fbpx

Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

АвторІрина Замуруєва
13 Вересня 2019

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Що таке антропоцен і чому про нього всі говорять?

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.

Якщо все так погано, то чому ми досі несемося назустріч катастрофі?

Хоча вчені погоджуються з тим, що саме людина сьогодні є чинником зміни клімату, а перші підтвердження цього почали з’являтися ще у 1970-х роках, півстоліття потому ми все ще прямуємо до кліматичної катастрофи. Сьогодні питання вже не в тому, чи відбувається зміна клімату взагалі, а в тому, з якою швидкістю та з якими наслідками для живого світу. Чого ж нам не вистачає, щоб зупинитися?

Справа в тому, що наукового консенсусу та об’єктивних фактів просто недостатньо, щоб зрозуміти глобальний масштаб проблеми. Історія зміни клімату вже вийшла за межі кабінетної науки, вона влилася в політику, культуру, медіа і продовжує набувати різних сенсів, залежно від того, хто та в який спосіб її розповідає. Цілісну картинку можна отримати, лише якщо скласти разом фрагменти багатьох тенденцій і прогресивних ідей.

Так, необхідні структурні зміни у тому, як влаштоване суспільство, відмова від економіки, що базується на ідеї нескінченного зростання за рахунок усього живого світу, та створення абсолютно нових способів співіснування одне з одними так, щоб не руйнувати все довкола. І також потрібне мистецтво, яке підсилить ці ідеї та створить нові наративи зміни клімату.

Протест-перфоманс від Extinction Rebellion та Greenpeace на фестивалі Glastonbury (2019). Фото: Aaron Chown/PA

І як тут допоможе мистецтво? Що ще за «артивізм»?

Мистецтво може зробити відчутним і зрозумілим зв’язок «усього з усім» в живому світі та особистий зв’язок людей і довкілля. Нам все ще не вистачає поезії, вистав, пісень, оповідань, картин і фільмів, які пов’язують повінь у Тернопільській області, продовження видобутку та спалення нафти і газу, піщану бурю в Одесі, споживацьку культуру, посухи в центральній Україні та зміну клімату.

Мистецтво також може бути спрямованим на дію та свідомо торкатися політичних і соціальних тем. Таку діяльність часто називають артивізмом або активістським мистецтвом. Воно може не мати відповідей, але ставить складні та потрібні запитання, що не менш важливо.

У ХХ і ХХІ столітті таке мистецтво стало потужним каталізатором соціальних змін. Ось лише кілька прикладів: Black Arts Movement 1960-70-х, революційне мистецтво 1968 року, гостросоціальні графіті Бенксі, славнозвісні тактики культурних провокацій, або «культурного глушіння» (англ. – culture jamming) Yes Men, протестне мистецтво під час кризи ВІЛ/СНІДу у 1980-х в США, яке вивело епідемію з підпілля та перетворило навмисне замовчувану та цензуровану проблему на пріоритетну. І те саме можна зробити з темою зміни клімату – показати її як негайне політичне питання, що потребує радикальних змін та захоплює уяву у спосіб, не доступний навіть найкатастрофічнішим прогнозам.

Олафур Еліассон, «Ice Watch» (2014). Фото: Martin Argyroglo

Хто з художників уже працює з темою зміни клімату?

Наприклад, Олафур Еліассон. Однією з його іконічних робіт є Ice Watch – 12 блоків льоду, відколотих від Грендландського льодовикового щиту та спійманих у фйорді Нуук, розставлених на центральній площі Копенгагену (а нещодавно і перед Тейт Модерн) у коло так, що вони формують годинник. Робота слугувала наочним таймером, час на якому збігає: «Лід тане. Рівні моря піднімаються. Атмосфера гарячіє. Зміни клімату – факт».

До речі, в ПінчукАртЦентрі була ітерація цього проекту в межах виставки «І знову демократія?», а з замерзлого Дніпра, і не з блакитним відтінком, а багряно-жовтим.

Один із яскравих прикладів артивізму – Підпільна повстанська армія-клоунів (Clandestine Insurgent Rebel Clown Army, CIRCA). На перший погляд ці люди можуть здатися купкою активістів в яскравому вбранні та перуках. В принципі, так і є, але на додачу це ще й антиавторитарна група професійних клоунів та перформерів, які використовують творчі тактики проти глобалізації, війни та віднедавна – зміни клімату. 

