Антибіотики це вам не котики: прості правила вживання ліків у гіфках

17 Листопада 2018
антибіотики правила

З 12 по 19 листопада в усьому світі триває Тиждень відповідального вживання антибіотиків. Простою мовою і гіфками Platfor.ma розповідає, як правильно вживати антибіотики, і яких помилок при цьому варто уникати.

Давайте спочатку коротко нагадаємо, з чого все почалось. Перший антибіотик у 1928 році відкрив британський вчений Александер Флемінг. Проводячи рядовий дослід зі стафілококом, він помітив, що до посудини з бактеріями випадково потрапила звичайна пліснява – і виявилось, що їй якось вдається ці бактерії знешкоджувати. З плісняви Флемінг і виокремив пеніцилін, який згодом врятував безліч життів.

Вже у 1943 антибіотки почали вироблятись у промислових масштабах. Завдяки цим препаратам людство змогло лікувати холеру, туберкульоз, сифіліс та багато інших хвороб. Антибіотики прописували усім і від усього – а чому б і ні, якщо вони діють. Але врешті-решт бактеріям набридло весь час помирати. І вони вирішили пристосуватись. Десятиліттями бактерії поступово вчилися протистояти антибіотикам і виробляли щось на кшталт імунітету до ліків. А потім передавали його своїм нащадкам. Так виникла проблема резистентності – стійкості бактерій до препаратів.

Це призвело до того, що лікувати інфекції, які викликають такі бактерії, стало набагато важче, довше, дорожче, а іноді навіть безрезультатно – проти стійких бактерій антибіотики вже не діють. Більше того, не діє ніщо, адже кращих антибактеріальних ліків людство ще не винайшло. Сьогодні через це гине близько 700 тисяч життів щорічно. Деякі дослідники навіть попереджають про наближення пост-антибіотичної ери, коли звичні препарати вже не зможуть нікого лікувати, а найменша подряпина і найбанальніша інфекція будуть спричиняти смерть.

Зараз перед людством стоїть задача призупинити розвиток бактерій, яким байдуже на сучасні антибіотики, і дати час вченим знайти вирішення цієї проблеми: чи то розробити нові ліки, чи придумати інший спосіб обманути інфекції. Але от що важливо пам’ятати – війна проти хвороб залежить від кожного. Аби бути на боці людства, а не бактерій, потрібно виконувати кілька простих правил.

Правило #1

ВЖИВАЙТЕ АНТИБІОТИКИ ЛИШЕ ЗА РЕЦЕПТОМ

Пити антибіотики можна тільки тоді, коли до вас підійшов лікар, зазирнув вам прямо в душу і сказав: «Приймайте антибіотики!» А якщо ви самі вирішили, що якісь ліки зможуть вам допомогти – сусіду ж після них стало краще – то цілком можливо, ви не боретесь з хворобою, а робите її тільки сильнішою, аби потім вона вдарила ще раз, але з набагато більшою потужністю. Отже, запам’ятайте, антибіотики – тільки якщо їх прописав лікар. У випадку, коли медик каже, що антибіотики не потрібні, а ви вирішили потай ковтнути трішечки якого-небудь блабламіцину, ми вам не заздримо. Насправді такі препарати діють тільки курсом, а не окремим «зараз з’їм – і полегшає».

Правило #2

ДОПИВАЙТЕ ПРИЗНАЧЕНИЙ КУРС ДО КІНЦЯ

Ще одна типова помилка. Припустимо, ви порядна і хороша людина – починаєте пити антибіотики тільки тоді, коли їх дійсно призначив лікар. Але десь на середні шляху, відчувши, що вже почуваєтеся краще, раптом вирішуєте не закінчувати курс, кладете залишки препаратів в аптечку і забуваєте про них. І про бактерії теж забуваєте. А от вони ваші антибіотики запам’ятали – не сумнівайтеся. Скоріше за все, в майбутньому бактерії вироблять імунітет до цих антибіотикив і більше не будуть на них реагувати. Тому, щоб не ставати ходячим інкубатором для нового виду інфекції, завжди треба допивати призначені ліки до кінця. А не призначені – і не починати.

