Так виглядатиме офісний працівник майбутнього. Це жах

28 Жовтня 2019
майбутнє пороблено

Британський вчений-біхевіорист Вільям Хаєм створив восковий прототип працівниці, яку за 20 років можна буде зустріти у кожному офісі. Її назвали Еммою.

Воскова фігура зібрала усі проблеми, від яких страждають офісні працівники. Варикоз та опухлі ноги від сидячої роботи. Червоні очі й погана постава через постійну працю за комп’ютером. Також у Емми є проблеми зі шкірою й зайвою вагою від стресу, а через неправильне харчування у неї здувся живіт. 

За припущеннями вчених ці проблеми у найближчому майбутньому чекають 90% працівників. Щоб уникнути цього, дослідники радять частіше робити перерви в роботі, більше рухатися і стежити за поставою та харчуванням.

Образ Емми не взяли з голови, її створили на основі дослідження, проведеного  у Франції, Німеччині та Великобританії. Вчені опитали три тисячі офісних працівників. Половина респондентів із Британії розповіли, що вже страждають від болю в очах, 49% – від болю в спині, ще 48% – від головного болю.

28 Жовтня 12:37
майбутнє пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Listen to me: всеохопна підбірка музики для роботи в офісі та вдома

Коли на фоні грає підходяща музика, працюєш вдвічі ефективніше. Але навіть улюблений плейлист колись набридає – і тоді в пошуках чогось свіжого, якісного та відповідного робочому настрою вирушаєш до друзів. Так зробили й ми. Platfor.ma опитала читачів і склала список гуртів, виконавців, радіо та сервісів, які можуть вдало розбавити будь-який «for work»-плейлист. Просто вмикайте і слухайте в офісі, вдома, в кафе чи на вулиці – там, де застане вас робота.

Що ми наробили: світовий експерт про те, як змінюється філософія праці у 21 сторіччі

АвторМарія Неробеєва
25 Жовтня 2018

Засновник платформи Inpulse й автор книги «Revolution in a Heartbeat» Мет Стівенс вже багато років консультує компанії про те, як найкраще залучити співробітників у процес роботи і зробити їх задоволеними. Зокрема до його порад прислухались у Time і ASOS. Мет розповів Platfor.ma про нове покоління працівників та менеджерів, майбутнє трудових відносин і те, чому емоційний вимір – чи не найважливіший для ефективної роботи в команді.

Послухати більше думок Мета та інших прогресивних спікерів можна буде 1 і 2 листопада на щорічній конференції для лідерів серед роботодавців Employer Leadership Summit.

 

– Що означає залученість працівника?

– Насправді, зараз у вжитку, якщо взяти академічну, наукову сфери і консалтинг, є близько 50 визначень цього поняття, тож гарне питання. Коли ми кажемо про «залученість», ми маємо на увазі насамперед залученість у якусь структуру – що людина хоче бути залученою у діяльність бізнесу, допомагати бізнесу досягати поставлених цілей і задач. Тож для нас поняття «залученість», насамперед, про те, що людина прагне робити свою роботу якнайкраще, і про те, як ми можемо допомогти вам робити свою роботу якнайкраще. Тому що коли ви намагаєтеся зробити щось якнайкраще – ви будете проявляти більше ініціативи, будете більш креативними, будете краще працювати у команді, відчувати більшу відповідальність за те, щоб досягти поставлених цілей у бізнесі, разом з іншою людиною.

– Як можливо виміряти рівень залученості? Чи це не настільки ж абстрактне поняття, як щастя чи любов?

– Якщо говорити про те, як це виміряти, спершу згадаймо, які є наукові дослідження у цій сфері. Є багато досліджень стосовно моделі «цілісного мозку» (Неда Германа – прим. авт.). Часто застосовувався підхід, з точки зору якого ми усі «думаємо» переважно лівою півкулею – аналізуємо, розмірковуємо. І іноді недооцінюється роль правої півкулі, яка відповідає за емоційне сприйняття, і завдяки уяві та образам допомагає абстрагуватися, побачити загальну картину.

Саме права півкуля відповідає за формування ключових і для бізнесу, і для життя в цілому навичок – інтуїції, емпатії, креативного мислення, уміння розпізнавати систематичні послідовності. Тож якщо говорити про те, як це вимірювати, потрібно звернутися до методології, яка визнає, що необхідно розглядати мозок як одне ціле – і праву, і ліву півкулі, тобто пропонує одночасно запитання, які потребують логічної відповіді, та запитання, в яких йдеться про те, що ви відчуваєте.

Протягом останніх десяти років було дуже багато досліджень про природу емоцій і те, як вони впливають на людину. Є такий письменник і мислитель, Ден Пінк, який займається природою мотивації. Він написав книгу «Драйв: вражаюча правда про те, що нас мотивує». І він пише про те, що є два види мотивації: зовнішня, обумовлена зовнішніми факторами, як, наприклад, гроші чи оцінка, та внутрішня, яка залежить від того, що людина думає і відчуває – радість, задоволення тощо. І емоції є складовою нашої мотивації.

