Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

АвторІрина Замуруєва
13 Вересня 2019
активізм еко майбутнє мистецтво

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Що таке антропоцен і чому про нього всі говорять?

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.

Якщо все так погано, то чому ми досі несемося назустріч катастрофі?

Хоча вчені погоджуються з тим, що саме людина сьогодні є чинником зміни клімату, а перші підтвердження цього почали з’являтися ще у 1970-х роках, півстоліття потому ми все ще прямуємо до кліматичної катастрофи. Сьогодні питання вже не в тому, чи відбувається зміна клімату взагалі, а в тому, з якою швидкістю та з якими наслідками для живого світу. Чого ж нам не вистачає, щоб зупинитися?

Справа в тому, що наукового консенсусу та об’єктивних фактів просто недостатньо, щоб зрозуміти глобальний масштаб проблеми. Історія зміни клімату вже вийшла за межі кабінетної науки, вона влилася в політику, культуру, медіа і продовжує набувати різних сенсів, залежно від того, хто та в який спосіб її розповідає. Цілісну картинку можна отримати, лише якщо скласти разом фрагменти багатьох тенденцій і прогресивних ідей.

Так, необхідні структурні зміни у тому, як влаштоване суспільство, відмова від економіки, що базується на ідеї нескінченного зростання за рахунок усього живого світу, та створення абсолютно нових способів співіснування одне з одними так, щоб не руйнувати все довкола. І також потрібне мистецтво, яке підсилить ці ідеї та створить нові наративи зміни клімату.

Протест-перфоманс від Extinction Rebellion та Greenpeace на фестивалі Glastonbury (2019). Фото: Aaron Chown/PA

І як тут допоможе мистецтво? Що ще за «артивізм»?

Мистецтво може зробити відчутним і зрозумілим зв’язок «усього з усім» в живому світі та особистий зв’язок людей і довкілля. Нам все ще не вистачає поезії, вистав, пісень, оповідань, картин і фільмів, які пов’язують повінь у Тернопільській області, продовження видобутку та спалення нафти і газу, піщану бурю в Одесі, споживацьку культуру, посухи в центральній Україні та зміну клімату.

Мистецтво також може бути спрямованим на дію та свідомо торкатися політичних і соціальних тем. Таку діяльність часто називають артивізмом або активістським мистецтвом. Воно може не мати відповідей, але ставить складні та потрібні запитання, що не менш важливо.

У ХХ і ХХІ столітті таке мистецтво стало потужним каталізатором соціальних змін. Ось лише кілька прикладів: Black Arts Movement 1960-70-х, революційне мистецтво 1968 року, гостросоціальні графіті Бенксі, славнозвісні тактики культурних провокацій, або «культурного глушіння» (англ. – culture jamming) Yes Men, протестне мистецтво під час кризи ВІЛ/СНІДу у 1980-х в США, яке вивело епідемію з підпілля та перетворило навмисне замовчувану та цензуровану проблему на пріоритетну. І те саме можна зробити з темою зміни клімату – показати її як негайне політичне питання, що потребує радикальних змін та захоплює уяву у спосіб, не доступний навіть найкатастрофічнішим прогнозам.

Олафур Еліассон, «Ice Watch» (2014). Фото: Martin Argyroglo

Хто з художників уже працює з темою зміни клімату?

Наприклад, Олафур Еліассон. Однією з його іконічних робіт є Ice Watch – 12 блоків льоду, відколотих від Грендландського льодовикового щиту та спійманих у фйорді Нуук, розставлених на центральній площі Копенгагену (а нещодавно і перед Тейт Модерн) у коло так, що вони формують годинник. Робота слугувала наочним таймером, час на якому збігає: «Лід тане. Рівні моря піднімаються. Атмосфера гарячіє. Зміни клімату – факт».

До речі, в ПінчукАртЦентрі була ітерація цього проекту в межах виставки «І знову демократія?», а з замерзлого Дніпра, і не з блакитним відтінком, а багряно-жовтим.

Один із яскравих прикладів артивізму – Підпільна повстанська армія-клоунів (Clandestine Insurgent Rebel Clown Army, CIRCA). На перший погляд ці люди можуть здатися купкою активістів в яскравому вбранні та перуках. В принципі, так і є, але на додачу це ще й антиавторитарна група професійних клоунів та перформерів, які використовують творчі тактики проти глобалізації, війни та віднедавна – зміни клімату. 

