почти 2 млн грн помощи, то в 2017 году флешмоб MoneyCanChallenge собрал только 400 000 грн. Лидеров общественного мнения чуть ли не каждую неделю призывают поучаствовать в благотворительных флешмобах и потому выхлоп от этого формата фандрейзинга с каждым разом уменьшается. К сожалению, флешмоб утратил свою силу и эффективность.

#IceBucketChallenge

 #MoneyCanChallenge

В поисках новых форматов я активно наблюдаю за тем, как собирают деньги западные благотворительные фонды. Их самые результативные акции по сбору средств проходят оффлайн. Например, беговые марафоны, благотворительные ужины, аукционы, продажа товаров с отчислением в чью-то пользу и так далее. Онлайн сервисы, как правило, только поддерживают то, что будет происходить в реальной жизни.

Однако оффлайн оффлайном, но нельзя игнорировать мировую статистику использования социальных сетей. Аудитория Facebook — 2,2 миллиарда активных пользователей ежемесячно, YouTube — 1,5 миллиарда (данные за апрель 2018 года). Невозможно не учитывать эти цифры, планируя свои фандрейзинговые активности.

В Америке уже давно привлекают YouTube-блоггеров для помощи благотворительным фондам. Один из самых крутых примеров – Project for Awesome с миссией «уменьшить говно в мире». Американцы объединяют топовых влогеров на двое суток в декабре и они рассказывают о том, почему благотворительность — это важно и как можно помочь тем, кому это нужно. Видео распространяют на своих площадках, а жертвовать призывают всех подписчиков. Проект начался в 2007 году. В 2012 году они собрали «всего» $405 тыс., в 2017 году — уже $2 млн. Два. Миллиона. Долларов.

В Европе эту же идею подхватили в Германии: влогеры сняли студию, в которой вели прямые эфиры, играли, устраивали музыкальные батлы и собрали 710 тыс. евро для семи благотворительных фондов. Правда, суммы впечатляют?

Вообще, для того, чтобы собрать внушительную сумму денег, можно не объединяться и использовать свой YouTube-канал самостоятельно. Именно так сделал американский влоггер Tyler Oakley на свой день рождения и собрал $525 тыс. для психологической поддержки молодых людей (13-24) из ЛГБТ-сообщества.

Еще один интересный вид фандрейзинга — онлайн-лотереи. И если в аукционах зачастую могут участвовать только состоятельные люди, то лотереи доступны большинству платежеспособных людей. К примеру, американцы придумали онлайн-лотерею Omaze.com, где разыгрывают уникальные лоты за минимальные ставки. Например, поездку на двоих во Францию на соревнования Tour de France можно выиграть с благотворительным взносом от 10 долларов и такой же суммой можно побороться за завтрак с самим Бенедиктом Камбербэтчем. Идея этой лотереи — не отталкивать микроплатежи, а наоборот дать людям шанс получить уникальный опыт и помочь другим. Эта платформа уже собрала более $100 млн для разных благотворительных фондов.

По данным Интернет ассоциации Украины, YouTube входит в тройку лидеров по посещаемости сайтов в Украине. И учитывая американский опыт, я думаю, нам тоже нужно активно развивать благотворительность среди влогеров и лотереи среди молодежи, а лучше всего — миксовать их. Здесь есть огромный потенциал и возможности – и мы их используем.

Так, 9-10 июня в Киеве пройдет третий фестиваль видеокультуры «ВидеоЖара». В рамках фестиваля компания-организатор – AIR совместно с фондом «Таблеточки» запустили проект «БЛОГОтворители и их суперсила». Топовые влогеры Украины выставили свои лоты и любой желающий может за них побороться, сделав благотворительный взнос от 10 грн. На собранные средства мы купим лекарства для онкобольных детей. Например, Ната Лайм, у которой 1,2 млн подписчиков на основном YouTube-канале и 300 тыс. на личном, разыгрывает поход в кино с собой. Все лоты можно посмотреть здесь.

Это новый формат сбора средств в Украине и одновременно воспитание культуры благотворительности у подростков. Может быть, у нас в садике и не учат песне Sharing is Caring («делиться – значит заботиться»), но в наших силах найти лидеров каждого поколения и вовлечь их в помощь. Помогать можно в новых интересных форматах (например, майнить благотворительность). И это легко.