Навіть найбільш логічна і послідовна людина залежить від власних емоцій значно більше, ніж ми звикли вважати.

Варто згадати також Деніела Канемана, психолога, професора Принстонського університету, і його хорошу книгу «Мислення швидке і повільне» (про неї та інші вартісні видання ми вже писали тут – Platfor.ma). Важливий висновок із його досліджень – емоції відіграють величезну роль у прийнятті рішень. Він доводить, що навіть найбільш логічна і послідовна людина залежить від власних емоцій значно більше, ніж ми звикли вважати.

Із більш нещодавніх є ґрунтовне дослідження британського Університету Ворика, яке підтверджує, що коли люди відчувають позитивні емоції, вони на 12% продуктивніші. І ми визнаємо також, коли дивимося на так зване «покоління Y», що вони надають емоціям значно більшої ваги – вони прагнуть визнавати свої емоції і говорити про них значно більше, ніж «покоління Х» та попередні. Навіть якщо відкрити соцмережі – Facebook, Twitter, Linkedin – у них приділяють багато уваги можливості висловити емоції, і йдуть дискусії, які 10-15 років тому було б важко уявити, тим більше в таких масштабах.

Як ми вимірюємо залученість – ми будуємо запитання довкола ідеї зв’язку. Ми запитуємо, чи відчувають люди, що є певна мета, певна візія, до якої рухається організація, чи захоплює вона їх, чи відчувають вони гордість від участі у цьому русі, адже почуття гордості – це також емоція. Запитуємо, чи надихають їх цінності, які декларує організація. Ми запитуємо також про те, що їх засмучує, розчаровує. І, звісно, запитуємо, чи відчувають вони свою включеність у спільноту.

Різноманіття та включеність, інклюзія, щонайменше у Західній Європі, відіграють у цьому дуже значну роль – коли люди відчувають, що можуть розкриватися, говорити про те, що вони відчувають. Тож коли ми починаємо вимірювати це почуття залученості, ми у кожному опитуванні починаємо із запитання: «Як ви почуваєтеся, що ви відчуваєте?» – щодо того, як людина робить свою роботу, що вона думає про свого безпосереднього керівника, як ставиться до цілей організації. І пропонуємо назвати емоцію, якій це відповідає: щастя, сум, спантеличеність, захоплення, позитив, негатив. Далі йде запитання «чому?». Тому що це справді важливо – розуміти, чому людина обрала ту чи іншу емоцію. 

Праця з особливими потребами: як заробляють люди з інвалідністю

АвторЛєна Шуліка
5 Квітня 2015

Україна не пристосована для людей з особливими потребами. Їм важко пересуватись містами і забезпечувати собі необхідне піклування. А ще – боротися зі стереотипами, в тому числі в працевлаштуванні. Platfor.ma розповідає про те, як заробляють люди з офіційною інвалідністю.

В Україні 2,6 млн людей з інвалідністю, 80% з яких є працездатними. Проте навіть за найоптимістичнішими оцінками лише 26% з них працевлаштовані. У суспільстві людей з інвалідністю часто маргіналізують і не розуміють, але у більшості випадків – жаліють. Але насправді багато людей з інвалідністю можуть мати цілком звичайні професії.

Робочий день програміста Сергія Старового розпочинається із заварювання чаю і читання звіту. Єдина відмінність від роботи його колег – використання навушників та спеціальної програми, котра зачитує знаки з екрану, адже у нього − перша група інвалідності по зору з народження.

Сергій навчався у спеціалізованій школі і ще в четвертому класі зацікавився комп’ютерами. «Я проходив повз наш комп’ютерний клас і почув дивні звуки з кабінету. Це була спеціальна програма, що озвучує текст, що написаний на екрані, – розповідає він. – Ну а програмуванням почав цікавитися років з 12. В основному я вчився самостійно: сходив на кілька занять до викладача, котрий дав мені найбільш базові знання та кілька книжок, які треба було читати, – а далі вже сам. Спочатку для мене це було цікавою іграшкою, ну а через кілька років зрозумів, що це і професія непогана».

Проте, не всі вважали, що це так. Із труднощами Сергій зіткнувся уже при вступі до університету – там відмовлялися зрозуміти, як незряча люди зможе писати код. «Основний аргумент був – ти ж не бачиш і не зможеш працювати за комп’ютером. Тобто не було якихось інших доводів, – зізнається програміст. – В мене так і не вийшло вступити до університету Шевченка і в КПІ. Пробився в Національний авіаційний, і там, в принципі, вже все було добре. Мої однокласники йшли на інші професії, наприклад, на юриста чи масажиста – і у них зі вступом проблем не було. А на програмуванні я в Києві був одним із перших, якщо взагалі не першим. Більшість проблем в мене була саме через це. Ті, хто вступав після мене, уже через кілька років, мали набагато менше клопоту, тому, що був прецедент».

