I want to believe: розбираємо 5 улюблених маніпуляцій політиків

АвторТетяна Кавуненко
16 Липня 2019
знання пороблено

«Щоб виявити обман, необхідно бути дуже уважним до кожної дрібниці», часто говорив  доктор Лайтман із серіалу «Теорія брехні». Інформаційне перевантаження та соцмережі зробили нас вразливими до маніпуляцій, і завжди знайдуться ті, хто не посоромиться цим скористатися. Особливо в переломні моменти життя країни: під час революцій, масових занепокоєнь і, звісно, виборів.

По факту, маніпуляція – це не брехня, а специфічна подача правди. А політична маніпуляція – це спекуляція на людських емоціях та почуттях. І чим ближчий політик до електорату на емоційному рівні, тим краще. Правда подається не комплексно, а частково і однобоко, із замовчуванням всіх незручних нюансів.

Історія знає багато політичних і державних діячів-маніпуляторів. Це психологічно сильні особистості, які вміло впливали на великі групи людей. Наполеон, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Михайло Горбачов досконало володіли технологією формування громадської думки як за рахунок власної харизми та здібностей, так і за допомогою підлеглих.

Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється через ЗМІ. Нам обіцяють підвищити зарплати, стипендії, знизити ціни на комуналку, зробити доступними освіту та медицину, пропонують вигідні кредити на житло. Як розпізнати відверту маніпуляцію? Давайте розглянемо п’ять прикладів.

Я – як ти!

Бувало таке, що, вибираючи між двома футболками, ви ніяк не можете визначитись? Коли починаєш замислюватись, чи потрібна взагалі ця футболка, якщо ви прийшли в магазин за джинсами, з’являється чарівний консультант, який починає говорити, як вам пасують обидві речі, і з-поміж іншого зауважує, що він чи вона й самі таку носять. І от ви на касі вже розраховуєтесь за дві футболки. Тут спрацювала маніпуляція «я – як ти».

У політиці найбільш популярний спосіб наблизитися до електорату – говорити з виборцями їхньою мовою, позиціонувати себе як «свого хлопця». Цьому добре сприяє поява в публічному просторі. Хтось заводить Ютуб-канал, хтось щодня з’являється на міжнародних зустрічах у веселих шкарпетках, а хтось стає реальним мемом.

Яскравий приклад – прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо: він часто публікує в своєму Інстаграмі смішні фото зі своєю родиною, на кшталт святкування Гелловіну. Окрім того, одним із приводів по-доброму посміятися над прем’єр-міністром стала його звичка підбирати до своїх строгих костюмів незвичайні і яскраві шкарпетки. У гардеробі Джастіна є найрізноманітніші моделі: в різнокольорову смужку або з черепами, а також більш «патріотичні», із зображенням кленового листа. Людям це подобається, і за досить короткий проміжок часу Трюдо став улюбленцем електорату. 

Фото: Instagram Джастін Трюдо

Також маніпуляцію «Я – як ти» активно використовував у своїй виборчій кампанії кандидат у президенти Володимир Зеленський, говорячи зі своїми потенційними виборцями їхньою мовою і обіцяючи те, що від нього хотіли почути. «Кожен з нас сьогодні поклав руку на Конституцію і кожен з нас приніс присягу народу України», – сказав він у своїй інавгураційній промов.

Фото: інавгураційна промова Володимира Зеленського

Ще один яскравий приклад – білборд кандидата від Об’єднання «Самопоміч» Богдана Станіславського з майже однойменним гаслом: «Такий, як ти».

Фото: агітація кандидата від «Об’єднання Самопоміч» Богдана Станіславського

Фальшива дилема, або ілюзія вибору

Пам’ятаєте, як вчителі або батьки казали: або ти будеш гарно вчитися, або підеш після завершення школи підмітати вулиці? Хоча камон, от Ейнштейн так і не отримав атестату про освіту в гімназії, але це не завадило йому стати одним із найвідоміших фізиків у світі. Ні, ми в жодному разі не закликаємо кидати навчання – це просто наочний приклад того, як використовується маніпуляція «ілюзія вибору».

Повернемось до політики: за цією технологією виборцю надають нібито два єдині варіанти «або-або», з яких він має обрати щось одне. Варіантами може бути або якесь твердження, або самі кандидати, або якесь явище чи подія. Далі йде поділ на «гарну» та «погану» альтернативу. Потім – прив’язка «хорошої» до власного кандидата, а «поганої» – до усіх інших (або конкретного опонента). Прикладом маніпуляції з фальшивою дилемою є білборди Радикальної партії Олега Ляшка «Робочі місця або рабство МВФ» та «Низькі податки або високі тарифи», а також реклама Петра Порошенка, де йому протиставляється президент РФ Володимир Путін.