Повстанська клоунада працює шляхом «заплутай ворога»: нібито серйозно налаштовані активісти йдуть блокувати вугледобувну шахту, поліція готова їх зупиняти, аж тут з’являються люди з розмальованими обличчями та червоними носами, веселяться, знижують градус напруги і морально підтримують активістів. В результаті робота шахти зупиняється, а отже, вуглецю в атмосферу викидається значно менше. Бодай протягом одного дня.

Трохи в інший спосіб працює арт-група Extinction Rebellion – міжнародний рух, який використовує ненасильницькі методи прямої дії (nonviolent direct action) для того, щоб переконати уряди адекватно реагувати на кліматичний і екологічний надзвичайний стан. Їхня зброя різна: від постерів з комахами на межі вимирання, людськими черепами та піщаними годинниками, які нагадують, що часу для змін лишається все менше, до мовчазних повільних перфомансів містичних фігур в яскраво червоних мантіях.

Cooking Sections, «Climavore» (2017). Фото: cooking-sections.com

Ще одна ініціатива – проект «Кліматоїдство» (Climavore) від об’єднання Cooking Sections, який досліджує взаємозв’язки між сезонним виробництвом і споживанням їжі та спричиненими людьми змінами у кліматичних циклах (а від того й порах року). В результаті кількатижневого занурення в життя острова Скай у Шотландіїї митці Даніель Фернандез Паскаль і Алон Швабе разом із місцевими жителями створили інсталяцію, яка під час відпливу слугувала місцем зустрічей, обговорень й обідів, приготованих з локальних інгредієнтів – морської капусти, устриць, молюсків і мідій, – а під час припливу занурювалася під воду і нагадувала про природні цикли.

Добре, а що відбувається у нас?

В Україні про клімат часто говорять в контексті відмови від пластику, сортування сміття і переходу на відновлювальні джерела енергії. Це важливі елементи, але так само, як клімат вже не є прерогативою екологів і політиків, він уже не тільки «про» повсякденні індивідуальні вчинки. Це щось, що стає частиною культури – свідомо чи ні.

Мистецтво починає поступово працювати з темою зміни клімату. Одним із перших кроків у цьому напрямку стали «Кліматично-мистецькі лабораторії» – проект, який залучає митців і мисткинь до співпраці з науковцями і активістами. Як результат у червні цього року в Чернівцях і Києві відбулися виставки під назвою «Надзвичайний кліматичний рух». Протягом восьми днів резиденції п’ять тандемів митців з активістами або науковцями створювали роботи та шукали способи осмислення кліматичної кризи. І ось що в них вийшло.

«Кліматична Окраїна»

(відео, інсталяція)

Максим Ходак, художник;

Світлана Краковська, учена-кліматологиня та метеорологиня, наукова співробітниця Українського гідрометеоінституту, делегатка від України до Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC):

«Естетизація заводів, індустріалізації, важкої ручної праці, п’ятирічок – особливості суспільного життя в часи форсованої індустріалізації СРСР. Усі йшли до «утопічного майбутнього», не задумуючись, яку екологічну шкоду завдають такими діями. У ті часи ніхто не переживав через екологічну загрозу та глобальні зміни клімату. Перейматися екологією люди почали значно пізніше. Загалом період форсованої індустріалізації залишив нам величезний спадок. Не лише у вигляді виробничої інфраструктури, а й величезних викидів СО2. Тому в нашій роботі ми намагаємося осягнути завдану шкоду з погляду сучасників, зрозуміти, як нам жити з таким спадком».

«Спустошення»

(відео, аудіо, інсталяція)

Семен Поломаний, архітектор і ландшафтний дизайнер;

Костянтин Васюков, режисер театру «Публіцист»;

Ірина Соколова, активістка пермакультури:

«Процеси зміни клімату стають дедалі більш помітними і на території України. Так, на півдні все частіше трапляються засухи та опустелювання. Як стверджують українські вчені, швидкість таких процесів збільшується, при цьому вони стрімко рухаються на північ. Пустеля в лісостеповій зоні незабаром може стати сумною реальністю.

За кадром чути вибухи снарядів й автоматні черги. Вони реальні: з часу анексії Криму та початку російської агресії на Донбасі частину Національного парку “Олешківські піски” зайняв військовий полігон. Його поява тут суперечлива, вона порушує спокій та сформовану екосистему. Це наштовхує на роздуми про питання, з одного боку, нового прикордоння (яким стала Херсонська область після анексії Криму), з іншого – захоплення війною природи без її згоди на це, як і без згоди екологів. Війни є каталізатором зміни клімату, а їх розгортання в межах сформованих екосистем пришвидшує деструктивні процеси».