Найцiкавiше на сайтi

Все в сборе: как благотворительным фондам искать деньги, чтобы они нашлись

В Украине действует почти 20 тыс. разнообразных благотворительных организаций, но при этом по-настоящему эффективны из них совсем немногие. В 2011-м году Ольга Кудиненко создала фонд «Таблеточки», который за эти годы помог лечиться в Украине и за рубежом многим детям с онкологией. Для Platfor.ma она написала о том, почему со сбором денег у нас так много проблем – и как их исправить.

По данным Госслужбы статистики, на 1 января 2018 года в Украине зарегистрировано 17 726 благотворительных организаций. Вроде бы довольно много – примерно одна на каждые 2400 граждан. Вот только аналитики Украинского форума благотворителей говорят, что весь благотворительный бюджет страны распределяется между 500-1000 организаций.

Возможно, дело в том, что фандрейзеры – то есть люди, которые занимаются профессиональным сбором средств на благотворительность – есть в штате всего у 11% благотворительных фондов. Еще у 36% организаций просто есть сотрудники, которые помогают привлекать деньги. Это данные исследования компаний Corestone и GfK Ukraine по заказу Фонда семьи Загорий.

При этом в Украине множество примеров неэтичного и непрофессионального «отжима денег» на доброе дело. Есть, скажем, так называемая токсичная благотворительность – использование не самых адекватных приемов для помощи, таких как эмоциональный шантаж, обман, запугивание и перекладывание ответственности. Она эффективна в краткосрочной перспективе, но будущему благотворительности она вредит.

Есть два главных варианта собрать деньги на хорошие проекты: волонтерский фандрейзинг и акции с компаниями. Опираясь на собственный опыт и опыт моей команды, я выделила пять основных правил в волонтерских и корпоративных сборах, которые помогут отыскать помощь.

 

Дважды в год в Киеве проходят забеги Run Ukraine, во время которых спортсмены собирают в своем сообществе деньги для благотворительных фондов. Мы тоже приглашаем к себе известных людей и просим бежать в пользу подопечных фонда «Таблеточки». Как правило, это предприниматели, руководители корпораций, представители шоу-бизнеса, юристы и многие другие реализовавшиеся в своих сферах люди.

Эти люди провели в жизни сотни трудных переговоров, но, несмотря на это, в ответ на нашу просьбу поучаствовать в забеге они часто отвечают, что им «неудобно» просить деньги. Ведь у них хороший уровень жизни и они могли бы молча жертвовать свои деньги, а не просить их у других. Но, во-первых, своих денег на всех не хватит. Во-вторых, задача влиятельных людей – влиять, привлекать внимание к социальным проблемам. А в-третьих, они просят не для себя. Мы же не стесняемся в общественных местах просить что-то за своих маленьких детей – уступить место, разрешить погладить собачку. Здесь то же самое. У нуждающихся нет сил защищать себя, ведь они постоянно борются со своей бедой. Тут нужны наши голоса. Чем громче мы зазвучим, тем эффективнее будет помощь.

 

«Для мене мінімум— фура на 24 тонни»: як діаспорянин вчить німців допомагати Україні

Отець Богдан Пушкар народився в українській родині в Польщі, навчався у Мюнхені, а зараз служить при Українській греко-католицькій персональній парафії у баварському Бамберзі. І вже тривалий час збирає по всій Німеччині гуманітарну допомогу та передає її до України. Platfor.mа поговорила з ним про діаспору в Баварії і про те, чому допомагати Україні сьогодні — справа не з легких.

– Ви ж українець, так? Звідки ви так добре володієте мовою?

– Моїх батьків свого часу вигнали з села, що знаходилось на українсько-польському кордоні — неподалік Рави-Руської. Сьогодні цього села вже на карті не знайти. А сам я народився в Польщі.

У сім’ї виключною мовою спілкування була українська. Мені було немислимо звертатись до батьків іншою мовою. Так на слух і вчився. Потім ще працював набирачем текстів у видавництві «Сучасність», яке мало за свій осередок Мюнхен.

– А як ви з Польщі опинились у Мюнхені?