Правило #3

НЕ ДОПИВАЙТЕ АНТИБІОТИКИ ЗА КИМОСЬ

Буває і так, що ви не тільки порядна людина, а й щедра. Тоді ви можете просто взяти і віддати залишки препаратів комусь з родичів. Хай теж вилікуються, чому б ні. Але от яка штука: не факт, що антибіотки, які подіяли на бактерії в вашому організмі, взагалі підходять для знешкодження тих бактерій, які розплодилися, припустимо, у вашої тітки (з усієї поваги до неї). Вживайте тільки ті ліки, що вам прописали, і допивайте курс до кінця. У цьому реченні важливе кожне слово.

Правило #4

ДОТРИМУЙТЕСЬ ГІГІЄНИ І РОБІТЬ ЩЕПЛЕННЯ

Попередити захворювання набагато легше, ніж потім його лікувати. На щастя, людство винайшло вакцинацію – найкращий наразі відомий захист від інфекційних захворювань. Запитайте у свого лікаря, чи не час вам поновити деякі щеплення – так-так, дорослим їх теж потрібно (і важливо) робити. Приймайте душ частіше, мийте руки з милом – це приємно і корисно для всіх на світі, окрім зловмисних мікробів. А ще варто використовувати під час сексу не тільки фантазію, а й презервативи.

Правило #5

ВЕДІТЬ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

Так, зараз буде стотисячний випадок у вашому житті, коли вас переконують, що їсти овочі, займатись спортом та іноді влаштовувати собі відпочинок від міського стресу – це правильно. Давайте ми поділимося з вами невеликим лайфхаком. Правда ж бувають ситуації, коли вас щось дуже засмучує, і вам хочеться кидати телефон в стіну, грюкати дверима або що ви там ще робите. Замість цього просто почніть віджиматись, присідати або робити якісь прості фізичні вправи. Можете навіть ненавидіти їх при цьому. Але так ви і злість виплеснете, і корисне навантаження для профілактики від хвороб отримаєте.

Запевняємо: завдяки цим простим правилам навіть за багато років хвороби залишаться просто хворобами, які можна буде вилікувати, а не смертельною загрозою для всього людства.

17 Листопада 12:47
антибіотики правила
Найцiкавiше на сайтi

І сміх, і гріх: стендапи, які не тільки про смішне, а й про важливе

Жарти про маму, пердіж, секс, дурних жінок і маскулінних чоловіків – багато хто саме так уявляє сучасний стендап. Насправді ж ця сфера набагато глибша, а через комедію вже давно та впевнено розповідають про важливе: інвалідність, смерть, самотність, расизм, сексизм, рівність тощо. А саме шоу – це часто рефлексія стендап-артиста з оглядом на його досвід та переконання. Platfor.ma створила підбірку глибоких й сміливих стендапів, які варто подивитися.

P.S. Стюрт Лі, Джордж Карлін, Річард Харрінг, Річард Прайор, Джон Олівер – усіх ви й так, мабуть, знаєте. А якщо ще ні – спробуйте дізнатися, вони вважаються справжніми амбасадорами комедійної сцени.

Комік із Шотландії закохає вас у себе харизмою, артистичністю та вмінням через чорний гумор говорити про складні та важливі речі. Так Деніел розмірковує про родину та батьківство, інвалідність, втрату близьких і цілющу силу сміху в цьому контексті. Він впевнено бомбардує тему релігії та бога зокрема, але підкреслює – це виключно його позиція. Звісно, серйозні теми в цьому спешлі артист розбавляє легкими, але реальними історіями про казуси. Ну а ще в цьому стендапі є Бейонсе, тому нудно точно не буде. 

При цьому факт, що на деякі з жартів коміка глядачі ображаються настільки, що покидають залу прямо під час виступу – без слів або з вигуками «ти негідник!». На це сам Деніел зазначає: «У мене немає завдання образити – я не отримую від цього задоволення. Але образа неминуча. У мене на все своя думка, і вона не буде перегукуватися з кожним глядачем, тим більше на 100%. Тому я складаю і говорю жарти так, що якщо вони вас образили – значить, ви не праві».

Тривалість: 1 година

Посилання на Нетфлікс.

Не будемо скупитися та порекомендуємо ще один спешл Деніела – Jigsaw. Його автор зазначає, що після цього спешлу розлучилося безліч пар (він попросив писати про таке йому у Твітер) і не дарма, адже під кінець Слосс торкається складної теми любові та її ідентифікації. Комік розмірковує про те, як знайти своє місце у світі або змиритися з тим, що ви завжди будете нещасливі. Разом із ним ми спробуємо зрозуміти, де є та грань між поганою та хорошою людиною, чому ми самі створюємо проблеми, якщо все чудово, та як через гумор переживати складні життєві моменти. 