Фото: виборча агітація кандидата у президента Петра Порошенка

Тримання інтриги + ефект ореолу

Певно, що таке інтрига, знає кожен з нас. Особливо часто ця маніпуляція застосовується в серіалах, коли ти з нетерпінням чекаєш наступної серії, щоб дізнатися продовження. Таким чином, канали збільшують кількість своїх глядачів.

В політичному полі суть маніпуляції полягає у тому, що виборця свідомо тримають у стані незнання: чи буде балотуватись та чи інша людина, чи ні.  Це працює паралельно з іншим видом маніпуляції – «ефектом ореолу»: коли успішна й відома людина хоче спробувати себе у політиці, але на якомога довший час відтягує публічну заяву про своє рішення. Тоді інтрига серед виборців лише посилює його позиції. Це допомагає таким кандидатам уникати серйозних політичних дискусій та суперечок. Ці маніпулятивні технології використовували двоє відомих українців: актор Володимир Зеленський та співак Святослав Вакарчук.

Фото: Святослав Вакарчук 

Інтригу щодо своєї участі у президентських виборах Зеленський тримав досить довго. Наприкінці грудня 2018 року в інтерв’ю Дмитру Гордону він сказав, що «серйозно думає» про балотування у президенти: «Я про це дуже серйозно думаю і багато говорю із сім’єю… Вони дуже бояться з приводу мене, тому що вони глибоко розуміють, що я за людина. Вони розуміють, наскільки я гостро, вкрай радикально справедливий до всього… І я така людина, що буду до кінця стояти. Вони дуже переживають через це моє внутрішнє відчуття».

Про своє рішення Зеленський оголосив 31 грудня, у новорічну ніч в ефірі телеканалу «1+1», тим самим ще більше підсиливши увагу до себе.

Жонглювання рейтингами

Ви наче ніколи не були фанатом Монатіка, але три тижні поспіль він очолює музичний рейтинг на улюбленій радіостанції, і вам уже потроху починає подобатись його творчість. Ви навіть наспівуєте в душі: «Зашиваю душу…». Так працюють рейтинги. 

У політиці рейтинги завжди містять в собі елемент гри та змагання. Одна з улюблених маніпуляцій – апелювати до статистики, де в доларах або євро порівнюються доходи громадян в різних країнах. Цим грішила у своїх заявах лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Вона часто бралася порівнювати українські та європейські зарплати, але за зразок незмінно брала доходи в найбагатших країнах ЄС. При цьому не згадуючи, що і вартість життя там висока.

Маніпуляція з рейтингами далеко не нова. Ще у 2010 році одна з соціологічних компаній опублікувала рейтинг, згідно із яким кандидат в президенти Сергій Тигіпко отримував друге місце на президентських виборах. Як з’ясувалося, опитування ця компанія проводила лише у містах, де проживає більше 50 тисяч людей. А відповідно, у такому опитуванні брали більшу участь індустріальні регіони і менше західні області, де й щільність населення нижча. Але подавалося опитування як думка всієї України.

Також часто політики апелюють до фейкових або замовних рейтингів, які виконуються сумнівними або взагалі неіснуючими фірмами. Таким чином, людина, яка ще не визначилася з вибором, може проголосувати за того чи іншого кандидата тільки тому, що за нього висловилася більшість. Портал texty.org.ua створив цілу базу даних таких сумнівних соціологічних служб, які створюються суто під вибори.

Звернення до традицій і патріотизму

Чи траплялася з вами ситуація, коли родичі нав’язували вам певне віросповідання, навіть не цікавлячись вашими релігійними вподобаннями? Або, може, ви чули на свою адресу, що треба шанувати традиції, навіть якщо ви з ними не згодні? Знайте, вами намагалися зманіпулювати. Ймовірно, навіть несвідомо.

В політиці ця технологія представляє кандидата поборником чи захисником традицій, звичаїв та усталених норм. Такі маніпулятори використовують кліше «мова», «звичаї», «традиції», апелюючи до етнічної ідентифікації людини. Яскравим прикладом була президентська кампанія Петра Порошенка. У своїх лозунгах, промовах та на білбордах він використовував гасло: «Армія. Мова. Віра».

Фото: виборча агітація кандидата в президенти Петра Порошенка

Також до традицій та культурних цінностей в своїх лозунгах апелював лідер «Народного фронту» Арсеній Яценюк: «Українська мова, кіно, пісня».