«Відлік»

(перфоманс, інсталяція, квест)

Тетяна Корнєєва, перфомерка і художниця;

Лідія Криштоп, екоактивістка, співзасновниця відкритої громадської майстерні PreciousLab:

«Вирубка лісу – агресивне вторгнення людини в природний ландшафт. У проекті досліджуються межі людської агресії щодо природи та Іншого як чужого, ворога, що змушує охороняти території власної держави. Так ми можемо говорити про власність ландшафту, коли будь-яка територія по праву належить природі. 

Військові дії на Сході України – не лише вторгнення Іншого як чужого, але й викорінення ролі природи, її применшення та використання з власною метою, що змінює ландшафт, агресивно вписуючись у нього. У проекті досліджується можливість взаємодії зі зміненим ландшафтом через перфомативну практику, а також у міському просторі. Упродовж перфомансу художниця намагається вписати власне тіло у видозмінені внаслідок вирубок лісові зони Свидовецького хребта, а також у видозмінені внаслідок вирубок, замінувань та військових дій ліси Донецької області».

«zong»

(відео, інсталяція)

Світлана Потоцька, біологиня і дендрологиня;

мистецьке об’єднання «ruїns collective» (антропологиня Тета Цибульник та режисер і дослідник кіно Еліас Парвулеско):

«Доіндустріальне сприйняття боліт асоціюється з образами нечисті, страху і загибелі. В індустріальні часи вивчення боліт спрямовується на їх стрімке осушення й освоєння. У 2000 році на території болота Замглай виникає заповідна ділянка – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Утім, століттю промислового видобутку торфу передувало приблизно 10-12 тисяч років, протягом яких він формувався із залишків живих істот. При спалюванні торфу виділяється діоксид вуглецю, який стає однією з основних причин парникового ефекту, нагрівання планети та глобального зменшення кількості біологічних видів.

Сьогодні ми не можемо сприймати природу як зручний, зрозумілий і цілісний об’єкт. Так само і слово “болото” втрачає свою однозначність та стабільність. Тож замість поняття “болото” ми вживаємо архаїчне слово “zong”, вкладаючи в нього всю множину значень і ракурсів: болото як виразник страху в культурі аграрних суспільств; болото як експлуатований ландшафт у модерно-індустріальну добу; болото як складна система взаємозв’язків між сотнями видів у постгуманістичній перспективі; болото як поглинач і природний регулятор вуглекислого газу, що змінює склад атмосфери та перспективи життя на планеті».

«Від імені науки»

(колаж, текст, аудіо)

Карина Лазарук, мисткиня, активістка;

Світлана Краковська, учена-кліматологиня та метеорологиня, наукова співробітниця Українського гідрометеоінституту, делегатка від України до Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC):

«На листівці зображено кліматологиню, учасницю Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату при ООН Світлану Краковську в трьох образах: в екіпіровці для експедиції до крижаної Антарктиди, у сукні для виступів на конференціях Міжурядової групи і в її улюбленій футболці Антарктичного товариства. Вона дивиться вперед, а в руках тримає глобус. На фоні – пара, крига, вода і космос, щоб унаочнити умови нашого (людського) існування.

Листівка містить важливе повідомленням про те, що нам загрожує небезпека у вигляді кліматичних змін, яку ми самі й спричинили своїм способом споживання/витрачання енергії. Текст закликає усвідомити, що ми є не просто свідками, а причиною кліматичних змін, повинні визнати це і нести особисту відповідальність за свої вчинки, змінити свої споживацькі звички та спосіб життя».

Кліматично-мистецькі лабораторії реалізовуються громадськими організаціями «ІТТА» та «Еколтава» за підтримки програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні у партнерстві з EUNIC – Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу; Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні та 350.org.

В оформленні матеріалу використані Climoji та ілюстрації, надані організаторами Кліматично-мистецьких лабораторій.

Найцiкавiше на сайтi

Впадати в еко: чому з електрокарами, заміною пластику та енергозберіганням все не так просто

Наша планета – величезна система, де одна ланка залежить від іншої, а будь-які зміни у природному балансі ми врешті відчуваємо на собі. Все частіше ми вигадуємо нові способи збереження довкілля, використовуємо альтернативні види енергії, аби не спричинити руйнівні процеси у навколишньому середовищі. Platfor.ma вирішила розібратись, чи справді переробка сміття та енергозберігаючі лампи зможуть врятувати природу, а електрокари назавжди позбавлять людство від продуктів нафтової промисловості.

