В Україні у багатьох досі є відчуття, що культура – це щось розважальне. Культурна подія – ну, можна завітати, коли є вільний час. Ось наука, наприклад, – це важливо, тому що від неї залежать нові технології, медицина і тривалість життя. Але це розуміли не завжди. До Ньютона вона, за великим рахунком, була на службі в релігії. А люди в основному варили зілля з очей овець і крові незайманих, щоб вилікуватися від усіх хвороб. І тільки за останні років 200, як тільки користь науки, якщо посилатися на теорію Юваля Ноя Харарі, стала зрозумілою спочатку імперіям, а потім великим корпораціям, вони пояснили цю користь суспільству. Але нам може здаватися, що ми це знали завжди.

Так ось з культурою цього не сталося. Ніхто не пояснив людям, що вона першорядна. І з часом вона стала чимось маргінальним або навпаки елітарним у світі, де люди в основному виживають. Виник конфлікт, пов’язаний із тим, що для виживання культура ніби не дуже й потрібна.

Але ж те, що нас відрізняє від тварин – свідомість, здатність вигадувати і творити, – є побічним ефектом розвитку мозку людини. Все, що стоїть за рамками практичних речей, але при цьому формує загальний міф, і називається культурою. І якби потреби створювати не було, то не було б архітектури, музики і мистецтва. А значить, не було б навколишнього світу таким, як ми його знаємо. І в цьому розумінні, подобається нам це чи ні, мистецтво у вузькому сенсі і культура в широкому є такими ж базовими речами, як їжа і безпека.

Тут, звичайно, можуть набігти з аргументами апостоли Маслоу. Але штука в тому, що можна побудувати іншу піраміду, де людина, яка ніколи не слухала музику і не поділяє з жителями свого регіону загальні міфи, – тобто те, на чому, власне, формується ідентичність – і не людина зовсім, а просто тіло, яке так само потрібно годувати і оберігати від зовнішніх небезпек. Але чи має це тіло хоч щось спільне з тим, як себе мислить особистість, – велике питання.

Йоркширський скульптурний парк. Фото: ysp.org.uk

Вже декілька років я займаюся в Україні культурними проектами. Все, що ми робимо з моєю командою, побудоване на цьому фундаменті, на чіткому уявленні про те, що культура – це база для визначення особистості людини, а не концерт Олі Полякової або просто красиве зображення на стіні в музеї.

У якийсь момент нас почало виносити в публічний простір. Нам стало цікаво працювати саме у відкритому полі, отримувати живі реакції. Коли ти запираєшся в галереї або ще якійсь інституції, то ніби перебуваєш в лабораторних, стерильних умовах і в них можеш дозволити собі все що завгодно, не боячись реакції глядача. Виходячи ж у публічний простір, ти відразу отримуєш потужний відгук. Людям може подобається те, що ти робиш, чи ні, але вони в будь-якому разі включаються. Тому що це їхній простір, вони відчувають себе зобов’язаними відреагувати. Це дає велике поле для взаємодії та обговорення. Як на мене, в публічному просторі працювати набагато цікавіше.

Одне з найяскравіших вторгнень культури в публічний простір – це скульптурні парки. Я була в декількох із них, і це завжди не просто сад з деревами і лавками. Скульптурний парк – це зазвичай масштабна виставка, де ти як глядач вчишся заново взаємодіяти з твором мистецтва. По-перше, часто це значні і незвичайні речі. Вони змінюють простір, пропонують тобі якусь історію. На відміну від «Мони Лізи», навколо якої сотня людей з камерами, тут ти можеш безпосередньо бути з твором. Часто – один на один. Це просто інший досвід. Досвід, який нероздільно пов’язаний з гострим естетичним і емоційним переживанням. Досвід, який може тебе змінити.

Сади Етрета. Фото: etretatgarden.fr

Що таке взагалі скульптурний парк? Він відрізняється від галереї, скажімо, ще й тим, що в галерею ти приходиш конкретно побути, подивитися і піти, а тут ти знаходишся, проводиш час. Це ніби стає частиною твого звичайного життя. А якщо навіть естетично мистецтво – це частина життя, то це впливає далі на все: твій смак, лояльність, толерантність, купу інших речей. Ти не можеш пастися разом з вівцями навколо дивовижних скульптур Генрі Мура, а потім повернутися в місто і плювати на газон. Це ніби не очевидні, але пов’язані речі. Це формує культуру поведінки в найширшому сенсі.

Є, наприклад, Сади Етрета – місце, де перетинається сучасне мистецтво і ландшафтний дизайн. Вони розкинулися на скелях алебастрового узбережжя Нормандії. Натхненням для створення парку стала фігура Клода Моне, який бував у цих місцях і писав тутешні пейзажі. Цікаво, що особняк перша власниця назвала на честь Роксолани, особою якої захоплювалася. Сади Етрета – це місце, де отримуєш задоволення від усього, куди не подивись, – від історичного саду до сучасного мистецтва.

А ще є австралійська ініціатива Sculpture by the Sea. Це не парк, а скоріше подія, яка проходить вже 22 роки, і сіднейці не уявляють своє місто без неї. Щороку фестиваль відвідує 750 тис. людей. Це найбільша у світі щорічна виставка скульптур, на двох локаціях якої зазвичай представлено майже 200 робіт. По суті, це головна безкоштовна публічна культурна подія в Сіднеї.

Всі ці неймовірні парки починалися з потужного імпульсу і не завжди великого бюджету. Я правда вірю в те, що Україні необхідний такий парк скульптури, і сподіваюся, що він незабаром з’явиться.

Уже кілька років ми працюємо з ініціативою Edem Resort. Починали просто зі скульптур в красивих садах оздоровчого комплексу, але зрозуміли, що з цього має вирости щось набагато більше. Ми разом з ініціаторами вийшли за рамки території курорту, і замахнулися на гектари, де може народитися перший український скульптурний парк.

В червні в цьому місці проходив великий семінар для скульпторів. Знані практики і теоретики з України та з-за кордону підказували нашим талантам, як найбільш видовищно і грамотно доносити свої ідеї. Ідеї, які в підсумку можуть перетворитися на цілий парк.

У нас є амбіція показувати дуже різну скульптуру. Щоб зрозуміти, якою взагалі вона може бути. Від класичної форми до експериментальної людської скульптури – є такий термін, human sculpture. У цьому сенсі перформанс, який робить художник, може теж бути скульптурою, якщо це опиняється в правильному контексті. Наприклад, в контексті скульптурного парку.

А ще є світлова скульптура, кінетична, інсталяції, купа всього іншого. Чи може, скажімо, ленд-арт бути скульптурою? Може. Загалом, дуже багато різних форм і понять, які в широкому розумінні можна об’єднати під одним прапором – скульптура. В цьому сенсі парк може стати для нас ще й певною лабораторією з вивчення нових можливостей скульптури і переосмислення класичного поняття. І це, як мені здається, найцікавіше.

Особливо якщо пам’ятати, що культура – це те, що і робить нас людьми.