Фото: виборча агітація лідера «Народного фронту» Арсенія Яценюка

Ще одним прикладом апеляції до культури і традицій є лозунг лідера «Радикальної партії» Олега Ляшка: «Захистимо мову – захистимо Україну!».

Фото: агітація «Радикальної партії»

Що ще?

Як елементи політичної маніпуляції у ЗМІ також створюються та ефективно подаються різноманітні образи, умовні формули, штампи та стереотипи поведінки. Подаються заздалегідь заготовлені відповіді на запитання, що хвилюють багатьох людей. Тож на що ще варто звернути увагу, споживаючи інформацію в передвиборчий період: 

— навмисне перекручування реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і нав’язування інших; 

— публікація нереальних (брехливих) повідомлень; 

— пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів або словесних образів. 

Також важливо розуміти основні характеристики маніпуляції: 

— коли ти не усвідомлюєш, що на тебе впливають; 

— коли вплив здійснюється не лише на сферу свідомого (розум), але й на сферу несвідомого (інстинкти, емоції), яка не піддається самоконтролю; 

— свідоме викривлення фактів навколишньої дійсності (дезінформація, дозування інформації), формування ілюзій та міфів.

І, насамкінець, найголовніше правило, аби не потрапити на гачок маніпуляторів: не піддавайтеся на емоції, які у вас намагаються викликати, критично ставтеся до інформації та аналізуйте промови й програми кандидатів. Бо від того, наскільки усвідомленим буде ваш вибір 21 липня, залежить, у якій країні ви будете жити наступні п’ять років.

Матеріал підготовлено Центром «Ейдос» у межах проекту «Обираю свідомо» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Найцiкавiше на сайтi

Факт чи фейк: як відрізнити правду від брехні у скаженому потоці новин

АвторАнна Ляшенко
11 Грудня 2018

Чи правда, що станція метро «Арсенальна» – найглибша у світі? Чи казав Порошенко, що молитва впливає на реформи в Україні? 53% українців вважають, що можуть відрізнити правду від фейку. А чи зможете ви? Студія онлайн-освіти EdEra та аналітична платформа VOXUkraine розробили онлайн-курс «Фактчек: Довіряй-перевіряй», а керівниця відділу інновацій в EdEra Анна Ляшенко спеціально для Platfor.ma раз і назавжди роз’яснює, як відрізнити правду від брехні.

Чи справді фейки – скрізь?

Що поширюється швидше: правда чи брехня? У 2018 році журнал Science опублікував дослідження щодо поширення правдивої та неправдивої інформації. Йшлося про 126 тис. історій, які понад 4,5 млн разів публікувалися у Твіттері за 2006-2017 роки.  Виявилося, що неправдива інформація поширювалася швидше, ніж правдива. Чим оригінальнішою та емоційнішою була новина, тим охочіше ділилися нею користувачі.

Відрізнялися навіть спектри емоцій. Неправдиві та популярні новини зазвичай викликали здивування, страх та огиду. Правдиві та менш популярні – очікування, радість, довіру або смуток.

Фейки існують споконвіків. Але особливу увагу дослідників вони привернули у 2016 році під час виборів президента США. Згідно з дослідженням, під час цієї виборчої кампанії кожен четвертий американець заходив на сайти із фейковими новинами, а спростування неправдивих новин майже ніколи не досягали своєї мети.

Тоді американські фейкові новини досягли тисяч американських виборців. А отже, потенційно вплинули на їхню точку зору та на результати виборів загалом. Тобто фейки можуть завдавати шкоди, якщо їхня мета – маніпулювати думкою людей.

В тому ж 2016 Оксфордський словник англійської мови проголосив слово «пост-правда» (post-truth) словом року. Адже тоді в пресі часто йшлося про політику пост-правди, яка звертається до емоцій та особистих переконань, а не до об’єктивних фактів. Фейки та ігнорування об’єктивних фактів – це частина політики пост-правди.

Водночас фейки бувають невинними. Наприклад, UAReview в Україні – це гумористичний ресурс, який навмисне публікує фейкові новини. Але їхня мета – гумор, а не вплив на думку аудиторії.

Як боротися з фейками?

Чим більше з’являється неправдивої інформації, тим популярнішими стають ресурси із фактчекінгу. Наприклад, ще в 2003 році в США виник FactCheck.org. Місія цього сайту – моніторинг публічних заяв політиків і викриття брехні. На сайті є не лише статті. Тут можна поставити запитання, почитати про найпопулярніші онлайн-міфи (з посиланнями на джерела) та ознайомитися з неправдивими ідеями політичних курсів американських партій.

Є в США і фактчекінг-сайти, які спростовують міфи про американську культуру – наприклад, snopes.com та TruthOrFiction.com.