Вчені вже давно б’ють на сполох, застерігаючи нас, що з кожним роком людство споживає більше, ніж природа може давати. Це призводить до зникнення лісів, забруднення повітря й води і вимирання багатьох видів тварин. З такими темпами вже у цьому сторіччі сотні мільйонів людей будуть змушені шукати іншу планету для життя. Саме тут на допомогу приходять екологи зі своїми ідеями порятунку планети.

 

Останніми роками виробництво й використання матеріалів з пластику починають обмежувати, оскільки все більше відомо про його згубний вплив на довкілля. Проте його кількість в світовому океані продовжує зростати. За даними дослідників, в океанах вже зараз знаходиться понад 150 млн тонн пластику і з кожним роком ця кількість невблаганно збільшується. Аби зрозуміти усю масштабність проблеми, уявіть, що кожну хвилину в океан скидають цілу вантажівку таких відходів. Згідно з останніми прогнозами, за десять років пластику в океані стане майже вдвічі більше.

Все це врешті відбивається й на людях. Так, дослідження питної води по всьому світу показало, що частки пластику містяться в 83% з проб. Крім того, пластик накопичується в тканинах їстівних риб, з якими також потрапляє в раціон людей.

Більшість захисників довкілля вважають, що найдієвіший спосіб порятунку планети – це переробка пластикових відходів. Один з ключових елементів – сортування сміття. Всі знають, як відбувається цей процес – наприклад, ви купили пляшку газованого напою, а після використання викинули її в потрібний контейнер. Далі замість того, аби розкладатись на звалищі майже 500 років, її подрібнюють і повторно використовують для створення меблів, канцелярський товарів і навіть одягу.

Проте для того, щоб процес переробки відбувся правильно, слід пройти довгий шлях від сортування до використання отриманої сировини в іншій галузі виробництва. Зазвичай це не дуже вигідно. Наприклад, для того, щоб переробити одну тонну відходів у такому мегаполісі як Нью-Йорк, вам доведеться заплатити на $300 більше, ніж просто вивести сміття на звалище або спалити його. З роками ця сума перетвориться на мільйони доларів.

Якщо більшість екологів впевнені, що переробка сміття подолає забруднення планети, то чому ж ми не бачимо позитивних змін? Адже по всьому світу вже не перший рік працюють потужні станції, де відходи піддаються безпечній переробці. Відповідь дуже проста – цього замало. Наприклад, щоб компенсувати величезну кількість шкідливих вихлопів, яка виділяється під час авіаподорожі з Нью-Йорку до Лондона, слід переробити близько 40 тис. пластикових пляшок. Ознайомившись з розкладом рейсів будь-якого аеропорту, одразу можна зрозуміти – наше покоління навряд чи стане свідком екологічного дива.

Що можемо зробити ми?

Для початку, варто обмежити щоденне використання виробів з пластику у господарстві. Позбудьтесь, нарешті, вашого «пакета для пакетів» і візьміть за звичку брати з собою на шопінг торбинку з тканини. По-перше, це досить зручно, а по-друге, це справді мінімізує кількість пластикових відходів у вашій оселі. Звичайно, це лише крапля в морі, проте великі зміни завжди починаються з маленьких кроків.

 

Хто зіпсував повітря: як людство шукає ефективні, дивні й смішні способи не задихнутися

Проблема забрудненого повітря – одна з найсерйозніших для людства. І з кожним роком її актуальність тільки зростає. Більшість джерел забруднення атмосферного повітря не можуть контролюватися окремими людьми і вимагають спільних дій з боку влади, особливо в таких секторах, як транспорт, утилізація відходів енергетичної промисловості, міське планування і сільське господарство. Та як сказала німецька активістка Петра Келлі: «Якщо наше покоління не зробить неможливого, то на нас очікує немислиме». Природа не пробачає помилок. Platfor.ma розповідає, як світ бореться за чисте повітря і що може зробити кожен із нас.

Ви любите експерименти? Вмостіться зручніше, розслабтеся і зробіть повільний глибокий вдих і видих. А тепер ще раз. Відчули, як повітря наповнює ваші легені? Чи задумались ви в цей час, що саме вдихнули? Крім життєво необхідного кисню, там у різних концентраціях знаходяться бензол, чадний газ, окиси азоту, тверді частинки, летючі органічні сполуки та інші елементи таблиці Менделєєва. І так близько 20 тис. літрів. Щодня.

Транспортні, виробничі, побутові, хімічні та інші забруднювачі потроху вбивають не тільки планету, але й нас самих, створюючи сумну статистику Всесвітньої організації охорони здоров’я:

– 91% населення планети живе в районах з повітрям, яке вважається забрудненим;

– 4,2 млн людей помирають щороку внаслідок негативного впливу забрудненого повітря, зокрема через хвороби серцево-судинної, нервової і дихальної систем, а також онкозахворювання;

– 3,8 млн випадків передчасної смерті зафіксовані в 2016 році внаслідок забрудненого повітря всередині приміщення.