Тривалість: 1 година

Посилання на Нетфлікс.

В Україні бум різноманітних курсів. Ось дослідження ефектів та нюансів такої освіти

«Ввечері не зможу, в мене курси». Така відмовка стає все більш поширеною, сьогодні люди навчаються ледь не поголовно, а відвідування будь-яких занять стає перманентною частиною життя. Але що воно дає? Креативна школа Projector і компанія DigData вирішили дослідити альтернативну освіту, аби зрозуміти її ефективність та головні тренди. А Platfor.ma публікує текст ініціаторки дослідження, кураторки програми Projector з маркетингу про те, що з цього вийшло.

Ми спробували розібратися, що мотивує людей навчатися у дорослому віці, за якими критеріями вони обирають курси чи школи, і взагалі — чи зможе альтернативна освіта замінити класичні виші. Дослідження провели партнери з DigData, які опитали онлайн 1018 респондентів на різних майданчиках. Фінальна фаза опитування тривала у травні цього року, тобто в час тотальної онлайну через пандемію.

До речі, весь цей проєкт ми зробили благодійним. За кожну заповнену анкету респонденту пересилали 250 гривень у фонд Стипендій імені журналіста Богдана Радченка. За зібрані кошти стипендій буде оплачено навчання військовослужбовців і ветеранів у школі Projector.

Ось які тренди та висновки можна зробити:

Переважна більшість українців обирає безкоштовну самоосвіту — 64%. При цьому кожен третій хоча б один раз протягом трьох років платив за навчання — у приватних лекторів чи коучів, або у професійних школах.

У 2014-му експерт дав нам прогнози на майбутнє. Чимало справдилося! Тепер ми спитали в нього нові

Шість років тому медіааналітик, автор підручника з інтернет-медіа та книги «Революція ґаджетів» Артем Захарченко написав для Platfor.ma текст з прогнозами про медіа та контент. Він ґрунтувався на тому, що людство постійно проходить через певні культурні цикли. Нещодавно ми наштовхнулися на цей старий матеріал і раптом зрозуміли, що більшість передбачень Артема збулися: наприклад, він анонсував появу формату stories та мікровідеоблогів на зразок TikTok, а також віртуальний туризм. Тому ми знову прийшли до Артема і попросили його напрогнозувати нам ще. За шість років перевіримо, як вийшло цього разу.

Ця стаття – чергова у циклі моїх колонок про те, як світова культура по черзі проходить фази контенту і форми. Знаючи це, ми можемо в загальних рисах прогнозувати, що на нас чекає найближчими роками. Якщо ви не читали попередні частини, то пропоную їх проглянути перед тим, як читати далі, щоб ми з вами говорили однією мовою. 

Перша із них, найбільш ґрунтовна, була опублікована саме на Platfor.ma наприкінці минулої епохи контенту, 2007-2015 років. У ній пояснено, що природа культурних коливань – цілком раціональна, жодної містики: коли люди втомлюються від форми, з’являється попит на зміст, і навпаки, при чому аналогічні процеси відбуваються в усіх сферах життя: мистецтві, політиці, комунікації, бізнесі, війні… Прогнози у ній збулися на диво точно: наприклад, вдалося передбачити появу формату stories та мікровідеоблогів на зразок TikTok, а також появу віртуального туризму. 

Наступна стаття влітку 2016 року констатувала, що світ переходить до епохи форми. І це також справдилося: згадайте хоча б вибори Трампа восени 2016 року у США, або вибори Зеленського в Україні-2019. Це так типово для «формального» часу: голосувати «за», а не «проти»: за кандидата-символа, незалежно від його змісту, і поширювати фейки, які формально виглядають як новини. 

Нарешті, у січні нинішнього року я написав цілком помилковий суто політичний прогноз про те, що наступного президента України все ще обиратимуть, голосуючи «за», а не «проти». І радив Петрові Порошенкові поступитися місцем більш харизматичному патріотичному політику. Адже, мовляв, епохи у нас тривають зараз по 7-8 років, і якщо нинішня епоха форми почалася 2016 року на Заході, а в Україні – на рік-два пізніше (до 2017 у нас іще був шалений суспільний попит на реформи), то завершиться в наших краях орієнтовно 2024 року.