Європейські журналісти та активісти також розробляють ресурси для боротьби проти фейкових новин. Наприклад, BBC створив ресурс BBC Reality Check. Наразі там публікують матеріали, які викривають неправдиві новини. Сайт регулярно оновлюється, а матеріали не лише спростовують фейки, а й пояснюють різні аспекти політики. Зокрема – нюанси Брекзиту.

Французькі ЗМІ навіть розробили інструмент для перевірки фактів. Так у базі сайтів Les Décodeurs можна перевірити надійність джерела – чи часто сайт поширює недостовірну інформацію. На жаль, верифікація працює тільки французькою мовою.

Ресурси з перевірки інформації існують у багатьох країнах. З їхнім переліком можна ознайомитися за посиланням.

В Україні теж існують ініціативи з фактчекінгу. Серед них – StopFake.org, заснований 2014 року. Сайт функціонує 13 мовами та пропонує не лише статті, а й відео та подкасти. Нещодавно проект опублікував звіт за 2014-2017 роки, протягом яких було проаналізовано і спростовано 919 неправдивих повідомлень. При цьому 85 зі 178 джерел поширення фейкових новин про Україну – російські ЗМІ. А VoxCheck – фактчек-проект VoxUkraine – перевіряє твердження українських політиків та публікує їх з поміткою «правда», «неправда» або «маніпуляція».

Фуа-гра з цибулі, Зеленський, туга: Тетяна Кисельчук про біди й радощі Суспільного

АвторЮрій Марченко
9 Липня 2019

Вже декілька років архаїчне державне телебачення намагається перетворитися на актуальне і потужне Суспільне мовлення. Останні два роки генпродюсеркою його просвітницького напряму була Тетяна Кисельчук. До цього вона створила освітній проект Wise Cow, працювала головредом bit.ua, а зараз стане ідеологом цифрових платформ мовника. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Тетяною про діджитал платформу Суспільного, Зураба Аласанію, Ярослава Лодигіна, ейджизм, сексизм, штаб Зеленського, і про те, як боротьба із системою нівечить людей.

– Розкажи, чим ти пишаєшся за два роки роботи на Суспільному?

– Президентськими дебатами та першим сезоном суспільного-політичного ток-шоу «Зворотний відлік». До речі, нещодавно зі мною стався цікавий випадок, пов’язаний з дебатами. Я поїхала у відпустку знімати роадмуві про мотоциклістів, котрі подорожують через всю Європу. Насправді я там була «кишеньковим літописцем», записувала все, що відбувалося з героями цієї подорожі. Тобто в зйомках участі не брала, а знімали молоді хлопці з Trouble Tribe, їм по 23 роки, і вони успішні, талановиті та популярні. 

І от на день восьмий подорожі один із них запитав у мене: «А ти взагалі ким працюєш?», я кажу «та продюсером на Суспільному», і вже набираю повітря в легені, щоб видати стандартну інформацію «Суспільне – це UA:Перший, UA:Культура, 24 регіональних теле- та радіоканали, Українське радіо, радіо Промінь, Радіо Культура та цифрові платформи», але не встигаю я роззявити рота, як цей 23-річний оператор з умовно іншого світу, зі світу, де править інстаграм та дух свободи, перебиває мене і каже: «А, так я знаю, що таке Суспільне. Ви мали дебати за законом проводити». Ти не уявляєш, як приємно чути, коли люди, не дотичні про процесів, починають пізнавати Суспільне. Радіти рано, але радіти хочеться.

«Суспільне – це не лише про контент. Багато роботи лишається за кадром. Лише на пітчинги і захисти регіональних проектів ми витратили 64 години».
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– Я подивився телепрограму Суспільного за тиждень, декілька разів вмикав – і зловив себе на тому, що мені, в принципі, цікаво. Якісь документалки, шоу, загалом нормальний контент. Чому Суспільне все ще не надто популярний канал?

– Суспільного чи UA:Першого? У Суспільного 26 каналів, 24 з яких – регіональні. UA:Перший – це флагманський суспільно-політичний канал Суспільного мовлення. 

На телевізійний контент не можна дивитися в розрізі одного юніта. Ось ти побачив якусь документалку, і думаєш: «О! Непогано». Але у людини мають бути чіткі очікування ТБ. Скажімо, Новий канал позиціонує себе як канал для молодої аудиторії, ти очікуєш побачити там молодіжні серіали та мейковери, вмикаєш – і потрапляєш на молодіжний серіал, тож твої очікування виправдані. 