Ось, скажімо, відео від Всесвітньої організації охорони здоров’я про те, як забруднене повітря впливає на наш організм:

Але остаточно засмучуватися рано. Атмосфера не залишається нерухомою, адже дують вітри, випадають опади. Тому навіть найбільш забруднені міста на певний час можуть стати чистішими І навпаки, чисті райони забрудняться отруєним вітром, що дме замість свіжого бризу. Втім, мусимо визнати: з часом все важче знайти місце, де повітря буде дійсно чистим. Саме тому людство приділяє цій темі все більше уваги.

 

Вертикальний ліс – штучні легені для планети

Передісторія. У студентські роки італійський архітектор Стефано Боері був учасником лівих молодіжних рухів і мало цікавився екологією, хоча його з дитинства надихало поєднання архітектури та спонтанної рослинності. Переїхавши з Мілана до Флоренції, Стефано увійшов до об’єднання Gruppo 9999. Його учасниками були молоді митці, які у своїх роботах осмислювали взаємодію людини й природи. Їхні настрої були радикальними, тому шляхи розійшлися, але Стефано згадав про ці ідеї за кілька років – під час подорожі до ОАЕ, а потім і до Китаю.  

Проблема. У XXI столітті Китай претендує на статус індустріальної наддержави – й однієї з найзабрудненіших країн світу. Для опису стану повітря у Піднебесній створили нове слово – «аероапокаліпсис». І цей смог впливає не тільки на саму країну, а й на сусідні Японію, КНР і КНДР, ба більше – навіть на перебіг глобального потепління.

В останні десятиліття заводи-гіганти й інші промислові об’єкти забезпечили Китаю не тільки швидке економічне зростання, а й низку екологічних проблем: смог у містах знижує видимість до 50 метрів, а його хмари, що прямують на Японію, помітні з космосу. За даними ВООЗ, рівень шкідливих речовин у повітрі подекуди в десятки разів перевищує норму.

Хоча ця проблема найбільш кричуща в Китаї, інших країн вона також стосується. У Європі забруднення повітря спричинює 500 000 передчасних смертей на рік. 8 років тому у Мілані кілька тижнів у повітрі тримався смог, а саме місто стабільно входить до найбільш забруднених в Італії.

Ще один фактор, який погіршує ситуацію, – висока температура повітря. Через сезонну спеку шкідливі домішки накопичуються та утримуються в приземному шарі повітря, яким дихають люди. Те, чи буде на вулицях пекельний жар або приємна прохолода, залежить від площі озеленення. Так, відповідно до досліджень в Києві у 2013-2015 роках найбільше нагріваються найменш зелені райони.

На фоні цих даних особливо насторожує тенденція до скорочення площі лісів на планеті: за даними ОНН, починаючи з 1990 року, їх стало менше на 3%.

Звісно, ліси й парки не можуть в одну мить зупинити появу нових міст і замінити собою промислові об’єкти, але нові підходи до озеленення міст можуть покращити ситуацію.

Ідея. Варто вбудовувати ліси в міста, переосмисливши взаємодію мегаполіса й природи – так вважає Стефано Боері. Його подорож до Китаю у 1979 році показала дійсний стан справ: країна неминуче рухалася до надзвичайно високого рівня забруднення, і ситуацію треба було змінювати.

Він знову звернувся до думки про єднання людини й природи заради чистої планети у 2007 році під час поїздки в Дубай, збудований всуціль зі скла та бетону. Боері загорівся ідеєю оживити міста, додати їм зелені. В 2008 році, проаналізувавши ситуацію в рідному Мілані, він презентував дослідження, де запропонував одне рішення кількох проблем – вертикальні ліси: не окремі будинки з садками на даху, а цілі міста нового покоління, де зелень органічно співіснує з бетоном. (До речі, ми вже писали, що в Україні кожен може почати з маленького міського городу).

Design the world:
Дон Норман про відповідальність дизайнерів і краще майбутнє

АвторPlatfor.ma
12 Квітня 2019

Минулого тижня школа Projector влаштувала в Києві велику конференцію Krupa для UI- та UX-дизайнерів. Хедлайнером події став Дон Норман – один із піонерів human-centered design, автор культової книги «Дизайн звичних речей» і дослідник у сфері когнітивних наук. Platfor.ma записала найцікавіше з його виступу.

Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.