– Навчався у Люблінському католицькому університеті, де у мене не склалися стосунки із тодішнім наставником — священиком, який опікувався студентами богослов’я. Нам хотіли нав’язати целібат, через це виринув конфлікт. І після четвертого року навчання мене не відрахували з числа студентів, але попередили, що краще шукати закінчення навчання десь за кордоном. Обрав Німеччину, хоча не мав нікого зі знайомих у Мюнхені. Тоді почав вивчати німецьку мову і працювати.

– Це ви тоді і почали працювати у видавництві «Сучасність»? Із ким з українців познайомились?

– Так, тоді довкола «Сучасності» гуртувалося багато талановитих людей: Іван Кошелівець —  критик, публіцист, він же був головним редактором однойменного місячника. Із нами працював тоді публіцист і геолог, крайовий провідник ОУН Богдан Кордюк (у 1941 році ув’язнений до концтаборів Заксенгаузен та Аушвіц, – Platfor.ma). Там працював тоді український богослов, громадський та політичний діяч Іван Гриньох, український поет, український журналіст Роман Купчинський, який пізніше очолив українську редакцію Радіо Свобода у Мюнхені (за його ініціативи відкритий кореспондентський пункт Радіо Свобода у Києві, – Platfor.ma).

Мюнхен тоді став для мене місцем, де можна було зсередини вивчити діаспорну структуру. Два семестри слухав лекції українського професора, славіста та літературознавця Юрія Шевельова в Українському вільному університеті в Мюнхені (одним з його учнів був Олесь Гончар, згодом викладав українську і російську мови в Гарвардському університеті, – Platfor.ma).

– А наскільки численною була та українська еміграція у Мюнхені?

– Розумієте, після війни тут опинилось більше 2 млн українців. У більшості це були остарбайтери або ті, хто добровільно переїхав. Люди погоджувались, адже тоді на Західній Україні був вербунок, де запрошували на роботу в Німеччину, а праці у самій Галичині було недостатньо. Були і студенти, що навчались у німецьких університетах, а також члени ОУН, які переслідувались. Колишні в’язні концентраційних таборів, до речі, теж залишались тут. Але їх майже немає у статистиках, бо рахувались як громадяни Радянського Союзу або Польщі. Офіцери Червоної армії зазвичай жили разом — цілі райони були лише для їхніми.

– А коли вони поверталися додому?

– Так були і ті, хто повертався на батьківщину — повірили, що треба їхати, підіймати країну. Але важливо, що згодом почалась і велика еміграція до Америки, Канади, Австралії, Аргентини, частини Англії. Ті країни радо запрошували молодих людей. Саме тоді виїхала майже вся інтелігенція. Кінець кінцем, на початку 60-х років тут залишається не більше 20 тис. українців.

– Це з тих двох мільйонів?

– Так.

«От краще б ви…»: навіщо допомагати котикам, коли страждають люди

На шляху до доброї справи можна зіштовхнутись з безліччю питань і суперечностей. Краще врятувати одне життя зараз чи сто потім? Чи треба допомагати тваринам, якщо страждають люди? Як обрати тих, кому підтримка потрібна найбільше? Ми вирішили спитати про внутрішню конкуренцію у доброчинності тих, хто кожен день із цим працює, – співробітників благодійних організацій.

 

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.

 

Дизайн на допомогу: як в інвалідності знаходиться місце для технологій та краси

Коли йде мова про поліпшення життя людей з інвалідністю, в Україні зазвичай говорять про пандуси, підйомники чи спеціальні ліфти. Натомість у країнах Європи та США є безліч технологій та дизайнерських рішень, які роблять середовище інклюзивним та перетворюють допоміжні засоби на справжні витвори мистецтва. Нещодавно у Google Maps з’явилися спеціальні маршрути, призначені для інвалідів-візочників, Microsoft розробили VR-систему для незрячих, а дизайнери перетворили слухові апарати та протези на стильні аксесуари. Platfor.ma розповідає про інноваційні рішення, які роблять кращим життя людей з особливими потребами.