Повстанська клоунада працює шляхом «заплутай ворога»: нібито серйозно налаштовані активісти йдуть блокувати вугледобувну шахту, поліція готова їх зупиняти, аж тут з’являються люди з розмальованими обличчями та червоними носами, веселяться, знижують градус напруги і морально підтримують активістів. В результаті робота шахти зупиняється, а отже, вуглецю в атмосферу викидається значно менше. Бодай протягом одного дня.

Трохи в інший спосіб працює арт-група Extinction Rebellion – міжнародний рух, який використовує ненасильницькі методи прямої дії (nonviolent direct action) для того, щоб переконати уряди адекватно реагувати на кліматичний і екологічний надзвичайний стан. Їхня зброя різна: від постерів з комахами на межі вимирання, людськими черепами та піщаними годинниками, які нагадують, що часу для змін лишається все менше, до мовчазних повільних перфомансів містичних фігур в яскраво червоних мантіях.

Cooking Sections, «Climavore» (2017). Фото: cooking-sections.com

Ще одна ініціатива – проект «Кліматоїдство» (Climavore) від об’єднання Cooking Sections, який досліджує взаємозв’язки між сезонним виробництвом і споживанням їжі та спричиненими людьми змінами у кліматичних циклах (а від того й порах року). В результаті кількатижневого занурення в життя острова Скай у Шотландіїї митці Даніель Фернандез Паскаль і Алон Швабе разом із місцевими жителями створили інсталяцію, яка під час відпливу слугувала місцем зустрічей, обговорень й обідів, приготованих з локальних інгредієнтів – морської капусти, устриць, молюсків і мідій, – а під час припливу занурювалася під воду і нагадувала про природні цикли.

Добре, а що відбувається у нас?

В Україні про клімат часто говорять в контексті відмови від пластику, сортування сміття і переходу на відновлювальні джерела енергії. Це важливі елементи, але так само, як клімат вже не є прерогативою екологів і політиків, він уже не тільки «про» повсякденні індивідуальні вчинки. Це щось, що стає частиною культури – свідомо чи ні.

Мистецтво починає поступово працювати з темою зміни клімату. Одним із перших кроків у цьому напрямку стали «Кліматично-мистецькі лабораторії» – проект, який залучає митців і мисткинь до співпраці з науковцями і активістами. Як результат у червні цього року в Чернівцях і Києві відбулися виставки під назвою «Надзвичайний кліматичний рух». Протягом восьми днів резиденції п’ять тандемів митців з активістами або науковцями створювали роботи та шукали способи осмислення кліматичної кризи. І ось що в них вийшло.

«Кліматична Окраїна»

(відео, інсталяція)

Максим Ходак, художник;

Світлана Краковська, учена-кліматологиня та метеорологиня, наукова співробітниця Українського гідрометеоінституту, делегатка від України до Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC):

«Естетизація заводів, індустріалізації, важкої ручної праці, п’ятирічок – особливості суспільного життя в часи форсованої індустріалізації СРСР. Усі йшли до «утопічного майбутнього», не задумуючись, яку екологічну шкоду завдають такими діями. У ті часи ніхто не переживав через екологічну загрозу та глобальні зміни клімату. Перейматися екологією люди почали значно пізніше. Загалом період форсованої індустріалізації залишив нам величезний спадок. Не лише у вигляді виробничої інфраструктури, а й величезних викидів СО2. Тому в нашій роботі ми намагаємося осягнути завдану шкоду з погляду сучасників, зрозуміти, як нам жити з таким спадком».

«Спустошення»

(відео, аудіо, інсталяція)

Семен Поломаний, архітектор і ландшафтний дизайнер;

Костянтин Васюков, режисер театру «Публіцист»;

Ірина Соколова, активістка пермакультури:

«Процеси зміни клімату стають дедалі більш помітними і на території України. Так, на півдні все частіше трапляються засухи та опустелювання. Як стверджують українські вчені, швидкість таких процесів збільшується, при цьому вони стрімко рухаються на північ. Пустеля в лісостеповій зоні незабаром може стати сумною реальністю.

