При чому тут Стівен Спілберг?

Великому режисерові сучасності проблема ненависті здається дуже цікавою. Разом зі своїми однодумцями він створив фонд Shoa, для якого вони зібрали 5200 відеозаписів тих, хто так чи інакше зіткнувся з Голокостом. Вивчаючи відеосвідоцтва цих нещасних людей, Стівен Спілберг усвідомив, що природа ненависті дуже складна.

«Я ріс в Нью-Джерсі – бути євреєм там не здавалася чимось неординарним. Але потім ми переїхали в Вестін і я зіткнувся з антисемітизмом у молодших класах. Існували групи популярних дітей, вони вибирали об’єктами глузувань однолітків з меншою популярністю (в моєму випадку вона була нульовою). Не можу сказати, що це була ненависть, але точно образи, – розповів режисер в інтерв’ю телеканалу Discovery, – Я соромився багатьох речей у собі, а ці хлопці своїми глузуваннями змушували мене стидатися ще і того, що я єврей. Я відчував себе вигнанцем, і коли став дорослішим, зрозумів, що булінг — це дуже дієвий інструмент, що дозволяє кривдникам відчувати себе наділеними якоюсь особливою владою. Мабуть, це мій єдиний досвід, коли я був об’єктом ненависті. Хоча весь цей час всередині мене таїлося абсолютно неконтрольоване почуття гордості за те, що я єврей».

Інтерес до цього психологічного явища спонукав Спілберга зняти документальний фільм «Чому ми ненавидимо?» («Why We Hate?») для Discovery Сhannel. Разом з Алексом Гібні легенда кінематографу досліджує ненависть як одну з найбільш руйнівних людських емоцій. Фільм складається з шести серій, кожна з яких розповідає, як це відчуття спровокувало ту чи іншу історичну подію. На відміну від багатьох наукових фільмів, в цій кінострічці автори намагаються знайти відповідь на фундаментальне питання про природу ненависті та підказують дієві методи боротьби з нею.

Що про це думають у Києві?

Перед прем’єрою фільму на вулицях Києва розвернулася рекламна кампанія — були розвішені білі плакати з простим запитанням: «Що ти ненавидиш?». Перехожим буквально давалася індульгенція на вираз ненависті, адже існує думка, що іноді її просто потрібно виплеснути: покричати, побити боксерську грушу, написати емоційного листа. 

Кияни активно взялися визволяти свою лють — десятки білих плакатів, розвішаних по місту, швидко перетворилися на пописані. Результат такого психологічного флешмобу вийшов неоднозначним: хтось написав гнівні коментарі на адресу політиків, хтось ображав колишніх коханців, хтось – дороги, а хтось, мабуть, в пориві люті, зірвав плакат.

Окрім досить очевидних речей, люди, як виявилося, ненавидять ще багато чого. «Літати», «нежить», «позерів», «демонів», «тапочки», «сало» та навіть «курей» — перехожі висловлювали неочікувані варіанти.

Найтривожнішими були написи про ненависть до  себе. Хіба не на кожному плакаті кияни написали, що їх непокоїть почуття огиди до найдорожчого, що в них є — власного я. Такий прояв ненависті змушує замислитися про психологічний стан українців та їхню самооцінку.  Один простий психологічний тест показав дуже невтішну картину й розраховувати на те, що замість ненависті прийде любов, в такій ситуації неможливо.

Ненависть складно усвідомити або пояснити науковими поняттями. Ця руйнівна сила закладена у нас в ДНК – вона стихійна. Але у наших силах осягнути її природу та допомогти самим собі зробити цей світ кращим. Тож ми спитали, що про це думають психотерапевт, соціолог та юрист-кримінолог.

Олексій Карчинський, психотерапевт

Об’єкти, які ми ненавидимо, якимось чином негативно впливають на наше життя. А ненависть — це наша відповідь на їхній вплив (вчинки або думки). Я бачу кілька шляхів боротьби з цим токсичним відчуттям.

Перший — це трансформація ненависті в спокій. Іноді об’єкт хоче ввести нас в роздратований стан, кривдник хоче викликати занепокоєння. В такому випадку, найкраща реакція — це рівні емоції щодо людини, яка вам чимось нашкодила.

Другий спосіб — це спостереження, дослідження. Такі сильні почуття, як ненависть або закоханість, не дають нам можливості реально зрозуміти іншу людину. Якщо ми спробуємо зайняти позицію спостерігача або дослідника, це дасть нам можливість більш детально вивчити іншу персону та  побачити більш цілісну картину.

Третій спосіб — орієнтація на теперішнє. У деяких випадках ми ненавидимо людей тільки за те, що вони зробили стосовно нас у минулому. Але людська природа динамічна й тепер кривдник може бути зовсім іншою особистістю. Важливо нагадати собі: «Я ненавиджу того батька/маму/колегу, яким він або вона були у минулому, а не у теперішньому».

Ще один варіант — реінтерпретація кривдника. Коротко кажучи, ви навряд чи будете ображатися на людину, яка в нездоровому глузді. Подумайте про це перед спілкуванням з кривдником.

Анна Маляр, юристка-кримінологиня

У будь-якому злочині можливий цілий спектр почуттів, але людина, яка його скоює, не завжди ідентифікує це як ненависть. У кримінальному праві значення має інше формулювання — «особисті неприязні стосунки». У міжнародній класифікації злочинів, скоєних на ґрунті ненависті (hate crime), є також злочини, пов’язані з різницею національної чи релігійної приналежності, але в України такі випадки є одиничними.

Як для юриста, для мене не існує точного визначення ненависті, адже в законодавстві такого просто немає. Кожен із нас по-своєму визначає, як інтерпретувати це поняття, але в будь-якому випадку це суб’єктивізм.

Павло Кутуєв, соціолог

Феномен ненависті, на жаль, широко поширений. Вона може мотивуватися персональними, політичними, релігійними, культурними, гендерними та соціальними чинниками. Як представник академічної спільноти, я особисто, на щастя, мало стикаюся з ненавистю. Але нерідко доводиться спостерігати це явище в мас-медіа та науковій літературі.

Як на мене, для боротьби з ненавистю ефективні дві стратегії. З одного боку — заохочення соціальної рівності та солідарності. Цього дуже складно досягти в світі, де панує неоліберальний капіталізм. Друга стратегія — це старий добрий проєкт просвітництва: цивільного, а також заохочення цінностей культури толерантності.

Це тривалі та складні стратегії, але іншого шляху для боротьби з ненавистю просто немає. Адже вона будується на ірраціоналізмі та шукає прості розв’язання складних проблем, нерідко з використанням індивідуального та колективного насильства.