 

Декоративні накладки для протезів рук і ніг

Дизайнери канадської студії Alleles перетворили протези на модний аксесуар. Ми звикли бачити їх максимально схожими на відсутні кінцівки, а канадські дизайнери одними із перших почали робити і продавати декоративні накладки на протези рук і ніг. Тому себе вони називають митцями, а не протезистами.

«Коли ми запустили студію, то намагалися вирішити проблему стилю. Не кінцівки. У промисловості, насиченій естетикою роботів та незграбними контурами, наші протезові накладки намагаються перетворити щось механічне на щось механічно-шикове. Ми дійсно віримо, що покупка протезного покриття може бути веселою, модною та доступною», – йдеться на сайті компанії.

Протези Alleles – ручної роботи. Вони привертають увагу своєю яскравістю та унікальним красивим силуетом і в такий спосіб допомагають людині з інвалідністю адаптуватися у суспільстві. Модель і фешн-блогер Mama Cax перенесла ампутацію ноги вище коліна і зараз є амбасадором компанії Alleles. «Перший протез, який я отримала, був золотим із мармуровими різьбленням, – розповідає модель. – Пам’ятаю відчуття, що тоді я почала цим пишатися. І з того моменту я відчула зміну у ставленні інших і в тому, як я сама ставлюся до себе. Люди більше не бачили когось, хто намагався щось приховати. Вони бачили когось, хто пишався».

Мішечок для колостом

Випускниця лондонського університету Брунеля Стефані Монті розробила мішок для колостом (штучного отвору в животі людей, яким видалили пряму кишку) як більш привабливу альтернативу традиційним, які виглядають, м’яко кажучи, не дуже естетично.

https://www.dezeen.com/2016/07/25/stephanie-monty-colostomy-bag-intimate-moments-graduate-shows-2016-brunel-university-london/На ідею перетворити медичний атрибут на гламурний аксесуар її наштовхнула боротьба свого родича із хворобою Крона. «Цей прилад дає людям можливість більше відчувати себе у своєму тілі та забезпечує свободу від мішків із стоми», – пояснює дизайнерка.

Гнучкий девайс покривається водонепроникною мембраною, яка створює «натуральне, шкірне відчуття». Тиснення на поверхні може імітувати татуювання чи ажурну білизну, а силікон – підбиратися до кольору шкіри людини.

Пов’язки для ампутованих грудей

Ноелія Моралес пережила рак молочної залози, а потім сама створила нижню білизну для жінок, які втратили одну з них. Перший такий виріб вона зробила сама, дивлячись на себе у дзеркало. Жінка просто розрізала бюстгальтер і притулила те, що від нього залишилося, наче піратську пов’язку.

«Це був вражаючий момент. Я зрозуміла, що знову відчула себе вільною і розкутою, моєму партнеру це теж сподобалося», – згадує Ноелія.

Тому вона вирішила перетворити це в цілий проект, щоб допомогти іншим жінкам з подібною проблемою знову відчути себе впевненими в собі та сексуальними. Також білизна, яку на честь відомої піратки назвали Anna Bonny, має на меті допомогти змінити ставлення суспільства до раку молочної залози, жіночності та краси.

«Це простий одяг, який допомагає мастектомізованим жінкам спокійно сприйняти те, як виглядає їх нове тіло, отримати впевненість і нормалізувати життя з однією молочною залозою. Це прикраса, свято прийняття, нова опція після мастектомії. Дехто каже, що це дуже сексуально», –  так описують цю білизну на сайті.

Унікальні пов’язки Anna Bonny виготовляють вручну, є варіанти зі стразами і пляжні монокіні. Сьогодні їх можна замовити з будь-якого куточка світу.

Екзоскелет для паралізованих

Перший механізм, який повторював біомеханіку людини, розробили у США ще в 60-х роках, проте тоді він був абсолютно незручним, бо важив 680 кг.

Справжню революцію у реабілітації паралізованих людей вчинив екзоскелет від компанії ReWalk. Він забезпечує рух стегна та коліна, щоб люди, які отримали травму спинного мозку, могли стояти та ходити.

Система ReWalk Rehabilitation призначена для використання в клініках, а ReWalk Personal System – самостійно вдома. Сертифіковані тренінгові центри ReWalk розташовані у США, Європі, Канаді, Ізраїлі, Азії, Австралії та Новій Зеландії.