Однак сценарій змінився прямо на очах. Західний світ болісно прокинувся від формалістського наркотичного сну: йому зламали кайф коронавірус, важливість чорних життів та нова економічна криза. Відтак, остання епоха форми протривала менш ніж п’ять років.

Скорочення тривалості епох – явище очікуване. В XIX столітті вони тривали по 40-30 років, а зараз скоротилися до якихось п’яти, тобто, вже менше, ніж встигають змінитися «покоління» у звичному розумінні цього слова. Та й катастрофа як символ межі між епохами – теж типове явище: згадати б економічну кризу 2008, яка запустила попередню епоху контенту на зміну «яскравих нульових». Не кажучи вже про світові війни.

Щоправда, Україна, як завжди, відстає. Якщо хтось сумнівається – нехай вийде ввечері на вулицю Сагайдачного у Києві: музика, прохолодні напої і юрби народу без масок, так, ніби в країні немає усіх цих сплесків захворюваності. Про це і була «фантазія» на початку статті.

Однак і нашу країну дуже скоро підхоплять світові тренди.

Міністерство манії: як я жила з параноєю та перемогла її

«Очі, які пильно стежать за тобою», – рядок із романтичної поезії або тривожне самопочуття людини, яка страждає від параної або маніакального синдрому? В останньому випадку вона може навіть не усвідомлювати, що щось пішло не так, та жити в страху та на межі божевілля. Наша редакторка Таня Капустинська поділилася своїм досвідом і розповіла, яким чином їй вдалося позбутися манії переслідування.

Уявіть теплий весняний вечір понеділка. Ви живете на п’ятому поверсі будинку, що охороняють та дивитесь з сусідкою запальну комедію, намагаючись зосередитись на сюжеті. Але не виходить, навіть попри те, що з екрана посміхається напівголий Раян Гослінг. Адже вам здається, начебто на балконі стоїть темна фігура та маніакально спостерігає. При цьому вікна квартири виходять на одну з головних вулиць міста, де у цей час безліч народу, й перед ними немає жодних дерев або будь-чого, що можна використати. Логічно, але всі факти йдуть до одного місця, адже ви вже впевнені, що темна фігура не зводить з вас погляду та хоче зробити щось погане. 

Це не початок художнього твору й не вигадка, це історія восьми місяців, протягом яких я жила з параноєю. Його я описую не для того, щоб пожалітися або показати, яка я класна, що змогла розв’язати цю проблему (спойлер). Можливо комусь моя розповідь допоможе виявити цей ненормальний, а це саме так, стан у себе або близьких та вчасно почати з ним працювати.

У квітні 2019-го моє життя нарешті наблизилося до слова «стабільність»: я вже понад рік працювала на роботі, від якої була без тями, півроку жила у квартирі з чудовими умовами, мала стабільні стосунки з хлопцем і теплі – з оточенням. Здавалося, що земна куля стала обертатися трохи повільніше для того, щоб я могла насолодитися моментом. Мій мозок, судячи з усього, теж усвідомив, що все чудово й боятися нема чого – тому вирішив, що саме час розслабитися та дати волю всьому, що він тримав за міцною звукоізольованою стіною.

Поступово та непомітно я стала побоюватися темряви, адже з нею приходили нав’язливе відчуття тривоги та дивна поведінка. Одного разу я поверталася додому з роботи й вирішила не їхати в ліфті з якимось підозрілим чоловіком, а піднялася сходами. Коли опинилася у квартирі, то подумала: «Все, я у безпеці». 

Іншого разу – взагалі почекала 5 хвилин і впевнилася, що у під’їзді нікого немає, перш ніж зайти. Якщо ввечері по одній стороні вулиці йшли люди, а по іншій – ні, то я б обрала другу, навіть якщо мені так було незручно. А якщо ж людину на своєму шляху було все ж не оминути, то я прикладала телефон до вуха та робила впевнений вигляд, що з кимось розмовляю і цей «хтось» знає про моє місцеперебування. «Та-та, та вже майже біля дому, все добре». Також поступово у мене з’явився страх підземних переходів – здавалося, що там хтось може до мене причепитися й хто знає, чим це закінчиться. Важливо зазначити – острах у мене викликали тільки чоловіки, жінки ж, навпаки, були начебто якоюсь гарантією безпеки.