За кадром чути вибухи снарядів й автоматні черги. Вони реальні: з часу анексії Криму та початку російської агресії на Донбасі частину Національного парку “Олешківські піски” зайняв військовий полігон. Його поява тут суперечлива, вона порушує спокій та сформовану екосистему. Це наштовхує на роздуми про питання, з одного боку, нового прикордоння (яким стала Херсонська область після анексії Криму), з іншого – захоплення війною природи без її згоди на це, як і без згоди екологів. Війни є каталізатором зміни клімату, а їх розгортання в межах сформованих екосистем пришвидшує деструктивні процеси».

«Відлік»

(перфоманс, інсталяція, квест)

Тетяна Корнєєва, перфомерка і художниця;

Лідія Криштоп, екоактивістка, співзасновниця відкритої громадської майстерні PreciousLab:

«Вирубка лісу – агресивне вторгнення людини в природний ландшафт. У проекті досліджуються межі людської агресії щодо природи та Іншого як чужого, ворога, що змушує охороняти території власної держави. Так ми можемо говорити про власність ландшафту, коли будь-яка територія по праву належить природі. 

Військові дії на Сході України – не лише вторгнення Іншого як чужого, але й викорінення ролі природи, її применшення та використання з власною метою, що змінює ландшафт, агресивно вписуючись у нього. У проекті досліджується можливість взаємодії зі зміненим ландшафтом через перфомативну практику, а також у міському просторі. Упродовж перфомансу художниця намагається вписати власне тіло у видозмінені внаслідок вирубок лісові зони Свидовецького хребта, а також у видозмінені внаслідок вирубок, замінувань та військових дій ліси Донецької області».

«zong»

(відео, інсталяція)

Світлана Потоцька, біологиня і дендрологиня;

мистецьке об’єднання «ruїns collective» (антропологиня Тета Цибульник та режисер і дослідник кіно Еліас Парвулеско):

«Доіндустріальне сприйняття боліт асоціюється з образами нечисті, страху і загибелі. В індустріальні часи вивчення боліт спрямовується на їх стрімке осушення й освоєння. У 2000 році на території болота Замглай виникає заповідна ділянка – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Утім, століттю промислового видобутку торфу передувало приблизно 10-12 тисяч років, протягом яких він формувався із залишків живих істот. При спалюванні торфу виділяється діоксид вуглецю, який стає однією з основних причин парникового ефекту, нагрівання планети та глобального зменшення кількості біологічних видів.

Сьогодні ми не можемо сприймати природу як зручний, зрозумілий і цілісний об’єкт. Так само і слово “болото” втрачає свою однозначність та стабільність. Тож замість поняття “болото” ми вживаємо архаїчне слово “zong”, вкладаючи в нього всю множину значень і ракурсів: болото як виразник страху в культурі аграрних суспільств; болото як експлуатований ландшафт у модерно-індустріальну добу; болото як складна система взаємозв’язків між сотнями видів у постгуманістичній перспективі; болото як поглинач і природний регулятор вуглекислого газу, що змінює склад атмосфери та перспективи життя на планеті».

«Від імені науки»

(колаж, текст, аудіо)

Карина Лазарук, мисткиня, активістка;

Світлана Краковська, учена-кліматологиня та метеорологиня, наукова співробітниця Українського гідрометеоінституту, делегатка від України до Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC):

«На листівці зображено кліматологиню, учасницю Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату при ООН Світлану Краковську в трьох образах: в екіпіровці для експедиції до крижаної Антарктиди, у сукні для виступів на конференціях Міжурядової групи і в її улюбленій футболці Антарктичного товариства. Вона дивиться вперед, а в руках тримає глобус. На фоні – пара, крига, вода і космос, щоб унаочнити умови нашого (людського) існування.

Листівка містить важливе повідомленням про те, що нам загрожує небезпека у вигляді кліматичних змін, яку ми самі й спричинили своїм способом споживання/витрачання енергії. Текст закликає усвідомити, що ми є не просто свідками, а причиною кліматичних змін, повинні визнати це і нести особисту відповідальність за свої вчинки, змінити свої споживацькі звички та спосіб життя».

Кліматично-мистецькі лабораторії реалізовуються громадськими організаціями «ІТТА» та «Еколтава» за підтримки програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні у партнерстві з EUNIC – Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу; Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні та 350.org.

В оформленні матеріалу використані Climoji та ілюстрації, надані організаторами Кліматично-мистецьких лабораторій.

Читайте більше цікавого