Не колектор, а спеціаліст по роботі з боржниками: інтерв’ю з комунальником і героєм теплого кіно

Нещодавно в прокат вийшла документальна стрічка Надії Парфан «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» про профспілку однойменного комунального підприємства та їхнє хобі – хор. Руслан, який займається роботою з боржниками, з’являється в кадрі всього на кілька хвилин, але запам’ятовується надовго: поступово його тон спілкування з людьми змінюється з суворого на турботливий, а методи впливу – з кнута на пряник. Ми поговорили з чоловіком про його незвичайне заняття та дізналися, чому його не можна назвати колектором, наскільки небезпечним стало його життя, як захиститися від нападу з ножем і чому ця робота попри все може подобатися.

– Ваша професія – колектор?

– Я – не колектор, тому що працюю в державному підприємстві «Івано-Франківськтеплокомуненерго» в сервісному центрі та керую групою по роботі з боржниками. Наше завдання – зменшити заборгованість абонентів, проводити роз’яснювальну роботу, фіксувати тих, хто сплачувати борг відмовляється, та попереджати їх про наслідки. 

Я отримую ставку у розмірі 10 тис. грн, а колектори, наскільки я знаю, мають відсоток, нічим не ризикують й можуть робити будь-що. Моя ж робота передбачає більшу лояльність і вона системна: ми думаємо про те, що буде далі з абонентом, який не може сплатити борг. До того ж, ми допомагаємо отримати субсидію або знижки.

– Як ви потрапили на цю роботу?

– Я працював у кредитному відділі декількох банків Івано-Франківська й також займався проблемами кредиторів і боржниками. Але в 2009 році через кризу в банківській сфері відбулося скорочення штату. Пішов працювати в Теплокомуненерго тому, що це було зручно й будівля знаходилася поряд з моїм домом. Спочатку працював контролером, помаленьку йшов на підвищення й врешті-решт очолив групу по роботі з боржниками. В цілому, я труджуся тут вже 10 років.

– Якими якостями повинен володіти кандидат на цю посаду?

– Безумовно, ця людина має бути комунікабельною, а також знати юридичну справу, розуміти, як виносяться рішення суду та працює державна виконавча служба. 

– Як проходить ваш звичайний день на роботі?

– Ми починаємо о восьмій ранку, аналізуємо проплати та порівнюємо їх із минулим днем. Після третьої години ми відвідуємо боржників за місцем проживання, готуємо документи про заборгованість, приносимо ще й судове рішення, якщо воно є. Якщо людина хоча б частково оплачує, то ми розбиваємо ту заборгованість на частини. Також зранку ми обдзвонюємо людей, які обіцяли прийти та вирішити всі питання з боргами. Якщо вони не виходять на зв’язок та не з’являються, то ми відправляємо запит в юридичний відділ для подачі до суду. 

 – Вас бояться люди, коли ви приходите до них додому?

– Я приходжу разом із дільничним та з працівниками державної виконавчої служби – останні мають право вилучати майно. Тоді люди починають боятися, тому ще є реальна загроза залишитися без чогось цінного. 

– А чого боїтеся ви?

– Як і всі – хвороб. Найбільший страх – що серйозно захворію я або родичі. 

– Як можна уникнути вашого візиту, якщо борг все ж таки з’явився і тривалий час його не погашують?

– Ніяк. Ми не маємо змоги як обленерго відключити світло в одній квартирі й не повертати його, поки проблема не вирішиться. Або як водоканал – заблокувати каналізацію. З батареями складніше – ми можемо відключити тільки весь будинок, а в окремих випадках – поверх.

– Що найскладніше у вашій роботі?

– Працювати з неадекватними людьми. Бувають різні ситуації – це можуть бути колишні ув’язнені, хворі або психічнохворі люди. Вони кидаються в тебе предметами або погрожують ножем. Є люди, які принципово відмовляються оплачувати, а є бідні, які просто не можуть цього зробити. Без сліз теж не обходиться.

На диво часто трапляється, що чоловік дає жінці гроші на комуналку, а вона їх витрачає на якісь особисті потреби. І коли я приїжджаю з працівниками виконавчої служби, дома розгортається справжній скандал. Виходить, що жінка два роки нічого не оплачувала.

– Розкажіть, чи були випадки, коли щось загрожувало вашому майну, здоров’ю або навіть життю?

– В Івано-Франківську є такий неспокійний район – Бам. І от буває приїжджаєш туди ввечері і озираєшся, тому що є реальний шанс отримати по голові. Або тебе можуть запам’ятати і десь зловити – самому небезпечно. Якось ми приїхали машиною в той район і якась малолітня компанія нам її поцарапала. А буває, що можуть заблокувати ліфт, коли ти у ньому їдеш. Це все пакості, але трапляється й реальна загроза.

Був випадок – приїхали ми в Бам, щоб провести роз’яснювальну роботу з боржником, який був винен понад 20 тис. грн. Відкриває двері якийсь неадекватний чоловік, скоріше за все, наркоман, вилітає на нас із ножем, рукоять якого обмотана якимось хутром. І погрожує: «Я тебе зараз пришию!». Вдалося вибити у нього зброю, але велику роль в цьому зіграло те, що людина була неадекватна, метушилася та робила неправильні рухи.