Якщо ми говоримо про UA:Перший, цей канал мусить транслювати найактуальніші новини, аналіз найважливіших подій країни. А якщо ти вмикаєш і в тебе то новини, то світ дикої природи, то кулінарне шоу, то дитяче шоу – це заважає тобі сформувати очікування. На щастя, в цьому році у нас суттєво оновиться контент: новини, інформаційне мовлення, аналітика. Але телебачення вже поза зоною моєї компетенції, тобі краще спитати про це інших.

Зураб Аласанія

Уривок із книжки Дмитра Кулеби «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»

3 Квітня 2019

У видавництві #книголав вийшла книжка дипломата Дмитра Кулеби «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот». Постійний представник України в Раді Європи проаналізував, як способи повідомляти інформацію впливають на саму цю інформацію. З дозволу автора Platfor.ma публікує уривок з цієї книги.

Євангеліє від Івана безапеляційне, як і все раннє християнство: «Спочатку було слово». Але 2015 року на Венеційській бієнале своє заперечення виголосив Пітер Ґріневей. Відомий кінорежисер вразив глядачів вишуканою відеодобіркою італійського живопису.

Дві тисячі років історії за три хвилини. Цей калейдоскоп із сяйва світла та барв раптом переривався, і на чорних екранах з’являвся напис: «Спочатку було зображення».

Нічого сенсаційно нового в цьому не було. Але проект зачаровував нагадуванням простої істини про безсумнівну ключову роль зображення. Сенсаційне відкриття 2018 року довело, що неандертальці, попередники людей, вправлялись у наскельному живописі вже щонайменше 65 тисяч років тому.

Достеменно не відомо, коли ми навчилися говорити. Але очевидно, що спочатку ми навчилися дряпати на стіні печери малюнки, а вже потім писати слова. Зрештою, і приказка «краще один раз побачити, ніж сто разів почути» страшенно стара.

А ми живемо в час, коли образи агресивно витісняють слова. І саме тому ця Ґріневеєва актуалізація важливості образу спричинила резонанс. Однак не варто списувати вербальну комунікацію з рахунків.

Код нашого світу, нашої реальності пишеться і мовою слів, і мовою образів. У синергії вони працюють найкраще.

Поклавши руку на серце: як ініціатива «Завдяки тобі» виховує звичку дякувати ветеранам

Якщо ви не знаєте, що робити, коли бачите перед собою українського військового – просто покладіть долоню на серце, таким чином ви висловите йому свою вдячність. Жест уже став популярним серед багатьох співвітчизників – це заслуга кампанії «Завдяки тобі», яка стартувала минулоріч до Дня Незалежності. Platfor.ma дізналася, що це за проект, як він створювався, які сили та ресурси для цього залучалися, яка його головна мета та чому це вкрай важливо для всієї країни.

Ідея проекту народилася під час акції «Free Sentsov Night» на підтримку українського режисера та політв’язня Олега Сенцова, яка відбулася 25 травня 2018 року, опівночі під російським посольством – у ній брали участь майбутні автори проекту, Івона Костина та Гоша Тихий. Останній розповів про ідею жесту для вдячності ветеранам, яку виношував вже певний час і в яку ніхто не вірив. Івона повірила – це і стало поштовхом до дій.

Вже наступного дня Івона та Гоша почали розмірковувати про те, що можна зробити та чим це може стати, адже питання подяки турбує багатьох людей. Було вирішено створити своєрідний жест шани та слід було вигадати назву для кампанії. Поступово до дискусії долучилися інші люди, яким було цікаво: команда громадської організації «Побратими», «Суспільне: мовлення», режисери та оператори. Так стало зрозуміло, що найкраще донести думку вийде через відео.

«Колись ми робили зустріч із нашими друзями та знайомими, які знають про проект. Одна дівчина зізналася, що її брат – ветеран. Після його повернення додому вони ніколи не говорили про його досвід. В якийсь момент вона дізналася про «Завдяки тобі» – її це так вразило, що при черговій зустрічі з братом вона зробила цей жест. І вони почали говорити, це дуже змінило їхні стосунки, знизило напругу, яка існувала. Вона була вражена і втішена цим, на нас це теж сильно вплинуло», – розповіла Дарія Михайлова.

«Нам дуже довгий час знадобився, щоб прийняти якісь ідеї, що стали основоположними в цьому проекті. Завжди здавалося, що є краще рішення, але ми все ж таки поверталися до того, з чого починали», – зауважила співзасновниця кампанії Івона Костіна.

Поступово команда зростала, приходили різні люди, які хотіли зробити свій внесок у проект. Спільними зусиллями та заради однієї ідеї кампанія стартувала з першим відео 20 серпня.

Фото: Олена Божко